Справа № 620/2098/21 Суддя (судді) суду 1-ї інст.:
Непочатих В.О.
Іменем України
14 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого судді Сорочка Є.О.,
суддів Федотова І.В.,
Коротких А.Ю.,
за участю секретаря с/з Грисюк Г.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області на рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністью ''Реел Шпон'' до Управління Держпраці у Чернігівській області про визнання протиправними та скасування припису та постанови,
Позивач звернувся до суду з адміністративним позовом, в якому просив:
- визнати протиправним та скасувати припис про усунення виявлених порушень № 25-01-009/0672-0219 від 01.12.2020, винесений інспектором праці Управління Держпраці у Чернігівській області Скоробагатою Аллою Василівною;
- визнати протиправною та скасувати постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 25-01-009/0672/22 від 25.02.2021, винесену заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Хоменко Іриною Іванівною.
Рішенням Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року позов задоволено.
Відповідач в апеляційній скарзі просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове, яким відмовити у задоволенні позову, оскільки вважає, що судом першої інстанції неповно з'ясовано обставини справи, висновки суду не відповідають обставинам справи, судом неправильно застосовано норми матеріального права, порушено норми процесуального права.
Доводи апеляційної скарги ґрунтуються на тому, що оскаржувані припис та постанова є правомірними.
Позивач у відзиві на апеляційну скаргу просить відмовити у її задоволенні, посилаючись на необґрунтованість доводів скаржника.
Дослідивши матеріали справи, перевіривши підстави для апеляційного перегляду, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга підлягає часковому задоволенню з таких підстав.
Судом першої інстанції встановлено та матеріалами справи підтверджується, що у зв'язку з поданням начальником відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Луцишиною В.М. доповідної записки від 24.11.2020 № 1185, начальником Управлінням Держпраці у Чернігівській області М.П. Галущенко видано наказ від 24.11.2020 № 881 «Про проведення інспекційного відвідування» стосовно проведення позапланового інспекційного відвідування ТОВ «РЕЕЛ ШПОН» щодо додержання законодавства про працю в частині використання найманої праці без належного оформлення трудових відносин.
На підставі направлення на проведення контрольного заходу від 24.11.2020 № 846 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Чернігівській області Скоробагатою А.В. проведено інспекційне відвідування ТОВ «РЕЕЛ ШПОН» за адресою: м. Чернігів, вул. Енергетиків, буд. 1, про що складено акт інспекційного відвідування (невиїзного інспектування) юридичної особи (фізичної особи), яка використовує найману працю від 01.12.2020 № 25-01-009/0672.
Як вбачається з вказаного акту, під час інспекційного відвідування було встановлено, що відповідно до табелів обліку використання робочого часу ТОВ «РЕЕЛ ШПОН» у вересні, жовтні, листопаді 2020 року ОСОБА_1 працював на посаді фінансового директора без будь-яких документів, зокрема, заяви від працівника, наказу щодо прийняття його на посаду, чи повідомлення до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення нормування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування. Також у звіті по ЄСВ за формою Додаток 4 по ТОВ «РЕЕЛ ШПОН» (Додаток № 16 до акта) відсутні дані про прийняття на роботу ОСОБА_1 на дане підприємство.
У зв'язку із цим, 01.12.2020 головним державним інспектором відділу з питань додержання законодавства про працю, зайнятість та інших нормативно-правових актів Управління Держпраці у Чернігівській області Скоробагатою А.В. винесено припис про усунення виявлених порушень № 25-01-009/0672-0219, яким зобов'язано ТОВ «РЕЕЛ ШПОН» усунути до 11.12.2020 порушення частини третьої статті 24 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП).
Директором ТОВ «РЕЕЛ ШПОН» Кавалджі Ферхат було надано письмові пояснення від 09.12.2020 № 3, в яких він вказав на відсутність порушень товариством вимог частини третьої статті 24 КЗпП та надано відповідачу: копію наказу № 7-к від 06.05.2020 про прийняття ОСОБА_1 на посаду фінансового директора; копію трудового договору (контракту) з працівником ОСОБА_1 від 06.05.2020; копію повідомлення про прийняття працівника на роботу, надісланого до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 06.05.2020; копію дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства № 926 від 21.02.2020; копію особової картки форми П-2 на ОСОБА_1 .
