20 вересня 2021 року м. Мукачево Справа 303/6591/21 2-а/303/157/21
Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
в складі головуючого - судді Кость В.В.
секретар судового засідання Немеш Г.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Мукачево адміністративну справу
за позовом ОСОБА_1
до відповідачів: (1) інспектора СРПП ВП №1 УРУП ГУНП України старшого лейтенанта поліції Ракович Олександра Євгенійовича;
(2) Головного управління Національної поліції в Закарпатській області
про скасування постанови у справі про адміністративне правопорушення,,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до відповідачів про скасування постанови про накладення адміністративного стягнення у справі про адміністративне правопорушення серії БАВ №491354 від 11.08.2021 року.
Позовні вимоги обґрунтовуються доводами про незаконність постанови, внаслідок допущених інспектором грубих порушень при складанні постанови, а також неврахування ним фактичних обставин справи.
У поданому на розгляд суду позові позивач зазначив, що жодних порушень правил дорожнього руху не вчиняв, під час руху транспортним засобом дотримувалася всіх правил дорожнього руху.
Позивач заперечень проти розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не надав.
Належним чином повідомлені про час та місце розгляду справи відповідачі відзив на адміністративний позов не надали, заперечень щодо розгляду справи в порядку спрощеного позовного провадження не висловили.
З урахуванням положень частини восьмої ст. 262 Кодексу адміністративного судочинства України судовий розгляд справи проведено на підставі наявних у ній доказів.
Дослідивши матеріали справи, суд констатує наступне.
11.08.2021 відповідачем (1) було винесено постанову про накладання адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксоване не в автоматичному режимі серії БАВ №491354 про накладення на позивача адміністративного стягнення у виді штрафу в розмірі 510 грн. за вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення (а.с. 6).
В постанові зазначено, що: « ОСОБА_1 11.08.2021 о 11 год 44 хв. в м. Перечин, вул. Ужанська, керуючи транспортним засобом на перехресті вул. Ужанської та Будівельників, де головна дорога змінює напрямок руху, не надав перевагу у русі транспортному засобу, який рухався з правого боку від нього, чим порушив п.п. 16.14 ПДР України».
Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини по справі суд, передусім, виходить з наступного.
Згідно з частиною другою ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони:
1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України;
2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано;
3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії);
4) безсторонньо (неупереджено);
5) добросовісно;
6) розсудливо;
7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації;
8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія);
9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення;
10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з частиною другою ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно з положеннями ст. 251 Кодексу України про адміністративні правопорушення доказами в справі про адміністративне правопорушення, є будь-які фактичні дані, на основі яких у визначеному законом порядку орган (посадова особа) встановлює наявність чи відсутність адміністративного правопорушення, винність даної особи в його вчиненні та інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи. Ці дані встановлюються протоколом про адміністративне правопорушення, поясненнями особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, потерпілих, свідків, висновком експерта, речовими доказами, показаннями технічних приладів та технічних засобів, що мають функції фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі, чи засобів фото- і кінозйомки, відеозапису, у тому числі тими, що використовуються особою, яка притягається до адміністративної відповідальності, або свідками, а також працюючими в автоматичному режимі або в режимі фотозйомки (відеозапису), які використовуються при нагляді за виконанням правил, норм і стандартів, що стосуються забезпечення безпеки дорожнього руху та паркування транспортних засобів, актом огляду та тимчасового затримання транспортного засобу, протоколом про вилучення речей і документів, а також іншими документами.
Кодексом України про адміністративні правопорушення (ст. 268) закріплено низку гарантій забезпечення прав суб'єктів, які притягаються до адміністративної відповідальності. В сукупності з наведеними конституційними нормами ці гарантії створюють систему процесуальних механізмів захисту вказаних осіб.
Висловлюючи свою правову позицію по відношенню до вищевказаних приписів чинного законодавства Конституційний Суд України в своєму рішенні (п. 4) від 22.12.2010 року 23-рп/2010 (справа за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положень частини першої статті 14-1 Кодексу України про адміністративні правопорушення (справа про адміністративну відповідальність у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху)) вказав, що конституційний принцип правової держави передбачає встановлення правопорядку, який повинен гарантувати кожному утвердження і забезпечення прав і свобод людини (ст. 1, 3, ч. 2 ст. 19 Основного Закону України). Конституція України визначає основні права і свободи людини і громадянина та гарантії їх дотримання і захисту, зокрема: юридична відповідальність особи має індивідуальний характер (ч. 2 ст. 61); обвинувачення не може ґрунтуватися на доказах, одержаних незаконним шляхом, а також на припущеннях; усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь (ч. 3 ст. 62); конституційні права і свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією України (ч. 1 ст. 64). Адміністративна відповідальність в Україні та процедура притягнення до адміністративної відповідальності ґрунтуються на конституційних принципах та правових презумпціях, які зумовлені визнанням і дією принципу верховенства права в Україні.
