печерський районний суд міста києва
Справа № 757/46899/21-к
09 вересня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Києві клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 про арешт майна,-
У провадження слідчого судді Печерського районного суду м. Києва ОСОБА_1 надійшло клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 , за погодженням з прокурором, про арешт майна у кримінальному провадженні № 42021000000000497 від 05.03.2021, а саме: мобільний телефон Iphone A1778, мобільний телефон Samsung Dous Imei НОМЕР_1 .
Згідно з нормою ч. 1 ст. 107 КПК України, фіксація під час розгляду клопотання слідчим суддею за допомогою технічних засобів не здійснювалася.
На підставі ч. 2 ст. 172 КПК України, клопотання слідчого розглядається без повідомлення підозрюваного, обвинуваченого, іншого власника майна, їх захисника, представника чи законного представника, оскільки це є необхідним з метою забезпечення арешту майна.
У судове засідання слідчий не з'явився, повідомлявся належним чином, про причини неявки суд не повідомив.
Власник майна в судове засідання не з'явився, надав заперечення .
З матеріалів клопотання вбачається, що Другим відділом Управлінням з досудового розслідування кримінальних правопорушень, вчинених працівниками правоохоронних органів та суддями, Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань здійснюється досудове розслідування у кримінальному провадженні № 42021000000000497 від 05.03.2021 за підозрою ОСОБА_4 та ОСОБА_5 у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 368 КК України.
Згідно ст. 2 КПК України, завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура.
Статтею 170 КПК України передбачено, що арештом майна є тимчасове, до скасування у встановленому цим Кодексом порядку, позбавлення за ухвалою слідчого судді або суду права на відчуження, розпорядження та/або користування майном, щодо якого існує сукупність підстав чи розумних підозр вважати, що воно є доказом злочину, підлягає спеціальній конфіскації у підозрюваного, обвинуваченого, засудженого, третіх осіб, конфіскації у юридичної особи, для забезпечення цивільного позову, стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди, можливої конфіскації майна. Арешт майна скасовується у встановленому цим Кодексом порядку.
Положення даної норми КПК України узгоджуються із ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав та основоположних свобод, відповідно до якої будь-яке обмеження власності повинно здійснюватися відповідно до закону, а отже суб'єкт, який ініціює таке обмеження повинен обґрунтувати свою ініціативу в контексті норм закону.
Відповідно до ч. 1 ст. 173 КПК України, слідчий суддя, суд відмовляють у задоволенні клопотання про арешт майна, якщо особа, що його подала, не доведе необхідність такого арешту.
Згідно ч. 2 ст. 173 КПК України, при вирішенні питання про арешт майна слідчий суддя, суд повинен враховувати: 1) правову підставу для арешту майна; 2) достатність доказів, що вказують на вчинення особою кримінального правопорушення; 3) розмір можливої конфіскації майна, можливий розмір шкоди, завданої кримінальним правопорушенням, та цивільного позову; 4) наслідки арешту майна для інших осіб; 5) розумність та співрозмірність обмеження права власності завданням кримінального провадження.
Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Ісмаїлов проти Росії» від 06.11.2008 року, де вказувалися порушення ст. 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, в якому зазначено, що кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше, як в інтересах суспільства на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права».
Разом з тим, матеріалами клопотання не підтверджено та в судовому засіданні не встановлено, що вилучені речі та документи, були здобуті злочинним шляхом та містять відомості, які можуть слугувати доказами у розслідуваному кримінальному провадженні або мають відношення до нього та необхідності у застосуванні заходу забезпечення як арешт майна.
Враховуючи вищевикладене, слідчий суддя дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання.
Приходячи до висновку про відсутність підстав для задоволення клопотання, виходжу з того, що слідчий у судове засідання не з'явився та не довів, що вилучене під час обушку майно має відношення до розслідуваного кримінального провадження.
На підставі викладеного і керуючись ст. ст. 2, 107, 131, 132, 171-173, 309 КПК України, слідчий суддя,-
Клопотання старшого слідчого Головного слідчого управління Державного бюро розслідувань ОСОБА_3 про арешт майна - залишити без задоволення.
Ухвала може бути оскаржена безпосередньо до Апеляційного суду м. Києва протягом 5 днів з дня її проголошення.
Слідчий суддя ОСОБА_1