17 вересня 2021 року м. Житомир справа № 240/5909/21
категорія 109020100
Житомирський окружний адміністративний суд у складі:
судді Майстренко Н.М.,
розглянувши у письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 , яка діє як законний представник ОСОБА_2 , до Попільнянської селищної ради Житомирської області про визнання протиправним та скасування рішення, зобов'язання вчинити дії,
встановив:
До Житомирського окружного адміністративного суду звернулася ОСОБА_1 як законний представник ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з позовом, в якому просить:
- визнати протиправним та скасувати п. 92 рішення від 12.02.2021 №145 3 сесії 8 скликання Попільнянської селищної ради Житомирської області щодо відмови ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності Попільнянської селищної ради у с. Парипси площею 0,2162 га, кадастровий №1824785100:02:003:0051, з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населеного пункту, на підставі ч. 7 ст. 118, ст. 120 ЗК України;
- зобов'язати Попільнянську селищну раду Житомирської області повторно на черговій сесії розглянути заяву ОСОБА_2 від 10.12.2020 про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2162 га з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 , кадастровий номер 1824785100:02:003:0051, яку зареєстровано відповідачем 11.12.2020 за №12.
Позов обґрунтований тим, що оскаржуване рішення є незаконним, оскільки відповідачем не наведено передбачених законом підстав для відмови у наданні дозволу на виготовлення проекту відведення земельної ділянки. Зазначає, що спірна земельна ділянка знаходиться у межах с. Парипси, її цільове призначення не визначено, що підтверджується договором дарування від 21.08.2019 та довідкою селищної ради від 26.02.2021 №12-09.
Ухвалою Житомирського окружного адміністративного суду позовну заяву прийнято до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.
Відповідач у відзиві на позовну заяву просить відмовити у задоволенні позову. Вказує, що звернення позивача було розглянуто по суті на засіданні ради та прийнято рішення про відмову у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2162 га, кадастровий номер 1824785100:02:003:0051, з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства в с. Парипси Житомирської області на підставі ч. 7 ст. 118 та ст. 120 ЗК України. Основною підставою для відмови була саме невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів у зв'язку із тим, що згідно відомостей з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно спірна земельна ділянка з кадастровим номером 1824785100:02:003:0051 має встановлене цільове призначення - для ведення товарного сільськогосподарського виробництва.
У відповіді на відзив позивач зазначає, що в оспорюваному рішенні на таку обставину відповідач не посилався та не обґрунтував її відповідно до вимог закону.
Приписами ч. 5 ст. 262, ч. 1 ст. 263 КАС України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (у письмовому провадженні) за наявними у справі матеріалами із прийняттям рішення відповідно до ч. 5 ст. 250 КАС України.
Згідно з частиною четвертою статті 243 КАС України судове рішення, постановлене у письмовому провадженні, повинно бути складено у повному обсязі не пізніше закінчення встановлених цим Кодексом строків розгляду відповідної справи, заяви або клопотання.
Частиною п'ятою статті 250 КАС України встановлено, що датою ухвалення судового рішення в порядку письмового провадження є дата складення повного судового рішення.
Дослідивши надані сторонами документи, з'ясувавши фактичні обставини справи, оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду спору по суті, проаналізувавши норми законодавства, які регулюють спірні відносини, суд дійшов висновку про наявність підстав для часткового задоволення позовних вимог, зважаючи на таке.
Судом встановлено, що 10.12.2020 ОСОБА_2 від свого імені звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розробку проекту із землеустрою щодо відведення земельної ділянки площею 0,2162 га з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства.
Попільнянська селищна рада Житомирської області п. 92 рішення від 12.02.2021 №145 третьої сесії VІІІ скликання відмовила ОСОБА_2 у наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки із земель комунальної власності Попільнянської селищної ради с. Парипси площею 0,2162 га за кадастровим №1824785100:02:003:0051, з метою передачі у власність для ведення особистого селянського господарства, що знаходиться за межами населеного пункту, на підставі ч. 7 ст. 118, ст. 120 ЗК України.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд виходить з такого.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що правовий порядок в Україні ґрунтується на засадах, відповідно до яких ніхто не може бути примушений робити те, що не передбачено законодавством. Органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до ст. 2 КАС України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно ст. 14 Конституції України земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави. Право власності на землю гарантується. Це право набувається і реалізується громадянами, юридичними особами та державою виключно відповідно до закону.
Стаття 3 Земельного кодексу України визначає, що земельні відносини регулюються Конституцією України, цим Кодексом, а також прийнятими відповідно до них нормативно-правовими актами.
Відповідно до ч. 1 ст. 116 Земельного кодексу України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом, або за результатами аукціону.
Згідно п. "б" ч. 1 ст. 121 Земельного кодексу України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах: для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара.
Згідно ч. 6 ст. 118 Земельного кодексу України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.
Відповідно до ч. 7 ст. 118 Земельного кодексу України відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об'єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.
Таким чином, Земельний кодекс України визначає вичерпний перелік підстав для відмови особі в наданні дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у межах безоплатної приватизації та при цьому зобов'язує орган державної влади або орган місцевого самоврядування, у випадках ухвалення рішення про відмову в надані такого дозволу, належним чином мотивувати причини такої відмови.
