ДАРНИЦЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД М.КИЄВА
справа № 753/17982/21
провадження № 2/753/8637/21
"07" вересня 2021 р. суддя Дарницького районного суду м. Києва Сирбул О.Ф., вивчивши матеріали позовної заяви ОСОБА_1 про забезпечення позову у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа-Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мангуш Андрій Миколайович про визнання заповіту недійсним, -
У вересні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Дарницького районного суду м. Києва із позовною заявою до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа-Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мангуш Андрій Миколайович про визнання заповіту недійсним.
Згідно з ч. 1 ст. 4 ЦПК України (далі по тексту - ЦПК України)кожна особа має право у порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
За правилами цивільного процесуального законодавства, позовна заява за формою та змістом повинна відповідати вимогам, викладеним у ст.ст. 175, 177 ЦПК України.
При вивчені позовної заяви та доданих до неї документів судом встановлено, що дана позовна заява не відповідає вимогам ст. 175 ЦПК України, оскільки позивачем у позовній заяві не зазначено, зокрема: у порушенням ч. 6 ст. 175 ЦПК України,у позовній заяві не вказані інші відомості, необхідні для правильного вирішення спору.
Зокрема, позивач у позовній заяві не вказав повний перелік спадкової маси, її місцезнаходження, та не надав до матеріалів позовної заяви належних та допустимих доказів дійсної вартості об'єктів нерухомого майна щодо яких існує у даній справі спір, що є суттєвою обставиною, так як внаслідок цього неможливо встановити підсудність даної справи.
За змістом Постанови Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних та кримінальних справ «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» №3 від 01 березня 2013 року, у разі конкуренції правил підсудності мають застосовуватися правила виключної підсудності.
У відповідності до ч. 1 ст. 30 Цивільного процесуального кодексу України позови, що виникають із приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням майна або основної його частини. Якщо пов'язані між собою позовні вимоги пред'явлені одночасно щодо декількох об'єктів нерухомого майна, спір розглядається за місцезнаходженням об'єкта, вартість якого є найвищою.
Підпунктом а) п. 12 постанови Пленуму Верховного Суду України від 22 грудня 1995 року №20 «Про судову практику у справах за позовами про захист права приватної власності» визначено, що під дійсною вартістю майна розуміється грошова сума, за яку майно може бути продано в даному населеному пункті чи місцевості.
Як роз'яснено в п. 41, 42 Постанови Пленуму Вищого Спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ від 01.03.2013 № 3 «Про деякі питання юрисдикції загальних судів та визначення підсудності цивільних справ» перелік позовів, для яких визначено виключну підсудність є вичерпним і розширеному тлумаченню не підлягає.
Виключну підсудність встановлено для позовів, що виникають із приводу нерухомого майна.
Заявлені позовні вимоги безпосередньо пов'язані із критерієм розмежування виключної підсудності, оскільки випливають із змісту заповіту, складеного відносно нерухомого майна, а відтак, суддя вбачає, що даний спір підлягає розгляду за правилами виключної підсудності спору, передбаченого ч. 1 ст. 30 ЦПК України, оскільки даний позов безпосередньо пов'язаний зі спадкуванням.
Згідно з положеннями статті 181 ЦК до нерухомого майна належать: земельні ділянки, а також об'єкти, розташовані на них, переміщення яких є неможливим без їх знецінення та зміни їх призначення. Наприклад, це позови про право власності на таке майно; про право володіння і користування ним (стаття 358 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній частковій власності та виділ частки із цього майна (статті 364, 367 ЦК); про поділ нерухомого майна, що є у спільній сумісній власності та виділ частки із цього майна (статті 370, 372 ЦК); про право користування нерухомим майном (визначення порядку користування ним); про право, яке виникло із договору найму жилого приміщення, оренди тощо; про визнання правочину з нерухомістю недійсним; про звернення стягнення на нерухоме майно - предмет іпотеки чи застави; розірвання договору оренди землі; стягнення орендної плати, якщо спір виник з приводу нерухомого майна; про усунення від права на спадкування та визначення додаткового строку для прийняття спадщини.
За аналізом наведених правових норм, суддя вказує на те, що зазначення вартості кожного об'єкту нерухомого майна є обов'язковою вимогою до змісту заявленого позову задля визначення підсудності розгляду даної справи у відповідності до ст. 30 ЦПК України.
Зазначаючи ціну позову, позивач повинен обґрунтувати у позовній заяві наведену ним оцінку, оскільки щодо цієї обставини застосовується загальне правило про те, що кожна особа повинна довести обставини, на які вона посилається.
При цьому вартість майна - це грошова сума, за яку це майно може бути придбане у даній місцевості. В якості доказу вартості майна суду можуть бути подані звіт про оцінку майна, витяг з реєстру прав власності на нерухоме майно, а також дійсна вартість майна може підтверджуватись висновком суб'єкта оціночної діяльності.
Прецедентна практика Європейського суду з прав людини виходить з того, що реалізуючи п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод щодо доступності правосуддя та справедливого судового розгляду, кожна держава-учасниця цієї Конвенції вправі встановлювати правила судової процедури, в тому числі й процесуальні заборони чи обмеження, зміст яких є не допустити судовий процес у безладний рух.
З рішення Європейського суду з прав людини у справах «Осман проти Сполученого Королівства» від 28.10.1998 р. та «Креуз проти Польщі» від 19.06.2001 р. вбачається, що право на суд не є абсолютним та воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за самою своєю природою потребує регулювання з боку держави.
Враховуючи наведене вище, суд вважає за необхідне зазначити, що позивач може усунути вказані недоліки позовної заяви шляхом направлення до Дарницького районного суду м. Києва позовної заяви у новій редакції із її копією та копіями всіх документів, що додаються до неї, та відповідно для відповідачів та третьої особи з належними та допустимими доказами дійсної вартості об'єктів нерухомого майна щодо яких існує у даній справі спір.
Дані обставини перешкоджають вирішенню питання про відкриття провадження у справі.
Відповідно до ст. 185 ЦПК України, якщо позовна заява подана без додержання вимог, передбачених ст. 175, 177 ЦПК України та/або несплачено судовий збір, вона підлягає залишенню без руху з наданням строку для усунення недоліків, який не може перевищувати десяти днів з дня вручення ухвали про залишення позовної заяви без руху.
Таким чином, вказана позовна заява підлягає залишенню без руху із наданням позивачеві строку на усунення недоліків.
У разі якщо позивач відповідно до ухвали суду у встановлений строк виконає вимоги, визначені статтями 175 і 177 цього Кодексу, позовна заява вважається поданою в день первісного її подання до суду. Якщо позивач не усунув недоліки позовної заяви у строк, встановлений судом, заява вважається неподаною і повертається позивачеві (ч. 3 ст. 185 ЦПК України).
На підставі викладеного, керуючись ст. 185 ЦПК України, суддя, -
Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , третя особа-Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Мангуш Андрій Миколайович про визнання заповіту недійсним-залишити без руху та надати позивачу строк, який не може перевищувати п'яти днів з дня отримання копії вказаної ухвали, для усунення зазначених недоліків.
Копію ухвали направити позивачу.
Роз'яснити, що якщо у визначений строк недоліки не будуть усунені, позовна заява на підставі ч. 3 ст. 185 ЦПК України буде вважаться неподаною та повернута позивачу.
Ухвала оскарженню не підлягає.
Суддя: