Справа № 947/38695/20
Провадження № 2-з/947/1109/21
20.09.2021
Київський районний суд м. Одеси в складі:
головуючого - судді Петренка В.С.
за участю секретаря - Ратовської А.С.,
за участю сторін:
представник позивача - адвокат Кулагін Є.С., діючий на підставі ордеру,
представник відповідача - ОСОБА_1 , діюча на підставі довіреності, посадової інструкції, в порядку самопредставництва юридичної особи;
розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження в м. Одесі цивільну справу за позовом
ОСОБА_2
до Одеської міської ради,
за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Людмили Степанівни, ОСОБА_3
про визнання права власності в порядку спадкування за законом,
23.12.2020 року ОСОБА_2 звернулася до Київського районного суду м. Одеси з позовною заявою до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Людмили Степанівни, в якій, з урахуванням заяви про зміну підстав позову, просить суд визнати за нею - ОСОБА_2 , яка проживає за адресою: АДРЕСА_1 , право власності на будинок АДРЕСА_2 , в порядку спадкування за законом після смерті чоловіка - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .
В обґрунтування заявлених позовних вимог позивач посилається на те, що ІНФОРМАЦІЯ_3 у місті Одесі у віці 68 років помер її чоловік - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджуються свідоцтвом про смерть серія НОМЕР_1 .
Позивач вказує, що після смерті її чоловіка - ОСОБА_4 залишилася спадщина, що складається із житлового будинку загальною площею 45,9 кв.м., житлова площа 19,5 кв.м., розташованого за адресою: АДРЕСА_3 .
Позивач зазначає, що вказаний будинок належав ОСОБА_4 на підставі технічного паспорту, серія та номер б/н, виданий 06.12.2017 року, рішення виконавчого комітету місцевої ради депутатів, серія та номер: 319, виданий 17.08.1972 року, видавник: Виконком Кагановичевської райради депутатів трудящих, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності.
Позивач вказує, що 10.12.2020 року вона, як дружина померлого та спадкоємиця за законом першої черги, звернулася до приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Л.С. з заявою про прийняття спадщини, яка залишилася після смерті чоловіка, однак їй було роз'яснено, що у зв'язку із пропущенням строку зазначеного в ст. 1270 ЦК України, постійне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, відповідно до ст. 1268 ЦК спадщина нею фактично не прийнята і їй необхідно звернутися до суду для отримання додаткового строку на прийняття спадщини або звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання із спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Відносно набуття права власності ОСОБА_4 на житловий будинок, позивач зазначає наступне.
30.12.1950 року рішенням виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих № 1681 «Про відвід земельної ділянки для будівництва житлового будинку» ОСОБА_5 була відведена земельна ділянка загальною площею 600,0 кв.м. для будівництва житлового будинку по АДРЕСА_4 .
16.01.1951 року між Житловим Управлінням Виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих з одного боку та гр. ОСОБА_5 з іншого був укладений договір «На право побудови будинку і безстрокового користування земельною ділянкою», який був посвідчений державним нотаріусом Першої Одеської державної нотаріальної контори та зареєстрований за реєстровим № 7601.
Згідно погосподарської книги житлового будинку АДРЕСА_5 відділом МВС у побудованому ОСОБА_5 житловому будинку АДРЕСА_5 10.08.1951 року були прописані (зареєстровані за місцем проживання): ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_4 (власник будинку); ОСОБА_6 ІНФОРМАЦІЯ_5 (дружина власника будинку); ОСОБА_7 ІНФОРМАЦІЯ_6 (дочка власника будинку); ОСОБА_8 ІНФОРМАЦІЯ_7 (онук власника будинку); ОСОБА_4 ІНФОРМАЦІЯ_8 (онук власника будинку).
Питання набуття права власності регулювались Указом Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків» (далі - Указ від 26 серпня 1948 року), що був визнаний таким, що втратив чинність, Указом Президії Верховної Ради СРСР від 22 лютого 1988 року № 8502-ІІ, і прийнятою відповідно до Указу від 26 серпня 1948 року постановою Ради Міністрів СРСР від 26 серпня 1948 року «Про порядок застосування Указу Президії Верховної Ради СРСР від 26 серпня 1948 року «Про право громадян на купівлю і будівництво індивідуальних житлових будинків», які, зокрема, визначали умови та правові наслідки будівництва.
