Справа № 640/11919/19 Прізвище судді (суддів) першої інстанції: Маруліна Л.О.,
Суддя-доповідач Кобаль М.І.
16 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого Кобаля М.І.,
суддів Бужак Н.П., Костюк Л.О.
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року по справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фенікс» до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві про визнання протиправним та скасування рішення, -
Товариство з обмеженою відповідальністю «Фінансова компанія «Фенікс» (далі по тексту - позивач, ТОВ «Фінансова компанія «Фенікс») звернулося до суду із адміністративним позовом до Головного управління Державної податкової служби у місті Києві (далі по тексту - відповідачі, ГУ ДПС у місті Києві) в якому просило:
- визнати протиправним та скасувати рішення від 13.05.2019 року №0154311309, відповідно до якого нарахована сума штрафу та пені складає 24 384, 30 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року зазначений адміністративний позов задоволено повністю.
Не погоджуючись із прийнятим судовим рішенням, ГУ ДПС у місті Києві подало апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове рішення, яким в задоволенні позову відмовити повністю.
Свої вимоги апелянт обґрунтовує тим, що судом першої інстанції було порушено норми матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 Кодексу адміністративного судочинства України, суд апеляційної інстанції може розглянути справу без повідомлення учасників справи (в порядку письмового провадження) за наявними у справі матеріалами, якщо справу може бути вирішено на підставі наявних у ній доказів, подання апеляційної скарги на рішення суду першої інстанції, які ухвалені в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у порядку письмового провадження).
Частиною 2 статті 311 КАС України визначено, що якщо під час письмового провадження за наявними у справі матеріалами суд апеляційної інстанції дійде висновку про те, що справу необхідно розглядати у судовому засіданні, то він призначає її до апеляційного розгляду в судовому засіданні.
Колегія суддів, враховуючи обставини даної справи, а також те, що апеляційна скарга подана на рішення, перегляд якого можливий за наявними у справі матеріалами на підставі наявних у ній доказів, не вбачає підстав проведення розгляду апеляційної скарги за участю учасників справи у відкритому судовому засіданні.
В матеріалах справи достатньо письмових доказів для вирішення апеляційної скарги, а особиста участь сторін у розгляді справи не обов'язкова.
З огляду на викладене, колегія суддів визнала можливим розглянути справу в порядку письмового провадження.
Відповідно до ч. 2 ст. 309 КАС України у виняткових випадках апеляційний суд за клопотанням сторони та з урахуванням особливостей розгляду справи може продовжити строк розгляду справи, але не більш як на п'ятнадцять днів, про що постановляє ухвалу.
Пунктом 1 статті 6 ратифікованої Законом України № 475/97-ВР від 17.07.1997 року Конвенції про захист прав людини та основних свобод закріплено право вирішення спірного питання упродовж розумного строку.
Згідно п. 26 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень ухвалення рішення в розумні строки відповідно до статті 6 Конвенції також можна вважати важливим елементом його якості. Проте можливе виникнення суперечностей між швидкістю проведення процесу та іншими чинниками, пов'язаними з якістю, такими як право на справедливий розгляд справи, яке також гарантується статтею 6 Конвенції. Оскільки важливо забезпечувати соціальну гармонію та юридичну визначеність, то попри очевидну необхідність враховувати часовий елемент слід також зважати й на інші чинники.
З огляду на викладене, колегія суддів дійшла висновку про продовження строку розгляду апеляційної скарги ГУ ДПС у місті Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року на розумний строк.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а оскаржуване рішення - без змін, виходячи з наступного.
Згідно із ч. 1 ст. 316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Частиною 1 ст. 242 КАС України передбачено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, 31.10.2017 року платіжним дорученням №FR-4753464, 10.11.2017 року, платіжним дорученням №FR-5387774, 16.11.2017 року платіжним дорученням №FR-5750447, 28.11.2017 року платіжним дорученням №FR-6504479, 30.11.2017 року платіжним дорученням №FR-6655726, 01.12.2017 року платіжним дорученням №FR-6737017, 06.12.2017 року платіжним дорученням №FR-7042858, 15.12.2017 року платіжним дорученням №FR-7605214, ТОВ «Фінансова компанія «Фенікс» здійснено оплату сум єдиного соціального внеску в розмірі 159 578,15 грн.
Проте, у платіжних дорученнях зазначено рахунок 37190201012658, який призначений для обслуговування коштів єдиного внеску підприємств міста Києва Солом'янського району ДПІ ГУ ДФС, а не відповідний рахунок 371932010112655, призначений для обслуговування коштів єдиного внеску підприємств міста Києва Печерського району ДПІ ГУ ДФС.
