14 вересня 2021 року Справа № 915/771/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Хазера Україна”, Стратегічне шосе, 16, м. Київ, 03028 (код ЄДРПОУ 34691463)
адреса представника: адвокат Хекало О.О., вул. Райдужна, 4, кв. 46, м. Київ, 02223
до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро Лайф”, вул. Рюміна, 16, м. Миколаїв, 54029 (код ЄДРПОУ 38693878)
про стягнення грошових коштів в розмірі 662 641, 89 грн.
без повідомлення (виклику) учасників справи
До господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Хазера Україна” з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро Лайф” основний борг в сумі 472 314, 17 грн., штрафну санкцію в сумі 170 852, 21 грн., пеню в сумі 13 360, 78 грн., 3 % річних в сумі 2 808, 53 грн., інфляційні втрати на суму 3 306, 20 грн.
Крім того, позивач просить суд зазначити в рішенні про нарахування трьох процентів річних та інфляційних втрат до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування, а саме просить суд зазначити в судовому рішенні в резолютивній частині наступні формули для 3 процентів річних та пені:
“Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати 3 проценти річних за такою формулою:
((СОБ х 12%) : КДР) х КДП = сума 3 процентів річних, де: СОБ сума основного боргу, простроченого ТОВ “Агро Лайф”; КДП - кількість днів прострочення сплати ТОВ “Агро Лайф” суми основного боргу за період з 01.06.2021 і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу; КДР - кількість днів у році, у якому нараховуються 3 проценти річних, і стягнути отриману суму процентів із ТОВ “Агро Лайф” (ідентифікаційний код 38693878)”;
“Органу (особі), що здійснюватиме примусове виконання цього рішення, нарахувати пеню за такою формулою:
СОБ х ((ОС х 2): КДР) х КДП = сума пені, де: СОБ сума основного боргу, простроченого ТОВ “Агро Лайф”; ОС - розмір облікової ставки НБУ в періоді прострочення; КДР - кількість днів у році прострочення; КДП - кількість днів прострочення сплати ТОВ “Агро Лайф” суми основного боргу за період з 01.06.2021 і до моменту виконання цього рішення в частині сплати основного боргу, і стягнути отриману суму пені із ТОВ “Агро Лайф” (ідентифікаційний код 38693878)”.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 22.06.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 14.09.2021 закрито провадження у справі № 915/771/21 в частині стягнення 472 314, 17 грн. (основного боргу) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
В період з 09.08.2021 по 28.08.2021 (включно) суддя Олейняш Е.М. перебувала у щорічній відпустці.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору дистриб'юції № 04/07-1 від 04.07.2017 року, а саме: зобов'язань щодо оплати вартості отриманого товару, внаслідок чого утворилась заборгованість у спірній сумі та позивачем нараховано відповідачу штрафну санкцію, пеню, інфляційні та 3 % річних відповідно до умов договору та вимог законодавства. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 216, 217, 230, 231, 232 ГК України, ст. 526, 625, 692, 712 ЦК України та умовами договору.