Згідно зі статтею 1 Указу від 26 серпня 1948 року кожен громадянин і кожна громадянка мали право купити або збудувати для себе на праві особистої власності жилий будинок на один або два поверхи з числом кімнат від однієї до п'яти як у місті, так і поза містом.
Пункт 2 Постанови від 26 серпня 1948 року визначав, що земельні ділянки для будівництва індивідуальних жилих будинків відводяться за рахунок земель міст, селищ, держземфонду і земель держлісфонду у безстрокове користування, а збудовані на цих ділянках будинки є особистою власністю забудовника.
Отже, за Указом від 26 серпня 1948 року та Постановою від 26 серпня 1948 року підставою виникнення у громадянина права власності на жилий будинок був сам факт збудування ним його з додержанням вимог цих актів законодавства.
Ці правові акти не пов'язували виникнення права власності на житловий будинок із проведенням його реєстрації.
Інструкція про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР була затверджена Міністерством комунального господарства Української РСР 31 січня 1966 року.
Згідно з пунктами 6, 7 цієї Інструкції підлягали реєстрації всі будинки і домоволодіння, у тому числі належні громадянам на праві особистої власності, і здійснювалась вона на підставі документів, що встановлюють право власності (правовстановлюючих документів, перелік яких додано до вказаної Інструкції),
Відповідно до Інструкції про порядок реєстрації будинків та домоволодінь у містах і селищах міського типу Української РСР, затвердженої Міністерством комунального господарства У РСР 31 січня 1966 року, яка втратила чинність на підставі наказу Державного комітету України по житлово-комунальному господарству від 13 грудня 1995 року. Вказана Інструкція передбачала обов'язкову реєстрацію (інвентаризацію) будинків і домоволодінь у межах міст і селищ (пункт 4 Інструкції), в тому числі й на підставі записів у погосподарських книгах (пункт 20 Інструкції), Тобто записи у погосподарських книгах визнавались в якості актів органів влади (публічних актів), що підтверджують право приватної власності.
Згідно правової позиції Верховного Суду при вирішенні питання щодо визнання права власності на житлові будинки, споруди у порядку спадкування, записи у погосподарських книгах оцінюються у сукупності з іншими доказами, наприклад, ухваленими органами місцевого самоврядування рішеннями про оформлення права власності громадян на будинки, технічним паспортом на будівлі, документами про відведення в установленому порядку земельних ділянок під забудову тощо.
ІНФОРМАЦІЯ_9 помер ОСОБА_5 , після його смерті у порядку ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року спадщину прийняли шляхом фактичного прийняття спадкоємці першої черги за законом - ОСОБА_6 та ОСОБА_7 , оскільки на час відкриття спадщини проживали та були зареєстровані разом зі спадкодавцем.
ІНФОРМАЦІЯ_10 померла ОСОБА_6 , після її смерті у порядку ст. 549 ЦК Української РСР 1963 року спадщину прийняла шляхом фактичного прийняття, спадкоємиця першої черги за законом - ОСОБА_7 , оскільки на час відкриття спадщини проживали та були зареєстровані разом зі спадкодавцем.
ІНФОРМАЦІЯ_11 , у зв'язку зі смертю, з будинку АДРЕСА_3 був виписаний (знятий з реєстрації місця проживання) ОСОБА_8 .
ІНФОРМАЦІЯ_12 померла ОСОБА_7 , після її смерті у порядку ч. 3 ст. 1268 ЦК України спадщину прийняв шляхом фактичного прийняття спадкоємець першої черги за законом - ОСОБА_4 , оскільки на час відкриття спадщини проживав та був зареєстрований разом зі спадкодавцем.
