06 вересня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/821/20
Господарський суд Тернопільської області у складі судді Руденка О.В.
при секретарі судового засідання Качунь І.Є.
розглянув справу
за позовом: Тернопільської міської ради
до відповідача 1: Фізичної особи-підприємця ОСОБА_1
відповідача 2: Тернопільської районної державної адміністрації
треті особи, які не заявляють самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідачів: ОСОБА_2 , ОСОБА_3 ,Державний реєстратор відділу державної реєстрації Підгаєцької міської ради Гречкосій Г.В.
про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1757679061101 - споруди для підприємницької діяльності, загальною площею 47,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1
за участю представника позивача: Лукащук В.М.- посвідчення №773
Суть справи:
Тернопільська міська рада звернулася до Господарського суду Тернопільської області з позовом до приватного підприємця ОСОБА_1 та Тернопільської районної державної адміністрації про скасування в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно державної реєстрації права приватної власності ФОП на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1757679061101.
В обґрунтування заявлених вимог, підтриманих у судових засіданнях повноважним представником, орган місцевого самоврядування вказує на те, що державна реєстрація права власності за ФОП ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна здійснена з порушенням вимог чинного законодавства, а тому підлягає скасуванню у визначений законодавцем спосіб.
У поданому до суду відзиві від 01.03.2021 (вх. №1742 від 01.03.2021) відповідач 1 вказує, що на час розгляду цієї справи власниками спірної споруди стали треті особи ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , які є добросовісними набувачами. З наведеного слід відмовити у задоволені позову, оскільки, за твердженням ФОП ОСОБА_1 , позивач як власник вправі витребувати своє майно від добросовісного набувача.
Приватний підприємець у засідання 06.09.21р. не з'явилася, однак від її представника надійшло клопотання про відкладення розгляду справи через зайнятість останнього в іншому судовому процесі. Однак, доказів, які б засвідчували наведені обставини, відповідач 1 суду не надав. Як наслідок у задоволенні його клопотання суд відмовив.
У відзиві на позовну заяву б/н від 19.07.2021 (вх. №6036) Тернопільська районна державна адміністрація зазначає, що у її структурі з 16.02.2021 діє відділ цифрового розвитку, цифрових трансформацій і цифровізації та організації діяльності центрів надання адміністративних послуг Тернопільської РДА, в якому відсутні державні реєстратори. В свою чергу, працівники відділу не наділені правами суб'єкта державної реєстрації, не мають доступу до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань та не можуть вчиняти будь-яких реєстраційних дій.
Третя особа, державний реєстратор відділу державної реєстрації Підгаєцької міської ради Гречкосій Г.В., просить слухати справу без її участі. Водночас, реєстратор надала суду пояснення від 11.03.2021 (вх. №2244 від 16.03.2021) де вказала, що у державного реєстратора на час вчинення оспорюваної реєстраційної дії не було доказів, які б засвідчували недійсність чи невідповідність вимогам закону поданих відповідачем 1 документів.
Оскільки відповідачі та треті особи не забезпечили прибуття у судові засідання свої представників, хоча про час, дату та місце судового розгляду ці учасники процесу повідомлені належним чином, то суд, за положеннями ч. ч. 8, 9 ст. 165, ч. 1 ст. 251 ГПК України, вирішує дану справу за наявними у ній матеріалами.
Розгляд спору здійснювався із технічною фіксацією судового процесу в порядку ст. 222 ГПК України.
Розглянувши матеріали справи та дослідивши представлені докази, заслухавши доводи позивача, господарський суд встановив наступне.
Відповідно до інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об'єктів нерухомого майна щодо об'єктів нерухомого майна від 24.12.2020 за №238651149, державним реєстратором управління агропромислового, економічного розвитку та з питань державної реєстрації Підгаєцької районної державної адміністрації Гречкосій Галиною Василівною 31.01.2019 року було внесено запис номер 30141835 про право приватної власності на споруди для підприємницької діяльності, загальною площею 47,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 ; власник: ОСОБА_1 . Підставою внесення запису зазначено рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень (з відкриттям розділу), індексний номер:45363020 від 05.02.2019.