У відповіді на відзив (вх. № 11404/21 від 26.07.2021) позивач зазначив наступне:
- доводи, викладені відповідачем у відзиві, спрямовані лише на те, щоб уникнути виконання своїх зобов'язань по оплаті за товар;
- щодо терміну дії договору дитрибюції, то згідно ст. 252 ЦК України термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати;
- позивач, посилаючись на п. 2.2, 11.1 договору зазначає, що договір дистрибюції від 04.07.2017 є довгостроковим, що підтверджується предметом та змістом договору;
- посилаючись на ст. 599 ЦК України та ч. 1 ст. 202 ГК України позивач вказує, що навіть якщо припустити, що договір припинив свою дію, то закінчення строку дії договору не є підставою для припинення визначених ним зобов'язань, оскільки такою умовою є виконання, проведене належним чином;
- посилаючись на постанови Верховного Суду України від 24.01.2017 у справі № 910/11087/15, від 21.12.2016 у справі № 905/2187/13 та постанови Верховного Суду від 09.04.2020 у справі № 910/4962/18, від 19.05.2020 у справі № 910/9167/19 позивач зазначає, що закінчення строку дії договору, зобов'язання по якому були виконані лише однією зі сторін шляхом поставки товару - не припиняє зобов'язальних правовідносин сторін за таким договором. Зокрема, закінчення строку дії договору не звільняє іншу сторону, що порушила умови договору, від виконання своїх зобов'язань;
- позивач вказує, що поставка товару здійснювалась відповідно до договору, що підтверджується видатковими накладними, де міститься посилання на договір від 04.07.2017 та рахунки на оплату. В свою чергу, в рахунках також міститься посилання на договір. У видаткових накладних міститься також посилання на те, що представник відповідача отримав товар за довіреністю, при цьому, в довіреностях міститься посилання на рахунки. Відповідач здійснював оплату поставленого товару з посиланням на реквізити вказаного договору.
Позивач відповідно до ст. 166 ГПК України просить суд задовольнити позовні вимоги по сплаті штрафної санкції (п. 8.9 договору) в сумі 170 852, 21 грн., пені (п. 8.10 договору) в сумі 13 360, 78 грн., інфляційних втрат в сумі 3 306, 20 грн. та трьох процентів річних в сумі 2 808, 53 грн.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
13.07.2021 року до господарського суду Миколаївської області від відповідача надійшов відзив на позовну заяву (вх. № 10746/21 від 13.07.2021). Поданий відзив долучено судом до матеріалів справи та прийнято судом. У відзиві на позовну заяву відповідач просить суд відмовити в задоволенні позову. В обґрунтування заперечень відповідач зазначає наступне:
- відповідач, посилаючись на ч. 1 ст. 267 ГК України, п. 11.1 договору та постанову ВС від 16.05.2018 у справі № 336/6469/14-ц зазначає, що договором не визначено строк його дії, а відтак договір є укладеним на один рік й закінчив свою дію 04.07.2018 року;
- поставка товару в 2021 році між сторонами відбувалась не на підставі договору, а на підставі видаткових накладних як окремих правочинів, що містять відомості про господарську операцію;
- відповідач, посилаючись на ч. 1, 2 ст. 530 ЦК України вказує, що видатковими накладними строк оплати не визначався, з моменту передачі товару відповідачеві позивач не звертався з вимогою оплатити поставлений товар;
- відповідач оцінює отримання 17.06.2021 позовної заяви як вимоги оплатити за товар, у зв'язку з чим 29.06.2021 сплатив вартість отриманого товару в сумі 472 314, 17 грн. платіжним дорученням № 11647.
Враховуючи вищевикладене, правовідносини купівлі-продажу товару між сторонами цієї справи відбувались на підставі первинних документів - видаткових накладних, строк зобов'язання відповідача з оплати вартості товару не визначався зазначеними документами, представлені позивачем рахунки на оплату товару відповідач не отримував (в той же час рахунок не є вимогою в розумінні ст. 530 ЦК України), а тому позовна заява подана представником позивача передчасно - до моменту виникнення права вимоги у позивача. На час пред'явлення позову строк виконання зобов'язання відповідачем ще не настав, а виник пізніше з 25.06.2021.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
04.07.2017 року між ТзОВ «Хазера Україна» (продавець) та ТзОВ «Агро Лайф» (дистриб'ютор) укладено договір дистриб'юції № 04/07-1 від 04.07.2017 року (арк. 10-17).
Відповідно до п. 1.1 договору продавець зобов'язується поставити та передати у власність дистриб'ютору насіння сільськогосподарських культур (надалі - товар) у кількості і в асортименті і в строки згідно з умовами договору та додатків до нього, які з моменту підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення печатками сторін (надалі - підписання) становитимуть невід'ємну частину договору, а дистриб'ютор зобов'язується прийняти та своєчасно оплатити товар згідно з умовами договору.
