Справа № 947/16105/21
Провадження № 2/947/3265/21
15.09.2021 року
Київський районний суд м. Одеси у складі:
головуючого судді - Куриленко О.М.
за участю секретаря - Баранової Ю.О.
позивача - ОСОБА_1 ,
представника позивача - ОСОБА_2 ,
представника відповідача - Купрашвілі Делі О.І.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Одесі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» про визнання дій протиправними та такими, що порушують права споживача,
27 травня 2021 року представник позивача ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом, в якому просив визнати дії Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» (ЄДРПОУ 35303304) по стягненню заборгованості з ОСОБА_1 з оплати житлово-комунальних послуг у розмірі 1958 гривень 43 копійки протиправними та такими, що порушують права споживача. Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» ЄДРПОУ 35303304) на користь ОСОБА_1 673,70 грн. за невиконання умов договору. Стягнути з Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» (ЄДРПОУ 35303304) на користь ОСОБА_1 2000 грн. завданої моральної шкоди.
В обґрунтування свого позову посилається на те, що він з 12 березня 2020 року знаходився на самоізоляції та не міг відвідати банківські заклади для оплати житлово-комунальних послуг. В результаті чого у нього перед КП «ЖКС «Вузівський» станом на 01.05.2020 сформувалась заборгованість у розмірі 1958,43 грн.
Після послаблення карантину та зняття заборони особам, які досягли 60-річного віку знаходитись на самоізоляції, 19.05.2020 року він сплатив виниклу заборгованість перед КП «ЖКС «Вузівський» у розмірі 1958,43 гривень, однак 18.06.2021 року КП «ЖКС «Вузівський» звернулось до Київського районного суду м. Одеси з заявою про видачу судового наказу про стягнення з нього заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 1958,43 грн.
Таким чином, позивач вважає дії відповідача протиправними та такими що порушують його права як споживача, оскільки він сплатив заборгованість за житлово-комунальні послуги ще 19.05.2020 року та на початок звітного періоду заборгованість перед КП «ЖКС «Вузівський» зі сплати житлово-комунальних послуг не мав.
Вищевказані обставини і стали підставою для звернення до суду з даним позовом.
Ухвалою судді від 31.05.2021 року позовну заяву будо залишено без руху, у зв'язку з ненаданням доказів надсилання іншим учасникам справи копій поданих до суду документів.
На виконання вимог даної ухвали, 04 червня 2021 року представником позивача надано на адресу суду копію квитанції відправлення листа з описом вкладення, про направлення на ім'я КП «ЖКС «Вузівський» позовної заяви з додатками.
Ухвалою судді від 07 червня 2021 року було відкрито провадження по справі та призначено судове засідання в прядку спрощеного провадження.
29 червня 2021 року представник відповідача Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» через кацелярію суду надав відзив на позовну заяву ОСОБА_1 , в якому зазначив, що вимоги позивача ОСОБА_1 не підлягають задоволенню.
22.07.2021 року представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на електронну адресу суду надіслав відповідь на відзив, в якій просив визнати факт неправомірних дій відповідача, що порушують права споживача та задовольнити позов.
Особи, що беруть участь у справі, про час і місце судового розгляду сповіщені належним чином у порядку ст.ст. 128-130 ЦПК України.
Позивач ОСОБА_1 та його представник ОСОБА_2 у судовому засіданні позов підтримали в повному обсязі, посилаючись на обставини, викладені в позовній заяві.
Представник відповідача Житлово-комунального сервісу «Вузівський» - Купрашвілі -Делі Олена Іванівна у судовому засіданні заперечувала проти задоволення позову, вказуючи на його необґрунтованість та безпідставність.
Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позовні вимоги не підлягають задоволенню, виходячи з наступного.
Розпорядженням міського голови № 97-01р. от 28.07.2003 року «Про передачу майна у повне господарське відання комунальним підприємствам Дирекція єдиного замовника» житлові будинки територіальної громади міста Одеси передані в повне господарське відання та прийняті на баланс КП «ЖКС «Вузівський».
На виконання рішення Одеської міської ради № 1358-УІІ від 07.12.2016 р. «Про організацію та проведення конкурсів з призначення управителів з багатоквартирних будинків у м. Одесі», а також на підставі розпорядження Київської районної адміністрації Одеської міської ради № 157 від 30.03.2017 р., було оголошено та проведено конкурс з призначення управителів в багатоквартирних будинках, розташованих на території Київського району міста Одеси, в яких не створені об'єднання співвласників багатоквартирних будинків та співвласники яких не прийняли рішення про форму управління багатоквартирним будинком. За підсумком підрахунку балів за критеріями оцінки конкурсних пропозицій, переможцем конкурсу визнано КП «ЖКС «Вузівський».
23.05.2017 року за результатами конкурсу від імені співвласників багатоповерхового будинку Київською районною адміністрацією ОМР з КП ЖКС «Вузівський» підписано договір про надання послуг з управління багатоквартирним будинком, розташованим за адресою: АДРЕСА_1 .
Особистий рахунок за адресою АДРЕСА_2 відкрито на ОСОБА_1 .
Як вбачається з матеріалів справи, у зв'зку з тим, що споживач ОСОБА_1 несвоєчасно вносив оплату за житлово-комунальні послуги, у нього перед КП «ЖКС «Вузівський» станом на 01.05.2020 року сформувалась заборгованість в сумі 1958,43 гривень.
Згідно п. 2 ст. 7 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» споживач зобов'язаний оплачувати надані житлово-комунальні послуги за цінами/тарифами, встановленими відповідно до законодавства, у строки, встановлені відповідними договорами.