Таким чином, позивач вказує, що оскільки будинок, який є предметом спору, побудований дідом її чоловіка у 1951 році на відведеній для цього на підставі рішення виконкому Одеської міської ради депутатів трудящих від 30.12.1950 року земельній ділянці площею 600 кв.м., при цьому, згідно записів у погосподарській книзі спірного будинку, які вважаються актами органів влади, що підтверджують право приватної власності на будинок, в спірному будинку з моменту будівництва по день смерті проживали та були зареєстровані дід її чоловіка, бабуся, брат, мати, а також її чоловік, який проживав з матір'ю на час її смерті, її чоловік - ОСОБА_4 набув у встановленому законодавством порядку право власності на спірний житловий будинок.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 звернулася до суду із відповідним позовом.
Одночасно з позовною заявою ОСОБА_2 було надано клопотання про виклик та допит в якості свідків - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Відповідно до автоматизованої системи документообігу цивільну справу було розподілено судді Київського районного суду м. Одеси Петренку В.С.
Ухвалою судді Київського районного суду м. Одеси Петренка В.С. від 24.12.2020 року було прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_2 до Одеської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Людмили Степанівни про визнання права власності в порядку спадкування за законом. Розгляд справи призначено в порядку загального позовного провадження.Призначено підготовче засідання.
У підготовчому засіданні 15.02.2021 року судом було задоволено клопотання позивача про виклик та допит в якості свідків - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
У підготовчому засіданні 15.02.2021 року було закрито підготовче провадження та призначено справу до судового розгляду по суті.
У судовому засіданні 27.04.2021 року судом, за клопотанням представника позивача, було залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору - ОСОБА_3 , яка є донькою померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_4 .
Ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 27.04.2021 року, за клопотанням представника позивача, у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Людмили Степанівни було витребувано належним чином завірену копію матеріалів спадкової справи № 35/2020 від 10.12.2020 року, заведеної після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 , актовий запис про смерть №1882 від 20 лютого 2020 року.
08.06.2021 року до канцелярії суду від Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Людмили Степанівни надійшли матеріали спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_2 .
09.09.2021 року від представника позивача до канцелярії суду надійшло клопотання про витребування доказів, в якому представник позивача просив суд витребувати у Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Людмили Степанівни належним чином завірені копії матеріалів спадкових справ, заведених після смерті ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_9 ; після смерті ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_10 ;після смерті ОСОБА_7 ), ІНФОРМАЦІЯ_6 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_12 .
У судовому засіданні 09.09.2021 року клопотання представника позивача про витребування доказів було залишено без розгляду, на підставі ч. 2 ст. 126 ЦПК України, оскільки клопотання про витребування доказів було заявлено з пропуском встановленого строку, при цьому, представник позивача не обґрунтував неможливість подання такого клопотання у встановлений строк з причин, що не залежали від нього.
У судовому засіданні 09.09.2021 року представник позивача заявлені позовні вимоги підтримав у повному обсязі, просив суд їх задовольнити.
У судовому засіданні 09.09.2021 року представник відповідача проти позову заперечував, просив відмовити у задоволенні позову у повному обсязі.
Третя особа - Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ладіна Людмила Степанівна про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, у судове засідання 09.09.2021 року не з'явилась, однак 23.03.2021 року надала до канцелярії суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності.
Третя особа - ОСОБА_3 про час та місце судового засідання повідомлена належним чином, у судове засідання 09.09.2021 року не з'явилась, однак 07.05.2021 року надала до канцелярії суду заяву, в якій просила розглянути справу за її відсутності, позовні вимоги підтримала у повному обсязі.
Дослідивши та проаналізувавши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача та представника відповідача, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позову, виходячи з наступного.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено у судовому засіданні, позивач - ОСОБА_2 та ОСОБА_4 перебували у зареєстрованому шлюбі, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб (а.с. 6).
Третя особа - ОСОБА_3 є донькою ОСОБА_4 .
З витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 08.12.2017 року за ОСОБА_4 на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 06.12.2017, видавник: ТОВ «Профпроект», на підставі рішення Виконавчого комітету місцевої Ради депутатів, серія та номер: 319, видане 17.08.1972, видавник: Виконком Кагановичевської райради депутатів трудящих, на праві приватної власності був зареєстрований житловий будинок, загальною площею 45,9 кв.м., житловою площею 19,5 кв..м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 7).