Відповідно до п. 2.2 договору протягом дії цього договору дистриб'ютору може надаватись знижка в розмірі 20% від ціпи товару, зазначеної в прайс-листі (надалі - «Дистриб'юторська знижка»). Розмір дистриб'юторської знижки залежить від терміну поставки, обсягу та асортименту замовлення, а також від обсягу та асортименту попередніх поставок товару, що були здійснені протягом останніх 12 місяців
Дистриб'юторська знижка надається на кожен окремий сезон (з 01 липня до 30 червня), за умови придбання дистриб'юторам товару на суму більше ніж 100 000, 00 гривень за такий сезон. Падання дистриб'юторської знижки на кожний наступний сезон здійснюється при повторному виконанні дистриб'ютором вищезазначеної умови відносно відповідного наступного сезону. Не зважаючи на будь-які інші положення цього договору, сторони розуміють та погоджуються з тим, що, у будь якому випадку, продавець залишає за собою право на зміну розміру знижки та/або умов її надання на будь який наступний сезон. В разі необхідності зміни розміру знижки та/або умов надання знижки дистриб'ютору, продавець зобов'язується невідкладно повідомити дистриб'ютора про таку необхідність та запропонувати укласти відповідну додаткову угоду до цього договору. В разі відмови дистриб'ютора від укладення зазначеної додаткової угоди або відсутності відповіді на пропозицію продавця протягом більше ніж 14 календарних днів, продавець має право розірвати цей договір в односторонньому порядку.
Відповідно до п. 11.1 договору договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
До договору укладено Додаток № 1 "Взірець замовлення на поставку товару" (арк. 44).
Договір та додаток підписано сторонами та скріплено печатками сторін.
Доказів визнання недійсним або розірвання договору суду не подано.
Судом встановлено, що позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 472 314, 17 грн., що підтверджується видатковими накладними, до яких додано рахунки на оплату та довіреності на отримання ТМЦ, а саме:
- видаткова накладна № 472 від 05.03.2021 року на суму 247 650, 00 грн. Підставою поставки товару зазначено договір № 04/07-1 від 04.07.2017, замовлення покупця № 523 від 05.03.2021 та рахунок на оплату покупцю № 516 від 05.03.2021. Товар отримано на підставі довіреності № 58 від 05.03.2021 (арк. 18-20);
- видаткова накладна № 474 від 05.03.2021 року на суму 179 812, 15 грн. Підставою поставки товару зазначено договір № 04/07-1 від 04.07.2017, замовлення покупця № 529 від 05.03.2021 та рахунок на оплату покупцю № 520 від 05.03.2021. Товар отримано на підставі довіреності № 59 від 05.03.2021 (арк. 21-23);
- видаткова накладна № 631 від 22.03.2021 року на суму 35 692, 03 грн. Підставою поставки товару зазначено договір № 04/07-1 від 04.07.2017, замовлення покупця № 676 від 22.03.2021 та рахунок на оплату покупцю № 662 від 22.03.2021. Товар отримано на підставі довіреності № 78 від 22.03.2021 (арк. 24-26);
- видаткова накладна № 654 від 24.03.2021 року на суму 9 159, 99 грн. Підставою поставки товару зазначено договір № 04/07-1 від 04.07.2017, замовлення покупця№ 704 від 24.03.2021 та рахунок на оплату покупцю № 690 від 24.03.2021. Товар отримано на підставі довіреності № 83 від 24.03.2021 (арк. 27-29).
Всі вищевказані видаткові накладні підписані та скріплені печатками сторін.
Судом встановлено, що відповідачем 29.06.2021 (після відкриття провадження у справі) в повному обсязі проведено оплату за отриманий товар в сумі 472 314, 17 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11647 від 29.06.2021 із зазначенням призначення платежу «оплата товару згідно накл. № 472, 474 від 05.03.2021, № 631, 654 від 24.03.2021 в т.ч. ПДВ 78 408, 14 грн.» (арк. 59) та банківською випискою від 29.06.2021 № 120 (арк. 53).
