17.09.2021 Справа№ 914/2778/21
Господарський суд Львівської області у складі
судді Фартушка Т.Б., розглянувши матеріали позовної заяви
за позовом: Заступника керівника Львівської обласної прокуратури, Львівська область, м.Львів,
в інтересах держави в особі:
Позивача: Міністерства енергетики України, м.Київ;
до Відповідача: Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях, Львівська область, м.Львів;
про: скасування рішень щодо приватизації державного майна та його оцінку
Представники Учасників справи не викликались.
13.09.2021р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Заступника керівника Львівської обласної прокуратури від 07.09.2021р. вих. №15/4-931вих.21 (вх. №3018) в інтересах держави в особі Міністерства енергетики України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській, Закарпатській та Волинській областях про скасування рішень щодо приватизації державного майна та його оцінку.
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 13.09.2021р. позовну заяву передано для розгляд судді Фартушку Т.Б. та присвоєно справі єдиний унікальний номер судової справи №914/2778/21.
Підставами позовних вимог Прокурор зазначає:
1. Незаконність наказу Відповідача від 28.09.2007р. №1004 про приватизацію зданого в оренду згідно укладеного між Відповідачем та ЗАТ «Львівсистеменерго» Договору оренди державного майна від 15.12.2000р. цілісного майнового комплексу ДП «ЦЗФ «Червоноградська» шляхом продажу належних державі акцій ВАТ, заснованого органом приватизації та орендарем з підстав того, що:
- при його прийнятті порушено вимоги ст.2 Закону України «Про приватизацію державного майна» щодо забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, застосування конкурентних способів;
- порушено вимоги ст.15 вказаного закону, оскільки вибрано спосіб приватизації державного майна, не передбачений діючим законодавством;
- порушено вимоги ст.ст. 10,18,19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не враховано систематичні та суттєві порушення договору оренди з боку ЗАТ «Львівсистеменерго»;
- у зазначеному наказі також міститься безпідставне посилання з приводу приватизації вказаного об'єкта, як орендного підприємства, у порядку передбаченому ст. 17 Закону України «Про приватизацію державного майна», оскільки відповідно до вимог ст. 115 Господарського кодексу України та Постанови Ради міністрів Української РСР від 15.05.1990 №112 колектив ЦМК ДП «ЦЗФ «Червоноградська» не приймав участі у створенні ЗАТ «Львівсистеменерго».
2. Незаконність наказу Відповідача від 05.05.2008р. №191 «Про створення ВАТ «Львівська вугільна компанія» в процесі ЦМК ДП «ЦЗФ «Червоноградська», що зданий в оренду», яким створено ВАТ «Львівська вугільна компанія», оскільки, згідно доводів Прокурора, за результатами підготовчої роботи, 05.05.2008р. прийнято спільне рішення органу приватизації та орендаря створити відкрите акціонерне товариство «Львівська вугільна компанія», державна реєстрація якого відбулась 08.05.2008р. З моменту реєстрації ВАТ «Львівська вугільна компанія», відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 27.05.2008 №251 договір оренди №14/2000 від 15.12.2000р. припинив свою дію.
Проте, на думку Прокурора, створення ВАТ «Львівська вугільна компанія» відбулася з істотними грубими порушеннями діючого законодавства, що в подальшому призвело до вибуття з державної власності цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська».
3. Незаконність наказу Відповідача від 23.04.2008р. №168 «Про затвердження акту оцінки майна цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська», які призвели до вибуття з державної власності цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська».
Прокурор зазначає, що в ході проведення оцінки майна цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика» Червоноградська» станом на 29.02.2008р. комісією з приватизації підписано акт оцінки майна, затверджений наказом РВ ФДМ України по Львівській області №168 від 23.04.2008р., згідно якого визначено розмір статутного фонду новостворюваного підприємства в сумі 305610тис.грн., частка держави у якому становила 114841тис.грн. (37,578%), частка орендаря ЗАТ «Львівсистеменерго» 190768,1тис.грн. (64,422%).
Створення ВАТ «Львівська вугільна компанія» та визначення частини держави у його статутному фонді на думку Прокурора відбулося всупереч вимогам п.7 ст.11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (в редакції чинній на час винесення оспорюваних наказів), оскільки враховуючи, що товариство створено на базі майнового комплексу ДП «ЦЗФ «Червоноградська», розмір корпоративних прав держави у новоствореному підприємстві повинен перевищувати 50% у статутному фонді.
Формування статутного фонду проведено з порушенням ст.ст. 17, 20, 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», п.п.32, 39 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10.12.2013р., Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженої наказом ФДМУ від 18.03.2004р. за №343/8942.
Прокурор зазначає, що до активів підприємства віднесено дебіторські заборгованості на загальну суму 12172594,7грн. Зокрема, ТзОВ «Інтелпром» на суму 6774627,3грн., ТзОВ «Віртекс» на суму 2211394,5грн., ПП «Преміум-Пасифік» на суму 10851,12грн., ТзОВ «Паритет-Днєпр» на суму 1771536грн., ТзОВ «Сугурт» на суму 329924,88грн.
В той же час, згідно доводів Прокурора, вказані юридичні особи на підставі ч.2 ст.32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (який був чинний на той час) в момент формування статутного фонду уже були ліквідовані. Так, ліквідовано ПП «Преміум-пасифік» (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2006), ТзОВ «Паритет-Днєпр» (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2006р.), ТзОВ «Віртекс» (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2007р.), ТзОВ «Інтелпром» (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2006р.), ТзОВ «Сугурт» (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2007р.).
Таким чином, на думку Прокурора, включивши безнадійну заборгованість підприємств визнаних банкрутом у встановленому законодавством порядку ЗАТ «Львівсистеменерго» незаконно заволоділо акціями ВАТ «Львівська вугільна компанія» в кількості 48690379 штук на суму 12172594,7грн., збільшивши розмір статутного фонду з 293437405грн. до 305610000грн.
