печерський районний суд міста києва
Справа № 757/45701/21-к
09 вересня 2021 року слідчий суддя Печерського районного суду міста Києва ОСОБА_1 , за участю секретаря судових засідань ОСОБА_2 , розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні суду в м. Києві скаргу голови ОСББ «Центр» ОСОБА_3 на бездіяльність слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, у кримінальному провадженні №42020100000000505 від 02.11.2020, яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк,
27.08.2021 до провадження Печерського районного суду м. Києва надійшла скарга голови ОСББ «Центр» ОСОБА_3 , яка 28.08.2021 передана слідчому судді ОСОБА_1 , на бездіяльність уповноважених осіб ГСУ НП України, на бездіяльність слідчого Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, у кримінальному провадженні №42020100000000505 від 02.11.2020, яка полягає у ненаданні заявнику у кримінальному провадженні постанови слідчого про закриття вказаного кримінального провадження у строки, встановлені ч. 6 ст. 284 КПК України.
Особа, яка звернулась зі скаргою, в судове засідання не з'явилась, про дату, час і місце розгляду скарги повідомлена належним чином. При цьому, ОСОБА_3 подав до суду заяву про розгляд скарги за його відсутності, вимоги скарги підтримує та просить задовольнити.
Уповноважена особа ТУ ДБР, розташованого у м. Києві в судове засідання не з'явилась, жодних заяв чи клопотань до слідчого судді не надходило.
Відповідно до ч. 4 ст. 107 КПК України фіксація за допомогою технічних засобів під час розгляду скарги слідчим суддею не здійснювалась.
Частиною 3 статті 306 цього Кодексу передбачено, що відсутність слідчого чи прокурора не є перешкодою для розгляду скарги.
Згідно ст. 26 КПК України сторони кримінального провадження є вільними у використанні своїх прав у межах та спосіб, передбачених цим Кодексом.
Зважаючи на ці положення закону та враховуючи принцип диспозитивності, слідчий суддя визнав можливим прийняти рішення по суті скарги за відсутності осіб, які не з'явилися, на підставі наданих доказів.
Вивчивши скаргу, дослідивши матеріали провадження, слідчий суддя за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, керуючись законом, оцінивши кожний доказ з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку для прийняття відповідного процесуального рішення, приходить до наступного висновку.
Завданнями кримінального провадження є захист особи, суспільства та держави від кримінальних правопорушень, охорона прав, свобод та законних інтересів учасників кримінального провадження, а також забезпечення швидкого, повного та неупередженого розслідування і судового розгляду з тим, щоб кожний, хто вчинив кримінальне правопорушення, був притягнутий до відповідальності в міру своєї вини, жоден невинуватий не був обвинувачений або засуджений, жодна особа не була піддана необґрунтованому процесуальному примусу і щоб до кожного учасника кримінального провадження була застосована належна правова процедура (ст. 2 КПК України).
Інститут оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора є одним з елементів судового контролю за стадією досудового розслідування кримінальних проваджень.
Статтею 13 Конвенції про захист прав і основоположних свобод людини визначено, що кожен, чиї права та свободи, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі.
Відповідно до ст. 55 Конституції України права і свободи громадянина України захищаються судом. Суть такого захисту полягає в тому, що кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади.
Відповідно до ч. 5 ст. 9 КПК України, ст. 19 Закону України від 29.06.2004 №1906-IV «Про міжнародні договори України», ст. 17 Закону України від 23.02.2006 №3477-IV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» стала практика Європейського суду з прав людини є частиною національного законодавства та обов'язкова до застосування судами як джерело права, а кримінальне процесуальне законодавство України застосовується з урахуванням практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ).
Статтею 24 КПК України кожному гарантується право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Порядок оскарження рішень, дій, бездіяльності слідчого, прокурора під час досудового розслідування чітко визначено та регламентовано Главою 26 цього Кодексу.
Крім того, ст. 13 Конвенції передбачає що кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.
При цьому ЄСПЛ у рішенні по справі «Пантелеєнко проти України» від 29.06.2006 зазначив, що засіб юридичного захисту має бути ефективним, як на практиці, так і за законом.
У рішенні по справі «Дорани проти Ірландії» від 31.07.2003 ЄСПЛ зазначив, що поняття «ефективний засіб» передбачає запобігання порушенню або припиненню порушення, а так само встановлення механізму відновлення, поновлення порушеного права. При чому, як наголошується у рішенні ЄСПЛ, ефективний засіб - це запобігання тому, щоб відбулося виконання заходів, які суперечать Конвенції, або настала подія, наслідки якої будуть незворотними.
