вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua
"09" вересня 2021 р. Справа № 911/1508/21
Господарський суд Київської області у складі судді Лутак Т.В., за участю секретаря судового засідання Мишак І.Ю., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу
за позовом Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України»
до Управління житлово-комунального господарства «Біличі»
про стягнення 1 333 673, 02 грн.
Представники:
від позивача: Оборський Я.В.
від відповідача: не з'явилися
Обставини справи:
Позивач звернувся до господарського суду Київської області з позовом про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 5149/1920-БО-17 постачання природного газу від 23.09.2019 у розмірі 1 333 673, 02 грн., з яких: 1 161 296, 19 грн. - основного боргу, 29 258, 63 грн. - пені, 39 218, 10 грн. - 3 % річних та 103 900, 10 грн. - інфляційних втрат.
В обґрунтування позовних вимог, позивач посилається на неналежне виконання відповідачем своїх договірних зобов'язань щодо здійснення розрахунку за фактично переданий газ.
Ухвалою господарського суду Київської області від 27.05.2021 відкрито провадження у даній справі, розгляд справи у підготовчому засіданні призначено на 01.07.2021 та витребувано у сторін певні документи.
Ухвалою господарського суду Київської області від 01.07.2021, враховуючи невиконання сторонами вимог суду та неявку в судове засідання представника відповідача, з метою виконання завдань підготовчого провадження і основних засад господарського судочинства, розгляд даної справи у підготовчому засіданні відкладено на 26.07.2021.
До господарського суду Київської області від позивача надійшли документи по справі (вх. № 17748/21 від 26.07.2021).
Ухвалою господарського суду Київської області від 26.07.2021 закрито підготовче провадження у даній справі та призначено справу до розгляду по суті на 09.09.2021.
Присутній у судовому засіданні 09.09.2021 представник позивача підтримав заявлені позовні вимоги та просив суд їх задовольнити з підстав викладених у позові.
Відповідач (його представник), належним чином повідомлений про час, дату та місце розгляду справи, у судове засідання 09.09.2021 не з'явився, причин неявки суду не повідомив та відзиву на позовну заяву не подав.
Враховуючи, що неявка відповідача в судове засідання не перешкоджає розгляду спору по суті, суд вважає за можливе здійснити розгляд справи відповідно до ч. 9 ст. 165, ч. 1 та ч. 3 ст. 202 Господарського процесуального кодексу України за відсутності представника відповідача за наявними в ній матеріалами.
У судовому засіданні 09.09.2021, відповідно до ч. 1 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України, судом оголошено вступну та резолютивну частини рішення.
Розглянувши матеріали справи, заслухавши пояснення представника позивача, присутнього у судовому засіданні, дослідивши докази та оцінивши їх в сукупності, суд
встановив:
23.09.2019 між сторонами укладено договір № 5149/1920-БО-17 постачання природного газу, за умовами якого позивач зобов'язався поставити відповідачу природний газ, а відповідач зобов'язався прийняти його та оплатити на умовах цього договору.
Відповідно до п. 1.2 договору природний газ, що постачається за цим договором, використовується відповідачем виключно для виробництва теплової енергії, яка споживається бюджетними установами/організаціями.
Згідно з п. 3.1 договору право власності на природний газ переходить від позивача до відповідача після підписання актів приймання-передачі. Після переходу права власності на природний газ відповідач несе всі ризики і бере на себе відповідальність, пов'язану з правом власності на природний газ.
Пунктом 3.8 договору передбачено, що приймання-передача газу, переданого позивачем відповідачу у відповідному розрахунковому періоді, оформлюється актом приймання-передачі.
Відповідно до п. 3.11 договору відповідач підтверджує, що підписаний сторонами акт приймання-передачі газу за розрахунковий період свідчить про повне виконання позивачем своїх зобов'язань за цим договором в частині постачання природного газу у відповідному розрахунковому періоді.
Згідно з п. 4.4 договору загальна вартість цього договору дорівнює вартості фактично використаного за цим договором природного газу з урахуванням вартості послуг його транспортування.
