17 вересня 2021 рокуЛьвівСправа № 140/1624/21 пров. № А/857/10618/21
Восьмий апеляційний адміністративний суд у складі:
головуючого судді Онишкевича Т.В.,
суддів Іщук Л.П., Обрізка І.М.,
розглянувши у порядку письмового провадження у м. Львові апеляційну скаргу Поліської митниці Держмитслужби на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_1 до Поліської митниці Держмитслужби про скасування податкових повідомлень-рішень,
суддя у І інстанції Денисюк Р.С.,
час ухвалення судового рішення не зазначено,
місце ухвалення судового рішення м. Луцьк,
дата складення повного тексту рішення 16 квітня 2021 року,
У лютому 2021 року ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом, у якому просив визнати протиправними та скасувати податкові повідомлення-рішення (далі - ППР) Поліської митниці Держмитслужби (далі - Митниця) від 18 листопада 2020 року:
№ 000561319, яким йому збільшено суму грошового зобов'язання за платежем мито на транспортні засоби, та шини до них, що ввозяться на територію України фізичними особами (далі - Мито) на 15915,86 грн;
№ 000571319, яким позивачу збільшено суму грошового зобов'язання за платежем податок на додану вартість з ввезених на територію України товарів фізичними особами (далі - ПДВ) на 35014,90 грн.
Рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року у справі № 140/1624/21, ухваленим за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, позов було задоволено повністю.
При цьому суд першої інстанції виходив із того, що відповідач не довів належними та допустимими доказами факт порушення позивачем вимог податкового та митного законодавства у частині заниження податкових зобов'язань під час ввезення товару на митну територію України, з огляду на що прийняті відповідачем за наслідками перевірки ППР від 18 листопада 2020 року № 000561319 та № 000571319 слід визнати протиправними та скасувати.
У апеляційній скарзі Митниця просила скасувати рішення суду першої інстанції та у задоволенні позову ОСОБА_1 відмовити.
Свої апеляційні вимоги обґрунтовує тим, що підставою для висновку про заниження позивачем податкових зобов'язань під час ввезення товарів на митну територію України стала офіційна, документально підтверджена інформація з документами, наданими митними органами Литви, як була скерована до Митниці листом № 1095-7.3-20 від 06 лютого 2020 року. Отриманою інформацією підтверджується експорт з території Литви автомобіля марки RENAULT, моделі - MEGANE, ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_1 (далі - Авто), імпортованого в адресу ОСОБА_1 та ввезеного за МД від 05 жовтня 2018 року №UА205100/2018/016148, за ціною 5629,00 євро.
Встановлені перевіркою порушення призвели до заниження податкових зобов'язань зі сплати Мита на суму 12732,69 грн та ПДВ на суму 28011,92 грн. Вказаним обставинам судом першої інстанції не надано належної правової оцінки.
У відзиві на апеляційну скаргу позивач ОСОБА_1 підтримав доводи, викладені у оскаржуваному судовому рішенні, заперечив обґрунтованість апеляційних вимог та просив залишити рішення суду першої інстанції без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.
При цьому звертає увагу апеляційного суду на те, що у ході судового розгляду справи відповідачем не було доведено того, що під час здійснення митного оформлення Авто у розпорядженні позивача були документи, копії яких працівниками контролюючого органу було взято до уваги при прийнятті оспорюваних ППР, а сам позивач заперечує те, що йому було відомо про іншу вартість придбаного ним транспортного засобу.
Окрім того, митна вартість Авто була визначена за резервним метолом, а не на підставі відомостей, вказаних у рахунку-фактурі (інвойсі) № 201-5276382 від 02 жовтня 2018 року, і у митного органу з нього приводу не було жодних зауважень.
Акт перевірки від 22 жовтня 2020 року № 24/7.13-19/ НОМЕР_2 не містить будь-яких фактів, які б вказували на вчинення позивачем чи іншою особою протиправних дій щодо підроблення інформації про ціну Авто.
Рішення про коригування митної вартості товарів митним органом не приймалось.