Згідно з частиною другою статті 61 Конституції України юридична відповідальність особи має індивідуальний характер.
Необхідність індивідуалізації адміністративної відповідальності передбачена частиною другою статті 33 Кодексу України про адміністративні правопорушення, якою визначено, що при накладенні стягнення враховується характер вчиненого правопорушення, особа порушника, ступінь його вини, майновий стан, обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, крім випадків накладення стягнення за правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, у тому числі зафіксовані в автоматичному режимі, та за порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису). У Кодексі конкретизовано й інші конституційні принципи, зокрема принцип рівності громадян перед законом (стаття 248).
Орган (посадова особа) при розгляді справи, зокрема, зобов'язаний з'ясувати: чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом'якшують і обтяжують відповідальність, чи заподіяно майнову шкоду, чи є підстави для передачі матеріалів про адміністративне правопорушення на розгляд громадської організації, трудового колективу, а також з'ясувати інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи; (статті 245, 280 Кодексу); справа про адміністративне правопорушення розглядається відкрито, крім справ про адміністративні правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксовані в автоматичному режимі, про порушення правил зупинки, стоянки, паркування транспортних засобів, зафіксовані в режимі фотозйомки (відеозапису), та випадків, коли це суперечить інтересам охорони державної таємниці (частина перша статті 249); оцінка доказів ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності (стаття 252) тощо.
Приймаючи до уваги вищевказані фактичні обставини справи на предмет їх відповідності зазначеним судом положенням Основного Закону України, Кодексу України про адміністративні правопорушення та Кодексу адміністративного судочинства України суд приходить до наступного висновку.
Диспозиція частин другої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення передбачає серед іншого відповідальність за порушення правил проїзду перехресть.
Відповідно до п. 16.14 Правил дорожнього руху якщо головна дорога на перехресті змінює напрямок, водії транспортних засобів, які рухаються по ній, повинні керуватися між собою правилами проїзду перехресть рівнозначних доріг. Цим правилом повинні керуватися між собою і водії, які рухаються по другорядних дорогах.
Позивач заперечує вчинення ним адміністративного правопорушення, вказаного в постанові, та зазначає, що під часу руху дотримувалася всіх правил дорожнього руху.
Постанова про притягнення особи до адміністративної відповідальності є офіційним документом рішенням суб'єкта владних повноважень за результатами розгляду справи про адміністративне правопорушення, в якому, поміж іншого, має бути чітко зазначено опис обставин, установлених при розгляді справ та посилання на норму закону, який передбачає відповідальність за дане адміністративне правопорушення.
Аналогічна позиція висловлена Верховним Судом у постанові від 21.12.2018 року у справі № 263/15738/16-а.
Сам по собі опис адміністративного правопорушення не може бути належним доказом вчинення особою такого порушення, а постанова про притягнення позивача до адміністративної відповідальності не може вважатися беззаперечним доказом наявності складу порушення, оскільки така по своїй правовій природі є рішенням суб'єкта владних повноважень щодо наслідків розгляду зафіксованого правопорушення, якому передує процедура його фіксування.
Лише фіксація вчинення адміністративного правопорушення позивача, підтверджує правомірність накладення відповідачем адміністративного стягнення та буде вважатися належним доказом по справі, однак в даній справі відсутні будь-які відеозаписи чи фотофіксація правопорушення, а отже за таких обставин справи позбавлений об'єктивної можливості встановити порушення Правил дорожнього руху позивачем.
В свою чергу, відповідачем не наданого жодного доказу на підтвердження вчинення позивачем згаданого адміністративного порушення.
Застосування адміністративного стягнення до особи за відсутності будь-яких доказів її протиправної дії чи бездіяльності не відповідатиме принципу верховенства права і міститиме ознаки свавільного застосування адміністративних повноважень.
Відповідно до частини другої ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Зазначене положення поширюється на доказування правовірності оскаржуваного рішення (дії чи бездіяльності). Окрім доказування правових підстав для рішення (тобто правомірності), суб'єкт владних повноважень повинен доказувати фактичну підставу, тобто наявність фактів, з яким закон пов'язує можливість прийняття рішення, вчинення дії чи утримання від неї.
