Справа № 134/459/21
Провадження № 22-ц/801/1609/2021
Категорія: 68
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кантониста О. О.
Доповідач:Денишенко Т. О.
15 вересня 2021 рокуСправа № 134/459/21м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивіль-них справах:
судді-доповідача Денишенко Т. О.,
суддів Голоти Л. О., Рибчинського В. П.,
за участі секретаря судового засідання Лучицького А. О., відповідача ОСОБА_1 , розглянувши за правилами, встановленими для розгляду справи у поряд-ку спрощеного позовного провадження, у відкритому судовому засіданні в м. Вінниці, в залі судових засідань апеляційного суду цивільну справу за позовом
ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про
визначення місця проживання малолітніх дітей,
за апеляційною скаргою позивачки ОСОБА_2 на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 травня 2021 року, ухвалене в приміщенні суду в смт Крижопіль Вінницької області за головуван-ня судді Кантонистої О. О., повний текст якого складений 31 травня 2021 року,
15 березня 2021 року ОСОБА_2 звернулася у Крижопільський районний суд Вінницької області з позовом до ОСОБА_1 про визначення місця про-живання малолітніх дітей. Позов мотивований тим, що за час спільного прожи-вання з відповідачем без реєстрації шлюбу з 2007 року по 2018 рік у сторін у справі народилося двоє дітей: син ОСОБА_3 та донька ОСОБА_4 , обоє 08 вересня 2009 року народження. Батьком ді-тей є відповідач, що підтверджується свідоцтвами про народження дітей від 10 вересня 2009 року серії НОМЕР_1 та № НОМЕР_2 , повторно виданими Кри-жопільським районним відділом державної реєстрації актів цивільного стану Головного територіального управління юстиції у Вінницькій області. У 2018 сторони у справі припинили спільне проживання. У ОСОБА_2 утворилася нова сім'я, вона з дітьми та співмешканцем без реєстрації шлюбу проживає в АДРЕСА_1 , де зареєстрована. Діти забезпечені задовільними умовами проживання, відвідують школу, у якій мати працює прибиральницею, але зареєстровані вони по місцю проживання відповідача, їхнього батька в АДРЕСА_2 . ОСОБА_1 не бажає аби діти були зареєстровані за фактичним місцем проживання та реєстрації матері в с. Соколівка, відмовляєть-ся надати згоду на зміну місця їхньої реєстрації, тому між батьками дітей має місце спір про визначення місця проживання їхніх малолітніх дітей. ОСОБА_2 просила суд визначити місце проживання обох дітей з нею у АДРЕСА_1 .
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 трав-ня 2021 року у задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про визна-чення місця проживання малолітніх дітей відмовлено.
Не погоджуючись з ухваленим судом першої інстанції 28 травня 2021 року рішенням, позивачка ОСОБА_2 оскаржує його в апеляційному порядку, просить дане рішення скасувати, ухвалити нове рішення про задоволення її по-зову, визначити місце проживання дітей з нею. Скаржниця вважає, що оскаржу-ване нею рішення є незаконним, необґрунтованим, ухваленим за неправильного встановлення обставин справи, зокрема, без урахування визнання позову відпо-відачем. Оскаржуване рішення не відповідає критеріям законності й обґрунто-ваності, висновок суду про відсутність спору з визначення місця проживання дітей не ґрунтується на вимогах закону, не відповідає обставинам справи. ОСОБА_1 , забезпечуючи власні інтереси, не бажає дати згоду на реєстрацію місця проживання дітей за місцем їхнього фактичного проживання з матір'ю. Разом з тим окрім сплати аліментів ОСОБА_1 участі у вихованні дітей не бере, не цікавиться їхнім життям. Питання визначення місця проживання дітей залишається невирішеним, не дивлячись на фактичне їхнє мешкання разом з матір'ю, у соціальному середовищі з усталеними відносинами, спілкуванням, де вони відвідують школу та наявні нормальні умови проживання.
Визначеним законом та забезпеченим ухвалою апеляційного суду від 05 липня 2021 року правом подати відзив на апеляційну скаргу ОСОБА_2 від-повідач ОСОБА_1 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, Служба у справах дітей Крижопільської селищної ради Він-ницької області не скористалися. У судове засідання позивачка, представник Служби у справах дітей Крижопільської селищної ради Вінницької області не з'явилися, хоча про місце, день та час розгляду справи повідомлені завчасно, в установленому порядку, про що свідчать додані до справи рекомендовані пові-домлення про вручення поштових відправлень ( судових повісток ). ОСОБА_2 13 серпня 2021 року в електронній формі надіслала суду заяву з клопотан-ням розглядати справу за її відсутності. За обставин, що мають місце, у відпо-відності до норм статті 372 ЦПК України, колегія суддів апеляційного суду ухвалила здійснити розгляд справи по суті за відсутності тих її учасників, котрі не з'явилися у судове засідання.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, заперечення на апеляційну скаргу позивачки ОСОБА_1 , дослідивши матеріали справи, проаналізувавши наяв-ні в ній докази в їх сукупності, перевіривши законність і обґрунтованість оскар-жуваного судового рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, коле-гія суддів апеляційного суду дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню.