Самі по собі документи митних органів Литовської Республіки не є беззаперечними і відповідач належним чином не обґрунтував підстав надання їм переваги перед документами, що буди подані позивачем до митного оформлення
Відповідно до пункту 3 частини 1 статті 311 Кодексу адміністративного судочинства України справа розглядається у порядку письмового провадження.
Переглянувши судове рішення в межах доводів та вимог апеляційної скарги, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального та процесуального права, апеляційний суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення вимог апелянта, виходячи із такого.
Як безспірно встановлено судом першої інстанції та визнається сторонами, відповідно до митної декларації від 05 жовтня 2018 року №UА205100/2018/016148 позивачем було імпортовано вживаний легковий автомобіль марки RENAULT, моделі MEGANE, ідентифікаційний номер (кузова) - НОМЕР_1 , календарний рік виготовлення - 2013, модельний рік виготовлення - 2013. Фактурна вартість Авто згідно з рахунком-фактурою (інвойсом) № 2018-5276382 від 02 жовтня 2018 року становила 48610,42 грн (або 1500,00 євро). Декларантом була заявлена митна вартість у 56712,16грн (або 1750,00 євро) за шостим (резервним) методом визначення митної вартості. Переміщення транспортного засобу через митний кордон України здійснено на підставі довіреності від 25 вересня 2018 року № ННР 085367.
Рішення про коригування заявленої митної вартості ввезеного Авто відповідач не приймав і транспортний засіб був випущений у вільний обіг на території України.
У подальшому Митницею була проведена документальна невиїзна перевірка, за наслідками якої складено акт від 22 жовтня 2020 року № 24/7.13-19/ НОМЕР_2 . Під час перевірки контролюючим органом було зроблено висновок про порушення ОСОБА_1 :
пункту 2 частини 2 статті 52, частини 1 статті 257 МК, в результаті чого занижено податкове зобов'язання по сплаті Мита загальну суму 12732,69 грн;
пункту 190.1 статті 190 Податкового кодексу України (далі - ПК), що призвело до заниження податкового зобов'язання із ПДВ на загальну суму 28011,92 грн.
З огляду на вказані висновки Митницею 18 листопада 2020 року були прийняті ППР №000561319 та №000571319.
ОСОБА_1 вважав зазначені рішення відповідача протиправними і за захистом своїх прав звернувся до суду з адміністративним позовом, що розглядається.
При наданні правової оцінки правильності вирішення судом першої інстанції цього публічно-правового спору оскаржуваним рішенням та доводам апелянта, що викладені у апеляційній скарзі, суд апеляційної інстанції виходить із такого.
Частиною 1 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Згідно з приписами частини 3 статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.
Відповідно до приписів частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Положеннями статті 67 Конституції України передбачено, що кожен зобов'язаний сплачувати податки і збори в порядку і розмірах, встановлених законом.
Частиною 1 статті 1 Митного кодексу України (далі - МК) передбачено, що законодавство України з питань митної справи складається з Конституції України, цього Кодексу, інших законів України, що регулюють питання, зазначені у статті 7 цього Кодексу, з міжнародних договорів України, згода на обов'язковість яких надана Верховною Радою України, а також з нормативно-правових актів, виданих на основі та на виконання цього Кодексу та інших законодавчих актів.
Відносини, пов'язані із справлянням митних платежів, регулюються цим Кодексом, Податковим кодексом України та іншими законами України з питань оподаткування (частина 2 статті 1 МК).
Пунктом 24 частини 1 статті 4 МК встановлено, що митний контроль - сукупність заходів, що здійснюються з метою забезпечення додержання норм цього Кодексу, законів та інших нормативно-правових актів з питань державної митної справи, міжнародних договорів України, укладених у встановленому законом порядку.
Митною вартістю товарів, які переміщуються через митний кордон України, є вартість товарів, що використовується для митних цілей, яка базується на ціні, що фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари (частина 1 статті 49 МК).
У відповідності до статті 65 МК митною вартістю товарів, що ввозяться в Україну відповідно до митних режимів, відмінних від режиму імпорту, є ціна товару, зазначена у рахунку-фактурі чи рахунку-проформі.
