Справа № 752/535/20
Провадження №: 1-кп/752/750/21
20 вересня 2021 року м. Київ
Голосіївський районний суд м. Києва в складі:
головуючого судді ОСОБА_1 ,
за участі секретарів ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,
провівши у відкритому судовому засіданні в м. Києві судовий розгляд кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12018100010008208, відносно ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця м. Артемівськ, Донецька область, громадянина України, з освітою вищою, пенсіонера, проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , раніше не судимого, обвинуваченого за ч.1 ст. 286 КК України,
з участю сторін та інших учасників кримінального провадження:
прокурорів ОСОБА_5 , ОСОБА_6 ,
обвинуваченого ОСОБА_7 ,
захисника ОСОБА_8 ,
потерпілого ОСОБА_9 ,
представників потерпілого ОСОБА_10 , ОСОБА_11 ,
ОСОБА_7 28.08.2018 року приблизно о 18.30 год., керуючи технічно справним автомобілем «Шкода Октавія», реєстраційний номер НОМЕР_1 , з швидкістю біля 5 км/год., рухався по прибудинковій території неподалік будинку № 93 вул. Володимирської у м. Києві.
ОСОБА_7 допустив порушення вимог п.п. 2.3 б); 12.1; 13.1; 13.3 ПДР України, проявив неуважність, відповідно не зреагував на зміну дорожньої обстановки, не дотримався безпечної дистанції та інтервалу, не зменшив швидкість і не зупинився та вчинив наїзд на пішохода ОСОБА_9 , який рухався у попутному напрямку, заподіявши йому тілесні ушкодження середнього ступеню тяжкості.
Порушення водієм ОСОБА_7 вимог 2.3 б); 12.1; 13.1; 13.3 ПДР України, знаходяться у прямому причинному зв'язку з виникненням даної ДТП та її наслідками.
Тобто, ОСОБА_7 визнається винним за ч.1 ст. 286 КК України, - порушення правил безпеки дорожнього руху, особою, яка керує транспортним засобом, що спричинило потерпілому середньої тяжкості тілесні ушкодження.
Обвинувачений ОСОБА_7 не визнав себе винним та користуючись своїм правом, визначеним ст. 63 Конституції України, від дачі показань відмовився. Також не визнав цивільний позов потерпілого. На стадії останнього слова обвинувачений відмітив, що при керуванні транспортним засобом ПДР не порушував. Потерпілий ОСОБА_9 , який гуляв з собакою, коли помітив його автомобіль відсахнувся, у нього підвернулася нога та впав. Наїзду на нього він не вчиняв. Якби стався наїзд, ушкодження були б набагато серйозніші. Оскільки винним себе не визнає, не бачить необхідності відшкодовувати кошти за наслідки, до яких не причетний.
Незважаючи на показання обвинуваченого, з приводу заперечень порушення ним правил дорожнього руху, що стали причиною ДТП та привели до її наслідків, встановлених судом, винність ОСОБА_7 підтверджується сукупністю доказів наданих прокурором, які суд враховує та бере до уваги.
Зокрема, потерпілий ОСОБА_9 повідомив, що 28.08.2018 року ввечері повертався додому та рухався по проходу між будівельним майданчиком. Проїзд був вузький, оскільки були запарковані автомобілі. Пройшов не більше 50 метрів, як з правого боку відчув удар та впав. На плечі у нього була сумка і при падінні вона потягла його на лівий бік. Потім його переїхав автомобіль, який допустив зіткнення з ним. Біль була страшенна. Вивернуло ногу всередину майже на 90 градусів. Помітив, що автомобіль, який вчинив наїзд та переїхав його, почав здавати назад, він зрозумів, що водій намагається втекти. Чітко бачив водія, яким на даний час є обвинувачений та запам'ятав номерний знак автомобіля НОМЕР_1 . ОСОБА_7 зрозумів що помічений ним, зупинився десь за 20 метрів, вийшов та почав на нього кричати, однак не підходив, щоб надати допомогу. В цей час сторонні люди почали на нього кричати, що він накоїв, чому не допомагає. Сторонні ж особи і надали йому допомогу, допомогли піднятися, потім викликали швидку. Уже коли він був в лікарні, до нього приходив обвинувачений. Під час слідства він після допиту як потерпілий, добровільно видав слідчому свій одяг, в якому був під час наїзду. Відмічає, що обвинувачений не надавав допомоги на лікування, уникав суду, щоб уникнути відповідальності. Впав не від того, що підвернув ногу, а від наїзду автомобіля. Просить задовольнити його цивільний позов, оскільки в результаті наїзду йому було завдано як матеріальну так і моральну шкоду, оскільки витрачав кошти на лікування, тривалий час лікувався, відчував фізичний біль, страждання. Наслідки наїзду відчуває ще зараз.
