Україна
Донецький окружний адміністративний суд
14 вересня 2021 р. Справа№200/7491/21
приміщення суду за адресою: 84122, м.Слов'янськ, вул. Добровольського, 1
Донецький окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Лазарєва В.В., розглянувши в письмовому провадженні адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, -
У червні 2021 року до Донецького окружного адміністративного суду звернувся ОСОБА_1 з позовом до Маріупольського об'єднаного Управління Пенсійного фонду України Донецької області (далі - УПФ), в якому з урахуванням заяви про уточнення позовних вимог просить: 1) визнати протиправною бездіяльність УПФ щодо неврахування у пільговому порядку при обчисленні стажу відповідно до вимог ст.60 ЗУ «Про пенсійне забезпечення» при визначенні розміру пенсії періодів роботи з 01.01.2004 року; 2) визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо не врахування періоду навчання з 01.09.1983 р. по 27.06.1989 р. у Донецькому державному медичному інституті; 3) визнати протиправною бездіяльність УПФ щодо невиплати заборгованості по пенсії за вислугу років за період з 02.04.2020 року по 3.1.03.2021 року (включно); 4) зобов'язати відповідача зарахувати у подвійному розмірі при визначенні розміру пенсії страховий стаж з 01.01.2004 року по 20.05.2015 року; 5) визнати протиправним та скасувати рішення УПФ № 5786 від 17.03.2021 р. про не зарахування до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1983 року по 27.06.1989 року у Донецькому Державному медичному інституті; 6) зобов'язати відповідача з 02.04.2020 року зарахувати та включити до загального та страхового стажу періоди навчання у Донецькому Державному медичному інституті з 01.09.1983 року по 27.09.1989 року, зробивши відповідний перерахунок пенсії; 7) зобов'язати УПФ виплатити всі суми заборгованості по пенсії за вислугу років за період з 02.04.2020 року по 31.03.2021 року (включно), шляхом перерахування коштів на поточний картковий рахунок останнього, відкритий в АТ «Ощадбанк», за реквізитами, що маються в пенсійній справі.
В обґрунтування позовних вимог позивач зазначив, що рішенням Донецького окружного адміністративного суду від 16 грудня 2020 р. по справі №200/8734/20-а зобов'язано Маріупольське об'єднане управління Пенсійного фонду України Донецької області повторно розглянути заяву ОСОБА_1 про призначення пенсії від 02.04.2020 року з урахуванням висновків суду. Проте під час повторного перегляду заяви відповідачем не враховано вимоги ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення», згідно якої робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у закладах з надання психіатричної допомоги зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Крім того, під час вирішення питання про призначення пенсії відповідачем не зараховано період навчання з 01.09.1983 року по 27.06.1989 року у Донецькому Державному медичному інституті.
На думку позивача, УПФ протиправно не зарахувало до стажу період навчання з 01.09.1983 року по 27.06.1989 року у Донецькому Державному медичному інституті, оскільки на його підтвердження було надано уточнюючу довідку.
Окрім того, за період з 02.04.2020 року по 31.03.2021 року відповідачем йому не виплачена заборгованість з пенсії.
У зв'язку з чим позивач звернувся до суду із даним позовом.
12 липня 2021 року відкрито провадження у справі, вирішено розгляд справи проводити за правилами спрощеного позовного провадження, без проведення судового засідання та виклику (повідомлення) учасників справи, про що постановлена відповідна ухвала. В ухвалі було запропоновано відповідачу у п'ятнадцятиденний строк з моменту отримання ухвали про відкриття провадження у справі надати суду відзив на позовну заяву зі всіма доказами на його підтвердження, які наявні у відповідача.
Ухвалою Донецького окружного адміністративного суду від 09.08.2021 року вирішено розглядати справу за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.
09 серпня 2021 року судом постановлена ухвала про заміну первинного відповідача - Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області замінено його правонаступником - Головним управлінням Пенсійного фонду України в Донецькій області.
13 серпня 2021 року від представника УПФ надійшов відзив на позов, в якому останній зазначив, що Відповідно п.2, ч.4, ст.24 Закону №1058-ГУ пільговий порядок обчислення стажу р передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовуються виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
У зв'язку з чим, на думку представника відповідача зарахувати періоди роботи в подвійному розмірі з 01.01.2004 по 20.05.2015 немає законних підстав. Щодо виплати заборгованості за період з 02.04.2020 року по 31.03.2021 року представник відповідача зазначає, що її виплату буде здійснено після прийняття Кабінетом Міністрів України окремого порядку.
