Справа № 357/364/21
Провадження 2/357/1623/21
Категорія 9
08 вересня 2021 року Білоцерківський міськрайонний суд Київської області у складі:
головуючий суддя - Цукуров В. П. ,
секретар судового засідання - Чайка О.В., ,
за участю представника відповідача за первісним позовом та позивача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - адвоката Кардаш М.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні, в залі суду №1, в місті Біла Церква Київської області за правилами загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності, -
У січні 2021 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю, в якій позивач просить суд визнати спільною сумісною власністю ОСОБА_2 і ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину квартири АДРЕСА_1 .
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що в червні 2014 року відповідач разом із сином від першого шлюбу ОСОБА_4 , переїхала до позивача в США в АДРЕСА_2 для подальшого спільного проживання, як чоловік і дружина однією сім'єю, але без реєстрації шлюбу.
15.08.2014 року позивач та відповідач зареєстрували шлюбу в штаті Вашингтон, округ Кінг, а ІНФОРМАЦІЯ_1 від шлюбу народилася дочка ОСОБА_5 .
Між позивачем та відповідачем склались притаманні для подружжя стосунки, а саме: спільне проживання, ведення спільного побуту, позивач піклувався про побутові сімейні відносини на засадах взаємної любові, поваги та взаєморозуміння, здійснював повне матеріальне утримання дружини та дитини, оскільки відповідач до народження дитини та після цього не працювала.
За період спільного проживання позивач та відповідач придбали квартиру АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири, посвідченого 21.01.2016 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Федорякою О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 93.
Позивач вказує, що на даний момент відносини між позивачем та відповідачем зіпсувались, а тому виникла необхідність поділити майно, що є спільною сумісною власністю.
25.01.2021 року ухвалою суду позовну заяву залишено без руху, позивачу надано строк для усунення недоліків.
05.03.2021 року після усунення недоліків ухвалою суду прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі та призначено до розгляду за правилами спрощеного позовного провадження.
22.04.2021 року через канцелярію суду представником відповідача було подано відзив на позовну заяву, у якому відповідач зазначила, що позов не визнає та заперечує проти позову в зв'язку з його безпідставністю та необґрунтованістю.
Відповідач стверджує, що спірна квартира була придбана за її особисті грошові кошти, виручені нею від продажу належної їй на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_3 , і жодних грошових коштів, належних позивачу для придбання спірної квартири витрачено не було, а тому вважає, що нею спростована презумпція спільності права власності подружжя на спірну квартиру, і в задоволенні позовних вимог позивача слід відмовити.
Відповідача також вказує, що на момент існування спору у власності відповідачки відсутня спірна квартира, про що достеменно відомо позивачу, і на даний час власником такої квартири є ОСОБА_6 , на підставі договору купівлі продажу від 03.08.2018 року, тому вважає, що визнати за позивачем право власності на спірну квартиру в порядку поділу без визнання недійсними договорів купівлі продажу спірної квартири та без залучення до даного спору сторін таких договорів в якості відповідачів, відсутні правові підстави для задоволення позову.
22.04.2021 року через канцелярію суду представником відповідача було подано зустрічну позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності, в якій позивач просила суд визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , придбану нею 21.01.2016 року за кошти, які належали особисто ОСОБА_1 .
В обґрунтування зустрічного позову позивач зазначила, що 26.03.2012 року на підставі договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Якименською Л.Л., зареєстровано в реєстрі за № 431, позивач за зустрічним позовом за особисті кошти, придбала квартиру АДРЕСА_3 .
24.11.2015 позивач продала зазначену квартиру на підставі договору купівлі продажу, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Федорякою О.С., зареєстровано в реєстрі за № 2331.
21.01.2016 року за виручені від продажу належної їй на праві особистої приватної власності квартири АДРЕСА_3 , позивач придбала квартиру АДРЕСА_1 на підставі Договору купівлі-продажу, посвідченого 21.01.2016 приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Федорякою О.С., зареєстровано в реєстрі за № 93.
Позивач стверджує, що жодних грошових коштів, належних відповідачу за зустрічним позовом для придбання спірної квартири витрачено не було.
