ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.ua
м. Київ
01.07.2021Справа № 910/91/21
Господарський суд міста Києва у складі судді Селівона А.М., за участю помічника судді Скрипки О.В., розглянувши в порядку загального позовного провадження матеріали господарської справи
За позовом Фізичної особи-підприємця Семко Михайла Ярославовича АДРЕСА_1
до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПЕЛЛЕТ" вул. Вишгородська, буд. 36-Б, м. Київ, 04114
про стягнення 600 000,00 грн.
представники сторін:
від позивача: Леонов О. Є. - ордер №1008765 від 30.12.20 року.
від відповідача: не з'явився.
Фізична особа - підприємець Семко Михайло Ярославович звернувся до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ЕКОПЕЛЛЕТ" про стягнення 600 000,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог позивач посилається на неналежне виконання відповідачем умов, укладеного між сторонами у спрощений спосіб шляхом здійснення постачання дров паливних, договору поставки на загальну суму 704 340,00 грн. А саме в частині здійснення повної оплати поставленого позивачем товару, внаслідок чого у відповідача утворилась заборгованість у вказаній сумі.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.02.2021 року позовну заяву залишено без руху та встановлено позивачу строк для усунення недоліків позовної заяви.
Через відділ діловодства суду 01.03.2021 року від позивача на виконання вимог ухвали суду від 10.02.2021 року надійшла заява б/н від 25.02.2021 року про усунення недоліків позовної заяви, розглянувши яку суд встановив, що недоліки позовної заяви, які зумовили залишення її без руху, позивачем усунено.
Окрім цього через канцелярію суду 01.03.2021 року від позивача надійшла заява б/н від 25.02.2021 року про зменшення розміру позовних вимог до 500 000,00 грн. у зв'язку з перерахуванням відповідачем 27.01.2021 року платіжним дорученням № 10470 грошових коштів в сумі 100 000,00 грн., на підтвердження чого позивачем надано відповідну виписку банку.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 05.03.2021 року, за результатами розгляду заяви позивача про усунення недоліків позовної заяви, останню прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/91/21, приймаючи до уваги характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом на підставі ч.3 ст. 12 ГПК України постановлено розгляд справи здійснювати в порядку загального позовного провадження, підготовче засідання у справі призначено на 08.04.2021 року.
Судом повідомлено, що до початку судового засідання 08.04.2021 року від позивача засобами електронного зв'язку 07.04.2021 року надійшла заява б/н від 07.04.2021 року про відкладення розгляду справи, а також 08.04.2021 року - заява б/н від 31.03.2021 року про зменшення розміру позовних вимог, в якій останній зазначає про сплату відповідачем платіжними дорученнями № 10486 від 16.03.221 року та № 10492 від 24.03.2021 року заборгованості в загальній сумі 150 000,00 грн. та зменшує позовні вимоги до 350 000,00 грн.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 08.04.2021 року підготовче засідання відкладено на 19.05.2021 року.
Від позивача 17.05.2021 року через канцелярію суду надійшла заява б/н від 13.05.2021 року про проведення судового засідання 19.05.2021 року в режимі відео конференції поза межами приміщення суду.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 року в задоволенні клопотання Фізичної особи-підприємця Семко Михайла Ярославовича про участь в судовому засіданні 19.05.2021 року в режимі відео конференції відмовлено.
У судовому засіданні 19.05.2021 року уповноваженим представником позивача подано для долучення до матеріалів справи копію платіжного доручення № 10492 від 24.03.2021 року на суму 50 000,00 грн.
Розглянувши в судому засіданні 19.05.2021 року заяви позивача від 01.03.2021 та 08.04.2021 року судом встановлено, що у поданих заявах позивач просить зменшити позовні вимоги до ТОВ «Екопеллет» до 500 000,00 грн. та до 350 000,00 грн. відповідно у зв'язку зі здійсненням відповідачем оплати згідно платіжного доручення № 10470 від 27.01.2021 року на суму 100 000,00 грн., що підтверджується випискою по рахунку ФОП Семко М.Я. за 29.02.2021 року, а також платіжних доручень № 10486 від 16.03.2021 року на суму 100 000,00 грн. та № 10492 від 24.03.2021 року на суму 50 000,00 грн., копії яких долучено до зазначених вище заяв.
Відповідно до ч.1, 2 ст.13 та ч. 2 ст. 14 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін і учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Згідно зі ст. 163 ГПК України ціну позову вказує позивач.
За приписами п. 2 ч. 2 ст. 46 Господарського процесуального кодексу України позивач вправі збільшити або зменшити розмір позовних вимог - до закінчення підготовчого засідання або до початку першого судового засідання, якщо справа розглядається в порядку спрощеного позовного провадження.
