16 вересня 2021 року ЛуцькСправа № 140/5193/21
Волинський окружний адміністративний суд у складі:
головуючого - судді Костюкевича С.Ф.,
розглянувши в порядку письмового провадження за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП 10706» до Головного управління ДПС у Волинській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП 10706» (далі - позивач, ТзОВ «АТП 10706») звернулося в суд з адміністративним позовом до Головного управління ДПС у Волинській області (далі - відповідач, ГУ ДПС у Волинській області) про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення від 22.02.2021 року №008800902.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що ГУ ДПС України у Волинській області проведено фактичну перевірку ТзОВ «АТП 10706», що знаходиться за адресою: Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, 154, за результатами якої складено акт фактичної перевірки від 20.01.2021 року №000484.
Відповідачем 22.02.2021 року на підставі акта перевірки винесено податкове повідомлення-рішення №008800902, яким застосовано до позивача штрафну санкцію, передбачену статтею 17 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», на суму 500 000 грн.
Позивач вважає вказане податкове повідомлення-рішення незаконним та необґрунтованим оскільки придбане пальне було використане в межах здійснення господарської діяльності, а тому просить визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення.
Ухвалою судді Волинського окружного адміністративного суду від 07.06.2021 відкрито провадження в адміністративній справі, розгляд якої постановлено проводити за правилами спрощеного позовного провадження без виклику учасників справи за наявними у справі матеріалами відповідно до статті 262 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України).
Відповідач у поданому відзиві на позовну заяву проти задоволення позовних вимог заперечив, просив в їх задоволенні відмовити повністю.
Дослідивши подані суду письмові докази, оцінивши їх за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об'єктивному розгляді у судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку, що позов підлягає до повного задоволення з огляду на наступне.
Частина 1 статті 5 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) визначає, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до адміністративного суду, якщо вважає, що рішенням, дією чи бездіяльністю суб'єкта владних повноважень порушені її права, свободи або законні інтереси.
Згідно з пунктом 1 частини 1 статті 19 КАС України юрисдикція адміністративних судів поширюється на справи у публічно-правових, спорах фізичних чи юридичних осіб із суб'єктом владних повноважень щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи індивідуальних актів), дій чи бездіяльності, крім випадків, коли для розгляду таких спорів законом встановлено інший порядок судового провадження.
Судом встановлено, що працівниками Головного управління ДПС у Волинській області, на підставі наказу ГУ ДПС у Волинській області від 18.01.2021 року №232, 20.01.2021 року проводилась фактична перевірка ТЗОВ «АТП 10706», що знаходиться за адресою: Волинська обл., м. Ковель, вул. Володимирська, 154.
Актом перевірки №03/619/09-01/5461119 від 21.01.2021 року (дата реєстрації акта перевірки) встановлено порушення вимог:
статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» - зберігання пального без наявності ліцензії.
Відповідачем 22.02.2021 року на підставі акта перевірки №03/619/09-01/5461119 від 21.01.2021 року винесено податкове повідомлення-рішення №008800902 про застосування штрафних (фінансових) санкцій на суму 500 000 грн.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам, суд зазначає наступне.
Спірні правовідносини регулюються нормами Податкового кодексу України зі змінами та доповненнями, Законом України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного, плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів» від 19 грудня 1995 року № 481/95-ВР.
Відповідно до вимог пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України контролюючі органи мають право проводити камеральні, документальні (планові або позапланові; виїзні або невиїзні) та фактичні перевірки. Камеральні та документальні перевірки проводяться контролюючими органами в межах їх повноважень виключно у випадках та у порядку, встановлених цим Кодексом, а фактичні перевірки - цим Кодексом та іншими законами України, контроль за дотриманням яких покладено на контролюючі органи.
