Справа № 320/14231/20 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Лисенко В.І., Суддя-доповідач Кобаль М.І.
16 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2021 року по справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії, -
ОСОБА_1 (далі по тексту - позивач) звернувся до суду з адміністративним позовом до Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області (далі по тексту - відповідач, ГУ ПФУ у Львівській області) в якому просив:
- визнати бездіяльність відповідача щодо не проведення нового перерахунку та невиплати позивачу 100% визначеного пенсійного забезпечення, відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, та додаткових видів грошового забезпечення, передбаченого Постановою Кабінету Міністрів України «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» від 30 серпня 2017 року № 704-2017-п, на підставі звернення позивача до пенсійного органу із заявою про перерахунок пенсії, у зв'язку з прийняття Верховним Судом України остаточного рішення про протиправність та не чинність п.1, 2 постанови КМУ 103 та змін до додатку 2 постанови КМУ №45, протиправною;
- визнати протиправною діяльність ГУ ПФУ у Львівській області щодо зменшення основного розміру пенсії за вислугу років ОСОБА_1 з 86% відповідних сум грошового забезпечення до 70% під час її перерахунку на підставі постанови КМУ від 21.02.2018 № 103;
- зобов'язати ГУ ПФУ у Львівській області, здійснити перерахунок пенсії з 01 січня 2018 року, основний розмір пенсії 86% грошового та виплатити ОСОБА_1 100% визначеного пенсійного забезпечення, відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та додаткових видів грошового забезпечення і премії, передбаченого Постановою КМУ № 704-2017-п та відповідно до вимог статті 43 Закону України № 2262-ХІІ, без обмеження максимальним розміром пенсії на підставі Рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016 і провести виплату недоотриманих пенсійних коштів, починаючи з 1 січня 2018 року по дату ухвали остаточного рішення по справі, з урахуванням сум вже отриманих позивачем з 01 січня 2018 року.
Рішенням Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2021 року значений адміністративний позов задоволено частково.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням суду, відповідач подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції в частині задоволених позовних вимог та прийняти нове, яким в задоволенні позовних вимог відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ГУ ПФУ у Львівській області на рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2021 року на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід задовольнити частково, а оскаржуване рішення скасувати, виходячи з наступного.
Пунктом 4 ч. 1 ст. 317 КАС України передбачено, що підставами для скасування судового рішення суду першої інстанції повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни рішення є, зокрема, неправильне застосування норм матеріального права або порушення норм процесуального права.
Згідно із ч. 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як встановлено судом першої інстанції та підтверджується матеріалами справи, ОСОБА_1 є військовим пенсіонером, перебуває на обліку в ГУ ПФУ у Львівській області та отримує пенсію призначену. відповідно до Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби та деяких інших осіб».
Згідно з перерахунком пенсії по пенсійній справі №ХВ51350, починаючи з 01.10.2017 по 31.12.2017 пенсія позивача складалася з наступних сум грошового забезпечення: посадовий оклад -1060 грн. 00 коп.; оклад за військове звання - 125 грн. 00 коп.; процентна надбавка за вислугу років 10 % - 106 грн. 00 коп. Основний розмір пенсії: 86 % грошового забезпечення у розмірі: 2368,01 грн. Вид підвищення або надбавки до пенсії: бойові дії в інших країнах учасник бойових дій - 363 грн., учасник бойових дій - 40 грн., підвищення за постановою Кабінету Міністрів України 2012 р. № 355 - 513 грн. 19 коп. Загальний підсумок пенсії за вислугу рогів позивача складає (з надбавками) - 3284 грн. 20 коп.
У квітні 2018 року, на виконання вимог п.1 постанови КМУ від 21.02.2018 №103 «Про перерахунок пенсій особам, які звільнені з військової служби, та деяким іншим категоріям осіб», та на підставі наданої уповноваженим органом довідки про розмір грошового забезпечення позивача, станом на 01.03.2018 року, з урахуванням розміру окладу за посадою, військовим (спеціальним) званням, відсоткової надбавки за вислугу, як визначено вказаною постановою, пенсійним органом був здійснений перерахунок пенсії позивача з 01.01.2018 року.
