15 вересня 2021 року Справа № 915/653/21
м. Миколаїв
Господарський суд Миколаївської області у складі судді Олейняш Е.М. розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін справу
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю “Лого-Транс”, вул. Юрія Іллєнка, 12, м. Київ, 04050 (код ЄДРПОУ 37817344)
до відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 )
про стягнення коштів в сумі 5 033, 45 грн.
без повідомлення (виклику) учасників
До господарського суду Миколаївської області звернулось Товариство з обмеженою відповідальністю “Лого-Транс” з позовною заявою, в якій просить суд стягнути з відповідача ОСОБА_1 заборгованість за поставлений товар в розмірі 3 927, 37 грн., 20 % річних в розмірі 133, 42 грн., інфляційні збитки в розмірі 94, 65 грн., пеню в розмірі 92, 54 грн. та штраф у розмірі 785, 47 грн.
І. ПРОЦЕСУАЛЬНІ ДІЇ У СПРАВІ.
Ухвалою господарського суду Миколаївської області від 25.05.2021 року прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами. Встановлено сторонам строки для подання заяв по суті спору.
Заперечень щодо розгляду справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін за наявними матеріалами від сторін до суду не надходило.
В період з 09.08.2021 по 28.08.2021 (включно) суддя Олейняш Е.М. перебувала у щорічній відпустці.
Судом встановлено, що ухвала господарського суду Миколаївської області від 25.05.2021 року про відкриття провадження у справі, надіслана на адресу відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти “за закінченням встановленого строку зберігання” (арк. 27-29).
Відповідно до п. 4 ч. 6 ст. 242 ГПК України днем вручення судового рішення є день проставлення у поштовому повідомленні відмітки про відмову отримати копію судового рішення чи відмітки про відсутність особи за адресою місцезнаходження, місця проживання чи перебування особи, повідомленою цією особою суду.
Відповідно до ч. 7 ст. 120 ГПК України учасники судового процесу зобов'язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв'язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.
За приписами ч. 1 ст. 7 Закону України Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань Єдиний державний реєстр створюється з метою забезпечення державних органів та органів місцевого самоврядування, а також учасників цивільного обороту достовірною інформацією про юридичних осіб, громадські формування, що не мають статусу юридичної особи, та фізичних осіб - підприємців з Єдиного державного реєстру.
В Єдиному державному реєстрі містяться такі відомості про фізичну особу - підприємця, зокрема, місцезнаходження (місце проживання або інша адреса, за якою здійснюється зв'язок з фізичною особою - підприємцем) (п. 5 ч. 4 ст. 9 вказаного Закону).
Ухвала суду направлялась на адресу відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , вказану в позовній заяві та Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань (арк. 31).
Відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 та ч. 2 ст. 114 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є розумність строків розгляду справи судом, а строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства.
Згідно з приписами ст.17 ЗУ «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.
Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.
Європейський суд з прав людини щодо критеріїв оцінки розумності строку розгляду справи визначився, що строк розгляду має формувати суд, який розглядає справу. Саме суддя має визначати тривалість вирішення спору, спираючись на здійснену ним оцінку розумності строку розгляду в кожній конкретній справі, враховуючи її складність, поведінку учасників процесу, можливість надання доказів тощо.
Поняття розумного строку не має чіткого визначення, проте розумним слід уважати строк, який необхідний для вирішення справи відповідно до вимог матеріального та процесуального законів.
Європейський суд щодо тлумачення положення «розумний строк» в рішенні у справі «Броуган (Brogan) та інші проти Сполученого Королівства» роз'яснив, що строк, який можна визначити розумним, не може бути однаковим для всіх справ, і було б неприродно встановлювати один строк в конкретному цифровому виразі для усіх випадків. Таким чином, у кожній справі виникає проблема оцінки розумності строку, яка залежить від певних обставин.
Враховуючи неповідомлення відповідача про розгляд справи, перебування судді Олейняш Е.М. у щорічній відпустці, принцип незмінності складу суду, з огляду на положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини, суд дійшов висновку про розгляд справи в межах розумного строку, у зв'язку з необхідністю вжиття додаткових заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.
