вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua
"15" вересня 2021 р. Справа№ 910/20967/20
Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:
головуючого: Мальченко А.О.
суддів: Агрикової О.В.
Чорногуза М.Г.
при секретарі судового засідання Найченко А.М.,
розглянувши матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЄПЛОН» (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Водоканал-Сервіс»)
на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021
у справі №910/20967/20 (суддя Джарти В.В.)
за позовом Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
до Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЄПЛОН» (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Водоканал-Сервіс»)
про стягнення 790 233,91 грн,
та за зустрічним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЄПЛОН» (попередня назва - Товариство з обмеженою відповідальністю «Водоканал-Сервіс»)
до Комунального підприємства виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго»
про визнання недійсним акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020,
за участю представників учасників справи згідно протоколу судового засідання,
Комунальне підприємство виконавчого органу Київради (Київської міської державної адміністрації) «Київтеплоенерго» (далі - КП «Київтеплоенерго») звернулося до Господарського суду міста Києва з позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю «Водоканал-Сервіс» (далі - ТОВ «Водоканал-Сервіс»), яке в подальшому змінило найменування на Товариство з обмеженою відповідальністю «ФАЄПЛОН» (далі - ТОВ «ФАЄПЛОН») про стягнення 790 233,91 грн, з яких 711 771,22 грн основного боргу, 54 477,65 грн пені, 10 046,58 грн інфляційних втрат та 13 938,46 грн три проценти річних, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов'язань за договором на постачання теплової енергії № 691444 від 17.01.2019 щодо здійснення оплати за спожиту теплову енергію в гарячій воді у період з 01.11.2019 по 01.10.2020.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.03.2021 прийнято до спільного розгляду з первісним позовом зустрічну позовну заяву ТОВ «Водоканал-Сервіс» до КП «Київтеплоенерго» про визнання недійсним акту звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020.
Рішенням Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі №910/20967/20 первісний позов задоволено повністю, стягнуто з ТОВ «Водоканал-Сервіс» на користь КП «Київтеплоенерго» 711 771,22 грн заборгованості, 54 477,65 грн пені, 10 046,58 грн інфляційних втрат, 13 938,46 грн 3% річних та 11 853,51 грн судового збору. У задоволенні зустрічного позову відмовлено повністю.
Задовольняючи первісний позов, суд виходив з того, що факт постачання теплової енергії за договором підтверджується корінцями нарядів на включення та відключення об'єктів теплопостачання та наданими відповідачем відомостями обліку споживання теплової енергії; нарахування за поставлену теплову енергію проводилось відповідно до умов договору; наявними у матеріалах справи доказами підтверджується, що в порушення умов договору відповідач не виконав взяті на себе зобов'язання з оплати вартості спожитої теплової енергії за спірний період; з наданого акту звіряння розрахунків за теплову енергію вбачається, що відповідач засвідчує факт наявності у нього зобов'язання з виплати вартості спожитої теплової енергії за договором, у зв'язку з чим позовні вимоги за первісним позовом є обґрунтованими та підлягають задоволенню.
Відмовляючи у задоволенні зустрічних позовних вимог, суд виходив з того, що оспорюваний позивачем за зустрічним позовом акт не є правочином у розумінні вимог статті 202 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України), у зв'язку з чим не може бути визнаний недійсним у спосіб захисту цивільних прав, обумовлений приписами статті 16 ЦК України, оскільки жодних прав та охоронюваних законом інтересів позивача за зустрічним позовом наведений акт не зачіпає, при цьому складання такого акта не тягне за собою наслідків встановлення, виникнення і припинення певних господарських зобов'язань для сторін.
Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «Водоканал-Сервіс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення та постановити нове, яким відмовити в задоволенні позовних вимог.
Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції прийняте з неповним з'ясуванням обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права.
Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, апелянт вказує на те, що судом не надано належної оцінки поданим позивачем доказам, окрім констатації наявності облікових карток, які суд вважав документами, що підтверджують обсяг спожитої теплової енергії; позивачем не надано жодного належного доказу, що підтверджує обсяг спожитої теплової енергії по договору за приладами обліку; визначаючи обсяг спожитої теплової енергії, позивач діяв у спосіб, не передбачений договором, вносячи численні виправлення від руки у відомість, які частково неможливо розібрати; суд безпідставно вважав, що акт звіряння розрахунків від 30.09.2020 підтверджується первісними документами по договору.
Також апелянтом викладено заперечення проти ухвали суду першої інстанції про відмову у призначенні комплексної економічної судової експертизи з залученням спеціаліста теплотехніка та вказано на помилкове застосування судом вимог ст.ст. 73,75,76 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України); відхиляючи клопотання відповідача про закриття провадження в справі, суд вважав його необґрунтованим, однак невідповідності в доказах позивача свідчать про помилковість висновків суду.
