Справа № 420/12060/21
17 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Білостоцького О.В., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження, визначеного ч. 5 ст. 262 КАС України, адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області про визнання протиправним та скасування рішення, -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшов адміністративний позов ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, в якому позивач просить суд:
- визнати протиправним та скасувати п. 5 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №2142-VIII від 24.06.2021 року «Про відмову у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки для ведення особистого селянського господарства», в частині відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель сільськогосподарського призначення комунальної власності для ведення особистого селянського господарства орієнтовною площею 2,0 га, яка розташована на території Куяльницької сільської ради, Подільського району, Одеської області, у зв'язку з неможливістю визначення місця розташування земельної ділянки наступним громадянам: 5.5. ОСОБА_1 ;
- зобов'язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області надати ОСОБА_1 дозвіл на розробку проекту землеустрою, щодо відведення земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га у власність для ведення особистого селянського господарства у відповідності із пунктом "б" частини 1 статті 121 ЗК України, за рахунок сформованих земельних ділянок комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га, за межами с. Коси Слобідка, або земельних ділянок кадастровий номер 5122985100:01:003:0460 - 28,5436 га за межами с. Нестоїта, або земельної ділянки кадастровий номер 5122982500:01:001:0490 - 32,3611 га за межами с. Качурівка, чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:002:0319 15,3873 га за межами с. Мардарівка, Подільського району Одеської області, або за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області: за межами населеного пункту Коси Слобідка, яка позначена на публічної кадастровій карті: КОАТУУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 002, площею більше 29,5089 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:002:0206; за межами с. Коси, яка позначена на кадастровій карті КОАТУ: 5122983400, зона: 03, квартал: 001, площа більше 10 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:001:0315; за межами села Вишневе, яка позначена на Публічної кадастровій карті: архівний кадастровий номер: 5122987400:01:001:0474 загальна площа 391998,77 кв.м.
- встановити судовий контроль виконання судового рішення шляхом зобов'язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області надати звіт до Одеського окружного адміністративного суду про виконання судового рішення по справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що він 31.05.2021 року звернувся до відповідача із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок однієї сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га, за межами с. Коси Слобідка, або земельних ділянок кадастровий номер 5122985100:01:003:0460 - 28,5436 га за межами с. Нестоїта, або земельної ділянки кадастровий номер 5122982500:01:001:0490 - 32,3611 га за межами с. Качурівка, чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:002:0319 15,3873 га за межами с. Мардарівка Подільського району Одеської області, або за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області: за межами населеного пункту Коси Слобідка, яка позначена на публічної кадастровій карті: КОАТУУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 002, площею більше 29,5089 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:002:0206; за межами с. Коси, яка позначена на кадастровій карті КОАТУ: 5122983400, зона: 03, квартал: 001, площа більше 10 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:001:0315; за межами села Вишневе, яка позначена на Публічної кадастровій карті: архівний кадастровий номер: 5122987400:01:001:0474 загальна площа 391998,77 кв.м.
До заяви позивачем було додані всі необхідні документи.
Разом з тим, підпунктом 5.15 пункту 5 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №2142- VIII від 24.06.2021 року йому було відмолено у наданні такого дозволу у зв'язку із неможливістю визначити місце розташування земельної ділянки.
Однак позивач не погоджується із зазначеним рішенням та вважає його протиправним, оскільки на думку ОСОБА_1 воно не ґрунтується на вимогах закону та не містить підстави для відмови у видачі дозволу на розробку проекту землеустрою, передбаченої ст.118 Земельного Кодексу України.
Також позивач посилається на порушення відповідачем статті 20 Закону України «Про звернення громадян», оскільки його не було повідомлено про результатами його розгляду у строки встановленні чинним законодавством.
Ухвалою суду від 19.07.2021 року позовну заяву ОСОБА_1 до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області було прийнято до розгляду, у справі було відкрито спрощене позовне провадження без виклику сторін. Відповідачу запропоновано в 15-денний строк з дня отримання ухвали надати відзив на адміністративний позов.
Куяльницькою сільською радою Подільського району Одеської області адміністративний позов ОСОБА_1 з додатками, а також ухвалу Одеського окружного адміністративного суду від 19.07.2021 року про відкриття провадження у справі №420/12060/21 було отримано 20.08.2021 року, що підтверджується матеріалами адміністративної справи.