ІНФОРМАЦІЯ_3 ОСОБА_4 помер, що підтверджується копією свідоцтва про смерть (а.с. 5).
Після його смерті відкрилася спадщина на вищезазначений житловий будинок, загальною площею 45,9 кв.м., житловою площею 19,5 кв..м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Зі змісту витребуваної судом спадкової справи, заведеної після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , вбачається, що 10 грудня 2020 року ОСОБА_2 звернулася до Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Людмили Степанівни з заявою про прийняття спадщини після смерті свого чоловіка - ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 (а.с. 69).
Листом від 14.12.2020 року за №335/01-16 Приватний нотаріус Одеського міського нотаріального округу Ладіна Людмила Степанівна повідомила ОСОБА_2 про неможливість видати свідоцтво про право на спадщину, оскільки на теперішній час вона пропустила строк зазначений в ст. 1270 ЦК, постійне проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не підтверджено відповідними документами, відповідно 1268 ЦК спадщина нею фактично не прийнята і їй необхідно звернутися до суду для отримання додаткового строку на прийняття спадщини або звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
З урахуванням викладеного, ОСОБА_2 звернулася до суду з позовом про визнання права власності в порядку спадкування за законом.
Відповідно до ст. ст. 1216, 1217 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців) та спадкування здійснюється за заповітом або за законом.
Частиною 1 статті 1220 ЦК України передбачено відкриття спадщини внаслідок смерті особи та часом відкриття спадщини є день смерті особи. Останнє місце проживання спадкодавця є місцем відкриття спадщини, що передбачено ч.1 ст.1221 ЦК України.
Згідно ч.1 ст.1222 ЦК України спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини, а також особи, які були зачаті за життя спадкодавця і народжені живими після відкриття спадщини.
Згідно ст.1261 ЦК України у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той із подружжя, який його пережив, та батьки.
Відповідно до ст. 1268 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Відповідно до ч. 1 ст. 1273 ЦК України спадкоємець за заповітом або за законом може відмовитися від прийняття спадщини протягом строку, встановлено ст. 1270 цього кодексу. Заява про відмову від прийняття спадщини подається нотаріусу за місцем відкриття спадщини.
Таким чином, судовим розглядом встановлено, що спадкоємцем першої черги права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , яка звернулася до нотаріуса з заявою про прийняття спадщини, є його дружина - ОСОБА_2 .
Крім того, спадкоємцем першої черги права на спадкування за законом після смерті ОСОБА_4 , який помер ІНФОРМАЦІЯ_3 , є також його донька - ОСОБА_3 , однак вона з відповідною заявою до нотаріуса не зверталася.
У судовому засіданні 23.03.2021 року судом в якості свідків були допитані сусіди позивача - ОСОБА_9 та ОСОБА_10 .
Так, свідки повідомили, що ОСОБА_4 та ОСОБА_2 проживали разом з донькою за адресою: АДРЕСА_1 . За даною адресою вони проживали давно до моменту смерті ОСОБА_4 .
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.
Відповідно до ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Частиною 1 статті 13 ЦПК України передбачено, що суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Так, статтею 143 Конституції України встановлено, що територіальні громади села, селища, міста безпосередньо або через утворені ними органи місцевого самоврядування управляють майном, що є в комунальній власності. Аналогічні положення закріплюються і в статті 327 Цивільного кодексу України.
Статтею 1 Закону України "Про місцеве самоврядування" визначено право комунальної власності - це право територіальної громади володіти, доцільно, економно, ефективно користуватися і розпоряджатися на свій розсуд і в своїх інтересах майном, що належить їй, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування.
Відповідно до ст. 12 Земельного кодексу України до повноважень сільських, селищних, міських рад у галузі земельних відносин на території сіл, селищ, міст належить, зокрема розпорядження землями територіальних громад; передача земельних ділянок комунальної власності у власність громадян та юридичних осіб відповідно до цього Кодексу; надання земельних ділянок у користування із земель комунальної власності відповідно до цього Кодексу.
