Справа № 240/6369/21
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Нагірняк М.Ф.
Суддя-доповідач - Курко О. П.
15 вересня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Курка О. П.
суддів: Гонтарука В. М. Білої Л.М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області на рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про визнання протиправною відмову, стягнення коштів,
в квітні 2021 року ОСОБА_1 звернулась до Житомирського окружного адміністративного суду з позовом до Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області про визнання протиправною відмову, стягнення коштів.
Рішенням Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року позов задоволено, а саме:
- визнано протиправним та скасовано рішення Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області від 12.03.2021року № 02-623 про відмову у страховій виплаті ОСОБА_1 у зв'язку із встановлення другої групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19), пов'язаного з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження;
- зобов'язано Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області призначити та виплатити ОСОБА_1 страхову виплату у зв'язку із встановлення другої групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19), пов'язаного з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження, в розмірі, що відповідає 350-кратному розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, установленого на 1 січня календарного року.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу, у якій просив скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове, яким у задоволенні позовних вимог відмовити.
В обґрунтування апеляційної скарги апелянт послався на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, порушення норм процесуального права, що, на його думку, призвело до неправильного вирішення спору. Відповідач зазначив, що інфікування позивача короновірусною хворобою (COVID-19) відбулось 17.11.2020 року, а встановлення другої групи інвалідності внаслідок такого захворювання мало місце 26.02.2021року, тобто в межах різник календарних років, що в силу вимог ст.39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" виключає можливість призначення спірної страхової виплати.
Особи, які прибули в судове засідання, документів, які б підтверджували їх повноваження суду не надали.
Відтак, враховуючи, що в матеріалах справи достатньо письмових доказів для правильного вирішення апеляційної скарги, а особиста участь представників сторін в судовому засіданні - не обов'язкова, колегія суддів у відповідності до ч. 2 ст. 313 КАС України визнала можливим проводити апеляційний розгляд справи в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів приходить до наступних висновків.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджено під час апеляційного розгляду справи, що ОСОБА_1 в період з 18.04.2020 року працювала на посаді завідуючої інфекційним відділенням комунального медичного закладу "Центральна районна лікарня Житомирської районної ради". Позивач в силу виконанням вказаних професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження захворіла коронавірусною хворобою (COVID-19), що було підтверджено 17.11.2020 року ПЛР тестом. З 17.11.2020 року позивач перебувала на лікарняному, а з 16.12.2020року по 04.01.2021року - на стаціонарному лікуванні.
Внаслідок такого захворювання ОСОБА_1 втратила 50% працездатності, що стало підставою для встановлення позивачу з 01.03.2021 року другої групи інвалідності, що настала внаслідок захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19), пов'язаного з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження.
Вказані обставини підтверджуються листками непрацездатності позивача, виписками із її медичних карток амбулаторного та стаціонарного хворого, висновками Обласної лікарсько-консультативної комісії, актом розслідування професійного захворювання, що сталося з позивачем.
ОСОБА_1 02.03.2021року звернулася до відповідача щодо отримання спірної страхової виплати. За результатами розгляду такого звернення відповідач відповідно до оскаржуваного рішення від 12.03.2021року № 02-623 у такій виплаті позивачу відмовив.
Така відмова була зумовлена виключно тим, що інфікування позивача короновірусною хворобою (COVID-19) мало місце 17.11.2020 року, а встановлення другої групи інвалідності внаслідок такого захворювання мало місце 26.02.2021 року, тобто в межах різник календарних років, що в силу вимог ст.39 Закону N 1645-III, на думку відповідача, виключає можливість призначення спірної страхової виплати.
Так, спірні відносини між сторонами щодо підстав забезпечення Державою страхових виплат медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров'я, зумовлених захворюванням на інфекційні хвороби, що пов'язані з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб, та порядку і розмірів їх виплат регулюються правовими нормами Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" від 6 квітня 2000 року N 1645-III (надалі - Закон N 1645-III), що були чинні на день їх виникнення.
За приписами ст.39 Закону N 1645-III захворювання на інфекційні хвороби медичних та інших працівників, що пов'язані з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження збудниками інфекційних хвороб (надання медичної допомоги хворим на інфекційні хвороби, роботи з живими збудниками та в осередках інфекційних хвороб, дезінфекційні заходи тощо), належать до професійних захворювань. Зазначені працівники державних і комунальних закладів охорони здоров'я та державних наукових установ підлягають обов'язковому державному страхуванню на випадок захворювання на інфекційну хворобу в порядку та на умовах, установлених Кабінетом Міністрів України.
