Справа № 580/1511/21 Суддя (судді) першої інстанції: А.М. Бабич
17 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд в складі: головуючого - судді Лічевецького І.О., суддів - Мельничука В.П., Оксененка О.М., при секретарі - Рейтаровській О.С., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Черкаській області на рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Управління Служби безпеки України в Черкаській області про визнання протиправною бездіяльності та стягнення коштів,
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив:
- визнати протиправною бездіяльності Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо необхідності проведення з позивачем своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби;
- стягнути з Управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь позивача середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 61 881,00 грн.
На обґрунтування своїх вимог позивач зазначав, що відповідачем протиправно не виплачено йому при звільненні п'ять видів виплат (грошове забезпечення, грошові компенсації та допомога). При цьому, не проведення розрахунку з працівником у визначені строки з вини власника або уповноваженого ним органу є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП, тобто виплати працівникові середнього заробітку за весь час затримки розрахунку.
Рішенням Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року позов задоволено.
Визнано протиправною бездіяльність Управління Служби безпеки України в Черкаській області щодо не проведення ОСОБА_1 своєчасного повного розрахунку під час його звільнення з військової служби.
Стягнуто з Управління Служби безпеки України в Черкаській області на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні з військової служби в сумі 61 977,50 грн.
В апеляційній скарзі Управління Служби безпеки України в Черкаській області посилаючись на неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушення норм процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи, просить скасувати вказане судове рішення та ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити в повному обсязі.
Апелянт зазначає, що позивач проходив саме військову службу, а не перебував на посаді державного службовця чи працівника, тому вирішення спору на підставі положень статей 116, 117 КЗпП є безпідставним та помилковим.
Скаржник звертає увагу, що будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету здійснюються лише за наявності відповідного бюджетного призначення та тільки в межах бюджетних асигнувань.
Вказує про відсутність протиправної бездіяльності Управління, оскільки наказ Служби безпеки України від 03.12.2020 про звільнення позивача з військової служби надійшов до Управління 11.12.2020. А тому, оскільки пропозиції щодо збільшення кошторисних призначень за загальним фондом у межах затвердженого загального обсягу кошторису надсилаються до фінансово-економічного управління до 5 числа поточного місяця, враховуючи відсутність у відповідача, станом на дату формування заявки про потреби фінансування видатків Управління на грудень, інформації щодо рішення про звільнення позивача з військової служби, Управління фізично не могло у грудні 2020 року провести коригування кошторисних призначень на виплату належних позивачу виплат.
Щодо суми до стягнення скаржник звертає увагу, що суд першої інстанції збільшив суму відшкодування до 61 977,50 грн., проти заявленої позивачем 61 811,00 грн., та помилково не знайшов правових підстав для зменшення суми стягнення, що не відповідає обставинам справи, оскільки терміни затримки виплат є незначними та обумовлені об'єктивними чинниками, які не визначають ознак протиправної бездіяльності відповідача.
Насамкінець, апелянт вказує, що позивачем пропущено строк звернення до суду, оскільки з витягом з наказу від 31.12.2020 щодо належних при звільненні виплат позивач ознайомився 05.01.2021, а тому на переконання відповідача саме з цієї дати позивач був обізнаний про не проведення з ним повного розрахунку при звільненні. Крім того, частину належних при звільненні виплат позивач отримав 19.01.2021. Проте з даним позовом позивач звернувся до суду 19.03.2021, тобто поза строком звернення до суду, встановленого частиною 5 статті 122 КАС України.
Позивачем подано відзив на апеляційну скаргу, за змістом якого останній зазначає, що питання відповідальності за затримку розрахунку при звільненні військовослужбовців зі служби не врегульоване положеннями спеціального законодавства, а тому при вирішенні цього питання слід застосовувати загальні норми законодавства України, зокрема КЗпП.
Поруч з цим наголошує, що відсутність бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення, зупинення чи відстрочення будь-яких виплат.
Наголошує, що про заплановане звільнення позивача з військової служби відповідачеві було повідомлено в строк понад 2 місяці до дати його звільнення шляхом подання відповідного рапорту, що на переконання позивача є достатнім строком для своєчасного здійснення виплат належних йому сум.
Посилаючись на висновки Верховного Суду позивач зазначає, що присуджена судом першої інстанції до стягнення сума є абсолютно співмірною.
Стосовно строків звернення до суду позивач зазначає, що днем фактичного розрахунку є день виплати усіх належних йому сум, а тому строк звернення до суду ним не пропущено.