Пунктом 5.1 договору передбачено, що оплата за природний газ здійснюється відповідачем виключно коштами шляхом 100 % поточної оплати протягом розрахункового періоду. Остаточний розрахунок за фактично переданий природний газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем постачання газу.
Відповідно до п. 7.1 договору за невиконання або неналежне виконання договірних зобов'язань сторони несуть відповідальність у випадках, передбачених законодавством і цим договором.
Згідно з п. 7.2 договору у разі прострочення відповідачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити позивачу пеню у розмірі 17,8 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
Пунктом 9.3 договору передбачено, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у тому числі щодо стягнення основної заборгованості, пені, штрафів, інфляційних нарахувань, відсотків річних, збитків становить п'ять років.
Відповідно до п. 11.1 договору цей договір набирає чинності з дати підписання уповноваженими представниками сторін та скріплення підпису позивача печаткою і діє в частині постачання природного газу до 30.04.2020 (включно), а в частині проведення розрахунків - до їх повного здійснення.
Додатковими угодами № 1 від 24.10.2019, № 2 від 12.11.2019, № 3 від 09.12.2019, № 4 від 13.01.2020, № 5 від 28.01.2020, № 6 від 24.02.2020, № 7 від 23.03.2020, № 8 від 23.04.2020 до договору № 5149/1920-БО-17 постачання природного газу від 23.09.2019 сторони вносили зміни до деяких пунктів даного договору.
Так, додатковою угодою № 5 від 28.01.2020 сторони вирішили викласти з 01.01.2020 пункт 7.2 договору у такій редакції: у разі прострочення відповідачем оплати згідно пунктів 5.1, 5.6 цього договору він зобов'язується сплатити позивачу пеню в розмірі 14,2 % річних, але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.
На виконання умов договору № 5149/1920-БО-17 постачання природного газу від 23.09.2019 позивач протягом жовтня - грудня 2019 року та січня - березня 2020 року поставив відповідачу товар (природний газ) на загальну суму 1 195 299, 47 грн., а відповідач вказаний товар отримав, що підтверджується наявними у матеріалах справи актами приймання-передачі природного газу від 31.10.2019 на суму 10 631, 88 грн., від 30.11.2019 на суму 303 371, 40 грн., від 31.12.2019 на суму 266 033, 15 грн., від 31.01.2020 на суму 286 449, 60 грн., від 29.02.2020 на суму 244 329, 60 грн., від 31.03.2020 на суму 84 483, 84 грн., підписаними сторонами та скріпленими їх печатками.
Проте, в порушення своїх договірних зобов'язань, відповідач за вищевказаний товар (природний газ) розрахувався лише частково, а саме на суму 34 003, 28 грн., що підтверджується наявними у матеріалах справи банківськими довідкою та виписками, у зв'язку з чим за ним утворилася заборгованість перед позивачем у розмірі 1 161 296, 19 грн., що і стало підставою для звернення останнього з даним позовом до суду.
Згідно з статтями 13 та 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідач у судові засідання не з'явився, відзиву на позов, контррозрахунку суми заборгованості або доказів її оплати суду не надав.
Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов'язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов'язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.
До відносин поставки, не врегульованих Господарським кодексом України, застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України про договір купівлі-продажу (ч. 6 ст. 265 Господарського кодексу України).
Аналогічні положення містяться у ст. 712 Цивільного кодексу України.
Згідно з ч. 1 ст. 662 Цивільного кодексу України продавець зобов'язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.
Частиною 1 ст. 664 Цивільного кодексу України передбачено, що обов'язок продавця передати товар покупцеві вважається виконаним у момент: 1) вручення товару покупцеві, якщо договором встановлений обов'язок продавця доставити товар; 2) надання товару в розпорядження покупця, якщо товар має бути переданий покупцеві за місцезнаходженням товару. Договором купівлі-продажу може бути встановлений інший момент виконання продавцем обов'язку передати товар.
Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов'язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.
Згідно з ст. 629 Цивільного кодексу України договір є обов'язковим для виконання сторонами.