Статтею 51 МК врегульовано порядок визначення митної вартості товарів, що переміщуються через митний кордон України, відповідно до якої, митна вартість товарів, що переміщуються через митний кордон України, визначається декларантом відповідно до норм цього Кодексу (частина 1 статті 51 Кодексу). Митна вартість товарів, що ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, визначається відповідно до глави 9 цього Кодексу (частина 2 статті 51 Кодексу).
Приписами статті 57 МК визначено методи визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту. Визначення митної вартості товарів, які ввозяться в Україну відповідно до митного режиму імпорту, здійснюється за такими методами: основний - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які імпортуються (вартість операції); другорядні: а) за ціною договору щодо ідентичних товарів; б) за ціною договору щодо подібних (аналогічних) товарів; в) на основі віднімання вартості; г) на основі додавання вартості (обчислена вартість); ґ) резервний (частина 1 статті 57 Кодексу). Основним методом визначення митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту, є перший метод - за ціною договору (вартість операції) (частина 2 статті 57 Кодексу). Кожний наступний метод застосовується лише у разі, якщо митна вартість товарів не може бути визначена шляхом застосування попереднього методу відповідно до норм цього Кодексу (частина 3 статті 57 Кодексу).
Заявлення митної вартості товарів здійснюється декларантом або уповноваженою ним особою під час декларування товарів у порядку, встановленому розділом VIII цього Кодексу та цією главою (частина 1 статті 52 Кодексу). Декларант або уповноважена ним особа, які заявляють митну вартість товару, зобов'язані: заявляти митну вартість, визначену ними самостійно, у тому числі за результатами консультацій з органом доходів і зборів; подавати органу доходів і зборів достовірні відомості про визначення митної вартості, які повинні базуватися на об'єктивних, документально підтверджених даних, що піддаються обчисленню; нести всі додаткові витрати, пов'язані з коригуванням митної вартості або наданням органу доходів і зборів додаткової інформації (частина 2 статті 52 Кодексу).
У випадках, передбачених цим Кодексом, одночасно з митною декларацією декларант подає органу доходів і зборів документи, що підтверджують заявлену митну вартість товарів і обраний метод її визначення (частина 1 статті 53 Кодексу). Документами, які підтверджують митну вартість товарів, є: декларація митної вартості, що подається у випадках, визначених у частинах п'ятій і шостій статті 52 цього Кодексу, та документи, що підтверджують числові значення складових митної вартості, на підставі яких проводився розрахунок митної вартості; зовнішньоекономічний договір (контракт) або документ, який його замінює, та додатки до нього у разі їх наявності; рахунок-фактура (інвойс) або рахунок-проформа (якщо товар не є об'єктом купівлі-продажу); якщо рахунок сплачено, - банківські платіжні документи, що стосуються оцінюваного товару; за наявності - інші платіжні та/або бухгалтерські документи, що підтверджують вартість товару та містять реквізити, необхідні для ідентифікації ввезеного товару; транспортні (перевізні) документи, якщо за умовами поставки витрати на транспортування не включені у вартість товару, а також документи, що містять відомості про вартість перевезення оцінюваних товарів; ліцензія на імпорт товару, якщо імпорт товару підлягає ліцензуванню; якщо здійснювалося страхування, - страхові документи, а також документи, що містять відомості про вартість страхування (частина 2 статті 53 Кодексу).
Контроль правильності визначення митної вартості товарів здійснюється органом доходів і зборів під час проведення митного контролю і митного оформлення шляхом перевірки числового значення заявленої митної вартості (частина 1 статті 54 МК).
Контроль правильності визначення митної вартості товарів за основним методом - за ціною договору (контракту) щодо товарів, які ввозяться на митну територію України відповідно до митного режиму імпорту (вартість операції), здійснюється органом доходів і зборів шляхом перевірки розрахунку, здійсненого декларантом, за відсутності застережень щодо застосування цього методу, визначених у частині першій статті 58 цього Кодексу (частина 2 статті 54 МК).