Відповідно до ч. 1 ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» територіальним громадам сіл, селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, в тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров'я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об'єкти, визначені відповідно до закону як об'єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження.
Частиною 8 статті 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» передбачено, що право комунальної власності територіальної громади захищається законом на рівних умовах з правами власності інших суб'єктів. Об'єкти права комунальної власності не можуть бути вилучені у територіальних громад і передані іншим суб'єктам права власності без згоди безпосередньо територіальної громади або відповідного рішення ради чи уповноваженого нею органу, за винятком випадків, передбачених законом.
Відповідно до ст. 80 ЗК України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності.
Згідно зі ст. 83 Земельного кодексу України землі, які належать на праві власності територіальній громаді міста, є комунальною власністю. У комунальній власності перебувають усі землі в межах населених пунктів, крім земель приватної та державної власності, а також земельні ділянки за їх межами, на яких розташовані об'єкти комунальної власності.
Частиною 1 ст. 122 Земельного кодексу України передбачено, що сільські, селищні, міські ради передають земельні ділянки у власність або у користування із земель комунальної власності відповідних територіальних громад для всіх потреб.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Як було зазначено вище, з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності вбачається, що 08.12.2017 року за ОСОБА_4 на підставі технічного паспорту, серія та номер: б/н, виданий 06.12.2017, видавник: ТОВ «Профпроект», на підставі рішення Виконавчого комітету місцевої Ради депутатів, серія та номер: 319, видане 17.08.1972, видавник: Виконком Кагановичевської райради депутатів трудящих, на праві приватної власності був зареєстрований житловий будинок, загальною площею 45,9 кв.м., житловою площею 19,5 кв..м., розташований за адресою: АДРЕСА_3 .
Проте, листом від 30.03.2021 року № 810-11.1-29 Департамент архівної справи та діловодства Одеської міської ради повідомив, що згідно довідкового матеріалу департаменту, а саме: справ фондів, описів справ, журналу надходження документів на зберігання та ін., рішення виконкому Кагановичевської райради депутатів трудящих м. Одеси від 17.08.1972 року № 319, не існує. За інформацією Державного архіву Одеської області в період після війни в м. Одесі було 6 районів: Воднотранспортний (з 1963-Київський), Ворошиловський (з 1958 року-Центральний), Ленінський, Сталинський (з 1961року-Жовтневий), Іллічівський, Кагановичській (з 1957-Примосрький), тобто в 1972 році Кагановичеського району в м. Одесі вже не було. В перевірених документах Іллічівського та Приморського райвиконкомів за 1972 рік рішення №319 від 17.08.1972 року стосовно нерухомого майна за адресою: АДРЕСА_3 , також не існує (а.с. 137).
Крім того, відповідно до листа Департаменту комунальної власності Одеської міської ради від 15.04.2021 року № 01-19/880 за наявною в ДКВ ОМР інформацією, Одеською міською радою рішень щодо передачі у власність або користування земельної ділянки, яка розташована за адресою: АДРЕСА_3 , не приймалось (а.с. 141).
07.04.2021року спеціалістами відділу самоврядного контролю за
використанням і охороною земель та дотриманням вимог земельного законодавства управління земельних ресурсів Департаменту комунальної власності Одеської міської ради оглянуто земельну ділянку за вказаною адресою. За результатам обстеження складено акт огляду земельної ділянки та встановлено, що на земельній ділянці комунальної власності розташована житлова будівля, яка не експлуатується, земельна ділянка - занедбана.
Згідно з листом від 14.04.2021 № 1165-02/135 Комунального підприємства «Бюро технічної інвентаризації» Одеської міської ради станом на 31.12.2012 року право власності на нерухоме майно за даною адресою не зареєстроване (а.с. 145).
