16 серпня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/574/20(599/2199/20)
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гевка В.Л. за участі секретаря судового засідання Карпи М.Ю.
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи №599/2199/20
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'', (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001)
про стягнення середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні та моральної шкоди в межах справи №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'' (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 31995099).
За участі представників:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився.
1. Судові процедури. Суть та рух справи.
17.12.2020 до господарського суду надійшов супровідний лист Зборівського районного суду Тернопільської області від 07.12.2020 з доданою справою №599/2199/20 за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України", (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001) про стягнення середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні у сумі 9 108 грн 29 коп. та 5 000 грн 00 коп. моральної шкоди, яку ухвалою Зборівського районного суду Тернопільської області від 20.11.2020 постановлено передати Господарському суду Тернопільської області.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 17.12.2020 вищевказану справу розподілено судді Гевко В.Л.
Ухвалою суду від 22.12.2020 позовну заяву ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні та моральної шкоди залишено без руху.
05.01.2021 від позивача на адресу суду надійшла заява без номера від 29.12.2020 (вх.№37), у якій, у зв'язку із важким матеріальним становищем, яке виникло внаслідок не виплати відповідачем заборгованості по заробітній платі, а також тим, що предметом позову є захист трудових прав, просить суд звільнити від сплати судового збору.
Ухвалою суду від 01.02.2021 звільнено позивача від сплати судового збору та прийнято до свого провадження матеріали справи №599/2199/20 в межах справи №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія "Автомобільні дороги України" (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 31995099).
Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження із призначенням у справі підготовчого засідання на 16.02.2021 о 15 год. 00 хв.
Ухвалами суду, у порядку статті 183 ГПК України, неодноразово відкладалось підготовче судове засідання та його розгляд продовжувався з підстав, зазначених в ухвалах.
Ухвалою суду від 23.03.2021 продовжено строк підготовчого провадження у справі по 19.04.2021. Закрито підготовче провадження у справі з 20.04.2021 та призначено справу до судового розгляду по суті на 20.04.2021 о 09 год. 00 хв.
Ухвалою суду від 20.04.2021 відкрито судове засідання з розгляду справи по суті у справі та відкладено судове засідання по розгляду справи по суті на 13.05.2021 о 14 год. 00 хв., яке, в порядку статті 216 ГПК України, неодноразово відкладалось з підстав, зазначених в ухвалах суду, востаннє на 16.08.2021 о 12 год. 00 хв.
Позивач та відповідач участі уповноважених представників у призначеному судовому засіданні 16.08.2021 не забезпечили.
Відповідач подав клопотання (вх№6683 від 16.08.2021) про відкладення розгляду справи, яке судом відхилене з огляду відсутності доказів поданих в його обґрунтування, а також, враховуючи тривалий розгляд даної справи.
Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Суд, у судовому засіданні 16.08.2021, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.
2. Аргументи сторін.
2.1. Аргументація позивача, викладена ним у позові.
У позовній заяві (№б/н від 30.10.2020 (вх.№5752/20 від 02.11.2020) позивач, серед іншого, позовні вимоги мотивує таким.
01.06.2002 року позивач - ОСОБА_1 був прийнятий на роботу водієм філії «Зборівський райавтодор» дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Автомобільні дороги України».
Згідно із наказом №6 від 31.07.2020 року його звільнено із роботи у зв'язку із ліквідацією підприємства згідно п. 1 ст.40 КЗпП України.
За період роботи на вказаному підприємстві позивачу нараховувалася заробітна плата, яка при звільненні йому не була виплачена та стягнута (не виплачена) згідно рішень Зборівського районного суду.
Як зазначає позивач, оскільки з моменту його звільнення до моменту подачі позову до суду у відповідача існувала заборгованість з нарахованої, але не виплаченої заробітної плати, тому позивач у порядку ст. 233 КЗпП України звернувся до суду про виплату йому підприємством середнього заробітку за весь час затримки.
Порядок здійснення відповідних розрахунків визначено Порядком обчислення середньої заробітної плати, затвердженому постановою Кабінету Міністрів України від 08 лютого 1995 року №100.
Згідно довідки філії «Зборівський райавтодор» від 31.07.2020 №91 філія працювала на трьохденному робочому тижні (понеділок, вівторок, середа). Розмір середньоденної заробітної плати позивача становить 246 грн 17 коп.
Так як, ОСОБА_1 був звільнений з роботи 31.07.2020, то кількість робочих днів в період з 01.08.2020 року по 28.10.2020 року склала 37 робочих днів.
Отже розмір середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні складає 9 108,29 грн (246,17 грн /день х 37 робочих днів).
Внаслідок порушення філією «Зборівський райавтодор» законних прав позивача, а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права на оплату працю, внаслідок чого було порушено звичний для позивача уклад життя, що завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов'язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, неотриманні коштів на проживання протягом тривалого періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідність докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї, обмеження матеріального характеру у життєво необхідних потребах. Все це принизило ОСОБА_1 та завдало йому моральних страждань.
