07 вересня 2021 року
м. Київ
Справа № 914/490/20
Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного господарського суду:
Волковицька Н. О. - головуючий, Могил С. К., Случ О. В.,
секретар судового засідання - Мельникова Л. В.,
розглянув касаційну скаргу Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автоколона № 2207"
на рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 (суддя Горецька З.В.) та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 (Матущак О. І. - головуючий суддя, судді Бонк Т. Б., Якімець Г.Г.) у справі
за позовом Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автоколона № 2207"
до Приватного підприємства "Едель",
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні позивача - Львівська міська рада,
третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача - Акціонерне товариство "Міжнародний інвестиційний банк",
про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості,
(у судовому засіданні взяли участь представники: позивача - Цукорник С. Г., - Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" - Грищенко О. М.)
Товариство з додатковою відповідальністю "Львівська автоколона № 2207" (далі - ТДВ "Львівська автоколона № 2207") звернулося до Господарського суду Львівської області з позовом до Приватного підприємства "Едель" (далі - ПП "Едель") про скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості.
Позовна заява мотивована тим, що ПП "Едель" незаконно зареєстровано право власності на виробничу будівлю під літ. К-1-2, загальною площею 2670,3 кв.м., у зв'язку з чим з користування ТДВ "Львівська автоколона №2207" незаконно вибула частина земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 30. Позивач є правонаступником ВАТ "Львівське автотранспортне підприємство 24654", у зв'язку з чим є користувачем земельної ділянки за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна (промзона Сигнівка) площею 11 га. Внаслідок реєстрації за відповідачем, права власності на будівлю К-1-2 площею 2670,3 кв.м., в силу вимог ст. 377 ЦК України, ст.ст. 120,141 ЗК України право користування цією земельною ділянкою у позивача - припинилось, в тому числі припинилось право користування земельною ділянкою площею 886,2 кв.м., яку незаконно займає будівля К-1-2. На думку позивача, наявність рішення Господарського суду Львівської області від 19.04.2012, яким визнано право власності ПП "Едель" на будівлю К-1-2 за адресою: м.Львів, вул. Конюшинна, 28, площею 2670,3 кв.м не виключає передбачений обов'язок щодо прийняття цього об'єкта нерухомого майна в експлуатацію. З моменту реєстрації за ПП "Едель" права власності на об'єкт нерухомості літ. К-1-2, площею 2670,3 кв.м. відповідач в силу прямої вказівки закону, набув право користування частиною земельної ділянки під цією будівлею та земельною ділянкою для її обслуговування. При цьому повторно укладення договору оренди чи іншого документального переоформлення орендних правовідносин чинним законодавством не вимагається. Враховуючи викладене, скасування запису про право власності ПП "Едель" на об'єкт нерухомості літ. К-1-2, площею 2670,3 кв.м. в силу прямої вказівки закону буде відновлено право позивача на користування земельною ділянкою за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна.
Рішенням Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 у справі № 914/490/20, залишеним без змін постановою Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у задоволенні позовних вимог відмовлено.
Судові рішення аргументовані тим, що рішенням Господарського суду Львівської області від 16.09.2010 у справі № 29/55, залишеним без змін постановою Львівського апеляційного господарського суду від 02.12.2010, встановлено припинення діяльності Автоколони №2207 Львівського обласного управління автомобільного транспорту УРСР, що є юридичним фактом для припинення його права на постійне користування земельною ділянкою площею 11 га, за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 30. Вказаними судовими рішеннями встановлено, що державний акт № 179 на земельну ділянку від 1982 році було надано Автоколоні № 2207 Львівського обласного управління вантажного автомобільного транспорту УРСР, а відповідно, припинення діяльності державного підприємства шляхом перетворення (що і було у цьому випадку) є юридичним фактом для припинення його права користування земельною ділянкою. При цьому, ВАТ "Львівське АТП-24654" не надав суду акта на право користування спірною земельною ділянкою, виданого саме ВАТ "Львівське АТП-24654". З викладених обставин випливає, що державний акт №179 на земельну ділянку від 1982 року, який було надано Автоколоні №2207 Львівського обласного управління вантажного автомобільного транспорту УРСР, не є документом, який посвідчує право користування ВАТ "Львівське АТП 24654" земельною ділянкою площею 11 га, за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 30, а відповідно і у позивача відсутнє право користування спірною земельною ділянкою.