У визначений КАС України п'ятнадцятиденний строк відзив на адміністративний позов відповідачем наданий не був.
При цьому судом було роз'яснено Куяльницькій сільській раді Подільського району Одеської області що неподання суб'єктом владних повноважень відзиву на позов без поважних причин може бути кваліфіковано судом, як визнання позову.
Відповідно до ст. 258 КАС України суд розглядає справи за правилами спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів із дня відкриття провадження у справі.
Згідно частини 2 ст. 262 КАС України розгляд справи по суті за правилами спрощеного позовного провадження починається з відкриття першого судового засідання. Якщо судове засідання не проводиться, розгляд справи по суті розпочинається через тридцять днів, а у випадках, визначених статтею 263 цього Кодексу, - через п'ятнадцять днів з дня відкриття провадження у справі.
Судом під час розгляду справи встановлено наступне.
31.05.2021 року ОСОБА_1 звернувся до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області із заявою про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок однієї сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га, за межами с. Коси Слобідка, або земельних ділянок кадастровий номер 5122985100:01:003:0460 - 28,5436 га за межами с.Нестоїта, або земельної ділянки кадастровий номер 5122982500:01:001:0490 - 32,3611 га за межами с.Качурівка, чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:002:0319 15.3873 га за межами с. Мардарівка Подільського району Одеської області, або за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області: за межами населеного пункту Коси Слобідка, яка позначена на публічної кадастровій карті: КОАТУУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 002, площею більше 29,5089 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:002:0206; за межами с. Коси, яка позначена на кадастровій карті КОАТУ: 5122983400, зона: 03, квартал: 001, площа більше 10 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:001:0315; за межами села Вишневе, яка позначена на Публічної кадастровій карті: архівний кадастровий номер: 5122987400:01:001:0474 загальна площа 391998,77 кв.м.
Разом із заявою позивачем було подано: копію паспорта громадянина України, копію ідентифікаційного коду, посвідчення учасника бойових дій; графічний матеріали з офіційної кадастрової карти Держгеокадастру вказаних у заяві земельних ділянок.
Однак підпунктом 5.15 пункту 5 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №2142- VIII від 24.06.2021 року позивачу було відмолено у наданні такого дозволу у зв'язку із неможливістю визначити місце розташування земельної ділянки.
Не погоджуючись із зазначеним рішенням відповідача, вважаючи його протиправним та таким, що підлягає скасуванню, позивач звернувся до суду з адміністративним позовом у справі №420/12060/21.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача (частина 2 ст. 77 КАС України).
Дослідивши адміністративний позов позивача, надані до суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному і об'єктивному дослідженні, проаналізувавши положення чинного законодавства, що регулює спірні правовідносини, суд доходить висновку, що позов підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 2 ст. 19 Конституції України визначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України.
Згідно ст. 55 Конституції України права і свободи людини і громадянина захищаються судом, кожному гарантується право на оскарження в суді рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади, органів місцевого самоврядування, посадових і службових осіб.
Земля, її надра, атмосферне повітря, водні та інші природні ресурси, які знаходяться в межах території України, природні ресурси її континентального шельфу, виключної (морської) економічної зони є об'єктами права власності Українського народу. Від імені Українського народу права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених цією Конституцією (ст. 13 Конституції України).
Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону (ст. 14 Конституції України).
Частиною 4 ст. 122 ЗК України передбачено, що центральний орган виконавчої влади з питань земельних ресурсів у галузі земельних відносин та його територіальні органи передають земельні ділянки сільськогосподарського призначення державної власності, крім випадків, визначених частиною восьмою вказаної статті, у власність або у користування для всіх потреб.
Відповідно частини 3 статті 78 ЗК України визначено, що земля в Україні може перебувати у приватній, комунальній та державній власності.
Згідно з ст. 19 Земельного кодексу України землі України за основним цільовим призначенням поділяються на такі категорії: а) землі сільськогосподарського призначення; б) землі житлової та громадської забудови; в) землі природно-заповідного та іншого природоохоронного призначення; г) землі оздоровчого призначення; ґ) землі рекреаційного призначення; д) землі історико-культурного призначення; е) землі лісогосподарського призначення; є) землі водного фонду; ж) землі промисловості, транспорту, зв'язку, енергетики, оборони та іншого призначення.
Відповідно до статті 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.