До апеляційної скарги відповідачем додано клопотання про призначення комплексної економічної судової експертизи з залученням спеціаліста теплотехніка, обґрунтоване тим, що позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження обсягу спожитої у спірний період теплової енергії, у зв'язку з чим для визначення дійсного її обсягу необхідні спеціальні знання.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Водоканал-Сервіс» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі №910/20967/20, розгляд апеляційної скарги призначено на 01.09.2021, встановлено КП «Київтеплоенерго» строк для подання відзиву на апеляційну скаргу та для подання заперечень щодо клопотання скаржника про призначення комплексної економічної судової експертизи з залученням спеціаліста теплотехніка.
Позивач за первісним позовом скористався правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), надав відзив на апеляційну скаргу, в якому просив залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення Господарського суду міста Києва - без змін.
Заперечуючи проти задоволення апеляційної скарги, позивач за первісним позовом вказував на те, що позивачем, як постачальником теплової енергії, з метою здійснення обліку взаємовідносин із споживачами теплової енергії використовується Програмний комплекс Електронна база даних «Уніван-Термал», яка містить вичерпну інформацію про порядок нарахування за теплову енергію (по показникам теплового лічильника чи розрахунковим способом по навантаженню), кількість днів/годин постачання теплової енергії, обсяг поставленої (спожитої) теплової енергії, тариф на теплову енергію, а також стан розрахунків за спожиту теплову енергію споживачем по його особовому рахунку; електронна база даних формується на підставі даних фактичного споживання теплової енергії, зокрема, за даними приладу обліку споживача; позивачем сформовано та надано суду інформацію з електронної бази даних у паперовому вигляді, що містять зазначені відомості, а саме, облікові картки по особовому рахунку відповідача та довідку про стан розрахунків за спожиту теплову енергію з відповідачем; з метою визначення стану заборгованості відповідача, сторонами було складено та підписано Акт звіряння розрахунків за теплову енергію станом на 30.09.2020, у якому зазначено розмір заборгованості, а відтак, уповноваженою особою боржника визнано наявність такого боргу; відповідачем до суду не надано жодного доказу, що спростовує порядок визначення обсягів та вартості отриманої теплової енергії.
19.07.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача за первісним позовом надійшли заперечення на клопотання про призначення експертизи, в яких останній наголошував на тому, що матеріали справи містять достатню кількість належних та допустимих доказів, які підтверджують наявність заборгованості відповідача перед позивачем і дають можливість вирішити справу по суті без призначення експертизи.
Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 розгляд апеляційної скарги відкладено на 15.09.2021.
08.09.2021 через відділ забезпечення автоматизованого розподілу, контролю та моніторингу виконання документів Північного апеляційного господарського суду від позивача за первісним позовом надійшло клопотання про долучення документів до матеріалів справи, а саме, витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (далі - ЄДР) щодо відповідача, з якого вбачається, що останній змінив найменування та адресу місцезнаходження.
У судове засідання 15.09.2021 відповідач за первісним позовом повторно не з'явився, своїх уповноважених представників не направив, про місце, день та час розгляду даної справи повідомлявся за адресою, зазначеною ним в апеляційній скарзі (02232, місто Київ, проспект Володимира Маяковського, будинок 68, офіс 233), однак, згідно даних з офіційного сайту АТ «Укрпошта» щодо відстеження пересилання поштових відправлень ухвала Північного апеляційного господарського суду від 01.09.2021 не була вручена йому під час доставки.
Разом з тим, за інформацією з ЄДР вбачається, що 29.06.2021 відповідач змінив своє найменування з ТОВ «Водоканал-Сервіс» на ТОВ «ФАЄПЛОН» та адресу місцезнаходження юридичної особи з адреси: 02232, місто Київ, проспект Володимира Маяковського, будинок 68, офіс 233, на адресу: 87526, Донецька обл., місто Маріуполь, вул.130 Таганрозької дивізії, будинок 4.
Відповідно до частин 3, 7 ст. 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
Отже, у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Сам лише факт не отримання скаржником кореспонденції, якою суд, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу за належною адресою та яка повернулася в суд у зв'язку з її неотриманням адресатом, вказує на суб'єктивну поведінку сторони щодо отримання кореспонденції, яка надходила на його адресу.
Відносини щодо забезпечення доступу до судових рішень (рішень, судових наказів, постанов, вироків, ухвал), ухвалених судами загальної юрисдикції, та ведення Єдиного державного реєстру судових рішень регулюються Законом України "Про доступ до судових рішень" статтями 2, 4 якого встановлено, що кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Це право забезпечується офіційним оприлюдненням судових рішень на офіційному веб-порталі судової влади України в порядку, встановленому цим Законом. Судові рішення, внесені до Реєстру, є відкритими для безоплатного цілодобового доступу на офіційному веб-порталі судової влади України.
Колегія суддів звертає увагу, що відповідач не був позбавлений об'єктивної можливості дізнатися про рух поданої ним апеляційної скарги, користуючись засобами поштового зв'язку, відкритим безоплатним цілодобовим доступом до Єдиного державного реєстру судових рішень тощо, однак наданими процесуальними правами не скористався.