У грудні 2017 року ТОВ «Фінансова компанія «Фенікс» подано заяви вх.№1299, 1300 від 26.12.2017 року та вх. №1304 від 28.12.2017 року до ДПІ Солом'янського району ГУ ДФС у м. Києві про перенесення єдиного внеску з ДПІ Солом'янського району ГУ ДФС у м. Києві до ДПІ Печерського району ГУ ДФС у м. Києві.
Між тим, як наслідок, за несвоєчасне перерахування єдиного соціального внеску, ГУ ДФС у м. Києві прийнято рішення від 13.05.2019 року №0154311309 про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасну сплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, яким до позивача застосовано штраф в розмірі 22 760,35 грн. та пеню в розмірі 1 623,95 грн., які протягом 10 календарних днів після надходження рішення підлягають (сплаті) на рахунки ГУ ДФС у м. Києві в сумі 24 384, 30 грн. (далі по тексту - оскаржуване рішення).
21.05.2019 року вих. №254/ф ТОВ «Фінансова компанія «Фенікс» до ДФС України подано скаргу на рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску, в якій позивач просить скасувати рішення від 13.05.2019 року №0154311309, відповідно до якого нарахована сума штрафу та пені складає 24 384,30 грн. та звернути увагу на правову позицію Верховного Суду, яка висловлювалась у постановах від 24.10.2018 року у справі №760/6097/16-а та від 14.11.2018 року у справі №805/3665/16-а.
У свою чергу, 20.06.2019 року ДФС України прийняте рішення №28316/6/99-99-11-05-02-25 про результати розгляду скарги, згідно якого, рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперарахування) єдиного внеску від 13.05.2019 року №0154311309 ГУ ДФС у м. Києві залишено без змін, а скаргу ТОВ «Фінансова компанія «Фенікс» від 21.05.2019 року №254/Ф - без задоволення.
Вважаючи оскаржуване рішення відповідача протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся з позовом до суду за захистом своїх прав та законних інтересів.
Приймаючи рішення про задоволення адміністративного позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивачем зобов'язання зі сплати єдиного внеску виконані вчасно, у встановлені законодавством терміни для здійснення такої сплати. Помилка при зазначенні невідповідного рахунку, не може слугувати підставою для застосування до позивача штрафних санкцій та нарахування пені за несвоєчасне перерахування єдиного соціального внеску.
Колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, оскільки він знайшов своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд апеляційної інстанції зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються Конституцією України, Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (далі по тексту - Закон № 2464) та Інструкцією про порядок нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, затверджена наказом Міністерства фінансів України № 449 від 20.04.2015 (далі по тексту - Інструкція № 449). Зазначені нормативно-правові акти в редакції чинній станом на момент виникнення спірних правовідносин.
Правові та організаційні засади забезпечення збору та обліку єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування, умови та порядок його нарахування і сплати та повноваження органу, що здійснює його збір та ведення обліку встановлені Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» (надалі - Закон № 2464).
Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 1 Закону № 2464 єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) - це консолідований страховий внесок, збір якого здійснюється до системи загальнообов'язкового державного соціального страхування в обов'язковому порядку та на регулярній основі з метою забезпечення захисту у випадках, передбачених законодавством, прав застрахованих осіб на отримання страхових виплат (послуг) за діючими видами загальнообов'язкового державного соціального страхування.
Платниками єдиного внеску є роботодавці - підприємства, установи та організації, інші юридичні особи, утворені відповідно до законодавства України, незалежно від форми власності, виду діяльності та господарювання, які використовують працю фізичних осіб на умовах трудового договору (контракту) або на інших умовах, передбачених законодавством, чи за цивільно-правовими договорами (крім цивільно-правового договору, укладеного з фізичною особою - підприємцем, якщо виконувані роботи (надавані послуги) відповідають видам діяльності, відповідно до відомостей з Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців), у тому числі філії, представництва, відділення та інші відокремлені підрозділи зазначених підприємств, установ і організацій, інших юридичних осіб, які мають окремий баланс і самостійно ведуть розрахунки із застрахованими особами (п. 1 ч. 1 ст. 4 Закону № 2464).
Згідно із п. 3 ч. 1 ст. 14 Закону № 2464 контроль за дотриманням платниками єдиного внеску вимог цього Закону здійснюють органи доходів і зборів.
Частиною 1 ст. 5 Закону № 2464 встановлено, що облік осіб, зазначених у пунктах 1, 4, 5 та 5-1 частини першої статті 4 цього Закону, ведеться в порядку, встановленому центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну податкову і митну політику, за погодженням з Пенсійним фондом та фондами загальнообов'язкового державного соціального страхування, а щодо застрахованих осіб, які є учасниками накопичувальної системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування - з національною комісією, що здійснює державне регулювання у сфері ринків фінансових послуг, центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, та Пенсійним фондом.