Листом від 15.12.2020 № 02-04/009-139 Управління Держпраці у Чернігівській області повідомило позивача про розгляд зауважень, за наслідками розгляду яких зроблено висновок, що контрольний захід проведено у межах повноважень та у спосіб, що визначений нормативно-правовими актами України.
Заступником начальника Управління Держпраці у Чернігівській області Хоменко І.І.
25.02.2021 винесено постанову про накладення штрафу за порушення законодавства про працю та зайнятість населення № 25-01-009/0672/22, якою за порушено вимоги частини третьої статті 24 КЗпП, а саме допуск працівника ОСОБА_1 до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та без повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу, на підставі абзацу другого частини другої статті 265 КЗпП на ТОВ «РЕЕЛ ШПОН» накладено штраф у розмірі 50 000 грн.
Не погодившись з таким приписом та рішенням, вважаючи свої права порушеними, позивач звернувся до суду з позовом.
Суд першої інстанції в оскаржуваному рішенні дійшов висновків про те, що оскаржувана постанова призвела до неспівмірного співвідношення між цілями державного контролю та засобами їх досягнення, а також не враховує відсутність встановленої у визначеному порядку вини/порушення з боку позивача, який до прийняття постанови надав докази, що чітко та беззаперечно вказують на відсутність порушення законодавства про працю та зайнятість населення.
Колегія суддів суду апеляційної інстанції при прийнятті цієї постанови виходить з такого.
Статтею 43 Конституції України передбачено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку він вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Правові та організаційні засади, основні принципи і порядок здійснення державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності, повноваження органів державного нагляду (контролю), їх посадових осіб і права, обов'язки та відповідальність суб'єктів господарювання під час здійснення державного нагляду (контролю) визначаються Законом України «Про основні засади державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності» від 05.04.2007 № 877-V (далі - Закон № 877-V), дія якого поширюється на відносини, пов'язані зі здійсненням державного нагляду (контролю) у сфері господарської діяльності.
Згідно з частиною 4 статті 2 Закону № 877-V заходи контролю здійснюються органами державного нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю та зайнятість населення у встановленому цим Законом порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами.
Зазначені у частині 4 цієї статті органи, що здійснюють державний нагляд (контроль) у встановленому Законом № 877-V порядку з урахуванням особливостей, визначених законами у відповідних сферах та міжнародними договорами, зобов'язані забезпечити дотримання вимог статті 1, статті 3, частин 1, 4, 6 - 8, абзацу 2 частини 10, частин 13 та 14 статті 4, частин 1 - 4 статті 5, частини 3 статті 6, частин 1 - 4 та 6 статті 7, статей 9, 10, 19, 20, 21, частини 3 статті 22 цього Закону.
Зокрема, відповідно до частини 5 статті 2 Закону № 877-V, органи Державної служби України з питань праці при проведенні заходів державного нагляду (контролю), забезпечують дотримання принципів державного нагляду (контролю); вимог щодо місця здійснення державного нагляду (контролю); вимог щодо врегулювання окремих питань виключно законами; обмежень у проведеннях заходів нагляду контролю в разі наявності конфлікту інтересів; трактувань норм на користь суб'єкта господарювання у разі їх неоднозначного трактування; заборони на вилучення оригіналів документів та техніки; обов'язку збереження комерційної та конфіденційної таємниці; умов проведення планових заходів, розробки методики для визначення критерій ризику; права суб'єкта господарювання на ознайомлення з підставами заходу та отримання посвідчення (направлення) на проведення заходу; вимог до складення наказу, посвідчення (направлення) на проведення заходу та акту за результатами заходу; відповідальності посадових осіб органу державного нагляду (контролю); прав суб'єктів господарювання; права на консультативну підтримку суб'єктів господарювання; громадський захист; оскарження рішень органів державного нагляду (контролю) та умов віднесення суб'єктів господарювання до незначного ступеня ризиків у разі незатвердження відповідних критеріїв розподілу.