Так, згідно з перерахунком пенсії по пенсійній справі № ХВ51350, починаючи з 01.01.2018 року пенсія ОСОБА_1 складалася з наступних сум грошового забезпечення: посадовий оклад - 4640 грн. 00 коп.; оклад за військове звання - 1340 грн. 00 коп.; процентна надбавка за вислугу років 50 % - 2995 грн. 00 коп.; премія % - 0 грн. 00 коп. Всього - 8985 грн. 00 коп. Основний розмір пенсії: 70 % грошового забезпечення у розмірі: 6289 грн. 50 коп. Загальний підсумок пенсії за вислугу рогів позивача складає (з надбавками) - 6692,5 грн., з урахуванням попередньої суми пенсії 3284,2 грн. та підвищення 1704 грн. 15 коп. (50 % від 3408 грн. 30 коп.) - 4988 грн. 35 коп.
Крім того, згідно постанови Кабінету Міністрів України № 103 від 21 лютого 2018 р. підвищення складає 3346,54 грн. З них виплачується:
- з 1 січня 2018 р. по 31 грудня 2018 р. щомісячно 50% від підвищення: 1704 грн. 15 коп.;
- з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. щомісячно 75 % від підвищення: 2556 грн. 23 коп.;
- з 1 січня 2020 р. 100% щомісячно від підвищення: 3408 грн. 30 коп.
21.09.2020 року ОСОБА_1 звернувся до відповідача із заявою про проведення перерахунку пенсії з 01.01.2018 та виплати 100% визначеного пенсійного забезпечення відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців, передбачених КМУ №704 та відповідно до Закону України №2262-ХІІ і неотриманих пенсійних коштів з 01.01.2018 року.
Листом №7164-7278/Р-02/8-1300/20 від 19.10.2020 року ГУ ПФУ у Львівській області позивача повідомлено, що підстави для перегляду грошового забезпечення для визначення розміру пенсії на сьогодні відсутні.
Вважаючи протиправною бездіяльність відповідача, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про часткове задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції дійшов висновку, що позивач має право на перерахунок та виплату пенсії 86% від сум грошового забезпечення, виходячи зі 100% визначеного пенсійного забезпечення, відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та додаткових видів грошового забезпечення і премії, передбаченого Постановою КМУ № 704-2017-п та відповідно до вимог статті 43 Закону України № 2262-ХІІ, без обмеження максимальним розміром пенсії, на підставі Рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, з урахуванням раніше проведених виплат.
Колегія суддів апеляційної інстанції частково погоджується з вказаним висновком суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження не в повному обсязі під час апеляційного розгляду справи з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 22 Конституції України права і свободи людини і громадянина, закріплені цією Конституцією, не є вичерпними.
Конституційні права і свободи гарантуються і не можуть бути скасовані.
Згідно із положеннями статті 24 Конституції України громадяни мають рівні конституційні права і свободи та є рівними перед законом. Не може бути привілеїв чи обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Згідно із статтею 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Це право гарантується загальнообов'язковим державним соціальним страхуванням за рахунок страхових внесків громадян, підприємств, установ і організацій, а також бюджетних та інших джерел соціального забезпечення; створенням мережі державних, комунальних, приватних закладів для догляду за непрацездатними.
Пенсії, інші види соціальних виплат та допомоги, що є основним джерелом існування, мають забезпечувати рівень життя, не нижчий від прожиткового мінімуму, встановленого законом.
У даній справі суд апеляційної інстанції має надати оцінку спірним правовідносинам в частині:
- правомірності дій ГУ ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок пенсії позивача, із розрахунку 86% грошового забезпечення, починаючи з 01.01.2018 року;
- виплати ОСОБА_1 100% визначеного пенсійного забезпечення, починаючи з 01.01.2018 року, визначеного пенсійного забезпечення, відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та додаткових видів грошового забезпечення і премії, передбаченого Постановою КМУ № 704-2017-п та відповідно до вимог статті 43 Закону України № 2262-ХІІ;
- виплати зазначених пенсійних виплат без обмеження максимальним розміром пенсії на підставі Рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016.
1. Щодо позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ у Львівській області в частині зменшення основного розмір пенсії ОСОБА_2 з 86% до 70% під час перерахунку пенсії на підставі Постанови КМУ від 21.02.2018 року №103, та зобов'язання провести вказаний перерахунок, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Як вбачається з наданих копій розрахунків пенсійної справи, до 01.01.2018 року розмір грошового забезпечення ОСОБА_1 , становив 86% (а.с.86%), тобто пенсійним органом зменшено у 2018 році розмір грошового забезпечення позивача до 70%.