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 14.09.2021 закрито провадження у справі № 915/771/21 в частині стягнення 472 314, 17 грн. (основного боргу) на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України, у зв'язку з відсутністю предмету спору.
Позивач зазначає, що неналежне виконання відповідачем зобов'язання з оплати за поставлений товар і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
4.1. Правове регулювання підстав виникнення цивільних прав та обов'язків. Договір поставки.
Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків відповідно до ст. 11 ЦК України, зокрема, є: договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 202 ЦК України правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Правочини можуть бути односторонніми та дво- чи багатосторонніми (договори).
Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (ч. 1 ст. 626 ЦК України).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 205 ЦК України правочин може вчинятися усно або в письмовій (електронній) формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом.
Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Відповідно до ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.
Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Зобов'язання має грунтуватися на засадах добросовісності, розумності та справедливості.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 ГК України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
4.2. Правове регулювання строків та термінів.
Відповідно до ст. 251 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Строк та термін можуть бути визначені актами цивільного законодавства, правочином або рішенням суду.
Відповідно до ст. 252 ЦК України строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
Термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
Відповідно до ч. 1 ст. 254 ЦК України строк, що визначений роками, спливає у відповідні місяць та число останнього року строку.
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Договір набирає чинності з моменту його укладення.
Сторони можуть встановити, що умови договору застосовуються до відносин між ними, які виникли до його укладення.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Відповідно до ч. 1 ст. 651 ЦК України зміна або розірвання договору допускається лише за згодою сторін, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 654 ЦК України зміна або розірвання договору вчиняється в такій самій формі, що й договір, що змінюється або розривається, якщо інше не встановлено договором або законом чи не випливає із звичаїв ділового обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 267 ГК України договір поставки може бути укладений на один рік, на строк більше одного року (довгостроковий договір) або на інший строк, визначений угодою сторін. Якщо в договорі строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік.
Відповідно до ч. 3 ст. 267 ГК України якщо в довгостроковому договорі кількість поставки визначено лише на рік або менший строк, у договорі повинен бути передбачений порядок погодження сторонами строків поставки на наступні періоди до закінчення строку дії договору. Якщо такий порядок не передбачений, договір вважається укладеним на один рік.
Поняття «строк договору», «строк виконання зобов'язання» та «термін виконання зобов'язання» згідно з приписами ЦК України мають різний зміст.
Відтак, закінчення строку договору, який був належно виконаний лише однією стороною, не звільняє другу сторону від відповідальності за невиконання чи неналежне виконання нею її обов'язків під час дії договору.
Поняття «строк виконання зобов'язання» і «термін виконання зобов'язання» охарактеризовані у статті 530 ЦК України. Згідно з приписами її частини першої, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
З огляду на викладене строк (термін) виконання зобов'язання може збігатися зі строком договору, а може бути відмінним від нього, зокрема коли сторони погодили строк (термін) виконання ними зобов'язання за договором і визначили строк останнього, зазначивши, що він діє до повного виконання вказаного зобов'язання (п. 29, 33-35 постанови Великої Палати ВС від 28.03.2018 у справі № 444/9519/12).
Умови договору іпотеки про його дію до повного виконання сторонами зобов'язань за цим договором та виконання іпотекодавцем своїх зобов'язань за кредитним договором не свідчать про те, що договором іпотеки встановлено його строк в розумінні статті 252 ЦК України (постанова Верховного Суду від 16.05.2018 року у справі № 336/6469/14-ц).
Умови договору гарантії про розміщення грошового покриття принципалом у розмірі суми гарантії на відповідних рахунках банку-гаранта не можна вважати ні строком, ні терміном у розумінні цивільного законодавства, адже така умова не є подією, яка має неминуче настати, оскільки залежить від дій або бездіяльності принципала щодо внесення ним грошового покриття на рахунок банку, а бенефіціар не є стороною договору гарантії, який укладається між банком та принципалом (постанова об'єднаної палати КГС Верховного Суду від 02.10.2020 року у справі № 904/1156/19).
