Рішення від 14.09.2021 по справі 914/2296/21

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14.09.2021 справа № 914/2296/21

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Іваночка В.В., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 , Львівська область, Пустомитівський район, с.Наварія;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБ Пак”, Львівська область, Городоцький район, м.Городок;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 58429,48грн.

Представники:

Позивача: Сьома І.Б. - представник (посвідчення від 22.01.2018р. №000866);

Відповідача: не з'явився.

ВСТАНОВИВ:

28.07.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 від 27.07.2021р. вих. №2021/07-27 (вх. №2491) до Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБ Пак” про стягнення заборгованості; ціна позову: 58429,48грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає невиконання Відповідачем взятих на себе договірних зобов'язань з оплати наданих Позивачем послуг за перевезення вантажів від 20.08.2020р. №20/08/2020.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2021р. у даній справі суд постановив прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 25.08.2021р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов'язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 25.08.2021р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по суті на 14.09.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов'язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу “Акорд”.

В порядку ч.3 ст.63 ГПК України за дорученням головуючого судді обов'язки секретаря судового засідання виконує помічник судді Фартушка Т.Б. Іваночко Василь Володимирович.

Представнику Позивача роз'яснено право під час здійснення таких повноважень заявити відвід помічнику судді з підстав, передбачених цим Кодексом для відводу секретаря судового засідання.

Процесуальні права та обов'язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердив представник Позивача в судовому засіданні, йому відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання від Учасників справи про роз'яснення прав та обов'язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Представник Позивача в судове засідання з'явився, в судовому засіданні надав усні пояснення по суті спору.

В судовому засіданні 14.09.2021р. представником Позивача подано суду клопотання від 14.09.2021р. вих. №2021/09-14, у якому просить суд долучити до матеріалів справи докази в обґрунтування розміру понесених Позивачем судових витрат у справі на оплату послуг професійної правничої допомоги і просить суд у разі ухвалення рішення у справі №914/2296/21 про задоволення позову включити до судових витрат та стягнути з Відповідача витрати на професійну правничу допомогу Позивача в розмірі 7600грн. Вказане клопотання оглянуто судом та долучено до матеріалів справи. Після завершення судового засідання клопотання зареєстровано в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») за вх. №21332/21.

Представник Відповідача в судове засідання не з'явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов'язковою.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз'яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору. Таке право реалізується учасником справи протягом строку, встановленого судом в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 29.07.2021р. про відкриття провадження у даній справі 02.08.2021р. надіслано судом на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 81500, Львівська область, Городоцький район, м.Городок, вул.Артищівська, буд.9, корп.5, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 02.08.2021р., та вручено Відповідачу 05.08.2021р., що підтверджується інформацією з сайту АТ «Укрпошта» «Трекінг» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) щодо пересилання рекомендованого поштового відправлення №7901414050347.

Крім того, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 25.08.2021р. про відкладення судового засідання надіслано судом 27.08.2021р. на зазначену Позивачем у позовній заяві адресу місцезнаходження Відповідача: 81500, Львівська область, Городоцький район, м.Городок, вул.Артищівська, буд.9, корп.5, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 27.08.2021р., та вручено Відповідачу 31.08.2021р., що підтверджується інформацією з сайту АТ «Укрпошта» «Трекінг» (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html) щодо пересилання рекомендованого поштового відправлення №7901414087143.

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

Суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постановах Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018р. у справі №800/547/17 (П/9901/87/18) (провадження №11-268заі18), а також Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 27.11.2019р. у справі №913/879/17, від 21.05.2020р. у справі№10/249-10/19, від 15.06.2020р. у справі №24/260-23/52-б та від 18.03.2021р. у справі №911/3142/19, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, а, у даному випадку, суду.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція 1950 року) гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру. Розгляд, що гарантується статтею 6 Конвенції, має здійснюватися відповідно до норм закону, що передбачають наявність у сторін судового розгляду ефективного судового захисту з метою захисту їх цивільних прав (Beles and others v. the Czech Republic (Белеш та інші проти Чеської Республіки), § 49).

У свою чергу, Європейський суд з прав людини зазначив, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище порівняно з опонентом. Зокрема, «право на публічний розгляд», передбачене пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, означає право на «усне слухання». І це право було б позбавлене смислу, якби сторона у справі не була повідомлена про слухання таким чином, щоб мати можливість брати участь у ньому, якщо вона вирішила здійснити своє право на явку до суду, встановлене національним законом. В інтересах здійснення правосуддя сторона спору повинна бути викликана до суду таким чином, щоб знати не тільки про дату і місце проведення засідання, але й мати достатньо часу, щоб встигнути підготуватися до справи.

Кожен має право на судовий розгляд справи, що стосується його цивільних прав та обов'язків. Порушенням права на справедливий суд визнавався судовий розгляд без повідомлення особи за її відомим місцем проживання (пункт 97 та інші рішення у справі «Schmidt v. Latvia» від 27 квітня 2017 року). У § 87 у справі «Салов проти України» (заява № 65518/01) Європейський суд з прав людини вказав, що принцип рівності сторін у процесі є лише одним з елементів більш широкого поняття справедливого судового розгляду, яке також включає фундаментальний принцип змагальності процесу (див. «Ruiz-Mateos v. Spain», рішення від 23 червня 1993 року, серія A, № 262, с. 25, параграф 63). Більш того, принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (див. «Dombo Beheer B.V. v. the Netherlands», рішення від 27 жовтня 1993 року, серія A, № 274, с. 19, параграф 33, та «Ankerl v. Switzerland», рішення від 23 жовтня 1996 року, Reports 1996-V, параграф 38).