Європейський суд з прав людини в рішенні від 07.07.1989 у справі "Юніон Аліментаріа Сандерс С.А. проти Іспанії" зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосередньо його, утримуватись від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання. Сторони в розумні інтервали часу мають вживати заходів, щоб дізнатись про стан відомого їм судового провадження (див., mutatis mutandis, рішення у справі "Олександр Шевченко проти України", заява N 8371/02, п. 27, рішення від 26.04.2007, та "Трух проти України" (ухвала), заява № 50966/99, від 14.10.2003).
Крім того, суд апеляційної інстанції зазначає, що ухвалу Північного апеляційного господарського суду від 05.07.2021 про відкриття апеляційного провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Водоканал-Сервіс» та призначення судового засідання на 01.09.2021 було отримано останнім 12.07.2021, тобто апелянт був належним чином повідомлений про розгляд поданої ним апеляційної скарги.
Згідно з ч.ч. 1, 3 ст. 202 ГПК України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи за умови, що його належним чином повідомлено про дату, час та місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті. Якщо учасник справи або його представник були належним чином повідомлені про судове засідання, суд розглядає справу за відсутності такого учасника справи у разі, зокрема, повторної неявки в судове засідання учасника справи (його представника) незалежно від причин неявки.
Відповідно до ч. 12 ст. 270 ГПК України неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає її розгляду.
Обговоривши питання щодо можливості розгляду апеляційної скарги за відсутності представника відповідача, явка якого у судове засідання обов'язковою не визнавалась, враховуючи відсутність клопотань про відкладення розгляду справи, а також те, що наявні в матеріалах справи докази є достатніми для вирішення спору у даній справі без заслуховування його пояснень, колегія суддів, порадившись на місці, ухвалила здійснити розгляд скарги без його участі.
Поставивши на обговорення клопотання відповідача про призначення експертизи, враховуючи заперечення позивача проти його задоволення, колегія суддів, порадившись, дійшла висновку про відсутність підстав для його задоволення з підстав, викладених у мотивувальній частині постанови.
У судовому засіданні представник позивача вимоги апеляційної скарги не визнав, доводи, на яких вона ґрунтується вважає безпідставними, а оскаржуване судове рішення законним, у зв'язку з чим просив залишити його без змін, а скаргу відповідача - без задоволення.
15.09.2021 у судовому засіданні колегією суддів було оголошено вступну та резолютивну частини постанови господарського суду апеляційної інстанції.
У відповідності до вимог ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції. Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині задоволення позовних вимог за первісним позовом КП «Київтеплоенерго».
Колегія суддів, обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено місцевим господарським судом, з 01.05.2018 постачання теплової енергії здійснює КП «Київтеплоенерго» у відповідності до розпорядженням Київської міської державної адміністрації від 27.12.2017 № 1693 «Про деякі питання припинення Угоди щодо реалізації проекту управління та реформування енергетичного комплексу м. Києва від 27 вересня 2001 року, укладеної між Київською міською державною адміністрацією та акціонерною енергопостачальною компанією «Київенерго» та розпорядження Виконавчого органу Київської міської ради (Київської міської державної адміністрації) від 10.04.2018 № 591, згідно з яким КП «Київтеплоенерго» видано ліцензію на право провадження господарської діяльності з виробництва та постачання теплової енергії споживачам.
17.01.2019 між КП «Київтеплоенерго» (у тексті договору - постачальник) та ТОВ «Водоканал-Сервіс» (у тексті договору - споживач) було укладено договір на постачання теплової енергії № 691444 (далі - договір), за умовами якого постачальник зобов'язується виробити та поставити теплову енергію у гарячій воді споживачеві, а споживач зобов'язується отримувати теплову енергію та оплачувати її вартість відповідно до умов, викладених у цьому договорі (п.1.1).
Відповідно до п. 2.2.1 договору постачальник зобов'язався безперебійно (крім випадків, визначених цим договором та чинним законодавством) постачати споживачеві теплову енергію у гарячій воді, на межу балансової належності, відповідно до Додатків до цього договору для потреб опалення - в період опалювального сезону до будинку/будинків за адресою: м. Київ, вул. Мілютенка, 28-А.
Згідно з п. 2.3.1. договору споживач зобов'язується своєчасно сплачувати вартість спожитої теплової енергії в терміни та за тарифами, зазначеними у Додатку 2.
Цей договір набуває чинності з дня його підписання та діє до 01.05.2019, а в частині зобов'язання споживача розрахуватися за спожиту теплову енергію, до повного виконання цього зобов'язання (п. 4.1 договору).
Відповідно до п. п. 4.2, 4.4 договору, керуючись приписами статті 631 ЦК України, сторони домовились про те, що дія цього договору поширюється на взаємовідносини, які фактично виникли між сторонами з 01.05.2018. Договір вважається пролонгованим на кожний наступний рік, якщо за місяць до закінчення строку його дії не буде письмово заявлено однією із сторін про його припинення.
Як вбачається з матеріалів справи, письмових заяв, відповідно до п. 4.4. договору про його припинення сторонами договору не заявлялося, у зв'язку з чим договір є пролонгованим до 01.05.2021.