Орган доходів і зборів може відмовити у митному оформленні товарів за заявленою декларантом або уповноваженою ним особою митною вартістю виключно за наявності обґрунтованих підстав вважати, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, у разі: невірно проведеного декларантом або уповноваженою ним особою розрахунку митної вартості; неподання декларантом або уповноваженою ним особою документів згідно з переліком та відповідно до умов, зазначених у частинах другій - четвертій статті 53 цього Кодексу, або відсутності у цих документах всіх відомостей, що підтверджують числові значення складових митної вартості товарів, чи відомостей щодо ціни, що була фактично сплачена або підлягає сплаті за ці товари; невідповідності обраного декларантом або уповноваженою ним особою методу визначення митної вартості товару умовам, наведеним у главі 9 цього Кодексу; надходження до органу доходів і зборів документально підтвердженої офіційної інформації органів доходів і зборів інших країн щодо недостовірності заявленої митної вартості (частина 6 статті 54 МК).
У разі якщо під час проведення митного контролю орган доходів і зборів не може аргументовано довести, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів, заявлена декларантом або уповноваженою ним особою митна вартість вважається визнаною автоматично (частина 7 статті 54 МК).
Рішення про коригування заявленої митної вартості товарів, які ввозяться на митну територію України з поміщенням у митний режим імпорту, приймається органом доходів і зборів у письмовій формі під час здійснення контролю правильності визначення митної вартості цих товарів як до, так і після їх випуску, якщо органом доходів і зборів у випадках, передбачених частиною шостою статті 54 цього Кодексу, виявлено, що заявлено неповні та/або недостовірні відомості про митну вартість товарів, у тому числі невірно визначено митну вартість товарів (частина 1 статті 55 МК).
Згідно зі статтею 272 МК ввізне мито встановлюється на товари, що ввозяться на митну територію України. Встановлення нових та зміна діючих ставок ввізного мита, визначених Митним тарифом України, здійснюються Верховною Радою України шляхом прийняття законів України.
Відповідно до статті 278 МК датою виникнення податкових зобов'язань із сплати мита у разі ввезення товарів на митну територію України чи вивезення товарів з митної території України є дата подання митному органу митної декларації для митного оформлення або дата нарахування такого податкового зобов'язання митним органом у випадках, визначених цим Кодексом та законами України.
Частиною 1 статті 279 МК встановлено, що базою оподаткування митом товарів, що переміщуються через митний кордон України, є: 1) для товарів, на які законом встановлено адвалорні ставки мита, - митна вартість товарів; 2) для товарів, на які законом встановлено специфічні ставки мита, - кількість таких товарів у встановлених законом одиницях виміру. Для товарів, на які законом встановлено комбіновані ставки мита, база оподаткування визначається відповідно до пунктів 1 і 2 цієї частини.
Відповідно до пункту 7 частини 1 статті 336 МК митний контроль здійснюється безпосередньо посадовими особами органів доходів і зборів, в тому числі шляхом проведення документальних перевірок дотримання вимог законодавства України з питань державної митної справи, у тому числі своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів.
Як передбачено частиною 1 статті 345 МК, документальна перевірка - це сукупність заходів, за допомогою яких митні органи переконуються у правильності заповнення митних декларацій, декларацій митної вартості та в достовірності зазначених у них даних, законності ввезення (пересилання) товарів на митну територію України або на територію вільної митної зони, вивезення (пересилання) товарів за межі митної території України або за межі території вільної митної зони, а також своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних та інших платежів, а також пені, контроль за справлянням яких покладено на митні органи..
Частиною 3 статті 345 МК встановлено, що митні органи мають право здійснювати митний контроль шляхом проведення документальних виїзних (планових або позапланових) та документальних невиїзних перевірок дотримання законодавства України з питань митної справи щодо:
1) правильності визначення бази оподаткування, своєчасності, достовірності, повноти нарахування та сплати митних платежів;
2) обґрунтованості та законності надання (отримання) пільг і звільнення від оподаткування;
3) правильності класифікації згідно з УКТ ЗЕД товарів, щодо яких проведено митне оформлення;
4) відповідності фактичного використання переміщених через митний кордон України товарів заявленій меті такого переміщення та/або відповідності фінансових і бухгалтерських документів, звітів, договорів (контрактів), калькуляцій, інших документів підприємства, що перевіряється, інформації, зазначеній у митній декларації, декларації митної вартості, за якими проведено митне оформлення товарів у відповідному митному режимі;
5) законності переміщення товарів через митний кордон України, у тому числі ввезення товарів на територію вільної митної зони або їх вивезення з цієї території.