Відповідно до статті 13 Закону України №2262-ХІІ, пенсії за вислугу років призначаються в таких розмірах: особам офіцерського складу, прапорщикам і мічманам, військовослужбовцям надстрокової служби та військової служби за контрактом, особам, які мають право на пенсію за цим Законом, які мають вислугу 20 років і більше (пункт «а» статті 12): за вислугу 20 років - 50 процентів, а звільненим у відставку за віком або за станом здоров'я - 55 процентів відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43); за кожний рік вислуги понад 20 років - 3 проценти відповідних сум грошового забезпечення.
Законом України «Про заходи щодо законодавчого забезпечення реформування пенсійної системи» від 08.07.2011 №3668-VI, який набрав чинності 01.10.2011 року, внесено зміни до частини другої статті 13 Закону України №2262-XII, яким встановлено, що максимальний розмір пенсії, обчислений відповідно до цієї статті, не повинен перевищувати 80% відповідних сум грошового забезпечення (стаття 43), а особам, які під час проходження служби брали участь у ліквідації наслідків аварії на Чорнобильській АЕС і віднесені в установленому законом порядку до категорії 1, - 100%, до категорії 2, - 95%.
Таким чином, з 01.10.2011 року, положення частини другої статті 13 Закону №2262-ХІІ щодо визначення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 90% відповідних сум грошового забезпечення втратили чинність, у зв'язку з внесенням змін Законом України №3668-VІ до редакції цієї статті.
Аналізуючи встановлені у справі обставини та враховуючи положення процитованих норм у їх сукупності, суд апеляційної інстанції дійшов висновку, що положення статті 13 Закону України №2262-ХІІ, якими встановлено розмір пенсії виходячи з 70% від грошового забезпечення, можуть застосовуватись лише до правовідносин, які виникли після 01.04.2014 року, тобто набрання ними чинності, та стосуються питань саме призначення пенсії, а не її перерахунку. Адже до останнього застосовуються спеціальні норми, що регулюють умови та підстави встановлені саме щодо перерахунку пенсії.
Всупереч наведеному, при здійснені перерахунку пенсії позивача, відповідач безпідставно керувався положеннями Постанови Кабінету Міністрів України №103, та застосував норми, які регулюють питання призначення пенсії, а не її перерахунку.
Так, відповідно до статті 22 Конституції України закріплені нею права і свободи не є вичерпними, гарантуються і не можуть бути скасовані. При прийнятті нових законів або внесенні змін до чинних законодавчих актів не допускається звуження змісту та обсягу існуючих прав і свобод.
Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України виокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме - у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06.07.1999 №8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20.03.2002 №5-рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення (Рішення № 5-рп/2002).
Виходячи з висловленого у рішеннях Конституційного Суду України розуміння сутності соціальних гарантій працівників правоохоронних органів, зміст та обсяг досягнутих ними соціальних гарантій не може бути звужено шляхом внесення змін до законодавства, а правовідносини щодо їхнього пенсійного забезпечення виникають на момент звернення за призначенням пенсії.
Аналогічна позиція міститься в постанові Верховного Суду України від 10.12.2013 у справі №21-420а13.
Окремо колегія суддів апеляційної інстанції акцентує увагу відповідача на тому, що призначення та перерахунок пенсії є різними за змістом та механізмом процедурами та встановлення граничного розміру пенсії за вислугу років у розмірі 80%, а потім 70 % грошового забезпечення не стосуються перерахунку вже призначеної пенсії. Відтак, при перерахунку пенсії відповідним категоріям військовослужбовців має застосовуватись норма, що визначає розмір грошового забезпечення у відсотках, яка діяла на момент призначення пенсії.
Аналогічного висновку дійшла колегія Верховного суду у складі Касаційного адміністративного суду в постанові від 24.04.2018 року справа № 686/12623/17 (провадження №К/9901/849/17).
У даному випадку пенсійний орган не довів правомірності своїх дій, спрямованих на зменшення відсоткового розміру пенсії позивачу.
Таким чином, при здійсненні перерахунку пенсії позивача у відповідача були відсутні підстави для обмеження розміру його пенсії 70 % грошового забезпечення, згідно ч. 2, ст. 13 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», оскільки дане обмеження не стосується позивача, адже пенсія останнього мала бути перерахована, а не призначена вперше.
За сукупністю наведених обставин, суд дійшов висновку про протиправність дій відповідача щодо перерахунку пенсії позивача з 01.01.2018 року та зменшення відсотку основного розміру пенсії з 86% на 70% на підставі Постанови Кабінету Міністрів України №103.