Предметом позову є матеріально - правова вимога про захист порушеного чи оспорюваного права або охоронюваного законом інтересу до відповідача, що кореспондується зі способами захисту цього права чи інтересу, передбаченими статтею 16 Цивільного кодексу України та статтею 20 Господарського кодексу України.
Суд зазначає, що під збільшенням або зменшенням розміру позовних вимог слід розуміти відповідно збільшення або зменшення кількісних показників за тією ж самою вимогою, яку було заявлено у позовній заяві. Згідно зі статті 163 Господарського процесуального кодексу України ціну позову вказує позивач. Отже, у разі прийняття судом зміни (в бік збільшення або зменшення) кількісних показників, у яких виражається позовна вимога, має місце нова ціна позову, виходячи з якої вирішується спір.
З огляду на те, що зменшення розміру позовних вимог є правом позивача, передбаченим ст. 46 Господарського процесуального кодексу України, не суперечить законодавству та не порушує чиї-небудь права та охоронювані законом інтереси, зокрема, процесуальні права відповідача, а саме останньому було надано можливість надання заперечень щодо нового розміру ціни позову та наведенні його доводів при розгляді даної заяви, остання відповідає загальним вимогам, встановленим ст.ст. 46, 170 Господарського процесуального кодексу України, а також зважаючи на те, що відповідні заяви Фізичної особи-підприємця Семко Михайла Ярославовича подані до суду до закінчення підготовчого засідання, заяви позивача прийняті судом до розгляду, у зв'язку з чим має місце нова ціна позову в сумі 350 000,00 грн., з урахуванням якої здійснюється подальший розгляд спору.
У судовому засіданні 19.05.2021 року, враховуючи те, що судом остаточно з'ясований предмет спору та характер спірних правовідносин, позовні вимоги та склад учасників справи, визначені обставини справи, які підлягають встановленню, та зібрані відповідні докази, вчинені усі дії з метою забезпечення правильного, своєчасного і безперешкодного розгляду справи по суті, суд дійшов висновку про закриття підготовчого провадження у справі № 910/91/21 та початок розгляду справи по суті, судове засідання призначено на 01.07.2021.
Так, 22.06.2021 року від позивача - Фізичної особи-підприємця Семко Михайла Ярославовича надійшла заява б/н від 14.06.2021 року про проведення судового засідання 01.07.2021 року в режимі відео конференції за допомогою додатку Easycon з використанням власних технічних засобів.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 30.06.2021 року задоволено заяву позивача та постановлено проводити судове засідання, призначене на 01.07.2021 року, в режимі відеоконференції за допомогою додатку Easycon.
Будь - яких інших заяв та клопотань від сторін на час проведення судового засідання 01.07.2021 року, зокрема відзиву відповідача на позовну заяву, до суду не надходило.
Суд зазначає, що згідно частини 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.
Відповідно до частини 11 статті 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.
Відповідно до пункту 5 частини 6 статті 242 Господарського процесуального кодексу України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, якщо ця особа не повідомила суду іншої адреси.
З метою повідомлення відповідача про розгляд справи судом та про його право подати відзив на позовну заяву, на виконання приписів Господарського процесуального кодексу України, ухвала господарського суду від 05.03.2021 року була направлена судом рекомендованим листом з повідомленням про вручення на адресу місцезнаходження відповідача, а саме: вул. Вишгородська, буд. 36-Б, м. Київ, 04114, яка співпадає з місцезнаходженням відповідача за даними Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, а також повідомлену позивачем фактичну адресу: 17021, Чернігівська область, Козелецький район, с. Морівськ, вул. Лісова, 11, та були отримані відповідачем 15.03.2021 року та 20.03.2021 року відповідно, що підтверджується наявними в матеріалах справи рекомендованими повідомленнями про вручення поштових відправлень №№ 0105474894246, 0105474894254.
Суд зазначає, що з урахуванням строків, встановлених статтями 165, 178 Господарського процесуального кодексу України, а саме протягом п'ятнадцяти днів з дня вручення ухвали про відкриття провадження у справі, які також визначені судом в ухвалах від 05.03.2021 року та від 08.04.2021 року відповідач мав подати відзив на позовну заяву.
Як свідчать матеріали справи, відповідач не скористався наданим йому процесуальним правом, передбаченим ч. 1 ст. 178 Господарського процесуального кодексу України.
Будь - яких заяв та клопотань процесуального характеру від відповідача на час проведення судових засідань до суду також не надходило.
При цьому суд неодноразово відкладав розгляд справи для надання можливості відповідачу скористатися визначеними процесуальними правами, зокрема, забезпечити явку уповноваженого представника у судове засідання та подати відзив на позовну заяву.