Згідно з відомостями цього ж Реєстру, право власності ОСОБА_1 на зазначені вище споруди було припинено 27 листопада 2019 року. Дані про це внесені приватним нотаріусом Тернопільського міського нотаріального округу Терещук Л.І.
Цього ж числа, приватним нотаріусом Терещук Л.І. до Державного реєстру також внесено запис номер 34348903 про державну реєстрацію права приватної власності на об'єкт (з розміром частки 1/2) та запис номер 34349044 про державну реєстрацію права приватної власності на об'єкт (з розміром частки 1/2) за новими власниками: ОСОБА_2 і ОСОБА_3 відповідно. Підставою виникнення вказаних прав ОСОБА_2 і ОСОБА_3 зазначено договір купівлі-продажу, серія та номер: 2465, виданий 27.11.2019, видавник: Терещук Л.1., приватний нотаріус Тернопільського міського нотаріального округу.
Вважаючи дії відповідачів щодо здійснення державної реєстрації права власності на спірний об'єкт за ОСОБА_1 протиправними та такими що порушують права територіальної громади м. Тернополя, орган місцевого самоврядування звернувся із відповідним позовом до суду.
Оцінивши зібрані у справі докази, суд прийшов до висновку про задоволення позовних вимог, з таких міркувань.
У статті 15 Цивільного кодексу України закріплені правомочності кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання, а також на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.
Отже, наведена норма визначає об'єктом захисту порушене, невизнане або оспорюване право чи цивільний інтерес. Порушення права пов'язано із позбавленням його володільця можливості здійснити (реалізувати) своє право повністю або частково. При оспорюванні або невизнанні права виникає невизначеність у праві, спричинена поведінкою іншої особи.
Згідно з частиною 1 статті 16 Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Застосування конкретного способу захисту цивільного права залежить як від змісту суб'єктивного права, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення.
В силу ч. ч. 2, 3 ст. 152 ЗК України власник земельної ділянки або землекористувач може вимагати усунення будь-яких порушень його прав на землю, навіть якщо ці порушення не пов'язані з позбавленням права володіння земельною ділянкою, і відшкодування завданих збитків.
Способом захисту свого цивільного права (інтересу) у даній справі Тернопільською міською радою визначено скасування запису про проведену державну реєстрацію права власності Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1757679061101- споруди, загальною площею 47,9 кв. м., що розташована за адресою: АДРЕСА_1 та знаходиться на земельній ділянці позивача.
Відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, врегульовані Законом України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" (далі-Закон).
Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 2 цього Закону державна реєстрація речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень - офіційне визнання і підтвердження державою фактів набуття, зміни або припинення речових прав на нерухоме майно, обтяжень таких прав шляхом внесення відповідних відомостей до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно. Державний реєстр речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав) - єдина державна інформаційна система, що забезпечує обробку, збереження та надання відомостей про зареєстровані речові права на нерухоме майно та їх обтяження, про об'єкти та суб'єктів таких прав.
Статтею 3 даного нормативно-правового акту встановлено, що загальними засадами державної реєстрації прав є, зокрема, гарантування державою об'єктивності, достовірності та повноти відомостей про зареєстровані права на нерухоме майно та їх обтяження, внесення відомостей до Державного реєстру прав виключно на підставах та в порядку, визначених цим Законом.
За приписами пункту 1 частини 1 статті 4 Закону право власності підлягає державній реєстрації прав.
Згідно з ч. ч. 1-2 ст.5 Закону у Державному реєстрі прав реєструються речові права та їх обтяження на земельні ділянки, а також на об'єкти нерухомого майна, розташовані на земельній ділянці, переміщення яких неможливе без їх знецінення та зміни призначення, а саме: підприємства як єдині майнові комплекси, житлові будинки, будівлі, споруди (їх окремі частини), квартири, житлові та нежитлові приміщення. Якщо законодавством передбачено прийняття в експлуатацію нерухомого майна, державна реєстрація прав на таке майно проводиться після прийняття його в експлуатацію в установленому законодавством порядку, крім випадків, передбачених статтею 31 цього Закону.