При вирішенні справи «Каіч та інші проти Хорватії» (рішення від 17.07.2008) ЄСПЛ вказав, що для Конвенції було б неприйнятно, якби стаття 13 декларувала право на ефективний засіб захисту, але без його практичного застосування. Таким чином, обов'язковим є практичне застосування ефективного механізму захисту. Протилежний підхід суперечитиме принципу верховенства права.
Таким чином, держава Україна несе обов'язок перед заінтересованими особами забезпечити ефективний засіб захисту порушених прав, зокрема - через належний спосіб захисту та відновлення порушеного права. Причому обраний судом спосіб захисту порушеного права має бути ефективним та забезпечити реальне відновлення порушеного права.
На це вказується, зокрема, і в п. 4 мотивувальної частини рішення Конституційного Суду України від 02 листопада 2004 року №15-рп/2004у справі № 1-33/2004, в якому зазначено, що верховенство права вимагає від держави його втілення у правотворчу та правозастосовну діяльність, яка здійснюється, зокрема і судом як основним засобом захисту прав, свобод та інтересів у державі.
Крім того, Конституційний Суд України у п. 9 мотивувальної частини рішення від 30 січня 2003 року №3-рп/2003 у справі №1-12/2003 наголошує на тому, що правосуддя за своєю суттю визнається таким лише за умови, що воно відповідає вимогам справедливості і забезпечує ефективне поновлення в правах.
У рішенні «Волохи проти України» від 02.11.2006 ЄСПЛ підкреслив, що національне законодавство повинне передбачати механізм ефективного захисту від зловживань. Верховенство права передбачає, що втручання органів виконавчої влади в права осіб підлягають ефективному контролю, який найчастіше повинен здійснюватися судовим органом, як мінімум, як останньою інстанцією, оскільки судовий контроль надає найбільші гарантії незалежності, неупередженості та здійснення належного провадження.
У п.3.2. Рішення Конституційного Суду України №16-рп/2009 в справі №1-17/200930 зазначено, що до повноважень судів загальної юрисдикції відноситься судовий контроль за забезпеченням дотримання законності в діяльності правоохоронних органів в період досудового слідства. Метою судового контролю є своєчасне забезпечення захисту та охорони прав та свобод людини та громадянина.
Європейський суд з прав людини зауважив, що внутрішньодержавним судам при застосуванні процесуальних норм належить уникати як надмірного формалізму, так і надмірної гнучкості, які можуть призвести до скасування процесуальних вимог, встановлених законом (п. 110 рішення ЄСПЛ від 20.02.2014 у справі «Шишков проти Росії»).
Надмірний формалізм у трактуванні національного процесуального законодавства, згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, визнається ним неправомірним обмеженням права на доступ до суду (як елемента права на справедливий суд згідно зі статтею 6 Конвенції).
Так, у справі «Делькорт проти Бельгії» від 17.01.1970 ЄСПЛ зазначив, що у демократичному суспільстві у світлі розуміння Конвенції право на справедливий суд посідає настільки значне місце, що обмежувальне тлумачення статті 6 не відповідало меті та призначенню цього положення.
Водночас у справі «Беллет проти Франції» від 04.12.1995 ЄПСЛ вказав, що стаття 6 параграфу 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу до суду наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективний, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права.
Суворе трактування національним законодавством процесуального правила (надмірний формалізм) можуть позбавити заявників права звертатись до суду (рішення ЄСПЛ від 28.10.1998 у справі «Перезде Рада Каванілес проти Іспанії» та від 12.11.2002 у справі «Белеш та інші проти Чеської Республіки»).
Не повинно бути занадто формального ставлення до передбачених законом вимог, оскільки доступ до правосуддя повинен бути не лише фактичним, але і реальним (рішення ЄСПЛ від 16.12.1992 у справі «Жоффр де ля Прадель проти Франції»).
Право доступу до суду не може бути обмежено таким чином або у такій мірі, що буде порушена сама його сутність. Ці обмеження повинні мати законну мету та бути пропорційними між використаними засобами та досягнутими цілями (рішення «Гурен проти Франції» від 29.07.1998).
Вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого, дізнавача або прокурора, які можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, визначений ч. 1 ст. 303 КПК України, п. 1 якої передбачено, що на досудовому провадженні може бути оскаржено, серед іншого, бездіяльність слідчого, дізнавача, прокурора , яка полягає у нездійсненні інших процесуальних дій, які він зобов'язаний вчинити у визначений цим Кодексом строк, - заявником, потерпілим, його представником чи законним представником, підозрюваним, його захисником чи законним представником, представником юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, володільцем тимчасово вилученого майна, іншою особою, права чи законні інтереси якої обмежуються під час досудового розслідування.