Листом від 07.04.2021 року № 315/01-08 Департамент надання адміністративних послуг Одеської міської ради повідомив, що надати належним чином засвідчені копії карток прописки та поквартирної картки за адресою: АДРЕСА_3 , не виявляється можливим, у зв'язку з тим, що будинкова книга знаходиться у власника та для сканування до Департаменту не надавалась. Департамент також повідомив, що за вказаною адресою був зареєстрований та знятий з реєстрації місця проживання - 11.06.2020 року, у зв'язку зі смертю - ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_8 . За період здійснення Департаментом надання адміністративних послуг ОМР повноважень органу реєстрації з 05.04.2016 року реєстрації місця проживання за вищезазначеною адресою станом на 06.04.2021 року не проводилась.
З урахуванням викладеного, суд зазначає, що рішення, що стало підставою для реєстрації права власності на спірний будинок за ОСОБА_4 не існує, а відтак і не може слугувати належною правовою підставою для набуття ОСОБА_4 права власності на спірне домоволодіння.
Крім того, судом встановлено, що у ГУНП в Одеській області перебуває кримінальне провадження №12018161480002733 від 03.10.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України.
Так, ухвалою слідчого судді Київського районного суду м. Одеси Чаплицького В.В. від 16.01.2019 року було задоволено клопотання старшого слідчого в ОВС СУ ГУНП в Одеській області Добрєвої Р.Д., погоджене з прокурором відділу прокуратури Одеської області Мельником Д..В. про арешт майна у кримінальному провадженні № 12018161480002733 від 03.10.2018 року за ознаками кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст.190 КК України. Накладено арешт на об'єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 в частині заборони розпорядження будь - яким особам вказаним об'єктом нерухомості.
Зі змісту вказаної ухвали вбачається, що СУ ГУНП в Одеській області проводиться досудове розслідування у кримінальному провадженні, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань № 12018161480002733 від 03.10.2018 року за підозрою ОСОБА_11 , ІНФОРМАЦІЯ_13 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, ОСОБА_12 , ІНФОРМАЦІЯ_14 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених, ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України, ОСОБА_13 , ІНФОРМАЦІЯ_15 , ОСОБА_14 , ІНФОРМАЦІЯ_16 , у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч.4 ст. 190 КК України, ОСОБА_15 , ІНФОРМАЦІЯ_17 , у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 2 ст. 15, ч. 4 ст. 190 КК України. Під час досудового розслідування, 26.10.2018 року за місцем мешкання ОСОБА_14 було виявлено та вилучено мобільний телефон марки «Iphone 5» ІМЕІ НОМЕР_2 , який визнано речовим доказом та накладено арешт. В ході огляду вищевказаного мобільного телефону марки «Iphone 5», встановлено, що ОСОБА_15 надіслано на даний мобільний телефон скріншот з зображенням довіреності від імені ОСОБА_4 на ім'я ОСОБА_16 , згідно якої ОСОБА_4 уповноважує ОСОБА_16 подарувати належний йому будинок АДРЕСА_3 ОСОБА_17 08.01.2019 року у якості свідка допитано ОСОБА_4 , відповідно до показань якого встановлено, що він не знає хто такі ОСОБА_16 та ОСОБА_17 , з вказаними особами ніколи не зустрічався та будь які довіреності не оформлював. Власником будинку АДРЕСА_3 , являється його дід ОСОБА_18 , який помер в 1999 році. Єдиним родичем ОСОБА_18 являється він ( ОСОБА_4 ), до теперішнього часу право власності на вказаний він ( ОСОБА_4 ) не оформлював. Слідчий в своєму клопотанні зазначає, що право власності на об'єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 на даний час зареєстровано за ОСОБА_4 на підставі технічного паспорту від 06.12.2017 року, змовником якого є ОСОБА_4 , який дав свідчення, що ніколи такий паспорт не замовляв та на підставі рішення виконавчого комітету місцевої Ради депутатів від 17.08.1972 року на ім'я ОСОБА_4 , який надав слідству свідчення, про те, що таке рішення йому ніколи не видавалось. Слідчий звертається з клопотанням, обгрунтовуючи його тим, що об'єкт нерухомості, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 є предметом вчиненого злочину та звертається до слідчого судді з клопотання про накладення арешту на вказаний об'єкт нерухомості, в частині права розпорядження ним, з метою забезпечення вказаного кримінального провадження. Відповідно до матеріалів, наданих з клопотанням, постановою слідчого від 14.01.2019 року об'єкт нерухомого майна, який розташований за адресою: АДРЕСА_3 , був визнаний речовим доказом у кримінальному провадженні.
