Справа № 134/1571/20
Провадження № 22-ц/801/2042/2021
Категорія: 56
Головуючий у суді 1-ї інстанції Кантониста О. О.
Доповідач:Медвецький С. К.
16 вересня 2021 рокуСправа № 134/1571/20 м. Вінниця
Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
судді-доповідача - Медвецького С. К.,
суддів: Денишенко Т. О., Оніщука В. В.,
учасники справи:
позивач - ОСОБА_1 ,
відповідач - ОСОБА_2 ,
розглянув у порядку письмового провадження цивільну справу № 134/1571/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 23 липня 2021 року, ухвалене у складі судді Кантонистої О. О. у залі суду, повний текст якого складено 28 липня 2021 року,
встановив:
Короткий зміст позовних вимог
У жовтні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 про повернення коштів, отриманих без достатніх правових підстав.
Позовні вимоги мотивовано тим, що ІНФОРМАЦІЯ_1 помер його батько - ОСОБА_2
ІНФОРМАЦІЯ_2 в с. Красносілка Крижопільського району померла його баба - ОСОБА_3 .
Після смерті ОСОБА_3 залишилась спадщина до складу якої увійшли земельні ділянки на території Красносільської сільської ради площею 1,6194 га, кадастровий номер 0521984200:05:002:0024 та площею 1,7201 га, кадастровий номер 0521984200:05:002:0023.
На день смерті ОСОБА_3 він та його брат - ОСОБА_4 , були неповнолітніми, а тому прийняли спадщину після смерті баби, яка мала належати їхньому батькові, відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України.
29 квітня 2015 року державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори Дерев'янчук А. В. було видано свідоцтва про право на спадщину № 499 та № 500, згідно яких право власності на вищезазначені земельні ділянки перейшло до ОСОБА_2 .
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 липня 2020 року визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину від 29 квітня 2015 року № 499 та № 500.
Визнано за ним право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,7201 га.
Таким чином, він являється власником успадкованої земельної ділянки з 23 вересня 2007 року, тобто з дня смерті ОСОБА_3 .
Як при житті ОСОБА_3 , так і після її смерті, отримана ним в спадщину земельна ділянка знаходилась в оренді ТОВ «Кряж і Ко». За загальним правилом орендатори земельних ділянок виплачують орендну плату за використання земельної ділянки спадкоємцям за останні три роки, тобто в межах строку позовної давності.
З довідок ТОВ «Кряж і Ко» слідує, що відповідач ОСОБА_2 отримав орендну плату за використання товариством земельної ділянки площею 1,7201 га на території Красносільської сільської ради, кадастровий номер 0521984200:05:002:0023 у таких розмірах: за 2018 рік - 9 503,11 грн, за 2019 рік - 9 937,89 грн, за 2020 рік - 11 180,12 грн, а всього 30 621,12 грн.
Відповідач знав про безпідставне володіння земельною ділянкою, оскільки він оформив її шляхом приховання відомостей про наявність інших спадкоємців та надав нотаріусу неправдиві дані про своє місце проживання. Орендну плату за 2020 рік ОСОБА_2 взагалі отримав достроково в квітні 2020 року після отримання позовної заяви про визнання права власності в порядку спадкування на земельну ділянку.
Посилаючись на те, що відповідач безпідставно володів земельною ділянкою і отримував орендну плату, ОСОБА_1 просив суд стягнути з ОСОБА_2 на його користь безпідставно отриманий дохід від використання земельної ділянки за останні 3 роки у розмірі 30 621,12 грн.
Короткий зміст рішення суду першої інстанції
Рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 23 липня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 11 180,12 грн безпідставно отриманих коштів у розмірі орендної плати за земельну ділянку за 2020 рік.
У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.
Вирішено питання розподілу судових витрат.
Рішення суду першої інстанції мотивовано тим, що отримання відповідачем орендної плати за 2020 рік, після того як позивач зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку, позбавило ОСОБА_1 на належні йому кошти за оренду земельної ділянки.
Щодо стягнення орендної плати за 2018 - 2019 роки місцевий суд виходив з того, що відсутні підстави для стягнення з відповідача на користь позивача коштів за орендну плату, оскільки ОСОБА_1 у ці роки не був власником земельної ділянки.
Короткий зміст вимог апеляційної скарги
У серпні 2021 року ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій, посилаючись на неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить рішення в частині відмови в задоволенні позову скасувати й ухвалити нове судове рішення про задоволення позовних вимог.
Рух справи в суді апеляційної інстанції
Відповідно до протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями Вінницького апеляційного суду від 26 серпня 2021 року для розгляду указаної справи визначено склад колегії суддів: головуючий суддя - Медвецький С. К., судді: Денишенко Т. О., Оніщук В. В.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 27 серпня 2021 року відкрито апеляційне провадження у справі та надано відповідачу строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.