Окрім того, як на підставу до незаконності наказу Відповідача від 23.04.2008р. №168 «Про затвердження акту оцінки майна цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська», Прокурор зазначає, що в порушення вимог ст.20 Закону України «Про приватизацію державного майна» проведена неправильна оцінка та включення до частки орендаря в статутному капіталі ВАТ «Львівська вугільна компанія» вартості невід'ємних поліпшень орендованого майна ЦМК ДП «ЦЗФ «Червоноградська». Так, до статутного фонду новоутворюваного підприємства, у відповідності до Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого наказом ФДМУ від 27.02.2004р. №377 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 18.03.2004р. за №343/8942, згідно визначення суб'єкта оціночної діяльності ввійшла вартість невід'ємних поліпшень нерухомого майна, зроблених з дозволу орендодавця, в розмірі 31428,390тис.грн. Вказані невід'ємні поліпшення здійснювались на виконання договорів №026-06 від 26.02.2006р., укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Дельта-98» та №116/03-04-07/А від 03.04.2007р., укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Унистойпром». В той же час, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №2538 від 27.12.2011р. щодо фактичного виконання ремонтно-будівельних робіт та їх вартість, проведених у цілісному майновому комплексі державного підприємства «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська» вбачається, що встановити достовірність виконання ремонтно-будівельних робіт та їх об'єми, що включені в акти виконаних робіт, складених у відповідності до договору №026-06 від 26.02.2006р., укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Дельта-98» щодо проведення ремонтно-будівельних робіт не надається можливим. Об'єми ремонтно-будівельних робіт включені в акти виконаних робіт складені у відповідності до договору №116/03-04-07/А від 03.04.2007р., укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Унистройпром» не відповідають наявним ремонтно-будівельним роботам та об'ємам на об'єктах збагачувальної фабрики «Червоноградська» ЗАТ «Львівсистеменерго».
Таким чином, згідно доводів Прокурора, загальна вартість зайво включених (невиконаних) ремонтно-будівельних робіт в акти виконаних робіт (КБ-2в), складених у відповідності до договору №116/03-04-07/А від 03 квітня 2007 року укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Унистройпром» могла становити 17948304грн. Як вбачається із вказаної експертизи, вартість ремонтно-будівельних робіт з урахуванням діючих розцінок та будівельних норм станом на 2007 рік у відповідності до договору №116/03-04-07/А від 03.04.2007р. укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Унистройпром», виконання яких не представилось можливим достовірно підтвердити чи спростувати, могла становити 15143586грн. З урахуванням вимог Закону України «Про акціонерні товариства» товариство 07.12.2011р. перереєстроване у Публічне акціонерне товариство «Львівська вугільна компанія».
Підсумовуючи Прокурор зазначає, що у сфері управління РВ ФДМУ по Львівській області перебувають державні корпоративні права товариства у вигляді пакету акцій розміром 37,578%. Відповідно до Законів України «Про акціонерні товариства», «Про управління об'єктами державної власності» та статуту ПАТ «Львівська вугільна компанія», власники акцій товариства, в т.ч. держава в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, здійснюють своє право управління діяльністю ПАТ «Львівська вугільна компанія» та прийняття відповідних управлінських рішень через відповідні органи управління лише в межах належних їм акцій ПАТ. Враховуючи, що приватизація, в т.ч. оцінка вартості майна проводилась з порушенням вимог чинного законодавства, держава фактично позбавлена належного права на прийняття управлінських рішень. Вказані порушення підтверджено також актом Фонду Державного майна України щодо позапланової перевірки діяльності Регіонального відділення ФДМ України по Львівській області від 20.07.2016р.
З підстав наведеного Прокурор в інтересах держави просить суд скасувати наказ Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від 28.09.2007 року №1004 «Про прийняття рішення щодо приватизації цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська», що зданий в оренду»; наказ Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від 05.05.2008 року №191 «Про створення ВАТ «Львівська вугільна компанія» в процесі ЦМК ДП «ЦЗФ «Червоноградська», що зданий в оренду»; наказ Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від 23.04.2008 року №168 «Про затвердження акту оцінки майна цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська».
Також Прокурор у поданій до господарського суду позовній заяві зазначає, що «… Слід зазначити, що березні 2016 року прокуратурою заявлявся позов в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до Регіонального відділення Фонду державного майна України но Львівській, Закарпатській та Волинській областях про скасування рішень щодо приватизації державного майна (справа №914/782/16). Водночас, ухвалою Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 10.11.2020 прийнято остаточне рішення по даній справі, яке набрало законної сили, а саме позов залишено без розгляду. Підставою для залишення позову без розгляду стало те, що судом встановлено відсутність підстав для представництва прокурором інтересів держави (недоведеність «розумного строку» щодо бездіяльності позивача)…. ».
Як встановлено судом, 22.03.2016р. на розгляд Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява Заступника прокурора Львівської області від 11.03.2016р. вих. №05/1-218вих.-16 (вх. №830) за позовом Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до Регіонального відділення Фонду державного майна України про скасування рішень щодо приватизації державного майна та його оцінку
Підставами позову Прокурор у позовній заяві від 11.03.2016р. вих. №05/1-218вих.-16 зазначав:
1. Незаконність наказу Відповідача від 28.09.2007р. №1004 про приватизацію зданого в оренду згідно укладеного між Відповідачем та ЗАТ «Львівсистеменерго» Договору оренди державного майна від 15.12.2000р. цілісного майнового комплексу ДП «ЦЗФ «Червоноградська» шляхом продажу належних державі акцій ВАТ, заснованого органом приватизації та орендарем з підстав того, що:
- при його прийнятті порушено вимоги ст.2 Закону України «Про приватизацію державного майна» щодо забезпечення соціальної захищеності та рівності прав участі громадян у процесі приватизації, створення сприятливих умов для залучення інвестицій, застосування конкурентних способів;
- порушено вимоги ст.15 вказаного закону, оскільки вибрано спосіб приватизації державного майна, не передбачений діючим законодавством;
- порушено вимоги ст.ст. 10,18,19 Закону України «Про оренду державного та комунального майна», не враховано систематичні та суттєві порушення договору оренди з боку ЗАТ «Львівсистеменерго»;
- у зазначеному наказі також міститься безпідставне посилання з приводу приватизації вказаного об'єкта, як орендного підприємства, у порядку передбаченому ст. 17 Закону України «Про приватизацію державного майна», оскільки відповідно до вимог ст. 115 Господарського кодексу України та Постанови Ради міністрів Української РСР від 15.05.1990 №112 колектив ЦМК ДП «ЦЗФ «Червоноградська» не приймав участі у створенні ЗАТ «Львівсистеменерго».