Крім того, у пункті 26 рішення Європейського суду з прав людини від 15 травня 2008 року у справі «Надточій проти України» (заява N 7460/03) зазначено, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Як видно із зазначеного вище, дотримання процесуального механізму належного повідомлення учасників справи є необхідною і важливою умовою для забезпечення та реалізації завдань та принципів правосуддя.

Судові рішення, пов'язані з рухом цієї справи надсилались судом на адресу Відповідача, одержувались ним (зокрема ухвала від 29.07.2021р. та від 25.08.2021р. у даній справі), а також були оприлюднені у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов'язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Також суд враховує правову позицію Європейського суду з прав людини у справі "Пономарьов проти України", згідно з якою сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження.

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Відповідача про відкриття провадження у справі, а також про дату, час та місце проведення судових засідань з розгляду спору по суті у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб, а також надання Учасникам справи достатньо часу для реалізації ними процесуальних прав передбачених ГПК України. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 14.02.2018р. у справі №910/33054/15.

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов'язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

Окрім того, суд звертає увагу на те, що рішенням Вищої ради правосуддя від 01.04.2021р. №763/0/15-21 «Про надання уніфікованих рекомендацій для судів усіх інстанцій та юрисдикцій щодо безпечної роботи в умовах карантину» вирішено рекомендувати судам усіх інстанцій та юрисдикцій застосовувати у діяльності уніфіковані рекомендації щодо безпечної роботи в умовах карантину, що додаються.

Пунктом 4 уніфікованих рекомендацій щодо безпечної роботи в умовах карантину встановлено довести до відома учасників судових процесів можливість відкладення розгляду справ у зв'язку із карантинними заходами. При цьому відкладення розгляду справи можливе лише у крайньому разі, лише коли його проведення з використанням електронних засобів зв'язку неможливе через процедурні та технічні причини.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Відповідача про відкриття провадження у даній справі, а також дату, час та місце розгляду спору по суті, визнання судом явки повноважних представників Учасників справи в судове засідання 14.09.2021р. обов'язковою, їх виклик в судове засідання, беручи до уваги строки розгляду спору по суті, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представника Відповідача за наявними у справі документами.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 58429,48грн. суми основного боргу з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором перевезення вантажів від 20.08.2020р. №20/08/2020.

Позиція Відповідача:

Відповідач не скористався своїм правом подання відзиву на позовну заяву та надання доказів в порядку статті 80 Господарського процесуального кодексу України.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов'язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.10 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з'ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов'язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

Відповідно до частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання Відповідачем відзиву у встановлений строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами. З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202 та 216 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представника Відповідача за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наведених Позивачем доводів, поданих доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають до задоволення повністю з огляду на наступне.

Судом встановлено, що 20.08.2020р. між Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (надалі - Позивач, Виконавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю «ТБ ПАК» (надалі - Відповідач, Замовник) укладено Договір перевезення вантажів №20/08/2020 (надалі - Договір), за умовами якого (п.1.1. Договору) Замовник доручає, а Виконавець зобов'язується доставити автомобільним транспортом ввірений для перевезення вантаж, а Замовник бере на себе зобов'язання сплатити плату за перевезення вантажу.

Пункт відправлення, пункт призначення, строки виконання, кількість вантажу, вартість перевезення вказуються у додатках до цього договору, та є його невід'ємними частинами (п.1.2. Договору).

Відповідно до п.2.1. Договору Виконавець зобов'язується здійснювати перевезення на підставі заявок Замовника. Заявка повинна містити реквізити вантажовідправника и вантажоодержувача; маршрут; термін подачі транспортного засобу для завантаження; терміни виконання замовлення; масу вантажу; кількість місць; вартість вантажу; вартість перевезення.

Згідно п.3.1.1. Договору Виконавець зобов'язаний на підставі письмової заявки про перевезення вантажу, направленої Замовником факсимільним зв'язком (електронною поштою) здійснити перевезення та доставку вантажу з пункту відправлення в пункт призначення в термін вказаний в заявці.

Пунктом 3.1.2. Договору Сторонами погоджено, що Виконавець зобов'язаний Забезпечити подачу транспортних засобів під завантаження в погоджені сторонами терміни і в стані придатному для автомобільних перевезень. Транспорті засоби повинні бути чистими, вимитими тане містити бруду. Тент не повинен містити пошкоджень, що можуть спричинити намокання чи забруднення вантажу.

Виконавець зобов'язаний надавати Замовнику Акт виконаних робіт, рахунки, CMR, товарно-транспортні та податкові накладні та документи, що супроводжують поставку вантажу, протягом 7 календарних днів з моменту завершення перевезення здійсненого на підставі кожної окремої заявки Замовника (п.3.1.9. Договору).

Відповідно до п.3.2.1. та 3.2.2. Договору Замовник зобов'язаний надавати Виконавцю письмову заявку (по факсу, електронною поштою) на перевезення вантажів з визначеним маршрутом перевезення, а також здійснювати своєчасно оплату згідно умов Договору.

Згідно п.4.1. Договору розрахунки між Виконавцем і Замовником здійснюються у безготівковій формі, на підставі рахунка та акта виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Виконавця.

Вартість перевезення вантажу визначається у заявках, згідно попередньо узгоджених сторонами розцінок (п.4.2. Договору).