Згідно норм статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рі-шення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підста-ву своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Оскаржуване рішення суду першої інстанції не відповідає зазначеним вимо-гам, воно є помилковим через залишення поза увагою фактичних обставин справи, неправильне застосування судом норм матеріального права, таким, що не відповідає найвищим інтересам малолітніх дітей.
Судом встановлено та не оспорюється сторонами у справі, що від спільного проживання без реєстрації шлюбу у ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ІНФОРМАЦІЯ_1 народилося двоє дітей: син ОСОБА_5 та донька ОСОБА_6 . У 2018 році сторони у справі перестали проживати однією сім'єю. У позивачки утворилася інша сім'я, вона разом з дітьми проживає у АДРЕСА_1 , де діти відвідують середню загальн-оосвітню школу І-ІІІ ступенів у цьому ж селі Соколівка. Згідно акту обстеження житлово-побутових умов дітей від 06 квітня 2021 року будинок АДРЕСА_1 облаштований меблями, побутовою технікою, у дітей є своя кімната, місце для приготування уроків, у сім'ї в достатній кількості наяв-ний запас продуктів харчування, санітарно-гігієнічні умови задовільні. У госпо-дарстві утримується птиця. За висновком Служби у справах дітей від 20 квітня 2021 року № 2 син та донька сторін у справі за місцем фактичного мешкання за-безпечені належними житлово-побутовими умовами для проживання та розвит-ку.
Відмовляючи у задоволенні позову ОСОБА_2 , суд першої інстанції за-значив, що між сторонами у справі фактично відсутній спір щодо місця прожи-вання неповнолітніх дітей, які мешкають разом з матір'ю - позивачкою у спра-ві. Щодо фактичного місця проживання дітей з матір'ю у їхнього батька запере-чень немає, але він дійсно категорично заперечує зміну місця реєстрації дітей, які зареєстровані у помешканні за місцем його проживання у АДРЕСА_2 . На підставі норм статей 161, 171 Сімейного кодексу України, зауваживши, що даний спір стосується лише пи-тання щодо зміни реєстрації місця проживання дітей, суд першої інстанції дій-шов висновку, що ОСОБА_2 обрала неправильний спосіб захисту свого права, тому у позові відмовив.
Колегія суддів апеляційного суду не погоджується з висновками суду пер-шої інстанції, викладеними у рішенні від 28 травня 2021 року. Суд, зазначивши про обрання позивачкою неправильного способу захисту своїх інтересів, не ви-значився, яка ж, на його думку, норма права підлягає застосуванню у даному випадку. Вказавши на відсутність спору щодо місця проживання дітей, суд не взяв до уваги, що місце мешкання особи має бути зареєстрованим в установле-ному порядку. Крім цього, звернення в суд матері з даним позовом має фактич-ну підставу, яка за ухвалення оскаржуваного рішення про відмову у задоволенні позову залишилася не урегульованою.
Слід констатувати, що суд першої інстанції зробив помилковий висновок щодо неналежного способу захисту, без належного правового обґрунтування такого висновку, без урахування практики судів вищого рівня у подібних пи-таннях. Адже у разі, якщо позивачка дійсно обрала неналежний спосіб захисту, суд зобов'язаний був вибрати ту норму матеріального права, яку він вважає за потрібну, і ухвалити рішення на підставі цієї норми права. Незгода суду з наве-деним у позовній заяві правовим обґрунтуванням щодо спірних правовідносин не є підставою для відмови у позові.
Суд згідно з приписами jura novit curia - «суд знає закони» - під час розгляду справи має самостійно перевірити доводи сторін ( таку правову позицію викла-дено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 12 червня 2019 року у справі № 487/10128/14-ц та від 26 червня 2019 року у справі № 587/430/16-ц ).
Крім цього Велика Палата Верховного Суду у постанові від 04 грудня 2019 року у справі № 917/1739/17 наголосила, що саме на суд покладений обов'язок надати правову кваліфікацію відносинам сторін, виходячи з фактів, встановле-них під час розгляду справи, та визначити, яку правову норму необхідно засто-сувати для вирішення спору. Самостійне застосування судом для прийняття рішення саме тих норм матеріального права, предметом регулювання яких є відповідні правовідносини, не призводить до зміни предмета позову та обрано-го позивачем способу захисту.