Пунктом «б» ч. 1 ст. 81 Земельного кодексу України визначено, що громадяни України набувають права власності на земельні ділянки на підставі безоплатної передачі із земель державної і комунальної власності.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі, зокрема, одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: а) приватизації земельних ділянок, які перебувають у користуванні громадян; б) одержання земельних ділянок внаслідок приватизації державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; в) одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.
Згідно п. «б» ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності для ведення особистого селянського господарства у розмірі не більше 2,0 гектара
Стаття 118 ЗК України визначає порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами.
Так, громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу.
У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства).
У разі, якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Аналіз цієї норми дає підстави для висновку, що Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки. При цьому, відмовляючи у наданні дозволу, відповідний орган повинен навести усі підстави відмови.
Крім того, ст.79-1 ЗКУ визначено, що формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об'єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру.
Формування земельних ділянок здійснюється: - у порядку відведення земельних ділянок із земель державної та комунальної власності; - шляхом поділу чи об'єднання раніше сформованих земельних ділянок; - шляхом визначення меж земельних ділянок державної чи комунальної власності за проектами землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, проектами землеустрою щодо впорядкування території для містобудівних потреб, проектами землеустрою щодо приватизації земель державних і комунальних сільськогосподарських підприємств, установ та організацій; - шляхом інвентаризації земель у випадках, передбачених законом; - за проектами землеустрою щодо організації території земельних часток (паїв).
Сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі.
Земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера.
Формування земельних ділянок (крім випадків, визначених у частинах шостій - сьомій цієї статті) здійснюється за проектами землеустрою щодо відведення земельних ділянок.
Згідно з ч.6 ст.79-1 ЗКУ формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок.
Поділ, об'єднання земельної ділянки, що перебуває у заставі, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Поділ, об'єднання земельної ділянки, що перебуває у користуванні, здійснюється за згодою землекористувача, заставодержателя. Справжність підпису на такій згоді засвідчується нотаріально.
Земельні ділянки можуть бути об'єднані, якщо вони мають однакове цільове призначення. У разі поділу земельної ділянки, об'єднання земельних ділянок сформовані земельні ділянки зберігають своє цільове призначення.
Частиною 7 ст.79-1 ЗКУ встановлено, що винесення в натуру (на місцевість) меж сформованої земельної ділянки до її державної реєстрації здійснюється за документацією із землеустрою, яка стала підставою для її формування.
Верховний Суд у своїх рішеннях від 03.10. 2019 року по справі №823/1172/17, від 21.08.2018 у справі №823/1179/17, від 12.03.2020 року дійшов висновку, що виходячи з аналізу положень ч.5-10 ст.79-1 ЗКУ підставою для формування земельних ділянок шляхом поділу та об'єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення, є технічна документація із землеустрою щодо поділу та об'єднання земельних ділянок. Проект землеустрою щодо відведення земельних ділянок та технічна документація із землеустрою щодо встановлення (відновлення) меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) є різними за своєю суттю документами із землеустрою, не є тотожними за процедурою виконання цієї документації.
Так судом встановлено, що позивачу було відмолено у наданні саме дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки сільськогосподарського призначення, державної власності, орієнтовною площею 2,0 га у зв'язку із неможливістю визначити місце розташування земельної ділянки.
При цьому Земельним кодексом України визначено вичерпний перелік підстав для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, а саме:
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів;
- невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Відповідно до ст.1 Закону України "Про Державний земельний кадастр" від 07 липня 2011 року №3613-VI (далі - Закон №3613-VI) Державний земельний кадастр - єдина державна геоінформаційна система відомостей про землі, розташовані в межах державного кордону України, їх цільове призначення, обмеження у їх використанні, а також дані про кількісну і якісну характеристику земель, їх оцінку, про розподіл земель між власниками і користувачами; державна реєстрація земельної ділянки - внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про формування земельної ділянки та присвоєння їй кадастрового номера; кадастрова карта (план) - графічне зображення, що містить відомості про об'єкти Державного земельного кадастру.
Згідно положень ч.ч. 1, 8 ст. 9 Закону №3613-VI внесення відомостей до Державного земельного кадастру і надання таких відомостей здійснюються державними кадастровими реєстраторами центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин. Державна реєстрація земельних ділянок, обмежень у їх використанні, ведення поземельних книг, внесення до Державного земельного кадастру відомостей про земельні ділянки здійснюються Державними кадастровими реєстраторами, які здійснюють свою діяльність за місцем розташування земельної ділянки (район, місто республіканського значення Автономної Республіки Крим, місто обласного значення).