Пунктом 4.3. Договору Сторонами погоджено, що оплата здійснюється протягом 21 календарного дня з моменту отримання від Виконавця повного комплекту документів, а саме належним чином оформлених оригіналів акту виконаних робіт, CMR, товарно-транспортної накладної на перевезений товар та податкових накладних та документів, що супроводжують партію поставки вантажу

Оплата проводиться в гривнях, у разі отримання Замовником в повному обсязі оригіналів правильно оформлених документів вказаних у п. 3.1.9. та п. 4.З. даного Договору (п.4..4 Договору).

Відповідно до п.9.1. Договору Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2020 року, але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов'язань за цим Договором. У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення дії Договору за два тижні до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на ще один рік на тих самих умовах, які були передбачені Договором.

Вказаний Договір підписано повноважними представниками, їх підписи завірено відтисками печаток Сторін Договору.

Заявкою на транспортні послуги від 31.08.2020р.Відповідач звертався до Позивача із замовленням на перевезення 18т. піддонів за маршрутом м.Городок, Україна - Predrag Marcovich Alimpia №31; 11507, Pyroman, Obrenovac, SERBIA. Номер автомобіля LU012-OH/AA-196LU. Дата завантаження 31.08.2020р. дата розвантаження: 04.09.2020р. Вартість перевезення 850 євро. Оплата 21 день по оригіналах у гривнях по курсу НБУ на день завантаження.

Актом надання послуг від 07.09.2020р. №359 Позивач передав, а Відповідач прийняв транспортно-експедиційні послуги по маршруту м.Городок, Україна -Pyroman, SERBIA на суму 27960,75грн.

Вказану Заявку та Акт надання послуг підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток Сторін Договору.

Здійснення Позивачем відповідного перевезення вантажу підтверджується також міжнародною транспортною накладною CMR 0004384.

07.09.2020р. Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунок на оплату №365 на оплату транспортно-експедиційних послуг по маршруту м.Городок, Україна -Pyroman, SERBIA на суму 27960,75грн.

Заявкою на транспортні послуги від 24.09.2020р. Відповідач звертався до Позивача із замовленням на перевезення 20т. піддонів за маршрутом м.Городок, Україна - Kidriceva cesta 99, SI-4220 Skofja Loka. Номер автомобіля NMCS-826/NMSU-034. Дата завантаження 25.09.2020р. дата розвантаження: 30.09.2020р. Вартість перевезення 1200 євро. Оплата 21 день по оригіналах у гривнях по курсу НБУ на день завантаження.

Актом надання послуг від 29.09.2020р. №396Позивач передав, а Відповідач прийняв транспортно-експедиційні послуги по маршруту м.Городок, Україна - Skofja Loka, Словенія на суму 39473грн.

Здійснення Позивачем відповідного перевезення вантажу підтверджується також міжнародною транспортною накладною CMR 2021062.

29.09.2020р. Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунок на оплату №402 на оплату транспортно-експедиційних послуг по маршруту м.Городок, Україна - Skofja Loka, Словенія на суму 39473грн.

Заявкою на транспортні послуги від 02.10.2020р. Відповідач звертався до Позивача із замовленням на перевезення 18т. піддонів за маршрутом м.Городок, Україна - Predrag Marcovich Alimpia №31; 11507, Pyroman, Obrenovac, SERBIA. Номер автомобіля СА113РО/AD939СА. Дата завантаження 02.10.2020р. дата розвантаження: 05.10.2020р. Вартість перевезення 940 євро. Оплата 21 день по оригіналах у гривнях по курсу НБУ на день завантаження.

Актом надання послуг від 06.10.2020р. №410 Позивач передав, а Відповідач прийняв транспортно-експедиційні послуги по маршруту м.Городок, Україна - Pyroman, SERBIA на суму 31399,50грн.

Здійснення Позивачем відповідного перевезення вантажу підтверджується також міжнародною транспортною накладною CMR 0575861.

06.10.2020р. Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунок на оплату №415 на оплату транспортно-експедиційних послуг по маршруту м.Городок, Україна -Pyroman, SERBIA на суму 31399,50грн.

Заявкою на транспортні послуги від 02.03.2021р. Відповідач звертався до Позивача із замовленням на перевезення 18,7т. піддонів за маршрутом м.Городок, Україна - Kidriceva cesta 99, SI-4220 Skofja Loka. Номер автомобіля NMKA-946/NMKA-786. Дата завантаження 02.03.2021р. дата розвантаження: 08.03.2021р. Вартість перевезення 1100 євро. Оплата 21 день по оригіналах у гривнях по курсу НБУ на день завантаження.

Актом надання послуг від 08.03.2021р. №108 Позивач передав, а Відповідач прийняв транспортно-експедиційні послуги по маршруту м.Городок, Україна - Skofja Loka, Словенія на суму 37088,70грн.

Здійснення Позивачем відповідного перевезення вантажу підтверджується також міжнародною транспортною накладною CMR 06755.

08.03.2021р. Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунок на оплату №108 на оплату транспортно-експедиційних послуг по маршруту м.Городок, Україна - Skofja Loka, Словенія на суму 37088,70грн.

Заявкою на транспортні послуги від 12.03.2021р. Відповідач звертався до Позивача із замовленням на перевезення 18т. піддонів за маршрутом м.Городок, Україна - Predrag Marcovich Alimpia №31; 11507, Pyroman, Obrenovac, SERBIA. Номер автомобіля НОМЕР_1 /АО0159XF. Дата завантаження 15.03.2021р. дата розвантаження: 19.03.2021р. Вартість перевезення 900 євро. Оплата 21 день по оригіналах у гривнях по курсу НБУ на день завантаження.