Крім того, між сторонами були підписані додатки до договору. Зокрема, в додатку № 1 сторони погодили обсяги постачання теплової енергії, в додатку № 2 тарифи та порядок розрахунків, в додатку № 3 визначено схему балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін, в додатку №4 підписано акт розмежування меж балансової належності тепломереж та експлуатаційної відповідальності сторін, в додатку №5 - умови припинення подачі теплової енергії.
Відповідно до п. 7 додатку № 2 до договору, у разі відсутності у споживача будинкових приладів обліку або ненадання споживачем показників приладів обліку у встановлені цим додатком терміни, кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначається на опалення як множення кількості годин споживання теплової енергії за місяць та величину годинного теплового навантаження з урахуванням середньомісячної температури теплоносія.
Споживач щомісячно з 12 по 15 числа отримує в ЦОК за адресою, передбаченою у договорі, оформлений постачальником рахунок-фактуру на суму, яка включає загальну вартість теплової енергії поточного місяця та кільцеве сальдо розрахунків на початок поточного місяця, акт приймання-передавання товарної продукції; облікову картку фактичного споживання за попередній період та акт звіряння, які оформлює (підписує необхідні документи) і повертає один примірник акта приймання-передавання товарної продукції акта звіряння постачальнику протягом двох днів з моменту їх одержання (п. 8 Додатку № 2 до Договору).
Відповідно до п. 9 Додатку 2 до договору передбачено, що споживач на відкритий розрахунковий рахунок постачальника щомісячно забезпечує не пізніше 25 числа місяця, наступного за розрахунковим, оплату коштів від населення за фактично спожиту теплову енергію.
В обліковій картці з обліковим записом № 691444 постачальник вів облік споживання теплової енергії в розрізі споживача за договором, формував відповідні рахунки згідно із затвердженим тарифом на теплоенергію, що діяв у певний час.
Посилаючись на те, що відповідач неналежним чином виконував умови договору в частині здійснення розрахунків за спожиту теплову енергію за період з 01.11.2019 по 01.10.2020 та направлену на його адресу вимогу позивача про сплату заборгованості залишив без задоволення, останній звернувся з даним позовом до суду.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення позовних вимог з огляду на наступне.
Статтею 11 ЦК України визначено, що цивільні права та обов'язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов'язки; підставами виникнення цивільних прав та обов'язків, зокрема, є договори та інші правочини.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 509 ЦК України зобов'язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов'язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від вчинення певної дії (негативне зобов'язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов'язку. Зобов'язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.
Частиною 1 ст. 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків.
Даючи оцінку правовідносинам, що склались між сторонами в ході виконання вищевказаного договору, колегія суддів зазначає, що такий за своєю правовою природою є договором енергопостачання.
Частинами 1, 2 ст. 714 ЦК України передбачено, що за договором постачання енергетичними та іншими ресурсами через приєднану мережу одна сторона (постачальник) зобов'язується надавати другій стороні (споживачеві, абонентові) енергетичні та інші ресурси, передбачені договором, а споживач (абонент) зобов'язується оплачувати вартість прийнятих ресурсів та дотримуватись передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного та іншого обладнання.
Відповідно до ч. 1 ст. 275 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов'язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується.
Згідно з ч. 6 ст. 276 ГК України розрахунки за договорами енергопостачання здійснюються на підставі цін (тарифів), встановлених/визначених відповідно до вимог закону.
Оплата енергії, що відпускається, здійснюється відповідно до умов договору. Договір може передбачати попередню оплату, планові платежі з наступним перерахунком або оплату, що проводиться за вартість прийнятих ресурсів (ч.7 ст. 276 ГК України).
На підтвердження постачання теплової енергії відповідачеві та наявності заборгованості за договором за період з 01.11.2019 по 01.10.2020 позивачем надано суду наступні документи: довідку про стан розрахунків за спожиту теплоенергію; підписаний сторонами акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020; рахунок-фактуру №691444/2020-9 від 30.09.2019 на загальну суму 823 192,25 грн; акти приймання-передавання товарної продукції та облікові картки за спірний період, які складені позивачем; корінці нарядів на включення та відключення будинків; акти про готовність вузла комерційного обліку споживача до роботи від 18.08.2019 та від 19.09.2019; відомості по фактичному споживанню теплової енергії.
Заперечуючи проти задоволення позовних вимог, відповідач як під час розгляду справи місцевим господарським судом, так і в апеляційній скарзі наголошував на тому, що надані позивачем докази, а саме, копії корінців нарядів, облікові картки та довідка про стан розрахунку не є належними доказами у справі на підтвердження заявлених позовних вимог.
Водночас, колегією суддів враховано, що відповідно до п. 24, 25 Правил надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення та типового договору про надання послуг з централізованого опалення, постачання холодної та гарячої води і водовідведення, затверджених постановою Кабінету Міністрів України від 21.07.2005 № 630, споживачі можуть відмовитися від отримання послуг з централізованого опалення та постачання гарячої води. Відключення споживачів від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води здійснюється у порядку, що затверджується центральним органом виконавчої влади з питань житлово-комунального господарства. Самовільне відключення від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води забороняється.