Частиною 1 статті 15 Закону №3613-VI передбачено, що до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки: кадастровий номер; місце розташування; опис меж; площа; міри ліній по периметру; координати поворотних точок меж; дані про прив'язку поворотних точок меж до пунктів державної геодезичної мережі; дані про якісний стан земель та про бонітування ґрунтів; відомості про інші об'єкти Державного земельного кадастру, до яких територіально (повністю або частково) входить земельна ділянка; цільове призначення (категорія земель, вид використання земельної ділянки в межах певної категорії земель); склад угідь із зазначенням контурів будівель і споруд, їх назв; відомості про обмеження у використанні земельних ділянок; відомості про частину земельної ділянки, на яку поширюється дія сервітуту, договору суборенди земельної ділянки; нормативна грошова оцінка; інформація про документацію із землеустрою та оцінки земель щодо земельної ділянки та інші документи, на підставі яких встановлено відомості про земельну ділянку.
Суд зазначає, що стаття 118 Земельного кодексу України не містить будь-яких особливих вимог до графічних матеріалів, крім зазначення бажаного місця розташування земельної ділянки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 09.01.2020 року по справі №812/1264/17.
Також Верховний Суд у постанові від 20 травня 2021 року по справі № 804/2631/17 зазначив, що чітких критеріїв, як саме повинне бути зображено бажане місце розташування земельної ділянки у графічних матеріалах, що додаються до клопотання про надання дозволу на розробку проекту землеустрою, чинне законодавство не містить.
Зазначена правова позиція була також висловлена П'ятим апеляційним адміністративним судом у постанові від 03 грудня 2020 року по справі №540/378/20.
Судом встановлено, що у клопотанні позивача від 31.05.2021 року зазначено цільове призначення земельних ділянок та їх орієнтовні розміри. До клопотання додано графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, тобто вимоги ч. 6 ст. 118 ЗК України щодо таких клопотань позивачем дотримано. Викопіювання з схеми розташування бажаної земельної ділянки містить посилання на адресу цієї земельної ділянки, на зазначеній схемі виділено її місце розташування. Крім того у заяві позивачем вказано кадастрові номери суміжних земельних ділянок, що додатково дає змогу відповідачу встановити місце розташування бажаних позивачем земельних ділянок.
Крім того, Верховний Суд у постанові від 03.04.2020 року №120/4542/18-а зазначив, що у разі надання особою пакету документів, необхідних для отримання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, з недоліками щодо комплектності, форми чи змісту, відповідний орган має право звернутися до заявника з пропозицією усунути виявлені недоліки. Така дія є правомірним способом поведінки органу і має на меті створення громадянам умов для реалізації їх прав на землю. Зазначена пропозиція щодо усунення недоліків не може вважатися "відмовою у наданні дозволу" у розумінні частини сьомої статті 118 Земельного кодексу України. Проте звернення з такою пропозицією не звільняє відповідний орган від обов'язку прийняти рішення щодо надання дозволу (або відмову) в межах встановленого законом місячного строку.
З огляду на зазначене, враховуючи що позивач при зверненні до відповідача із клопотанням про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність для ведення особистого селянського господарства подав всі необхідні документи, передбачені нормами ЗК України, суд доходить висновку, що підпункт 5.15 пункту 5 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №2142- VIII від 24.06.2021 року є протиправним та таким, що підлягає скасуванню.
Водночас, щодо вимог позивача в частині зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, суд зазначає наступне.
Так, зі змісту Рекомендації R (80) 2 Комітету Міністрів державам-членам стосовно реалізації адміністративними органами влади дискреційних повноважень від 11.03.1980 року під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за даних обставин.
На законодавчому рівні поняття "дискреційні повноваження" суб'єкта владних повноважень відсутнє. У судовій практиці сформовано позицію щодо поняття дискреційних повноважень, під якими слід розуміти такі повноваження, коли у межах, які визначені законом, адміністративний орган має можливість самостійно (на власний розсуд) вибирати один з кількох варіантів конкретного правомірного рішення.
Дискреційне повноваження може полягати у виборі діяти, чи не діяти, а якщо діяти, то у виборі варіанту рішення чи дії серед варіантів, що прямо або опосередковано закріплені у законі.