2. Незаконність наказу Відповідача від 05.05.2008р. №191 «Про створення ВАТ «Львівська вугільна компанія» в процесі ЦМК ДП «ЦЗФ «Червоноградська», що зданий в оренду», яким створено ВАТ «Львівська вугільна компанія», оскільки, згідно доводів Прокурора, за результатами підготовчої роботи, 05.05.2008 прийнято спільне рішення органу приватизації та орендаря створити відкрите акціонерне товариство «Львівська вугільна компанія», державна реєстрація якого відбулась 08.05.2008. З моменту реєстрації ВАТ «Львівська вугільна компанія», відповідно до наказу регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області від 27.05.2008 №251 договір оренди №14/2000 від 15.12.2000р. припинив свою дію.
Проте, на думку Прокурора, створення ВАТ «Львівська вугільна компанія» відбулося з істотними грубими порушеннями діючого законодавства, що в подальшому призвело до вибуття з державної власності цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська».
3. Незаконність наказу Відповідача від 23.04.2008р. №168 «Про затвердження акту оцінки майна цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська», які призвели до вибуття з державної власності цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська».
Прокурор зазначав, що в ході проведення оцінки майна цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика» Червоноградська» станом на 29.02.2008р. комісією з приватизації підписано акт оцінки майна, затверджений наказом РВ ФДМ України по Львівській області №168 від 23.04.2008р., згідно якого визначено розмір статутного фонду новостворюваного підприємства в сумі 305610тис.грн., частка держави у якому становила 114841тис.грн. (37,578%), частка орендаря ЗАТ «Львівсистеменерго» 190768,1тис.грн. (64,422%).
Створення ВАТ «Львівська вугільна компанія» та визначення частини держави у його статутному фонді на думку Прокурора відбулося всупереч вимогам п.7 ст.11 Закону України «Про управління об'єктами державної власності» (в редакції чинній на час винесення оспорюваних наказів), оскільки враховуючи, що товариство створено на базі майнового комплексу ДП «ЦЗФ «Червоноградська», розмір корпоративних прав держави у новоствореному підприємстві повинен перевищувати 50% у статутному фонді.
Формування статутного фонду проведено з порушенням ст.ст. 17, 20, 27 Закону України «Про приватизацію державного майна», п.п.32, 39 Методики оцінки майна, затвердженої постановою Кабінету Міністрів України №1891 від 10.12.2013р., Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженої наказом ФДМУ від 18.03.2004р. за №343/8942.
Прокурор зазначав, що до активів підприємства віднесено дебіторські заборгованості на загальну суму 12172594,7грн. Зокрема, ТзОВ «Інтелпром» на суму 6774627,3грн., ТзОВ «Віртекс» на суму 2211394,5грн., ПП «Преміум-Пасифік» на суму 10851,12грн., ТзОВ «Паритет-Днєпр» на суму 1771536грн., ТзОВ «Сугурт» на суму 329924,88грн.
В той же час, згідно доводів Прокурора, вказані юридичні особи на підставі ч.2 ст.32 Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» (який був чинний на той час) в момент формування статутного фонду уже були ліквідовані. Так, ліквідовано ПП «Преміум-пасифік» (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 18.12.2006р.), ТзОВ «Паритет-Днєпр» (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 11.12.2006р.) , ТзОВ «Віртекс» (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 26.02.2007р.), ТзОВ «Інтелпром» (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 28.11.2006р.), ТзОВ «Сугурт» (ухвала Господарського суду Дніпропетровської області від 19.01.2007р.).
Таким чином, на думку Прокурора, включивши безнадійну заборгованість підприємств визнаних банкрутом у встановленому законодавством порядку ЗАТ «Львівсистеменерго» незаконно заволоділо акціями ВАТ «Львівська вугільна компанія» в кількості 48690379 штук на суму 12172594,7грн., збільшивши розмір статутного фонду з 293437405грн. до 305610000грн.
Окрім того, як на підставу до незаконності наказу Відповідача від 23,04.2008р. №168 «Про затвердження акту оцінки майна цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська», Прокурор зазначає, що в порушення вимог ст.20 Закону України «Про приватизацію державного майна» проведена неправильна оцінка та включення до частки орендаря в статутному капіталі ВАТ «Львівська вугільна компанія» вартості невід'ємних поліпшень орендованого майна ЦМК ДП «ЦЗФ «Червоноградська». Так, до статутного фонду новоутворюваного підприємства, у відповідності до Порядку оцінки орендованого нерухомого майна, що містить невід'ємні поліпшення, здійснені за час його оренди, під час приватизації, затвердженого наказом ФДМУ від 27.02.2004р. №377 та зареєстрованого Міністерством юстиції України 18.03.2004р. за №343/8942, згідно визначення суб'єкта оціночної діяльності ввійшла вартість невід'ємних поліпшень нерухомого майна, зроблених з дозволу орендодавця, в розмірі 31428,390тис.грн. Вказані невід'ємні поліпшення здійснювались на виконання договорів №026-06 від 26.02.2006р., укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Дельта-98» та №116/03-04-07/А від 03.04.2007р., укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Унистойпром» В той же час, згідно висновку судової будівельно-технічної експертизи №2538 від 27.12.2011р. щодо фактичного виконання ремонтно-будівельних робіт та їх вартість, проведених у цілісному майновому комплексі державного підприємства «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська» вбачається, що встановити достовірність виконання ремонтно-будівельних робіт та їх об'єми, що включені в акти виконаних робіт, складених у відповідності до договору №026-06 від 26.02.2006р., укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Дельта-98» щодо проведення ремонтно-будівельних робіт не надається можливим. Об'єми ремонтно-будівельних робіт включені в акти виконаних робіт складені у відповідності до договору №116/03-04-07/А від 03.04.2007р., укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Унистройпром» не відповідають наявним ремонтно-будівельним роботам та об'ємам на об'єктах збагачувальної фабрики «Червоноградська» ЗАТ «Львівсистеменерго».