У той же час, зміст наведеного правового регулювання свідчить на користь висновку, що правовим наслідком процедури безоплатної передачі земельної ділянки є набуття громадянином речового права на таку земельну ділянку.
За обставин, які склались у даній справі, заявником щодо набуття такого права є ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , яка на момент звернення до відповідача з відповідною заявою 10.12.2020 року досягла сімнадцятирічного віку.
У свою чергу, статтею 6 Сімейного кодексу України визначено, що правовий статус дитини має особа до досягнення повноліття. Неповнолітньою вважається дитина у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років.
У випадках, встановлених Цивільним кодексом України, здатність мати окремі цивільні права та обов'язки може пов'язуватися з досягненням фізичною особою відповідного віку.
Відповідно до ст. 25 Цивільного кодексу України здатність мати цивільні права та обов'язки (цивільну правоздатність) мають усі фізичні особи.
Цивільна правоздатність фізичної особи виникає у момент її народження.
Статтею 26 зазначеного Кодексу визначено, що усі фізичні особи є рівними у здатності мати цивільні права та обов'язки.
Цивільну дієздатність має фізична особа, яка усвідомлює значення своїх дій та може керувати ними. Цивільною дієздатністю фізичної особи є її здатність своїми діями набувати для себе цивільних прав і самостійно їх здійснювати, а також здатність своїми діями створювати для себе цивільні обов'язки, самостійно їх виконувати та нести відповідальність у разі їх невиконання (ч. 1 ст. 30 Цивільного кодексу України).
За загальним правилом цивільну процесуальну дієздатність мають фізичні особи, які досягли повноліття (частина 1 статті 34 Цивільного кодексу України).
Згідно з частинами 1, 2 статті 32 ЦК України крім правочинів, передбачених статтею 31 цього Кодексу, фізична особа у віці від чотирнадцяти до вісімнадцяти років (неповнолітня особа) має право: самостійно розпоряджатися своїм заробітком, стипендією або іншими доходами; самостійно здійснювати права на результати інтелектуальної, творчої діяльності, що охороняються законом; бути учасником (засновником) юридичних осіб, якщо це не заборонено законом або установчими документами юридичної особи; самостійно укладати договір банківського вкладу (рахунку) та розпоряджатися вкладом, внесеним нею на своє ім'я (грошовими коштами на рахунку).
Неповнолітня особа вчиняє інші правочини за згодою батьків (усиновлювачів) або піклувальників.
На вчинення неповнолітньою особою правочину щодо транспортних засобів або нерухомого майна повинна бути письмова нотаріально посвідчена згода батьків (усиновлювачів) або піклувальника і дозвіл органу опіки та піклування.
Відповідно до ст. 242 Цивільного кодексу України батьки (усиновлювачі) є законними представниками своїх малолітніх та неповнолітніх дітей.
Таким чином, неповнолітні особи не мають повної цивільної процесуальної дієздатності.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, неповнолітня ОСОБА_2 звернулась до відповідача із заявою про надання дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.
Отже, оскільки набуття речового права на земельну ділянку можливе тільки громадянами, які мають цивільну процесуальну дієздатність, ОСОБА_2 до досягнення повноліття не може бути стороною матеріально-правових відносин щодо реалізації права на безоплатне отримання земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Оскільки відповідач цих обставин не врахував та розглянув по суті заяву ОСОБА_2 , пункт 92 рішення Попільнянської селищної ради Житомирської області від 12.02.2021 №145 підлягає визнанню протиправним та скасуванню, а позовні вимоги у цій частині - задоволенню з підстав, наведених раніше.
Позовні вимоги щодо зобов'язання Попільнянської селищної ради Житомирської області повторно на черговій сесії розглянути заяву ОСОБА_2 від 10.12.2020 не підлягають задоволенню, оскільки ОСОБА_2 до її повноліття не є суб'єктом безоплатного набуття у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності.
Частиною першою та другою статті 77 КАС України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Відповідно до частини 1 статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
ОСОБА_1 , яка діє як законний представник ОСОБА_2 , звільнена від сплати судового збору відповідно до п.7 ч. 1 ст. 5 Закону України "Про судовий збір", а тому питання повернення сплаченого при зверненні до суду судового збору може бути вирішено ОСОБА_1 у порядку, встановленому законом.
Керуючись статтями 6, 72-77, 139, 244, 246, 250, 255, 295КАС України, суд
вирішив:
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), яка діє як законний представник ОСОБА_2 ( АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ), до Попільнянської селищної ради Житомирської області (вул. Б. Хмельницького, 7, смт. Попільня, Житомирської області, код ЄДРПОУ 4347226) задовольнити частково.
Визнати протиправним та скасувати п. 92 рішення Попільнянської селищної ради Житомирської області від 12.02.2021 №145.
У задоволенні решти позовних вимог відмовити.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
Рішення суду може бути оскаржене до Сьомого апеляційного адміністративного суду через Житомирський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Повний текст рішення складено 17.09.2021.
Суддя Н.М. Майстренко