За приписами підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75 Податкового кодексу України фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
У відповідності до вимог п.п.80.2.5 п. 80.2 ст. 80 Податкового кодексу України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Умови та порядок допуску посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичних перевірок визначено статтею 81 Податкового кодексу України, за приписами пункту 81.1 якої посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, таких документів: - направлення на проведення такої перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, реквізити наказу про проведення відповідної перевірки, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) або об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична), підстави, дата початку та тривалість перевірки, посада та прізвище посадової (службової) особи, яка проводитиме перевірку. Направлення на перевірку у такому випадку є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, що скріплений печаткою контролюючого органу; - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються дата видачі, найменування контролюючого органу, найменування та реквізити суб'єкта (прізвище, ім'я, по батькові фізичної особи - платника податку, який перевіряється) та у разі проведення перевірки в іншому місці - адреса об'єкта, перевірка якого проводиться, мета, вид (документальна планова/позапланова або фактична перевірка), підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом, дата початку і тривалість перевірки, період діяльності, який буде перевірятися. Наказ про проведення перевірки є дійсним за наявності підпису керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу та скріплення печаткою контролюючого органу; -службового посвідчення осіб, які зазначені в направленні на проведення перевірки.
Непред'явлення або ненадіслання у випадках, визначених цим Кодексом, платнику податків (його посадовим (службовим) особам або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції) цих документів або пред'явлення зазначених документів, що оформлені з порушенням вимог, встановлених цим пунктом, є підставою для недопущення посадових (службових) осіб контролюючого органу до проведення документальної виїзної або фактичної перевірки.
Як встановлено судом та підтверджено матеріалами справи, фактична перевірка здійснена на підставі наказу ГУ ДПС у Волинській області від 18.01.2021 року №232.
Факт вручення позивачеві копії зазначеного наказу та пред'явлення направлень на перевірку та службових посвідчень перед початком перевірки підтверджується особистим підписом головного бухгалтера ОСОБА_1 .
Згідно п.80.5 ПК України допуск посадових осіб контролюючих органів до проведення фактичної перевірки здійснюється згідно із ст.81 цього Кодексу.
За вимогами п.80.7 ПК України, фактична перевірка проводиться двома і більше посадовими особами контролюючого органу у присутності посадових осіб суб'єкта господарювання або його представника та/або особи, що фактично здійснює розрахункові операції.
Строки проведення фактичної перевірки встановлені статтею 82 цього Кодексу. Порядок оформлення результатів фактичної перевірки встановлено ст.86 цього Кодексу.
Як вбачається з наказу від 18.01.2021 року №232 підставою для проведення фактичної перевірки є пп.80.2.5 п.80.2 ст.82 ПК України.
Відповідно до підпунктом 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України на підставі якого було призначено перевірку, встановлено, що фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції, під розписку до початку проведення такої перевірки зокрема: у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та рідин, що використовуються в електронних сигаретах, та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, пального.
При цьому, здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва та обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального є самостійною обставиною з якою законодавець пов'язує право контролюючого органу проводити фактичні перевірки суб'єктів господарювання за умови дотримання процедурних питань (прийняття наказу, вручення наказу, направлень, пред'явлення службових посвідчень) та не вимагає наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства.
Таким чином, достатньо факту покладення на контролюючий орган здійснення контролю за дотриманням норм законодавства у відповідній сфері правовідносин (виробництва і обіг спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального).
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного Суду від 05.11.2018 року у справі №К/9901/13259/181, від 20.03.2018 року справі №820/4766/17.
Платник податків, який вважає порушеним порядок та підстави призначення податкової перевірки щодо нього, зокрема фактичної, має захищати свої права шляхом не допуску посадових осіб контролюючого органу до такої перевірки. Якщо ж допуск до податкової перевірки відбувся, в подальшому предметом розгляду в суді має бути лише суть виявлених порушень податкового та іншого законодавства, контроль за дотриманням якого покладено на контролюючі органи.
Враховуючи факт допущення позивачем посадових осіб контролюючого органу до перевірки, у спірних правовідносинах актом, що має певні правові наслідки, породжує права та обов'язки для платника податків є податкове повідомлення-рішення податкового органу (акт індивідуальної дії), прийняте за результатами проведеної перевірки.
Вказана позиція суду узгоджується з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 21.02.2019 року по справі № 820/5481/17.
Отже, ГУ ДПС у Волинській області мало право на проведення фактичної перевірки позивача, наказ контролюючого органу винесений правомірно.
Оцінюючи доводи відповідача про порушення позивачем вимог частини 1 статті 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", суд виходить з наступного.
Відповідно до абзацу першого преамбули Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв та тютюнових виробів" від 19.12.1995 № 481/95-ВР (далі - Закон №481/95-ВР) цей Закон визначає основні засади державної політики щодо регулювання виробництва, експорту, імпорту, оптової і роздрібної торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями, тютюновими виробами та пальним, забезпечення їх високої якості та захисту здоров'я громадян, а також посилення боротьби з незаконним виробництвом та обігом алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального на території України.
Статтею 1 Закону № 481/95-ВР (у редакції чинній на час виникнення спірних правовідносин) розкрито, серед інших, наступні поняття: ліцензія (спеціальний дозвіл) - документ державного зразка, який засвідчує право суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) на провадження одного із зазначених у цьому Законі видів діяльності протягом визначеного строку; місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування; зберігання пального - діяльність із зберігання пального (власного або отриманого від інших осіб) із зміною або без зміни його фізико-хімічних характеристик; Єдиний державний реєстр суб'єктів господарювання, які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним (далі - Єдиний реєстр ліцензіатів та місць обігу пального) - перелік суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які отримали ліцензії на право виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним, та місць виробництва, зберігання, оптової та роздрібної торгівлі пальним у розрізі суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва), які здійснюють діяльність на таких місцях на підставі виданих ліцензій.
Порядок здійснення імпорту, експорту, оптової і роздрібної торгівлі алкогольними напоями, тютюновими виробами, пальним та зберігання пального встановлено ст. 15 Закону № 481/95-ВР.
Згідно з приписами статті 15 Закону № 481/95-ВР імпорт, експорт алкогольних напоїв, тютюнових виробів, рідин, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності без наявності ліцензії. Оптова торгівля на території України алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах, здійснюється за наявності у суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності ліцензії на оптову торгівлю алкогольними напоями, тютюновими виробами, рідинами, що використовуються в електронних сигаретах. Оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Встановлено річну плату за ліцензії на право зберігання пального у розмірі 780 гривень.
Суб'єкти господарювання (у тому числі іноземні суб'єкти господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) отримують ліцензії на право оптової торгівлі пальним та зберігання пального на кожне місце оптової торгівлі пальним або кожне місце зберігання пального відповідно, а за відсутності місць оптової торгівлі пальним - одну ліцензію на право оптової торгівлі пальним за місцезнаходженням суб'єкта господарювання (у тому числі іноземного суб'єкта господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) або місцезнаходженням постійного представництва.
Ліцензії на право зберігання пального видаються уповноваженими Кабінетом Міністрів України органами виконавчої влади за місцем розташування місць зберігання пального терміном на п'ять років.
Для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
Суб'єкт господарювання (у тому числі іноземний суб'єкт господарювання, який діє через своє зареєстроване постійне представництво) має право зберігати пальне без отримання ліцензії на право зберігання пального в місцях виробництва пального або місцях оптової торгівлі пальним чи місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримані відповідні ліцензії.
Ліцензія на право зберігання пального не отримується на місця зберігання пального, що використовуються: підприємствами, установами та організаціями, які повністю утримуються за рахунок коштів державного або місцевого бюджету; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву; суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) для зберігання пального, яке споживається для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газовидобувних майданчиках, бурових платформах і яке не реалізується через місця роздрібної торгівлі.
Суб'єкти господарювання, які здійснюють роздрібну, оптову торгівлю пальним або зберігання пального виключно у споживчій тарі до 5 літрів, ліцензію на роздрібну або оптову торгівлю пальним або ліцензію на зберігання пального не отримують.
Згідно із статтею 17 Закону № 481/95-ВР за порушення норм цього Закону щодо виробництва і торгівлі спиртом етиловим, коньячним і плодовим та зерновим дистилятом, спиртом етиловим ректифікованим виноградним, спиртом етиловим ректифікованим плодовим, дистилятом виноградним спиртовим, спиртом-сирцем плодовим, біоетанолом, алкогольними напоями та тютюновими виробами, пальним та зберігання пального посадові особи і громадяни притягаються до відповідальності згідно з чинним законодавством.
До суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) застосовуються фінансові санкції у вигляді штрафів у разі, зокрема, оптової торгівлі пальним або зберігання пального без наявності ліцензії - 500 000 гривень.
При цьому, частиною 22 статті 18 Закону України №481/95-ВР передбачено, що до суб'єктів господарювання (у тому числі іноземних суб'єктів господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) не застосовується фінансова санкція у вигляді штрафу, передбачена статтею 17 цього Закону, у разі зберігання пального до 31 березня 2020 року без наявності відповідної ліцензії.