4.3. Правове регулювання укладення господарських договорів у спрощений спосіб.
Відповідно до ч. 1 ст. 639 ЦК України договір може бути укладений у будь-якій формі, якщо вимоги щодо форми договору не встановлені законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 181 ГК України господарський договір за загальним правилом викладається у формі єдиного документа, підписаного сторонами. Допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Статтею 638 ЦК України та ч. 2 ст. 180 ГК України визначено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору. Істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом, як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.
4.4. Правове регулювання оплати за товар.
Відповідно до ст. 11, 509 ЦК України договір є підставою виникнення цивільних прав та обов'язків (зобов'язань), які повинні виконуватися належним чином і у встановлений строк відповідно до вказівок закону, договору (ст. 526 ЦК України), а одностороння відмова від виконання зобов'язання не допускається (ст. 525 ЦК України).
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до абз. 1 п. 1.7 постанови Пленуму ВГСУ “Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов'язань” від 17.12.2013 року № 14 якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
4.5. Висновки суду щодо позовної вимоги про стягнення суми основного боргу.
Судом встановлено, що укладений між ТзОВ «Хазера Україна» (продавець) та ТзОВ «Агро Лайф» (дистриб'ютор) договір дистриб'юції № 04/07-1 від 04.07.2017 року є за своєю правовою природою договором поставки, виходячи з предмета договору, прав та обов'язків сторін.
Між сторонами у справі виник спір щодо дії договору. Так, відповідач, посилаючись на ч. 1 ст. 267 ГК України, вважає, що договір дистрибуції від 04.07.2017 є укладеним на один рік та закінчив свою дію 04.07.2018, у зв'язку з чим поставка товару відбулась не на підставі договору, а на підставі видаткових накладних. Натомість, позивач вважає, що договір дистрибуції від 04.07.2017 є довгостроковим, що підтверджується предметом та змістом договору, що, як наслідок, свідчить про поставку товару саме на виконання договору.
Загальними нормами цивільного законодавства розмежовано поняття ""строк" та "термін" (ст. 252 ЦК України). Так, строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. В свою чергу строк (період у часі) визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами (ст. 252 ЦК України) та .
Відповідно до ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Приписами ч. 1 ст. 267 ГК України передбачено класифікацію договорів поставки в залежності від строку його дії, а саме:
1) договір поставки укладений на 1 рік;
2) договір поставки укладений на строк більше 1 року (довгостроковий договір);
3) договір поставки укладений на інший строк, визначений угодою сторін.
Виходячи з норм ст. 251, 252 ЦК України, ст. 267 ГК України в будь-якому разі строк дії договору має бути чітко визначений роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.
В спірному випадку, пунктом 11.11 договору сторони погодили, що договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами та діє до повного виконання сторонами своїх зобов'язань.
Тобто, сторони взагалі не визначили строк дії договору.
Позивач посилається на положення ст. 252 ЦК України, згідно якої термін визначається календарною датою або вказівкою на подію, яка має неминуче настати.
В спірному випадку в договорі не зазначено чіткої календарної дати, а "повне виконання сторонами своїх зобов'язань" не є в розумінні ч. 2 ст. 252 ЦК України подією, яка має неминуче настати.
Зі змісту договору дистриб'юції № 04/07-1 від 04.07.2017 також не вбачається умов щодо автоматичного продовження (пролонгації) договору.
Відповідно до положень ст. 651, 654 ЦК України зміна договору допускається лише за згодою сторін та вчиняється в такій самій формі, що й договір.
Суду не подано жодного доказу, який би підтверджував факт укладення між сторонами додаткових угод до договору в частині продовження строку його дії або принаймні листування сторін щодо погодження продовження строку дії договору та на який саме строк.