Актом надання послуг від 19.03.2021р. №131 Позивач передав, а Відповідач прийняв транспортно-експедиційні послуги по маршруту м.Городок, Україна - Pyroman, SERBIA на суму 29772,51грн.

Здійснення Позивачем відповідного перевезення вантажу підтверджується також міжнародною транспортною накладною CMR 794423.

19.03.2021р. Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунок на оплату №131 на оплату транспортно-експедиційних послуг по маршруту м.Городок, Україна - Pyroman, SERBIA на суму 29775,51грн.

Заявкою на транспортні послуги від 07.04.2021р. Відповідач звертався до Позивача із замовленням на перевезення 18т. піддонів за маршрутом м.Городок, Україна - Predrag Marcovich Alimpia №31; 11507, Pyroman, Obrenovac, SERBIA. Номер автомобіля ВС0483С/ НОМЕР_2 . Дата завантаження 09.04.2021р. дата розвантаження: 12.04.2021р. Вартість перевезення 950 євро. Оплата 21 день по оригіналах у гривнях по курсу НБУ на день завантаження.

Актом надання послуг від 13.04.2021р. №179 Позивач передав, а Відповідач прийняв транспортно-експедиційні послуги по маршруту м.Городок, Україна - Pyroman, SERBIA на суму 31565,27грн.

Здійснення Позивачем відповідного перевезення вантажу підтверджується також міжнародною транспортною накладною CMR 784410.

13.04.2021р. Позивачем виставлено Відповідачу до оплати Рахунок на оплату №179 на оплату транспортно-експедиційних послуг по маршруту м.Городок, Україна - Pyroman, SERBIA на суму 31565,27грн.

Згідно доводів Позивача, Акти надання послуг від 07.09.2020р. №359; від 29.09.2020р. №396; від 06.10.2020р. №410; від 08.03.2021р. №108; від 19.03.2021р. №131 та від 13.04.2021р. №179 разом з іншими оригіналами документів, які підтверджують здійснення Позивачем перевезень вантажу згідно Договору, отримано Відповідачем 07.09.2020р., 29.09.2020р., 06.10.2020р., 08.03.2021р., 19.03.2021р. та 13.04.2021р. відповідно, про що свідчить підпис уповноваженої особи Відповідача та скріплення такого печаткою Відповідача.

Враховуючи вищенаведене суд зазначає, що беручи до уваги відсутність заперечень Відповідача щодо факту та дати отримання документів, в тому числі дати складання та підпису Актів надання послуг, суд бере до уваги доводи Позивача щодо дати вручення Відповідачу оригіналів документів, які підтверджують здійснення перевезення вантажу згідно Договору.

Відтак, строк оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг з перевезення вантажу за Актами надання послуг від 07.09.2020р. №359; від 29.09.2020р. №396; від 06.10.2020р. №410; від 08.03.2021р. №108; від 19.03.2021р. №131 та від 13.04.2021р. №179згідно Договору розпочав свій перебіг з дати підписання відповідних актів. Прострочення ж оплати послуг за вказаними актами, згідно встановлених в них умов, настало на 22 календарний день з дати підписання кожного відповідного Акту надання послуг з врахуванням приписів ч.5 ст.254 ЦК України.

Відповідачем взяті на себе договірні зобов'язання з оплати наданих послуг належним чином не виконано, згідно платіжних доручень від 02.11.2020р. №1579 на суму 20000грн., від 13.11.2020р. №2391 на суму 10000грн., від 27.11.2020р. №1674 на суму 7960,75грн., від 04.12.2020р. №1733 на суму 10000грн., від 15.12.2020р. №1819 на суму 19473грн., від 29.01.2021р. №140 на суму 11399,50грн., від 05.02.2021р. №194 на суму 10000грн., від 12.02.2021р. №257 на суму 10000грн., від 09.04.2021р. №643 на суму 10000грн., від 16.04.2021р. №668 на суму 5000грн., від 23.04.2021р. №712 на суму 5000грн., від 25.06.2021р. №908 на суму 20000грн. сплачено на користь Позивача 138833,25грн., внаслідок чого утворився борг з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором в розмірі 58429,48грн.

З метою досудового врегулювання спору Позивач 02.07.2021р. звертався до Відповідача із Вимогою від 02.07.2021р. вих. №2021/07-02 про оплату58429,48грн. суми заборгованості за надані за Договором послуги.

Відповідачем вказану Претензію отримано 03.07.2021р., що підтверджується відповідною відміткою уповноваженої особи Відповідача на Рекомендованому повідомленні про вручення поштового відправлення від 02.07.2021р. №7905705009170, проте залишено без відповіді та реагування. Докази повного або часткового задоволення Відповідачем Вимоги від 02.07.2021р. вих. №2021/07-02 станом на час вирішення спору по суті в матеріалах справи відсутні, Учасниками справи суду не заявлені та не подані.

З підстав наведеного Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 58429,48грн. суми основного боргу з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 ЦК України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України сторонами у зобов'язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов'язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов'язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства.

Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов'язаний виконати свій обов'язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов'язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов'язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов'язковим для виконання сторонами.