З метою перевірки місцезнаходження відповідача ОСОБА_1 судом 04.08.2021 року здійснено запит до Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради щодо доступу до персональних даних (арк. 32).
У відповідь на запит від 04.08.2021 року Департамент надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради листом від 05.08.2021 року № 19.03.03-11/4975/21 повідомив, що із наведеної у запиті сукупності даних неможливо ідентифікувати фізичну особу, ОСОБА_1 , в Реєстрі для надання запитуваної інформації.
Керуючись Законом України «Про захист персональних даних», департамент просив конкретизувати відомості про особу для її ідентифікації (дата народження) (арк. 34).
Відповідно до інформації з сайту https://ind-kod.org.ua/ датою народження ОСОБА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) є 25.10.1977 року (арк. 35).
06.08.2021 року господарським судом Миколаївської області повторно здійснено запит до Департаменту надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради щодо доступу до персональних даних ОСОБА_1 із зазначенням дати народження (арк. 36).
У відповідь на запит від 06.08.2021 року Департамент надання адміністративних послуг Миколаївської міської ради листом від 30.08.2021 року повідомив, що станом на 30.08.2021 в Реєстрі територіальної громади міста Миколаєва відсутні відомості про реєстрацію місця проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (арк. 40).
02.09.2021 року судом повторно направлено на адресу відповідача ухвалу господарського суду Миколаївської області від 25.05.2021 року про відкриття провадження у справі.
10.09.2021 року ухвала господарського суду Миколаївської області від 25.05.2021 року про відкриття провадження у справі, надіслана на адресу відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 повернута до суду поштовою установою із відміткою пошти "адресат відсутній за вказаною адресою" (арк. 46-49).
Системний аналіз статей 120, 242 ГПК України, пунктів 11, 17, 99, 116, 117 Правил надання послуг поштового зв'язку свідчить, що у разі якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії або судове рішення направлено судом рекомендованим листом за належною поштовою адресою, яка була надана суду відповідною стороною, і судовий акт повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то необхідно вважати, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії або про прийняття певного судового рішення у справі (правова позиція викладена у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 910/22873/17; від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Встановлений порядок надання послуг поштового зв'язку, доставки та вручення рекомендованих поштових відправлень, строк зберігання поштового відправлення забезпечує адресату можливість вжити заходів для отримання такого поштового відправлення та, відповідно, ознайомлення з судовим рішенням (правова позиція викладена у постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Верховний Суд звертає увагу на те, що направлення листа рекомендованою кореспонденцією на дійсну адресу є достатнім для того, щоб вважати повідомлення належним, оскільки отримання зазначеного листа адресатом перебуває поза межами контролю відправника, у цьому випадку суду (аналогічний висновок викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 25.04.2018 у справі № 800/547/17, постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 27.11.2019 у справі № 913/879/17, від 21.05.2020 у справі № 10/249-10/19, від 15.06.2020 у справі № 24/260-23/52-б, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19, від 19.05.2021 у справі № 910/16033/20; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Оскільки в матеріалах справи відсутні підтвердження наявності порушень оператором поштового зв'язку вимог Правил надання послуг поштового зв'язку, Суд вважає, що факт неотримання скаржником поштової кореспонденції, якою суд апеляційної інстанції, з додержанням вимог процесуального закону, надсилав ухвалу для вчинення відповідних дій за належною адресою та яка повернулася до суду у зв'язку з її неотриманням адресатом, залежав від волевиявлення самого адресата, тобто мав суб'єктивний характер та є наслідком неотримання адресатом пошти під час доставки за вказаною адресою і незвернення самого одержувача кореспонденції до відділення пошти для отримання рекомендованого поштового відправлення (аналогічний висновок викладений у постановах Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 14.08.2020 у справі № 904/2584/19, від 21.01.2021 у справі № 910/16249/19; від 20.07.2021 у справі № 916/1178/20).
Отже, якщо ухвалу про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою, тобто повідомленою суду стороною, і повернуто підприємством зв'язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.
Враховуючи вищевикладене, суд дійшов висновку про вжиття всіх можливих та необхідних заходів для повідомлення відповідача про розгляд справи.
ІІ. СТИСЛИЙ ВИКЛАД ПОЗИЦІЙ УЧАСНИКІВ ПРОЦЕСУ.