Відповідно до частини 1 статті 259 КЗпП державний нагляд та контроль за додержанням законодавства про працю юридичними особами незалежно від форми власності, виду діяльності, господарювання, фізичними особами-підприємцями, які використовують найману працю, здійснює центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктами 1, 7 «Положення про Державну службу України з питань праці», затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 11.02.2015 №96, Державна служба України з питань праці (далі також - Держпраці) є центральним органом виконавчої влади, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України через Міністра соціальної політики, і який реалізує державну політику у сферах промислової безпеки, охорони праці, гігієни праці, поводження з вибуховими матеріалами промислового призначення, здійснення державного гірничого нагляду, а також з питань нагляду та контролю за додержанням законодавства про працю, зайнятість населення, загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності, у зв'язку з тимчасовою втратою працездатності, на випадок безробіття в частині призначення, нарахування та виплати допомоги, компенсацій, надання соціальних послуг та інших видів матеріального забезпечення з метою дотримання прав і гарантій застрахованих осіб. Держпраці здійснює свої повноваження безпосередньо та через утворені в установленому порядку територіальні органи.
Згідно з частиною 1 статті 3 КЗпП законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами.
Статтею 4 КЗпП визначено, що законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.
Відповідно до ч. 1 ст. 21 КЗпП України, трудовий договір це угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
Відповідно до ч. 3 ст. 24 КЗпП працівник не може бути допущений до роботи без укладення трудового договору, оформленого наказом чи розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, та повідомлення центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування про прийняття працівника на роботу в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
З аналізу вищевикладених норм вбачається, що трудовий договір - це угода щодо здійснення і забезпечення трудової функції. За трудовим договором працівник зобов'язаний виконувати не якусь індивідуально-визначену роботу, а роботу з визначеної однієї або кількох професій, спеціальностей, посади відповідної кваліфікації, виконувати визначену трудову функцію в діяльності підприємства.
Процедуру здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю юридичними особами (включаючи їх структурні та відокремлені підрозділи, які не є юридичними особами) та фізичними особами, які використовують найману працю визначає Порядок здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 26.04.2017 № 295 (надалі - Порядок №295).
Згідно з пунктом 2 Порядку №295 державний контроль за додержанням законодавства про працю здійснюється у формі проведення інспекційних відвідувань та невиїзних інспектувань інспекторами праці, зокрема, Держпраці та її територіальних органів.
Інспекторами праці є посадові особи Держпраці та її територіальних органів, виконавчих органів рад (далі - органи контролю), посадовими обов'язками яких передбачено повноваження щодо здійснення державного контролю за додержанням законодавства про працю (далі - контрольні повноваження) (пункт 3 Порядку №295).
Відповідно до підпунктів 1, 2 абзаців 1, 3, 4 пункту 5 Порядку №295 інспекційні відвідування проводяться за інформацією, зокрема, за зверненням працівника про порушення стосовно нього законодавства про працю; за зверненням фізичної особи, стосовно якої порушено правила оформлення трудових відносин. Рішення про доцільність проведення відповідних заходів з підстав, визначених підпунктами 5 - 7 цього пункту та пунктом 31 цього Порядку, приймає керівник органу контролю, його заступник. Інспекційне відвідування або рішення інспектора праці про відвідування роботодавця, передбачене пунктом 33 цього Порядку, підлягає повідомній реєстрації Держпраці чи її територіальним органом до початку його проведення.
Механізм накладення на суб'єктів господарювання та роботодавців штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, передбачених частиною другою статті 265 КЗпП України та частинами другою - сьомою статті 53 Закону України "Про зайнятість населення", визначено Порядком накладення штрафів за порушення законодавства про працю та зайнятість населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2013 року № 509 (далі - Порядок № 509).
Відповідно до пункту 2 Порядку № 509 штрафи накладаються Головою Держпраці, його заступниками, начальниками управлінь і відділів Держпраці та їх заступниками (з питань, що належать до їх компетенції), начальниками територіальних органів Держпраці та їх заступниками.
Штрафи можуть бути накладені, у тому числі, на підставі акта про виявлення під час перевірки суб'єкта господарювання або роботодавця ознак порушення законодавства про працю та/або зайнятість населення, складеного посадовою особою Держпраці чи її територіального органу.
Пунктом 3 Порядку № 509 передбачено, що уповноважена посадова особа не пізніше ніж через 10 днів з дати складення акта приймає рішення щодо розгляду справи про накладення штрафу.