Аналогічна правова позиція викладена в рішенні Верховного Суду від 04.02.2019 року в зразковій справі №240/5401/18.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
З урахуванням зазначеного, суд вважає, що в цій частині позовні вимоги підлягають задоволенню шляхом визнання протиправними дій відповідача щодо перерахунку позивачу пенсії у розмірі 70% грошового забезпечення та зобов'язання відповідача здійснити позивачу перерахунок та виплату пенсії у розмірі 86% відповідних сум грошового забезпечення, відповідно до статей 13, 43, 63 Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», починаючи з 01.01.2018 року, з урахуванням раніше виплачених сум.
2. Щодо позовних вимог в частині визнання протиправною бездіяльності ГУ ПФУ в м. Києві в частині непроведення нового перерахунку пенсії та невиплати ОСОБА_1 з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, починаючи з 01.01.2018 року, відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та додаткових видів грошового забезпечення і премії, передбаченого Постановою КМУ № 704-2017-п та відповідно до вимог статті 43 Закону України № 2262-ХІІ, з урахуванням вже отриманих позивачем виплат, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Так, пунктом 2 Постанови КМУ №103 встановлювалося, що виплату перерахованих відповідно до пункту 1 цієї Постанови підвищених пенсій (з урахуванням доплат до попереднього розміру пенсій, підвищень, індексації та інших доплат до пенсії, встановлених законодавством (крім підвищень, додаткової пенсії, цільової грошової допомоги, пенсії за особливі заслуги перед Україною, що визначені законом) проводити з 01.01.2018 року у таких розмірах:
з 1 січня 2018 р. - 50 відсотків;
з 1 січня 2019 р. по 31 грудня 2019 р. - 75 відсотків;
з 1 січня 2020 р. - 100 відсотків суми підвищення пенсії, визначеного станом на 1 березня 2018 року.
Як вже зазначалось судом та підтверджується матеріалами справи, відповідач - пенсійний орган, з урахуванням вимог Постанови № 704 та Постанови № 103, здійснив перерахунок пенсії позивача, про що свідчить наданий перерахунок пенсії по пенсійній справі позивача.
Відповідно до витягу розрахунку пенсії позивача сума доплати становить лише 50% - з 01.01.2018, і 75 % - з 01.01.2019 суми підвищення.
Таким чином, у зв'язку із скасуванням п. 2 постанови Кабінету Міністрів України від 21 лютого 2018 року №103 рішенням Окружного адміністративного суду м. Києва від 12 грудня 2018 року у справі №826/3858/18, яке залишено без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 05 березня 2019 року, обмеження щодо часткової виплати суми підвищення до пенсії скасовано.
Як вбачається з матеріалів справи, у 2018 року ОСОБА_1 здійснено перерахунок пенсії відповідно до Постанови № 103.
У той же час, згідно з розрахунком пенсії за вислугу років, станом на 01.01.2018 року, підвищення пенсії позивача складає 3408,30 грн., з них виплачується: з 01 січня 2018 року по 31 грудня 2018 року щомісячно 50% від підвищення - 1704,15 грн.; з 01 січня 2019 року по 31 грудня 2019 року щомісячно 75% від підвищення - 2556,23 грн.; з 01 січня 2020 року 100% щомісячно від підвищення - 3408,30 грн. (аркуш справи 16 на звороті).
Як зазначає позивач, керуючись вказаним пунктом Постанови № 103, відповідач протиправно виплачував перераховану пенсію поетапно.
У відповідності до ч. 3 статті 52 Закону № 2262- ХІІ виплата пенсій провадиться за поточний місяць загальною сумою у встановлений строк, але не пізніше останнього числа місяця, за який виплачується пенсія.
Жодною нормою Закону України «Про пенсійне забезпечення осіб, звільнених з військової служби, та деяких інших осіб», не передбачено можливість сплати пенсії частинами у майбутньому та/або із застереженнями про наявність фінансування.
Згідно із ч. 2 статті 55 Закону № 2262-ХІІ нараховані суми пенсії, не отримані пенсіонером з вини органу Пенсійного фонду України, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Таким чином, законодавець розмежував наступні поняття «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії» та «порядок перерахунку пенсії».
Системний аналіз статей 52, 55, 63 Закону № 2262-ХІІ свідчить, що наявність у Кабінету Міністрів України права встановлювати «порядок перерахунку пенсії», що не є тотожним праву встановлювати «строки перерахунку пенсії», «строки виплати пенсії».