2.1. Правова позиція позивача.
Позивач зазначає, що предметом спору є вимога про стягнення грошової заборгованості.
Підставою позову позивачем зазначено обставини щодо неналежного виконання відповідачем умов договору поставки № 595 від 10.06.2020 року, укладеного між ТзОВ “Лого-Транс” та ФОП Плотніковим С.О., а саме: зобов'язання в повному оплатити отриманий товар, внаслідок чого утворилась заборгованість у спірній сумі та позивачем нараховано відповідачу річні, інфляційні збитки, пеню та штраф. Позивач зазначає, що відповідно до інформації з ЄДРЮОФОПГФ ФОП Плотніков С.О. припинив підприємницьку діяльність з 09.03.2021 року. Позовні вимоги обґрунтовані положеннями ст. 52, 525, 526, 530, 612, 625-627, 629, 692, 712 ЦК України та умовами договору.
2.2. Правова позиція (заперечення) відповідача.
Відповідач не скористався наданим йому ч. 1, 2, 4 ст. 161 ГПК України правом на подання відзиву на позовну заяву.
Відповідно до ч. 9 ст. 165 ГПК України у разі ненадання відповідачем відзиву у встановлений судом строк без поважних причин, суд вирішує справу за наявними матеріалами.
ІІІ. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ, ЗМІСТ СПІРНИХ ПРАВОВІДНОСИН З ПОСИЛАННЯМ НА ДОКАЗИ, НА ПІДСТАВІ ЯКИХ ВСТАНОВЛЕНІ ВІДПОВІДНІ ОБСТАВИНИ.
Розглянувши матеріали справи, керуючись принципом верховенства права, оцінивши докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд встановив наступне.
10.06.2020 року між ТзОВ “Лого-Транс” (постачальник) та ФОП Плотніковим С.О. укладено договір поставки товару № 595 (арк. 8-9).
Відповідно до п. 8.5 договору даний договір набирає чинності з моменту підписання його сторонами і діє до 31.12.2021, а у фінансовій частині до повного виконання сторонами своїх зобов'язань. У разі, якщо жодна сторона протягом 30 (тридцяти) календарних днів до закінчення терміну дії даного договору не заявить про наміри його розірвання, цей договір вважається пролонгованим на тих же умовах терміном на один календарний рік.
Договір підписано та скріплено печаткою постачальника.
Умовами договору сторони передбачили наступне.
Відповідно до п. 1.1 договору постачальник продає та поставляє, а покупець купує та оплачує на умовах та у порядку визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від постачальника до покупця та є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до п. 1.3 договору право власності на товар переходить від постачальника до покупця з моменту підписання уповноваженими представниками сторін накладної, яка засвідчує момент передачі товару.
Відповідно до п. 2.1 договору найменування та кількість товару зазначається в додатках або накладних, які є невід'ємними частинами цього договору.
Відповідно до п. 3.1 договору ціна на товар встановлюється на підставі прайс-листів постачальника, що є додатками до цього договору. Оплата здійснюється в національній валюті України. Фактом погодження покупцем ціни та вартості товару вважається підписана сторонами накладна.
Відповідно до п. 3.2 договору загальна сума цього договору відповідає загальній сумі всіх накладних, на підставі яких здійснюється постачання товару, відповідно до умов цього договору.
Відповідно до п. 3.3 договору покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом (але не пізніше) 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару. В разі порушення покупцем строку оплати товару, вказаного в цьому пункті, постачальник вправі зупинити послідуючі поставки, аж до моменту повного погашення покупцем заборгованості за поставлений раніше товар.
Відповідно до п. 3.5 договору заборгованість покупця за поставлений/отриманий згідно договору товар, не має перевищувати 3 000, 00 грн.
Судом встановлено, що на виконання умов договору позивачем (постачальником) поставлено відповідачу (покупцю) товар на загальну суму 4 842, 76 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № НИК-004217 від 25.02.2021 на суму 4 842, 76 грн. (арк. 10-11).
Видаткова накладна підписана одержувачем та скріплена печаткою постачальника.
В подальшому 11.03.2021 року відповідачем було здійснено повернення товару на загальну суму 915, 39 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи зворотною накладною від покупця № 17 від 11.03.2021 року, яку підписано сторонами та скріплено печаткою постачальника (арк. 12).