10.06.2021 року ухвалою суду прийнято зустрічний позов та постановлено перейти до розгляду справи за правилами загального позовного провадження.
01.07.2021 року засобами поштового зв'язку на адресу суду надійшла підписана представником позивача за первісним позовом відповідь на відзив на позовну заяву про поділ майна, що є спільною сумісною власністю.
01.07.2021 року засобами поштового зв'язку на адресу суду надійшов підписаний представником відповідача за зустрічним позовом відзив на зустрічну позовну заяву про визнання права особистої приватної власності, в якому відповідач зустрічний позов не визнав та просив відмовити у його задоволенні в повному обсязі.
Вважає, що позивачем за зустрічним позовом не доведено права особистої приватної власності на спірну квартиру та не скасовано презумпцію права спільної сумісної власності подружжя на майно, яке набуто ними в період шлюбу.
07.07.2021 року засобами поштового зв'язку на адресу суду надійшла підписана представником позивача за зустрічним позовом відповідь на відзив.
13.07.2021 року ухвалою суду закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до судового розгляду по суті.
08.09.2021 в судовому засіданні представник ОСОБА_1 адвокат Кардаш М.О. підтримав заявлені зустрічні позовні вимоги та надав суду пояснення по суті справи.
Первісний позов не визнав, заперечив проти його задоволення та надав пояснення аналогічні викладеним у відзиві на позов та відповіді на відзив.
В судове засідання позивач за первісним позовом, відповідач за зустрічним позовом ОСОБА_2 не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник ОСОБА_2 - адвокат Хоменко В.О. в судове засідання не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином, на адресу суду надіслав клопотання, в якому просив розглянути справу за відсутності позивача та його представника за наявним в матеріалах справи доказами.
Вислухавши пояснення представника ОСОБА_1 , повно, об'єктивно та всебічно дослідивши матеріали даної справи, суд встановив наступні фактичні обставини та зміст спірних правовідносин.
В червні 2014 року ОСОБА_1 разом із сином від першого шлюбу ОСОБА_4 , 1999 року народження, переїхала до ОСОБА_2 в США в м. Аубурн, вул. Монтевіста Драйв південний схід - 6721 округу Кінг штату Вашингтон.
В період з серпня 2014 року по березень 2018 року сторони спільно проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.
Зазначені обставини визнано всіма учасниками справи і в силу ч. 1 ст. 82 ЦПК України не підлягають доказуванню.
Судом встановлено, що ОСОБА_7 змінила прізвище на ОСОБА_1 , що підтверджується свідоцтвом про зміну імені серії НОМЕР_1 від 03.03.2018 року.
Судом також встановлено, на підставі договору купівлі-продажу від 26.03.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Якименською Л.Л., зареєстровано в реєстрі за № 431, ОСОБА_7 на праві особистої приватної власності належала квартира АДРЕСА_3 .
24.11.2015 року ОСОБА_7 , від імені якої діяв ОСОБА_8 по довіреності, посвідченій Отрох Н.М., приватним нотаріусом в Штаті Вашингтон 22.09.2015 року, продала квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 24.11.2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Федорякою О.С., зареєстрованим в реєстрі за № 2331.
Відповідно до умов п. 2.1 вказаного договору купівлі-продажу, продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 96 866,00 грн., які отримані представником продавця від покупців при посвідченні цього договору.
21.01.2016 року ОСОБА_7 , від імені якої діяв ОСОБА_8 по довіреності, посвідченій Отрох Н.М., приватним нотаріусом в Штаті Вашингтон 02.12.2015 року, придбала квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 21.01.2016 року, посвідченим приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Федорякою О.С., зареєстрованим в реєстрі за № 93.
Відповідно до умов п. 2.1 вказаного договору, продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 77 138,00 грн., які отримані продавцем від представника покупця при посвідченні цього договору. При цьому сторони свідчать, що вони обізнані стосовно ринкових цін на аналогічні квартири; за їх розсудом визначена в цьому договорі вартість саме цієї квартири є справедливою і відповідає її дійсній вартості.