Крім того, внаслідок протиправних дій роботодавця - філії «Зборівський райавтодор» із його заробітної плати не сплачувалися податки та інші стягнення, що ще більше посилює моральні страждання та впливає на подальше життя та пенсійне забезпечення.
Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вважає, що йому завдано моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.
2.2. Правова позиція відповідача, викладена у запереченні на позовну заяву.
Відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України" у наданому суду запереченні на позовну заяву (№06-2/152 від 09.02.2021 (вх№1166 від 09.02.2021)) на позовну заяву, не погоджуючись із вимогами позивача, зазначає таке.
ДП «Тернопільський облавтодор» ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 в порядку ст. 49 ЦПК України, про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди 5000,00 грн (далі - Заява) не згідний в частині стягнення моральної шкоди зазначивши, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
На підставі зазначеного, відповідач, із посиланням на те, що позивачем, всупереч ст.74 ГПК України, не надано суду доказів на підтвердження перенесення моральної шкоди, просить суд в задоволені позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, відмовити.
2.3. Правова позиція позивача, викладена у відповіді на відзив (запереченні) на позовну заяву.
Позивач у наданій суду відповіді на відзив (запереченні) (№б/н від 15.02.2021(вх№1322 від 16.02.2021)) щодо заперечень відповідача, які стосуються стягнення 5 000 грн 00 коп. моральної шкоди, погоджується, із тим, що згідно позиції відповідача спричинена йому моральна шкода не підтверджена належними доказами.
Проте, із посиланням на ст.ст. 23, 237-1 ЦК України, зазначає, що компенсація моральної шкоди здійснюється за наявності всіх загальних умов відповідальності за завдання шкоди, а саме: протиправної поведінки, моральної шкоди, причинного зв'язку між протиправною поведінкою та завданою моральною шкодою та вини заподіювана, а тому просить стягнути з Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» з відповідача в його користь 5 000 (п'ять тисяч) грн моральної шкоди.
3. Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи.
Норми права, законодавство, судова практика, які застосував суд.
3.1. Норми права, які застосував суд.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У відповідності до положень ст. 23 ЦК України Особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно статті 117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно статті 237-1 КЗпП України Відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).
Стаття 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей з 76 по 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
3.2. Мотивована оцінка судом аргументів,
наведених позивачем у справі.
Розглянувши матеріали справи, доводи позивача та заперечення представника відповідача, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”.
Предметом даного спору є заявлені вимоги позивача до відповідача про стягнення 9 108 грн 29 коп. середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні та 5 000 грн 00 коп. моральної шкоди.
Як вбачається із матеріалів справи, ОСОБА_1 01.06.2002 був прийнятий на роботу водієм філії «Зборівський райавтодор» дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» відкритого акціонерного товариства «Автомобільні дороги України» та згідно із наказом №6 від 31.07.2020 року звільнений із роботи у зв'язку із ліквідацією підприємства згідно п. 1 ст.40 КЗпП України.
За період роботи на вказаному підприємстві позивачу нараховувалася заробітна плата, яка при звільненні йому не була виплачена та стягнута (не виплачена) згідно рішень Зборівського районного суду.
02.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до Зборівського районного суду Тернопільської області із позовною заявою №б/н від 30.10.2020 про стягнення з Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор Відкритого акціонерного товариства «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» 9 108,29 грн середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні та 5 000 грн моральної шкоди.
За клопотанням представника відповідача щодо передачі даної справи до Господарського суду Тернопільської області для розгляду в межах справи № 921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України» оскільки 25 вересня 2020 року Господарським судом Тернопільської області постановлено ухвалу про порушення справи № 921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства «Тернопільський облавтодор» ВАТ «Державна акціонерна компанія «Автомобільні дороги України», а тому у відповідності до ст.7 Кодексу України з процедур банкрутства, вказана справа належить до господарської юрисдикції, тому ухвалою від 20.11.2020 справу №599/2199/20 передано до Господарського суду Тернопільської області, в провадженні якого перебуває справа про банкрутство.
Господарським судом Тернопільської області отримано 17.12.2020 та після усунення позивачем недоліків, ухвалою звільнено позивача від сплати судового збору та прийнято до свого провадження матеріали справи №599/2199/20.
3.2.1. Щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні.
Щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні у розмірі 9 108 грн 29 коп., то суд має за необхідне зазначити таке.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною вимогою про стягнення з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України" 9 108 грн 29 коп. середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні.
Статтею 47 КЗпП України, станом на час звернення позивача до суду, визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строк, визначений статтею 116 КЗпП України.