Відповідно до частини 2 статті 178 Господарського процесуального кодексу України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин суд має право вирішити спір за наявними матеріалами справи.
В свою чергу суд наголошує, що відповідно до частини 4 статті 13 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних з вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
Наразі, від відповідача станом на час винесення рішення до суду не надходило жодних заяв про неможливість подання відзиву та/або про намір вчинення відповідних дій у відповідності до статті 165 Господарського процесуального кодексу України та/або продовження відповідних процесуальних строків та заперечень щодо розгляду справи по суті.
Пунктом 1 ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України визначено, що якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі неявки в судове засідання учасника справи (його представника) без поважних причин або без повідомлення причин неявки.
Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті.
У судове засідання з розгляду справи по суті 01.07.2021 року з'явився уповноважений представник позивача, представник відповідача - не з'явився.
Уповноважений представник позивача в судовому засіданні 01.07.2021 року приймає участь поза межами приміщення суду в режимі відео конференції за допомогою власних технічних засобів в системі «Easycon».
Про дату, час і місце розгляду даної справи 01.07.2021 року відповідач повідомлений належним чином, що підтверджується наявним в матеріалах справи рекомендованим повідомленням про вручення поштового відправлення № 0105477691699.
Про поважні причини неявки представника відповідача в судове засідання 01.07.2021 року суд не повідомлено.
З огляду на вищевикладене, оскільки Товариство з обмеженою відповідальністю «Екопеллет» не скористалось наданими йому процесуальними правами, зокрема, відповідачем не надано відзиву на позовну заяву, будь-яких письмових пояснень та інших доказів, що впливають на вирішення даного спору по суті, а також оскільки відповідачем не забезпечено явку уповноваженого представника в судові засідання, за відсутності клопотань про відкладення, суд, на підставі частини 9 статті 165 Господарського процесуального кодексу України, дійшов висновку про можливість розгляду даної справи виключно за наявними матеріалами та без участі представника відповідача.
У судовому засіданні з розгляду справи по суті 01.07.2021 року представник позивача підтримав позовні вимоги з підстав, викладених в позовній заяві, та з урахуванням заяв про зменшення розміру позовних вимог, та просив суд задовольнити позов.
Відповідно до ст. 240 ГПК України в судовому засіданні 01.07.2021 року оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Дослідивши матеріали справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши надані суду докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, заслухавши в судових засіданнях пояснення уповноваженого представника позивача, Господарський суд міста Києва, -
Згідно з частиною 1, пунктом 1 частини 2 ст. 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Частинами 1, 4 статті 202 Цивільного кодексу України визначено, що правочином є дія особи, спрямована на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Дво- чи багатостороннім правочином є погоджена дія двох або більше сторін.
Відповідно до частини 1 статті 174 Господарського кодексу України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Частина 1 статті 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Згідно з частиною 1 статті 205 Цивільного кодексу України правочин може вчинятися усно або в письмовій формі. Сторони мають право обирати форму правочину, якщо інше не встановлено законом. Правочин, для якого законом не встановлена обов'язкова письмова форма, вважається вчиненим, якщо поведінка сторін засвідчує їхню волю до настання відповідних правових наслідків.
Частинами 1, 2 статті 180 Господарського кодексу України визначено, що зміст господарського договору становлять умови договору, визначені угодою його сторін, спрямованою на встановлення, зміну або припинення господарських зобов'язань, як погоджені сторонами, так і ті, що приймаються ними як обов'язкові умови договору відповідно до законодавства. Господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.
Відповідно до частини 1 статті 181 Господарського кодексу України допускається укладення господарських договорів у спрощений спосіб, тобто шляхом обміну листами, факсограмами, телеграмами, телефонограмами тощо, а також шляхом підтвердження прийняття до виконання замовлень, якщо законом не встановлено спеціальні вимоги до форми та порядку укладення даного виду договорів.
Згідно з частиною 1 статті 207 Цивільного кодексу України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони.
Як зазначено позивачем у позовній заяві та заяві про усунення недоліків позовної заяви, Товариство з обмеженою відповідальністю «ЕКОПЕЛЛЕТ» виявило намір придбати у Фізичної особи - підприємця Семко М. Я. дрова паливні (сосна), у зв'язку з чим останнім в жовтні 2018 року було направлено на адресу ТОВ «ЕКОПЕЛЛЕТ» текст Договору купівлі-продажу №031801 від 03.10.2018 року (далі - Договір) в двох екземплярах, підписаний та скріплений печаткою ФОП Семко М. Я.
Відповідно до п.п. 1.1, 1.2 цього Договору постачальник зобов'язується в порядку та на умовах визначених цим Договором поставити продукцію, а саме дрова паливні (сосна) 1» 1 м d від 6 см 500,0 куб.м. Загальна кількість продукції, що є предметом поставки за цим договором, розміри визначаються у товарно-транспортній накладній.