19.03.2018 року ОСОБА_8 , діючи від імені ОСОБА_7 за довіреністю посвідченою 22.01.2016 приватним нотаріусом в Штаті Вашингтон, США, ОСОБА_9 , продав квартиру АДРЕСА_1 , що підтверджується договором купівлі-продажу квартири від 19.03.2018 року, посвідченим приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Федорякою О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 779.
Судом також встановлено, і це вбачається з наявної в матеріалах справи інформаційної довідки № 253801650 від 21.04.2021 року, що на підставі договору купівлі-продажу від 03.08.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Кушнір Н.Б., зареєстрованого в реєстрі за № 1091, власником квартири АДРЕСА_1 , є ОСОБА_6 .
Вказані обставини підтверджуються наявними в матеріалах справи письмовими доказами.
При вирішенні спору, суд виходить з наступних норм процесуального і матеріального права України.
Відповідно до ч. 1 ст. 4 Цивільного процесуального кодексу України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 74 Сімейного кодексу України якщо жінка та чоловік проживають однією сім'єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними. На майно, що є об'єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу.
У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» роз'яснено, що при застосуванні статті 74 СК, що регулює поділ майна осіб, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, судам необхідно враховувати, що правило зазначеної норми поширюється на випадки, коли чоловік та жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі і між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.
Згідно із п. 24 зазначеної Постанови до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб.
Відповідно до ст. 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).
Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя.
У ч. 1 ст. 61 СК України передбачено, що об'єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.
Відповідно до ч. 1 ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об'єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.
Зазначені норми закону свідчать про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Ця презумпція може бути спростована й один із подружжя може оспорювати поширення правового режиму спільного сумісного майна на певний об'єкт, в тому числі в судовому порядку. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.
Така правова позиція висловлена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.11.2018 року у справі № 372/504/17 (провадження № 14-325цс18).
Разом з тим, за змістом п. 3 ч. 1 ст. 57 СК України особистою приватною власністю дружини, чоловіка є: майно набуте нею, ним до шлюбу, майно набуте за час шлюбу, але на підставі договору дарування або в порядку спадкування, майно набуте нею, ним за час шлюбу, але за кошти, які належали їй, йому особисто.
У разі придбання майна хоча й у період шлюбу, але за особисті кошти одного з подружжя, це майно є особистою приватною власністю того з подружжя, за особисті кошти якого воно придбане.
Як роз'яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21.12.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з'ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина третя статті 368 ЦК України) відповідно до частин другої, третьої статті 325 ЦК України можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім'я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.
Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, в тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов'язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них.
Відповідно до ч., ч. 1, 3 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.
Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Статтею 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона зобов'язана довести ті обставини, на які вона посилається в обґрунтування своїх вимог і заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, а обов'язок надання доказів покладається на сторони та інших осіб, які беруть участь у справі. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Відповідно до вимог ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтуються на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Оцінка надається як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі.
Як було встановлено судом, в період з серпня 2014 року по березень 2018 року сторони спільно проживали однією сім'єю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу.
На підставі договору купівлі-продажу від 26.03.2012 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Якименською Л.Л., зареєстровано в реєстрі за № 431, ОСОБА_7 на праві особистої приватної власності належала квартира АДРЕСА_3 .
24.11.2015 року ОСОБА_7 , від імені якої діяв ОСОБА_8 по довіреності посвідченій Отрох Н.М., приватним нотаріусом в Штаті Вашингтон 22.09.2015 року, продала квартиру АДРЕСА_3 , що підтверджується договором купівлі-продажу від 24.11.2015 року, посвідченим приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Федорякою О.С., зареєстрованим в реєстрі за № 2331.
Згідно з п. 2.1 вказаного договору купівлі-продажу, продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 96 866,00 грн., які отримані представником продавця від покупців при посвідченні цього договору.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 1006 Цивільного кодексу України, повірений зобов'язаний негайно передати довірителеві все одержане у зв'язку з виконанням доручення.
Однак, в матеріалах справи відсутні докази того, що ОСОБА_8 як повірений передав своїй довірительці особисто грошові кошти у розмірі 96 866,00 грн., отримані ним від продажу квартири, яка належала їй на праві особистої приватної власності.