Таким чином, згідно доводів Прокурора, загальна вартість зайво включених (невиконаних) ремонтно-будівельних робіт в акти виконаних робіт (КБ-2в), складених у відповідності до договору №116/03-04-07/А від 03 квітня 2007 року укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Унистройпром» могла становити 17948304грн. Як вбачається із вказаної експертизи, вартість ремонтно-будівельних робіт з урахуванням діючих розцінок та будівельних норм станом на 2007 рік у відповідності до договору №116/03-04-07/А від 03.04.2007р. укладеного між ЗАТ «Львівсистеменерго» та ТзОВ «Унистройпром», виконання яких не представилось можливим достовірно підтвердити чи спростувати, могла становити 15143586грн. З урахуванням вимог Закону України «Про акціонерні товариства» товариство 07.12.2011р. перереєстроване у Публічне акціонерне товариство «Львівська вугільна компанія».
Підсумовуючи Прокурор зазначає, що у сфері управління РВ ФДМУ по Львівській області перебувають державні корпоративні права товариства у вигляді пакету акцій розміром 37,578%. Відповідно до Законів України «Про акціонерні товариства», «Про управління об'єктами державної власності» та статуту ПАТ «Львівська вугільна компанія», власники акцій товариства, в т.ч. держава в особі Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області, здійснюють своє право управління діяльністю ПАТ «Львівська вугільна компанія» та прийняття відповідних управлінських рішень через відповідні органи управління лише в межах належних їм акцій ПАТ. Враховуючи, що приватизація, в т.ч. оцінка вартості майна проводилась з порушенням вимог чинного законодавства, держава фактично позбавлена належного права на прийняття управлінських рішень. Вказані порушення підтверджено також актом Фонду Державного майна України щодо позапланової перевірки діяльності Регіонального відділення ФДМ України по Львівській області від 20.07.2016р.
Предметом позову було скасування наказу Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від 28.09.2007 року №1004 «Про прийняття рішення щодо приватизації цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська», що зданий в оренду»; наказу Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від 05.05.2008 року №191 «Про створення ВАТ «Львівська вугільна компанія» в процесі ЦМК ДП «ЦЗФ «Червоноградська», що зданий в оренду»; наказу Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від 23.04.2008 року №168 «Про затвердження акту оцінки майна цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська».
Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 22.03.2016р. позовну заяву передано для розгляд судді Фартушку Т.Б. та присвоєно справі єдиний унікальний номер судової справи №914/782/16.
Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.03.2016р. у справі №914/782/16 суд у складі судді Фартушка Т.Б. ухвалив порушити провадження у справі та прийняти позовну заяву до розгляду; справу призначити до розгляду в судовому засіданні на 12.04.2016р.
Рішенням Господарського суду Львівської області (у складі колегії суддів: Фартушок Т.Б. - головуючий суддя, судді Блавацька-Калінська О.М. та Пазичев В.М.) від 04.07.2016р. у справі №914/782/16р. вирішено позов задоволити повністю; скасувати наказ Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від 28.09.2007 року №1004 «Про прийняття рішення щодо приватизації цілісного майнового комплексу Державного підприємства «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська», що зданий в оренду»; скасувати наказ Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від 05.05.2008 року №191 «Про створення ВАТ «Львівська вугільна компанія» в процесі ЦМК ДП «ЦЗФ «Червоноградська», що зданий в оренду»; скасувати наказ Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області від 23.04.2008 року №168 «Про затвердження акту оцінки майна цілісного майнового комплексу ДП «Центральна збагачувальна фабрика «Червоноградська»; стягнути з Регіонального відділення Фонду Державного майна по Львівській області (79000, Львівська область, м.Львів, вул.Січових Стрільців, буд. 3; ідентифікаційний код 20823070) на користь Прокуратури Львівської області (79005, Львівська область, м.Львів, пр.Шевченка, буд.17/19; ідентифікаційний код 02910031) 4134,00 грн. судового збору.
Відповідно до вимог Господарського процесуального кодексу України (в редакції, чинній станом на час прийняття 04.07.2016р. рішення у справі №914/782/16) судове рішення приймається суддею за результатами обговорення усіх обставин справи, а якщо спір вирішується колегіально - більшістю голосів суддів (ст.47 ГПК України), рішення приймається господарським судом за результатами оцінки доказів, поданих сторонами та іншими учасниками господарського процесу, а також доказів, які були витребувані господарським судом, у нарадчій кімнаті (ч.2 ст.82 ГПК України), рішення господарського суду ухвалюється іменем України і складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин, при цьому: 3) у мотивувальній частині вказуються обставини справи, встановлені господарським судом; причини виникнення спору; докази, на підставі яких прийнято рішення; зміст письмової угоди сторін, якщо її досягнуто; доводи, за якими господарський суд відхилив клопотання і докази сторін, їх пропозиції щодо умов договору або угоди сторін; законодавство, яким господарський суд керувався, приймаючи рішення; обгрунтування відстрочки або розстрочки виконання рішення; 4) резолютивна частина має містити висновок про задоволення позову або про відмову в позові повністю чи частково по кожній з заявлених вимог. Висновок не може залежати від настання або ненастання якихось обставин (умовне рішення) (п.п.3, 4 ч.1 ст.83 ГПК України).
17.09.2021 року з метою усунення обставин, що можуть викликати сумніви у неупередженості суду під час розгляду справи, виходячи із загальних принципів судочинства, враховуючи суспільний інтерес до діяльності судів, з метою виключення будь-яких сумнівів в неупередженості суду при розгляді справи, суддею Фартушком Т.Б. заявлено самовідвід у даній справі з підстав, викладених у Заяві про самовідвід у справі №914/2778/21.
