ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
20.09.2021Справа № 910/10126/21
Господарський суд міста Києва в складі:
головуючого судді Спичака О.М.
розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу № 910/10126/21
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивлівмолоко"
до Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко холдинг"
про стягнення 98 375,18 грн.
Без повідомлення (виклику) учасників справи.
Товариство з обмеженою відповідальністю "Радивлівмолоко" звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко холдинг" про стягнення 98 375,18 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на те, що відповідачем не виконано взятих на себе зобов'язань за договором №040712-02/ІП від 04.07.2012 в частині оплати поставленого товару.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 29.06.2021 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивлівмолоко" залишено без руху.
19.07.2021 на адресу Господарського суду міста Києва від позивача надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, на виконання вимог ухвали суду від 29.06.2021.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 20.07.2021 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі №910/10126/21. При цьому, з огляду на характер спірних правовідносин, заявлені позивачем вимоги та предмет доказування, суд дійшов висновку про можливість здійснювати розгляд даної справи за правилами спрощеного позовного провадження.
Ухвалою від 20.07.2021 встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позов протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження.
02.08.2021 від відповідача до Господарського суду міста Києва надійшов відзив на позовну заяву, в якому відповідач заперечив проти задоволення позовних вимог, обґрунтовуючи тим, що позивачем не надано замовлень покупця, на підставі яких здійснювалась поставка товару, що свідчить про недотримання всіх умов договору. З доданих до позову видаткових накладених неможливо встановити, що поставка товару здійснювалась на підставі саме спірного договору, та не надано належно оформленої Специфікації до договору, що також підтверджує, що додані видаткові накладні не стосуються договору №040412-02/ІП від 04.07.2012. Також відповідач не визнає здійснення господарської операції відповідно до наданих видаткових накладних, оскільки неможливо ідентифікувати особу та її повноваження, яка підписала накладні зі сторони відповідача.
11.08.2021 від позивача до суду надійшла відповідь на відзив.
Одночасно, з огляду на те, що до суду не надходило клопотань учасників справи або одного з них в порядку частини 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України про розгляд справи з повідомленням (викликом) сторін, з огляду на відсутність у суду підстав для виклику сторін з власної ініціативи, господарський суд розглядає справу без проведення судового засідання.
Відповідно до ч.4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва -
04.07.2012 між Товариством з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" (постачальник за договором, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю "Пакко холдинг" (покупець за договором, відповідач) був укладений договір поставки №040712-02/ІП від 04.07.2012, відповідно до якого постачальник зобов'язався передавати у власність покупця товар у відповідності до замовлень покупця, а покупець зобов'язався проводити оплату за товар та приймати його на умовах даного договору.
За змістом пунктів 1.2, 1.3 договору поставка товару здійснюється на підставі накладної згідно замовлення покупця, які є невід'ємною частиною договору. Загальна вартість даного договору становить суму всіх накладних на відпуск товару.
Згідно з пунктом 4.3 договору визначено, що передача товару постачальником і його приймання покупцем за назвою, асортиментом, кількістю і ціною здійснюється на підставі відповідної накладної й тільки у відповідності із замовленням покупця.
Відповідно до 5.3 договору оплата за поставлений товар, сум у розмірах, понад ліміт, встановлений пунктом 5.4 даного договору, здійснюється покупцем протягом 21 календарних днів з дати поставки товару шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок постачальника; у випадку якщо товар поставляється постачальником на нову торгову точку покупця, то покупець оплачує товар протягом 21 календарного товар з моменту відкриття нової торгової точки.
Відповідно до п.5.4 договору ліміт заборгованості сторонами визначений у розмірі 0 (нуль).
Відповідно до п.10.1 договору даний договір набирає чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2012 року, але в будь-якому випадку до моменту його остаточного виконання. Дія договору продовжується на один рік, якщо жодна із сторін письмово не заявить про його розірвання не пізніше, ніж за 5 днів до закінчення дії договору.