Під час перебування у фактичних шлюбних відносинах, а саме 21.01.2016 року ОСОБА_7 , від імені якої діяв ОСОБА_8 по довіреності посвідченій Отрох Н.М., приватним нотаріусом в Штаті Вашингтон 02.12.2015 року, на підставі договору купівлі-продажу від 21.01.2016 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Федорякою О.С., зареєстрованого в реєстрі за № 93, придбала квартиру АДРЕСА_1 .
Відповідно до умов п. 2.1 вказаного договору, продаж квартири за домовленістю сторін вчинено за 77 138,00 грн., які отримані продавцем від представника покупця при посвідченні цього договору. При цьому сторони свідчать, що вони обізнані стосовно ринкових цін на аналогічні квартири; за їх розсудом визначена в цьому договорі вартість саме цієї квартири є справедливою і відповідає її дійсній вартості.
При цьому, позивач за первісним позовом не надав доказів, що для придбання спірної квартири були витрачені кошти, зароблені спільною участю подружжя або їх спільною працею.
При цьому, позивач за первісним позовом, посилаючись на свої декларації про доходи за 2012-2014 роки відповідно до яких він отримав дохід за вказаний період в сумі 1 154 855, 76 доларів США, а також на нотаріально засвідчене Letter of ownership (засвідчення права власності) від 07.05.2018 року, стверджує, що спірна квартира цілком і повністю придбана за його особисті кошти.
Суд вважає безпідставним доводи позивача за первісним позовом, про те, що спірна квартира була придбана за його особисті кошти, оскільки факт наявності коштів та подані декларації про доходи не підтверджують тих обставин, що спірне майно було придбано саме за кошти, які були зароблені ним до початку спільного проживання, оскільки придбання спірної квартири відбулося у 2016 році, майже через півтора роки спільного проживання сторін.
Не зазначено жодних відомостей про спірну квартиру і в нотаріально засвідченому Letter of ownership (засвідчення права власності) від 07.05.2018 року.
Суд відхиляє доводи відповідача за зустрічним позовом про те, що у 2016 році ОСОБА_1 переказала з США до України для ОСОБА_10 та ОСОБА_8 223 100,00 доларів США та 89 800,00 доларів США для ОСОБА_8 , і що в період з 24.11.2015 року по 21.01.2016 року ОСОБА_1 , крім спірної квартири, придбала у власність ще три квартири, оскільки вони не спростовують тих обставин, що 21.01.2016 року спірна квартира була придбана за особисті кошти ОСОБА_1 , а саме за 77 138,00 грн., які були виручені нею від продажу належної їй на праві приватної особистої власності квартири АДРЕСА_3 .
Разом з тим, як вже було зазначено вище та вбачається з договору купівлі-продажу квартири від 21.01.2016 року, спірна квартира була придбана не за долари США, а за національну валюту України, а саме за кошти в сумі 77 138,00 грн., які були отримані продавцем від представника покупця ОСОБА_8 .
Таким чином, судом встановлено, що за час перебування сторін у фактичних шлюбних відносинах, ОСОБА_7 на підставі договору купівлі-продажу, посвідченого 21.01.2016 року приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Федорякою О.С., зареєстровано в реєстрі за № 93, була придбана квартира АДРЕСА_1 за кошти, які належали їй особисто та були виручені від продажу належної їй на праві приватної особистої власності квартири АДРЕСА_3 , а тому вказане майно було її особистою приватною власністю.
Презумпція спільності права власності подружжя на спірну квартиру відповідачем за первісним позовом спростована, а доводи позивача про придбання спірної квартири за його особисті кошти в ході розгляду справи свого підтвердження не знайшли.
Разом з тим, як роз'яснив судам Пленум Верховного Суду України в п. 24 постанови від 2112.2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», до складу майна, що підлягає поділу, включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи.
Отже, вирішуючи спір про поділ майна подружжя, суд повинен встановити факт наявності у подружжя майна, набутого ними у шлюбі, яке підлягає поділу.