Розглянувши в нарадчій кімнаті подану суддею Фартушок Т.Б. заяву про самовідвід, суд зазначає, що завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави (ч.1 ст.2 ГПК України).
Положеннями статті 7 ГПК України передбачено, що правосуддя в господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин; рівності всіх фізичних осіб незалежно від раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного і соціального походження, майнового стану, місця проживання, мовних або інших ознак; рівності фізичних та юридичних осіб незалежно від будь-яких ознак чи обставин.
Здійснюючи правосуддя, суди є незалежними від будь-якого незаконного впливу. Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права. Втручання у здійснення правосуддя, вплив на суд або суддів у будь-який спосіб, неповага до суду чи суддів, збирання, зберігання, використання і поширення інформації усно, письмово або в інший спосіб з метою дискредитації суду або впливу на безсторонність суду, заклики до невиконання судових рішень забороняються і мають наслідком відповідальність, установлену законом (ч.1, 3 ст.6 Закону України «Про судоустрій і статус суддів»).
Відповідно до ч.1, 3 ст.7 цього ж Закону, кожному гарантується захист його прав, свобод та інтересів у розумні строки незалежним, безстороннім і справедливим судом, утвореним законом. Доступність правосуддя для кожної особи забезпечується відповідно до Конституції України та в порядку, встановленому законами України.
Відповідно до ч.1 ст.124 Конституції України правосуддя в Україні здійснюється виключно судами. При здійснені правосуддя судді незалежні і підкоряються лише закону. Однією з основних засад судочинства є забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення, крім випадків, установлених законом (статті 126, 129 Конституції України).
Визначення судді або колегії суддів (судді-доповідача) для розгляду конкретної справи здійснюється Єдиною судовою інформаційно-телекомунікаційною системою у порядку, визначеному цим Кодексом (автоматизований розподіл справ) (ч.3 ст.6 ГПК України).
Частиною 2 статті 8 Закону України "Про судоустрій і статус суддів" передбачено, що суддя розглядає справи, одержані згідно з порядком розподілу судових справ, установленим відповідно до закону. На розподіл судових справ між суддями не може впливати бажання судді чи будь-яких інших осіб.
Згідно пункту 2.3.1. глави 2.3. розділу І Положення про автоматизовану систему документообігу суду, яке затверджено рішенням Ради суддів України від 26.11.2010р. №30 (у чинній станом на час вирішення питання про самовідвід редакції) розподіл судових справ здійснюється в суді в день їх реєстрації, на підставі інформації, внесеної до автоматизованої системи, уповноваженою особою апарату суду, відповідальною за здійснення автоматизованого розподілу судових справ.
Відповідно до абзацу 4 пункту 2.7.1. глави 2.7. розділу ІІ цього Положення персональну відповідальність за організацію в суді своєчасного внесення до автоматизованої системи відомостей про набрання судовим рішенням законної сили (у тому числі за результатами розгляду судом апеляційної чи касаційної інстанції), направлення таких відомостей до Єдиного державного реєстру судових рішень несе керівник апарату суду.
Відповідно до п.5 ч.1 ст.35 ГПК суддя не може розглядати справу і підлягає відводу (самовідводу), якщо є інші обставини, які викликають сумнів у неупередженості або об'єктивності судді.
Згідно ч.1 ст.38 ГПК України з підстав, зазначених у статтях 35, 36 і 37 цього Кодексу, суддя, секретар судового засідання, експерт, спеціаліст, перекладач зобов'язані заявити самовідвід.
Приписами ч.3 вказаної статті встановлено, що відвід повинен бути вмотивованим і заявленим протягом десяти днів з дня отримання учасником справи ухвали про відкриття провадження у справі, але не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Самовідвід може бути заявлений не пізніше початку підготовчого засідання або першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження. Після спливу вказаного строку заявляти відвід (самовідвід) дозволяється лише у виняткових випадках, коли про підставу відводу (самовідводу) заявнику не могло бути відомо до спливу вказаного строку, але не пізніше двох днів з дня, коли заявник дізнався про таку підставу.
Питання про відвід (самовідвід) судді може бути вирішено як до, так і після відкриття провадження у справі (ч.1 ст.39 ГПК України).
Відповідно до ч.2 ст.39 ГПК України питання про відвід судді вирішує суд, який розглядає справу. Суд задовольняє відвід, якщо доходить висновку про його обґрунтованість.
Згідно ч.ч.7-9 ст.39 ГПК України питання про відвід вирішується невідкладно. Вирішення питання про відвід суддею, який не входить до складу суду, здійснюється протягом двох робочих днів, але не пізніше призначеного засідання по справі. У разі розгляду заяви про відвід суддею іншого суду - не пізніше десяти днів з дня надходження заяви про відвід. Відвід, який надійшов поза межами судового засідання, розглядається судом у порядку письмового провадження; суд вирішує питання про відвід без повідомлення учасників справи. За ініціативою суду питання про відвід може вирішуватися у судовому засіданні з повідомленням учасників справи. Неявка учасників справи у судове засідання, в якому вирішується питання про відвід, не перешкоджає розгляду судом питання про відвід; питання про самовідвід судді вирішується в нарадчій кімнаті ухвалою суду, що розглядає справу.
Таким чином, відвід (самовідвід) - це процесуальний інститут, що містить умови, за яких особа не може брати участь у конкретній справі. Підстави відводу судді - це обставини, за наявності яких суддя не може брати участі в розгляді конкретної справи. Ці обставини можуть бути суб'єктивного характеру і стосуватися особистих зв'язків судді з особами, які беруть участь у справі, або його особистої поведінки щодо розгляду справи, чи об'єктивного характеру і стосуватися процесуального статусу судді у справі, яка розглядалася раніше.
Головна мета відводу - гарантування безсторонності суду, зокрема, щоб запобігти упередженості судді (суддів) під час розгляду справи, а мета самовідводу - запобігання будь-яким сумнівам щодо безсторонності судді (аналогічна правова позиція, викладена в ухвалі Великої Палати Верховного Суду від 12.02.2018р. у справі №901/22/17).