Крім показань потерпілого, винність обвинуваченого підтверджується іншими доказами, дослідженими судом.
Зокрема, протоколом огляду місця дорожньо-транспортної пригоди, та план-схемою і фото таблицями в додаток до нього (т.1 а.с.88-104).
Протоколами проведення слідчих експериментів з участю ОСОБА_9 та ОСОБА_7 (т.1 а.с. 112-119).
Як видно з висновку експерта № 2026/е, при зверненні за медичною допомогою 28.08.2018 року у ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , мали місце такі ушкодження:
садна верхньої третини лівого передпліччя та лівого ліктьового суглоба;
закрита травма правого гомілково-ступневого суглоба у вигляді уламкового перелому епіметадіафізу та медіальної кісточки великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, уламкового перелому дистального кінця малогомілкової кістки зі зміщенням уламків та вивихом стопи;
закрита травма лівої стопи у вигляді перелому основи 5-ї плеснової кістки, підшкірної гематоми тилу стопи.
Утворення вказаних ушкоджень внаслідок падіння ОСОБА_9 з вертикального положення на площину виключається.
Вказані закриті травми за ступенем тяжкості відносяться до тілесного ушкодження середнього ступеню тяжкості, що спричинило тривалий розлад здоров'я на строк понад 21 добу (т.1 а.с.125-130).
Згідно висновку експертного дослідження № 072-34-2019, експерт, який досліджував сім рентгенівських знімків нижніх кінцівок ОСОБА_9 відмітив, що дослідження морфологічних особливостей переломів правої великої та малої гомілкових кісток, а також п'ятої плюснової кістки лівої стопи ОСОБА_12 , а також топографії силових напруг на них, при навантаженнях, які є критичними, дозволяє зробити
висновок про те, що:
переломи великої та малої гомілкових кісток є конструкційними, які утворилися від дії тупого предмету з обмеженою поверхнею контакту над рівнем зовнішньої кісточки правого гомілково-ступневого суглобу у напрямку із середини назовні;
перелом п'ятої плюснової кістки лівої стопи утворився від дії тупого предмету з обмеженою поверхнею контакту, який діяв на тильну (верхню) поверхню кістки у напрямку зверху вниз (т.1 а.с.149-152).
Згідно висновку експертного дослідження № 072-20-2019, експерт, який досліджував одяг та взуття потерпілого ОСОБА_9 , зазначив, що
на брюках - ділянка брудо-пилових нашарувань коричневого кольору на передній половинці зліва;
на кросівках - три пошкодження на носку та бокових поверхнях підошви лівого кросівка ззовні і зсередини.
Пошкодження №№1-3 на лівому кросівку а також брудо-пилові нашарування на брюках утворились за механізмом тертя-ковзання слідосприймаючих поверхонь (тканини брюк та підошви кросівка) об слідоутворюючу поверхню (дорожнє покриття та поверхню колеса).
Ознак переїзду (перекочування) колесом автомобіля на брюках та кросівках не знайдено.
