14.09.2021 Справа № 756/3290/20
Унікальний № 756/3290/20
Провадження №2/756/546/21
03 вересня 2021 року Оболонський районний суду м. Києва, в складі:
головуючого судді Диби О.В.,
за участю секретаря П'яла Ю.Б.,
представника позивача адвоката Сичова О.О.,
представника відповідача
ТОВ «Укрдебт Плюс» адвоката Ковалевського Є.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у порядку загального позовного провадження в м. Києві цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс», Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» про визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги,
Позивач звернувся до суду з позовом до відповідачів, в якому просив визнати недійсним договір купівлі-продажу права вимоги №2083/К від 15.11.2019, укладений між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс».
Позовні вимоги обґрунтовуються тим, що в грудні 2019 року позивач отримав від відповідачів лист про відступлення на користь ТОВ «Укрдебт плюс» права вимоги до позивача за договором про надання кредиту №11353174000 від 29.05.2008 та іпотечним договором від 29.05.2008.
Позивач вказує, що укладений між банком та товариством договір є договором факторингу, тому фактор має бути включений до Державного реєстру фінансових установ, натомість ТОВ «Укрдебт плюс» відсутнє у вказаному реєстрі, а тому вчинений правочин у вигляді договору купівлі-продажу права вимоги №2083/К від 15.11.2019 є недійсним.
На підставі викладеного позивач просив визнати недійсним договір купівлі-продажу права вимоги №2083/К від 15.11.2019, укладений між АТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт плюс».
Представник позивача в судовому засіданні позовні вимоги підтримав та просив задовольнити.
Представник відповідача ТОВ «Укрдебт Плюс» в судовому засіданні проти позову заперечував, подав до суду відзив, у якому просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що укладений з банком договір є договором відступлення права вимоги (цесія), а не договором факторингу. Вказував, що оспорюваний договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
Представник відповідача АТ «Дельта Банк» в судове засідання не з'явився, про день, час та місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив, в матеріалах справи міститься відзив представника відповідача, в якому він просив відмовити у задоволенні позову, посилаючись на те, що оспорюваний договір за своєю природою не є договором факторингу, а є договором цесії, на його укладення згода боржника не потрібна. Крім того, зазначив, що укладений з ТОВ «Укрдебт Плюс» договір повністю відповідає вимогам чинного законодавства.
Заслухавши пояснення представників сторін, повно та всебічно дослідивши наявні в матеріалах справи докази у їх сукупності, суд вважає встановленими наступні обставини та відповідні їм правовідносини.
Судом встановлено, що 29.05.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір про надання споживчого кредиту №11353174000, за умовами якого позичальник отримав від банку кредитні кошти в сумі 52 000 евро, з кінцевим терміном повернення 29.05.2029 та сплатою 13% річних плати за користування кредитними коштами.
29.05.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_1 укладено договір іпотеки (нерухомого майна), за яким іпотекодавець передав в іпотеку банку квартиру АДРЕСА_1 .
З матеріалів справи також убачається, що 29.05.2008 між АКІБ «УкрСиббанк» та ОСОБА_2 укладено договір поруки для забезпечення виконання зобов'язань позичальника за договором про надання споживчого кредиту №11353174000 від 29.05.2008.
08.12.2011 між ПАТ «УкрСиббанк» та ПАТ «Дельта Банк» укладено договір купівлі-продажу прав вимоги, за яким останній набув права вимоги за кредитними договорами, зокрема, за договором про надання споживчого кредиту №11353174000 від 29.05.2008 та договором іпотеки від 29.05.2008.
15.11.2019 між ПАТ «Дельта Банк» та ТОВ «Укрдебт Плюс» укладено договір №2083/К купівлі-продажу прав вимоги, за умовами якого Банком було передано у власність ТОВ «Укрдебт Плюс», а останнім прийнято у власність права вимоги за укладеними з банком договорами, зокрема, за договором про надання споживчого кредиту №11353174000 від 29.05.2008, а також відповідними договором іпотеки та договором поруки, що підтверджується додатком №1 до договору купівлі-продажу прав вимоги №2083/К від 15.11.2019.