Водночас, повноваження державних органів не є дискреційними, коли є лише один правомірний та законно обґрунтований варіант поведінки суб'єкта владних повноважень. Тобто, у разі настання визначених законодавством умов відповідач зобов'язаний вчинити конкретні дії і, якщо він їх не вчиняє, його можна зобов'язати до цього в судовому порядку.
Такого правового висновку дійшов і Верховний Суд у постанові від 23 травня 2018 року у справі №825/602/17, яка в силу ч. 5 ст. 242 КАС України підлягає врахуванню при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Суди не вправі втручатися в діяльність державних органів та органів місцевого самоврядування при здійсненні ними функцій та повноважень, визначених законодавством, не вправі переймати на себе функції суб'єктів владних повноважень, оскільки чинним законодавством України суди не наділені правом створювати норми права, а наділені лише компетенцією перевіряти уже створені норми права на їх відповідність вищестоящим в ієрархії нормативно-правовим актам.
Суб'єкти владних повноважень застосовують надані їм в межах закону повноваження на власний розсуд, без необхідності узгодження у будь-якій формі своїх дій з іншими суб'єктами (дискреційні повноваження). Втручання в дискреційні повноваження суб'єкта владних повноважень виходить за межі завдань адміністративного судочинства.
Таким чином суд не вправі підміняти собою державні органи, компетенція яких чітко регламентована чинним законодавством. Зазначення судом конкретних дій відповідача під час розгляду скарги, є виходом за межі повноважень суду, наданих чинним законодавством при постановленні судових рішень.
Аналогічна правова позиція міститься у постанові Верховного Суду від 08.05.2018 року у справі №815/3799/17, від 21.08.2018 року у справі №810/3393/17.
Частиною 3 ст. 245 КАС України встановлено, що у разі скасування нормативно-правового або індивідуального акту суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень вчинити необхідні дії з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Велика Палата Верховного Суду в постанові від 06.11.2019 року у справі №509/1350/17 щодо зобов'язання відповідача повторно розглянути заяву вказала, що суд має право визнати бездіяльність суб'єкта владних повноважень протиправною та зобов'язати вчинити певні дії. Суд може зобов'язати суб'єкта владних повноважень прийняти рішення на користь позивача, якщо для його прийняття виконано всі умови, визначені законом, і прийняття такого рішення не передбачає права суб'єкта владних повноважень діяти на власний розсуд. При цьому, застосування такого способу захисту у цій справі вимагає з'ясування судом, чи виконано позивачем усі визначені законом умови, необхідні для одержання дозволу на розробку проекту землеустрою. Разом з тим, оцінка правомірності відмови у наданні дозволу на розробку проекту землеустрою стосувалася лише тих мотивів, які наведені відповідачем у оскаржуваному рішенні. Судом не досліджувалось у повній мірі, чи ці мотиви є вичерпними і чи дотримано позивачем усіх інших умов для отримання ним такого дозволу. Отже, як зазначила Велика Палата Верховного Суду, апеляційний суд дійшов правильного висновку про те, що належним способом захисту та відновлення прав позивача у цій справі буде зобов'язання відповідача повторно розглянути відповідну заяву позивача про надання йому дозволу на розробку проекту землеустрою.
Застосування такого способу захисту прав та інтересів позивача шляхом зобов'язання уповноваженого органу прийняти конкретне рішення про надання дозволу на розробку проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки, є правильним, коли уповноважений орган розглянув клопотання заявника та прийняв рішення, яким відмовив в його задоволенні. В такому разі, суд під час перевірки підстав прийняття рішення, перевіряє конкретні підстави відмови в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою. У разі визнання незаконності підстав, що стали причиною прийняття рішення про відмову в наданні дозволу на розробку проекту землеустрою, доцільним способом захисту є власне зобов'язання уповноваженого суб'єкта прийняти конкретне рішення, а не зобов'язання повторно розглянути клопотання. Оскільки клопотання вже було розглянуто, рішення прийнято, тому повторний розгляд клопотання не захистить прав заявника.
Разом з тим, у спірних відносинах відповідач взагалі не реалізував своїх повноважень, оскільки не встановив у заяві позивача та наданих ним документах наявності або відсутності обставин, які у розумінні ч. 7 ст. 118 ЗК України є підставою для відмови у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою.