Ухвалою Вінницького апеляційного суду від 06 вересня 2021 року справу призначено до розгляду на 16 вересня 2020 року у порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Аргументи учасників справи
Доводи особи, яка подала апеляційну скаргу
Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для задоволення позову та не надав належної правової оцінки тому, що правочин визнаний судом недійсним, а відтак недійсний з моменту його вчинення. Отже, після визнання недійсним свідоцтва про право на спадщину, позивач є власником земельних ділянок саме з 29 квітня 2015 року. За таких обстави, відповідно до статті 1214 ЦК України відповідач зобов'язаний відшкодувати всі доходи, які він одержав за користуванням земельною ділянкою без достатньої правової підстави.
Доводи особи, яка подала відзив на апеляційну скаргу
ОСОБА_2 подав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначає, що позивач набув право на отримання орендної плати з часу державної реєстрації права власності на земельну ділянку. Вважає доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не заслуговують на увагу.
Фактичні обставини справи, встановлені судом
Судом установлено, що рішенням Крижопільського районного суду Вінницької області від 13 липня 2020 року визнано недійсними свідоцтва про право на спадщину від 29 квітня 2015 року № 499 та № 500, видані державним нотаріусом Крижопільської державної нотаріальної контори Дерев'янчук А. В. та визнано за ОСОБА_1 право на спадщину за законом на земельну ділянку площею 1,7201 га на території Красносільської сільської ради, кадастровий номер 0521984200:05:002:0023.
31 серпня 2020 року ОСОБА_1 зареєстрував право власності на земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,7201 га, кадастровий номер 0521984200:05:002:0023, яка розташована на території Красносільської сільської ради Крижопільського району Вінницької області, що підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 222412177 від 02 вересня 2020 року.
Відповідно до витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію іншого речового права № 222412716 від 02 вересня 2020 року орендарем вищевказаної земельної ділянки є сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю «Кряж і Ко».
З довідок про доходи слідує, що ОСОБА_2 отримав від ТОВ «Кряж і Ко» за надання в оренду земельної ділянки з кадастровим номером 0521984200:05:002:0023, згідно договору № 264 від 25 лютого 2015 року: у 2018 році - 9 503,11 грн, у 2019 році - 12 180,12 грн, у 2020 році - 11 180,12 грн.
Позиція суду апеляційної інстанції
Апеляційний суд у складі судової колегії, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи і обговоривши підстави апеляційної скарги, дійшов наступних висновків.
Згідно з частиною третьою статті 3 ЦПК України провадження в цивільних справах здійснюється відповідно до законів, чинних на час вчинення окремих процесуальних дій, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до статті 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
За змістом частин першої, другої та п'ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права і з дотриманням норм процесуального права.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Указаним вимогам рішення суду першої інстанції в частині відмови у задоволенні позову не відповідає.
Між сторонами виник спір з приводу повернення безпідставно набутих коштів.
Предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв'язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.
Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов'язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.
Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.
У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.
Такий правовий висновок викладено у постановах Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі № 922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) та від 13 лютого 2019 року у справі № 320/5877/17 (провадження № 14-32цс19).
Зобов'язання з безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна (відсутність положень закону, адміністративного акта, правочину або інших підстав, передбачених статтею 11 ЦК України).
Загальна умова частини першої статті 1212 ЦК України звужує застосування інституту безпідставного збагачення у зобов'язальних (договірних) відносинах, бо отримане однією зі сторін у зобов'язанні підлягає поверненню іншій стороні на цій підставі тільки за наявності ознаки безпідставності такого виконання.
Набуття однією зі сторін зобов'язання майна за рахунок іншої сторони в порядку виконання договірного зобов'язання не вважається безпідставним.
Тобто в разі, коли поведінка набувача, потерпілого, інших осіб або подія утворюють правову підставу для набуття (збереження) майна, положення статті 1212 ЦК України можна застосовувати тільки після того, як така правова підстава в установленому порядку скасована, визнана недійсною, змінена, припинена або була відсутня взагалі.
Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідносин і їх юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.
З матеріалів справи слідує, що безпідставно набуті кошти, які позивач просив стягнути з відповідача, останній отримав за оренду земельної ділянки якою він володів на підставі свідоцтва про право на спадщину від 29 квітня 2015 року, яке визнано недійсним на підставі судового рішення від 13 липня 2020 року
Указаним рішення також визнано за ОСОБА_1 право на спадщину за законом на спірну земельну ділянку для ведення товарного сільськогосподарського виробництва, площею 1,7201 га, кадастровий номер 0521984200:05:002:0023, яка розташована на території Красносільської сільської ради Крижопільського району Вінницької області.