Щодо посилань позивача на те, що договір дистриб'юції № 04/07-1 від 04.07.2017 є довгостроковим договором в розумінні ч. 1 ст. 267 ГК України, виходячи зі змісту п. 2.2 договору, то суд зазначає, що строк дії договору визначається роками, місяцями, днями тощо, а не тлумаченням намірів сторін під час укладення договору та інших умов договору.
Вказівка у рахунках та видаткових накладних на реквізити договору також не зумовлює його пролонгацію (продовження), оскільки ані умовами договору, ані законодавством не передбачено продовження строку дії договору шляхом вказівки реквізитів в інших документах (до того ж неможливо визначити сам строк). В свою чергу у платіжних реквізитах відповідач на підставу для оплати посилається на номери видаткових накладних, а не на договір. В силу прямої вказівки закону (ст. 651, 654 ЦК України) зміни до договору вносяться за згодою сторін та у тій самій формі, що й договір.
Враховуючи, що сторонами не визначено строк дії договору дистриб'юції № 04/07-1 від 04.07.2017 в розумінні ст. 252 ЦК України, суд виходить з прямої норми закону, якою передбачено, що якщо в договорі поставки строк його дії не визначений, він вважається укладеним на один рік (ч. 1 ст. 267 ГК України).
Враховуючи вищевикладене, строк дії договору дистриб'юції № 04/07-1 від 04.07.2017 закінчився в силу ч. 1 ст. 254 ЦК України 04.07.2018 року.
Оскільки строк дії договору сплив 04.07.2018, суд дійшов висновку, що поставка позивачем товару у 2021 році в спірному випадку відбулась поза межами строку дії договору, тобто не на виконання умов договору, а на підставі видаткових накладних як окремих правочинів.
Як вказано вище, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 472 314, 17 грн., що підтверджується наявними в матеріалах справи підписаними та скріпленими печатками сторін видатковими накладними.
Факт поставки позивачем та отримання відповідачем товару за вказаними вище видатковими накладними свідчить про виникнення між сторонами договірних правовідносин з поставки товару на підставі усної домовленості шляхом підтвердження прийняття до виконання, відтак, в силу ст. 712 ЦК України, істотними умовами договору поставки є предмет та ціна, які узгоджені сторонами спору у видаткових накладних (найменування товару; кількість; ціна).
Спір між сторонами судового процесу виник внаслідок порушення відповідачем його зобов'язання з оплати товару, що призвело до виникнення у відповідача перед позивачем заборгованості за поставлений товар станом на день подання позовної заяви в сумі 472 314, 17 грн.
Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 530, 692 ЦК України, суд дійшов висновку, що строк виконання відповідачем свого грошового зобов'язання за отриманий товар за видатковими накладними є таким, що настав, та відповідач повинен був оплатити товар негайно після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто у даному випадку:
- 05.03.2021 року - дата прийняття товару та дата підписання видаткових накладних від 05.03.2021;
- 22.03.2021 року - дата прийняття товару та дата підписання видаткової накладної від 22.03.2021;
- 24.03.2021 року - дата прийняття товару та дата підписання видаткової накладної від 24.03.2021.
Судом встановлено, що відповідачем 29.06.2021 (після відкриття провадження у справі) в повному обсязі проведено оплату за отриманий товар в сумі 472 314, 17 грн., що підтверджується платіжним дорученням № 11647 від 29.06.2021 із зазначенням призначення платежу «оплата товару згідно накл. № 472, 474 від 05.03.2021, № 631, 654 від 24.03.2021 в т.ч. ПДВ 78 408, 14 грн.» (арк. 59) та банківською випискою від 29.06.2021 № 120 (арк. 53).
Отже, станом на день розгляду справи заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений товар відсутня.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 14.09.2021 року закрито провадження у даній справі в частині стягнення суми основного боргу в розмірі 472 314, 17 грн.
4.6. Висновки суду щодо позовної вимоги про стягнення пені та штрафу.