Процедура відключення приміщення від внутрішньобудинкових мереж, встановлена Порядком відключення окремих житлових будинків від мереж централізованого опалення та постачання гарячої води при відмові споживачів від централізованого теплопостачання затвердженого наказом Міністерства будівництва, архітектури та житлово-комунального господарства України № 4 від 22.11.2005 (в редакції станом на момент надання послуг).
Згідно з п. 40 Правил користування тепловою енергією облік обсягу споживання теплової енергії, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, споживач теплової енергії зобов'язаний, зокрема, вчасно проводити розрахунки за спожиту теплову енергію та здійснювати інші платежі відповідно до умов договору та цих Правил.
На підтвердження факту підключення до системи теплоспоживання та постачання теплової енергії позивачем, зокрема, надано копії корінців нарядів на підключення та відключення будинку за адресою: м. Київ, вул. Мілютенка, 28 А, за опалювальний сезон 2019-2020 р. р.
Водночас, відповідачем не надано суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів на підтвердження відключення від теплопостачання вказаного житлового будинку, зазначеного в додатках до договору, а тому у відповідача існує обов'язок щодо відшкодування вартості спожитої теплової енергії.
Також судом апеляційної інстанції досліджено довідку про стан розрахунків за спожиту теплоенергію відповідачем, з якої вбачається, що останнім здійснювались часткові оплати за теплову енергію, поставлену на підставі договору, та за період прострочення оплати послуг з листопада 2019 року по вересень 2020 року наявна заборгованість у розмірі 711 771,22 грн.
При цьому, ані під час розгляду справи місцевим господарським судом, ані під час апеляційного провадження у справі відповідачем не спростовано належними, допустимими та достовірними доказами відомостей щодо обсягів отриманої теплової енергії, нарахування боргу, а також здійснення оплат.
Крім того, у матеріалах справи наявний акт звіряння розрахунків за теплову енергію від 30.09.2020, підписаний представниками обох сторін, а саме, зі сторони позивача - директором СП «Енергозбут» КП «Київтеплоенерго» Лопатіним К.О., а зі сторони відповідача - керівником Гранатом В.О.
У відповідності до умов укладеного сторонами договору (п. 2.2) постачальник зобов'язується щомісячно оформляти для споживача, зокрема, акт звіряння розрахунків.
При цьому, згідно з п. 8 Додатку №2 до договору споживач щомісячно з 12 по 15 число отримує в ЦОК за адресою, передбаченою у договорі, оформлений постачальником, зокрема, акт звіряння, який підписує та повертає один примірник постачальнику протягом двох днів з моменту одержання.
Відповідно до вимог чинного законодавства акт звірки розрахунків у сфері бухгалтерського обліку та фінансової звітності не є зведеним обліковим документом, а є лише технічним (фіксуючим) документом, за яким бухгалтерії підприємств звіряють бухгалтерський облік операцій. Акт відображає стан заборгованості та в окремих випадках - рух коштів у бухгалтерському обліку підприємств та має інформаційний характер, тобто має статус документа, який підтверджує тотожність ведення бухгалтерського обліку спірних господарських операцій обома сторонами спірних правовідносин. Сам по собі акт звірки розрахунків не є належним доказом факту здійснення будь-яких господарських операцій: поставки, надання послуг тощо, оскільки не є первинним бухгалтерським обліковим документом.
Разом з цим, акт звірки може вважатися доказом у справі в підтвердження певних обставин, зокрема в підтвердження наявності заборгованості суб'єкта господарювання, її розміру, визнання боржником такої заборгованості тощо. Однак, за умови, що інформація, відображена в акті підтверджена первинними документами та акт містить підписи уповноважених на його підписання сторонами осіб.
Слід також зазначити, що чинне законодавство не містить вимоги про те, що у акті звірки розрахунків повинно зазначатись формулювання про визнання боргу відповідачем. Підписання акту звірки, у якому зазначено розмір заборгованості, уповноваженою особою боржника, та підтвердження наявності такого боргу первинними документами свідчить про визнання боржником такого боргу.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 19.04.2018 у справі № 905/1198/17, від 05.03.2019 у справі № 910/1389/18 та від 04.12.2019 у справі № 916/1727/17.
Так, з наданого акту звіряння розрахунків за теплову енергію вбачається, що відповідач засвідчує факт наявності у нього зобов'язання з виплати вартості спожитої теплової енергії за договором в розмірі 711 771,22 грн станом на 30.09.2020.
Крім того, як вказує позивач та не заперечує відповідач, КП «Київтеплоенерго» як постачальником теплової енергії, з метою здійснення обліку взаємовідносин із споживачами теплової енергії використовується програмний комплекс Електронна база даних «Уніван-Термал».
Електронна база даних «Уніван-Термал» містить вичерпну інформацію про порядок нарахування за теплову енергію (по показникам теплового лічильника чи розрахунковим способом по навантаженню), кількість днів/годин постачання теплової енергії, обсяг поставленої (спожитої) теплової енергії, тариф на теплову енергію, а також стан розрахунків за спожиту теплову енергію споживачем по його особовому рахунку.
Електронна база даних формується на підставі даних фактичного споживання теплової енергії, зокрема, за даними приладу обліку споживача.