Результати перевірки оформлюються актом (довідкою) та є підставою для самостійного визначення митним органом суми податкового зобов'язання підприємства щодо сплати митних платежів, застосування заходів, передбачених законами України (частина 6 статті 345 МК).
Згідно із частиною 1 статті 351 МК предметом документальних невиїзних перевірок є дані про своєчасність, достовірність, повноту нарахування та сплати митних платежів при переміщенні товарів через митний кордон України підприємствами, а також при переміщенні товарів через митний кордон України громадянами з поданням митної декларації, передбаченої законодавством України для підприємств.
Відповідно до частини 2 статті 351 МК документальна невиїзна перевірка проводиться у разі:
1) виявлення ознак, що свідчать про можливе порушення законодавства України з питань митної справи, за результатами аналізу електронних копій митних декларацій, інформації, що стосується товарів, митне оформлення яких завершено, отриманої від суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності та виробників таких товарів, з висновків акредитованих відповідно до законодавства експертів;
2) надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтвердженої інформації про непідтвердження автентичності поданих митному органу документів щодо товарів, митне оформлення яких завершено, недостовірність відомостей, що в них містяться, а також запитів стосовно надання інформації про зовнішньоекономічні операції, які здійснювалися за участю суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності - резидентів України.
Документальна невиїзна перевірка проводиться на підставі наказу митного органу (частина 3 статті 351 МК).
Частиною 4 статті 351 МК передбачено, що документальна невиїзна перевірка проводиться посадовими особами митного органу в приміщенні цього органу за умови направлення керівнику відповідного підприємства або відповідному громадянину рекомендованим листом з повідомленням про вручення або особистого вручення зазначеним особам чи уповноваженим ними представникам під розписку письмового повідомлення про дату початку та місце проведення перевірки.
Відповідно до частини 5 статті 351 МК присутність уповноважених посадових осіб підприємства або громадянина, що перевіряється, під час проведення невиїзної документальної перевірки не обов'язкова.
Відносини, що виникають у сфері справляння податків і зборів, зокрема, вичерпний перелік податків та зборів, що справляються в Україні, та порядок їх адміністрування, платників податків та зборів, їх права та обов'язки, компетенцію контролюючих органів, повноваження і обов'язки їх посадових осіб під час адміністрування податків та зборів, а також відповідальність за порушення податкового законодавства регламентовано приписами ПК.
Відповідно до пункту 54.4 статті 54 ПК у разі надходження від уповноважених органів іноземних держав документально підтверджених відомостей щодо країни походження, вартісних, кількісних або якісних характеристик, які мають значення для оподаткування товарів і предметів при ввезенні (пересиланні) на митну територію України або територію вільної митної зони або вивезенні (пересиланні) товарів і предметів з митної території України або території вільної митної зони, які відрізняються від задекларованих під час митного оформлення, контролюючий орган має право самостійно визначити базу оподаткування та податкові зобов'язання платника податків шляхом проведення дій, визначених пунктом 54.3 цієї статті, на підставі відомостей, зазначених у таких документах.
Згідно із підпунктом 54.3.6 пункту 54.3 статті 54 ПК контролюючий орган зобов'язаний самостійно визначити суму грошових зобов'язань, зменшення (збільшення) суми бюджетного відшкодування та/або зменшення (збільшення) від'ємного значення об'єкта оподаткування податком на прибуток або від'ємного значення суми податку на додану вартість платника податків, передбачених цим Кодексом або іншим законодавством , якщо результати митного контролю, отримані після закінчення процедури митного оформлення та випуску товарів, свідчать про заниження або завищення податкових зобов'язань, визначених платником податків у митних деклараціях.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 ПК об'єктом оподаткування є операції платників податку з: а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю; б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу; в) ввезення товарів на митну територію України; г) вивезення товарів за межі митної території України; е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом. З метою оподаткування цим податком до операцій з ввезення товарів на митну територію України та вивезення товарів за межі митної території України прирівнюється поміщення товарів у будь-який митний режим, визначений Митним кодексом України.