Крім того, 29.01.2018 рішенням Господарського суду Львівської області у справі № 914/2455/17, яке набрало законної сили 27.02.2018, задоволено позовні вимоги Акціонерного товариства "Міжнародний інвестиційний банк" (далі - АТ "Міжнародний інвестиційний банк") до ПП "Едель". Звернуто стягнення на предмет іпотеки шляхом визнання права власності за АТ "Міжнародний інвестиційний банк" на виробничу будівлю, позначену на плані під літерою "К-1-2" загальною площею 2670,3 кв.м., що знаходяться за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, буд. 28. 17.03.2018 право власності на виробничу будівлю "К-1-2" за адресою: м. Львів, вул. Конюшинна, 28 зареєстровано за АТ "Міжнародний інвестиційний банк". Оскільки АТ "Міжнародний інвестиційний банк" на теперішній час є власником виробничої будівлі, позначеної на плані літерою "К-1-2" загальною площею 2670,3 кв. м., а не ПП "Едель", отже в силу ст. 26 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" скасування запису про право власності №1131950 від 31.05.2013 за ПП "Едель" є неможливим через відсутність таких прав у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно. Відповідачем - АТ "Міжнародний інвестиційний банк", не порушено право позивача і у зв'язку із цим, пред'явлений у цій справі позов не може призвести до ефективного захисту та відновлення порушених прав позивача.
Не погоджуючись із рішеннями судів попередніх інстанцій, ТДВ "Львівська автоколона № 2207" звернулося із касаційною скаргою, в якій просить зазначені рішення скасувати та ухвалити нове, яким задовольнити позовні вимоги.
Підставою касаційного оскарження є пункт 1 частини 2 статті 287 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України), а саме не врахування правових висновків, викладених у постановах Верховного Суду від 31.01.2019 у справі № 914/839/18, від 16.07.2019 у справі № 910/18384/15, Верховного Суду України від 24.06.2015 у справі № 6-318цс15, від 18.02.2015 у справі № 6-244цс14, Вищого господарського суду України від 25.01.2016 у справі № 4/444-34/192.
На думку заявника, відсутні підстави для застосування приписів статей 92, 141 Земельного кодексу України під час встановлення обставин реорганізації Львівського територіально-виробничого об'єднання вантажного транспорту "Львіввантажавтотранс" у Відкрите акціонерне товариство "Львівська автотранспорте підприємство 24654". Судами з посиланням на статтю 75 ГПК України неправильно враховано правову кваліфікацію правовідносин у справі № № 29/55. Залишено поза увагою той факт, що вимога про скасування рішення про державну реєстрацію є належним способом захисту і узгоджується із правовою позицію Верховного Суду. Крім того, у ПП "Едель" не могло виникнути права власності на спірну будівлю, оскільки на час винесення рішення у справі № 5015//690/12 від 19.04.2012, яким визнано за відповідачем таке право, відповідний об'єкт ще не був зданий в експлуатацію.
У відзиві на касаційну скаргу АТ "Міжнародний інвестиційний банк" вказує на безпідставність доводів скаржника, погоджується із висновками судів попередніх інстанцій та просить їх залишити без змін.
Дослідивши доводи, викладені у касаційній скарзі, та матеріали справи, Верховний Суд дійшов висновку про наявність підстав для закриття касаційного провадження у справі № 914/490/20 з огляду на таке.
Згідно з пунктом 5 частини 1 статті 296 ГПК України суд касаційної інстанції закриває касаційне провадження, якщо після відкриття касаційного провадження на підставі пункту 1 частини 2 статті 287 цього Кодексу судом встановлено, що висновок щодо застосування норми права, який викладений у постанові Верховного Суду та на який посилався скаржник у касаційній скарзі, стосується правовідносин, які не є подібними.
Зазначена норма процесуального права спрямована на формування усталеної судової практики вирішення господарських спорів, що виникають із подібних правовідносин, а її застосування судом касаційної інстанції свідчитиме про дотримання принципу правової визначеності.
Велика Палата Верховного Суду виходить з того, що подібність правовідносин означає тотожність суб'єктного складу учасників відносин, об'єкта та предмета правового регулювання, а також умов застосування правових норм (зокрема, часу, місця, підстав виникнення, припинення та зміни відповідних правовідносин). При цьому зміст правовідносин з метою з'ясування їх подібності визначається обставинами кожної конкретної справи (пункт 32 постанови Великої Палати Верховного Суду від 27 березня 2018 року у справі № 910/17999/16, пункт 38 постанови Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 925/3/17, пункт 40 постанов Великої Палати Верховного Суду від 25 квітня 2018 року у справі № 910/24257/16).