Відповідно до п. 2 Додатку 2 договору, у разі встановлення у споживача будинкових приладів обліку теплової енергії - кількість спожитої ним теплової енергії в розрахунковому періоді визначаються відповідно до показників цих приладів, встановлених на межі балансової належності. Дані показників приладів обліку відображені відповідно в облікових картках за особовим рахунком відповідача, на підставі яких здійснюються відповідні нарахування.
Як вбачається з матеріалів справи, позивачем сформовано та надано суду інформацію з електронної бази даних у паперовому вигляді, що містять зазначені відомості, а саме, облікові картки по особовому рахунку відповідача, довідку про стан розрахунків за спожиту теплову енергію з відповідачем.
Відповідно до п. п. 1, 3 ст. 96 ГПК України електронними доказами є інформація в електронній (цифровій) формі, яка містить дані про обставини, що мають значення для справи, зокрема, електронні документи (в тому числі текстові документи, графічні зображення, плани, фотографії, відео- та звукозаписи тощо), веб-сайти (сторінки), текстові, мультимедійні та голосові повідомлення, метадані, бази даних й інші дані в електронній формі. Такі дані можуть зберігатися, зокрема на портативних пристроях (картах пам'яті, мобільних телефонах тощо), серверах, системах резервного копіювання, інших місцях збереження даних в електронній формі (в тому числі в мережі Інтернет). Учасники справи мають право подавати електронні докази в паперових копіях, посвідчених в порядку, передбаченому законом.
Отже, надані позивачем облікові картки є паперовим відображенням електронної бази даних «Уніван-Термал».
З наявних в матеріалах справи облікових карток за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року вбачається обсяги та розмір поставленої у спірний період теплової енергії відповідачеві.
Водночас, матеріали справи не містять доказів направлення відповідачем заперечень або претензії щодо кількості, якості чи вартості поставленої теплової енергії.
Відповідно до пункту 23 Правил користування тепловою енергією, які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 03.10.2007 № 1198, розрахунки за спожиту теплову енергію здійснюються на межі продажу, яка є межею балансової належності (відповідальності), відповідно до договору на підставі показів вузла обліку згідно з діючими тарифами (цінами), затвердженими в установленому порядку.
У споживачів, що не мають приладів комерційного обліку, обсяг фактично спожитої теплової енергії розраховується відповідно до теплового навантаження, визначеного у договорі, з урахуванням середньомісячної фактичної температури теплоносія в теплових мережах теплопостачальної організації, середньомісячної температури зовнішнього повітря та кількості годин (діб) роботи тепловикористального обладнання в розрахунковому періоді.
Згідно зі статтею 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - це документ, який містить відомості про господарську операцію.
Частинами першою та другою статті 9 вказаного Закону передбачено, що підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Первинні та зведені облікові документи можуть бути складені у паперовій або в електронній формі та повинні мати такі обов'язкові реквізити: назву документа (форми); дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ; зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції; посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення; особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.
Разом з тим, під час розгляду справи позивач послідовно зазначав про те, що наявність боргу у відповідача за договором підтверджується щомісячними обліковими картками, нарядами на включення теплопостачання за спірний період та інформацією (у вигляді таблиці) про порядок нарахування та розрахунків за спожиту теплову енергію, які сформовані на підставі відомостей.
Колегія суддів звертає увагу, що питання прийняття облікових карток (табуляграм) у справах про стягнення заборгованості за договорами постачання (купівлі-продажу) теплової енергії у гарячій воді, у контексті їх оцінки судами як належних доказів, неодноразово вирішувалося у судовій практиці, зокрема, у постановах Верховного Суду від 28.03.2018 у справі №910/6652/17, від 12.07.2018 у справі № 910/6654/17, від 12.10.2018 у справі № 910/30728/15, від 03.09.2020 у справі № 910/17662/19, від 16.02.2021 у справі № 910/17660/19.
Верховний Суд вказує на принцип змагальності, відповідно до якого кожна сторона повинна довести ті обставини на які вона посилається на підтвердження чи заперечення вимог. Вимоги, як і заперечення на них, за загальним правилом обґрунтовуються певними обставинами та відповідними доказами, які підлягають дослідженню, зокрема перевірці та аналізу. Все це має бути проаналізовано судом як у сукупності, так і кожен доказ окремо, та відображено у судовому рішенні.
Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Принцип змагальності забезпечує повноту дослідження обставин справи. Цей принцип передбачає покладання тягаря доказування на сторони. Одночасно цей принцип не передбачає обов'язку суду вважати доведеною та встановленою обставину, про яку сторона стверджує. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 18.11.2019 у справі № 902/761/18, від 20.08.2020 у справі № 914/1680/18.
Відповідно до ст. 7 ГПК України, правосуддя у господарських судах здійснюється на засадах рівності всіх юридичних осіб незалежно від організаційно-правової форми, форми власності, підпорядкування, місцезнаходження, місця створення та реєстрації, законодавства, відповідно до якого створена юридична особа, та інших обставин. Наведена норма кореспондується зі ст. 46 ГПК України, в якій закріплено, що сторони користуються рівними процесуальними правами.