В ході проведення фактичної перевірки ТзОВ «АТП 10706» контролюючим органом встановлено, що згідно реєстру акцизних накладних «система електронного адміністрування реалізації пального та спирту етилового» за період з 01.04.2020 року по 19.01.2021 року встановлено, що ТзОВ «АТП 10706» придбало дизпаливо (Важкі дистиляти (газойлі)) згідно 14 акцизних накладних загальним обсягом 84205 літрів, а саме: згідно акцизної накладної №377 від 12.08.2020 року - 5980,55 літрів; згідно акцизної накладної №669 від 19.08.2020 року - 5387,41 літрів; згідно акцизної накладної №1781 від 27.08.2020 року - 5989,93 літрів; згідно акцизної накладної №1934 від 07.09.2020 року - 6797,07 літрів; згідно акцизної накладної №2121 від 16.09.2020 року - 5797,43 літрів; згідно акцизної накладної №2893 від 29.09.2020 року - 6017,2 літрів; згідно акцизної накладної №3000 від 06.10.2020 року - 5824.14 ЛІТРІВ: згінно акцизної накладної №3432 від 21,10.2020 року - 5444,33 літрів; згідно акцизної накладної №3869 від 30.10.2020 року - 6042,06 літрів; згідно акцизної накладної №3869 від 18.11.2020 року - 7165,37 літрів; згідно акцизної накладної №3869 від 04.12.2020 року - 5472,54 літрів; згідно акцизної накладної №3869 від 17.12.2020 року - 6099,66 літрів; згідно акцизної накладної №3869 від 30.12.2020 року - 6073,4 літрів; згідно акцизної накладної №3869 від 15.01.2021 року - 6114,12 літрів. Доставка пального згідно з акцизними накладними здійснювалась на адресу місця зберігання пального, яке не є акцизним складом на якому суб'єкт зберігає пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки за адресою - 45006, Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, 154. Станом на 20 січня 2021 року (дату складання матеріалів перевірки) у ТзОВ «АТП 10706» була відсутня ліцензія на право зберігання пального.
В акті перевірки зазначено, що при в'їзді на територію за адресою: 45006, Волинська область, м. Ковель, вул. Володимирська, 154, де розташовані виробничі потужності ТзОВ «АТП 10706» знаходиться резервуар з паливно - роздавальною колонкою ємністю 30 м.куб. в якому на момент проведення перевірки знаходилось дизпаливо в об'ємі 5665 літрів.
На підставі наведеного, перевіркою встановлено, що ТзОВ «АТП 10706» на порушення вимог 15 Закону № 481 здійснювалось зберігання пального без наявності ліцензії на зберігання пального.
За визначенням, наведеним у п.п. 14.1.141-1 п. 14.1 ст. 14 Податкового кодексу України, пальне - нафтопродукти, скраплений газ, паливо моторне альтернативне, паливо моторне сумішеве, речовини, що використовуються як компоненти моторних палив, інші товари, зазначені у підпункті 215.3.4 пункту 215.3 статті 215 цього Кодексу.
Відповідно до п.п.14.1.6. п.14.1. ст.14 ПК України акцизний склад - це:
а) спеціально обладнані приміщення на обмеженій території (далі - приміщення), розташовані на митній території України, де під контролем постійних представників контролюючого органу розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі, а також реалізації спирту етилового, горілки та лікеро-горілчаних виробів;
б) приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом вироблення, оброблення (перероблення), змішування, розливу, навантаження-розвантаження, зберігання, реалізації пального.
Не є акцизним складом:
а) приміщення відокремлених підрозділів розпорядника акцизного складу, які використовуються ним виключно для пакування, фасування, зберігання, одержання чи видачі маркованих марками акцизного податку горілки та лікеро-горілчаних виробів, відвантажених з акцизного складу, а також для здійснення оптової та/або роздрібної торгівлі відповідно до отриманої розпорядником акцизного складу ліцензії;
б) приміщення або територія, на кожній з яких загальна місткість розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального не перевищує 200 кубічних метрів, а суб'єкт господарювання (крім платника єдиного податку четвертої групи) - власник або користувач такого приміщення або території отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 1 000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання чи промислової переробки і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам.