За змістом положень статті 193 Господарського кодексу України суб'єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов'язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов'язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов'язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов'язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов'язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.
Аналогічні положення містяться у статтях 525, 526 Цивільного кодексу України.
Статтею 253 Цивільного кодексу України передбачено, що перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов'язано його початок.
Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов'язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).
Згідно з ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов'язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов'язання (неналежне виконання).
Відповідно до ст. 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідач заявлених до нього вимог не спростував, контррозрахунку суми заборгованості або доказів її оплати суду не надав.
З огляду на вищевикладене та враховуючи, що строк оплати товару настав, доказів його оплати відповідачем не надано, борг перед позивачем на час прийняття рішення не погашений, його розмір підтверджується наявними матеріалами справи та відповідачем не спростований, суд дійшов висновку, що вимоги позивача про стягнення з відповідача 1 161 296, 19 грн. основного боргу за договором № 5149/1920-БО-17 постачання природного газу від 23.09.2019 є доведеними, обґрунтованими, підтверджені належними доказами і підлягають задоволенню.
Крім того, позивач, на підставі п. 7.2 договору, просить суд стягнути з відповідача пеню, яка за його розрахунком за період з 26.11.2019 по 17.04.2020 складає 29 258, 63 грн.
Положеннями ст. 611 Цивільного кодексу України та ст. 230 Господарського кодексу України унормовано, що у разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема сплата неустойки.
Згідно з ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов'язання.
Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов'язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).
Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України передбачено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов'язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.
Відповідно до ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов'язань, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов'язання мало бути виконано.
Разом з тим, суд звертає увагу, що постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 «Про запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2», відповідно до ст. 29 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, з урахуванням рішення Державної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій від 10.03.2020, установлено з 12.03.2020 на всій території України карантин.
Пунктом 15 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-IX від 13.04.2020 передбачено, що тимчасово, на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), звільнити від нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.
Тобто, вказаною нормою Закону встановлено обмеження та заборону з 12.03.2020 та в період дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби COVID-19, на нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені і штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності.
Згідно з ч. 3 ст. 3 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється відповідно до закону, чинного на час вчинення окремої процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
За змістом цієї норми під час розгляду справи має застосовуватися той нормативно-правовий акт, який набув чинності та залишався таким на момент вчинення процесуальної дії, розгляду і вирішення справи.
Відповідно до ст. 58 Конституції України закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Отже, Основним Законом закріплений принцип незворотності дії закону у часі.
Згідно з висновками щодо тлумачення змісту ст. 58 Конституції України , викладеними у рішеннях Конституційного Суду України № 1-зп від 13.05.1997, № 1-рп/99 від 09.02.1999, № 3-рп/2001 від 06.04.2001, № 6-рп/2012 від 13.03.2012, закони та інші нормативно-правові акти поширюють свою дію на ті відносини, які виникли після набуття законами чи іншими нормативно-правовими актами чинності.
Водночас, в пункті першому резолютивної частини рішення Конституційного Суду України № 1-рп/99 від 09.02.1999 зазначено, що положення ч. 1 ст. 58 Конституції України про те, що закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи, треба розуміти так, що воно стосується людини і громадянина (фізичної особи).
При цьому, в пункті 3 мотивувальної частини цього рішення Конституційний Суд України вказав, що наведений висновок не означає, що цей конституційний принцип не може поширюватись на закони та інші нормативно-правові акти, які пом'якшують або скасовують відповідальність юридичних осіб. Проте надання зворотної дії в часі таким нормативно-правовим актам може бути передбачено шляхом прямої вказівки про це в законі або іншому нормативно-правовому акті.
У зв'язку з викладеним пряма вказівка у нормі п. 15 Прикінцевих положень Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-IX від 13.04.2020 на недопущення на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), нарахування постачальниками електричної енергії та природного газу пені та штрафних санкцій підприємства централізованого водопостачання та водовідведення незалежно від форми власності, а також виробників теплової енергії незалежно від форми власності, є окремим застереженням стосовно порядку і календарного періоду застосування цієї норми та стосовно поширення цієї норми на правовідносини в часі.