Вказані положення передбачають, що закон встановлює рівні можливості сторін і гарантує їм право на захист своїх інтересів. Принцип рівності учасників судового процесу перед законом і судом є важливим засобом захисту їх прав і законних інтересів, що унеможливлює будь-який тиск однієї сторони на іншу. Це дає змогу сторонам вчиняти передбачені законодавством процесуальні дії, реалізовувати надані їм законом права і виконувати покладені на них обов'язки.
З урахуванням наведеного, оскільки відповідачем не спростовано належними та достатніми доказами поставлені ним під сумнів обсяги спожитої теплової енергії та розрахунок позовних вимог, не надано доказів на підтвердження обставин, на які він посилається у своїх запереченнях проти позову, колегія суддів вважає заперечення відповідача необґрунтованими та такими, що не відповідають дійсним обставинам справи.
При цьому, колегія суддів не вбачає підстав для задоволення клопотання апелянта про призначення у справі комплексної економічної судової експертизи з залученням спеціаліста теплотехніка, обґрунтоване тим, що позивачем не було надано суду належних доказів на підтвердження обсягу спожитої у спірний період теплової енергії, у зв'язку з чим для визначення дійсного її обсягу необхідні спеціальні знання.
Так, за приписами частини 1 статті 99 ГПК України суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи призначає експертизу у справі за сукупності таких умов:
1) для з'ясування обставин, що мають значення для справи, необхідні спеціальні знання у сфері іншій, ніж право, без яких встановити відповідні обставини неможливо;
2) жодною стороною не наданий висновок експерта з цих самих питань або висновки експертів, надані сторонами, викликають обґрунтовані сумніви щодо їх правильності, або за клопотанням учасника справи, мотивованим неможливістю надати експертний висновок у строки, встановлені для подання доказів, з причин, визнаних судом поважними, зокрема, через неможливість отримання необхідних для проведення експертизи матеріалів.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про судову експертизу» судова експертиза - це дослідження експертом на основі спеціальних знань матеріальних об'єктів, явищ і процесів, які містять інформацію про обставини справи, що перебуває у провадженні, зокрема, суду.
З аналізу наведених норм матеріального і процесуального права вбачається, що неприпустимо ставити перед судовими експертами правові питання, вирішення яких чинним законодавством віднесено до компетенції суду. Судова експертиза призначається лише у разі дійсної потреби у спеціальних знаннях для встановлення фактичних даних, що входять до предмета доказування, тобто у разі, коли висновок експерта не можуть замінити інші засоби доказування.
Колегія суддів зауважує, що предметом позову у даній справі є стягнення заборгованості за спожиту теплову енергію у період з листопада 2019 року по вересень 2020 року за договором на постачання теплової енергії у гарячій воді. Підставами заявленого позову є неналежне виконання відповідачем своїх зобов'язань з оплати за спожиту теплову енергію.
Як було зазначено вище, позивачем до позовної заяви на підтвердження заявлених позовних вимог, факту постачання теплової енергії за договором відповідачеві та її обсягу надано докази, з яких можливо встановити обсяг та вартість спожитої теплової енергії, тобто у суду наявна можливість вирішити спір по суті без призначення судової економічної експертизи.
Отже, з огляду на наявні у матеріалах справи докази, апеляційним господарським судом не встановлено необхідності у призначенні судової експертизи, зокрема, для вирішення першого питання, запропонованого відповідачем у клопотанні, а саме, щодо встановлення об'єму та розміру спожитої теплової енергії на потреби опалення та гарячого водопостачання, оскільки такі обставини можливо підтвердити/спростувати наявними у матеріалах справи доказами, що додані КП «Київтеплоенерго» до позовної заяви.
Щодо другого питання, запропонованого відповідачем на вирішення експертів - стосовно встановлення доказів, якими підтверджується господарська операція, на підставі якої КП «Київтеплоенерго» визначило обсяг теплової енергії на потреби гарячого водопостачання та опалення, апеляційний суд зазначає, що таке питання відноситься виключно до компетенції суду, а його вирішення не потребує спеціальних знань у сфері іншій, ніж право.
Колегія суддів звертає увагу, що питання визначення обсягу та належності доказів, поданих учасниками справи на підтвердження тих чи інших обставин, є прерогативою суду та відноситься до його безпосередніх обов'язків під час встановлення фактичних обставин справи, у зв'язку з чим встановлення обставин щодо визначення певного кола доказів не може бути покладено на судового експерта у жодній сфері.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що факт споживання теплової енергії у період з листопада 2019 року по вересень 2020 року у визначених позивачем обсягах відповідачем не спростовано, строк оплати відповідно до договору настав, доказів оплати у повному обсязі відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, а його розмір підтверджується наявними матеріалами справи, колегія суддів апеляційної інстанції погоджується з висновком місцевого господарського суду та вважає, що позовна вимога про стягнення з відповідача суми основного боргу в розмірі 711 771,22 грн є обґрунтованою, документально підтвердженою та такою, що підлягає задоволенню.