І зовсім недавно Велика Палата Верховного Суду вкотре у постанові від 08 червня 2021 року у справі № 662/397/15-ц виклала правову позицію наступного змісту: суд, який розглядає справу, має право і зобов'язаний самостійно ви-значити та кваліфікувати правовідносини, які виникли між сторонами, та засто-сувати відповідну норму права чи закон, який регулює спірні правовідносини.
Відмовою у задоволенні позову з підстав неналежного правового обґрунту-вання позивачами підстав позову фактично обмежено саму можливість розгля-ду заявленого позивачкою позову та не враховано гарантованого національним і міжнародним законодавством права особи на доступ до правосуддя.
Оскаржуючи рішення суду від 28 травня 2021 року, ОСОБА_2 , ви-клавши фактичні обставини справи, вказує, що небажання ОСОБА_1 дати згоду на реєстрацію дітей за місцем їхнього фактичного проживання є беззапе-речним свідченням існування спору про визначення їх місця проживання, інак-ше питання про те, де мають бути зареєстровані діти, узагалі б не стояло. Місце проживання дітей після припинення спільного проживання їхніх батьків не ви-рішувалося. Та обставина, що ОСОБА_1 на даний час не чинить перешкод у тому, аби діти проживали з матір'ю, не є свідченням вирішення цього питання добровільно через відсутність будь-якого документа, який би його юридично урегулював. Наразі має місце спірне питання щодо реєстрації місця проживання дітей за їхнім фактичним мешканням, що слугує підставою необхідності урегу-лювання питання місця проживання дітей у юридичній площині. Офіційно міс-це проживання ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , залишається не визначеним, що тягне певні негативні наслідки у реалізації окремих немайнових прав дітей. Скаржниця посилається на правові висновки Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Ка-саційного цивільного суду у справі № 357/7976/18, викладені у постанові від 14 липня 2020 року, де зазначено, що дитина, яка не досягла чотирнадцяти років ( наразі дітям сторін у справі виповнилося дванадцять років ), повинна прожи-вати у встановленому місці проживання, яке не може бути змінене самочинно як волею сторонніх осіб, так і волею когось одного з батьків.
Доводи апеляційної скарги заслуговують на увагу, є такими, що умотиво-вують вимогу ОСОБА_2 про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення апеляційним судом нового рішення про задоволення заявлених по-зовних вимог.
Між сторонами у справі склалися правовідносини, що регулюються норма-ми глави 13 розділу ІІІ Сімейного кодексу України. На підставі норм статей 19, 141, 157, 161 СК України, положень Декларації прав дитини, прийнятої Гене-ральною Асамблеєю ООН 20 листопада 1959 року, Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої постановою Верховної Ради України від 27 лютого 1991 року, Закону України «Про охорону дитинства», приймаючи до уваги роз'яснення пункту 18 Постанови Пленуму Верховного суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодав-ства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», ураховуючи фактичні обстави-ни, досліджені докази у цій конкретній справі, слід безперечно дійти висновку про відсутність підстав вважати за можливе розлучити малолітніх дітей ОСОБА_8 -ко з матір'ю. Урешті про це не йдеться. При цьому відповідно до висновку Служби у справах дітей Крижопільської селищної ради Вінницької області від 20 квітня 2021 року № 2 щодо визначення місця проживання дітей ОСОБА_5 та ОСОБА_6 ( а. с. 36-38 ) компетентний орган згідно з Порядком провадження ор-ганами опіки, піклування діяльності, пов'язаної із захистом прав дитини, за-твердженим постановою Кабінету Міністрів України від 24 вересня 2008 року № 866 «Питання діяльності органів опіки та піклування, пов'язаної із захистом прав дитини» вважає, що ОСОБА_2 має належні житлово-побутові умови для проживання і розвитку її малолітніх дітей ОСОБА_7 та ОСОБА_4 , обоє 08 вересня 2009 року народження ( йдеться про місце проживання у АДРЕСА_1 ).
Висновок органу опіки та піклування про доцільність проживання дитини з кимось одним з батьків не є обов'язковим для суду, він не має для останнього імперативного характеру, суд надає йому оцінку нарівні з іншими доказами у справі за своїм внутрішнім переконанням, враховуючи належність, допусти-мість, достовірність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності. У цій справі вис-новок Служби у справі дітей узагалі не є визначальним, категоричним, у ньому лише зазначається про наявність у ОСОБА_2 належних житлово-побутових умов для проживання та розвитку дітей.
Вирішуючи питання місця проживання дітей крізь призму урахування най-кращих інтересів дітей ОСОБА_9 , апеляційний суд визнає доцільним, правиль-ним та законним на задоволення вимог апеляційної скарги позивачки визначити їхнє місце проживання з матір'ю за фактичним їхнім проживанням у АДРЕСА_1 . Проти-лежне суперечило б принципу шостому Декларації прав дитини від 20 листопа-да 1959 року, згідно з яким дитина для повного і гармонійного розвитку її особи потребує любові і розуміння. Вона повинна, якщо це можливо, зростати під опі-кою і відповідальністю своїх батьків і, в усякому разі, в атмосфері любові і мо-ральної та матеріальної забезпеченості; малолітню дитину не слід, крім тих ви-падків, коли є виняткові обставини, розлучати зі своєю матір'ю.