Судовим розглядом встановлено, що ТУ ДБР, розташованого у м. Києві здійснюється досудове розслідування кримінального провадження №42020100000000505 від 02.11.2020 за ознаками вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 382 КК України.
02.08.2021 зі змісту листа від 18.07.2021 №13188-21-11-02-1512/21 за підписом старшого слідчого ТУ ДБР, розташованого у м. Києві В.Чопика ОСОБА_3 стало відомо, що за результатами досудового розслідування кримінального провадження №42020100000000505 від 02.11.2020 слідчим прийнято рішення про закриття кримінального провадження.
Разом з тим, як зазначає у скарзі ОСОБА_3 , вказана постанова ним отримана не була, а його заява від 09.08.2021 про скерування вказаної постанови заявнику на момент звернення зі скаргою до слідчого судді залишена без належного на те реагування.
У рішеннях ЄСПЛ по справах «Домбо Бехеєр Б.В. проти Нідерландів» від 27.10.1993 та «Анкерл проти Швейцарії» від 23.10.1996 закріплено, що принцип рівності сторін у процесі - у розумінні «справедливого балансу» між сторонами - вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представити справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно до другої сторони.
Прокурор, слідчий суддя, суд, як і інші органи державної влади та їх посадові особи відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України. Однією з загальних засад кримінального провадження згідно з п. 2 ч. 1 ст. 7, ч. 1 ст. 9 КПК України є законність, що передбачає обов'язок, суду, слідчого судді, прокурора, керівника органу досудового розслідування, слідчого, інших службових осіб органів державної влади неухильно додержуватися вимог Конституції України, цього Кодексу, міжнародних договорів, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, вимог інших актів законодавства.
Згідно з положеннями п. 18 ч. 1 ст. 3 КПК України, ч. 5 ст. 21 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» до повноважень слідчого судді належить здійснення у порядку, передбаченому цим Кодексом, судового контролю за дотриманням прав, свобод та інтересів осіб у кримінальному провадженні. Способи такого контролю обмежені процедурою, визначеною кримінальним процесуальним законом.
У постанові Верховного Суду України від 30.11.2017 у справі № 5-272кс(15) зазначається, що «особливістю кримінальних процесуальних норм, на відміну від, наприклад, кримінально-правових, є те, що їхні структурні елементи (гіпотеза, диспозиція, санкція) у переважній більшості випадків не зосереджені в одній статті КПК, а окремо викладені законодавцем у різних статтях, іноді навіть розділах, КПК України, а отже, зміст окремої норми може бути виявлено лише шляхом системного тлумачення положень КПК».
Верховний Суд України у постанові від 16.03.2017 у справі №671/463/15-к зазначає, що порядок, встановлений КПК (процесуальний порядок, форма, процедура), - це певна послідовність (кроки) прийняття кримінальних процесуальних рішень і здійснення кримінальних процесуальних дій.
Відповідно до ч. 4 ст. 284 КПК України про закриття кримінального провадження слідчий, дізнавач, прокурор приймає постанову, яку може бути оскаржено у порядку, встановленому цим Кодексом. Частина 6 вказаної статті передбачає, що копія постанови слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження надсилається заявнику, потерпілому, прокурору. Прокурор протягом двадцяти днів з моменту отримання копії постанови має право її скасувати у зв'язку з незаконністю чи необґрунтованістю. Постанова слідчого, дізнавача про закриття кримінального провадження також може бути скасована прокурором за скаргою заявника, потерпілого, якщо така скарга подана протягом десяти днів з моменту отримання заявником, потерпілим копії постанови. Копія постанови прокурора про закриття кримінального провадження та/або провадження щодо юридичної особи надсилається заявнику, потерпілому, його представнику, підозрюваному, захиснику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження.
Як зазначено у постанові Касаційного кримінального суду Верховного Суду від 04.04.2019 у справі №370/2316/18 (провадження №51-9929км18), за змістом кримінального процесуального закону загальні засади кримінального провадження спрямовані на забезпечення законності кримінальної процесуальної діяльності та дотримання прав і законних інтересів осіб, що беруть участь у такому провадженні, та не суперечать вимозі імперативності.