Щодо зарахування до стажу періоду навчання з 01.09.1983 року по 27.06.1989 року у Донецькому Державному медичному інституті представник відповідача звертає увагу, що довідка, яка підтверджує період навчання до управління не надавалась.
З урахуванням наведеного, представник відповідача вважає позовні вимоги ОСОБА_1 необґрунтованими і такими, що не підлягають задоволенню.
Позивач до суду не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Представник відповідача до суду у визначений час не прибув, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.
Згідно з частиною 9 статті 205 Кодексу адміністративного судочинства України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні.
Приймаючи до уваги наведене та враховуючи приписи чинного процесуального законодавства, суд дійшов висновку про розгляд справи у письмовому провадженні та вирішення справи за наявними матеріалами.
Розглянувши наявні заяви по суті справи, всебічно і повно з'ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтуються вимоги, дослідивши докази, які наявні в матеріалах справи, суд встановив наступне.
Позивач - ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , є громадянином України, про що свідчить копія паспорту (а.с. 7-9) та є пенсіонером за віком.
16 березня 2021 року позивач звернувся до УПФ із заявою, в якій просив виплатити заборгованість з пенсії за період з 02.04.2020 року по 31.03.2021 року та зарахувати у подвійному розмірі при визначенні розміру пенсії страховий стаж з 01.01.2004 року по 20.05.2015 року.
Листом УПФ повідомило позивача про відсутність підстав для виплати заборгованості з пенсії за період з 02.04.2020 року по 31.03.2021 року та зарахування у подвійному розмірі при визначенні розміру пенсії страхового стажу з 01.01.2004 року по 20.05.2015 року (а.с. 13-15).
17 березня 2021 року рішенням Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №5786 вирішено при призначенні пенсії не враховувати до загального страхового стажу період навчання з 01.09.1983 року 27.06.1989 року, оскільки у наданій копії диплому НОМЕР_1 від 27.06.1989 року зазначено ім'я заявника - ОСОБА_2 , що не відповідає паспортним даним (а.с. 37).
Під час призначення пенсії відповідачем період роботи позивача з 01.01.2004 року по 20.05.2015 року були зараховані до страхового стажу позивача без урахування норм ст. 60 Закону України «Про пенсійне забезпечення».
Згідно аналітики нарахувань позивачу нараховано, проте не виплачена пенсія за період з 02.04.2020 року по 31.03.2021 року.
Вищевказані обставини не є спірними та визнаються сторонами.
Позивач оскаржує вищевказане рішення та бездіяльність відповідача, як такі, що порушують його конституційні права.
Надаючи правову оцінку встановленим обставинам справи, суд зазначає наступне.
Згідно частини 1 статті 46 Конституції України громадяни мають право на соціальний захист, що включає право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, а також у старості та в інших випадках, передбачених законом.
Закріплюючи на конституційному рівні право на соціальний захист кожного громадянина, без будь-яких винятків, держава реалізує положення статті 24 Конституції України, відповідно до якої громадяни мають рівні конституційні права і не може бути обмежень за ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, етнічного та соціального походження, майнового стану, місця проживання, за мовними або іншими ознаками.
Принципи, засади і механізми функціонування системи загальнообов'язкового державного пенсійного страхування, призначення, перерахунку і виплати пенсій, надання соціальних послуг з коштів Пенсійного фонду, що формуються за рахунок страхових внесків роботодавців, бюджетних та інших джерел визначені Законом України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 № 1058-IV (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) (далі Закон № 1058-IV).
На підставі частини 1 статті 44 Закону № 1058-ІV, заява про призначення (перерахунок) пенсії та необхідні документи подаються до територіального органу Пенсійного фонду або до уповноваженого ним органу чи уповноваженій особі в порядку, визначеному правлінням Пенсійного фонду за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сферах трудових відносин, соціального захисту населення, особисто або через представника, який діє на підставі виданої йому довіреності, посвідченої нотаріально.
Закон України «Про пенсійне забезпечення» № 1788-XII від 05.11.1991 року (далі - Закон № 1788-XII) відповідно до Конституції України гарантує всім непрацездатним громадянам України право на матеріальне забезпечення за рахунок суспільних фондів споживання шляхом надання трудових і соціальних пенсій.
Закон спрямований на те, щоб повніше враховувалася суспільно корисна праця як джерело зростання добробуту народу і кожної людини, встановлює єдність умов і норм пенсійного забезпечення робітників, членів колгоспів та інших категорій трудящих.