Згідно п.1.3 Договору постачальник відвантажує продукцію за цінами, що вказані у п. 4.1.
Розділами 2-9 Договору визначено асортимент, якість, комплектність продукції, строки та умови поставки, ціну та загальну суму Договору, порядок приймання продукції за якістю і кількістю, відповідальність сторін тощо.
Суд зазначає, що за приписами статті 180 Господарського кодексу України строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов'язання сторін, що виникли на основі цього договору.
Відповідно до статті 631 Цивільного кодексу України час, протягом якого сторони можуть здійснити свої права і виконати свої обов'язки відповідно до договору, є строком дії останнього.
Згідно п. 9.1 Договору цей договір набуває чинності з моменту його підписання сторонами і діє до 31.12.2018 року, а в частині виконання грошових зобов'язань та виконання гарантійних зобов'язань до повного їх виконання.
Частинами 3, 4 статті 13 ГПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
У пункті 30 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи "Щодо якості судових рішень" міститься положення, згідно з яким дотримання принципів змагальності та рівності сторін є необхідними передумовами сприйняття судового рішення як належного сторонами, а також громадськістю.
В свою чергу відповідачем не надано суду заперечень щодо тексту наданого позивачем Договору та/або тексту іншого примірника Договору купівлі - продажу дров паливних, укладеного між позивачем та відповідачем, в іншій редакції, відтак суд, виходячи з принципу змагальності сторін, а також належності та допустимості доказів приймає наданий позивачем примірник Договору купівлі - продажу №.031801 від 03.10.2018 року в якості підстав виникнення правовідносин сторін і виникнення цивільних прав та обов'язків та здійснює вирішення спору з урахуванням змісту останнього.
З урахуванням предмету та суб'єктного складу сторін договору, які є основними ознаками договору та дають змогу кваліфікувати вид договору незалежно від того, яке найменування привласнили йому сторони, судом встановлено, що укладений правочин за своїм змістом та правовою природою є договором поставки, який підпадає під правове регулювання норм § 3 глави 54 Цивільного кодексу України та § 1 глави 30 Господарського кодексу України.
Згідно з частиною 1 статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до статті 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Частиною першою статті 712 Цивільного кодексу України визначено, що за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
За приписами частини 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Згідно зі статтею 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі-продажу одна сторона передає або зобов'язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов'язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.
Відповідно до частини 1 статті 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу. Продавець повинен одночасно з товаром передати покупцеві його приналежності та документи (технічний паспорт, сертифікат якості тощо), що стосуються товару та підлягають переданню разом із товаром відповідно до договору або актів цивільного законодавства.
У відповідності до п. 2.1 Договору найменування і кількість продукції, що є предметом поставки за цим Договором визначається у товарно-транспортній накладній.
Згідно п.п. 3.1, 3.2 цього Договору продукція, що є предметом поставки за цим Договором відвантажується на адресу Покупця. Поставка товару здійснюється автотранспортом Продавця.
В силу приписів статті 663 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього кодексу.
Період час і кількість товару, що відпускається, визначається в кожному конкретному випадку за згодою сторін (п.3.3 Договору).
Згідно з частиною 1 статті 632 Цивільного кодексу України ціна в договорі встановлюється за домовленістю сторін.
Покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу, або, якщо вона не встановлена у договорі і не може бути визначена виходячи з його умов, - за ціною, що визначається відповідно до статті 632 цього Кодексу, а також вчинити за свій рахунок дії, які відповідно до договору, актів цивільного законодавства або вимог, що звичайно ставляться, необхідні для здійснення платежу (ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України).
Відповідно до п. 4.1, 4.2 Договору ціна за товар встановлена в гривнях за 1 куб.м та становить 500,00 грн. з ПДВ. Загальна ціна товару, що продається за цим Договором 250 000,00 (двісті п'ятдесят тисяч) гривень 00 копійок у тому числі ПДВ 20% 41 666,67 грн.
Так, матеріалами справи підтверджується, що 15.01.2019 року ФОП Семко М. Я. та директором ТОВ «ЕКОПЕЛЛЕТ» Коноваловим Г.Г. було погоджено, підписано та скріплено печатками Специфікацію № 2 до Договору поставки №031801 від 03.10.2018 року, відповідно до якої сторони домовилися про поставку товару, а саме дров паливних (сосна) у загальній кількості 2068 куб.м на суму 964 340,00 грн.
Відповідно до п. 3 Специфікації №2 від 15.01.2019 року дана специфікація до Договору поставки №031801 від 03.10.2018 року є невід'ємною частиною та вступає в силу з моменту її підписання сторонами даного Договору.