За змістом частин 1 та 2 ст. 28 КПК України під час кримінального провадження кожна процесуальна дія або процесуальне рішення повинні бути виконані або прийняті в розумні строки. Розумними вважаються строки, що є об'єктивно необхідними для виконання процесуальних дій та прийняття процесуальних рішень. Розумні строки не можуть перевищувати передбачені цим Кодексом строки виконання окремих процесуальних дій або прийняття окремих процесуальних рішень. Проведення досудового розслідування у розумні строки забезпечує прокурор, слідчий суддя (в частині строків розгляду питань, віднесених до його компетенції), а судового провадження - суд.
Згідно ст. 113 КПК України процесуальні строки - це встановлені законом або відповідно до нього прокурором, слідчим суддею або судом проміжки часу, у межах яких учасники кримінального провадження зобов'язані (мають право) приймати процесуальні рішення чи вчиняти процесуальні дії. Будь-яка процесуальна дія або сукупність дій під час кримінального провадження мають бути виконані без невиправданої затримки і в будь-якому разі не пізніше граничного строку, визначеного відповідним положенням цього Кодексу.
В той же час п. 134 Рішення ЄСПЛ у справі «Генадій Науменко проти України», п. 168 рішення у справі «Айдин проти Туречинни», п. 75 «Афанасьев проти України», п. 207 рішення у справі «Nada проти Швейцарії» та багатьох інших рішеннях ЄСПЛ встановлено, що засіб правового захисту відповідно до статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод («Право на ефективний засіб правового захисту») повинен бути ефективним на практиці, як і в теорії, у тому сенсі, що користуванню засобами захисту не повинно чинитися перешкод діями або бездіяльністю органів влади держави.
Рішенням ЄСПЛ від 19.04.1993 у справі «Краска проти Швейцарії» визначено, що ефективність справедливого розгляду досягається тоді, коли сторони процесу мають право представити перед судом ті аргументи, які вони вважають важливими для справи. При цьому, такі аргументи мають бути «почуті», тобто ретельно розглянуті судом. Іншими словами, суд має обов'язок провести ретельний розгляд подань, аргументів та доказів, поданих сторонами.
Будучи неодноразово повідомленим про дату, час і місце розгляду скарги, уповноважений слідчий у кримінальному провадженні №42020100000000505 від 02.11.2020, в судове засідання не прибув, тобто не скористався своїм правом на самостійне відстоювання своєї правової позиції та не довів перед слідчим суддею необґрунтованості вимог скарги.
Матеріали судового провадження не містять відомостей про скерування ОСОБА_3 постанови слідчого про закриття кримінального провадження №42020100000000505 від 02.11.2020 на виконання вимог ч. 6 ст. 284 КПК України. Вказані обставини уповноваженим слідчим у кримінальному провадженні перед слідчим суддею не спростовано.
Крім того слідчий суддя вважає за необхідне зазначити, що відповідно до позиції, викладеній у постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.06.2020 по справі №727/2878/19 (провадження № 14-516цс19) окремою формою судової діяльності відповідно до КПК України 2012 року є судовий контроль, який реалізує слідчий суддя, за додержанням законів органами досудового розслідування та прокурором. Зміст і характер судового контролю в межах кримінального процесу пов'язаний передусім із необхідністю забезпечення прав і свобод людини як на стадії досудового розслідування кримінального провадження, так і після його закінчення.
Слідчий суддя відмічає, що виконання стороною обвинувачення вимог положень ч. 6 ст. 284 КПК України щодо скерування заявнику, потерпілому постанови про закриття кримінального провадження, відноситься не до дискреційних повноважень слідчого чи прокурора у кримінальному провадженні, а до імперативних вимог закону, та його недотримання є неприйнятним.
На підставі вищевикладеного та враховуючи, що слідчим у силу принципів диспозитивності і змагальності не надано будь-яких доказів на спростування обставин, викладених особою, що подала скаргу, в тому числі і на підтвердження вручення копії постанови про закриття кримінального провадження у строки, встановлені КПК України, а тому слідчий суддя вважає що скарга підлягає задоволенню.
Керуючись статтями 3, 22, 26, 28, 113, 284, 303, 305, 306, 307, 309 КПК України, слідчий суддя,
Скаргу - задовольнити.
Зобов'язати уповноважену особу Територіального управління Державного бюро розслідувань, розташованого у м. Києві, у кримінальному провадженні №42020100000000505 від 02.11.2020, на виконання вимог ч. 6 ст. 284 КПК України направити ОСОБА_3 постанову про закриття кримінального провадження №42020100000000505 від 02.11.2020.
Ухвала слідчого судді оскарженню не підлягає.
Слідчий суддя ОСОБА_1