Закон гарантує соціальну захищеність пенсіонерів шляхом встановлення пенсій на рівні, орієнтованому на прожитковий мінімум, а також регулярного перегляду їх розмірів у зв'язку із збільшенням розміру мінімального споживчого бюджету і підвищенням ефективності економіки республіки.
У відповідності до статті 62 Закону № 1788-XII основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка. Порядок підтвердження наявного трудового стажу при відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Згідно з пунктом 1 Порядку підтвердження наявного трудового стажу для призначення пенсій за відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 12.08.93 року № 637, основним документом, що підтверджує стаж роботи, є трудова книжка.
За відсутності трудової книжки або відповідних записів у ній трудовий стаж встановлюється на підставі інших документів, виданих за місцем роботи, служби, навчання, а також архівними установами.
Під час розгляду справи, судом встановлено, що згідно паспорту громадянина України прізвище позивача російською мовою вказано « ОСОБА_1 » та в дипломі НОМЕР_2 російською мовою вказано « ОСОБА_1 » (а.с. 8, 36,76). Таким чином, суд дійшов висновку про відсутність розбіжностей в прізвищі, імені та по-батькові позивача в цих документах.
Крім того, згідно довідки Донецького національного медичного університету від 19.04.2021 року ОСОБА_1 навчався в Донецькому Державному медичному університеті з 01.09.1983 року по 27.06.1989 року.
Отже, належними та допустимими доказами, а саме дипломом НОМЕР_2 , паспортом громадянина України, довідкою від 19.04.2021 року, підтверджується, що ОСОБА_1 має право на включення до страхового стажу періоду навчання в Донецькому Державному медичному університеті з 01.09.1983 року по 27.06.1989 року.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, враховуючи завдання та принципи адміністративного судочинства, суд дійшов висновку, що рішення Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області від 17 березня 2021 року №5786 про не зарахування страхового стажу є протиправним та підлягає скасуванню.
Позовні вимоги про визнання бездіяльності відповідача протиправною, задоволенню не підлягають, оскільки у спірних правовідносинах належним та повним способом захисту порушених прав позивача є скасування рішення, через те, що сама по собі бездіяльність відповідача не тягне за собою будь-яких правових наслідків, тобто, не впливає на обсяг прав та інтересів позивача, адже правові наслідки в даному випадку має акт індивідуальної дії - рішення від 17 березня 2021 року.
Щодо позовних вимог про зобов'язати відповідача зарахувати у подвійному розмірі при визначенні розміру пенсії страховий стаж з 01.01.2004 року по 20.05.2015 року суд зазначає наступне.
Матеріали справи свідчать, що пенсія за віком, яку позивач отримує розраховувалася за нормами Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» від 09.07.2003 року №1058-IV, який набрав чинності з 01.01.2004 року.
Тобто, з моменту призначення ОСОБА_1 пенсії за віком на підставі Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування», між ним та відповідачем виникли правовідносини у сфері пенсійного забезпечення, які урегульовані саме на підставі норм указаного Закону.
Відповідно до абзацу 9 частини 3 статті 24 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» страховий стаж враховується в одинарному розмірі, крім випадків, передбачених цим Законом.
При цьому, частиною 4 вказаної статті передбачено, що Періоди трудової діяльності та інші періоди, що враховувалися до стажу роботи для призначення пенсії до набрання чинності цим Законом, зараховуються до страхового стажу в порядку і на умовах, передбачених законодавством, що діяло раніше, крім випадків, передбачених цим Законом.
Пільговий порядок обчислення стажу роботи, передбачений законодавством, що діяло раніше, за період з 1 січня 2004 року застосовується виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Згідно ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» робота в лепрозорних і протичумних закладах охорони здоров'я, у закладах (відділеннях) з лікування осіб, заражених вірусом імунодефіциту людини або хворих на СНІД, в інших інфекційних закладах (відділеннях) охорони здоров'я, у патолого-анатомічних і реанімаційних відділеннях закладів охорони здоров'я, а також у психіатричних закладах охорони здоров'я зараховується до стажу роботи у подвійному розмірі.
Тобто, оскільки Закон України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» набрав чинності 01.01.2004 року, то в подвійному розмірі на підставі ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» підлягають зарахуванню періоди роботи до 01.01.2004 року, а після цієї дати виключно в частині визначення права на пенсію за віком на пільгових умовах та за вислугу років.