У той же час, зі змісту пунктів 1, 2 постанови Кабінету Міністрів України № 103 вбачається, що ними врегульовані строки виплати пенсій, а не порядок проведення перерахунку.
У зв'язку з чим суд зазначає, що питання строків виплати доплат до пенсії за результатами проведеного перерахунку, тобто частини пенсії особи, а також розмірів такої доплати не охоплюються поняттям «порядок проведення перерахунку пенсії».
Зазначене узгоджується з правовим висновком, викладеним у зразковій справі Верховного Суду від 06.08.2019 (справа №160/3586/19), залишена без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 11.03.2020 року.
З огляду на зазначене, починаючи з 05.03.2019 року пенсія позивачу підлягає виплаті у розмірі 100 відсотків суми підвищення пенсії, відтак дії відповідача щодо поетапності виплати перерахованої пенсії та зменшення розміру пенсії ОСОБА_1 , є протиправними.
Таким чином, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції про зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області провести перерахунок та виплату пенсії (із врахуванням раніше виплачених сум) ОСОБА_1 , починаючи з 05.03.2019 року, з урахуванням 100% суми підвищення пенсії, відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та додаткових видів грошового забезпечення і премії, передбаченого Постановою КМУ № 704-2017-п та відповідно до вимог статті 43 Закону України № 2262-ХІІ, з урахуванням вже отриманих позивачем виплат.
Судовою колегією враховується, що згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Згідно з частиною першої статті 17 Закону України «Про виконання рішення та застосування практики Європейського Суду з прав людини» суди України застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основних свобод та протоколи до неї і практику Європейського суду, як джерела права.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що принцип обґрунтованості рішення суб'єкта владних повноважень має на увазі, що рішенням повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення.
Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10.02.2010 у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються, а в рішенні від 27.09.2010 по справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» - що ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті.
Суд при вирішенні справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого зокрема людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави (ч. 1 ст. 6 КАС України).
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Як зазначено в п. 4.1 Рішення Конституційного суду України від 02.11.2004 р. N 15-рп/2004 суд, здійснюючи правосуддя на засадах верховенства права, забезпечує захист гарантованих Конституцією та законами України прав і свобод людини і громадянина, прав і законних інтересів юридичних осіб, інтересів суспільства і держави.
Європейський суд з прав людини у своїх рішеннях визначив окремі ознаки принципу верховенства права у розбудові національних систем правосуддя та здійсненні судочинства, яких мають дотримуватись держави - члени Ради Європи, що підписали Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року.
Колегія суддів апеляційної інстанції бере до уваги правову позицію Європейського суду з прав людини, яка викладена в справі «Пономарьов проти України» (пункт 40 мотивувальної частини рішення від 3 квітня 2008 року), в якому Суд наголосив, що «право на справедливий судовий розгляд», яке гарантовано п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року, має розумітися у світлі преамбули Конвенції, у відповідній частині якої зазначено, що верховенство права є спільною спадщиною Високих Договірних Сторін. Одним з фундаментальних аспектів верховенства права є принцип правової визначеності, який передбачає повагу до принципу res judicata - принципу остаточності рішень суду.
У справі «Сокуренко і Стригун проти України» Європейський суд з прав людини зазначив, що «стаття 6 Конвенції не зобов'язує держав - учасників Конвенції створювати апеляційні чи касаційні суди. Однак там, де такі суди існують, необхідно дотримуватись гарантій, визначених у статті 6» (пункт 22 мотивувальної частини рішення від 20 липня 2006 року).
Разом з тим, щодо позовних вимог про виплату зазначених пенсійних виплат ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром пенсії на підставі Рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, колегія суддів зазначає наступне.
Відповідно до частини першої статті 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
«Ефективний засіб правого захисту» у розумінні статті 13 Конвенції повинен забезпечити поновлення порушеного права і одержання особою бажаного результату, винесення рішень, які не призводять безпосередньо до змін в обсязі прав та забезпечення їх примусової реалізації, не відповідає розглядуваній міжнародній нормі.
Колегія суддів зазначає, що ключовим правовим питанням у даній справі, щодо якого фактично виник спір, є право позивача на перерахунок пенсії у розмірі 86% грошового забезпечення та виплати ОСОБА_1 100% визначеного пенсійного забезпечення, відповідно до тарифної сітки, розрядів і коефіцієнтів посадових окладів військовослужбовців та додаткових видів грошового забезпечення і премії, передбаченого Постановою КМУ № 704-2017-п та відповідно до вимог статті 43 Закону України № 2262-ХІІ, починаючи з 01.01.2018 року.