Пунктом 1.1 договору визначено, що за вказаним договором передаються права вимоги до позичальників, заставодавців, майнових поручителів та фінансових поручителів, які виникли за укладеними договорами та/або на інших підставах, право оскаржувати недійсність або припинення прав вимоги, а також припинення/ліквідацію будь-якого з боржників у судовому та позасудовому порядку, право звернення до державних органів, установ та організацій всіх форм власності в межах прав та повноважень власника прав вимоги та/або кредитора за правами вимоги, які передбачені законодавством за укладеними договорами включаючи, але не обмежуючись боржників, органів нотаріату, правонаступників/спадкоємців боржників, право власності на права вимоги, а також інші права кредитора за правами вимоги, в тому числі ті, які виникнуть у разі скасування рішень про їх недійсність чи припинення або у разі скасування припинення/ліквідації боржника на підставі цього договору, право набути у власність гроші та/або майно на підставах наведених у додатках до цього договору або отримати грошові кошти/відшкодування за наслідками недійсності/нікчемності укладених договорів, а також інші права, що пов'язані або випливають з прав вимоги, що виникли та/або можуть виникнути у майбутньому на підставі кредитних договорів.
Відповідно до статті 512 ЦК України кредитор у зобов'язанні може бути замінений іншою особою внаслідок передання ним своїх прав іншій особі за правочином (відступлення права вимоги).
Статтями 514, 516 ЦК України встановлено, що до нового кредитора переходять права первісного кредитора у зобов'язанні в обсязі і на умовах, що існували на момент переходу цих прав, якщо інше не встановлено договором або законом. Заміна кредитора у зобов'язанні здійснюється без згоди боржника, якщо інше не встановлено договором або законом.
Отже, правова природа договору відступлення права вимоги полягає у тому, що у конкретному договірному зобов'язанні первісний кредитор замінюється на нового кредитора, який за відступленою вимогою набуває обсяг прав, визначений договором, у якому виникло таке зобов'язання.
Указані норми права визначають такі ознаки договору відступлення права вимоги: 1) предметом договору є відступлення права вимоги виконання обов'язку у конкретному зобов'язанні; 2) зобов'язання, у якому відступлене право вимоги, може бути як грошовим, так і не грошовим (передача товарів, робіт, послуг тощо); 3) відступлення права вимоги може бути оплатним, а може бути безоплатним; 4) форма договору відступлення права вимоги має відповідати формі договору, у якому виникло відповідне зобов'язання; 5) наслідком договору відступлення права вимоги є заміна кредитора у зобов'язанні.
Відповідно до статті 1077 ЦК України за договором факторингу (фінансування під відступлення права грошової вимоги) одна сторона (фактор) передає або зобов'язується передати грошові кошти в розпорядження другої сторони (клієнта) за плату (у будь-який передбачений договором спосіб), а клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до третьої особи (боржника). Клієнт може відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором. Зобов'язання фактора за договором факторингу може передбачати надання клієнтові послуг, пов'язаних із грошовою вимогою, право якої він відступає.
Згідно зі статтею 1078 ЦК України предметом договору факторингу може бути право грошової вимоги, строк платежу за якою настав (наявна вимога), а також право вимоги, яке виникне в майбутньому (майбутня вимога). Майбутня вимога вважається переданою фактору з дня виникнення права вимоги до боржника. Якщо передання права грошової вимоги обумовлене певною подією, воно вважається переданим з моменту настання цієї події. У цих випадках додаткове оформлення відступлення права грошової вимоги не вимагається.
Відповідно до статті 1079 ЦК України сторонами у договорі факторингу є фактор і клієнт. Клієнтом у договорі факторингу може бути фізична або юридична особа, яка є суб'єктом підприємницької діяльності. Фактором може бути банк або інша фінансова установа, яка відповідно до закону має право здійснювати факторингові операції.
Згідно зі статтею 1048 ЦК України якщо відповідно до умов договору факторингу фінансування клієнта здійснюється шляхом купівлі у нього фактором права грошової вимоги, фактор набуває права на всі суми, які він одержить від боржника на виконання вимоги, а клієнт не відповідає перед фактором, якщо одержані ним суми є меншими від суми, сплаченої фактором клієнтові. Якщо відступлення права грошової вимоги факторові здійснюється з метою забезпечення виконання зобов'язання клієнта перед фактором, фактор зобов'язаний надати клієнтові звіт і передати суму, що перевищує суму боргу клієнта, який забезпечений відступленням права грошової вимоги, якщо інше не встановлено договором факторингу. Якщо сума, одержана фактором від боржника, виявилася меншою від суми боргу клієнта перед фактором, який забезпечений відступленням права вимоги, клієнт зобов'язаний сплатити факторові залишок боргу.
Відповідно до пункту 5 частини першої статті 1, пункту 11 частини першої статті 4 Закону України «Про фінансові послуги та державне регулювання ринків фінансових послуг» № 2664-ІІІ (далі - Закон № 2664-ІІІ) фінансова послуга - це операції з фінансовими активами, що здійснюються в інтересах третіх осіб за власний рахунок чи за рахунок цих осіб, а у випадках, передбачених законодавством, - і за рахунок залучених від інших осіб фінансових активів, з метою отримання прибутку або збереження реальної вартості фінансових активів. Факторинг вважається фінансовою послугою.