Порядок проведення державної реєстрації прав регламентовано частиною першою статті 18 цього Закону.
Обов'язковим етапом в процесі державної реєстрації прав є перевірка документів на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень, а також прийняття рішення про державну реєстрацію прав лише у разі відсутності підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав.
Частина четверта статті 18 Закону містить вимогу, згідно з якою державній реєстрації підлягають виключно заявлені речові права на нерухоме майно та їх обтяження, за умови їх відповідності законодавству і поданим/отриманим документам.
Умови, підстави та процедура проведення державної реєстрації речових прав на нерухоме майно, об'єкти незавершеного будівництва та їх обтяжень, перелік документів, необхідних для її проведення, права та обов'язки суб'єктів у сфері державної реєстрації прав, а також умови, підстави та процедура взяття на облік безхазяйного нерухомого майна визначені Порядком державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України № 1127 від 25.12.2015 (далі за текстом - Порядок).
Згідно з п. п. 6, 7 Порядку державна реєстрація прав проводиться за заявою заявника шляхом звернення до суб'єкта державної реєстрації прав або нотаріуса, крім випадків, передбачених цим Порядком. Для державної реєстрації прав заявник подає оригінали документів, необхідних для відповідної реєстрації, та документ, що підтверджує сплату адміністративного збору за державну реєстрацію прав.
Частиною 2 ст. 22 Закону передбачено, що відповідальність за достовірність даних, що містяться в документах, поданих для державної реєстрації прав, несе заявник, якщо інше не встановлено судом. Відповідальність за відповідність електронних копій документів, поданих для державної реєстрації прав, оригіналам таких документів у паперовій формі у разі подання заяви в електронній формі несе особа, яка виготовила електронні копії документів.
Відповідно до п. 40 Порядку, державна реєстрація прав проводиться на підставі документів, необхідних для відповідної реєстрації, передбачених статтею 27 Закону України "Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень" та цим Порядком.
Згідно з частиною першою статті 27 Закону державна реєстрація права власності та інших речових прав, крім державної реєстрації права власності на об'єкт незавершеного будівництва, проводиться на підставі: укладеного в установленому законом порядку договору, предметом якого є нерухоме майно, речові права на яке підлягають державній реєстрації, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на частку у спільному майні подружжя у разі смерті одного з подружжя, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; свідоцтва про право на спадщину, виданого нотаріусом або консульською установою України, чи його дубліката; виданого нотаріусом свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів) та свідоцтва про придбання майна з прилюдних торгів (аукціонів), якщо прилюдні торі й (аукціони) не відбулися, чи їх дублікатів; свідоцтва про право власності, виданого органом приватизації наймачам житлових приміщень у державному та комунальному житловому фонді, чи його дубліката; свідоцтва про право власності на нерухоме майно, виданого до 1 січня 2013 року органом місцевого самоврядування або місцевою державною адміністрацією, чи його дубліката; рішення про закріплення нерухомого майна на праві оперативного управління чи господарського відання, прийнятого власником нерухомого майна чи особою, уповноваженою управляти таким майном; державного акта на право приватної власності на землю, державного акта на право власності на землю, державного акта на право власності на земельну ділянку або державного акта на право постійного користування землею, виданих до 1 січня 2013 року; рішення суду, що набрало законної сили, щодо права власності та інших речових прав на нерухоме майно; ухвали суду про затвердження (визнання) мирової угоди; заповіту, яким установлено сервітут на нерухоме майно; рішення уповноваженого законом органу державної влади про повернення об'єкта нерухомого майна релігійній організації; рішення власника майна, уповноваженого ним органу про передачу об'єкта нерухомого майна з державної у комунальну власність чи з комунальної у державну власність або з приватної у державну чи комунальну власність; інших документів, що відповідно до законодавства підтверджують набуття, зміну або припинення прав на нерухоме майно.