Приписами ч.1 ст.638 ЦК України передбачено, що договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов'язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов'язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов'язання.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов'язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ст.908 ЦК України перевезення вантажу, пасажирів, багажу, пошти здійснюється за договором перевезення; загальні умови перевезення визначаються цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них; умови перевезення вантажу, пасажирів і багажу окремими видами транспорту, а також відповідальність сторін щодо цих перевезень встановлюються договором, якщо інше не встановлено цим Кодексом, іншими законами, транспортними кодексами (статутами), іншими нормативно-правовими актами та правилами, що видаються відповідно до них.

Згідно ч.1 ст.909 ЦК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов'язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов'язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату. Аналогічне правове положення закріплено в ч.1 ст.307 ГК України.

Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням транспортної накладної (коносамента або іншого документа, встановленого транспортними кодексами (статутами) (ч.3 ст.909 ЦК України).

Приписами ч.4 ст.909 ЦК України встановлено, що законом можуть бути передбачені особливості укладення та виконання договору перевезення вантажу.

Приписами ч.1 ст.306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов'язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов'язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч.2 ст.306 ГК України).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.306 ГК України вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов'язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

Згідно ч.5 ст.306 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб'єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов'язань.

Статтею ст.914 ЦК України передбачено, що у довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Відповідно до статті 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу.

Нормою ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» зокрема визначено, що транспортно-експедиторська діяльність - це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов'язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб'єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов'язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Приписами ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім'я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов'язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім'я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов'язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.929 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов'язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов'язаних з перевезенням вантажу; договором транспортного експедирування може бути встановлено обов'язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов'язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов'язання, пов'язані з перевезенням; договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо); положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов'язки експедитора виконуються перевізником.

Згідно ст.930 ЦК України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі; клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов'язків.

Приписами ст.931 ЦК України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ч.1 ст.932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов'язків інших осіб.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов'язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов'язання.

З врахуванням наведених Позивачем доводів та поданих доказів суд дійшов висновків про те, що укладений між Сторонами Договір перевезення вантажу від 20.08.2020р. №20/08/2020 є договором про перевезення вантажів, довгостроковим річним договором з врахуванням вищеописаних положень Договору, а правовідносини, що виникли між Позивачем як Виконавцем та Відповідачем як Замовником за Договором, є правовідносинами перевезення, замовником за якими був Відповідач.

З врахуванням наведеного, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується факт надання Позивачем Відповідачу послуг з перевезення вантажу згідно Договору та Заявок, а відтак, виникнення у Відповідача обов'язку з оплати наданих Позивачем послуг з перевезення за Договором.

При цьому, суд звертає увагу на те, що матеріалами справи не підтверджується факт надання Позивачем Відповідачу будь-яких інших послуг, пов'язаних із перевезенням вантажу, окрім як власне послуги з перевезення Позивачем вантажу за вказаним Відповідачем маршрутом та вручення такого вантажу вантажоодержувачу.

При цьому, суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 13.12.2016р. у справі №922/1519/16, що зазначення в назвах замовлень «на транспортно-експедиційне обслуговування» в розумінні ст.909 ЦК України не впливає на кваліфікацію договору, в тому числі правовідносин сторін.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі висновки суду щодо правової природи укладеного між Сторонами Договору та надані самим ж Позивачем докази, які підтверджують існування між Сторонами правовідносин саме на підставі укладеного Договору - Актів надання послуг, беручи до уваги недоведеність Позивачем факту існування між Сторонами правовідносин з приводу надання будь-яких інших пов'язаних з перевезенням послуг, окрім перевезення, суд приходить до висновку, що правовідносини склались між Сторонами на підставі укладеного Договору і за своєю правовою природою є правовідносинами з перевезення вантажу за довгостроковим (річним) договором перевезення.

Надаючи правову оцінку зобов'язальним правовідносинам, які виникли між Сторонами, судом взято до уваги та надано правову оцінку не тільки підставам їх виникнення і обсягу прав та обов'язків сторін, а й фактично вчиненим на виконання таких зобов'язань діям Сторін, в тому числі складеним та підтвердженим Сторонами за наслідками виконання документам.

З врахуванням встановлених судом обставин та наявних в матеріалах справи доказів, суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується існування заборгованості Відповідача з оплати наданих Позивачем послуг з перевезення вантажу на суму 58429,48грн., наведене стверджує також Позивач. Відтак, права Позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушені.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов'язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на “balanceofprobabilities” (“баланс ймовірностей”) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує “баланс ймовірностей”. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв'язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов'язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

За таких обставин суд дійшов висновку про те, що Відповідачем не спростовано доводів позовної заяви, хоч йому було створено усі можливості для надання заперечень, від жодного Учасника справи не надходило клопотання про витребування доказів, судом не виявлено на підставі наявних документів у справі інших фактичних обставин, що мають суттєве значення для правильного вирішення спору.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами договору перевезення, виникнення на його підставі відносин з приводу перевезення вантажів, існування заборгованості Відповідача перед Позивачем з оплати наданих Позивачем послуг перевезення в розмірі 58429,48грн., суд зазначає, що позовні вимоги про стягнення з Відповідача на користь Позивача 58429,48грн. суми основного боргу з оплати наданих Позивачем послуг перевезення за Договором є мотивованими та обґрунтованими, підлягають до задоволення повністю.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч. 1 ст. 4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2021 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2021 року для працездатних осіб в розмірі 2270 гривень.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв'язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2270грн. у вигляді сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору та 12800грн. витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, докази в обґрунтування розміру якої буде надано до закінчення судових дебатів у даній справі.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 26.07.2021р. №507 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №5 до позовної заяви.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду подано Попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат станом на 27.07.2021р., згідно з яким очікувані витрати в розмірі 12800грн. складатимуться з:

- аналіз наявних у Позивача документів та оцінка перспективності стягнення з Відповідача дебіторської заборгованості та штрафних санкцій на суму 1600грн. (2 год. х 800грн.);

- аналіз судової практики, збір доказів, підготовка та складання позовної заяви і подача її до суду на суму 4000грн. (5 год. х 800грн.);

- підготовка та складання відповіді на відзив, а також заяв з процесуальних питань на суму 3200грн. (4 год. х 800грн.);

- представництво в суді (4 судових засідання) на суму 4000грн. (4 х 1 000грн.).

У поданому 14.09.2021р. клопотанні Позивач зазначає про понесення судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 7600грн., зокрема:

- аналіз наявних у Позивача документів та оцінка перспективності стягнення з Відповідача дебіторської заборгованості та штрафних санкцій на сум 1600грн. (2 год. х 800грн.) здійснював адвокат Довгань Володимир Ігорович;

- аналіз судової практики, збір доказів, підготовка та складання позовної заяви і подача її до суду на суму 4000грн. (5 год. х 800грн.) здійснював адвокат Довгань Володимир Ігорович;

- представництво в суді на суму 2000грн. (2 судових засідання х 1000грн.) 25.08.2021р. та 14.09.2021р. здійснював адвокат Сьома Ігор Богданович.

24.06.2021р. між Адвокатським бюро «Довгань та партнери» (за Договором - Виконавець) та Фізичною особою-підприємцем ОСОБА_1 (за Договором - Клієнт) укладено Договір про надання правової допомоги №4/06 (надалі - Договір №4/06), за умовами якого (п.1.1. Договору №4/06)Клієнт замовляє, а Виконавець бере на себе зобов'язання надати Клієнту правову допомогу щодо стягнення на користь Клієнта заборгованості з Товариства з обмеженою відповідальністю «ТБ ПАК», що виникла за Договором перевезення вантажів № 20/08/2020 від 20.08.2020р. (надалі в цілях цього Договору - послуги).

Виконавець уповноважується вчиняти в інтересах, а також від імені Клієнта процесуальні дії з правами та обов'язками наданими представнику позивача, відповідача чи третьої особи Господарським процесуальним кодексом України, зокрема з правами та обов'язками передбаченими ст.ст. 42, 46 Господарського процесуального кодексу України. Також при наданні правової допомоги Виконавець користується правами та обов'язками, що визначені Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» (п.1.2. Договору №4/06).

Відповідно до п.1.3. Договору №4/06 правова допомога надається Виконавцем Клієнту шляхом усного та письмового консультування; складання проектів необхідних процесуальних документів, скарг, претензій, позовних заяв, мирових угод, заперечень, клопотань тощо; представлення інтересів Клієнта в усіх судах передбачених Законом України «Про судоустрій і статус суддів» як позивача, відповідача, зацікавленої або третьої особи при розгляді всіх цивільних, господарських, адміністративних та кримінальних справ, з усіма правами та обов'язками наданими позивачу, відповідачу, зацікавленій або третій особі, визначеними відповідними процесуальними актами, а також в органах Державної виконавчої служби з усіма правами наданими стягувачу, боржнику чи третім особам передбаченими Законом України «Про виконавче провадження», що пов'язані з виконанням цього Договору.

Згідно п.2.1.2. Договору №4/06 Виконавець мас право отримувати та вимагати у повному обсязі оплату визначену цим Договором.

Приписами п.2.2.1. Договору №4/06 Виконавець зобов'язаний надавати правову допомогу відповідно до вимог чинного законодавства та Договору.

Відповідно до п.3.1. Договору №4/06 за надану Виконавцем Клієнту правову допомогу Клієнт виплачує Виконавцеві гонорар в розмірі визначеному в додатку № 1 до Договору.

Згідно п.3.2. Договору №4/06оплата гонорару згідно умов даного Договору проводиться Клієнтом в строки, визначені в додатку № 1 до Договору.

Відшкодування понесених Виконавцем витрат здійснюється протягом трьох банківських днів з моменту пред'явлення ним Клієнту документів, що підтверджують понесені Виконавцем витрати (п.3..3 Договору №4/06).

Відповідно до п.6.1. Договору №4/06 Договір набирає чинності з дня підписання його Сторонами і діє по 31 грудня 2021р. включно. У випадку якщо за 30 днів до дати закінчення Договору жодна із Сторін не повідомить іншу про припинення Договору із зв'язку із закінченням терміну (строку) його дії, то Договір вважається щоразу автоматично продовженим на наступний календарний рік.

Додатком №1 до Договору №4/06 Сторонами погоджено наступний порядок визначення основного розміру гонорару (винагороди) за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правової допомоги Клієнту:

- аналіз наявних у Позивача документів та оцінка перспективності стягнення з Відповідача дебіторської заборгованості та штрафних санкцій 2 год.;

- аналіз судової практики, збір доказів, підготовка та складання позовної заяви і подача її до суду 5 год.;

- підготовка та складання відповіді на відзив, а також заяв з процесуальних питань 4 год.;

- представництво в суді, участь в судових засіданнях 4 засідання.