З огляду на встановлений ст.204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину, суд приймає до уваги договір поставки №040712-02/ІП від 04.07.2012 як належну підставу, у розумінні норм ст.11 названого Кодексу України, для виникнення у сторін взаємних цивільних прав та обов'язків з поставки товару.
Як свідчать матеріали справи, на виконання умов договору поставки №040712-02/ІП від 04.07.2012 позивачем у період з 25.12.2018 по 25.12.2019 було поставлено, а відповідачем прийнято товар згідно з видатковими накладними, що містять посиланням на спірний договір №040712-02/ІП від 04.07.2012, проте відповідач свої зобов'язання щодо оплати отриманого товару не виконав належним чином та у повному обсязі. Копії видаткових накладних містяться в матеріалах справи,
Згідно розрахунку позивача, заборгованість відповідача за поставлений товар у спірний період, з урахуванням вартості частково поверненого відповідачем товару згідно накладних повернення, доданих до позову, склала 98 375,18 грн.
Статтею 526 Цивільного кодексу України встановлено, що зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.
За змістом ст.193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.
Відповідно до ст.629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ст.712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму. До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно з ч.1 ст.691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
За приписами частини першої статті 692 Цивільного кодексу України, якою визначено, що покупець за договором купівлі-продажу повинен оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього; відповідна оплата має бути здійснена боржником негайно після такого прийняття, незалежно від того, чи пред'явив йому кредитор пов'язану з цим вимогу. При цьому передбачена законом відповідальність за невиконання грошового зобов'язання підлягає застосуванню починаючи з дня, наступного за днем прийняття товару, якщо інше не вбачається з укладеного сторонами договору. Відповідні висновки випливають зі змісту частини другої статті 530 Цивільного кодексу України. Вказану правову позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 11.04.2019р. по справі №904/2164/18.
Згідно з ч.1 ст.530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Якщо строк (термін) виконання боржником обов'язку не встановлений або визначений моментом пред'явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов'язок у семиденний строк від дня пред'явлення вимоги, якщо обов'язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства (ч.2 ст.530 Цивільного кодексу України).
За приписами ст.ст.525, 615 Цивільного кодексу України одностороння відмова від виконання зобов'язання і одностороння зміна умов договору не допускаються.
Пунктом 5.3 договору укладеного між сторонами правочину передбачено, що оплата за поставлений товар, сум у розмірах, понад ліміт, встановлений пунктом 5.4 даного договору, здійснюється покупцем протягом 21 календарних днів з дати поставки товару шляхом безготівкового перерахунку на банківський рахунок постачальника; у випадку якщо товар поставляється постачальником на нову торгову точку покупця, то покупець оплачує товар протягом 21 календарного товар з моменту відкриття нової торгової точки.
Отже, виходячи з фактичних обставин справи, з огляду на приписи ст. 692 Цивільного кодексу України та умови укладеного між сторонами правочину, суд дійшов висновку, що відповідачем не було проведено розрахунок за договором у встановлені п.5.3 договору строки, внаслідок чого у відповідача перед позивачем утворилась заборгованість в сумі 98 375,18 грн.
Згідно з ч.ч.1-3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Аналогічна норма міститься у ч.1 ст.74 Господарського процесуального кодексу України.
Принцип змагальності процесу означає, що кожній стороні повинна бути надана можливість ознайомитися з усіма доказами та зауваженнями, наданими іншою стороною, і відповісти на них (п. 63 Рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїс-Матеос проти Іспанії» від 23 червня 1993 р.).
Захищене статтею 6 Європейської конвенції з прав людини право на справедливий судовий розгляд також передбачає право на змагальність провадження. Кожна сторона провадження має бути поінформована про подання та аргументи іншої сторони та має отримувати нагоду коментувати чи спростовувати їх.
Дія принципу змагальності ґрунтується на переконанні: протилежність інтересів сторін найкраще забезпечить повноту матеріалів справи через активне виконання сторонами процесу тільки їм притаманних функцій. Принцип змагальності припускає поєднання активності сторін у забезпеченні виконання ними своїх процесуальних обов'язків із забезпеченням судом умов для здійснення наданих їм прав.