Пунктом 41 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень передбачено, що для державної реєстрації права власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна подаються:
1) документ, що відповідно до вимог законодавства засвідчує прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта (крім випадків державної реєстрації права власності на індивідуальні (садибні) житлові будинки, садові, дачні будинки, господарські (присадибні) будівлі та споруди, прибудови до них, побудовані до 5 серпня 1992 року);
2) технічний паспорт на об'єкт нерухомого майна;
3) документ, що підтверджує присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси (крім випадків надання відомостей про кадастровий номер земельної ділянки, на якій розташований індивідуальний (садибний) житловий будинок, садовий, дачний будинки);
4) письмова заява співвласників про розподіл часток у спільній власності на новозбудований об'єкт нерухомого майна (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, що перебуває у спільній частковій власності);
5) договір про спільну діяльність або договір простого товариства (у разі, коли державна реєстрація проводиться щодо майна, будівництво якого здійснювалось у результаті спільної діяльності).
Таким чином, Порядком визначено вичерпний перелік обов'язкових для подання документів та обставин, що мають бути ними підтверджені.
При цьому, з огляду на закріплені у ст. ст. 9, 19 Закону положення, порядок державної реєстрації та коло повноважень державного реєстратора у ході її проведення, останній приймає рішення про державну реєстрацію прав лише після перевірки наявності необхідних для цього документів та їх відповідності вимогам законодавства.
Із Витягу з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності №155962624 від 12.02.2019 вбачається, що державному реєстратору ОСОБА_4 для здійснення реєстрації права власності на будівлю споруду для підприємницької діяльності, що знаходиться по АДРЕСА_1 надавався технічний висновок, серія та номер: 04-20198, без дати Приватним підприємством "ВолКас".
Однак, частина 1 статті 27 Закону не містить такої підстави для державної реєстрації права власності як технічний висновок.
Відповідно до ч. 5 ст. 39 Закону України "Про регулювання містобудівної діяльності", Порядку прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів (затвердженому Постановою Кабінету Міністрів України від 13.04.2011 №461) датою прийняття в експлуатацію закінченого будівництвом об'єкта є дата реєстрації декларації про готовність об'єкта до експлуатації або видачі сертифіката.
Як вбачається з матеріалів справи, на час проведення оспорюваної реєстрації ФОП ОСОБА_1 не надавались згадані декларація чи сертифікат на підтвердження прийняття в експлуатацію об'єкта будівництва.
Із змісту листа Управління містобудування, архітектури та кадастру Тернопільської міської ради №1238/14 від 06.07.2020 вбачається, що інформація в управлінні щодо видачі дозвільного характеру на присвоєння адресного номера об'єкту (споруда для підприємницької діяльності) за адресою АДРЕСА_1 - відсутня.
Згідно листа-відповіді №784/07-2 від 25.06.2021 ТОВ "Міське бюро технічної інвентаризації" повідомило, що надати інформацію на об'єкт нерухомого майна площею 47,9 кв. м за адресою АДРЕСА_1 є неможливим, так як така інформація в бюро відсутня.
З наведеного в сукупності суд констатує, що документи, які вказані відповідачем 1 як підстава здійснення державної реєстрації права приватної власності на об'єкт нерухомості та відповідно, внесення до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно запису за №30141835 про право власності, не можуть слугувати правовою підставою для набуття ФОП ОСОБА_1 права власності на даний об'єкт, та підтверджувати відповідність заявлених прав поданим документам, а також державної реєстрації такого права.
Відповідно до ч.3 ст.10 Закону державний реєстратор встановлює відповідність заявлених прав і поданих/отриманих документів вимогам законодавства, а також відсутність суперечностей між заявленими та вже зареєстрованими речовими правами на нерухоме майно та їх обтяженнями; перевіряє документи на наявність підстав для проведення реєстраційних дій, зупинення розгляду заяви про державну реєстрацію прав та їх обтяжень, зупинення державної реєстрації прав, відмови в державній реєстрації прав та приймає відповідні рішення; під час проведення реєстраційних дій обов'язково використовує відомості Державного земельного кадастру та Єдиного реєстру дозвільних документів, що дають право на виконання підготовчих та будівельних робіт і засвідчують прийняття в експлуатацію закінчених будівництвом об'єктів, відомостей про повернення на доопрацювання, відмову у видачі, скасування та анулювання зазначених документів, а також використовує відомості, отримані у порядку інформаційної взаємодії Державного реєстру прав з Єдиним державним реєстром судових рішень.