Відповідно до ст. 4 Цивільного кодексу України основним актом цивільного законодавства України є Цивільний кодекс України. Актами цивільного законодавства є також інші закони України, які приймаються відповідно до Конституції України та цього кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 5 Цивільного кодексу України акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи.
В розумінні ст. 4 Цивільного кодексу України вищенаведена норма Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» № 553-IX від 13.04.2020 є актом цивільного законодавства, оскільки регулює порядок нарахування пені та штрафних санкцій, та має зворотну дію в часі, яка починається з початком дії карантину (12.03.2020), оскільки скасовує цивільну відповідальність за прострочення виконання зобов'язання.
З огляду на вищевикладене, враховуючи те, що відповідач є виробником теплової енергії (п. 1.2 договору), суд вважає, що він є звільненим від нарахування пені з 12.03.2020 та на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19).
Таким чином, за розрахунком суду, здійсненим за період з 26.11.2019 по 11.03.2020, з відповідача на користь позивача підлягає стягненню пеня у розмірі 15 127, 91 грн.
Крім того, позивач просить, на підставі ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, стягнути з відповідача 3 % річних та інфляційні втрати.
Відповідно до розрахунку позивача 3 % річних з простроченої суми за період з 26.11.2019 по 31.03.2021 складають 39 218, 10 грн., а інфляційні втрати за період з 26.12.2019 по 31.03.2021 - 103 900, 10 грн.
Згідно з положеннями ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов'язання, на вимогу кредитора зобов'язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.
Судом перевірено розрахунок 3 % річних та інфляційних втрат, здійснений позивачем, та встановлено, що він є арифметично вірним, відповідає вимогам законодавства та обставинам справи, а тому вимоги в цій частині позову підлягають задоволенню.
Враховуючи вищезазначене, вимоги позивача про стягнення з відповідача заборгованості за договором № 5149/1920-БО-17 постачання природного газу від 23.09.2019 підлягають частковому задоволенню, а саме у розмірі 1 319 542, 30 грн., з яких: 1 161 296, 19 грн. - основного боргу, 15 127, 91 грн. - пені, 39 218, 10 грн. - 3 % річних та 103 900, 10 грн. - інфляційних втрат, у задоволенні позовних вимог про стягнення з відповідача 14 130, 72 грн. - пені суд відмовляє.
Судовий збір, відповідно приписів ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, покладається судом на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Керуючись статтями 2, 13-14, 73-79, 86, 129, 237-241 Господарського процесуального кодексу України, суд
вирішив:
1. Позовні вимоги Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» задовольнити частково.
2. Стягнути з Управління житлово-комунального господарства «Біличі» (08298, Київська область, місто Ірпінь, селище міського типу Коцюбинське, вулиця Меблева, будинок 11-А, ідентифікаційний код - 23579209) на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» (01601, місто Київ, вулиця Богдана Хмельницького, будинок 6, ідентифікаційний код - 20077720) 1 161 296 (один мільйон сто шістдесят одна тисяча двісті дев'яносто шість) грн. 19 коп. - основного боргу, 15 127 (п'ятнадцять тисяч сто двадцять сім) грн. 91 коп. - пені, 39 218 (тридцять дев'ять тисяч двісті вісімнадцять) грн. 10 коп. - 3 % річних, 103 900 (сто три тисячі дев'ятсот) грн. 10 коп. - інфляційних втрат та 19 793 (дев'ятнадцять тисяч сімсот дев'яносто три) грн. 13 коп. - судового збору.
3. В частині позовних вимог про стягнення з Управління житлово-комунального господарства «Біличі» на користь Акціонерного товариства «Національна акціонерна компанія «Нафтогаз України» 14 130, 72 грн. - пені відмовити.
4. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.
Дане рішення набирає законної сили відповідно до ст. 241 Господарського процесуального кодексу України і може бути оскаржене в порядку та строки, передбачені статтями 256-257 Господарського процесуального кодексу України.
Повне рішення складено та підписано: 17.09.2021.
Суддя Т.В. Лутак