Отже, підписання сторонами Специфікації № 2 від 15.01.2019 року, як невід'ємної частини Договору №031801 від 03.10.2018 року, додатково підтверджує факт укладення ТОВ «ЕКОПЕЛЛЕТ» Договору купівлі - продажу №031801 від 03.10.2018 року в редакції, наданій позивачем, та досягнення сторонами згоди щодо найменування, кількості та ціни предмету поставки (дров паливних (сосна)).
Відповідно до п. 5.1, 5.2 Договору право власності на товар переходить до покупця з моменту фактичного отримання товару та його по якості і кількості згідно з умовами цього Договору. Датою поставки товару є дата приймання товару у місці поставки, що засвідчується підписом уповноваженої особи покупця на накладній. Постачальник вважається таким, що виконав свої зобов'язання щодо поставки товару, якщо він здійснив поставку товару в узгоджені з покупцем строки та час, в асортименті та кількості відповідно до умов цього Договору, за цінами узгодженими сторонами Договору, з повним пакетом супровідних документів та у повній відповідності з чинним законодавством України та умовами цього Договору.
Як встановлено судом за матеріалами справи, зазначено позивачем в позовній заяві та відповідачем не заперечувалось, на виконання умов Договору позивачем було поставлено, а відповідачем, в свою чергу, прийнято товар (дрова паливні (сосна)) на загальну суму 704 340,00 грн., що підтверджується видатковими накладними: №357 від 01.10.2019 року на суму 18 200,00 грн., №378 від 01.10.2019 року на суму 18 200,00 грн., №359 від 02.10.2019 року на суму 18 200,00 грн., №360 від 02.10.2019 на суму 18 200,00 грн., №361 від 03.10.2019 року на суму 18 200,00 грн., №361/1 від 03.2019 року на суму 18 200,00 грн., №362 від 04.10.2019 року на суму 13 650,00 грн., №363 від 04.10.2019 на суму 13 650,00 грн., №364 від 22.11.2019 року на суму 72 800,00 грн., №365 від 23.11.2019 року на суму 72 800,00 грн., №366 від 25.11.2019 року на суму 72 800,00 грн., №367 від 26.11.2019 року на суму 72 800,00 грн., №368 від 27.11.2019 року на суму 72 800,00 грн., №369 від 28.11.2019 року на суму 72 800,00 грн., №370 від 29.11.2019 року на суму 72 800,00 грн., №371 від 30.11.2019 року на суму 58 240,00 грн., копії яких наявні в матеріалах справи.
Факт отримання товару відповідачем підтверджується засвідченими печаткою підписами на видаткових накладних представників постачальника та представників покупця.
Згідно з частиною 1 статті 673 Цивільного кодексу України продавець повинен передати покупцеві товар, якість якого відповідає умовам договору купівлі - продажу.
Відповідно до ч.1 ст. 680 Цивільного кодексу України покупець має право пред'явити вимогу у зв'язку з недоліками товару за умови, що недоліки виявлені в строки, встановлені цією статтею, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ч. 1 ст. 687 Цивільного кодексу України перевірка додержання продавцем умов договору купівлі-продажу щодо кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару та інших умов здійснюється у випадках та в порядку, встановлених договором або актами цивільного законодавства. Якщо нормативно-правовими актами з питань стандартизації встановлено вимоги щодо порядку перевірки кількості, асортименту, якості, комплектності, тари та (або) упаковки товару, порядок перевірки, визначений договором, має відповідати цим вимогам.
Відповідно до п.п. 5.3,5.4. Договору прийом товару за кількістю та якістю здійснюється сторонами відповідно до Інструкції №П-6 від 15.06.1965 року №117 від 25.04.1966 року затверджених постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР та у відповідності до вимог ГОСТ СВ 88 ТУУ 56.196.95. При виявленні невідповідності якості товару покупцем складається акт розбіжностей в довільній формі, у випадку відсутності представника постачальника в процесі прийому товару акт розбіжностей складається покупцем одноособово з наступним письмовим повідомленням постачальника на протязі 3-х календарних днів.
Разом з тим, заперечень щодо факту поставки товару за видатковими накладними відповідачем суду не надано.
Доказів пред'явлення претензій щодо якості, кількості та термінів поставки продукції у відповідності до умов Договору, а також наявності письмових претензій та/або повідомлень про невідповідність, ознак ушкодження поставленого товару, а також виявлених дефектів від відповідача до суду не надходило. Будь-які заперечення щодо повного та належного виконання позивачем умов Договору з боку відповідача відсутні.
