16.09.2021 Справа№914/2736/21
Господарський суд Львівської області у складі головуючого судді Коссака С.М., при секретарі судового засідання Побігайленко Ю.-Б.В, розглянувши у судовому засіданні заяву про забезпечення позову (вх.№3622/21)
у справі №914/2736/21
за позовом: Львівської міської ради, м. Львів
до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю «Неро-Продмаркет», м. Львів
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління комунальної власності Львівської міської ради, м. Львів
про: витребування майна з чужого незаконного володіння та скасування реєстрації права власності
за участі представників
Від заявника: Кулик А.
Від відповідача: не з'явився;
Від третьої особи: Чижович І.
На розгляд Господарського суду Львівської області через систему «Електронний суд» подано позов Львівською міською радою, м. Львів до відповідача Товариства з обмеженою відповідальністю «Неро-Продмаркет», м. Львів, за участю третьої особа, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні позивача: Управління комунальної власності Львівської міської ради, м. Львів про: витребування з чужого незаконного володіння ТзОВ «Неро-Продмаркет» нежитлові приміщення загальною площею 61 м2 за адресою м. Львів, вул. Ужгородська, 6, (реєстраційний номер: 2094979846101) з припиненням права власності ТзОВ «Неро-Продмаркет» на нежитлові приміщення загальною площею 61 м2 за адресою м. Львів, вул. Ужгородська, 6.
09.09.2021р. разом з позовною заявою від позивача на електронну адресу суду надійшла заява про забезпечення позову (вх.№3622/21), в якій просить вжити заходи забезпечення позову шляхом заборони вчинення сторонам, а також іншим органам та суб'єктам, які здійснюють повноваження у сфері державної реєстрації прав (державним реєстраторам прав на нерухоме майно; виконавчим органам сільських, селищних і міських рад, Київської, Севастопольської міських, районних, районних у містах Києві та Севастополі державних адміністрацій, акредитованим суб'єктам як суб'єктам державної реєстрації прав; територіальним органам Міністерства юстиції України), вчинення будь-яких реєстраційних дій щодо приміщення загальною площею 61 м2 за адресою м. Львів, вул. Ужгородська, 6, (реєстраційний номер: 2094979846101).
Розглянувши заяву про забезпечення позову суд доходить висновку про відмову у її задоволенні з таких підстав.
Відповідно до положень ст.136 ГПК України господарський суд за заявою учасника справи має право вжити передбачених ст.137 цього Кодексу заходів забезпечення позову; забезпечення позову допускається як до пред'явлення позову, так і на будь-якій стадії розгляду справи, якщо невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся або має намір звернутися до суду.
Відповідно до ст.137 ГПК України позов забезпечується, зокрема, забороною відповідачу вчиняти певні дії (п.2 ч.1 ст.137 ГПК України), забороною іншим особам вчиняти дії щодо предмета спору або здійснювати платежі, або передавати майно відповідачеві, або виконувати щодо нього інші зобов'язання (п.4 ч.1 ст.137 ГПК України).
В силу приписів, викладених в п. 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26 грудня 2011 року №16 “Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову”, особа, яка подала заяву про забезпечення позову, повинна обґрунтувати причини звернення із заявою про забезпечення позову. З цією метою обов'язковим є подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
У вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням такого: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; імовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу (пункт 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16).
Достатньо обґрунтованим для забезпечення позову є підтверджена доказами наявність фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного виду забезпечення позову. Про такі обставини може свідчити вчинення відповідачем дій, спрямованих на ухилення від виконання зобов'язання після пред'явлення вимоги чи подання позову до суду (реалізація майна чи підготовчі дії до його реалізації, витрачання коштів не для здійснення розрахунків з позивачем, укладення договорів поруки чи застави за наявності невиконаного спірного зобов'язання тощо). Саме лише посилання в заяві на потенційну можливість ухилення відповідача від виконання судового рішення без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для задоволення відповідної заяви (пункт 3 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011 №16).
Аргументуючи правові підстави забезпечення позову, заявник вказує, що нежитлові приміщення під ін. XI,XII площею 57 м2 за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6 належать до комунальної власності територіальної громади м. Львова (реєстраційний номер:1387015746101). Приміщення перебувають в користуванні ЛКП «Старий Львів» на підставі договору оренди № Г-11351-18 від 07.08.2018 року. Разом з тим, в державному реєстрі речових прав з 26.02.2021 року зареєстровано право приватної власності на нежитлові приміщення загальною площею 61 м2 за адресою м. Львів, вул. Ужгородська, 6, приміщення 21 (реєстраційний номер: 2094979846101).