Приписами пункту 8 Порядку № 590 визначено, що за результатами розгляду справи уповноважена посадова особа на підставі акта, зазначеного в пункті 3 цього Порядку, приймає відповідне рішення.
Постанова про накладення штрафу складається у двох примірниках за формою, встановленою Мінсоцполітики, один з яких залишається у Держпраці або її територіальному органі, другий - надсилається протягом трьох днів суб'єктові господарювання або роботодавцю, стосовно якого прийнято постанову, або видається його представникові, про що на ньому робиться відповідна позначка, засвідчена підписом такого представника. У разі надсилання примірника постанови поштою у матеріалах справи робиться відповідна позначка.
Таким чином, відповідач, як територіальний орган Держпраці вправі здійснювати державний контроль за додержанням законодавства про працю шляхом проведення інспекційних відвідувань та, у разі виявлення порушень - накладати відповідні стягнення (штрафи).
Як зазначалося, у ході проведеного інспекційного відвідування позивача, посадовими особами відповідача встановлено допуск працівника до роботи без оформлення трудових відносин, що позивач заперечив, вказавши, що із ОСОБА_1 було до пущено до роботи у встановленому законом порядку.
Так, як вбачається з матеріалів справи позивачем у якості зауважень до акту інспекційного відвідування, та до суду на підтвердження відсутності порушень товариством вимог частини третьої статті 24 КЗпП надано копію наказу № 7-к від 06.05.2020 про прийняття ОСОБА_1 на посаду фінансового директора; копію трудового договору (контракту) з працівником ОСОБА_1 від 06.05.2020; копію повідомлення про прийняття працівника на роботу, надісланим до центрального органу виконавчої влади з питань забезпечення формування та реалізації державної політики з адміністрування єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від 06.05.2020; копію дозволу на застосування праці іноземців та осіб без громадянства № 926 від 21.02.2020; копію особової картки форми П-2 на ОСОБА_1 .
Наведені документи, які наявні в матеріалах справи, у повній мірі підтверджують належне оформлення позивачем із ОСОБА_1 трудових відносин, а тому висновок відповідача допущення позивачем порушень у цій частині є хибним.
Відмовляючи у прийнятті поданих позивачем разом із зауваженнями на акт документів, відповідач вказав про те, що такі документи не були надані під час інспекційного відвідування. Проте, колегія суддів наголошує, що ненадання документів та неоформлення трудових відносин є цілком різними складами правопорушень, які не є тотожними. Окрім того, відповідач під час інспекційного відвідування запитував у позивача лише документи щодо працевлаштування за період з вересня по листопад 2020 року (а.с. 26). Доказів того, що відповідач запитував надання документів за травень 2020 року, коли і було працевлаштовано ОСОБА_1 , матеріали справи не містять.
Відтак, висновок відповідача про допуск позивачем ОСОБА_1 до роботи без оформлення у встановленому порядку трудових відносин, є безпідставним, а тому оскаржувані припис та постанова є неправомірними та підлягають скасуванню.
Щодо рішення суду першої інстанції в частині стягнення витрат на професійну правничу допомогу.
За змістом статті 132 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС) судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: 1) на професійну правничу допомогу; 2) сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; 3) пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; 4) пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; 5) пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Відповідно до частини першої статті 139 КАС при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Згідно частини третьої статті 139 КАС при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору.
Відповідно до статті 134 КАС витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката (частина друга статті 134 КАС).
Склад та обсяг судових витрат визначено у частині третій статті 134 КАС, згідно з якою для цілей розподілу судових витрат:
1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;
2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат (частина третя статті 134 КАС).
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина четверта статті 134 КАС).
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина п'ята статті 134 КАС).
У разі недотримання вимог частини п'ятої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (частина шоста статті 134 КАС).
Обов'язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина сьома статті 134 КАС).
Аналіз наведених положень процесуального законодавства дає підстави для висновку про те, що документально підтверджені судові витрати на правничу допомогу адвоката підлягають компенсації стороні, яка не є суб'єктом владних повноважень та на користь якої ухвалене рішення, за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Отже, при визначенні суми компенсації витрат, понесених на правничу допомогу, до предмета доказування у питанні компенсації, понесених у зв'язку з розглядом справи витрат на правничу допомогу, необхідно досліджувати на підставі належних та допустимих доказів обсяг фактично наданих адвокатом послуг і виконаних робіт, кількість витраченого часу, розмір гонорару, співмірність послуг категоріям складності справи, витраченого адвокатом часу, об'єму наданих послуг, ціни позову та (або) значенню справи.