Згідно пункту 187.8 статті 187 ПК датою виникнення податкових зобов'язань у разі ввезення товарів на митну територію України є дата подання митної декларації для митного оформлення.
Відповідно до пункту 190.1 статті 190 ПК базою оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, є договірна (контрактна) вартість, але не нижче митної вартості цих товарів, визначеної відповідно до розділу ІІІ Митного кодексу України, з урахуванням мита та акцизного податку, що підлягають сплаті і включаються до ціни товарів. При визначенні бази оподаткування для товарів, що ввозяться на митну територію України, перерахунок іноземної валюти у валюту України здійснюється за курсом валюти, визначеним відповідно до статті 39-1 цього Кодексу.
Як свідчать матеріали справи, декларантом до Рівненської митниці ДФС 05 жовтня 2018 року було подано митну декларацію №UA205100/2018/016148 з метою митного оформлення Авто із застосуванням резервного (шостого) методу визначення митної вартості, у якій задекларовано його вартість у сумі 56712,16 грн, що на вказану дату складало 1750 євро. При цьому до митного оформлення було подано інвойс від 02 жовтня 2018 року № 2018-5276382, виданий UAB «GELGOTOS TRANSPORTAS», відповідно до якого вартість транспортного засобу становила 1500 євро.
Під час митного оформлення Авто у контролюючого органу не було жодних зауважень до заявленої митної вартості товару, що імпортувався, з урахуванням поданих декларантом документів. Відтак, за результатами митного оформлення Авто було сплачено Мито та ПДВ із вартості цього товару, що була задекларована.
Як свідчать матеріали справи, 11 липня 2019 року до Волинської митниці ДФС від ДФС України надійшло звернення митних органів Литовської Республіки про надання адміністративної допомоги у проведенні перевірки по факту незакінченої процедури експорту транспортних засобів, в тому числі і Авто позивача. Вказане звернення з копіями документів скеровано до Митниці листом від 06 лютого 2020 року № 1095-7.3-20.
Проаналізувавши отримані від митних органів Литовської Республіки копії документів, відповідач дійшов висновку про подачу позивачем при митному оформленні Авто за митною декларацією від 05 жовтня 2018 року №UA205100/2018/016148 документів, що містили недостовірні дані щодо вартісних характеристик товару, що призвело до заниження його митної вартості товару, так як дійсна фактурна вартість цього транспортного засобу становила 5629 євро.
На думку апеляційного суду, суд першої інстанції слушно зауважив, що митна вартість Авто під час його митного оформлення визначалася не за основним методом з урахуванням ціни, вказаної у інвойсі (рахунку-фактурі) від 02 жовтня 2018 року № 2018-5276382, а за резервним (шостим) методом, тобто без урахування вартісних показників товару, зазначених у цьому документі. При цьому митний орган погодився із задекларованою вартістю Авто, оскільки рішення про її коригування ним не приймалося.
Доказів того, що документи, подані позивачем для митного оформлення товару, є недостатніми чи такими, що у своїй сукупності викликають сумнів у достовірності наданої інформації, відповідачем не надано.
Водночас апеляційний суд погоджується із судом першої інстанції у тому, що документи митних органів Литовської Республіки самі по собі не свідчать про порушення позивачем вимог чинного законодавства при здійсненні експорту Авто і є лише рекомендацією посадовій особі митниці проаналізувати умови зовнішньоекономічної операції.
При цьому апеляційний суд зазначає, що Митниця при прийнятті оспорюваних ППР взяла до уваги лише документи митних органів Литовської Республіки без проведення перевірки обставин завершення експорту транспортного засобу, без направлення відповідних запитів компанії, яка фігурує відправником товару для усунення будь-яких сумнівів, а документи митних органів Литовської Республіки самі по собі не є беззаперечними доказами винуватості позивача у порушенні митних правил, не доводять наявності у його діях умислу на правомірне звільнення від сплати митних платежів шляхом надання неправдивих відомостей щодо вартості товару та його відправника.