в) приміщення або територія незалежно від загальної місткості розташованих ємностей для навантаження-розвантаження та зберігання пального, власником або користувачем яких є суб'єкт господарювання - платник єдиного податку четвертої групи, який отримує протягом календарного року пальне в обсягах, що не перевищують 10000 кубічних метрів (без урахування обсягу пального, отриманого через паливороздавальні колонки в місцях роздрібної торгівлі пальним, на які отримано відповідні ліцензії), та використовує пальне виключно для потреб власного споживання і не здійснює операцій з реалізації та зберігання пального іншим особам;
г) паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої;
ґ) приміщення або територія, у тому числі платника податку, де зберігається або реалізується виключно пальне у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отримане від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
Відповідно до ст. 1 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", місце зберігання пального - місце (територія), на якому розташовані споруди та/або обладнання, та/або ємності, що використовуються для зберігання пального на праві власності або користування.
Частиною 1 ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального" визначено, що оптова торгівля пальним та зберігання пального здійснюються суб'єктами господарювання (у тому числі іноземними суб'єктами господарювання, які діють через свої зареєстровані постійні представництва) всіх форм власності за наявності ліцензії.
Крім цього, згідно ст. 15 Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", для отримання ліцензії на право оптової або роздрібної торгівлі пальним або на право зберігання пального разом із заявою додатково подаються завірені заявником копії таких документів:
- документи, що підтверджують право власності або право користування земельною ділянкою, або інше передбачене законодавством право землекористування на земельну ділянку, на якій розташований об'єкт оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, чинні на дату подання заяви та/або на дату введення такого об'єкта в експлуатацію, будь-якого цільового призначення;
- акт вводу в експлуатацію об'єкта або акт готовності об'єкта до експлуатації, або сертифікат про прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, або інші документи, що підтверджують прийняття об'єктів в експлуатацію відповідно до законодавства, щодо всіх об'єктів у місці оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального, необхідних для оптової або роздрібної торгівлі пальним або зберігання пального;
- дозвіл на виконання робіт підвищеної небезпеки та експлуатацію (застосування) машин, механізмів, устаткування підвищеної небезпеки.
З вказаних вище положень законодавства, суд доходить висновку, що отримувати ліцензію на право зберігання пального суб'єкт господарювання повинен тільки для стаціонарних цистерн/ємностей.
Такий висновок відповідає роз'ясненню ДФС України від 15 серпня 2019 року №3814/6/99-99-12-02-02-15/ІПК, в якому зазначено, що у розумінні Закону України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", суб'єкту господарювання необхідно отримувати ліцензію для здійснення зберігання пального у стаціонарних цистернах/ємностях.
Таким чином, приміщення або територія на митній території України, де розпорядник акцизного складу провадить свою господарську діяльність шляхом зберігання пального є акцизним складом.
Водночас, наведеною вище нормою закону визначено, що не є акцизним складом, зокрема, паливний бак як ємність для зберігання пального безпосередньо в транспортному засобі або обладнанні чи пристрої.
Як вбачається з позовної заяви, пояснень позивача від 09.09.2021 року та досліджених суду письмових документів до них, паливно-мастильні матеріали, які придбаються позивачем для здійснення господарської діяльності у сфері надання транспортних послуг, не перепродаються і не зберігаються у спеціальних визначених законом місцях для зберігання пального, а використовуються виключно для заправки наявних у позивача транспортних засобів.
В поясненнях від 20.01.2020 року, які додані до акта перевірки, головний бухгалтер позивача ОСОБА_1 зазначила про наявність на підприємстві резервуару для зберігання пального, однак будь-яких пояснень про об'єм резервуару та що в ньому знаходиться 5665 літрів пального даний бухгалтер не давала, а лише про наявність невикористаної такої кількості пального.
На думку суду висновки про зберігання в резервуарі 5665 літрів пального з'явились саме в акті перевірки і є надуманими. Будь-яких замірів в резервуарі під час перевірки і складання акту інспектори не проводили як і не проводили зняття фактичних залишків паливно-мастильних матеріалів (записи про це відсутні).
З пояснень директора підприємства від 17.02.2021 року, наданих перед прийняттям рішення відповідачем про застосування штрафних санкцій вбачається, що резервуар та колонка їх підприємством вказані в акті перевірки від 20.01.2021 року не використовувалися, а отримане паливо від ТзОВ «ТД Газтрім» заправлялись безпосередньо в баки транспортних засобів, які знаходяться на балансі підприємства.