За твердженням представника позивача дозвільні документи на будівництво об'єкту нерухомості площею 47,9 кв. м. не видавались і така споруда не приймалася в експлуатацію.
У листі №116/21 від 23.06.2020 Відділом державного архітектурно-будівельного контролю Тернопільської міської ради зазначено, що у Єдиному реєстрі отриманих повідомлень про початок виконання будівельних робіт, немає: зареєстрованих декларацій про початок виконання підготовчих, будівельних робіт; виданих дозволів на виконання будівельних робіт; зареєстрованих декларацій про готовність об'єкта до експлуатації та виданих сертифікатів, відмов у реєстрації таких декларацій та у видачі таких дозволів.
У матеріалах справи також немає доказів, які б підтверджували виконання ОСОБА_1 визначених наведеними нормами закону процедур оформлення дозвільних документів на будівництво спірного приміщення та, в подальшому, прийняття його в експлуатацію як об'єкту нерухомості. Тому, суд доходить висновку, що відповідачем 1 для проведення державної реєстрації права власності не було надано державному реєстратору документів, перелік яких визначений у законі і, які б свідчили про виникнення права власності на дане нерухоме майно та надавали б реєстратору законні підстави для здійснення державної реєстрації відповідного речового права на об'єкт за ФОП ОСОБА_1 .
Відповідно до ст. 24 Закону, серед іншого у державній реєстрації прав та їх обтяжень слід відмовити у разі, якщо подані документи не відповідають вимогам та не дають змоги встановити набуття, зміну або припинення речових прав на нерухоме майно та їх обтяження.
Як наслідок, суд приходить до висновку, що державним реєстратором рішення про державну реєстрацію права власності за ОСОБА_1 на споруду для підприємницької діяльності, загальною площею 47,9 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 (як об'єкт житлової нерухомості) прийнято із порушенням законодавчих вимог. Адже надані ФОП ОСОБА_1 документи для проведення державної реєстрації, не підтверджують набуття нею права власності на зареєстрований об'єкт та не відповідають переліку, зазначеному у п. 41 Порядку. Незважаючи на це, державна реєстрація права власності державним реєстратором проведена за відсутності, зокрема: документів, що підтверджують присвоєння об'єкту нерухомого майна адреси; дозвільних документів на будівництво, документів на підтвердження прийняття об'єкта в експлуатацію.
Отже, у відповідача 1 відсутні підстави як для виникнення, так і для реєстрації права власності на спірний об'єкт нерухомості.
Згідно статті 41 Конституції України кожен має право володіти, користуватися та розпоряджатися своєю власністю. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Право власності є непорушним.
Відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожна фізична та юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.
Основною метою статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод є попередження свавільного захоплення власності, конфіскації, експропріації та інших порушень безперешкодного користування своїм майном. При цьому в своїх рішеннях ЄСПЛ постійно вказує на необхідність дотримання справедливої рівноваги між інтересами суспільства та фундаментальними правами окремої людини (наприклад, рішення у справі "Спорронґ і Льоннрот проти Швеції" від 23 вересня 1982 року, "Новоселецький проти України" від 11 березня 2003 року, "Федоренко проти України" від 1 червня 2006 року).
Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав.
Згідно зі ст. ст. 80, 83 Земельного кодексу України суб'єктами права власності на землю є, зокрема, територіальні громади, які реалізують це право безпосередньо або через органи місцевого самоврядування, на землі комунальної власності. У комунальній власності перебувають, в тому числі, усі землі в межах населених пунктів, крім земельних ділянок приватної та державної власності.
Відповідно до ч. 5 ст. 16 Закону України "Про місцеве самоврядування в Україні" від імені та в інтересах територіальних громад права суб'єкта комунальної власності здійснюють відповідні ради.