Комплекс пошкоджень на одязі та взутті потерпілого свідчить, що в момент первинного контакту з автомобілем останній знаходився у вертикальному положенні. В момент контакту з транспортним засобом потерпілий був звернутий до нього задньою поверхнею тіла. Після чого в фазі падіння тіла на дорожнє покриття утворилось пошкодження №1 на носку лівого кросівка. Далі в горизонтальному положенні тіла відбувся контакт між лівою стопою та поверхнею колеса, під час якого утворились пошкодження №№2-3 на лівому кросівку (т.1 а.с. 153-158).
Як зазначено експертами у висновку № 031-28-2019 комісійної судово-медичної експертизи за матеріалами кримінального провадження, які наряду з іншим також брали до уваги висновки вищезазначених експертних досліджень одягу та рентгенівських знімків нижніх кінцівок потерпілого, при вивченні медичної документації на ім'я ОСОБА_9 , ІНФОРМАЦІЯ_2 встановлено, що на момент надходження до стаціонару 28.08.2018 о 18 год. 18 хв. у нього мали місце наступні тілесні ушкодження:
- садна верхньої третини лівого передпліччя та лівого ліктьового суглобу;
- закрита травма правого гомілково-ступневого суглобу: уламковий перелом епіметадіафіза та медіальної кісточки великогомілкової кістки зі зміщенням уламків, уламковий перелом дистального кінця малогомілкової кістки зі зміщенням уламків та вивихом стопи;
закрита травма лівої стопи: синець (підшкірна гематома) на тильній поверхні стопи, перелом основи 5-ої плеснової кістки.
Вказані ушкодження спричинені тупим(тупими) предметом(предметами), могли утворитись 28.08.2018 та відносяться;
кожне із саден на лівій верхній кінцівці - до ЛЕГКОГО тілесного ушкодження (за критерієм тривалості розладу здоров'я);
закрита травма правого гомілково-ступневого суглобу та закрита травма лівої стопи - до тілесного ушкодження СЕРЕДНЬОЇ ТЯЖКОСТІ (за критерієм тривалості розладу здоров'я).
Характер (синець, садно, перелом), локалізація та морфологія тілесних ушкоджень, в тому числі морфологія переломів (яка встановлена під час проведення цієї експертизи), з урахуванням наявності пошкоджень взуття ОСОБА_13 , їх локалізації та морфології, все це дає підстави стверджувати про те, що в даному випадку мала місце поєднана транспортна травма:
спочатку - транспортна травма у вигляді зіткнення легкового автомобіля, який рухався, з пішоходом з 3-ма фазами травмування:
1-а фаза - первинний контакт виступаючих передніх частин автомобіля з пішоходом: відсутність пошкоджень на автомобілі та тілесних ушкоджень у пішохода можна пояснити дуже малою швидкістю автомобіля;
2-а та 3-а фази - відкидання тіла пішохода та падіння його на дорожнє покриття, рух тіла по дорозі: утворення саден на лівій верхній кінцівці, утворення пошкодження на носку лівого кросівка.
В момент первинного контакту пішохід знаходився у вертикальному (або близькому до нього) положенні, був звернутий задньою поверхнею тіла до транспортного засобу.
в подальшому - транспортна травма у вигляді переїзд колесом(колесами) транспортного засобу тіла пішохода:
в момент первинного контакту з колесом транспортного засобу пішохід знаходився у горизонтальному положенні (на спині);
переїзд колесом транспортного засобу відбувався через ліву стопу (наїзд із зовнішньої поверхні) - утворення закритої травми лівої стопи та інших пошкоджень на лівому кросівку,та через нижню третину правої гомілки (наїзд із заднє-внутрішньої поверхні гомілки при контактуванні зовнішньої поверхні із дорожнім покриттям).
Встановити експертним шляхом послідовність утворення закритої травми правого гомілково-ступневого суглобу та закритої травми лівої стопи, не можливо.
Приймаючи до уваги морфологічні особливості переломів кісток нижніх кінцівок у ОСОБА_13 , можна повністю виключити можливість їх утворення «внаслідок самостійного падіння», і в даному випадку їх утворення можливо лише при переїзді колесом (колесами) транспортного засобу нижніх кінцівок (т.1 ас. 138-146).