Перевіривши повноту встановлення окружним адміністративним судом фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, Шостий апеляційний адміністративний суд дійшов наступного.
Судом першої інстанції встановлено, що наказом Голови Служби безпеки України від 03.12.2020 №1666-ос ОСОБА_1 звільнений з військової служби та виключений зі списків особового складу Управління Служби безпеки України в Черкаській області наказом начальника Управління від 31.12.2020 №155-ОС/ДСК.
Наказом начальника Управління від 31.12.2020 №155-ОС/ДСК позивачу нараховано грошову компенсацію за невикористані 38 календарних дні щорічної основної відпустки, грошову компенсацію за 70 календарних дні додаткової відпустки учасника бойових дій за 2016-2020, грошову компенсацію за невикористане речове майно та одноразову грошову допомогу при звільненні за 25 календарних років військової служби.
Судом встановлено та сторонами не забезпечується, що станом на дату виключення позивача зі списків особового складу Управління вказані компенсації та допомога, а також грошове забезпечення за період з 17.12.2020 по 31.12.2020 позивачу виплачені не були.
Довідкою Управління Служби безпеки України в Черкаській області від 06.04.2021 №21/389 підтверджується, що грошове забезпечення за період з 17.12.2020 по 31.12.2020 в сумі 21 682,15 грн., одноразова грошова допомога при звільненні в сумі 465 488,59 грн., грошова компенсація за невикористані 38 календарних дні щорічної основної відпустки в сумі 47 169,51 грн., грошова компенсація за невикористані 70 календарних дні УБД відпустки в сумі 86 891,20 грн. виплачені позивачу 19.01.2021; компенсація за речове майно в сумі 63 608,49 грн. виплачена позивачу 19.02.2021.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача щодо не проведення своєчасного повного розрахунку при звільненні з військової служби, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Відповідно до частини 2 статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Порядок проходження служби позивача, його звільнення, а також грошове забезпечення регулюється спеціальним законодавством (зокрема, Законами України «Про військовий обов'язок і військову службу» , «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей», «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту», «Про Службу безпеки України»).
Разом з тим, ці нормативно-правові акти не встановлюють порядку здійснення розрахунку зі звільненою особою, зокрема, не встановлено дати проведення остаточного розрахунку та відповідальності роботодавців за невчасне здійснення виплат всіх сум, які підлягають сплаті, що ставить таких осіб у вкрай невигідне становище, оскільки фактично позбавляє їх гарантій на фінансове забезпечення соціально-побутових потреб та створює умови для неналежного виконання роботодавцем своїх обов'язків.
Відповідно до статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум. В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Відповідальність за затримку розрахунку при звільненні встановлено статтею 117 КЗпП України, згідно з приписами якої в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Отже, скільки спеціальним законодавством, яке регулює оплату праці посадових осіб Служби безпеки України, не встановлено відповідальність роботодавця за невиплату або несвоєчасну виплату працівнику всіх належних сум, з метою забезпечення рівності прав та принципу недискримінації у трудових відносинах, колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про наявність підстав для застосування до спірних правовідносин норм статті 116 та 117 КЗпП України як таких, що є загальними та поширюються на правовідносини, які складаються під час звільнення зі служби органів внутрішніх справ.
Правова позиція з цього питання викладена у постанові Верховного Суду від 10 червня 2021 року у справі № 580/2857/20.
Так, закріплені у статтях 116, 117 КЗпП України норми спрямовані на забезпечення належних фінансових умов для звільнених працівників, оскільки гарантують отримання ними, відповідно до законодавства, всіх виплат в день звільнення та, водночас, стимулюють роботодавців не порушувати свої зобов'язання в частині проведення повного розрахунку із працівником.
Цими нормами на підприємство, установу, організацію покладено обов'язок провести зі звільненим працівником повний розрахунок, виплатити всі суми, що йому належать. У разі невиконання такого обов'язку наступає передбачена статтею 117 КЗпП України відповідальність.
Метою такого законодавчого регулювання є захист майнових прав працівника у зв'язку з його звільненням з роботи, зокрема захист права працівника на своєчасне одержання заробітної плати за виконану роботу, яка є основним засобом до існування працівника, необхідним для забезпечення його життя.
Правові висновки з цього питання викладені Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 26 червня 2019 року у справі № 761/9584/15-ц, від 26 лютого 2020 року у справі № 821/1083/17, Верховним Судом у постановах від 16 липня 2020 року у справі № 400/2884/18, від 16 липня 2020 року у справі № 812/1259/17, від 16 липня 2020 року у справі № 825/1540/17, від 30 квітня 2020 року у справі № 140/2006/19, від 13 серпня 2020 року у справі № 808/610/18.