Факт роботи позивача у закладі, визначеному ст.60 Закону України «Про пенсійне забезпечення» відповідачем не оспорюється.
Таким чином, з огляду на наведені положення нормативно-правових актів, у відповідача були відсутні підстави для зарахування у подвійному розмірі страхового стажу з 01.01.2004 року при визначенні розміру пенсії.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 24.01.2019 у справі № 265/4648/14-а, від 11.10.2019 у справі № 329/553/17.
Щодо зобов'язати відповідача виплатити заборгованість з пенсії за період з 02.04.2020 року по 31.03.2021 року суд зазначає наступне.
Стаття 46 Закону України «Про загальнообов'язкове державне пенсійне страхування» передбачає, що нараховані суми пенсії, на виплату яких пенсіонер мав право, але не отримав своєчасно з власної вини, виплачуються за минулий час, але не більше ніж за три роки до дня звернення за отриманням пенсії. У цьому разі частина суми неотриманої пенсії, але не більш як за 12 місяців, виплачується одночасно, а решта суми виплачується щомісяця рівними частинами, що не перевищують місячного розміру пенсії. Нараховані суми пенсії, не отримані з вини органу, що призначає і виплачує пенсію, виплачуються за минулий час без обмеження будь-яким строком з нарахуванням компенсації втрати частини доходів.
Пунктом 19 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про незалежність судової влади» № 8 від 13 червня 2007 року встановлено, що відповідно до статей 8 та 22 Конституції України не підлягають застосуванню судами закони та інші нормативно-правові акти, якими скасовуються конституційні права і свободи людини та громадянина, а також нові закони, які звужують зміст та обсяг встановлених Конституцією України і чинними законами прав і свобод.
Суд вважає необґрунтованими посилання УПФ на постанови Кабінету Міністрів України №637, №788, оскільки підзаконні нормативно-правові акти не можуть змінювати в бік звуження права громадян, які встановлено нормативно-правовими актами вищої юридичної сили.
Згідно з п. 6 ч. 1 ст. 92 Конституції України виключно законами України визначаються, зокрема, форми і види пенсійного забезпечення, захисту, форми і види пенсійного забезпечення.
Особливу увагу варто звернути на те, що у преамбулі до Закону № 1058-IV зазначено, що зміна умов і норм загальнообов'язкового державного пенсійного страхування здійснюється виключно шляхом внесення змін до цього Закону.
Конституційне поняття «Закон України», на відміну від поняття «законодавство України», не підлягає розширеному тлумаченню, це - нормативно-правовий акт, прийнятий Верховною Радою України в межах повноважень. Зміни до закону вносяться за відповідно встановленою процедурою Верховною Радою України шляхом прийняття закону про внесення змін. Нормативно-правові акти Кабінету Міністрів України є підзаконними, а тому не можуть обмежувати права громадян, які встановлено законами.
Аналогічні правові висновки викладені у рішенні Верховного Суду від 03 травня 2018 року за результатами розгляду зразкової справи№ 805/402/18, правові висновки якого суд має враховувати при прийнятті рішення (частина 3 статті 291 Кодексу адміністративного судочинства України).
Окрім визначеного, суд звертає увагу на наступне. За приписами статті 6 КАС України, суд при вирішення справи керується принципом верховенства права, відповідно до якого, зокрема, людина, її права та свободи визнаються найвищими цінностями та визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського суду з прав людини. Звернення до адміністративного суду для захисту прав і свобод людини і громадянина безпосередньо на підставі Конституції України гарантується. Забороняється відмова в розгляді та вирішенні адміністративної справи з мотивів неповноти, неясності, суперечливості чи відсутності законодавства, яке регулює спірні відносини.