На переконання суду, наявність зареєстрованого права власності за відповідачем 1 на нерухоме майно, що знаходиться на земельній ділянці комунальної власності, порушує права Тернопільської міської ради як власника землі, котрий наділений повноваженнями вільно розпоряджатися своєю власністю, та свідчить про наявність правових підстав для скасування запису №30141835 від 31.01.2019 про право власності ОСОБА_1 на споруду для підприємницької діяльності, площею 47,9 кв. м, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 .
Окрім цього суд зазначає, що відчуження спірної нерухомості здійснене приватним підприємцем після вчинення оспорюваної реєстраційної дії, а відтак на її законність/незаконність ці обставини впливати не можуть.
Варто також зазначити, що спір про скасування запису щодо державної реєстрації речового права на нерухоме майно чи обтяження такого права за іншою особою у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно є цивільно-правовим та повинен вирішуватися за правилами господарського судочинства з огляду на суб'єктний склад сторін. Наведене відповідає висновкам, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.09.2018 у справі №823/2042/16.
Оскільки предметом спору у даній справі є приватний інтерес Тернопільської міської ради, що стосується насамперед захисту її прав як власника земельної ділянки від порушень, вчинених державним реєстратором, господарський суд доходить висновку про приватноправовий характер спірних правовідносин.
Суд також зважає на те, що спірний об'єкт нерухомості використовується відповідачем 1 саме для здійснення нею господарської діяльності як суб'єктом підприємницької діяльності. З наведеного суд вважає, що у спірних правовідносинах ОСОБА_1 діяла виключно як Фізична особа-підприємець. Отже, даний спір підлягає розгляду господарським судом, за викладеними у Господарському процесуальному кодексі України правилами.
Ухвалюючи рішення у даній справі судом враховано позицію Великої Палати Верховного Суду про те, що рішення суб'єкта державної реєстрації прав про державну реєстрацію прав із внесенням відповідного запису до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно вичерпує свою дію, а тому після внесення такого запису скасування зазначеного рішення не може бути належним способом захисту права та інтересу позивача. За певних умов таким належним способом може бути скасування запису про проведену державну реєстрацію права (постанови Великої Палати Верховного Суду від 29.05.2019 у справі №367/2022/15-ц, від 04.09.2018 у справі №915/127/18, від 22.08.2018 у справі №925/1265/16). Під час вирішення тотожних спорів суди мають враховувати саме останню правову позицію Великої Палати Верховного Суду (постанова Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 у справі №755/10947/17).
Згідно зі ст. 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до змісту п. 3 ч. 2 ст. 129 Конституції України, ст. 13, ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести належними і допустимими доказами ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
Принципи змагальності сторін та диспозитивності відображені і в ст. 14, ч. 4 ст. 74 цього Кодексу, за змістом яких суд не може самостійно збирати докази, крім окремих визначених випадків.
Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування (ч. 1 ст. 76 ГПК України).
Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 1 ст. 77 ГПК України).
З урахуванням вищевикладених обставин, суд доходить висновку про задоволення позову Тернопільської міської ради, як обґрунтованого та не спростованого відповідачами.
Оскільки даний спір виник з вини відповідача 1 то на нього, в порядку ст. ст.123, 129 ГПК України покладаються судові витрати.
На підставі викладеного та керуючись статтями 42, 46, 73, 74, 76-79, 91, 123, 129, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд, -
1.Позов задовольнити.
2.Скасувати в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно запис про державну реєстрацію права приватної власності ОСОБА_1 на об'єкт нерухомого майна з реєстраційним номером 1757679061101 - споруди для підприємницької діяльності, загальною площею 47,9 кв. м, за адресою: АДРЕСА_1 .
3.Стягнути з Фізичної особи - підприємця ОСОБА_1 ( АДРЕСА_2 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) на користь Тернопільської міської ради (вул. Листопадова, 5, м. Тернопіль, ідентифікаційний код 34334305) 2 102 (дві тисячі сто дві) грн - судового збору в повернення сплачених судових витрат.
Наказ видати після набрання рішенням законної сили.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів, в порядку та строки встановлені ст.ст. 256-257 ГПК України. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Повне рішення складено 17.09.2021.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному б-порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя О.В. Руденко