Аналіз наведених правових норм та висновків Верховного Суду, Великої Палати Верховного Суду дає підстави для висновку, що у разі несвоєчасної виплати належних звільненому працівникові сум, працівник має право на відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні відповідно до статті 117 КЗпП України.
Таким чином, роботодавець повинен провести виплату працівнику всіх належних йому сум при звільненні, не залежно від обставин, з яких такі суми не були виплачені останньому.
Звертаючись до фактів цієї справи судом встановлено, що позивач звільнений з військової служби наказом від 03.12.2020 та виключений з 31.12.2020 зі списків особового складу Управління згідно наказу від 31.12.2020. Остаточний розрахунок з позивачем проведено 19.02.2021.
Вказані обставини сторонами не заперечується.
Отже, остаточний розрахунок з позивачем при звільненні було здійснено відповідачем з порушенням строків, встановлених статтею 116 КЗпП України, а тому колегія суддів вважає правильним висновок суду попередньої інстанції про наявність правових підстав, визначених статтею 117 КЗпП України, для стягнення з відповідача на користь позивача середнього заробітку за весь час затримки фактичного розрахунку.
Водночас, суд апеляційної інстанції вважає помилковими доводи скаржника про те, що суд першої інстанції безпідставно не залишив без розгляду позовні вимоги позивача, з якими він звернувся поза межами місячного строку звернення до суду.
Конституційний Суд України у Рішенні від 22 лютого 2012 року у справі № 4-рп/2012 зазначив, що аналіз положень КЗпП свідчить про те, що невиплата звільненому працівникові всіх сум, що належать йому від власника або уповноваженого ним органу, є триваючим правопорушенням, а отже, працівник може визначити остаточний обсяг своїх вимог лише на момент припинення такого правопорушення, яким є день фактичного розрахунку.
Оскільки остаточний розрахунок (виплата всіх сум, що належать позивачу) з позивачем проведено 19.02.2021, тому саме з цієї дати розпочинається строк звернення до суду, у межах якого і звернувся позивач.
Оцінюючи доводи апелянта щодо належної до стягнення суми колегія суддів зазначає, що суд першої інстанції цілком обґрунтовано не взяв до уваги наведений позивачем у позовній заяві розрахунок, оскільки такий суперечить положенням Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
При цьому, визначений судом першої інстанції середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованим, справедливим та пропорційним.
Судом першої інстанції враховано розмір простроченої заборгованості та період затримки виплати такої заборгованості, надано оцінку доводам відповідача щодо фінансування суб'єкта владних повноважень.
В апеляційній скарзі причини затримки розрахунку при звільненні позивача Управління обґрунтовує тим, тим, що наказ про звільнення позивача від 03.12.2020 відповідач отримав 11.12.2020, а також тим, що розрахунок у зв'язку зі звільненням позивача проводився у період закінчення бюджетного року.
Колегія суддів критично оцінює такі доводи апелянта, оскільки по-перше, про заплановане звільнення з військової служби позивач повідомив відповідача за два місяці до дати звільнення шляхом подання відповідного рапорту, що не заперечується відповідачем, а тому останній заздалегідь був обізнаний із майбутнім звільненням позивача. По-друге, на переконання колегії суддів, відповідач не може виправдовувати порушення вимог чинного законодавства України організацією внутрішньої роботи суб'єкт владних повноважень.
Розмір середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні розраховано відповідно до Порядку обчислення середньої заробітної плати, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 08.02.1995 №100.
При цьому, колегія суддів наголошує, що визначений судом першої інстанції середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні (61 977,50 грн. ) становить 11% розміру простроченої заборгованості роботодавця (684 839,94 грн.), що є цілком співмірним.
З урахуванням викладеного, колегія суддів погоджується з висновком суду попередньої інстанції обґрунтованість заявлених позовних вимог та наявність підстав для задоволення позову.
Доводи апеляційної скарги висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що окружним адміністративним судом при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини чи порушено норми процесуального закону.
За правилами статті 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись статтями 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, суд,
Апеляційну скаргу Управління Служби безпеки України в Черкаській області залишити без задоволення, а рішення Черкаського окружного адміністративного суду від 27 травня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених в силу пунктом 2 частини 5 статті 328 КАС України.
Головуючий суддя І.О.Лічевецький
Суддя В.П.Мельничук
Суддя О.М.Оксененко