Згідно висновку авто технічної експертизи № 12-1/2889:
В даній дорожній ситуації, з технічної точки зору, водій автомобіля «Skoda Octavia Tour» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_7 повинен був керуватися вимогами пунктів: 13.1; 13.3 ПДР України.
В даній дорожній ситуації в діях водія автомобіля «Skoda Octavia Tour» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_7 експертом, з технічної точки зору, вбачаються невідповідності вимогам пунктів: 13.1; 13.3 Правил дорожнього руху України.
Для оцінки дій пішохода ОСОБА_13 в умовах виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди спеціальних знань в галузі судової автотехніки не потрібно, вони (дії) можуть бути оцінені органами досудового розслідування (судом) самостійні, відповідно до вимог розділу 4 чинних Правил дорожнього
В даній дорожній ситуації водій автомобіля «Skoda Octavia Tour» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_7 мав технічну можливість уникнути наїзду на пішохода ОСОБА_13 шляхом виконання вимог пунктів: 13.1; 13.3 ПДР України.
Причиною виникнення даної дорожньо-транспортної пригоди, з технічної точки зору, є невідповідність дій водія автомобіля «Skoda Octavia Tour» д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_14 вимогам пунктів: 13.1; 13.3 Правил дорожнього руху України.
Питання стосовно перебування дій пішохода ОСОБА_13 в причинно- наслідковому зв'язку з виникненням даної ДТП, може бути вирішене органами досудового розслідування самостійно (т.1 а.с. 163-168).
Тобто, суд відмічає, що показання потерпілого, щодо обставин та механізму отримання ним середньої тяжкості тілесних ушкоджень, тобто в результаті наїзду автомобілем під керуванням обвинуваченого, повністю підтвердили експерти, зокрема відмічаючи, що враховуючи морфологічні особливості переломів кісток нижніх кінцівок у ОСОБА_13 , можна повністю виключити можливість їх утворення «внаслідок самостійного падіння», і в даному випадку їх утворення можливо лише при переїзді колесом (колесами) транспортного засобу нижніх кінцівок. Показання потерпілого та висновки експертиз, як судово-медичних так і авто технічних, по суті повністю спростовують показання обвинуваченого, який відмічав, що наїзду на потерпілого не вчиняв, а пошкодження той отримав результаті падіння.
Вищезазначені та проаналізовані судом докази, які узгоджуються між собою, суд вважає належними, допустимими та в сукупності достатніми для визнання винуватості обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286 КК України поза розумним сумнівом.
Щодо доводів захисника, про визнання недопустимими доказів та, в зв'язку з цим, орієнтування суду на необхідність виправдання обвинуваченого, то суд вважає за необхідне відмітити наступне.
Так, захисник обвинуваченого клопотав про визнання недопустимим доказом протокол огляду місця події, тобто ДТП, від 28.08.2018 року, який був проведений слідчим ОСОБА_15 , оскільки, як зазначає адвокат, прізвища зазначеного слідчого немає в постанові начальника СВ Голосіївського УП ГУ НП в м. Києві від 29.08.2018 року, якою визначалися слідчі для проведення досудового розслідування.
Як вважає суд, вищезазначені доводи адвоката, не є підставою визнавати недопустимим доказом протокол огляду місця події, оскільки, слідчий ОСОБА_15 проводив лише огляд місця події, проведення якого, згідно ст. 214 КПК України, можливе до моменту внесення відомостей в ЄРДР, з якого і починається досудове розслідування та лише після початку якого, керівник органу досудового розслідування своєю постановою визначає слідчого або слідчих.
Захисник також звернувся з клопотанням про визнання недопустимим доказом заяви ОСОБА_9 та висновку експерта № 031-28-2019. Своє клопотання захисник обґрунтовує тим, що під час відкриття матеріалів кримінального провадження, стороні захисту не було надано жодного документу, яким би орган досудового розслідування вилучив чи отримав в будь-який інший спосіб одяг в який був одягнутий потерпілий на момент скоєння ДТП. Більше того, захисник відмічає, що оскільки статус одягу, який був предметом експертного дослідження невідомий, висновок експерта слід визнати недопустимим доказом.