Згідно з частиною першою статті 6 Закону № 2664-ІІІ фінансові послуги відповідно до положень цього Закону надаються суб'єктами господарювання на підставі договору. Договір, якщо інше не передбачено законом, повинен містити: 1) назву документа; 2) назву, адресу та реквізити суб'єкта господарювання; 3) відомості про клієнта, який отримує фінансову послугу: прізвище, ім'я, по батькові, адреса проживання - для фізичної особи, найменування та місцезнаходження - для юридичної особи; 5) найменування фінансової операції; 6) розмір фінансового активу, зазначений у грошовому виразі, строки його внесення та умови взаєморозрахунків; 7) строк дії договору; 8) порядок зміни і припинення дії договору; 9) права та обов'язки сторін, відповідальність сторін за невиконання або неналежне виконання умов договору; 9-1) підтвердження, що інформація, зазначена в частині другій статті 12 цього Закону, надана клієнту; 10) інші умови за згодою сторін; 11) підписи сторін.
Відповідно до глави 73 ЦК України правова природа факторингу полягає у наданні фактором (посередником) платної фінансової послуги клієнту. Зміст цієї послуги полягає у наданні (фінансуванні) фактором грошових коштів клієнту за плату. При цьому клієнт відступає або зобов'язується відступити факторові своє право грошової вимоги до боржника. Клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника в рахунок виконання свого зобов'язання з повернення отриманих коштів та здійснення оплати за надану фінансову послугу. Або клієнт може зобов'язатись відступити факторові свою грошову вимогу до боржника з метою забезпечення виконання свого зобов'язання перед фактором, яке в майбутньому буде виконане клієнтом шляхом сплати факторові коштів, у тому числі за надану фінансову послугу.
Отже, договір факторингу має такі ознаки: 1) предметом договору є надання фінансової послуги за плату; 2) зобов'язання, в якому клієнтом відступається право вимоги, може бути тільки грошовим; 3) договір факторингу має передбачати не тільки повернення фінансування фактору, а й оплату клієнтом наданої фактором фінансової послуги; 4) договір факторингу укладається тільки в письмовій формі та має містити визначені Законом № 2664-ІІІ умови; 5) мета договору полягає у наданні фактором та отриманні клієнтом фінансової послуги.
З наведеного убачається? що договір відступлення права вимоги та договір факторингу можуть мати схожі умови, проте їх правова природа, предмет та мета укладення суттєво відрізняються.
Так, якщо предметом та метою укладеного договору є відступлення права вимоги, а інші суттєві умови договору притаманні як договорам відступлення права вимоги, так і договорам факторингу, то за відсутності доказів, що підтверджують надання новим кредитором фінансової послуги (надання грошових коштів за плату) попередньому кредитору, у суду немає підстав вважати такий договір відступлення права вимоги договором факторингу.
Згідно зі статтею 177 ЦК України об'єктами цивільних прав є речі, у тому числі гроші та цінні папери, інше майно, майнові права, результати робіт, послуги, результати інтелектуальної, творчої діяльності, інформація, а також інші матеріальні і нематеріальні блага.
Відповідно до частини першої статті 178 ЦК України об'єкти цивільних прав можуть вільно відчужуватися або переходити від однієї особи до іншої в порядку правонаступництва чи спадкування або іншим чином, якщо вони не вилучені з цивільного обороту, або не обмежені в обороті, або не є невід'ємними від фізичної чи юридичної особи.
У відповідності до статті 190 ЦК України майном як особливим об'єктом вважаються окрема річ, сукупність речей, а також майнові права та обов'язки. Майнові права є неспоживною річчю. Майнові права визнаються речовими правами.
Право вимоги у зобов'язанні є майновим правом, яке має цивільну оборотоздатність та може вільно відчужуватись з урахуванням обмежень, встановлених нормами глави 47 ЦК України.
Отже, відступлення права вимоги може відбуватись, зокрема, на підставі договору купівлі-продажу, дарування, міни. Якщо право вимоги відступається за плату (так званий продаж боргів), то сторони у відповідному договорі мають визначити ціну продажу цього майнового права. Можлива різниця між вартістю права вимоги та ціною його продажу може бути обумовлена ліквідністю цього майнового права та сама по собі (за відсутності інших ознак) не свідчить про наявність фінансової послуги, яка надається новим кредитором попередньому.