Оскаржувана постанова відповідача не містить опису обставин справи, встановлених під час розгляду справи, до неї не додано жодних доказів, а також пояснень свідків, що свідчили б про наявність у позивача вини у вчиненні адміністративного правопорушення, за яке він притягнутий до відповідальності.
Відповідачем факт вчинення правопорушення, в якому звинувачено позивача, жодним чином не зафіксовано та не підтверджено жодним допустимим й належним доказом, що міг бути забезпечений для такого роду порушень правил дорожнього руху.
Отже, відповідачем у своїй діяльності порушені принципи всебічного, повного і об'єктивного з'ясування обставин, оскільки при розгляді справи було застосовано спрощений підхід, а саме: обґрунтування вини сформовано лише на одних даних сприйняття співробітників поліції, з яких неможливо визначити наявність або відсутність правопорушення, тобто без застосування будь-яких інших фактів, які б підтверджували наявність або відсутність вини певної особи (показання свідків, відеофіксація тощо).
З урахуванням наведених фактичних обставин справи та приписів чинного законодавства, позовні вимоги підлягають задоволенню у повному обсязі, у зв'язку з недоведеністю вини позивача належними та допустимими доказами, що виключає наявність у діях позивача складу адміністративного правопорушення, передбаченого частиною другою статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення.
При цьому, суд також констатує те, що санкція частини другої статті 122 Кодексу України про адміністративні правопорушення в межах якої на позивача накладено адміністративне стягнення, визначає вид і розмір покарання за порушення правил користування зовнішніми освітлювальними приладами у вигляді штрафу в розмірі тридцяти неоподатковуваних мінімумів доходів громадян.
За визначенням, яке міститься у ст. 27 Кодексу України про адміністративні правопорушення, штрафом є грошове стягнення, що накладається на громадян і посадових осіб за адміністративні правопорушення у випадках і розмірі, встановлених цим Кодексом та іншими законами України.
Отже, за основу для визначення розміру адміністративного стягнення, яке підлягає накладенню на порушника у вигляді штрафу береться неоподатковуваний мінімум доходів громадян, що на час винесення оскаржуваного акту складав 17 (сімнадцять) гривень.
Натомість розмір накладеного на позивача адміністративного стягнення (а.с. 6) визначено суб'єктом владних повноважень у вигляді конкретної грошової суми (510,00 грн.), що не передбачено положеннями Кодексу України про адміністративні правопорушення.
По відношенню до цього слід зазначити, що уповноважений на застосовування адміністративних санкцій орган, може вказати їх конкретний грошовий вираз, однак визначити міру відповідальності має тільки у встановленому законодавством виді, яким у даному конкретному випадку є неоподатковуваний мінімум доходів громадян.
За таких обставин справи, позовні вимоги підлягають задоволенню, із скасуванням судом оскаржуваної за предметом позову постанови.
При цьому суд зазначає, що Європейський суд з прав людини зауважує на тому, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
Судові витрати по справі у сумі 454 гривень (судовий збір, а.с. 11) підлягають віднесенню на відповідача за рахунок бюджетних асигнувань відповідно до частини першої статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України.
На підставі наведеного та керуючись ст.ст. 8, 19, 61, 1291 Конституції України, ст.ст. 2, 5, 9, 19, 72 -77, 139, 246, 250, 255, 262, 286 Кодексу адміністративного судочинства України, ст.ст. 251, 252, 268, 288 Кодексу України про адміністративні правопорушення, Мукачівський міськрайонний суд Закарпатської області
1. Позов ОСОБА_1 задоволити.
2. Скасувати постанову про накладення адміністративного стягнення по справі про адміністративне правопорушення серії БАВ №491354 від 11.08.2021.
3. Справу про адміністративне правопорушення закрити.
4. Стягнути з Головного управління національної поліції в Закарпатській області на користь ОСОБА_1 за рахунок бюджетних асигнувань суму 454,00 гривні (чотириста п'ятдесят чотири гривні 00 копійок) у відшкодування витрат по сплаті судового збору.
5. Апеляційна скарга на рішення суду першої інстанції подається протягом десяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Восьмого апеляційного адміністративного суду.
6. Позивач: ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ).
Відповідачі: (1) інспектор СРПП ВП №1 УРУП ГУНП України старшого лейтенант поліції Ракович Олександр Євгенійович (м.Перечин, вул. Жовтнева, 37).
(2) Головне управління Національної поліції в Закарпатській області (м.Ужгород, вул. Ф.Ракоці, 13).
Суддя В.В. Кость