З доводами захисту суд не погоджується та відкидає їх з наступних підстав. Так, під час допиту в судовому засіданні потерпілий ОСОБА_9 відмітив, що він після допиту добровільно надав слідчому одяг, в якому був одягнутий та на якому залишилися сліди пов'язані з вчиненням наїзду на нього. Обставини надання потерпілим одягу слідчому також відображені в його розписці від 04.09.2018 року, яка надана прокурором суду та була досліджена (т.11 а.с. 111). Отримання слідчим предметів, зокрема одягу у вище зазначений спосіб, та подальше його надання та використання під час проведення експертизи, як вважає суд не є порушенням вимог процесуального законодавства, зважаючи на обставини того, що згідно вимог ст. 93 КПК України, сторона обвинувачення здійснює збирання доказів шляхом проведення не тільки слідчих (розшукових) дій та негласних слідчих (розшукових) дій, а й шляхом витребування та отримання в т.ч. від фізичних осіб, як в даному випадку, речей, документів, відомостей, висновків експертів, висновків ревізій та актів перевірок, проведення інших процесуальних дій, передбачених цим Кодексом.
Що стосується клопотання захисника про визнання недопустимими доказами повідомлення про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні та постанови про призначення групи прокурорів у кримінальному провадженні від 29.08.2018 року підписаних заступником керівника прокуратури, оскільки на момент їх відкриття стороні захисту, під час виконання вимог ст. 290 КПК України, вони були без підпису, то суд відмічає, що таке клопотання не підлягає задоволенню, оскільки в розпорядження суду стороною обвинувачення вищезазначені документи надані з підписами уповноваженої особи.
Підсумовуючи результати судового розгляду, суд прийшов до висновку про достатність належних та допустимих доказів, які в сукупності поза розумним сумнівом, підтверджують винність обвинуваченого ОСОБА_7 у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286 КК України.
Судом було роз'яснено стороні захисту можливість звільнення обвинуваченого від кримінальної відповідальності на підставі ст. 49 КК України, тобто за строками давності, однак захисник наполягав на врахуванні зазначеної обставини лише при винесенні вироку і з клопотанням про звільнення від кримінальної відповідальності не звертався.
При призначенні покарання суд враховує, тяжкість вчиненого кримінального правопорушення, обставини, які пом'якшують та обтяжують покарання, особу винного, який раніше не судимий, на обліку у лікаря нарколога та психіатра не перебуває.
Обставиною, що пом'якшує покарання, суд визнає незадовільний стан здоров'я обвинуваченого.
Обставин, що обтяжують покарання, не встановлено.
Зважаючи на обставини вчинення кримінального правопорушення, позицію обвинувачення та потерпілого, висловлені в ході судових дебатів, особу винного, суд вважає, що обвинуваченому слід призначити покарання у виді штрафу з позбавленням права керувати транспортними засобами.
Враховуючи, що згідно вимог ст. 4 КК України, кримінальна протиправність і караність, а також інші кримінально-правові наслідки діяння визначаються законом про кримінальну відповідальність, що діяв на час вчинення цього діяння, зважаючи також на вимоги ст. 5 КК України, штраф обвинуваченому визначити в розмірі санкції, яка діяла на час вчинення кримінального правопорушення.
Водночас, в ходів судового розгляду кримінального провадження, встановлено обставини, які свідчать про необхідність звільнення обвинуваченого від покарання.
Так, згідно ч.5 ст. 74 КК України, особа також може бути за вироком суду звільнена від покарання на підставах передбачених статтею 49 цього Кодексу.
Як встановлено в ході судового розгляду, обвинувачений 28.08.2018 року вчинив кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст. 286 КК України, у вчиненні якого суд визнає його винним. На час його вчинення, зазначене кримінальне правопорушення, згідно ст. 12 КК України, класифікувалося як злочин невеликої тяжкості, за який передбачено найбільш суворе покарання у виді обмеження волі на строк до 3 років.