За таких обставин суд приходить до висновку, що у відповідності до укладеного між сторонами Договору позивачем виконані прийняті на себе зобов'язання з передачі товару відповідачу - ТОВ «ЕКОПЕЛЛЕТ», а відповідачем, у свою чергу, прийнято товар без будь - яких зауважень.
Факт передачі позивачем товару належним чином підтверджено матеріалами справи.
Суд зазначає, що відповідно до статті 1 Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію та підтверджує її здійснення.
Відповідно до частини 1 статті 9 Закону "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій, та які повинні бути складені під час здійснення господарської операції, а якщо це неможливо - безпосередньо після її закінчення. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Отже, за висновками суду, з урахуванням положень укладеного між сторонами Договору, документами, які підтверджують як факт виконання позивачем зобов'язання з поставки продукції відповідачеві, так і факт виникнення у останнього зобов'язання з його оплати, є видаткові накладні, які сторонами належним чином оформлені та підписані без будь - яких зауважень та засвідчені печатками обох сторін.
Тобто, саме ці документи є первинними бухгалтерськими документами, які засвідчують здійснення господарської операції і містять інформацію про вартість переданого товару.
Відповідно до частин 11, 12 ст. 9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» перевезення вантажів супроводжується товарно-транспортними документами, складеними мовою міжнародного спілкування залежно від обраного виду транспорту або державною мовою, якщо вантажі перевозяться в Україні. Факт надання послуги при перевезенні підтверджується єдиним транспортним документом або комплектом документів (залізничних, автомобільних, авіаційних накладних, коносаментів тощо), які відображають шлях прямування вантажу від пункту його відправлення до пункту його призначення.
Згідно розділу 1 Правил перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджених Наказом Міністерства транспорту України 14.10.1997 року № 363 (далі - Правила), товарно-транспортна накладна - єдиний для всіх учасників транспортного процесу документ, призначений для обліку товарно-матеріальних цінностей на шляху їх переміщення, розрахунків за перевезення вантажу та обліку виконаної роботи, та є одним із документів, що може використовуватися для списання товарно-матеріальних цінностей, оприбуткування, складського, оперативного та бухгалтерського обліку, що може бути складений у паперовій та/або електронній формі та має містити обов'язкові реквізити, передбачені цими Правилами.
Зокрема, додатково на підтвердження факту здійснення поставок на адресу відповідача позивачем надані копії товарно - транспортних накладних на спірні поставки: №14679, №14680 від 01.10.2019 року, №14681, №14682 від 02.10.2019 року, №14683, №14683/1 від 03.10.2019 року, №14684, №14685 від 04.10.2019 року, №14686, №14687, №14688, №14689 від 22.11.2019 року, №14690, №14691, №14692, №14693 від 23.11.2019 року, №14694, №14695, №14696, №14697 від 25.11.2019 року, №14698, №14699, №14700, №14701 від 26.11.2019 року, №14702, №14703, №14704, №14705 від 27.11.2019 року, №14706, № 14707, №14708, №14709 від 28.11.2019 року, №14710, №14711, №14712, №14713 від 29.11.2019 року, №14714 від 30.11.2019 року, №14715 від 30.11.2019 року, №14716 від 30.11.2019 року, №14717 від 30.11.2019 року.
При цьому факт отримання ТОВ "Екопеллет" як вантажоодержувачем товару, переданого для перевезення за товарно - транспортними накладними, засвідчено завіреним печаткою підписом представника відповідача.
Окрім цього на підтвердження факту поставки товару позивачем надані копії податкових накладних на суми здійсненої поставки.
Відповідно до п. 5.6. цього Договору Постачальник зобов'язаний видати Покупцю за першою подією (отримання грошей чи відвантаження товару) податкову накладну на товар. Податкова накладна оформляється відповідно до ст. 201 Податкового кодексу України на кожну партіє товару, що постачається та в обов'язковому порядку має бути зареєстрована Постачальником в Єдиному реєстрі податкових накладних протягом 15 календарних днів від дня виникнення податкових зобов'язань.
Суд зазначає, що як доказ податкова накладна може оцінюватися судом лише у сукупності з іншими доказами у справі, проте не може буди єдиним доказом, на підставі якого суд встановлює факт постачання товару покупцю та його прийняття ним.
Крім того, оцінюючи податкові накладні у сукупності з іншими доказами у справі, господарські суди повинні враховувати положення Податкового кодексу та фактичні дії як постачальника, так і покупця щодо відображення ними в податковому та бухгалтерському обліку постачання спірного товару.
Відповідно до п.201.7 ПК України у редакції, які діяла на час виникнення спірних правовідносин, податкова накладна складається на кожне повне або часткове постачання товарів/послуг, а також на суму коштів, що надійшли на поточний рахунок як попередня оплата (аванс).