З доданої ГУ ДПС у Волинській області до відзиву картки рахунку 203 по ТзОВ «АТП 10706» вбачається, що станом на 20.01.2021 року залишок паливно-мастильних матеріалів становив 5,647 літрів.
Як встановлено судом, у ТзОВ «АТП 10706» знаходиться власних та орендованих понад 30 транспортних засобів, які здійснюють рейси з перевезення пасажирів. Таким чином, об'єм баків транспортних засобів, перелік яких додано позивачем (а.с. 24), та підтверджено дослідженими судом копіями свідоцтв про реєстрацію транспортних засобів, значно перевищує кількість дизельного пального, отриманого підприємством 15.01.2020 року (5,076 тон) та зазначеного в акті перевірки (станом на 20.01.2021 року - залишки ПММ становлять 5,665 літрів).
Транспортні засоби, які позивач використовує не є місцем зберігання пального в контексті ст. 1, ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», п.п. 14.1.6. п.14.1. ст.14 Податкового кодексу України.
Отже, паливні баки більш 30-ти транспортних засобів, що використовує позивач вміщають значно більше, ніж 5,665 т. пального, зазначеного відповідачем у акті перевірки.
А відтак, у позивача не виникав обов'язок отримання ліцензії на провадження діяльності із оптової, роздрібної торгівлі пальним та зберігання пального.
Таким чином, з урахуванням вимог ст. 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та положень п.п.14.1.6. п.14.1. ст. 14 ПК України, позивач не повинен отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке пальне було завантажене у паливні баки транспортних засобів.
Аналізуючи наведені норми законодавства, суд дійшов висновку, що суб'єкти господарювання всіх форм власності, які отримують пальне для власних потреб та здійснюють діяльність з його зберігання, повинні отримати відповідну ліцензію в органах ДПС, за винятками, встановленими законами. Такими винятками є: зберігання пального державними підприємствами, установами та організаціями; підприємствами, установами та організаціями системи державного резерву та суб'єктами господарювання, які зберігають пальне, для власних виробничо-технологічних потреб виключно на нафто- та газодобувних майданчиках, бурових платформах; зберігання пального в паливних баках транспортних засобів чи технологічного обладнання (пристроїв); зберігання пального у споживчій тарі ємністю до 5 літрів включно, отриманого від виробника або особи, яка здійснила його розлив у таку тару.
Аналогічна правова позиція з даних правовідносин викладена в постанові П'ятого апеляційного адміністративного суду від 24.11.2020 року в справі №420/5139/20 та постанові Шостого апеляційного адміністративного суду від 02.02.20121 року в справі №620/3236/20.
Відповідачем не доведено фактів діяльності позивача протягом перевіряємого періоду, яка б потребувала отримання ліцензії у порядку, встановленому статтею 15 Закону № 481/95-ВР.
При вирішенні справи суд застосовує приписи статті 6 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до яких суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини.
Згідно статті 1 Першого Протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював особливу важливість принципу "належного урядування". Він передбачає, що у разі, коли йдеться про питання загального інтересу, зокрема, якщо справа впливає на такі основоположні права людини, як майнові права, державні органи повинні діяти вчасно та в належний і якомога послідовніший спосіб (див. рішення у справах "Беєлер проти Італії" Онер'їлдіз проти Туреччини", "Megadat.com S.r.l. проти Молдови" "Москаль проти Польщі").
У справі "Новік проти України" (18 грудня 2008 року) Суд зробив висновок, що "надзвичайно важливою умовою є забезпечення загального принципу юридичної визначеності. Вимога "якості закону" у розумінні пункту 1 статті 5 Конвенції означає, що закон має бути достатньо доступним, чітко сформульованим і передбачуваним у своєму застосуванні для того, щоб виключити будь-який ризик свавілля".
Також при вирішенні даної справи суд враховує рішення Європейського суду з прав людини у справах "Сєрков проти України" (заява №39766/05), "Щокін проти України" (заяви №23759 та №37943/06), які відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" підлягають застосуванню судами як джерела права, та якими було встановлено порушення статті 1 Першого протоколу до Конвенції, оскільки органи державної влади віддали перевагу найменш сприятливому тлумаченню національного законодавства, що призвело до накладення на заявника додаткових зобов'язань.