Таким чином, суд зазначає, що рішення виконкому Кагановичевської райради депутатів трудящих м. Одеси від 17.08.1972 року № 319, не приймалось, тобто його взагалі не існує, а тому документи, що стали підставою для державної реєстрації права власності за ОСОБА_4 на спірний будинок, є підробленими, а відтак, не засвідчують набуття ОСОБА_4 в законному порядку прав на даний будинок.
Таким чином, суд зазначає, що документи, надані для державної реєстрації, не підтверджують правомірність набуття ОСОБА_4 права власності на житловий будинок.
Відповідно до ч. 1 ст. 182 ЦК України право власності та інші речові права на нерухомі речі, обтяження цих прав, їх виникнення, перехід і припинення підлягають державній реєстрації.
Згідно з ч. 1 ст. 181 ЦК України до нерухомих речей (нерухоме майно, нерухомість) належать земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення.
Крім того, згідно із ч. 1 ст. 2 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно.
Згідно із ч. 1 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» державна реєстрація прав проводиться в такому порядку: 1) прийняття/отримання документів для державної реєстрації прав, формування та реєстрація заяви в базі даних заяв; 2) виготовлення електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, шляхом сканування (у разі подання документів у паперовій формі) та їх розміщення у Державному реєстрі прав; 3) встановлення черговості розгляду заяв, зареєстрованих у базі даних заяв; 4) перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень; 5) прийняття рішення про державну реєстрацію прав (у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав); 6) відкриття розділу в Державному реєстрі прав та/або внесення до відкритого розділу або спеціального розділу Державного реєстру прав відповідних відомостей про речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів цих прав; 7) формування витягу з Державного реєстру прав про проведену державну реєстрацію прав для подальшого використання заявником; 8) видача/отримання документів за результатом розгляду заяви.
Відповідно до ч. 2 ст. 18 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» перелік документів, необхідних для державної реєстрації прав, та порядок державної реєстрації прав визначаються Кабінетом Міністрів України у Порядку державної реєстрації прав на нерухоме майно та їх обтяжень.
Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень затверджено постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 року № 1127, яка набрала чинності 01.01.2016 року (далі - Порядок).
Приписами п. 42 Порядку передбачено, що для державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р., подаються: технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна; документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси.
Документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси, не вимагається у разі, коли державна реєстрація права власності проводиться на індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинок, збудований на земельній ділянці, право власності на яку зареєстровано в Державному реєстрі прав. У такому разі заявник в поданій заяві обов'язково зазначає відомості про кадастровий номер відповідної земельної ділянки, за яким державним реєстратором отримуються відомості Державного земельного кадастру з метою встановлення місця розташування земельної ділянки, на якій споруджено відповідний об'єкт, для подальшого відображення таких відомостей як адреси об'єкта нерухомого майна.
У разі коли індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі і споруди, прибудови до них, що були закінчені будівництвом до 5 серпня 1992 р. та розташовані на територіях сільських, селищних, міських рад, якими відповідно до законодавства здійснювалося ведення погосподарського обліку, замість документів, передбачених цим пунктом, можуть бути подані документи, передбачені статтею 31 Закону України “Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень”.
Для проведення процедури державної реєстрації права власності ОСОБА_4 надав серія та номер: б/н, виданий 06.12.2017, видавник: ТОВ «Профпроект».
Однак, технічний паспорт - це документ, який має довідкову інформацію про фактичний стан нерухомості, а саме: про площі, поверховості, дату побудови, капремонту, товщину стін, технічні характеристики покрівлі та фундаменту, а тому останній не може бути правовстановлюючим документом, що посвідчує право власності на об'єкт нерухомого майна та єдиною підставою для реєстрації права власності на вказаний об'єкт нерухомості.