За професійну правову допомогу, що передбачена п.1 Додатку, Клієнт перераховуватиме Виконавцеві на підставі виставлених рахунків гонорар з розрахунку 800грн. за 1 годину роботи Виконавця (адвоката) та 1000грн. за представництво (участь) в одному судовому засіданні незалежно від його тривалості. У випадку, якщо фактична тривалість затрачених Виконавцем на надання допомоги годин чи кількість судових засідань, в яких приймав участь Виконавець, буде більшою, ніж визначено визначено вище, оплата за такі послуги здійснюватиметься виходячи з фактичної тривалості затрачених годин/кількості судових засідань, виходячи із вартості години роботи/кількості судових засідань, що зазначена в п.1 Додатку.

Відповідно до п.2 Додатку №1 до Договору №4/06 крім основного гонорару, у випадку задоволення судом позову або оплати боржником боргу під час судового розгляду справи чи затвердженням судом мирової угоди, Виконавець має право на отримання від Клієнта винагороди (додатковий гонорар) в розмірі 30 відсотків від суми задоволених позовних вимог на користь Клієнта або оплачених боржником вимог чи таких вимог, що підлягають оплаті боржником за результатами мирової угоди (для усіх випадків включаючи розмір основного боргу, пені, відсотків, інфляційних, збитків, та штрафів) зменшеної на розмір основного гонорару визначеного відповідно до п.1 Додатку.

Згідно п.5 Додатку №1 до Договору №4/06 оплата за послуги здійснюється Клієнтом на підставі рахунку Виконавця, який підлягає оплаті протягом 3-х днів. Виконавець має право вимагати від Клієнта, попередньої виплати гонорару та/або компенсації можливих витрат, пов'язаних з виконанням доручення.

Актом прийому-передачі наданих послуг від 14.09.2021р. Виконавець передав, а Клієнт прийняв послуги за Договором №4/06:

- представництво в суді (2 судових засідання) на суму 2000грн. (2 х 1000грн.) 25.08.2021р. та 14.09.2021р.

Всього Виконавцем надано Клієнту ,а Клієнтом прийнято від Виконавця послуги з правової допомоги на суму 7600грн.

Вказаний Договір, Додаток №1 до нього та Акт прийому-передачі наданих послуг підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток Сторін Договору №4/06.

16.08.2021р. Виконавцем виставлено Клієнту до оплати Рахунок №1/21 на оплату послуг з правової допомоги по Договору №4/06 суму 6600грн.

Платіжним дорученням від 18.08.2021р. №538 Клієнтом сплачено на користь Виконавця 6600грн.

Окрім того, 06.09.2021р. Виконавцем виставлено Клієнту до оплати Рахунок №2/21 на оплату послуг з правової допомоги по Договору №4/06 суму 1000грн.

Платіжним дорученням від 07.09.2021р. №565 Клієнтом сплачено на користь Виконавця 1000грн.

ОСОБА_2 та Сьома Ігор Богданович є адвокатами та представниками Позивача, що підтверджується долученими до матеріалів справи ордерами від 27.07.2021р. серії ВС №1083239 та від 19.08.2021р. серії ЛВ №101101 відповідно.

З приводу поданого Позивачем в судовому засіданні 14.09.2021р. клопотання про подання доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2020р. у справі №905/1800/19 від 14.04.2020р. у справі №905/2155/19, Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019р. у справі №910/9709/19, що з аналізу вказаних положень ГПК України вбачається, що, оскільки в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, тому процесуальну дію - подання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат Позивач має право вчинити або до закінчення розгляду справи по суті, або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судового розгляду у справі зробив про це відповідну заяву.

Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов'язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов'язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

У відповідності до ст.26 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність", адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.

Визначення договору про надання правової допомоги міститься в ст.1 вищевказаного Закону, згідно з якою договір про надання правової допомоги - домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об'єднання) зобов'язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов'язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору. Представництво - вид адвокатської діяльності, що полягає в забезпеченні реалізації прав і обов'язків клієнта в цивільному, господарському, адміністративному та конституційному судочинстві, в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами, прав і обов'язків потерпілого під час розгляду справ про адміністративні правопорушення, а також прав і обов'язків потерпілого, цивільного відповідача у кримінальному провадженні. Інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення (п.п.6, 9 ст.1 Закону).

Згідно ст.19 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" видами адвокатської діяльності, зокрема, є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами.

Згідно п.28 Правил адвокатської етики (затверджені звітно-виборним з'їздом адвокатів України 09.06.2017р.) необхідно дотримуватись принципу "розумного обґрунтування" розміру оплати юридичної допомоги. Цей принцип набуває конкретних рис через перелік певних факторів, що мають братись до уваги при визначенні розміру оплати: обсяг часу і роботи, що вимагається для адвоката, його кваліфікацію та адвокатський досвід, науково-теоретична підготовка.

Згідно ст. 30 Закону України "Про адвокатуру і адвокатську діяльність" гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України “Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини” визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні ЄСПЛ від 28 листопада 2002 року “Лавентс проти Латвії” зазначено, що відшкодовуються лише витрати, які мають розумний розмір.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі “East/West Alliance Limited” проти України”, заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об'єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

При цьому суд зазначає, що згідно ч.5 ст.126 ГПК України обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Отже, зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи. Аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Великої Палати Верховного Суду від 19.02.2020р. у справі №755/9215/15-цта у постанові Об'єднаної палати Верховного Суду від 03.10.2019р. у справі №922/445/19.