Пунктом 201.10 ПК України визначено, що при здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою. Податкова накладна, складена та зареєстрована в ЄРПН платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту.
Згідно ст. 201.1 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, кваліфікованого електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Отже, надані позивачем складені за фактом постачання товару податкові накладні додатково підтверджують факт виникнення зобов'язань ТОВ "Екопеллет" з оплати його вартості.
Відповідно до частини 1 статті 691 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.
Згідно з частиною 1 статті 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Відповідно до п. 4.3 Договору оплата продукції покупцем зазначеної у рахунку-фактурі та товарній накладній на розрахунковий рахунок постачальника проводиться протягом 10 банківських днів після отримання продукції.
Доказів узгодження сторонами іншого строку та/або порядку оплати поставленого за Договором товару матеріали справи не містять.
Частиною першою статті 530 Цивільного кодексу України передбачено, що якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
За приписами частин 1, 2 статті 251 Цивільного кодексу України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Терміном є певний момент у часі, з настанням якого пов'язана дія чи подія, яка має юридичне значення.
Таким чином підписання покупцем (відповідачем) вищенаведених видаткових накладних, які є первинними обліковими документами у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і які відповідають вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України від 24.05.1995 року № 88 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 05.06.1995 року за № 168/174, та фіксують факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов'язку щодо здійснення розрахунків за поставлений позивачем товар.
Проте, як встановлено судом за матеріалами справи, зазначено позивачем з урахуванням вищенаведеного та відповідачем не заперечувалось, останнім було здійснено часткову оплату поставленого за Договором товару на загальну суму 354 340,00 грн., а саме платіжними дорученнями №1524 від 30.10.2019 року на суму 25 000,00 грн., №1446 від 20.12.2019 року на суму 30 000,00 грн., №10427 від 06.08.2020 року на суму 49 340,00 грн., а також № 10470 від 27.01.2021 року на суму 100 000,00 грн., № 10486 від 16.03.2021 року на суму 100 000,00 грн. та № 10492 від 24.03.2021 року на суму 50 000,00 грн., з посиланням в призначенні платежів на реквізити спірного Договору.
Таким чином, як встановлено судом та зазначено позивачем з урахуванням поданих до суду заяв від 01.03.2021 та 08.04.2021 року про зменшення розміру позовних вимог, у зв'язку із частковою оплатою відповідачем суми боргу заборгованість відповідача перед позивачем за поставлений за Договором товар становить 350 000,00 грн.
Згідно статті 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим до виконання сторонами.
Відповідно до частини 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
В силу статей 525, 526 Цивільного кодексу України та статті 193 Господарського кодексу України зобов'язання має виконуватися належним чином відповідно до закону, інших правових актів, умов договору та вимог зазначених Кодексів, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до частини 2 статті 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.
Згідно статті 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
У відповідності до статті 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Згідно статті 599 Цивільного кодексу України зобов'язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.
Оскільки відповідачем не було повністю оплачено поставлений за Договором товар та з метою досудового врегулювання спору, ФОП Семко М. Я. було направлено на адресу ТОВ «ЕКОПЕЛЛЕТ» претензію №1 про сплату заборгованості від 20.10.2020 року та претензію № 1 від 10.11.2020 року, копії яких наявні в матеріалах справи.
Факт надсилання претензій на адресу відповідача підтверджується наявними в матеріалах справи копіями фіскального чеку від 21.10.2020 року, опису вкладення від 21.10.2020 року та накладної № 1400300646230, а також опису вкладення від 10.11.2020 року та накладної № 1400300665839 від 10.11.2020 року.
Окрім того ФОП Семко М. Я. було направлено на адресу ТОВ «ЕКОПЕЛЛЕТ» рахунок фактуру №212 від 01.10.2019 р.
Проте, відповіді на вказані претензії позивачем від ТОВ «Екопеллет» отримано не було.
Таким чином, як вбачається із матеріалів справи та зазначено позивачем в позовній заяві та заява про зменшення розміру позовних вимог, свої зобов'язання щодо сплати Фізичній особі - підприємцю Семко Михайлу Ярославовичу грошових коштів за поставлений товар у встановлений строк, всупереч вимогам цивільного та господарського законодавства, а також умовам Договору відповідач не виконав, в результаті чого у Товариства з обмеженою відповідальністю «Екопеллет» утворилась заборгованість перед позивачем за наведеним Договором у розмірі 350 000,00 грн., яку останній просив стягнути в поданій суду позовній заяві та заявах про зменшення розміру позовних вимог.
За приписами статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого майнового права та інтересу.