Зміст зобов'язання, у якому відступається право вимоги (оплата за поставлений товар, надану послугу, повернення наданих коштів тощо), не впливає на оборотоздатність цього майнового права, тому не має вирішального значення для відмежування договору відступлення права вимоги від договору факторингу.
З оспорюваного договору убачається, що він був укладений між ПАТ «Дельта - банк», від імені якого діє Сорокін М.В. на підставі довіреності, виданої Уповноваженою особою Фонду гарантування вкладів фізичних осіб на ліквідацію АТ «Дельта банк» Кадировим В.В., який діє на підставі рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб від 02.10.2015 №181 «Про початок процедури ліквідації АТ «Дельта банк» та делегування повноважень ліквідатора банку», рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта банк» та делегування повноважень ліквідатора» від 20.02.2017, рішення виконавчої дирекції Фонду гарантування вкладів фізичних осіб «Про продовження строків здійснення процедури ліквідації АТ «Дельта банк» та делегування повноважень ліквідатора» від 04.04.2019 та ТОВ «Укрдебт плюс» в особі директора Васьківського П.М., діючого на підставі статуту, керуючись статтями 6, 627, 632, 655-697 ЦК України, законом України «Про систему гарантування вкладів фізичних осіб», за результатами відкритих торгів (аукціону) оформлених протоколом №UA-EA-2019-09-19-000002-b від 23.10.2019, уклали цей договір «2083/К купівлі - продажу прав вимоги, на нижченаведених умовах.
Пунктом 1.2 оспорюваного договору визначено, що покупець сплачує продавцю за право вимоги грошові кошти (плату) у розмірі та у порядку, визначених договором.
Згідно відомостей, які знаходяться у відкритому доступі в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань, запис рішення про ліквідацію АТ «Альфа - банк» внесено 08.10.2015.
Банківська ліцензія ПАТ «Дельта банк» була відкликана Національним банком України на підставі рішення від 02.10.2015 №664 у зв'язку з його ліквідацією. Вказана інформація міститься на інтернет - сайті НБУ та знаходяться у відкритому доступі.
Із наведеного убачається, що за результатами торгів ПАТ «Дельта банк» визначив переможного покупця та продав йому майнове право вимоги виконання боржником зобов'язань за кредитним та забезпечувальними договорами. Предметом спірного договору є відступлення прав вимог за плату (купівля-продаж).
Отже, за своєю правовою природою спірний договір є договором купівлі-продажу майнового права, укладеним банком під час розпродажу активів у процедурі ліквідації з метою розрахунку з кредиторами, тому не може бути віднесений до договорів факторингу.
Відповідно до ч.4 ст. 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Велика Палата Верховного Суду у своїй постанові від 16.03.2021 (ун. № 906/1174/18) (п.62) зазначила, що з огляду на підхід, який Велика Палата Верховного Суду застосувала у постанові у справі № 906/1174/18, слід відступити від означеного загального висновку, сформульованого у постанові від 31 жовтня 2018 року у справі № 465/646/11 (провадження № 14-222цс18), конкретизувавши цей висновок так, що відступлення права вимоги за кредитним і забезпечувальним договорами є можливим не тільки на користь фінансових установ за обставин, коли попередній кредитор (банк) був позбавлений банківської ліцензії та перебував у процедурі ліквідації.
Відповідно до статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п'ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.
Частиною 1 статті 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам.
Посилання позивача на те, що оспорюваний договір є недійсним в силу відсутності ТОВ «Укрдебт плюс» у Державному реєстрі фінансових установ, не ґрунтується на вимогах чинного законодавства.
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відповідність оспорюваного договору вимогам законодавства та відсутність підстав, визначених ст.215 ЦК України, для визнання вказаного договору недійсним.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.12, 81, 263-265, 279, 354 ЦПК України, суд -
Позовні вимоги ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , АДРЕСА_1 ) до Товариства з обмеженою відповідальністю «Укрдебт Плюс» (04073, м. Київ, просп. С.Бандери, 28-А, код ЄДРПОУ 43212924), Публічного акціонерного товариства «Дельта Банк» (01033, м. Київ, вул. Коновальця, 36-Б, код ЄДРПОУ 34047020) про визнання недійсним договору купівлі-продажу права вимоги - залишити без задоволення.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана до суду апеляційної інстанції протягом тридцяти днів з дня його проголошення через суд першої інстанції. Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені у день його (її) проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення набирає законної сили після закінчення строку на його апеляційне оскарження.
Повний текст рішення складено 14.09.2021
Суддя: О.В. Диба