Статтею 610 ЦК України передбачено, що порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Згідно з ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до статті 611 ЦК України, у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
У зв'язку із простроченням оплати спожитої теплової енергії позивачем заявлено до стягнення з відповідача 54 477,65 грн пені, нарахованої за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року включно.
Стаття 549 ЦК України визначає неустойку (штраф, пеню) як грошову суму або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення ним зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Пунктом 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
При цьому, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
З системного аналізу вищенаведених положень чинного законодавства вбачається, що вказані штрафні санкції можуть бути стягнуті лише у тому випадку (якщо не встановлено законом), коли основне зобов'язання прямо забезпечено неустойкою (пеня, штраф) у чинному договорі, а також ним встановлено її розмір (встановлено за згодою сторін).
У пункті 3.3 договору сторони погодили, що споживач сплачує постачальнику пеню в розмірі, обумовленому чинним законодавством.
Зважаючи на вищевикладені вимоги законодавства, умови договору та обставини справи, перевіривши наданий позивачем розрахунок, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що такий є правильними, а відтак, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню 54 477,65 грн пені.
Також, у зв'язку з неналежним виконанням відповідачем грошового зобов'язання щодо своєчасної оплати наданих послуг позивачем були заявлені вимоги про стягнення з відповідача 10 046,58 грн інфляційних втрат та 13 938,46 грн 3% річних, нарахованих за період з листопада 2019 року по вересень 2020 року включно.
За приписами ч. 2 ст. 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.
Перевіривши здійснені позивачем розрахунки, апеляційний господарський суд погоджується з висновком суду першої інстанції про задоволення вказаних вимог щодо стягнення з відповідача на користь 10 046,58 грн інфляційних втрат та 13 938,46 грн 3% річних.
Відповідно до ст.ст. 76-77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.
Обов'язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб'єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з'ясувати обставини, які мають значення для справи.
Необхідність доводити обставини, на які учасник справи посилається як на підставу своїх вимог і заперечень в господарському процесі, є складовою обов'язку сприяти всебічному, повному та об'єктивному встановленню усіх обставин справи, що передбачає, зокрема, подання належних доказів, тобто таких, що підтверджують обставини, які входять у предмет доказування у справі, з відповідним посиланням на те, які обставини цей доказ підтверджує.
Аналогічна правова позиція наведена у постановах Верховного Суду від 05.02.2019 у справі №914/1131/18, від 26.02.2019 у справі № 914/385/18, від 10.04.2019 у справі № 904/6455/17, від 05.11.2019 у справі № 915/641/18.
Враховуючи викладені обставини справи та вимоги законодавства, на переконання суду апеляційної інстанції, під час розгляду справи судом першої інстанції позивачем було надано належні та достатні докази на підтвердження своїх позовних вимог.
При цьому, колегія суддів звертає увагу, що відповідачем не надано суду жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх міркувань та заперечень, а також не спростовано розміру заявленої до стягнення суми боргу, а також нарахованих на неї 3% річних, інфляційних втрат та пені.
Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
З огляду на встановлені обставини справи та наявні в матеріалах справи докази, колегія суддів погоджується з рішенням суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог повністю, а саме, стягнення з ТОВ «Водоканал-Сервіс» на користь КП «Київтеплоенерго» 711 771,22 грн основного боргу, 54 477,65 грн пені, 13 938,46 грн 3% річних та 10 046,58 грн інфляційних втрат.
Доводи апелянта щодо неправильного застосування місцевим господарським судом норм матеріального права, неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, які суд визнав встановленими та невідповідності висновків суду дійсним обставинам справи не знайшли свого підтвердження під час перегляду справи судом апеляційної інстанції, а наявні в матеріалах справи докази свідчать про обґрунтованість викладених в оскаржуваному рішенні висновків суду.
При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 N3477-IV (3477-15) «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.
Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов'язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.
З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених судом апеляційної інстанції, інші доводи сторін, викладені в апеляційній скарзі та у відзиві на неї, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.
Згідно зі статтею 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З огляду на вищезазначене, апеляційний господарський суд вважає, що рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі №910/20967/20 прийнято відповідно до вимог чинного законодавства, з правильним застосуванням норм матеріального та процесуального права, доводи апеляційної скарги законних та обґрунтованих висновків суду першої інстанції не спростовують, а тому підстав для його скасування чи зміни не вбачається, відповідно, апеляційна скарга ТОВ «ФАЄПЛОН» має бути залишена без задоволення.
Судовий збір за розгляд апеляційної скарги у зв'язку з відмовою в її задоволенні, на підставі статті 129 ГПК України, покладається на апелянта.
Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд
1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «ФАЄПЛОН» на рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі №910/20967/20 залишити без задоволення.
2. Рішення Господарського суду міста Києва від 18.05.2021 у справі №910/20967/20 залишити без змін.
3. Матеріали справи №910/20967/20 повернути до Господарського суду міста Києва.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду відповідно до ст. ст. 286-291 Господарського процесуального кодексу України.
Повний текст постанови складено 20.09.2021.
Головуючий суддя А.О. Мальченко
Судді О.В. Агрикова
М.Г. Чорногуз