Порядок обліку платників єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування був затверджений наказом Міністерства фінансів України № 1162 від 24.11.2014 (далі по тексту - Порядок № 1162).
Пунктом 1 розділу VI Порядку № 1162 передбачено, що контролюючими органами є відповідні державні податкові інспекції у районах, містах (крім м. Києва), районах у містах, об'єднані державні податкові інспекції та Головні управління ДФС в областях, м. Києві, Офіс великих платників податків ДФС.
Отже, з наведеного вбачається, що податкові органи наділенні повноваженнями здійснювати контроль за дотриманням платниками вимог законодавства щодо обчислення та сплати єдиного внеску.
Інструкція № 449 визначає процедуру нарахування і сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (далі - єдиний внесок) страхувальниками, визначеними Законом України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», нарахування і сплати фінансових санкцій, стягнення заборгованості зі сплати страхових коштів органами доходів і зборів.
Пунктом 1 Розділу IV Інструкції № 449 встановлено, що:
1) єдиний внесок нараховується на суми, визначені базою для нарахування єдиного внеску, які не зменшені на суму відрахувань податків, інших обов'язкових платежів, що відповідно до Закону сплачуються із зазначених сум або за договорами позики, придбання товарів та виплат на інші цілі за дорученням отримувача;
2) єдиний внесок нараховується на суми, визначені базою для нарахування єдиного внеску, незалежно від джерел їх фінансування, форми, порядку, місця виплати та використання, а також від того, чи виплачені такі суми фактично після їх нарахування до сплати;
3) єдиний внесок обчислюється виключно у національній валюті, в тому числі з виплат (доходу), що здійснюються в натуральній формі.
Обчислення єдиного внеску із сум, виражених в іноземній валюті (крім випадків сплати єдиного внеску в іноземній валюті згідно з договорами про добровільну участь у системі загальнообов'язкового державного соціального страхування (далі - договір про добровільну участь) особами, які працюють або постійно проживають за межами України, зазначеними в абзаці третьому підпункту 3 пункту 1 розділу V цієї Інструкції), здійснюється шляхом перерахування зазначених сум у національну валюту України за офіційним курсом національної валюти до іноземної валюти, встановленим Національним банком України на день обчислення єдиного внеску;
4) обчислення єдиного внеску за минулі періоди здійснюється, виходячи з розміру єдиного внеску, що діяв на день нарахування (обчислення, визначення) заробітної плати (доходу), на яку нараховується єдиний внесок;
5) при обчисленні єдиного внеску платниками, зазначеними в підпункті 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, за осіб, зазначених в абзацах третьому, п'ятому - сьомому підпункту 2 пункту 1 розділу II цієї Інструкції, що здійснюється за рахунок коштів державного бюджету в порядку, встановленому постановою Кабінету Міністрів України від 02 березня 2011 року N 178 «Про затвердження Порядку нарахування та сплати єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування за деякі категорії застрахованих осіб», у розмірі не менше мінімального страхового внеску за кожну особу за минулі періоди застосовується розмір єдиного внеску, що діяв у місяці, за який нараховується єдиний внесок.
Сплата єдиного внеску здійснюється за місцем обліку такого платника в національній валюті шляхом внесення відповідних сум єдиного внеску на відповідні рахунки органів доходів і зборів, відкриті в органах Державної казначейської служби України (далі - органи Казначейства), для його зарахування, крім єдиного внеску, який сплачується в іноземній валюті громадянами України, які працюють або постійно проживають за межами України, відповідно до договорів про добровільну участь (п.п. 1 п. 2 Розділу IV Інструкції № 449).
Згідно із п.п. 1, 2 Розділу VI Інструкції № 449 до платників, які не виконали визначені Законом обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, застосовуються заходи впливу та стягнення.
У разі виявлення платником своєчасно не нарахованих сум єдиного внеску такі платники зобов'язані самостійно обчислити ці внески, відобразити у звітності, що подається платником до органів доходів і зборів, та сплатити їх. До такого платника застосовуються штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
У разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VII цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Як встановлено п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464, який застосовано в оскаржуваному рішенні контролюючим органом до позивача, орган доходів і зборів застосовує до платника єдиного внеску такі штрафні санкції за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
На суму недоїмки нараховується пеня з розрахунку 0,1 відсотка суми недоплати за кожний день прострочення платежу (п. 10 ч. 11 ст. 25 Закону № 2464).
Відповідно до п. 1 Розділу VII Інструкції № 449 за порушення норм законодавства про єдиний внесок на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до платників, на яких згідно із Законом покладено обов'язок нараховувати, обчислювати та сплачувати єдиний внесок, застосовуються фінансові санкції (штрафи та пеня) відповідно до Закону.
Підпунктом 2 пункту 2 Розділу VII Інструкції № 449 встановлено, що за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення у період до 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 10 відсотків своєчасно не сплачених сум.
За несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на платників, які допустили зазначене порушення, починаючи з 01 січня 2015 року, накладається штраф у розмірі 20 відсотків своєчасно не сплачених сум.
При цьому складається рішення про застосування штрафних санкцій та нарахування пені за несплату (неперерахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску за формою згідно з додатком 12 до цієї Інструкції.
З наведеного вбачається, що до платників, які не виконали обов'язки щодо нарахування, обчислення та сплати єдиного внеску, орган доходів і зборів застосовує штрафні санкції у вигляді штрафу (10% або 20% своєчасно не сплачених сум) та пеню (0,1% від суми недоплати за кожний день прострочення платежу).
Як вірно встановлено судом першої інстанції та вбачається з матеріалів справи, оскаржуваним рішенням, яким на підставі ч. 10 п. 2 ч. 11 ст. 25 Закону України «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування», за несплату (неперахування) або несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування до ТОВ «Фінансова компанія «Фенікс» застосовано штраф у розмірі 24 384,30 грн., за період з 21.11.2017 року до 26.12.2017 року (20 % з 01.01.2015) та нараховано пеню у розмірі 1623,95 грн. (0,1 % від суми недоїмки).
Оскаржуючи вказане рішення позивач зазначив, що він помилково здійснив сплату єдиного соціального внеску та перерахував кошти на розрахунковий рахунок для сплати єдиного внеску нарахованого на грошове забезпечення, у зв'язку з чим, виникла недоїмка на рахунку для зарахування єдиного внеску нарахованого на суми заробітної плати.
У свою чергу, контролюючим органом всупереч вимог статті 77 КАС України не було доведено та надано належних доказів, на підтвердження наявності правових підстав для застосування до позивача штрафних санкцій за несвоєчасну сплату (несвоєчасне перерахування) єдиного соціального внеску та нарахування пені, тоді як судом першої інстанції встановлено на підставі наданих позивачем належних доказів, що єдиний соціальний внесок останнім було сплачено вчасно та в повному обсязі.
Зазначене підтверджується копіями платіжних доручень, призначення платежу сплата єдиного внеску, які містяться в матеріалах справи та досліджені судом апеляційної інстанції в повному обсязі.
Допущені позивачем технічні помилки, внаслідок яких кошти помилково були перераховані на розрахунковий рахунок Солом'янського району ДПІ ГУ ДФС, а не відповідний рахунок 371932010112655, призначений для обслуговування коштів єдиного внеску підприємств міста Києва Печерського району ДПІ ГУ ДФС, була виявлена та самостійно виправлена ТОВ «Фінансова компанія «Фенікс», шляхом написання заяви про перерахування надміру сплачених коштів та зарахування відповідних сум на правильний рахунок.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що зазначені штрафні санкції застосовуються у разі несплати (неперерахування) або несвоєчасної сплати (несвоєчасного перерахування) єдиного внеску, а не у випадку помилково сплачених сум єдиного внеску на невідповідний рахунок. Здійснення помилки під час перерахування узгодженої суми грошового зобов'язання до державного бюджету має кваліфікуватися як дія, хоча й помилкова. Відтак, дії, які не містять ознак бездіяльності платника податків при сплаті узгодженої суми грошового зобов'язання, не можуть слугувати підставою для застосування штрафів.
Вказана правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 10.04.2020 у справі №821/844/17 та в постанові Верховного Суду від 14.08.2018 у справі №821/1897/17.
Правовими положеннями ч.5 ст. 242 КАС України передбачено, що при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Крім того, абз. 2-4 п. 2 розділу VI Інструкції № 469 встановлено, що у разі виявлення органом доходів і зборів своєчасно не нарахованих та/або не сплачених платником сум єдиного внеску такий орган доходів і зборів обчислює суми єдиного внеску, що зазначаються у вимозі про сплату боргу (недоїмки), та застосовує до такого платника штрафні санкції в порядку і розмірах, визначених розділом VІІ цієї Інструкції.
Сума єдиного внеску, своєчасно не нарахована та/або не сплачена в строки, встановлені Законом, обчислена органами доходів і зборів у випадках, передбачених Законом, є недоїмкою.