Отже, на дату звернення позивача до суду із даним позовом заборгованість за поставлений на підставі договору № 595 від 10.06.2020 року становила 3 927, 37 грн. (4 842, 76 грн. - 915, 39 грн.).
Невиконання відповідачем обов'язку за договором в частині здійснення оплати за договором і стало підставою для звернення позивача до суду з даним позовом.
ІV. ОЦІНКА АРГУМЕНТІВ УЧАСНИКІВ СПРАВИ ТА ДЖЕРЕЛА ПРАВА, ЯКІ ЗАСТОСУВАВ СУД.
На підставі ст. 11, 202, 509 ЦК України між сторонами на підставі договору виникло господарське зобов'язання, яке в силу ст. 525, 526 ЦК України, ст. 193 ГК України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог законодавства. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.
Відповідно до ст. 626 ЦК України договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов'язками наділені обидві сторони договору.
Відповідно до ст. 629 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 712 ЦК України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов'язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов'язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов'язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.
До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.
Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ч. 1 ст. 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.
Відповідно до ст. 530 ЦК України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
4.1. Щодо вимоги про стягнення основного боргу.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 692 ЦК України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Покупець зобов'язаний сплатити продавцеві повну ціну переданого товару. Договором купівлі-продажу може бути передбачено розстрочення платежу.
Відповідно до п. 3.3 договору покупець зобов'язаний оплачувати кожну партію переданого постачальником товару, протягом (але не пізніше) 14 календарних днів з моменту передачі такої партії товару.
Як вказано вище, позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар на загальну суму 4 842, 76 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи видатковою накладною № НИК-004217 від 25.02.2021.
В подальшому 11.03.2021 року відповідачем було здійснено повернення товару на загальну суму 915, 39 грн., що підтверджується наявною в матеріалах справи зворотною накладною від покупця № 17 від 11.03.2021 року.
Отже, позивачем поставлено товар на суму 3 927, 37 грн. (4 842, 76 грн. - 915, 39 грн.).
Таким чином, в силу умов п. 3.3 договору за видатковою накладною № НИК-004217 від 25.02.2021, з урахуванням зворотної накладної, граничний строк оплати товару на суму 3 927, 37 грн. є 11.03.2021 року. З 12.03.2021 року відповідач є таким, що прострочив виконання грошового зобов'язання.
Суду не подано доказів сплати вказаної заборгованості, як і не спростовано факту наявності заборгованості, строк оплати якої настав в силу умов п. 3.3 договору. Отже, позовна вимога в частині стягнення 3 927, 37 грн. є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
4.2. Щодо вимоги про стягнення 20 % річних та інфляційних втрат.
Відповідно до ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов'язання.
Боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Стаття 625 ЦК України розміщена в розділі "Загальні положення про зобов'язання" книги 5 ЦК України, відтак визначає загальні правила відповідальності за порушення грошового зобов'язання і поширює свою дію на всі види грошових зобов'язань, незалежно від підстав їх виникнення (наведену правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 у справі № 686/21962/15-ц).
Передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові (постанова КГС ВС від 14.01.2020 року № 924/532/19).
Відповідно до п. 5.3 договору у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, та окрім того 20% річних.
Позивачем нараховано відповідачу 133, 42 грн. - 20 % річних від суми заборгованості за період з 12.03.2021 по 12.05.2021, виходячи з суми заборгованості в розмірі 3 927, 37 грн. (арк. 14).
Позивачем також нараховано відповідачу 94, 65 грн. - індексу інфляції за прострочення виконання грошового зобов'язання. Інфляцію нараховано за період з березня 2021 по квітень 2021 (арк. 13).
Перевіривши нарахування 20 % річних та інфляційних втрат, судом встановлено, що розрахунок 20 % річних та інфляційних втрат здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до умов п. 5.3 договору та вимог законодавства, період нарахування визначено правильно. Отже, нарахування 20 % річних в сумі 133, 42 грн. та інфляційних втрат в сумі 94, 65 грн. є обґрунтованим та підставним. В цій частині позов підлягає задоволенню.
4.3. Щодо вимоги про стягнення пені та штрафу.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.