Відповідно до ст. 546 ЦК України виконання зобов'язання може забезпечуватися неустойкою, порукою, гарантією, заставою, притриманням, завдатком, правом довірчої власності.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 1 ст. 547 ЦК України правочин щодо забезпечення виконання зобов'язання вчиняється у письмовій формі.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Велика Палата Верховного Суду у постанові від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18 наголосила, що розмір пені за порушення грошових зобов'язань встановлюється в договорі за згодою сторін.
Відповідно до ч. 1, 4 ст. 631 ЦК України строком договору є час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору.
Закінчення строку договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, яке мало місце під час дії договору, що прямо передбачено ч. 4 ст. 631 ЦК України. Проте поняття "строк дії договору" та "строк виконання зобов'язання" не є тотожними (відповідний висновок також міститься у постановах Верховного Суду від 07.08.2018 у справі № 910/7981/17 та від 18.11.2019 року у справ № 910/16750/18).
Враховуючи наведені положення законодавства, строк дії договору та строк виконання зобов'язання за договором не є тотожними, а закінчення строку дії договору не є підставою припинення зобов'язань за договором, зокрема, в частині оплати поставленого товару, тому помилковим є твердження відповідача про відсутність підстав для нарахування продавцем пені поза межами строку дії договору за прострочення виконання зобов'язання з поставки товару, яке мало місце під час дії цього договору (постанова КГС ВС від 04.05.2018 у справі № 927/333/17).
Як встановлено судом вище, строк дії договору дистриб'юції № 04/07-1 від 04.07.2017 закінчився 04.07.2018.
Поставка товару згідно видаткових накладних в 2021 році відбулась поза межами дії договору (після закінчення строку дії договору).
Отже, прострочення виконання зобов'язання відповідачем в частині оплати товару, який було поставлено позивачем відповідачу на підставі видаткових накладних № 472 від 05.03.2021, № 474 від 05.03.2021, № 631 від 22.03.2021 та № 654 від 24.03.2021, мало місце поза межами строку дії договору. Таким чином, в суду відсутні підстави для застосування до відповідача передбаченої умовами договору дистриб'юції відповідальності за порушення грошового зобов'язання, яке мало місце не під час дії вказаного договору.
З огляду на характер правовідносин, які склались між сторонами, відповідальність у вигляді пені та штафу за порушення строків оплати товару не передбачена законодавчими актами.
Враховуючи вищевикладене, в задоволенні вимоги про стягнення пені в сумі 13 360, 78 грн. та штрафної санкції в сумі 170 852, 21 грн. судом відмовлено.
4.7. Висновки суду щодо позовної вимоги про стягнення трьох процентів річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
З огляду на вимоги ст. 79, 86 ГПК України господарський суд має з'ясовувати обставини, пов'язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, та здійснити оцінку доказів, на яких цей розрахунок ґрунтується. У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно здійснює перерахунок, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов'язання, та зазначеного позивачем максимального розміру заборгованості. Якщо з поданого позивачем розрахунку неможливо з'ясувати, як саме обчислено заявлену до стягнення суму, суд може зобов'язати позивача подати більш повний та детальний розрахунок. При цьому суд в будь-якому випадку не позбавлений права зобов'язати відповідача здійснити і подати суду контррозрахунок (зокрема, якщо відповідач посилається на неправильність розрахунку, здійсненого позивачем) (п. 59 постанови палати для розгляду справ щодо земельних відносин та права власності Касаційного господарського суду ВС від 16.03.2020 № 922/1658/19).
Відповідно до п. 1.7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 року № 14 якщо у договорі або законі не встановлено строку (терміну), у який повинно бути виконано грошове зобов'язання, судам необхідно виходити з приписів частини другої статті 530 ЦК України. Цією нормою передбачено, між іншим, і можливість виникнення обов'язку негайного виконання; такий обов'язок випливає, наприклад, з припису частини першої статті 692 ЦК України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відтак якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлено інший строк оплати товару, відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 ЦК України.