При цьому як судові рішення у справах зі спорів, що виникли із подібних правовідносин, належить розуміти рішення у тих справах, де однаковими є предмет і підстави позову, зміст позовних вимог, встановлені фактичні обставини, а також матеріально-правове регулювання спірних відносин.
У справі № 914/839/18 Городоцька міська рада Львівської області звернулася з позовом, яким просила скасувати державний акт на право постійного користування землею, скасувати запис про реєстрацію Державного акта на право постійного користування, зобов'язати Городоцьку районну спілку споживчих товариств повернути земельну ділянку. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що спірний Державний акт, виданий СП "Райкоопзаготпром", яке є ліквідованим, а відповідач не вчинив жодних дій для належного переоформлення права постійного користування, автоматичне переоформлення права постійного землекористування законодавством не передбачено, а відтак це право є припиненим, а Державний акт підлягає скасуванню.
Тобто у зазначеній справі підстави позову, зміст позовних вимог є відмінними від справи № 914/490/20, фактичні обставини, які встановлювалися судами стосувалися саме реєстрації права постійного користування земельною ділянкою, що не може вказувати на подібність відносин.
Також у колегії суддів відсутні підстави вважати, що правовідносини у справах № 910/18384/15, № 6-318цс15, № 6-244цс14 подібні зі справою, яка розглядається № 914/490/20.
У справі № 910/18384/15 порушено провадження про банкрутство Українського консорціуму "Екосорб", а також в межах цієї справи заявлено позов про визнання права власності на об'єкти нерухомого майна.
У справі № 6-318цс15 фізична особа звернулася із позовом, яким просила визнати за нею право власності на квартири та зобов'язати ТОВ "Аверс-Сіті" передати йому технічну документацію (технічні паспорти) на них. Позов аргументовано тим, що 21.02.201 між позивачем і ТОВ "Аверс-Сіті" укладено договори купівлі-продажу майнових прав, за якими відповідач продав, а він купив майнові права на об'єкти нерухомості - складову та невід'ємну частину об'єкта капітального будівництва. Відповідач порушив права позивача, оскільки він повністю оплатив вартість майнових прав, будинок введено в експлуатацію, але відповідач не підписує акти приймання-передачі майнових прав на квартири, тобто ухиляється від передачі йому документів і майна для оформлення права власності
У справі № 6-244цс14 фізична особа звернулася до суду з позовом, обґрунтовуючи вимоги тим, що 01.09.2008 між нею та Товариством з обмеженою відповідальністю "Ріелторі Плюс" (далі - ТОВ "Ріелторі Плюс") укладено договір про фінансування будівництва. За умовами договору вона зобов'язалась профінансувати будівництво нежитлових приміщень, а відповідач зобов'язався побудувати та передати їй об'єкт фінансування і сприяти в оформленні права власності на нього. 15.09.2008 позивачка сплатила повну вартість об'єкта фінансування, а відповідач цього ж дня передав їй згідно з актом приймання - передачі збудовані об'єкти інвестування Рішенням виконавчого комітету Бучанської міської ради Київської області від 18.11.2008 вказані нежитлові приміщення виділено в окремий об'єкт права власності та присвоєно № 24, доручено комунальному підприємству "Ірпінське бюро технічної інвентаризації" видати свідоцтво про право власності на нежитлові приміщення. Однак, свідоцтво про право власності вона не отримала, оскільки право власності на торговельний комплекс зареєстровано за ТОВ "Ріелторі Плюс" на підставі рішення виконавчого комітету Бучанської міської ради від 28 серпня 2008 року. Враховуючи викладене, позивач просила на підставі статті 392 ЦК України визнати за нею право власності на спірні нежитлові приміщення, та припинити право власності на ці приміщення за ТОВ "Ріелторі Плюс".
З наведеного слідує, що у наведених справах як предмет, так і підстави позову не можуть розцінюватися як подібні зі справою № 914/490/20, у якій позовна вимога заявлена саме щодо скасування державної реєстрації права власності на об'єкт нерухомості. Більше того, відмінний зміст позовних вимог має наслідком встановлення фактичних обставин із інакшим матеріально-правовим регулюванням відповідних відносин.