Суд зауважує, що зобов'язання відповідача надати дозвіл на розробку проекту землеустрою щодо відведення позивачу земельної ділянки може мати місце лише у випадку, якщо встановлено відсутність таких підстав для відмови у видачі дозволу, які передбачені законом, а саме: невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам прийнятих відповідно до цих законів нормативно-правових актів; невідповідність місця розташування об'єкта вимогам генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Водночас суд не уповноважений здійснювати перевірку наявності чи відсутності усіх названих вище підстав, у випадку, якщо відповідач сам цього не здійснив, оскільки у такому разі це не входить до предмету судової перевірки. Прийняття судом рішення про зобов'язання відповідача видати дозвіл на розробку проекту землеустрою без перевірки наявності чи відсутності усіх названих підстав для відмови у видачі дозволу, в даному випадку, є необґрунтованим та може призвести до видачі зазначеного дозволу з порушенням вимог закону.
Таким чином, з урахуванням викладеного суд зазначає, що такий спосіб захисту, як зобов'язання відповідача прийняти конкретне рішення, як і будь-які інші способи захисту, застосовується лише за наявності необхідних підстав, з урахуванням певних фактичних обставин справи.
З урахуванням вищевикладеного суд вважає за необхідне захистити права позивача шляхом зобов'язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.05.2021 року про надання йому дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки безоплатно у власність для ведення особистого селянського господарства за рахунок однієї сформованої земельної ділянки комунальної власності Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області, кадастровий номер: 5122983400:01:002:0206 - 61,482 га за межами с. Коси Слобідка, або земельних ділянок кадастровий номер 5122985100:01:003:0460 - 28,5436 га за межами с. Нестоїта, або земельної ділянки кадастровий номер 5122982500:01:001:0490 - 32,3611 га за межами с. Качурівка, чи земельної ділянки кадастровий номер 5122984800:01:002:0319 15,3873 га за межами с. Мардарівка, Подільського району Одеської області, або за рахунок несформованих земельних ділянок, що передані у власність Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області: за межами населеного пункту Коси Слобідка, яка позначена на публічної кадастровій карті: КОАТУУ: 5122983400, зона: 01, квартал: 002, площею більше 29,5089 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:002:0206; за межами с. Коси, яка позначена на кадастровій карті КОАТУ: 5122983400, зона: 03, квартал: 001, площа більше 10 га, та має межу з земельною ділянкою кадастровий номер 5122983400:01:001:0315; за межами села Вишневе, яка позначена на Публічної кадастровій карті: архівний кадастровий номер: 5122987400:01:001:0474 загальна площа 391998,77 кв.м.
В задоволені іншої частини позовної вимоги зобов'язального характеру слід відмовити.
Що стосується клопотання позивача про зобов'язання Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення, суд зауважує на таке.
Відповідно до частини першої статті 382 КАС України суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, може зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене судове рішення, подати у встановлений судом строк звіт про виконання судового рішення.
Положення статті 382 КАС України не є імперативними, тобто, передбачають право суду діяти на власний розсуд в залежності від обставин справи. Суд вважає, що за своїм змістом такі заходи контролю за виконанням судового рішення є додатковим засобом для спонукання суб'єкта владних повноважень до вчинення дій з метою відновлення прав, свобод чи інтересів позивача, за захистом яких він звернувся до суду.
Позивачем не наведено суду будь-яких обґрунтувань, що відповідач буде ухилятися від виконання рішення суду у визначений чинним законодавством спосіб.
За таких обставин відсутня необхідність застосування положень статті 382 КАС України одночасно з ухваленням рішення у справі.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає наступне.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 КАС України, при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Позивачем за подання позовної заяви був сплачено судовий збір у розмірі 908 грн.
Враховуючи наявність підстав для задоволення основної позовної вимоги ОСОБА_1 , суд вважає за необхідне стягнути на користь позивача суму сплаченого ним судового збору з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень.
Щодо заяви позивача про стягнення з відповідача на його користь витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 4500,00 грн., суд зазначає наступне.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 134 КАС України, витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" від 05.07.2012 №5076-VI (далі - Закон №5076-VI).
Відповідно до ч. 3 Закону №5076-VI адвокат може здійснювати адвокатську діяльність індивідуально або в організаційно-правових формах адвокатського бюро чи адвокатського об'єднання (організаційні форми адвокатської діяльності).
Згідно п.п. 1, 2, 6 ч. 1, 2 Закону №5076-VI видами адвокатської діяльності є: надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правовий супровід діяльності юридичних і фізичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування, держави; складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру; представництво інтересів фізичних і юридичних осіб у судах під час здійснення цивільного, господарського, адміністративного та конституційного судочинства, а також в інших державних органах, перед фізичними та юридичними особами. Адвокат може здійснювати інші види адвокатської діяльності, не заборонені законом.