Підставою виникнення права власності зазначено свідоцтво від 26.02.2021 року №197, видане приватним нотаріусом ЛМНО Залецькою Н.М. При цьому аргументи заявника грунтуються на співставленні технічного паспорту на приміщення № 21 в буд. 6 по вул. Ужгородській від 29.04.2020 року та технічного паспорту від 29.08.2018 року на нежитлові приміщення під ін. XI, XII площею 57 м2 за адресою: м. Львів, вул. Ужгородська, 6., з чого вбачається, що це одні і ті ж приміщення оскільки розташування в будинку, конфігурація параметрів (довжина, висота, ширина) повністю співпадають.
Отже, заявник обгрунтовує необхідність забезпечення позову можливою належністю йому на праві власності спірних приміщень, що грунтуються на припущеннях шляхом співставлення технічної документації на приміщення з різними індексними номерами та площею.
Слід зазначити, що право власності на спірні приміщення, як зазначає заявник, набуте відповідачем шляхом проведення 24.11.2020 року ДП «СЕТАМ» Міністерства юстиції України електронних торгів з реалізації нежитлових приміщень загальною площею 61 м2 за адресою м. Львів, вул. Ужгородська, 6, приміщення 21. Переможцем визначено відповідача - ТзОВ «Неро-Продмакет», що запропонував серед інших 7 (семи) учасників торгів найвищу цінову пропозицію - 636 106,00грн. (протокол №512959 проведення електронних торгів).
26.02.2021 року приватним нотаріусом ЛМНО Залецькою Н.М. видано свідоцтво на право власності ТзОВ «Неро-Продмакет» на нежитлові приміщення загальною площею 61 м2 за адресою м. Львів, вул. Ужгородська, 6, приміщення 21 (реєстраційний номер 2094979846101).
За змістом статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (Конвенція) кожному гарантується право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Цією статтею також визначено певні гарантії прав приватних осіб у випадку втручання держави у їхні права.
Згідно зі статтями 13, 41 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання, соціальну спрямованість економіки. Усі суб'єкти права власності рівні перед законом. Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Примусове відчуження об'єктів права приватної власності може бути здійснене лише як виняток з мотивів суспільної необхідності, на підставі і в порядку, встановлених законом, та за умови попереднього і повного відшкодування їх вартості.
Слід враховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати господарській діяльності юридичної особи або фізичної особи, яка здійснює таку діяльність і зареєстрована відповідно до закону як підприємець. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не лише позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку з застосуванням відповідних заходів. Наприклад, обмеження можливості господарюючого суб'єкта користуватися та розпоряджатися власним майном чи коштами іноді призводить до незворотних наслідків.
Розглядаючи заяву про забезпечення позову, суд (суддя) має з урахуванням доказів, наданих позивачем на підтвердження своїх вимог, пересвідчитися, зокрема, в тому, що між сторонами дійсно виник спір та існує реальна загроза невиконання чи утруднення виконання можливого рішення суду про задоволення позову; з'ясувати обсяг позовних вимог, дані про особу відповідача, а також відповідність виду забезпечення позову, який просить застосувати особа, котра звернулася з такою заявою, позовним вимогам. При встановленні зазначеної відповідності слід ураховувати, що вжиті заходи не повинні перешкоджати іншим особам здійснювати покладені на них згідно із законодавством повноваження. Вирішуючи питання про забезпечення позову, суд має брати до уваги інтереси не тільки позивача, а й інших осіб, права яких можуть бути порушені у зв'язку із застосуванням відповідних заходів (правова позиція Верховного суду у складі колегії суддів другої судової палати Касаційного цивільного суду у справі №211/129/18-ц від 3 квітня 2019 року).
Відповідно до положень пункту 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 16 від 26.12.2011 р. «Про деякі питання практики застосування заходів до забезпечення позову» адекватність заходу до забезпечення позову, що застосовується господарським судом, визначається його відповідністю вимогам, на забезпечення яких він вживається. Обрані заходи до забезпечення позову не повинні мати наслідком повне припинення господарської діяльності суб'єкта господарювання, якщо така діяльність, у свою чергу, не призводитиме до погіршення стану належного відповідачеві майна чи зниження його вартості.