Як зазначив Європейський суд з прав людини у рішенні в справі «Пічкур проти України», яке набрало статусу остаточного 07 лютого 2014 року, право на отримання пенсії як таке стало залежним від місця проживання заявника. Це призвело до ситуації, в якій заявник, пропрацювавши багато років у своїй країні та сплативши внески до системи пенсійного забезпечення, був зовсім позбавлений права на пенсію лише на тій підставі, що він більше не проживає на території України (пункт 51 цього рішення). У пункті 54 вказаного рішення суд зазначив, що наведених вище міркувань Європейському суду з прав людини достатньо для висновку про те, що різниця в поводженні, на яку заявник скаржився, порушувала статтю 14 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, згідно з якою користування правами та свободами, визнаними в Конвенції, має бути забезпечено без дискримінації за будь-якою ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національних меншин, майнового стану, народження або за іншою ознакою, у поєднанні зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції, якою передбачено право кожної фізичної або юридичної особи мирно володіти своїм майном та закріплено, що ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
У рішенні від 08 липня 2004 року «Ілашку та інші проти Молдови та Росії», ЄСПЛ, задовольняючи позов щодо Молдови, визнав, що Уряд Молдови, який є єдиним законним Урядом Республіки Молдова за міжнародним правом, не здійснював влади над частиною своєї території, яка перебуває під ефективним контролем «Молдавської Республіки Придністров'я». Однак, навіть за відсутності ефективного контролю над Придністровським регіоном, Молдова все ж таки має позитивне зобов'язання за статтею 1 Конвенції вжити заходів, у рамках своєї влади та відповідно до міжнародного права, для захисту гарантованих Конвенцією прав заявників.
Як вже зазначалось судом вище, рішення Європейського суду з прав людини є джерелом права та обов'язковими для виконання Україною відповідно до статті 46 Конвенції, суди при розгляді справ зобов'язані враховувати практику ЄСПЛ, у тому числі і рішення в справах «Пічкур проти України», «Ілашку та інші проти Молдови та Росії» як джерело права відповідно до статті 17 Закону України від 23 лютого 2006 року № 3477-ІV «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини».
Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі «Кечко проти України» (рішення від 8 листопада 2005 року) в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм робітникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни в законодавство. Однак якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок, і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними. Тобто органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Верховний Суд України у своїх рішеннях неодноразово вказував на те, що відсутність чи скорочення бюджетних асигнувань не може бути підставою для зменшення будь-яких виплат (постанови Верховного Суду України від 22.06.2010 у справі № 21-399во10, від 07.12.2012 у справі №21-977во10, від 03.12.2010 у справі № 21- 44а10).
Така правова позиція підтримана Конституційним Судом України у рішеннях від 20.03.2002 № 5-рп/2002, від 17.03.2004 № 7-рп/2004, від 01.12.2004 № 20-рп/2004, від 09.07.2007 № 6-рп/2007, в яких зазначено про неможливість поставити гарантовані законом виплати, пільги тощо в залежність від видатків бюджету.
Приймаючи до уваги наведене в сукупності, проаналізувавши матеріали справи та надані сторонами докази, суд дійшов висновку, що невиплату пенсії позивачу за період з 02.04.2020 року по 31.03.2021 року було здійснено не у спосіб, передбачений Законом № 1058-IV, а з точки зору положень статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод мало місце втручання у право власності позивача, і таке втручання не було законним.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно частини 1 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Таким чином, позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії, підлягає частковому задоволенню.
Відповідно до ч. 1 ст. 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
При частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог. При цьому суд не включає до складу судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами, витрати суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката та сплату судового збору (частина 3 вказаної статті).
На підставі викладеного, керуючись нормами Конституції України та Кодексу адміністративного судочинства України, суд, -
Позов ОСОБА_1 до Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області про визнання бездіяльності протиправною та скасування рішення, зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити частково.
Визнати протиправною бездіяльність Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області щодо невиплати ОСОБА_1 заборгованості з пенсії за період з 02.04.2020 року по 31.03.2021 року.
Визнати протиправним та скасувати рішення Маріупольського об'єднаного управління Пенсійного фонду України Донецької області №5786 від 17 березня 2021 року про не зарахування страхового стажу ОСОБА_1 .
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області здійснити перерахунок пенсії ОСОБА_1 з 02.04.2020 року із зарахуванням до страхового стажу періоду навчання з 01.09.1983 року по 27.06.1989 року.
Зобов'язати Головне управління Пенсійного фонду України в Донецькій області виплатити ОСОБА_1 заборгованість з пенсії за період з 02.04.2020 року по 31.03.2021 року.
У задоволенні іншої частини позову відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління Пенсійного фонду України в Донецькій області (місцезнаходження: пл. Соборна, 3, м. Слов'янськ, Донецька область, 84122, код ЄДРПОУ 13486010) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , місце проживання: АДРЕСА_1 , реєстраційний номер облікової картки платника податків НОМЕР_3 ) понесені судові витрати зі сплати судового збору у розмірі 1816 (одна тисяча вісімсот шістнадцять) гривень 00 копійок.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови судом апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається до Першого апеляційного адміністративного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення (ухвали) суду, або розгляду справи в порядку письмового провадження, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Суддя В.В. Лазарєв