До того ж, суд зазначає, що однією з засад здійснення господарського судочинства у відповідності до ст.2 Господарського процесуального кодексу України є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом
Принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.33 Рішення віл 27.10.1993р. Європейського суду з прав людини у справі «Домбо Бегеер Б.В. проти Нідерландів»).
У п.26 рішення від 15.05.2008р. Європейського суду з прав людини у справі «Надточій проти України» суд нагадує, що принцип рівності сторін - один із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду - передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище у порівнянні з опонентом.
Проте, відповідачем доказово обставини, які повідомлені позивачем, спростовано не було, доказів оплати отриманого товару у визначені п.5.3 спірного договору не надано.
Зважаючи на встановлені факти та вимоги вищезазначених правових норм, враховуючи те, що відповідач в установленому порядку обставини, які повідомлені позивачем, доказово не спростував, та доказів виконання своїх обов'язків щодо оплати отриманого товару у визначені п.5.3 спірного договору строки не надав, господарський суд дійшов висновку щодо задоволення позовних вимог в частині стягнення основного боргу в сумі 98 375,18 грн.
Заперечення відповідача, викладені у відзиві, судом відхиляються в зв'язку з їх безпідставністю та необґрунтованістю, відповідачем не спростовано факт отримання поставленого позивачем товару.
Також суд відхиляє твердження відповідача щодо відсутності посилання у видаткових накладних на спірний договір, як такі, що не відповідають дійсності.
Посилання відповідача на те, що специфікація та видаткові накладні не містять вказівки на прізвище та ініціали нібито підписанта вказаних документів зі сторони відповідача не приймаються судом до уваги, з огляду на наступне.
З огляду на правову позицію Верховного Суду, викладену у постанові від 20.12.2018 у справі № 910/19702/17, відсутність у накладних вказівки на прізвище та ініціали особи, яка отримала товар за цими накладними, за наявності її підпису у цій накладній, який засвідчений відтиском печатки самої юридичної особи, не може свідчить про те, що така особа є неуповноваженою чи що така видаткова накладна є неналежним доказом у справі.
Отже, відтиск печатки ТОВ «Пакко Холдинг» (мережа супермаркетів) на видаткових накладних та специфікації є свідченням участі ТОВ «Пакко Холдинг», як юридичної особи, у здійсненні господарських операцій за такими накладними.
При цьому, суд звертає увагу сторін, що Європейський суд з прав людини у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях, зокрема, судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.
Стосовно розподілу витрат позивача на правову допомогу в розмірі 10 000,00 грн. слід зазначити наступне.
Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи, зокрема до них належать витрати на професійну правничу допомогу.
Разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв'язку із розглядом справи (ч. 1 ст. 124 Господарського процесуального кодексу України).
Стаття 161 Господарського процесуального кодексу України визначає, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
У позовній заяві позивачем зазначено про понесення витрат на професійну правничу допомогу в розмірі 10 000,00 грн., які позивач просить стягнути з відповідача.
Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.
Для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги.
Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.
Проте, до матеріалів справи не додано жодних доказів на підтвердження здійснення позивачем витрат на правничу допомогу.
Враховуючи викладене, що позивачем не підтверджено наявність доказів укладення договору про надання правничої допомоги, фактичного перерахування коштів на підставі відповідного договору, а також обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, господарський суд дійшов висновку, що вимога позивача про стягнення витрат на професійну правову допомогу є необґрунтованою та задоволенню не підлягає.
Згідно приписів ст.129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається на відповідача.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236-240 Господарського процесуального кодексу України,
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю Товариства з обмеженою відповідальністю "Пакко Холдинг" (03680, м. Київ, вул. Академіка Заболотного, 150, прим. 17, код ЄДРПОУ 34928470) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Радивилівмолоко" (35541, Рівненська область, с. Крупець, вул. Старики, 58б, код ЄДРПОУ 31259168) 98 375 грн. 18 коп. заборгованості та 2270 грн. витрат по сплаті судового збору.
3. Видати наказ після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
У разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи, апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд.
Суддя О.М. Спичак