У відповідності до статті 124, пунктів 2, 3, 4 частини 2 статті 129 Конституції України, статей 2, 7, 13 Господарського процесуального кодексу України основними засадами судочинства є рівність всіх учасників судового процесу перед законом та судом, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно зі статтею 73 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Відповідно до статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).
Суд наголошує, що відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Таким чином обов'язок доказування, а отже і подання доказів відповідно до статті 74 Господарського процесуального кодексу України, покладено саме на сторони та інших учасників судового процесу, а тому суд лише створює сторонам та іншим особам, які беруть участь у справі, необхідні умови для встановлення фактичних обставин справи і правильного застосування законодавства.
При цьому відповідачем не надано суду жодних доказів на підтвердження відсутності боргу, письмових пояснень щодо неможливості надання таких доказів, або ж фактів, що заперечують викладені позивачем позовні вимоги.
Суд звертає увагу, що відповідно до статті 204 Цивільного кодексу України правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.
Доказів визнання недійсними чи розірвання Договору купівлі-продажу №031801 від 03.10.2018 року та/або його окремих положень суду також не надано.
Будь-які заперечення щодо порядку та умов укладення спірного Договору на час його підписання та на протязі виконання з боку сторін відсутні.
В свою чергу, зважаючи на відсутність будь-яких заперечень відповідача щодо визначення розміру заборгованості за Договором на час розгляду даної справи, суд здійснював розгляд справи виходячи з наявних матеріалів та визначив розмір заборгованості відповідача на підставі наданих позивачем доказів.
Таким чином, оскільки матеріалами справи підтверджується факт неналежного виконання відповідачем зобов'язань за Договором у встановлений строк, розмір основної заборгованості відповідає фактичним обставинам та на момент прийняття рішення доказів оплати поставленого позивачем товару відповідач суду не представив, як і доказів, що спростовують вищевикладені обставини, тому вимоги позивача про стягнення з відповідача 350 000, 00 грн. боргу за поставлений за вказаним Договором товар підлягають задоволенню.
Суди здійснюють правосуддя на основі Конституції і законів України та на засадах верховенства права (частина 1 статті 6 Закону України "Про судоустрій і статус суддів").
Аналіз практики Європейського суду з прав людини щодо застосування статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (див. рішення від 21 січня 1999 року в справі "Гарсія Руїз проти Іспанії", від 22 лютого 2007 року в справі "Красуля проти Росії", від 5 травня 2011 року в справі "Ільяді проти Росії", від 28 жовтня 2010 року в справі "Трофимчук проти України", від 9 грудня 1994 року в справі "Хіро Балані проти Іспанії", від 1 липня 2003 року в справі "Суомінен проти Фінляндії", від 7 червня 2008 року в справі "Мелтекс ЛТД (MELTEX LTD) та Месроп Мовсесян (MESROP MOVSESYAN) проти Вірменії") свідчить, що право на мотивоване (обґрунтоване) судове рішення є частиною загального права людини на справедливий і публічний розгляд справи та поширюється як на цивільний, так і на кримінальний процес.
Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов'язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.
Відповідно до пункту 58 рішення ЄСПЛ Справа "Серявін та інші проти України" (Заява № 4909/04) від 10.02.2010 року у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (див. рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія A, № 303-A, п. 29).
У відповідності до пункту 1 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 23.03.2012 року № 6 "Про судове рішення" рішення з господарського спору повинно прийматись у цілковитій відповідності з нормами матеріального і процесуального права та фактичними обставинами справи, з достовірністю встановленими господарським судом, тобто з'ясованими шляхом дослідження та оцінки судом належних і допустимих доказів у конкретній справі.
З огляду на вищевикладене, виходячи з того, що позов доведений позивачем, обґрунтований матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд доходить висновку, що вимоги позивача підлягають задоволенню.
Відповідно до статті 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
Відповідно до частини 1 статті 129 Господарського процесуального кодексу України судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи вищевикладене та керуючись ст.ст. 73-80, 86, 129, 233, 236, 237, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -
1. Позовні вимоги задовольнити повністю.
2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ЕКОПЕЛЛЕТ» (вул. Вишгородська, буд. 36-Б, м. Київ, 04114 код ЄДРПО 35000926) на користь Фізичної особи-підприємця Семко Михайла Ярославовича ( АДРЕСА_1 , РНОПКП НОМЕР_1 ) 350 000,00 грн. (триста п'ятдесят тисяч грн. 00 коп.) боргу та 5250,00 грн. (п'ять тисяч двісті п'ятдесят грн. 00 коп.) витрат по сплаті судового збору.
3. Після набрання рішення законної сили видати наказ.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення (частина 1 статті 256 Господарського процесуального кодексу України).
Повний текст рішення складено та підписано 17 вересня 2021 року.
Суддя А.М. Селівон