Як вже зазначалося, 19.03.2018 року між ОСОБА_8 як представником продавця, який діє від імені ОСОБА_7 за довіреністю посвідченою 22.01.2016 приватним нотаріусом в Штаті Вашингтон, США, ОСОБА_9 , та покупцем ОСОБА_10 було укладено договір купівлі-продажу квартири, посвідчений приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Київської області Федорякою О.С., зареєстрований в реєстрі за № 779, відповідно до умов якого продавець передав, а покупець прийняв у власність квартиру АДРЕСА_1 .
При цьому, у справі № 357/2368/19 за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_8 про стягнення коштів, судами було встановлено, що кошти отримані від продажу спірної квартири ОСОБА_8 передав ОСОБА_2 .
В матеріалах справи також міститься розписка ОСОБА_2 від 12.04.2018 року про те, що він отримав від ОСОБА_8 повний розрахунок за продаж квартири за адресою АДРЕСА_4 в розмірі 180 000,00 грн.
Вказані обставини свідчать про обізнаність ОСОБА_2 про факт відчуження спірної квартири третім особам.
Також судом встановлено, що на час вирішення спору, власником спірної квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 03.08.2018 року, посвідченого приватним нотаріусом Білоцерківського міського нотаріального округу Кушнір Н.Б., зареєстрованого в реєстрі за №1091, є інша особа - ОСОБА_6 .
Позивач за первісним позовом просить суд визнати спільною сумісною власністю квартиру АДРЕСА_1 , визнавши за ОСОБА_2 право власності на 1/2 частину вказаної квартири.
Позивач за зустрічним позовом просить суд визнати за ОСОБА_1 право особистої приватної власності на квартиру АДРЕСА_1 , придбану нею 21.01.2016 року за кошти, які належали особисто ОСОБА_1 .
Однак, перебування спірної квартири на час розгляду і вирішення справи по суті у власності іншої особи, яка не залучена у встановленому законом порядку за клопотаннями сторін до участі у справі, вказує на неможливість як її поділу, так і на неможливість визнання на неї права особистої приватної власності сторони.
В матеріалах справи відсутні докази того, що договір купівлі-продажу квартири від 19.03.2018 року чи договір купівлі-продажу від 03.08.2018 року визнані в судовому порядку недійсним чи удаваним.
Таких вимог позивачі за первісним та зустрічним позовами також не заявляли.
Разом з тим, правом визначення відповідачів, предмета та підстав позову наділений лише позивач, як і правом наданим йому ст. 51 ЦПК України, заявити клопотання про залучення співвідповідача чи заміну неналежного відповідача.
Однак, позивачами не заявлено клопотань про залучення до участі у справі в якості відповідача теперішнього власника спірної квартири ОСОБА_6 .
В свою чергу, суд позбавлений можливості з власної ініціативи залучити до участі у справі співвідповідача чи замінити первісного відповідача належним відповідачем.
Враховуючи вищевикладене та оцінюючі наявні у справі докази в їх сукупності, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення як первісного позову про поділ майна, що є спільною сумісною власністю так і зустрічного позову про визнання права особистої приватної власності.
Відповідно до приписів ст. 141 ЦПК України, у зв'язку з відмовою у задоволенні первісного і зустрічного позовів судові витрати необхідно залишити за сторонами.
Згідно з ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим кодексом випадках.
Таким чином, справу розглянуто в межах заявлених позивачами позовних вимог, з урахуванням обраного ними способу захисту права та на підставі поданих доказів.
На підставі вищевикладеного та керуючись ст.ст. 3, 12, 13, 81, 141, 254, 263, 264-265, 273, 352, 354 ЦПК України, суд -
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про поділ майна, що є спільною сумісною власністю - відмовити.
У задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права особистої приватної власності - відмовити.
Судові витрати залишити за сторонами.
Апеляційну скаргу на рішення суду може бути подано учасниками справи, а також особами, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов'язки, протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Апеляційна скарга подається до Київського апеляційного суду безпосередньо або через Білоцерківський міськрайонний суд Київської області.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повне судове рішення складено 20.09.2021 року.
СуддяВ. П. Цукуров