Як передбачено Бангалорськими принципами поведінки суддів (схвалені резолюцією Економічною та Соціальною радою ООН від 27.07.2006 р. №2006/23), об'єктивність судді є необхідною умовою для належного виконання ним своїх обов'язків. Вона проявляється не тільки у змісті винесеного рішення, а й в усіх процесуальних діях, що супроводжують його прийняття. Суддя заявляє самовідвід від участі в розгляді справи в тому випадку, якщо для нього не є можливим винесення об'єктивного рішення у справі, або в тому випадку, коли у стороннього спостерігача могли б виникнути сумніви в неупередженості судді. Тому при розгляді заяви про відвід судді слід виходити саме з суб'єктивної оцінки сторони у справі щодо дій головуючого у справі.
Відтак, якщо сторона може мати сумнів в безсторонності судді, навіть тоді, коли об'єктивно це нічим не підкріплено, то практика Європейського суду з прав людини наголошує на необхідності задоволення такої заяви про відвід, адже в іншому випадку це буде розцінено як порушення права особи на справедливий суд.
У Конвенції «Про захист прав людини і основоположних свобод», яка ратифікована Верховною Радою України 17 липня 1997р., передбачено, що кожна людина має право на справедливий і відкритий розгляд справи незалежним і безстороннім судом упродовж розумного строку, встановленого законом (п. 1 ст.6).
В пункті 66 рішення Європейського суду з прав людини від 10.12.2009 року у справі "Мироненко і Мартиненко проти України" (заява № 4785/02) зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, наявність безсторонності має визначатися, для цілей п. 1 ст.6 Конвенції, за допомогою суб'єктивного та об'єктивного критеріїв. За суб'єктивним критерієм оцінюється особисте переконання та поведінка конкретного судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі. Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (рішення у справах "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria), рішення від 24.02.1993 року, серія A, №255, с. 12, п. 27, 28 і 30, та "Веттштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), заява №33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII).
Правова позиція Європейського Суду з прав людини передбачає, що об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішній вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об'єктивно виправданих підстав (і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім. Тому важливою є та довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості (див.: Hauschildt v. Denmark judgment of 24 May 1989, Series A, №154, p.48).
Вимога «безсторонності», згідно з судовою практикою Європейського суду з прав людини (рішення у справах «Білуха проти України», «Салов проти України», «Мироненко проти України», «Фельдман проти України») характеризується двома критеріями: перший полягає у намаганні визначити особисте переконання судді у конкретній справі, а другий - у з'ясуванні того, чи забезпечив суддя достатні гарантії для виключення будь-якого розумного сумніву з цього приводу у сторін.
Відповідно до усталеної практики Європейського суду з прав людини, наявність безсторонності, відповідно до п.1 ст.6 Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, повинна визначатися за суб'єктивним та об'єктивним критеріями. Відповідно до суб'єктивного критерію беруться до уваги особисті переконання та поведінка окремого судді, тобто чи виявляв суддя упередженість або безсторонність у даній справі.
Відповідно до об'єктивного критерію визначається, серед інших аспектів, чи забезпечував суд як такий та його склад відсутність будь-яких сумнівів у його безсторонності (див. рішення у справі "Фей проти Австрії" (Fey v. Austria) від 24.02.1993 року, пп. 27, 28, 30; рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland), N 33958/96, п. 42, ЄСПЛ 2000-XII). Крім того, відповідно до об'єктивного критерію має бути визначено, чи наявні факти, що можуть бути перевірені, які породжують сумніви щодо відсутності безсторонності судів. У цьому зв'язку навіть зовнішні ознаки мають певне значення. Ключовим питанням є питання довіри, яку суди в демократичному суспільстві мають вселяти суспільству і, перш за все, сторонам у процесі (див. рішення у справі "Бочан проти України" (Заява №7577/02) від 3 травня 2007 року п. 64). У кожній окремій справі слід вирішувати, чи мають стосунки, що розглядаються, таку природу та ступінь, що свідчать про небезсторонність суду (див. рішення у справі "Пуллар проти Сполученого Королівства" (Pullar v. United Kingdom), від 10 червня 1996 року, п.38).
У контексті об'єктивного критерію окремо від поведінки суддів слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їхньої безсторонності. Це означає, що при вирішенні того, чи є у цій справі обґрунтовані причини побоюватися, що певний суддя був небезстороннім, позиція заінтересованої особи є важливою, але не вирішальною. Вирішальним є те, чи можна вважати такі побоювання об'єктивно обґрунтованими (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії", п.44; та рішення у справі "Ферантелі та Сантанжело проти Італії", від 7 серпня 1996 року, п.58).
Конкретизуючи суб'єктивний критерій, Європейський суд підкреслює, що поки не доведено інше, діє презумпція особистої безсторонності судді. Таку презумпцію спростувати досить складно. Критерієм суб'єктивної безсторонності є відсутність з боку судді умисних або необережних дій чи висловлювань, які б свідчили про пряму чи опосередковану особисту зацікавленість у вирішенні справи або іншим чином давали б підстави сумніватися в його неупередженості. Суб'єктивна упередженість полягає, як правило, в умисних чи необережних діях або висловлюваннях суддів (присяжних) перед початком чи під час судового розгляду справи.
У світлі прецедентної практики Суду об'єктивно безстороннім є судовий орган, діяльність якого відповідає таким критеріям: забезпечується не лише здійснення правосуддя, а й зовнішнiй вияв того, що відбувається; суддею створено достатні гарантії для усунення об'єктивно виправданих підстав (і навіть потенційної можливості) побоюватися, що він, незалежно від особистої поведінки, не є безстороннім. При зовнішній демонстрації судом незалежності та безсторонності можуть виникнути щодо цього сумніви. Тому важливою є та довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні викликати у громадськості і понад усе, якщо йдеться про кримінальне провадження, - в обвинуваченого (див.: Hauschildt v. Denmark judgment of 24 May 1989, Series A, №154, p. 48). Суд не завжди послідовно дотримувався позиції щодо того, чия думка є вирішальною при оцінці ступеня об'єктивної безсторонності судових органів. Так, у справі "Декюббер проти Бельгії" Суд встановив, що мало місце порушення п. 1 ст.6 Конвенції, оскільки суддя "міг в очах обвинуваченого" здаватися негативно налаштованим проти нього (див.: De Cubber v. Belgium judgment of 26 October 1984, Series A, No. 86, p. 29).