Суми недоїмки стягуються з нарахуванням пені та застосуванням штрафів.
Колегія суддів апеляційної інстанції зазначає, що в матеріалах справи відсутні, а відповідачем не надано, доказів направлення позивачу вимоги про сплату боргу (недоїмки) із зазначенням обов'язкового платежу.
З огляду на вказані позивачем мотиви та наявні в матеріалах справи належні докази, колегія суддів апеляційної інстанції погоджує висновок суду першої інстанції, що в даному випадку, позовні вимоги про визнання протиправним та скасування рішення ГУ ДПС у м. Києві від 13.05.2019 року №0154311309, відповідно до якого нарахована сума штрафу та пені складає 24 384, 30 грн., на підставі ч. 10 та п. 2 ч.11 ст.25 ЗУ «Про збір та облік єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування» підлягають задоволенню, а оскаржуване рішення скасуванню.
Відповідно до ч.1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» встановлено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Європейським Судом з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 01 липня 2003 року, яке, відповідно до ч. 1 статті 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», підлягає застосуванню судами як джерело права, вказано, що орган влади зобов'язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.
У рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.
Отже, рішення суб'єкта владних повноважень повинно ґрунтуватися на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Мають значення, як правило, ті обставини, які передбачені нормою права, що застосовується. Суб'єкт владних повноважень повинен врахувати усі ці обставини, тобто надати їм правову оцінку: прийняти до уваги або відхилити. У разі відхилення певних обставин висновки повинні бути мотивованими, особливо, коли має місце несприятливе для особи рішення.
Принцип обґрунтованості рішення вимагає від суб'єкта владних повноважень враховувати як обставини, на обов'язковість урахування яких прямо вказує закон, так і інші обставини, що мають значення у конкретній ситуації. Для цього він має ретельно зібрати і дослідити матеріали, що мають доказове значення у справі, наприклад, документи, пояснення осіб, тощо.
При цьому, суб'єкт владних повноважень повинен уникати прийняття невмотивованих висновків, обґрунтованих припущеннями та неперевіреними фактами, а не конкретними обставинами. Так само недопустимо надавати значення обставинам, які насправді не стосуються справи. Несприятливе для особи рішення повинно бути вмотивованим.
Разом з тим, приймаючи рішення або вчиняючи дію, суб'єкт владних повноважень не може ставати на сторону будь-якої з осіб та не може виявляти себе заінтересованою стороною у справі, виходячи з будь-якого нелегітимного інтересу, тобто інтересу, який не випливає із завдань цього суб'єкта, визначених законом.
При цьому, прийняття рішення, вчинення (не вчинення) дії вимагає від суб'єкта владних повноважень діяти добросовісно, тобто з щирим наміром щодо реалізації владних повноважень та досягнення поставлених цілей і справедливих результатів, з відданістю визначеним законом меті та завданням діяльності, передбачувано, без корисливих прагнень досягти персональної вигоди, привілеїв або переваг через прийняття рішення та вчинення дії.
Таким чином, висновки та рішення суб'єкта владних повноважень можуть ґрунтуватися виключно на належних, достатніх, а також тих доказах, які одержані з дотриманням закону.
Відповідно до пункту 30. Рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Hirvisaari v. Finland» від 27 вересня 2001 р., рішення судів повинні достатнім чином містити мотиви, на яких вони базуються для того, щоб засвідчити, що сторони були заслухані, та для того, щоб забезпечити нагляд громадськості за здійсненням правосуддя.
Колегія суддів апеляційної інстанції доходить висновку, що інші доводи апелянта не знайшли свого підтвердження під час апеляційного розгляду, а тому судом до уваги не приймаються.
Отже, колегія суддів апеляційної інстанції вважає, що судом першої інстанції було вірно встановлено фактичні обставини справи, надано належну оцінку дослідженим доказам, прийнято законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального та процесуального права.
Обставини, викладені в апеляційній скарзі, до уваги не приймаються, оскільки є необґрунтованими та не є підставами для скасування рішення суду першої інстанції.
В зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Відповідно до ч. 1 ст. 257 КАС України за правилами спрощеного позовного провадження розглядаються справи незначної складності.
Так, згідно ч. 1 ст. 260 КАС України питання про розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.
Згідно з п. 2 ч. 5 ст. 328 КАС України не підлягають касаційному оскарженню судові рішення у справах незначної складності.
Керуючись ст.ст. 242, 257, 260, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у місті Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 27 січня 2021 року - залишити без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною та оскарженню не підлягає.
Головуючий суддя: М.І. Кобаль
Судді: Н.П. Бужак
Л.О. Костюк
Повний текст виготовлено 16.09.2021 року