Позивачем нараховано відповідачу 2 808, 53 грн. - 3 % річних за періоди:
- з 19.03.2021 по 31.05.2021, виходячи з суми заборгованості в розмірі 427 462, 15 грн.;
- з 05.04.2021 по 31.05.2021, виходячи з суми заборгованості в розмірі 35 692, 03 грн.;
- з 07.04.2021 по 31.05.2021, виходячи з суми заборгованості в розмірі 9 159, 99 грн.
Як встановлено судом вище, в силу ч. 1 ст. 692 ЦК України відповідач повинен був оплатити товар негайно після його прийняття та прийняття товаророзпорядчих документів на нього, тобто у даному випадку:
- по видатковим накладним від 05.03.2021 граничним строком оплати є 05.03.2021. Позивач мав право здійснювати нарахування 3 % річних, виходячи з суми заборгованості в розмірі 427 462, 15 грн., з 06.03.2021;
- по видатковій накладній від 22.03.2021 граничним строком оплати є 22.03.2021. Позивач мав право здійснювати нарахування 3 % річних, виходячи з суми заборгованості в розмірі 35 692, 03 грн., з 23.03.2021;
- по видатковій накладній від 24.03.2021 граничним строком оплати є 24.03.2021. Позивач мав право здійснювати нарахування 3 % річних, виходячи з суми заборгованості в розмірі 9 159, 99 грн., з 25.03.2021.
Проте, не виходячи за межі позовних вимог, у тому числі періоду нарахування, судом перевірено розрахунок 3 % річних за періоди, вказані позивачем, та встановлено, що розрахунок 3 % річних здійснено арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, вимога про стягнення 3 % річних в розмірі 2 808, 53 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
Позивачем також нараховано відповідачу 3 306, 20 грн. - індексу інфляції за квітень 2021 по кожній видатковій накладній окремо.
Судом перевірено розрахунок індексу інфляції та встановлено, що розрахунок індексу інфляції здійснено позивачем арифметично правильно та відповідно до вимог чинного законодавства.
Отже, позовні вимоги в частині стягнення інфляційних втрат в сумі 3 306, 20 грн. є обґрунтованими, підставними та підлягають задоволенню.
4.8. Висновки суду щодо вимоги позивача про зазначення в резолютивній частині судового рішення про нарахування 3 % річних та пені до моменту виконання рішення.
Відповідно до ч. 10 ст. 238 ГПК України суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.
В клопотанні про долучення документів до матеріалів справи (вх. 10194/21 від 05.07.2021) позивач просив суд стягнути грошові кошти без нарахування пені та процентів річних до дати фактичного погашення боргу.
Оскільки сума основного боргу погашена відповідачем до прийняття рішення судом, у зв'язку з чим судом не приймається рішення про стягнення боргу (основного боргу), на який нараховуються відсотки або пеня, то у суду відсутні підстави для застосування ч. 10 ст. 238 ГПК України.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 129 ГПК України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Судовий збір в розмірі 91, 72 грн. слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Судовий збір в розмірі 2 763, 20 грн. слід покласти на позивача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254, 256 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю “Агро Лайф”, вул. Рюміна, 16, м. Миколаїв, 54029 (код ЄДРПОУ 38693878) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “Хазера Україна”, Стратегічне шосе, 16, м. Київ, 03028 (код ЄДРПОУ 34691463); адреса представника: адвокат Хекало О.О., вул. Райдужна, 4, кв. 46, м. Київ, 02223:
- 2 808, 53 грн. (дві тисячі вісімсот вісім грн. 53 коп.) - 3 % річних;
- 3 306, 20 грн. (три тисячі триста шість грн. 20 коп.) - інфляційних втрат;
- 91, 72 грн. (дев'яносто одна грн. 72 коп.) - витрат по сплаті с удового збору.
3. В решті позову відмовити.
4. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 17.09.2021 року.
Суддя Е.М. Олейняш