Стаття 549 ЦК України встановлює, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов'язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання.
Відповідно до ч. 2 ст. 551 ЦК України якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Стаття 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань" передбачає, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.
Відповідно до ст. 3 Закону України “Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань” розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.
Таким чином, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань врегульовано Законом України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов'язань".
Відповідно до п. 5.1 договору в разі невиконання чи неналежного виконання своїх зобов'язань по даному договору, сторони несуть відповідальність згідно чинного законодавства України.
Відповідно до п. 5.3 договору у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії товару, покупець зобов'язаний сплатити на користь постачальника пеню у розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії товару за кожний день прострочення платежу, та окрім того 20% річних.
Відповідно до п. 5.5 договору в разі порушення умов п. 3.5. цього договору, на покупця накладається штраф у розмірі 20% від суми заборгованості.
Позивачем нараховано відповідачу 92, 54 грн. - пені.
Перевіривши розрахунок розміру пені, судом встановлено, що нарахування пені здійснено позивачем за період з 12.03.2021 по 12.05.2021, виходячи із суми заборгованості 3 927, 37 грн. Нарахування пені здійснено арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов договору в межах шестимісячного строку. Нарахування здійснено позивачем, виходячи з подвійної облікової ставки НБУ, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення. Період нарахування визначено позивачем правильно. Детальний розрахунок пені наявний в матеріалах справи (арк. 13).
Отже, нарахування пені в сумі 92, 54 грн. є обґрунтованим та підставним. В цій частині позов підлягає задоволенню.
Крім того, позивачем нараховано відповідачу 20 % штрафу в розмірі 785, 47 грн. (3 927, 37 х 20 %).
Розрахунок штрафу здійснено позивачем арифметично правильно відповідно до вимог чинного законодавства та умов п. 5.5 договору, оскільки відповідачем порушено умови п. 3.5 договору (перевищення заборгованості на суму 3000 грн.). Отже, нарахування штрафу в сумі 785, 47 грн. є обґрунтованим та підставним.
Позовна вимога в частині стягнення штрафу є обґрунтованою, підставною та підлягає задоволенню.
Судом також враховано наступне.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 3 ГК України під господарською діяльністю у цьому Кодексі розуміється діяльність суб'єктів господарювання у сфері суспільного виробництва, спрямована на виготовлення та реалізацію продукції, виконання робіт чи надання послуг вартісного характеру, що мають цінову визначеність.
Господарська діяльність, що здійснюється для досягнення економічних і соціальних результатів та з метою одержання прибутку, є підприємництвом, а суб'єкти підприємництва - підприємцями. Господарська діяльність може здійснюватись і без мети одержання прибутку (некомерційна господарська діяльність).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 128 ГК України громадянин визнається суб'єктом господарювання у разі здійснення ним підприємницької діяльності за умови державної реєстрації його як підприємця без статусу юридичної особи відповідно до статті 58 цього Кодексу.
Громадянин-підприємець відповідає за своїми зобов'язаннями усім своїм майном, на яке відповідно до закону може бути звернено стягнення.
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 173 ГК України господарським визнається зобов'язання, що виникає між суб'єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб'єкт (зобов'язана сторона, у тому числі боржник) зобов'язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб'єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб'єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Основними видами господарських зобов'язань є майново-господарські зобов'язання та організаційно-господарські зобов'язання.
Відповідно до ч. 1 ст. 175 ГК України майново-господарськими визнаються цивільно-правові зобов'язання, що виникають між учасниками господарських відносин при здійсненні господарської діяльності, в силу яких зобов'язана сторона повинна вчинити певну господарську дію на користь другої сторони або утриматися від певної дії, а управнена сторона має право вимагати від зобов'язаної сторони виконання її обов'язку.
Майнові зобов'язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.
Відповідно до абз. 4 ч. 1 ст. 174 ГК України господарські зобов'язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.
Відповідно до ст. 51 ЦК України до підприємницької діяльності фізичних осіб застосовуються нормативно-правові акти, що регулюють підприємницьку діяльність юридичних осіб, якщо інше не встановлено законом або не випливає із суті відносин.
Відповідно до ст. 52 ЦК України фізична особа - підприємець відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном, крім майна, на яке згідно із законом не може бути звернено стягнення.