З огляду на зазначене, питання щодо обмеження пенсії максимальним розміром є похідними і повинні вирішуватись після вирішення питання про наявність відповідного права на перерахунок.
Як вбачається з матеріалів справи, відповідач у відповідь на заяву позивачу про перерахунок пенсії відмовив у такому перерахунку, посилаючись на те, що підстави для перегляду грошового забезпечення для визначення розміру пенсії на сьогодні відсутні.
Відтак, спору щодо обмеження пенсії максимальним розміром на час звернення позивача у цій справі до суду не існувало.
Крім того, у даному випадку, пенсійним органом не обмежено максимальний розмір пенсії ОСОБА_1 , так як її перерахунок взагалі не було здійснено, а, в свою чергу, передчасне задоволення вимог щодо необмеження граничного розміру пенсії позивача суперечить основним засадам адміністративного судочинства, оскільки судове рішення не може ставитись в залежність від настання або ненастання обставин, що можуть виникнути в майбутньому.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, колегія суддів вважає висновок суду першої інстанції про зобов'язання відповідача провести позивачу перерахунок та виплату пенсії без обмеження граничного розміром пенсії та із зазначенням відсотків є помилковими.
Так, ГУ ПФУ у Львівській області ще не ухвалювало рішення про перерахунок призначеної ОСОБА_1 пенсії на виконання цього рішення суду, а тому відсутні підстави вважати, що права позивача у зазначеній частині при здійсненні такого перерахунку будуть порушені.
Оскільки судовому захисту підлягають порушені права чи інтереси особи, а не ті, що можливо/ймовірно будуть порушені у майбутньому, у задоволенні цих позовних вимог слід відмовити, як передчасних.
Аналогічна правова позиція висловлена Верховним Судом у рішенні від 14.09.2020 року, залишеного без змін постановою Великої Палати Верховного Суду від 20.01.2021 року, у зразковій справі №560/2120/20.
У вказаному рішенні зазначено, що вимоги щодо відсотку заробітної плати, з якого відбувається перерахунок пенсії, та вимоги щодо здійснення перерахунку пенсій без обмеження їх граничного розміру, задоволенню не підлягають як передчасні (заявлені на майбутнє).
Згідно з ч. 3 ст. 291 КАС України, при ухваленні рішення у типовій справі, яка відповідає ознакам, викладеним у рішенні Верховного Суду за результатами розгляду зразкової справи, суд має враховувати правові висновки Верховного Суду, викладені у рішенні за результатами розгляду зразкової справи.
Аналіз наведених правових положень та вищезазначених обставин справи дає підстави колегії суддів апеляційної інстанції для висновку, що суд першої інстанції дійшов помилкового висновку в частині зобов'язання ГУ ПФУ у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії позивача без обмеження максимального розміру пенсії, а тому рішення Київського окружного адміністративного суду від 05.03.2021 року підлягає скасуванню з ухваленням в цій частині нового рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог. В іншій частині рішення суду першої інстанції слід залишити без змін.
Верховенство права є найважливішим принципом правової держави. Змістом цього принципу є пріоритет (тобто верховенство) людини, її прав та свобод, які визнаються найвищою соціальною цінністю в Україні. Цей принцип закріплено у ст. 3 Конституції України.
Окрім того, права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Держава відповідає перед людиною за свою діяльність. Утвердження і забезпечення прав і свобод людини є головним обов'язком держави.
Згідно пункту 29 Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 р., статтю 6 п. 1 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить до висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Згідно із ч. 2 ст. 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
З огляду на вказане, колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що доводи апеляційної скарги відповідача частково заслуговують на увагу суду, оскільки рішення суду першої інстанції в іншій частині є законним та залишається без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 310, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, Шостий апеляційний адміністративний суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області - задовольнити частково.
Рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2021 року скасувати в частині зобов'язання Головного управління Пенсійного фонду України у Львівській області здійснити перерахунок та виплату пенсії ОСОБА_1 без обмеження максимальним розміром пенсії, на підставі Рішення Конституційного суду України від 20 грудня 2016 року №7-рп/2016, та ухвалити в цій частині нове рішення про відмову у задоволенні зазначених позовних вимог.
В іншій частині рішення Київського окружного адміністративного суду від 05 березня 2021 року залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 16.09.2021 року