Держава забезпечує страхові виплати в таких розмірах медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров'я у разі встановлення групи інвалідності протягом одного календарного року, що настала внаслідок захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19), за умови, що таке захворювання пов'язане з виконанням професійних обов'язків в умовах підвищеного ризику зараження - залежно від встановленої працівнику групи інвалідності та ступеня втрати професійної працездатності, але не менше 300-кратного розміру прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року;
Розмір та порядок здійснення страхових виплат, передбачених пунктом 1 частини другої цієї статті, визначаються Кабінетом Міністрів України.
Механізм надання Фондом соціального страхування України (далі - Фонд) страхових виплат медичним працівникам державних і комунальних закладів охорони здоров'я у разі їх захворювання на гостру респіраторну хворобу COVID-19, спричинену коронавірусом SARS-CoV-2, та членам їх сімей у разі смерті медичного працівника внаслідок інфікування такою хворобою, передбачених статтею 39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб", а також розміри таких страхових виплат визначені в Порядку здійснення страхових виплат у разі захворювання або смерті медичних працівників у зв'язку з інфікуванням гострою респіраторною хворобою COVID-19, спричиненою коронавірусом SARS-CoV-2, та визначення їх розмірів, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2020 р. N 498 (надалі - Порядок N 498).
Колегія суддів вважає, що рішення відповідача є наслідком безпідставного трактування положень ст. 39 Закону № 1645-ІІІ, з огляду на наступне.
Суд звертає увагу, що приписи ст.39 Закону N 1645-III не містять визначення поняття "протягом одного календарного року" для даних спірних відносин.
Колегія суддів вважає необгрунтованими доводи апелянта, що календарний рік, починається 1 січня кожного року і закінчується 31 грудня того ж року.
Таке трактування календарного року наведене в статті 3 Бюджетного кодексу України для визначення бюджетного періоду для всіх бюджетів, що складають бюджетну систему України. Тобто, таке трактування календарного року підлягає врахуванню виключно для вирішення бюджетних правовідносин.
Більш того, таке буквальне трактування поняття "протягом одного календарного року" для даних спірних відносин призводить до непрямої дискримінації осіб (медичних працівників державних і комунальних закладів охорони здоров'я) в залежності від календарної дати захворювання коронавірусною хворобою (COVID-19).
Тобто, медичні працівники, які можуть захворіти чи захворіли коронавірусною хворобою (COVID-19) на початку певного календарного року отримують певні вигоди у порівнянні з медичними працівниками, які можуть захворіти чи захворіли коронавірусною хворобою (COVID-19) в кінці певного календарного року
Загальновідомо, що алгоритм дій медико-соціальних експертних комісій щодо встановлення ступеня стійкої втрати професійної працездатності у відсотках працівникам, яким заподіяно ушкодження здоров'я, пов'язане з виконанням трудових обов'язків, врегульовано вимогами статті 7 Закону України "Про реабілітацію інвалідів в Україні", статті 30 Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності", Положення про медико-соціальну експертизу, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03 грудня 2009 року N 1317, тощо. Такий алгоритм виключає можливість особам, які можуть захворіти чи захворіли коронавірусною хворобою (COVID-19) протягом останніх трьох місяців календарного року, фізично отримати в тому ж календарному році певне рішення такої МСЕК.
Суд враховує, що згідно положень статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Відтак, трактування відповідачем вимог ст.39 N 1645-III є дискримінаційним і не може слугувати підставою для прийняття оскаржуваного рішення.
Суд вважає, що таке стилістичне викладення положень ст.39 Закону N 1645-III за своєю суттю є виключно технічним недоліком, який призводить до порушення права окремих медичних працівників на одержання страхових виплат, передбачених законом.
Про це прямо зазначено в Пояснювальній записці до проекту Закону України про внесення змін до статті 39 Закону України "Про захист населення від інфекційних хвороб" щодо врегулювання окремих питань соціального захисту медичних працівників, постраждалих від коронавірусної хвороби (COVID-19) від 22.04.2021року за №5415, який прийнятий Верховною Радою України.
Таким чином, на думку колегії суддів апеляційної інстанції, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду першої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Управління виконавчої дирекції Фонду соціального страхування України у Житомирській області залишити без задоволення, а рішення Житомирського окружного адміністративного суду від 08 червня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Постанова суду складена в повному обсязі 16 вересня 2021 року.
Головуючий Курко О. П.
Судді Гонтарук В. М. Біла Л.М.