Відповідно до правової позиції Європейського суду з прав людини, викладеної в рішеннях у справах «Лелас проти Хорватії» (Lelas v. Croatia), «Пінкова та Пінк проти Чеської Республіки» (PincovdandPine v. The Czech Republic), «Ґаші проти Хорватії» (Gashiv. Croatia), «Трго проти Хорватії» (Trgo v. Croatia) щодо застосування принципу «належного урядування», випливає, що державні органи, які не впроваджують або не дотримуються своїх власних процедур, не повинні мати можливість отримувати вигоду від своїх протиправних дій або уникати виконання своїх обов'язків. Ризик будь-якої помилки державного органу повинен покладатися на саму державу, а помилки не можуть виправлятися за рахунок осіб, яких вони стосуються.
Таким чином, оскільки не запроваджено чіткого порядку отримання ліцензії у разі знаходження пального в паливних баках транспортних засобів та використання його в межах здійснення господарської діяльності, що сприяло б юридичній визначеності у правовідносинах, які стосуються майнових інтересів суб'єктів господарювання, тому негативні наслідки у вигляді штрафу не можуть покладатися на платника податків, внаслідок чого суд приходить до висновку, що спірне податкове повідомлення-рішення, відповідно до якого встановлено порушення позивачем статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» є протиправним та підлягає скасуванню.
Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі «Серявін та інші проти України» від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до пункту 58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Враховуючи викладене, з урахуванням вимог статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального» та положень підпункту 14.1.6. пункту 14.1. статті 14 Податкового кодексу України, оскільки відповідачем не надано пояснень та доказів у спростування доводів позивача, суд дійшов висновку, що позивач не повинен був отримувати ліцензію на право зберігання пального, якщо таке пальне було завантажене у паливні баки транспортних засобів, яке, в свою чергу, було використане в межах здійснення господарської діяльності.
З урахуванням викладеного суд дійшов висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення знайшли своє документальне підтвердження під час судового розгляду справи та є такими, що підлягають задоволенню.
З огляду на вищевикладене, зважаючи на частину 2 статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України, відповідно до якої в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, суд дійшов висновку, що Головним управлінням ДПС у Волинській області не доведено факт порушення позивачем частини 1 статті 15 Закону України «Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального», за яке до позивача застосовано фінансову санкцію.
Таким чином, податкове повідомлення-рішення від 22.02.2021 року №008800902, яким до ТзОВ «АТП 10706» застосовано суму штрафних (фінансових) санкцій (штрафу) в розмірі 500 000 грн., прийняте Головним управлінням ДПС у Волинській області не на підставі, що визначені Конституцією та законами України, без урахування всіх обставин, що мають значення для прийняття рішення, а тому є протиправним та підлягає скасуванню.
Таким чином, позовні вимоги обґрунтовані та підлягають задоволенню.
Згідно з частиною першою статті 139 Кодексу адміністративного судочинства України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Таким чином, за рахунок бюджетних асигнувань ГУ ДПС у Волинській області на користь позивача слід стягнути судовий збір в сумі 7 500 грн., сплачений відповідно до квитанції №21 від 02.06.2021 року.
Керуючись статтями 243, 245, 246, 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України та на підставі Податкового кодексу України, суд
Позов задовольнити повністю.
Визнати протиправним та скасувати податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Волинській області від 22.02.2021 року №008800902.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань Головного управління ДПС у Волинській області на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «АТП 10706» судові витрати в розмірі 7 500,00 грн. (сім тисяч п'ятсот гривень).
Рішення може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статями 255, 295, 297 Кодексу адміністративного судочинства України з урахуванням вимог підпункту 15.5 пункту 1 Розділу VII «Перехідні положення» цього Кодексу. Апеляційна скарга може бути подана до Восьмого апеляційного адміністративного суду через Волинський окружний адміністративний суд протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.
Позивач: Товариство з обмеженою відповідальністю «АТП 10706» (45006, Волинська область, місто Луцьк, вулиця Володимирська, будинок 154, ідентифікаційний код 05461119).
Відповідач: Головне управління ДПС у Волинській області (43010, Волинська область, місто Луцьк, Київський майдан, 4, код ЄДРПОУ 44106679).
Головуючий-суддя С.Ф. Костюкевич