Як слідує з витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності № 222412177, ОСОБА_1 31 серпня 2020 року зареєстрував право власності на указану земельну ділянку.
Висновок суду першої інстанції про те, що позивач лише 31 серпня 2020 року зареєстрував право власності на спірну земельну ділянку і з цього моменту отримав право користуватися та розпоряджатися майном, а також отримувати дохід від оренди є помилковим з огляду на таке.
Відповідно до ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов'язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.
Статтею 1219 ЦК України передбачено, що не входять до складу спадщини права та обов'язки, що нерозривно пов'язані з особою спадкодавця, зокрема: 1) особисті немайнові права; 2) право на участь у товариствах та право членства в об'єднаннях громадян, якщо інше не встановлено законом або їх установчими документами; 3) право на відшкодування шкоди, завданої каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я; 4) права на аліменти, пенсію, допомогу або інші виплати, встановлені законом; 5) права та обов'язки особи як кредитора або боржника, передбачені статтею 608 цього Кодексу.
Аналіз положень ст. ст. 1218 та 1219 ЦК України указує на те, що право на отримання орендної плати за землю входить до складу спадщини.
Відповідно до ч. 4 ст. 1268 ЦК України малолітня, неповнолітня, недієздатна особа, а також особа, цивільна дієздатність якої обмежена, вважаються такими, що прийняли спадщину, крім випадків, встановлених частинами другою - четвертою статті 1273 цього Кодексу.
Частиною п?ятою статті 1268 ЦК України визначено, що незалежно від часу прийняття спадщини вона належить спадкоємцеві з часу відкриття спадщини.
Отже, орендна плата за землю, яка була майном спадкодавця, належить ОСОБА_1 з часу відкриття спадщини. При цьому таке право жодним чином не пов'язується із часом реєстрації права власності на землю.
Відповідно до ч. 1 ст. 1214 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе без достатньої правової підстави, зобов'язана відшкодувати всі доходи, які вона одержала або могла одержати від цього майна з часу, коли ця особа дізналася або могла дізнатися про володіння цим майном без достатньої правової підстави.
Звертається увага на те, що відповідач ОСОБА_2 оформлюючи право на спадщину знав про наявність інших спадкоємців, тобто знав, що набув майно і зберіг його у себе без достатньої правової підстави.
Ураховуючи зазначені обставини та норми права ОСОБА_2 зобов'язаний відшкодувати позивачу орендну плату за 2018-2019 роки.
З матеріалів справи слідує, що відповідач отримав за 2018 рік орендну плату в розмірі 9503,11 грн, а за 2019 рік - 9937,89 грн, всього: 19 441 грн. Саме такий розмір коштів підлягає стягненню із ОСОБА_2 , як безпідставно набута орендна плата за землю.
Суд першої інстанції вказані обставини не врахував та дійшов помилкового висновку про відсутність підстав для стягнення з відповідача на користь позивача орендної плати за земельну ділянку, які він отримав у 2018 році та 2019 році.
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.
Згідно зі ст. 376 ЦПК України підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є: 1) неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи; 2) недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; 3) невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; 4) порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку, що рішення суду першої інстанції підлягає скасуванню в частині відмови в задоволенні позову, як ухвалене за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеності обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції вважав встановленими, невідповідності висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, які зроблені з порушенням та неправильним застосуванням судом норм матеріального та процесуального права, що відповідно до вимог ст. 376 ЦПК України є підставами для його скасування в частині відмови в задоволенні позовних вимог з постановлення нового рішення про стягнення безпідставно отриманих коштів у розмірі орендної плати за 2018-2019 роки.
Щодо судових витрат
Згідно з частиною 13 статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.
Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141 ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв'язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.
Частиною 1 статті 141 ЦПК України передбачено, що судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Суд першої інстанції стягнув з відповідача на користь позивача судовий збір у повному обсязі в розмірі 840,8 грн.
За таких обставин із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 слід стягнути судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,2 грн.
Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 376, 381 384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд у складі колегії суддів,
постановив:
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 23 липня 2021 року в частині відмови в задоволенні позовних вимог скасувати й ухвалити нове рішення.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 19 441 грн безпідставно отриманих коштів у розмірі орендної плати за 2018-2019 роки.
В іншій частині рішення Крижопільського районного суду Вінницької області від 23 липня 2021 року залишити без змін.
Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судовий збір за подання апеляційної скарги в розмірі 1261,2 грн.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.
позивач: ОСОБА_1 , адреса проживання: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 .
відповідач: ОСОБА_2 , адреса проживання: АДРЕСА_2 , ІПН НОМЕР_2 .
Суддя-доповідач С. К. Медвецький
судді: Т. О. Денишенко
В. В. Оніщук