Відмовляючи у задоволенні позову суд виходить також з того, що належними відповідачами у даній категорії спорів є інші спадкоємці, які прийняли спадщину, у разі їх відсутності - спадкоємці інших черг спадкування, а у разі відсутності таких - територіальні громади в особі органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Спадкування за законом здійснюється почергово.
За відсутності заповіту, визнання його недійсним, неприйняття спадщини або відмови від її прийняття всіма спадкоємцями за заповітом, а також у разі неохоплення заповітом усієї спадщини право на спадкування за законом одержують спадкоємці відповідної черги.
Зокрема, у першу чергу право на спадкування за законом мають діти спадкодавця, у тому числі зачаті за життя спадкодавця та народжені після його смерті, той з подружжя, який його пережив, та батьки.
За змістом ст. 392 ЦК належним відповідачем є особа - учасник цивільних правовідносин, яка не визнає або оспорює право власності спадкоємця на спадкове майно, зокрема, житловий будинок, квартиру земельну ділянку.
Відповідно до п. 3.1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у спорах про визнання права власності на спадкове майно в якості належного відповідача не може розглядатись нотаріус або орган державної реєстрації прав. Якщо зазначені особи та органи відмовляють у вчиненні покладених на них нотаріальних дій чи здійсненні державної реєстрації, така відмова може бути оскаржена в судовому порядку, за умови відсутності спору про право на спадщину.
Відповідно до п. 1 Листа Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ № 24-753/0/4-13 від 16.05.2013 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування» у разі пред'явлення позову до неналежного відповідача суд за клопотанням позивача, не припиняючи розгляду справи, замінює первісного відповідача належним відповідачем, якщо позов пред'явлено не до тієї особи, яка має відповідати за позовом, або залучає до участі у справі іншу особу як співвідповідача (ст. 33 ЦПК). Якщо позивач не заявляє клопотання про заміну неналежного відповідача, суд повинен відмовляти у задоволенні позову.
Отже, при визначенні належного відповідача за позовними вимогами ОСОБА_2 слід виходити з того, що тільки за відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами мають бути територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Таким чином, суд зазначає, що позов пред'явлено до неналежного відповідача - Одеської міської ради, оскільки іншим спадкоємцем першої черги спадкування за законом до майна померлого ОСОБА_4 є його донька - ОСОБА_3 , що є самостійною підставою для відмови ОСОБА_2 у задоволенні її позову.
Крім того, суд звертає увагу на тому, що Приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Ладіною Людмилою Степанівною було роз'яснено ОСОБА_2 , що їй необхідно звернутися до суду для отримання додаткового строку на прийняття спадщини або звернутися до суду для встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини.
Разом з тим, прохальна частина позовної заяви ОСОБА_2 містить тільки вимогу про визнання за нею права власності в порядку спадкування за законом, без вимог про визначення додаткового строку на прийняття спадщини або вимог встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини не містить.
Таким чином, суд роз'яснює, що ОСОБА_2 не позбавлена права звернутися до суду з позовом про визначення додаткового строку на прийняття спадщини або з позовом про встановлення факту постійного проживання зі спадкодавцем на час відкриття спадщини, та, у разі задоволення судом позову, отримати у встановленому законом нотаріальному порядку свідоцтво про право на спадщину.
При викладених обставинах, у задоволенні позову слід відмовити.
Відповідно до ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у позові, судові витрати позивачу не відшкодовуються.
Керуючись ст.ст. 141, 263-265, 268 ЦПК України, суд,
Позов ОСОБА_2 до Одеської міської ради, за участю третіх осіб, які не заявляють самостійних вимог щодо предмета спору - Приватного нотаріуса Одеського міського нотаріального округу Ладіної Людмили Степанівни, ОСОБА_3 про визнання права власності в порядку спадкування за законом - залишити без задоволення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду повністю або частково.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його складення.
Учасник справи, якому рішення не було вручене у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому рішення суду.
Повний текст рішення складено 20.09.2021 року.
Суддя Петренко В. С.