Згідно ст. 49 КК України, особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з дня вчинення нею злочину і до набрання вироком законної сили минуло: п.2) три роки - у разі вчинення кримінального правопорушення невеликої тяжкості, за який передбачено покарання у виді обмеження або позбавлення волі.
Оскільки суд визнає винним обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення невеликої тяжкості (класифікація на момент вчинення), і з моменту його вчинення пройшли строки давності, суд вважає за необхідне, керуючись ст.ст.4,5, 12, 49, 74 КК України, призначивши покарання у виді штрафу в розмірі, який був визначений в санкції статті на час його вчинення, з позбавленням права керувати транспортними засобами, звільнити обвинуваченого від покарання.
Слід також відмітити, що на даний час кримінальне правопорушення передбачене ч.1 ст. 286 КК України, у вчиненні якого суд визнає винним ОСОБА_7 , згідно ст.12 КК України (в редакції з 01.07.2020 року) класифікується як нетяжкий злочин, і відповідно до вимог ст. 49 КК України, передбачено можливість звільнення особи, якщо з дня його вчинення також минуло три роки.
Стягнути з обвинуваченого на користь держави документально підтверджені витрати на залучення експертів, відповідно до вимог ст. 124 КПК України.
В ході судового розгляду, шляхом вивчення позовної заяви та доказів в її обґрунтування, було встановлено, що в результаті ДТП потерпілому ОСОБА_9 було завдано матеріальну шкоду, розмір якої підтверджено наданими доказами в її обґрунтування та моральну шкоду.
Враховуючи викладене, суд прийшов до висновку, що цивільний позов потерпілого в частині відшкодування матеріальної шкоди, слід задовольнити і стягнути на користь потерпілого ОСОБА_9 з обвинуваченого ОСОБА_7 26 514 гривень.
Приписами статті 23 ЦК України встановлено, що особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, зокрема, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів; у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Відповідно до роз'яснень викладених в Постанові Пленуму Верховного Суду України від 31.03.1995 року № 4 „Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування моральної шкоди ”, під моральною шкодою слід розуміти витрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
В даному випадку, судом встановлено факт завдання потерпілому ОСОБА_9 моральної шкоди внаслідок ДТП, оскільки він отримав середньої тяжкості тілесні ушкодження, та, враховуючи його вік та стан здоров'я, переніс стрес, певні хвилювання, фізичний біль, тощо. При визначенні розміру моральної шкоди, суд вважає доведеним розмір моральної шкоди в сумі 10 000 (десять тисяч) гривень, який, як вважає суд, є співмірним із завданими збитками і відповідає принципу справедливості та розумності.
Керуючись ст.ст. 368, 370, 374 КПК України, суд
ОСОБА_4 визнати винуватим у вчиненні кримінального правопорушення передбаченого ч.1 ст. 286 КК України та призначити покарання у виді штрафу в розмірі 500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 8500 (вісім тисяч п'ятсот) грн. з позбавленням права керувати транспортними засобами на строк один рік.
На підставі ст.ст. 49, 74 КК України, ОСОБА_7 від призначеного покарання звільнити у зв'язку із закінченням строків давності.
Згідно вимог ст. 124 КПК України, стягнути з ОСОБА_7 на користь держави документально підтверджені витрати в сумах:
1796,90 грн., - висновок експерта № 2026/е;
10341,90 грн., - висновок експерта № 031-28-2019;
1099,07 грн., - висновок експерта № 12-1/2889.
Цивільний позов потерпілого задовольнити та на користь ОСОБА_9 стягнути з обвинуваченого ОСОБА_7 26 514 гривень матеріальної шкоди та 10 000 (десять тисяч) моральної шкоди.
Копію вироку негайно після його проголошення вручити обвинуваченому та прокурору.
Вирок суду може бути оскаржений до Київського апеляційного суду через Голосіївський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня проголошення.
Суддя ОСОБА_1