17.09.2021
Справа № 642/4936/21
1кп/642/693/21
Іменем України
15 вересня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1
при секретарі - ОСОБА_2 ,
за участю сторін кримінального провадження: прокурора - ОСОБА_3 , захисників - адвоката ОСОБА_4 , адвоката ОСОБА_5 , обвинувачених - ОСОБА_6 , ОСОБА_7 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні кримінальне провадження № 12021221200000707 від 05.06.2021 відносно
ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України,
ОСОБА_7 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , обвинуваченого у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 2 ст. 186 КК України, -
У провадження Ленінського районного суду м. Харкова перебуває вказане кримінальне провадження .
Термін продовженого строку дії запобіжного заходу обвинуваченому ОСОБА_6 у вигляді тримання під вартою спливає 27.09.2021 року.
Відповідно до ст. 331 КПК України, до спливу продовженого строку суд зобов'язаний повторно розглянути питання доцільності продовження тримання обвинуваченого під вартою, якщо судове провадження не було завершене до його спливу.
Прокурор заявив про доцільність продовження обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, посилаючись на те, що продовжують існувати ризики, передбачені ст.177 КПК України.
Обвинувачений ОСОБА_6 та його захисник адвокат ОСОБА_4 заперечували проти продовження запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою, просили суд змінити запобіжний захід обвинуваченому на більш м'який, не пов'язаний з позбавленням волі, домашній арешт. Обвинувачений в тому числі посилався на те, що він не має наміру ухилятися від суду.
Обвинувачений ОСОБА_7 та його захисник адвокат ОСОБА_5 також вважали можливим змінити обвинуваченому ОСОБА_6 запобіжний захід на більш м'який.
Суд, вислухавши учасників процесу, прийшов до наступного висновку.
Відповідно до положень ст. 177 КПК України, метою застосування запобіжного заходу є забезпечення виконання обвинуваченим покладених на нього процесуальних обов'язків, а також запобіганням спробам переховуватися від суду; знищити, сховати або спотворити будь-яку із речей чи документів, які мають істотне значення для встановлення обставин кримінального правопорушення; перешкоджати кримінальному провадженню іншим чином або продовжити злочину діяльність.
Суд враховує, що ОСОБА_6 обвинувачується у вчиненні тяжкого кримінального правопорушення, неодружений, офіційно не працевлаштований, має постійне місце реєстрації, але за місцем реєстрації не проживав, відсутні міцні соціальні зв'язки, раніше не судимий, є учасником бойових дій, а також, що ризики, встановлені під час обрання запобіжного заходу, на даний час не зменшилися та продовжують існувати.
У суду відсутні об'єктивні підстави для зміни запобіжного заходу на більш м'який.
Відповідно до положень ст.5 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод законне, тобто передбачене внутрішнім законодавством тримання особи під вартою з метою до провадження її до компетентного судового органу за наявності обґрунтованої підозри у вчиненні нею правопорушення або якщо обгрунтовано вважається необхідним запобігти вчиненню нею правопорушення чи її втечі після його вчинення, не є порушенням права особи на свободу та особисту недоторканість. Крім цього, відповідно до зазначеної норми Конвенції, звільнення особи повинно обумовлюватися гарантіями явки в судове засідання.
Враховуючи те, що з дня надходження до суду обвинувального акту судове провадження не завершене, тяжкість покарання, що може загрожувати обвинуваченому у разі визнання його винним у вчиненні кримінального правопорушення, дані про особу обвинуваченого, характер та обставини інкриміновано злочину, суд приходить до переконання, що наведені обставини у своєму взаємозв'язку дають підстави вважати, що обвинувачений ОСОБА_6 може здійснити дії, передбачені ч.1 ст.177 КПК України, а саме: переховуватися від суду, вчинити інше кримінальне правопорушення.
Суд зазначає про продовження існування ризиків, передбачених ст. 177 КПК України, зокрема можливість переховування від суду, оскільки ризиком у контексті кримінального провадження є певна ступінь ймовірності того, що особа, вдасться до вчинків, які будуть перешкоджати судовому розгляду або ж створять загрозу суспільству.
Зокрема, ризик втечі має оцінюватись у контексті чинників, пов'язаних з характером особи, її моральністю, місцем проживання, родом занять, майновим станом, сімейним зв'язками та усіма видами зв'язку з країною, в якій така особа піддається кримінальному переслідування («Бекчиєв проти Молдови» §58). Серйозність покарання є ревалентною обставиною в оцінці ризику того, що обвинувачений може втекти («Ідалов проти Росії», «Гарицьки проти Польщі», «Храїді проти Німеччини», «Ілійков проти Болгарії»), а наявність судимості може стати підставою для обґрунтування того, що обвинувачений може вчинити новий злочин («Сельчук проти Туреччини», «Мацнеттер проти Австрії»).
Крім того, суд враховує, що обвинувачений обвинувачуються у вчиненні тяжкого злочину, за вчинення якого передбачено покарання у виді позбавлення волі до шести років.
У розумінні практики Європейського суду з прав людини, тяжкість обвинувачення не є самостійною підставою для утримання особи під вартою, проте таке обвинувачення у сукупності з іншими обставинами збільшує ризик втечі настільки, що його неможливо відвернути, не взявши особу під варту. У справі «Ілійков проти Болгарії» №33977/96 від 26 липня 2001 року ЄСПЛ зазначив, що «суворість передбаченого покарання є суттєвим елементом при оцінюванні ризиків переховування або повторного вчинення злочинів».
Крім того, Європейський суд з прав людини неодноразово підкреслював, що наявність підстав для тримання особи під вартою має оцінюватись в кожному кримінальному провадженні з урахуванням його конкретних обставин.
Продовжуючи строк тримання під вартою, суд виходить з того, що судове рішення повинно забезпечити не тільки права обвинуваченого, а й високі стандарти охорони загальносуспільних прав та інтересів. Визначення таких прав, як підкреслює Європейський суд з прав людини, вимагає від суду більшої суворості в оцінці цінностей суспільства.
Встановлені під час обрання запобіжного заходу ризики є дійсними та триваючими, і вони виключають, на даний час, можливість зміни міри запобіжного заходу щодо обвинуваченого ОСОБА_6 на більш м'який, а тому наявна необхідність у збереженні такої міри запобіжного заходу як тримання під вартою, продовживши строк застосованого запобіжного заходу відносно обвинуваченого у вигляді тримання під вартою до 13 листопада 2021 року.
На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 182-183, 194, 331, 369, 376 КПК України, суд -
Міру запобіжного заходу відносно обвинуваченого ОСОБА_6 залишити без змін - у вигляді тримання під вартою в умовах Державної установи «Харківський слідчий ізолятор», продовживши строк цього запобіжного заходу до 13 листопада 2021 року.
Ухвала щодо продовження строку запобіжного заходу у вигляді тримання під вартою може бути оскаржена безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом семи днів з дня її проголошення, а обвинуваченим в той же строк, але з моменту вручення йому ухвали суду.
Ухвала підлягає негайному виконанню після її оголошення.
Суддя ОСОБА_1