Відповідно до п. 6 ч. 1 ст. 1 Закону №5076-VI інші види правової допомоги - види адвокатської діяльності з надання правової інформації, консультацій і роз'яснень з правових питань, правового супроводу діяльності клієнта, складення заяв, скарг, процесуальних та інших документів правового характеру, спрямованих на забезпечення реалізації прав, свобод і законних інтересів клієнта, недопущення їх порушень, а також на сприяння їх відновленню в разі порушення.
Частиною 3 статті 30 Закону №5076-VI встановлено, що при встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час.
Крім вищезазначеного закону, порядок оплати праці адвоката регулюється Правилами адвокатської етики, затверджених 09.06.2017 року з'їздом адвокатів України.
Так відповідно до статті 28 Правил адвокатської етики - формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів професійної правничої (правової) допомоги клієнту є гонорар.
Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата тощо), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. Розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом. Адвокат має право у розумних межах визначати розмір гонорару, виходячи із власних міркувань. При встановленні розміру гонорару можуть враховуватися складність справи, кваліфікація, досвід і завантаженість адвоката та інші обставини. Погоджений адвокатом з клієнтом та/або особою, яка уклала договір в інтересах клієнта, розмір гонорару може бути змінений лише за взаємною домовленістю. В разі виникнення особливих по складності доручень клієнта або у випадку збільшення затрат часу і обсягу роботи адвоката на фактичне виконання доручення (підготовку до виконання), розмір гонорару може бути збільшено за взаємною домовленістю.
Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.
Разом з тим, суд зазначає, що відповідно до частин 4 та 5 статті 134 КАС України, законодавцем запроваджено принцип співмірності витрат на оплату послуг адвоката. Так розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Крім того, під час вирішення питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1)чи пов'язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо (частина 3 статті 141).
Таким чином, у Кодексі адміністративного судочинства закладені критерії оцінки як співмірності витрат на оплату послуг адвоката (адекватності ціни за надані адвокатом послуги відносно складності та важливості справи, витраченого на ведення справи часу тощо), так і критерій пов'язаності цих витрат із веденням справи взагалі (пов'язаності конкретних послуг адвоката із веденням саме цієї судової справи, а не іншої справи).
При цьому суд звертає увагу, що склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі та покладається на сторону, яка подає таке клопотання.
Суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було винесене судове рішення у справі, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.
Ті самі критерії застосовує і Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат, лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України", заява №19336/04, п. 269).
У постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 21.02.2013 року №7 «Про деякі питання практики застосування розділу VI Господарського процесуального кодексу України» також роз'яснено, що оцінка тих чи інших витрат сторін як судових здійснюється господарським судом з урахуванням обставин конкретної справи, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.
Верховним Судом у своїх постановах від 27.06.2018 року у справі №826/1216/16, від 17.09.2019 року у справі №810/3806/18, від 31.03.2020 року у справі №726/549/19, неодноразово висловлювалась правова позиція, згідно якої на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг тощо); документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.
Згідно позиції Верховного Суду, яка викладена у постанові від 24.04.2018 року по справі №814/1258/16, склад та розмір витрат, пов'язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмету доказування в справі, що свідчить про те, що витрати на правову допомогу повинні бути обґрунтовані належними та допустимими доказами із наданням, зокрема, розрахунків (калькуляції) вартості правової допомоги, а не лише з визначенням загальної вартості наданої допомоги. Такий розрахунок може бути відображений у звіті про виконану роботу, розрахунку чи акті здачі-приймання робіт із конкретизацією кожної вчиненої процесуальної дії.
Як встановлено судом, 01.12.2020 року між позивачем та адвокатом Опалько Олегом Миколайовичем було укладено договір про подання професійної правничої допомоги.
Відповідно до п. 1.1 Договору, адвокат бере на себе зобов'язання надавати правову допомогу в обсязі та на умовах, передбачених цим Договором, а Замовник зобов'язаний оплатити замовлення у порядку та строки, обумовлені Сторонами.