Фізична особа - підприємець, яка перебуває у шлюбі, відповідає за зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм особистим майном і часткою у праві спільної сумісної власності подружжя, яка належатиме їй при поділі цього майна.
За змістом статей 51, 52, 598-609 ЦК України, статей 202-208 ГК України, частини восьмої статті 4 Закону України 15 травня 2003 року № 755-IV «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» у випадку припинення підприємницької діяльності ФОП (із внесенням до Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань запису про державну реєстрацію такого припинення) її зобов'язання (господарські зобов'язання) за укладеними договорами не припиняються, а продовжують існувати, оскільки вона як фізична особа не перестає існувати та відповідає за своїми зобов'язаннями, пов'язаними з підприємницькою діяльністю, усім своїм майном.
Отже, позивач, звертаючись до господарського суду, обґрунтовано визначив належність спору до господарської юрисдикції відповідно до суб'єктного складу та змісту правовідносин сторін як таких, що виникли з господарського договору, зобов'язання за яким у відповідача із втратою його статусу як ФОП не припинились (постанова ВП ВС від 13.02.2019 у справі № 910/8729/18).
Фізичні особи, які на час звернення з позовом не є підприємцями, можуть звертатися до господарського суду за захистом своїх порушених прав та законних інтересів. Припинення підприємницької діяльності позивача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору поставки, укладеного між суб'єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа - підприємець і припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов'язанні.
Ураховуючи, що у справі, яка переглядається, спір виник при виконанні договору поставки, укладеного між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем, відтак суди дійшли обґрунтованого висновку про те, що розгляд цієї справи повинен відбуватися за правилами господарського, а не цивільного судочинства (постанова ВП ВС від 26.06.2019 № 760/13915/18).
Судом встановлено, що відповідно до витягу з ЄДРЮОФОПГФ відповідачем Плотниковим С.О. припинено підприємницьку діяльність фізичної-особи підприємця 09.03.2021 року (підстава - власне рішення) (арк. 31).
Відповідно до ч. 9 ст. 4 Закону України “Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань” фізична особа- підприємець позбавляється статусу підприємця з дати внесення до Єдиного державного реєстру запису про державну реєстрацію припинення підприємницької діяльності цією фізичною особою.
Враховуючи вищевказані положення норм законодавства та судову практику Верховного Суду, суд дійшов висновку про належність спору до господарської юрисдикції, оскільки спір у даній справі виник при виконанні господарського договору поставки № 595 від 10.06.2020, укладеного між юридичною особою та фізичною особою-підприємцем.
V. РОЗПОДІЛ СУДОВИХ ВИТРАТ.
Судовий збір в розмірі 2 270, 00 грн. згідно ст. 129 ГПК України слід відшкодувати позивачу з відповідача.
Керуючись ст. 129, 233, 236-238, 240, 241, 254-259 Господарського процесуального кодексу України, суд
1. Позов задовольнити.
2. Стягнути з відповідача ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 (ІПН НОМЕР_1 ) на користь позивача Товариства з обмеженою відповідальністю “Лого-Транс”, вул. Юрія Іллєнка, 12, м. Київ, 04050 (код ЄДРПОУ 37817344):
- 3 927, 37 грн. (три тисячі дев'ятсот двадцять сім грн. 37 коп.) - заборгованості за поставлений товар;
- 133, 42 грн. (сто тридцять три грн. 42 коп.) - 20 % річних;
- 94, 65 грн. (дев'яносто чотири грн. 65 коп.) - інфляційних збитків;
- 92, 54 грн. (дев'яносто дві грн. 54 коп.) - пені;
- 785, 47 грн. (сімсот вісімдесят п'ять грн. 47 коп.) - штрафу;
- 2 270, 00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят грн. 00 коп.) - витрат по сплаті судового збору.
3. Наказ видати позивачу після набрання рішенням законної сили.
Рішення господарського суду набирає законної сили відповідно до ст. 241 ГПК України та може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені ст.ст. 253, 254, 256-259 ГПК України з урахуванням підпункту 17.5 пункту 17 Розділу XI "Перехідні положення" ГПК України.
Повний текст рішення складено 15.09.2021 року.
Суддя Е.М. Олейняш