Як встановив суд першої інстанції, на підтвердження розміру витрат на правничу допомогу в розмірі позивачем було надано: договір про надання (професійної правничої) допомоги від 05.03.2021 № 05/03/21 та додаток № 1 до нього від 05.03.2021; акт надання послуг № 40 від 17.03.2021; рахунок на оплату № 36 від 05.03.2021, платіжне доручення № 497 від 04.03.2021; додаток № 2 до договору № 05/03/21 від 05.03.2021 про надання (професійної правничої) допомоги від 26.04.2021; рахунок на оплату № 65 від 26.04.2021, платіжне доручення № 557 від 27.04.2021; акт надання послуг № 65 від 28.04.2021; ордеру на надання правничої (правової) допомоги серії СВ № 1012954 від 28.04.2021; свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю серії ЧН № 000806 від 04.10.2019.
Згідно наведених документів адвокатом були надані послуги у обсязі 10 годин на суму 15 000 грн:
- надання консультацій стосовно захисту інтересів замовника - 1 година, 1500 грн;
- збір та підготовка доказів, необхідних для подання позовної заяви - 1 година, 1500 грн;
- складання та подання позовної заяви - 4 години, 6000 грн;
- складення та подання відповіді на відзив - 1,5 години, 2250 грн;
- складення та подання заяви про забезпечення позову - 2,5 години, 3750 грн.
З урахуванням викладеного, колегія суддів наголошує, що надання консультацій стосовно захисту інтересів замовника не пов'язано із наданням адвокатом правової допомоги у суді.
Таким чином, вартість цієї послуги у розміні 1500 грн не може бути компенсована позивачу в порядку розподілу судових витрат.
Вирішуючи питання розподілу решти витрат на правову допомогу, колегія суддів зазначає, що відповідачем подавалася заява щодо неспівмірності витрат на правову допомогу.
Проте, предмет та складність даної справи, обсяги затраченого адвокатом часу та зміст наданих послуг, свідчить про те, що розмір понесених позивачем витрат на правничу допомогу у 13 500 грн є цілком співмірним та справедливим.
Підсумовуючи викладене, за результатами розгляду апеляційної скарги колегія суддів суду апеляційної інстанції дійшла висновку, що суд першої інстанції прийняв правильне рішення про задоволення позову, проте невірно визначив розмір витрат на правову допомогу, що підлягають відшкодуванню позивачу.
Відповідно до пункту 30 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27.09.2001, рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя .
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 09.12.1994, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи
Згідно пункту 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Решта доводів учасників справи висновків суду не спростовують, оскільки ґрунтуються на невірному трактуванні фактичних обставин та норм матеріального права, що регулюють спірні правовідносини.
Повноваження суду апеляційної інстанції за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення встановлені статтею 315 КАС.
Відповідно до пункту другого частини першої статті 315 КАС за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове судове рішення у відповідній частині або змінити судове рішення.
За змістом частини першої статті 317 КАС підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є: неповне з'ясування судом обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Оскільки судом першої інстанції неправильно застосовано норми матеріального права, то оскаржуване судове рішення підлягає зміні в частині розподілу понесених витрат на правову допомогу.
Керуючись статтями 34, 243, 317, 321, 325, 328, 329, 331 КАС, суд
Апеляційну скаргу Управління Держпраці у Чернігівській області задовольнити частково.
Змінити рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року, змінивши розмір витрат на професійну правничу допомогу, що стягується за рахунок бюджетних асигнувань Управління Держпраці у Чернігівській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «РЕЕЛ ШПОН», з 15 000 (п'ятнадцяти тисяч) грн 00 коп на 13 500 (тринадцять тисяч п'ятсот) грн 00 коп.
В іншій частині рішення Чернігівського окружного адміністративного суду від 03 червня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дати прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий суддя Є.О. Сорочко
Суддя І.В. Федотов
Суддя А.Ю. Коротких
Повний текст постанови складений 17.09.2021.