Відповідно до Додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 01.12.2020 року вартість робіт, наданих адвокатом складає 4500,00 грн. та включає в себе:
- зустріч з замовником, вивчення рішення Куяльницької ОТГ від 09.12.2020 року про відмову у наданні дозволу, надання консультації, підготування звернення до Куяльницької ОТГ - 1 година (1000 грн.);
- вивчення матеріалів замовника, вивчення рішення Куяльницької ОТГ від 24.12.2020 року про відмову у наданні дозволу, надання консультації, підготовка повторного клопотання - 1 година (500 грн.);
- вивчення рішення Куяльницької ОТГ від 24.06.2021 року про відмову у наданні дозволу, надання консультації - 1 година (500 грн.);
- зібрання доказів, підготовка адміністративного позову до Одеського окружного адміністративного суду - 2 години (1500 грн.);
- приїзд в с.Байтали на зустріч з позивачем, складання акту виконаних робіт, заяви про відшкодування судових витрат, консультація клієнта, підготовка відповіді на відзив - 1 година (1000 грн.).
На підтвердження наданих послуг позивачем було надано до суду акт виконаних робіт від 07.07.2021 року про сплату гонорару у розмірі 4500 грн.
Водночас суд зазначає, що ані позивачем, ані його представником не було надано до суду жодного доказу здійснення витрат на проїзд адвоката на зустріч з клієнтом до с.Байтали, про який він зазначає у Додатку №1 до договору про надання правової допомоги від 01.12.2020 року та у акті виконаних робіт.
Також суд зазначає, що надання консультації заявнику, узгодження правової позиції, вивчення відповіді Куяльницької ОТГ, збирання доказів, подання заяв по суті справи фактично охоплюються виконаною роботою щодо підготовки позову, а тому не є такими, що належать до стягнення.
Крім того, суд зауважує, що відповідачем в межах адміністративної справи №420/12060/21 не було подано відзиву на позовну заяву, а тому представник позивача не міг здійснювати ознайомлення з таким відзивом та готувати відповідь на нього.
Також суд зауважує, що рішення Куяльницької ОТГ від 09.12.2020 року та від 24.12.2020 року про відмову позивачу у наданні дозволу на розробку технічної документації не є предметом розгляду адміністративної справи №420/12060/21, а тому здійснення представником будь-яких дій щодо зазначених рішень (ознайомлення з ними, їх вивчення, надання консультацій позивачу) не можуть бути віднесенні до судових витрат в межах даної адміністративної справи.
Виходячи з наведеного, враховуючи наявність підстав для часткового задоволення позовної заяви ОСОБА_1 , а також додані до справи докази понесення позивачем судових витрат, їх співмірність із складністю справи, обсягом наданих до суду та досліджених матеріалів, а також обсягом виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на підготовку процесуальних документів, суд доходить висновку про наявність підстав для часткового задоволення клопотання позивача та стягнення на користь позивача з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень судових витрат на професійну правничу допомогу адвоката у розмірі 1 500,00 грн.
В іншій частині в задоволенні клопотання про розподіл витрат на правничу допомогу необхідно відмовити.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Керуючись вимогами ст.ст. 2, 6-11, 12, 73, 90, 77, 132, 134, 139, 241-246, 251, 255, 257, 258, 262, 293-295 КАС України, суд, -
Адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області (66300, Одеська область, м.Подільськ, вул. Соборна, 105) про визнання протиправним та скасування рішення - задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати підпункт 5.15 пункту 5 рішення Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області №2142-VIII від 24.06.2021 року щодо відмови ОСОБА_1 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення безоплатно у власність земельної ділянки орієнтовною площею 2,0 га для ведення особистого селянського господарства.
Зобов'язати Куяльницьку сільську раду Подільського району Одеської області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 від 31.05.2021 року та прийняти рішення з урахуванням висновків суду у справі.
В задоволені іншої частини позовних вимог - відмовити.
Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму сплаченого позивачем судового збору за подання адміністративного позову у розмірі 908,00 грн.
Стягнути з Куяльницької сільської ради Подільського району Одеської області за рахунок її бюджетних асигнувань на користь ОСОБА_1 суму судових витрат позивача на професійну правничу допомогу у розмірі 1 500,00 грн.
Рішення суду може бути оскаржене до П'ятого апеляційного адміністративного суду в порядку та строки, встановлені статтями 293, 295 та пп.15.5 п.15 ч.1 розділу VII «Перехідні положення» КАС України.
Рішення суду набирає законної сили в порядку та строки, встановлені ст. 255 КАС України.
Суддя О.В. Білостоцький