Що ж до посилань скаржника на постанову Вищого господарського суду України від 25.01.2016 у справі № 4/444-34/192, як підставу для касаційного оскарження рішень судів попередніх інстанцій, то такі доводи не приймаються судом касаційної інстанції, оскільки пункт 1 частини 2 статті 287 ГПК України передбачає врахування судами висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах, викладеного у постанові саме Верховного Суду, а не Вищого господарського суду України, на яку помилково посилається скаржник.
Крім того, відповідно до частини 4 статті 236 ГПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Отже посилання на зазначене вище рішення Верховним Судом не приймається, оскільки воно не є джерелом правозастосовчої практики.
Крім того, хоча у змісті касаційної скарги наведено цитування і інших правових висновків Верховного Суду, однак без зазначення їх як підстави касаційного оскарження, передбаченої пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, колегія суддів не оцінює такі висновки у межах зазначеної підстави, яку самостійно визначено та обґрунтовано на власний розсуд заявником.
З наведеного слідує, що звертаючись із касаційною скаргою, обґрунтованою підставою оскарження передбаченою пунктом 1 частини 2 статті 287 ГПК України, скаржник хоча і посилався на висновки Верховного Суду, але не врахував, що відповідні постанови повинні бути прийняті у подібних відносинах. Тобто важливим було довести, що суди попередніх інстанцій не врахували, що відповідні норми матеріального або процесуального права саме у подібних відносинах застосовуються інакше і на цьому вже акцентував увагу Верховний Суд.
Оскільки зазначених вимог заявником здійснено не було, а висновки щодо застосування норм права, викладені у постановах Верховного Суду, на які посилався скаржник, обґрунтовуючи вимоги, заявлені у скарзі, стосуються правовідносин, які не є подібними правовідносинам у справі № 914/490/20, колегія суддів відповідно до пункту 5 частини 1 статті 296 цього Кодексу дійшла висновку про необхідність закриття касаційного провадження за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автоколона № 2207" на рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 914/490/20.
Відповідно до прецедентної практики Європейського суду з прав людини (далі - ЄСПЛ) спосіб, у який стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (право на справедливий суд) застосовується до апеляційних та касаційних судів, має залежати від особливостей процесуального характеру, а також до уваги мають бути взяті норми внутрішнього законодавства та роль касаційних судів у них. З урахуванням особливого характеру ролі Верховного Суду як касаційного суду, процедура, яка застосовується у Верховному Суді, може бути більш формальною (рішення у справах: "LEVAGES PRESTATIONS SERVICES v. FRANCE", № 21920/93, § 45, ЄСПЛ, від 23.10.1996; "BRUALLA GOMEZ DE LA TORRE v. SPAIN", № 26737/95, § 37, 38, ЄСПЛ, від 19.12.1997).
Усталена практика ЄСПЛ наголошує, що право на касаційне оскарження не є безумовним, а тому встановлення законодавцем порядку доступу до касаційного суду не є обмеженням в отриманні судового захисту, оскільки це зумовлено виключно особливим статусом Верховного Суду, розгляд скарг яким має на меті забезпечувати сталість та єдність судової практики, а не можливість проведення "розгляду заради розгляду". При цьому процесуальні обмеження зазвичай запроваджуються для забезпечення ефективності судочинства, а право на доступ до правосуддя, як відомо, не є абсолютним правом, і певні обмеження встановлюються законом з урахуванням потреб держави, суспільства чи окремих осіб (наведену правову позицію викладено в ухвалі об'єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2018 у справі № 910/4647/18).
Чинне законодавство України надає Верховному Суду право використовувати процесуальні фільтри, закріплені в пункті 5 частини 1 статті 296 ГПК України, що повністю узгоджується з прецедентною ЄСПЛ, положеннями статті 129 Конституції України, завданнями і принципами господарського судочинства.
Керуючись статтями 234, 235, 296 Господарського процесуального кодексу України, Верховний Суд
Касаційне провадження за касаційною скаргою Товариства з додатковою відповідальністю "Львівська автоколона № 2207" на рішення Господарського суду Львівської області від 17.12.2020 та постанову Західного апеляційного господарського суду від 11.05.2021 у справі № 914/490/20 закрити.
Ухвала набирає законної сили з моменту її оголошення та оскарженню не підлягає.
Головуючий Н. О. Волковицька
Судді С. К. Могил
О. В. Случ