З огляду на це, навіть зовнішні прояви можуть мати певну важливість або, іншими словами, "правосуддя повинно не тільки чинитися, повинно бути також видно, що воно чиниться" (див. рішення у справі "Де Куббер проти Бельгії" (DeCubber v. Belgium), від 26 жовтня 1984 року, п.26). Важливим питанням є довіра, яку суди повинні вселяти в громадськість у демократичному суспільстві (див. вищевказане рішення у справі "Ветштайн проти Швейцарії" (Wettstein v. Switzerland) та рішення у справі "Кастілло Альгар проти Іспанії" (Castillo Algar v. Spain), від 28 жовтня 1998 року, п. 45).
Європейський суд з справ людини неодноразово у своїх рішеннях зазначав, що безсторонність судді презюмується, поки не надано доказів протилежного. Проте, саме суддя несе тягар доказування своєї безсторонності (див. рішення у справі «Пуллар проти Сполученого Королівства» (Pullar v. United Kingdom), від 10.06.1996, п. 38).
У пунктах 105, 106 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Олександр Волков проти України" зазначено, що у деяких випадках, коли може бути важко забезпечити докази для спростування презумпції суб'єктивної безсторонності судді, вимога об'єктивної безсторонності забезпечує ще одну важливу гарантію. У зв'язку з цим, навіть отримане враження щодо безсторонності судді має важливе значення, бо, іншими словами "правосуддя має не лише здійснюватися, але й виглядати таким, що здійснюється". На кону стоїть довіра, яку суди в демократичному суспільстві повинні вселяти громадськості.
Відповідно до ст.2 Основних принципів незалежності судових органів, схвалених резолюціями 40/32 та 40/146 Генеральної Асамблеї від 29 листопада та 13 грудня 1985 року, судові органи вирішують передані їм справи безсторонньо на основі фактів та відповідно до закону, без будь-яких обмежень, неналежного впливу, спонукання, тиску, загроз або втручання, прямого чи непрямого, з боку будь-кого або з будь-якої причини.
За ст.8 Основних принципів судді повинні завжди поводити себе таким чином, що забезпечити повагу до своєї посади і зберегти безсторонність та незалежність судових органів.
Згідно з міжнародно-правовими гарантіями незалежності судів суддя має здійснювати свої суддівські функції незалежно, на основі власної оцінки фактів і відповідно до усвідомленого розуміння права, вільно від будь-якого впливу. Він має бути незалежним від суспільства в цілому і від конкретних сторін спору, який вирішує. Здійснюючи суддівські функції, суддя має бути незалежним від інших суддів у зв'язку з рішеннями, які зобов'язаний ухвалювати незалежно. Він повинен виявляти і пропагувати високі стандарти суддівської поведінки, щоб підвищувати рівень довіри громадськості до суду, яка є головною умовою для підтримання незалежності суддів.
Згідно з п.12 висновку №1 (2001) Консультативної ради європейських судів для Комітету Міністрів Ради Європи про стандарти незалежності судових органів і незмінності суддів при винесенні судових рішень, у відношенні сторін в судовому розгляді судді повинні бути безсторонніми, тобто вільними від будь-яких зв'язків, упередженості, які впливають або можуть сприйматися як такі, що впливають на здатність судді приймати незалежне рішення. Значення цього принципу виходить далеко за конкретні інтереси визначеної сторони в якому-небудь спорі. Судова влада повинна користуватися довірою не тільки із позиції сторін в конкретному розгляді, але й із позиції суспільства в цілому. І суддя повинен бути не тільки реально вільним від будь-якого невідповідного зв'язку, упередженості чи впливу, але він повинен бути вільним від цього і в очах розумного спостерігача. Інакше довіру до незалежності судової влади буде підірвано.
Незалежність суддів, не є прерогативою чи привілеєм і надається їм не для захисту власних інтересів, а в інтересах принципу верховенства права й усіх, хто прагне та очікує справедливості (пункт 10 Висновку № 18 (2015) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи про місце судової влади та її відносини з іншими гілками влади в сучасних демократіях).
Згідно з ст.9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України, а відповідно до ст.17 Закону України Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Відповідно до Коментарю до Кодексу суддівської етики, затвердженого Рішенням Ради суддів України №1 від 04 лютого 2016 року, зокрема до Преамбули Кодексу суддівської етики, однією з найважливіших категорій етики, що виражає моральні обов'язки судді стосовно держави, суспільства, конкретної людини, в інтересах якої здійснюється правосуддя, є професійний обов'язок, який має не тільки моральну, а й правову природу, оскільки містить у собі як обов'язок, передбачений правовими нормами, так і обов'язок перед суспільством, пов'язаний зі здійсненням професійної діяльності.
Таке суддівське сумління не тільки має оціночний характер, змушуючи суддю співвідносити свої дії і рішення з правовими приписами і нормами моралі, а й спонукає його діяти відповідно до внутрішнього переконання, протистояти зовнішньому впливу і тиску.
Коментуючи ст.2 Кодексу суддівської етики (Суддя має уникати будь-якого незаконного впливу на його діяльність, пов'язану зі здійсненням правосуддя, та бути незалежним від своїх колег у процесі прийняття рішень) Рада суддів України, зокрема, зазначає, що незалежність судді від своїх колег у процесі ухвалення рішень означає свободу волевиявлення судді під час ухвалення судового рішення, яка має ґрунтуватися лише на загальних принципах відправлення правосуддя - верховенстві права, законності, незалежності суддів та підкоренні їх лише закону, а також на внутрішньому переконанні у правильності прийнятого суддею рішення. Якщо рішення приймається колегіальним складом суду, то воно має прийматися більшістю голосів, також без будь-яких зовнішніх впливів, виходячи лише із вищеозначених принципів правосуддя.