При вирішенні питання про забезпечення позову господарський суд має здійснити оцінку обґрунтованості доводів заявника щодо необхідності вжиття відповідних заходів з урахуванням: розумності, обґрунтованості і адекватності вимог заявника щодо забезпечення позову; забезпечення збалансованості інтересів сторін, а також інших учасників судового процесу; наявності зв'язку між конкретним заходом до забезпечення позову і предметом позовної вимоги, зокрема, чи спроможний такий захід забезпечити фактичне виконання судового рішення в разі задоволення позову; ймовірності утруднення виконання або невиконання рішення господарського суду в разі невжиття таких заходів; запобігання порушенню у зв'язку із вжиттям таких заходів прав та охоронюваних законом інтересів осіб, що не є учасниками даного судового процесу.
Під час вирішення питання щодо забезпечення позову обґрунтованість позову не досліджується, адже питання обґрунтованості заявлених позовних вимог є предметом дослідження судом під час розгляду спору по суті і не вирішується ним під час розгляду клопотання про забезпечення позову.
Обранням належного, відповідно до предмета спору, заходу до забезпечення позову дотримується принцип відповідності виду заходу до забезпечення позову із заявленими позивачем вимогами, чим врешті досягаються: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору, фактичне виконання судового рішення у разі задоволення позову та, як наслідок, ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження при цьому прав та охоронюваних інтересів інших учасників провадження у справі або осіб, що не є учасниками цього судового процесу.
Забезпечення позову по суті - це обмеження суб'єктивних прав, свобод та інтересів відповідача або пов'язаних із ним інших осіб в інтересах забезпечення реалізації в майбутньому актів правосуддя й задоволених вимог позивача (заявника).
Конкретний захід забезпечення позову буде домірним позовній вимозі, якщо при його застосуванні забезпечується: збалансованість інтересів сторін та інших учасників судового процесу під час вирішення спору; можливість ефективного захисту або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача без порушення або безпідставного обмеження прав та охоронюваних інтересів інших учасників справи чи осіб, що не є її учасниками; можливість виконання судового рішення у разі задоволення вимог, які є ефективними способами захисту порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача. Такі висновки наведені у постанові Великої Палати Верховного Суду від 15 вересня 2020 року у справі № 753/22860/17 (провадження № 14-88цс20).
Подана заявником заява про забезпечення позову ґрунтується на бездоказових припущеннях щодо настання можливих негативних наслідків та належності майна. Суд доходить висновку що заявник не довів намірів відповідача відчужити спірне майно або чинити перешкоди у виконанні рішення суду. Посилання в заяві про можливість відчуження спірного нерухомого майна на користь третіх осіб без наведення відповідного обґрунтування не є достатньою підставою для її задоволення.
Позивачем не доведено та не надано доказів в обгрунтування правової позиції, що невжиття таких заходів може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Посилаючись у заяві про забезпечення позову на те, що «Львівська міська рада має реальні підстави побоюватися, що відповідач може розпорядитися даною будівлею, що в нього знаходиться на праві власності та відчужити його на користь інших осіб» не наводить жодних аргументів «реальних побоювань», підтверджених відповідними доказами вчинення таких дій, а голослівно зазначає про можливість в майбутньому їх вчинення. При цьому, як зазначено вище, спірні приміщення набуті власником (відповідачем) із застосуванням процедури електронних торгів шляхом подання найвищої цінової пропозиції
Суд зазначає, що обов'язок доказування покладається на особу, яка подала заяву про забезпечення позову. Доказування повинно здійснюватися за загальними правилами відповідно до ст.ст. 73, 74, 76-79 ГПК України, яка передбачає обов'язковість подання доказів наявності фактичних обставин, з якими пов'язується застосування певного заходу до забезпечення позову.
Так, згідно зі статтями 73, 74, 77, ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
В порядку, передбаченому ст.86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
У матеріалах справи відсутні та заявником до суду не надані докази того, що невжиття заходів забезпечення позову може істотно ускладнити чи унеможливити виконання рішення суду або ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів заявника, за захистом яких він звернувся, або може істотно ускладнити чи унеможливити ефективний захист або поновлення порушених чи оспорюваних прав або інтересів позивача.
Керуючись ст.ст. 136, 137, 140, 234 Господарського процесуального кодексу України, суд
Відмовити у задоволенні заяви про забезпечення позову (вх.№3622/21).
Ухвала набирає законної сили відповідно до ст. 235 ГПК України та може бути оскаржена до Західного апеляційного господарського суду в порядку та строки, визначені статтями 256, 257 ГПК України.
Веб-адреса суду http://lv.arbitr.gov.ua на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається.
Повний текст ухвали складено та підписано 20.09.2021р.
Суддя С.М. Коссак