Доказів того, що у розпорядженні позивача на час здійснення митного оформлення Авто знаходилися документи, які б підтверджували іншу його вартість відповідачем не надано.
Окрім того, судом першої інстанції обґрунтовано враховано те, що постановою Восьмого апеляційного адміністративного суду від 24 лютого 2020 року у справі № 161/17591/19 скасовано постанову № 2500/20500/19 від 09 жовтня 2019 року у справі про порушення митних правил ОСОБА_1 та провадження у справі закрито.
Водночас судом апеляційної інстанції також враховано, що адміністративний суд керуючись принципом верховенства права, має розглядати право не як закон чи систему нормативних актів, а як втілення справедливості. Суд має спрямовувати своє провадження на досягнення справедливості, що і є правосуддям
Відповідно до статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують як джерело права при розгляді справ положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та протоколів до неї, а також практику Європейського суду з прав людини та Європейської комісії з прав людини.
Частиною 2 статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини.
У пункті 110 рішення Європейського суду з прав людини від 23 липня 2002 року у справі «Компанія «Вестберґа таксі Актіеболаґ» та Вуліч проти Швеції» (Vastberga taxi Aktiebolag and Vulic v. Sweden № 36985/97) Суд визначив, що «…адміністративні суди, які розглядають скарги заявників стосовно рішень податкового управління, мають повну юрисдикцію у цих справах та повноваження скасувати оскаржені рішення. Справи мають бути розглянуті на підставі поданих доказів, а довести наявність підстав, передбачених відповідними законами, для призначення податкових штрафів має саме податкове управління».
Хоча ця справа стосується податкового спору, на переконання апеляційного суду, у ній закладено один з основних принципів забезпечення вирішення спорів у публічно-правовій сфері, зокрема, між суб'єктом приватного права і суб'єктом владних повноважень, який передбачає, що останній зобов'язаний забезпечити доведення в суді правомірності свого рішення, дії або бездіяльності, оскільки, в протилежному випадку, презюмується, що вони є протиправними.
Одночасно апеляційний суд вважає за можливе врахувати позицію Європейського суду з прав людини, яку він висловив у справі «Федорченко та Лозенко проти України» (заява № 387/03, 20 вересня 2012 року, п.53), відповідно до якої суд при оцінці доказів керується критерієм доведення «поза розумними сумнівом», тобто, аргументи сторони мають бути достатньо вагомими, чіткими та узгодженими.
Підсумовуючи наведене, на переконання апеляційного суду, доводи апеляційної скарги, наведені на спростування висновків суду першої інстанції, не містять належного обґрунтування чи фактичних обставин, які б були безпідставно залишені без розгляду судом першої інстанції.
Порушень норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильного застосування норм матеріального права поза межами вимог апелянта та доводів, викладених у апеляційній скарзі, у ході апеляційного розгляду справи встановлено не було.
З огляду на викладене суд апеляційної інстанції приходить до переконання, що суд першої інстанції, вирішуючи цей публічно-правовий спір, правильно встановив фактичні обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, а відтак апеляційну скаргу слід залишити без задоволення.
Підстав для зміни розподілу судових витрат за наслідками апеляційного перегляду справи у відповідності до вимог частини 6 статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України немає.
Керуючись статтями 241, 243, 308, 311, 316, 321, 322, 325, 328, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, апеляційний суд,
апеляційну скаргу Поліської митниці Держмитслужби залишити без задоволення, а рішення Волинського окружного адміністративного суду від 16 квітня 2021 року у справі № 140/1624/21 - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення шляхом подання касаційної скарги безпосередньо до суду касаційної інстанції лише у випадках, передбачених пунктом 2 частини 5 статті 328 Кодексу адміністративного судочинства України.
Головуючий суддя Т. В. Онишкевич
судді Л. П. Іщук
І. М. Обрізко