В Коментарі до статті 7 Кодексу суддівської етики (Суддя повинен старанно й неупереджено виконувати покладені на нього обов'язки та вживати заходів для поглиблення своїх знань та вдосконалення практичних навичок) Рада суддів України зазначає, що під неупередженістю прийнято розуміти відсутність упередженості, безсторонність, об'єктивність, незацікавленість, нейтральність, універсальність підходів до будь-кого, незалежно від певних ознак; це прагнення до справедливості та відсутність особистих симпатій або антипатій, непідкупність, бездоганність, моральність.
Слід зазначити про обов'язок судді здійснювати судочинство, не допускаючи впливу на нього сторонніх осіб та життєвих обставин, будь-яких інших суб'єктивних чинників, відсутність у нього заздалегідь сформованої думки щодо обставин справи та готовність сприймати інформацію об'єктивно, вирішуючи справу лише відповідно до закону на підставі фактично встановлених обставин, виходячи з власного внутрішнього переконання.
Отже, безсторонній суд означає: позбавлений упередженості, незацікавлений, об'єктивний, безпристрасний, нейтральний.
Судді повинні приймати свої рішення цілком незалежно і мати змогу діяти без обмежень, без неправомірного впливу, підбурення, тиску, погроз, неправомочного прямого чи непрямого втручання, незалежно, з чийого боку та з яких мотивів воно б не здійснювалось, мають бути цілком вільними у винесенні неупередженого рішення у справі, яку вони розглядають, покладатись на своє внутрішнє переконання, власне бачення фактів та тлумачення чинного законодавства з дотриманням вимог процесуального закону.
Частиною 11 статті 39 ГПК України передбачено, що за результатами вирішення заяви про відвід суд постановляє ухвалу.
Відповідно до ч.1 ст.40 ГПК України у разі задоволення заяви про відвід судді, який розглядає справу одноособово, справа розглядається в тому самому суді іншим суддею, який визначається у порядку, встановленому статтею 32 цього Кодексу.
З врахуванням того, що суддею Фартушком Т.Б. здійснювався розгляд позовної заяви Заступника прокурора Львівської області від 11.03.2016р. вих. №05/1-218вих.-16 (вх. №830 від 22.03.2016р.) за позовом в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до Регіонального відділення Фонду державного майна України про скасування рішень щодо приватизації державного майна та його оцінку в межах справи №914/782/16, за наслідками якого судом у складі колегії суддів: Фартушок Т.Б. - головуючий суддя, судді Блавацька-Калінська О.М. та Пазичев В.М. прийнято рішення від 04.07.2016р. у справі №914/782/16, відтак, здійснено обговорення усіх обставин справи та встановлено обставини справи, здійснено оцінку доказів, на підставі чого застосовано законодавство та сформовано висновок у справі; вказане рішення було скасоване постановою Вищого господарського суду України від 19.07.2019р. у даній справі; враховуючи залишення Постановою Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.11.2020р. без змін ухвали Господарського суду Львівської області від 11.04.2019р. у справі №914/782/16 про залишення без розгляду позову Заступника прокурора Львівської області в інтересах держави в особі Міністерства енергетики та вугільної промисловості України до Регіонального відділення Фонду державного майна України по Львівській області за участю третіх осіб, що не заявляють самостійних вимог на стороні відповідача: Публічного акціонерного товариства “Львівська вугільна компанія”, Товариства з обмеженою відповідальністю “АСП ТРЕЙД ГРУП”, Товариства з обмеженою відповідальністю “ІФОРАС”, Товариства з обмеженою відповідальністю “Вантажно-транспортне управління” про скасування рішень щодо приватизації державного майна та його оцінку; беручи до уваги ідентичність викладених Прокурором в позовній заяві від 11.03.2016р. вих. №05/1-218вих.-16 (вх. №830 від 22.03.2016р.) та від 07.09.2021р. вих. №15/4-931вих.21 (вх. №3018 від 13.09.2021р.) підстав та предмету позову, заявлення Прокурором в інтересах держави позову з визначенням сторонами осіб, які є правонаступниками осіб, що були сторонами у справі №914/782/16 та те, що суддею Фартушком Т.Б. при вирішенні справи №914/782/16 по суті вже надавалась правова оцінка правовідносинам, які склались між Сторонами, внаслідок чого ним була сформована та висловлена у рішенні Господарського суду Львівської області від 04.07.2016р. у справі №914/782/16 правова позиція, суд дійшов до висновків про те, що подальша участь судді Фартушка Т.Б. у господарській справі №914/2778/21 об'єктивно може викликати сумніви як в Учасників справи, так і у стороннього спостерігача щодо об'єктивності та неупередженості судді та щодо будь-яких рішень у цій справі, а також дати привід для маніпуляцій отриманою інформацією будь-якій зі сторін у справі у разі незгоди з прийнятим судовим рішенням.
З урахуванням викладеного, з метою усунення обставин, що можуть викликати сумніви у неупередженості суду під час розгляду справи, виходячи із загальних принципів судочинства, враховуючи суспільний інтерес до діяльності судів, з метою виключення будь-яких сумнівів в неупередженості суду при розгляді справи, заяву про самовідвід судді Фартушка Т.Б. у даній справі слід задоволити.
Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.ст. 9, 126, 129 Конституції України, ст.ст.6, 7, 8 Закону України «Про судоустрій і статус суддів», ст.ст.2, 6, 7, 12, 20, 35, 38, 39, 40, 234, 235 Господарського процесуального кодексу України, суд, -
1. Заяву судді Фартушка Т.Б. про самовідвід задоволити.
2. Відвести суддю Фартушка Т.Б. від розгляду справи №914/2778/21.
3. Справу 914/2778/21 передати для здійснення повторного автоматизованого розподілу та визначення іншого складу суду відповідно до ст.32 Господарського процесуального кодексу України.
4. Ухвала набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.235 ГПК України.
5. Ухвала не підлягає оскарженню.
Веб-адреса сторінки на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет, за якою учасники справи можуть отримати інформацію по справі, що розглядається - lv.arbitr.gov.ua/sud5015/.
Суддя Т.Б. Фартушок