Аналіз статей 116, 117 КЗпП України матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Таким чином, аналіз наведених норм матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений частиною першою статті 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої ст. 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Однак, як слідує із ч. ч. 1 та 2 ст. 233 КЗпП України, - працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30 січня 2019 року № 910/4518/16 зазначено, що структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Така правова позиція відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14.
Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Як вбачається з матеріалів справи, згідно довідки філії «Зборівський райавтодор» від 31.07.2020 року №91 філія працювала на трьохденному робочому тижні (понеділок, вівторок, середа). Розмір середньоденної заробітної плати ОСОБА_1 становить 246 грн. 17 коп.
Звертаючись до суду із вказаним позовом позивач просив суд стягнути з підприємства середній заробіток за час затримки розрахунку по заробітній платі за період з 01.08.2020 по 28.10.2020 виходячи із середньоденної заробітної плати 246,17 грн.
Ураховуючи, що позивач - ОСОБА_1 був звільнений з роботи 31.07.2020 року, то кількість робочих днів в період з 01.08.2020 року по 28.10.2020 року складає 37 робочих днів.
Отже розмір середнього заробітку за час затримки кінцевого розрахунку при звільненні, що підлягає до стягненню з відповідача на користь позивача складає 9 108,29 грн (246,17 грн./день х 37 робочих днів).
У трудових правовідносинах працівник має діяти добросовісно, реалізуючи його права, що, зокрема, вимагає частина третя статті 13 ЦК України, не допускаючи дії особи, що вчиняються з наміром завдати шкоди іншій особі, а також зловживання правом в інших формах.
Суд зазначає, що обсяг відповідальності відповідача відповідає принципу співмірності із допущеним ним правопорушенням щодо недоплати позивачу заробітної плати у розмір 9 108,29 грн.
Враховуючи, що позивачу під час звільнення з роботи 31.07.2020 не була виплачена заробітна плата, а тому суд вважає, позовні вимоги про стягнення 9 108 грн 29 коп. середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні є обґрунтованими та підлягають до задоволення в повному обсязі.
3.2.2. Щодо стягнення моральної шкоди.
Щодо позовних вимог про відшкодування 5 000 грн 00 коп. моральної шкоди, то суд зазначає таке.
02.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідача 5 000 грн моральної шкоди.
У статті 237-1 КЗпП України міститься вичерпний перелік юридичних фактів, які можуть бути підставою для виникнення правовідносин щодо відшкодування власником або уповноваженим ним органом завданої працівнику моральної шкоди.
За змістом указаного положення, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Захист порушеного права у сфері трудових правовідносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких зазнала особа у зв'язку із посяганням на її трудові права та інтереси.
У відповідності до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода серед іншого полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач заподіяння йому моральної шкоди обґрунтовує тим, що внаслідок порушення філією "Зборівський райавтодор" законних прав позивача, а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем його конституційного права на оплату праці, через що було порушено звичний для позивача уклад життя, що завдало йому моральних страждань, які виразилися в переживаннях, пов'язаних із необхідністю звернення до суду за захистом свого порушеного права, неотриманні коштів на проживання протягом тривалого періоду, що зумовило зміну способу життя, необхідність докладання додаткових зусиль для утримання себе та своєї сім'ї, обмеження матеріального характеру у життєво необхідних потребах. Все це принизило ОСОБА_1 та завдало йому моральних страждань.
Крім того, внаслідок протиправних дій роботодавця - філії «Зборівський райавтодор» із його заробітної плати не сплачувалися податки та інші стягнення, що ще більше посилює моральні страждання та впливає на подальше життя та пенсійне забезпечення.
Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», вважає, що йому завдано моральної шкоди в розмірі 5 000,00 грн.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (стст.3, 4, 11, 31 ЦПК 2004 року).
КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.2371 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
За змістом ст. 440-1 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат. Зокрема, ураховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Тому суд вважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 1 000 грн та задовольнити вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 грн 00 коп., як такій, що є правомірно заявлена та співмірна із сумою задоволених вимог щодо розміру середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні.
В решті заявленої до стягнення суми моральної шкоди, суд відмовляє як надмірно заявленій у співвідношенні до заявленої суми середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні.
Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей 2, 42, 86, 233, 236, 238, 240, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'' на користь ОСОБА_1 9 108 (дев'ять тисяч сто вісім) грн 29 коп. середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні, обрахованої за період з 01.08.2020 по 28.10.2020, та 1 000 (одна тисяча) 00 коп. моральної шкоди.
3. В іншій частині позову, відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Позивач - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ідент. номер НОМЕР_1 );
Відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'', вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 4600,1 (код ЄДРПОУ 31995099).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статей з 253 по 259 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повне рішення із врахуванням вихідних та святкових днів, а також відрядження судді, складено на протязі робочих днів з дня проголошення скороченої (вступної та резолютивної) частини рішення - 17.09.2021.
Повний текст рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення або вручено нарочно особисто уповноваженим представникам.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя В.Л. Гевко