Відповідно до норм статті 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків. Місце проживання дити-ни, яка досягла десяти років, визначається за спільною згодою батьків та самої дитини.
Якщо батьки проживають окремо, місце проживання дитини, яка досягла чотирнадцяти років, визначається нею самою.
Частинами першою, другою статті 161 СК України передбачено, що якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися ор-ганом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця про-живання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов'язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров'я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.
Колегія суддів апеляційного суду звертає увагу на пояснення в судовому за-сіданні відповідача ОСОБА_1 про те, що він зареєстрований та проживає в АДРЕСА_2 у будинку, який належить на праві особистої приватної власності матері дітей, позивачці ОСОБА_10 , яка, на його думку, має намір після зняття дітей з реєстрації у цьому помешканні здійснити продаж будинку. Така інформація є, наразі, припущен-ням та не впливає на вирішення питання про місце проживання дітей з матір'ю в с. Соколівка Крижопільського району Вінницької області, оскільки, як зазна-чалося вище, за цим місцем фактичного проживання діти забезпечені належни-ми житлово-побутовими умовами для проживання і розвитку, чим будуть до-тримані, не ущемлені їхні особисті інтереси, адже вони перебувають у звично-му соціальному середовищі, навчаються у цьому населеному пункті, користу-ються житлом разом з мамою, маючи його за свою домівку.
Згідно з частиною першою статті 9 Конституції України чинні міжнародні договори, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.
27 лютого 1991 року Україною ратифікована Конвенція про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка визначає основоположні засади у сфері захисту прав дитини.
Відповідно до положень Конвенції ООН від 20 листопада 1989 року батьки або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за за-безпечення, в межах своїх здібностей і фінансових можливостей, умов життя, необхідних для розвитку дитини. Нормами статей 1-3 цієї Конвенції «Про права дитини» передбачено, що в усіх діях щодо дітей першочергова увага приділя-ється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Зокрема, передбачено, що дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благопо-луччя, беручи до уваги права й обов'язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї перед законом, і з цією метою вживаються всі відповідні законодавчі і адміністративні заходи.
Вбачається необхідним та обґрунтованим визнати, що законні права та інте-реси позивачки ОСОБА_2 як матері двох малолітніх дітей не визнаються відповідачем ОСОБА_1 безпідставно, тому підлягають судовому захис-тові.
Статтею 367 ЦПК України визначені межі розгляду справи апеляційним су-дом, який переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції в ме-жах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтями 374, 376 ЦПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право, зокрема, скасувати су-дове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рі-шення або змінити рішення. Підставами для скасування судового рішення пов-ністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або змі-ни судового рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесу-ального права або неправильне застосування норм матеріального права. Непра-вильним застосуванням норм матеріального права вважається неправильне тлу-мачення закону або застосування закону, який не підлягає застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.
Нормами статті 141 ЦПК України встановлено, що судовий збір поклада-ється на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов'язані з розглядом справи, покладаються у разі задоволення позову - на відповідача. Якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат. Ураховуючи відсутність у справі доказів щодо звільнення від-повідача ОСОБА_1 від сплати у дохід держави судового збору у зв'язку з вирішенням судом цієї справи, понесені ОСОБА_2 судові витрати у вигляді сплати судового збору підлягають відшкодуванню їй за рахунок відповідача.
Керуючись нормами статей 141, 367, 368, 374, 376, 381-384, 389-391 ЦПК України, апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати у цивільних справах -
Апеляційну скаргу ОСОБА_2 задоволити.
Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 28 травня 2021 року скасувати, позов задоволити.
Визначити місце проживання малолітніх дітей ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , з матір'ю ОСОБА_2 за місцем її проживання та реєстрації в АДРЕСА_1 .
Стягнути зі ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , ідентифікаційний номер НОМЕР_3 , мешканця АДРЕСА_2 , на користь ОСОБА_2 поне-сені нею судові витрати зі сплати судового збору у зв'язку із зверненням в суд першої інстанції в сумі 908,00 гривень ( дев'ятсот вісім гривень 00 коп. ) та 1362,00 гривні (одна тисяча триста шістдесят дві гривні 00 коп.) з оплати у до-хід держави судового збору у зв'язку з оскарженням в апеляційному порядку рішення суду.
Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, од-нак вона може бути оскаржена касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Повний текст постанови суду складений 20 вересня 2021 року.
Суддя-доповідач Т. О. Денишенко
Судді Л. О. Голота
В. П. Рибчинський