Згідно ч. 4 ст. 127 ГПК України розмір витрат на підготовку експертного висновку на замовлення сторони, проведення експертизи, залучення спеціаліста, оплати робіт перекладача встановлюється судом на підставі договорів, рахунків та інших доказів.

Як вказує Об'єднана палата Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду у постанові від 03.10.2019 у справі №922/445/19, загальне правило розподілу судових витрат визначене в ч.4 ст.129 ГПК України.

Зокрема відповідно до ч.5 ст.129 ГПК України під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує:

1) чи пов'язані ці витрати з розглядом справи;

2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору, з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, у тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес;

3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо;

4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялись.

При цьому, на предмет відповідності зазначеним критеріям суд має оцінювати поведінку/дії/бездіяльність обох сторін при вирішенні питання про розподіл судових витрат.

Випадки, за яких суд може відступити від загального правила розподілу судових витрат, унормованого частиною 4 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, визначені також положеннями частин 6, 7, 9 статті 129 цього Кодексу.

Таким чином, зважаючи на наведені положення законодавства, у разі недотримання вимог частини 4 статті 126 Господарського процесуального кодексу України суду надано право зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами, лише за клопотанням іншої сторони.

Водночас під час вирішення питання про розподіл судових витрат господарський суд за наявності заперечення сторони проти розподілу витрат на адвоката або з власної ініціативи, керуючись критеріями, що визначені частинами 5-7, 9 статті 129 Господарського процесуального кодексу України, може не присуджувати стороні, на користь якої ухвалено судове рішення, всі її витрати на професійну правову допомогу.

У такому випадку суд, керуючись частинами 5-7, 9 статті 129 зазначеного Кодексу, відмовляє стороні, на користь якої ухвалено рішення, у відшкодуванні понесених нею на правову допомогу повністю або частково, та відповідно не покладає такі витрати повністю або частково на сторону, не на користь якої ухвалено рішення. При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення. Зокрема, вирішуючи питання розподілу судових витрат, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов'язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути непропорційним до предмета спору. У зв'язку з наведеним суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити такий розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для конкретної справи. Аналогічна правова позиція підтримана та застосована у постанові Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 07.11.2019р. у справі №905/1795/18.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв'язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п'яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

З врахуванням вищенаведеного, оцінивши подані Позивачем докази в підтвердження розміру понесених витрат на професійну правничу допомогу суд зазначає, що подані Позивачем в обґрунтування розміру витрат на професійну правничу допомогу докази в своїй сукупності підтверджують дійсність, необхідність та розумність таких витрат в розмірі 7600грн. для забезпечення належного захисту прав Позивача під час розгляду справи №914/2296/21 Господарським судом Львівської області.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Відповідачем не подано жодних доказів в спростування обставин дійсності, необхідності та розумності понесених Позивачем судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги, а також не доведено в порядку ч.5 ст.126 ГПК України неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Враховуючи вищенаведене, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд встановив доведеність понесення Позивачем витрат на оплату професійної правничої допомоги в розмірі 7600грн. та недоведеність Відповідачем неспівмірності здійснених Позивачем витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Згідно п.1 ч.4 ст.129 ГПК України у разі задоволення позову інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються на відповідача.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2270грн. та витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 76000грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, суд дійшов висновків про те, що сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2270грн. та судові витрати на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 760грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, стягнути з Відповідача на користь Позивача 2270грн. судового збору та 7600грн. судових витрат на професійну правничу допомогу.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76,-81, 86, 123, 129, 165, 178, 191, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.93, 173, 174, 179, 180, 193, 306, 307, 315, 316Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 256, 258, 261, 264, 267, 509, 525- 527, 530 599, 610, 612, 614,626, 627, 629, 638, 901, 903, 908, 909, 916, 929, 932Цивільного кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Позов задоволити повністю.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю “ТБ Пак” (81500, Львівська область, Городоцький район, м.Городок, вул.Артищівська, буд.9, корп.5; ідентифікаційний код: 40209608) на користь Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ; ідентифікаційний код: НОМЕР_3 ) 58429,48грн. суми основного боргу, 2270грн. судового збору та 7600грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

3. Наказ видати після набрання рішенням законної сили.

4. Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5. Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою 1 розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 20.09.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок

Попередній документ

99713245

Наступний документ

99713247

Інформація про рішення:

№ рішення:	99713246
№ справи:	914/2296/21
Дата рішення:	14.09.2021
Дата публікації:	22.09.2021
Форма документу:	Рішення
Форма судочинства:	Господарське
Суд:	Господарський суд Львівської області
Категорія справи:	Господарські справи (з 01.01.2019); Справи позовного провадження; Справи у спорах, що виникають із правочинів, зокрема, договорів; Невиконання або неналежне виконання зобов’язань; перевезення, транспортного експедирування

Стан розгляду справи:

Стадія розгляду:	Призначено до судового розгляду (29.07.2021)
Дата надходження:	28.07.2021
Предмет позову:	про стягнення заборгованості

Розклад засідань:

Минулі засідання (2)

25.08.2021 11:50	Господарський суд Львівської області
14.09.2021 11:50	Господарський суд Львівської області

Запланованих засідань немає

Учасники справи:

суддя-доповідач:

ФАРТУШОК Т Б

відповідач (боржник):

ТзОВ "ТБ Пак"

позивач (заявник):

ФОП Солтис Павло Володимирович