Стаття 8 Закону України «Про житлово-комунальні послуги» надає право управителю вести претензійно-позовну роботу у разі виникнення заборгованості за надані послуги в порядку і строки, встановлені законом та/або договором.
Відповідно до умов Договору №1/68 від 23.05.2017 р. (п.4.1.) плата квартиронаймачами, власниками і орендарями житлових і нежитлових приміщень за послуги з управління будинків, споруд та прибудинкових територій здійснюється не пізніше 20-го числа, наступного за розрахунковим місяцем. Розрахунковим періодом є календарний місяць.
Згідно п. 3.2.2. Управитель має право вимагати від наймачів, власників, орендарів житлових і нежитлових приміщень оплати наданої послуги в порядку, за ціною/тарифом та в строки, встановлені цим Договором та відповідно до законодавства України.
18.06.2020 року КП «ЖКС «Вузівський» на підставі статей 160, 161 ЦПК України звернулось до Київського районного суду м.Одеси із заявою про видачу судового наказу про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 1958,43 гривень.
25.06.2020 року Київським районним судом м. Одеси було видано судовий наказ №947/16657/20 про стягнення з ОСОБА_1 заборгованості за житлово-комунальні послуги у розмірі 1958,43 гривень та судового збору в розмірі 210,20 гривень.
28.12.2020 року позивач звернувся до Київського районного суду м. Одеси із заявою про скасування судового наказу, виданого 25.06.2020 року.
Однак, ухвалою Київського районного суду м. Одеси від 29.12.2020 року заяву ОСОБА_1 про скасування судового наказу було повернуто заявнику без розгляду у зв'язку з пропуском строку на звернення з такою заявою та відсутністю клопотання про його поновлення і відсутністю доказів сплати судового збору.
Вирішуючи питання по суті, суд бере до уваги, що вимоги, викладені в ухвалі суду від 29.12.2020 року заявником виконані не були, з заявою про скасування судового наказу, яка містила б докази отримання копії судового наказу саме 26.12.2020 року, клопотання про поновлення строку на звернення до суду, докази сплати судового збору, паспорту заявника, з якого можливо було б встановити правильність написання його прізвища, позивач до суду не звертався.
Також Київським районним судом м. Одеси було роз'яснено право оскарження даної ухвали до Одеського апеляційного суду шляхом подання Київського районного суду м. Одеси апеляційної скарги протягом п'ятнадцяти днів з дня її проголошення, однак, позивач такою можливістю не скористався, натомість, звернувся до суду з зазначеним позовом.
Звертаючись до суду з даним позовом, позивач посилається на форс-мажорні обставини, викликані каратнтином, та на те, що на підставі постанови КМУ № 211 від 11.03.2020 року він потребував обов'язкової самоізоляції, у зв'язку з чим з 12 березня 2020 року знаходився на самоізоляції та не міг відвідати банківські заклади для оплати житлово-комунальних послуг, та після послаблення карантину, 19.05.2020 року сплатив виниклу заборгованість перед КП «ЖКС «Вузівський» у розмірі 1958,43 гривень.
Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 ЗУ “Про торгово-промислові палати в Україні” форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об'єктивно унеможливлюють виконання зобов'язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов'язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами. Серед невичерпного переліку форс-мажорних обставин у цій нормі знаходиться і карантин.
Разом з тим, суд зазначає, що само по собі запровадження всеукраїнського карантину не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання абсолютно всіх договірних зобов'язань. Зацікавлена сторона повинна довести, що вона не в змозі виконувати конкретні зобов'язання і що цю неможливість зумовив саме карантин. Тобто особа має обґрунтувати наявність причинно-наслідкового зв'язку між встановленим карантином та неможливістю виконання своїх зобов'язань за договором.
Також суд не приймає до уваги посилання позивача на Закон України " Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)", так як згідно п.3 вказаного Закону на період дії карантину або обмежувальних заходів, пов'язаних із поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19), та протягом 30 днів з дня його відміни забороняється:
1) прийняття рішення про скасування дії довідки про взяття на облік внутрішньо переміщеної особи на підставі інформації про тривалу відсутність (понад 60 днів) особи за місцем проживання, яка дає обґрунтовані підстави вважати, що внутрішньо переміщена особа повернулася до покинутого місця постійного проживання;
2) зупинення публічним акціонерним товариством "Державний ощадний банк України" видаткових операцій за поточним рахунком внутрішньо переміщеної особи за відсутності проходження фізичної ідентифікації;
3) здійснення контролю за проведенням соціальних виплат внутрішньо переміщеним особам за місцем їх фактичного проживання/перебування;
4) нарахування та стягнення неустойки (штрафів, пені) за несвоєчасне здійснення платежів за житлово-комунальні послуги;
Підпункт 5 пункту 3 розділу II виключено на підставі Закону № 1657-IX від 15.07.2021}
6) примусове виселення із житла та примусове стягнення житла (житлових будинків, частин житлових будинків, квартир, кімнат у квартирах, кімнат, житлових секцій чи блоків у гуртожитках, інших жилих приміщень), що належить на праві приватної власності громадянам України, під час примусового виконання рішень судів щодо стягнення заборгованості за житлово-комунальні послуги;
7) примусове виселення громадян за несвоєчасну оплату житлово-комунальних послуг із жилих приміщень у будинках державного, громадського житлового фонду та житлового фонду соціального призначення.
Суд зазначає, що в заяві про видачу судового наказу від 18.06.2020 року КП "ЖКС "Вузівський" не ставило питання про стягнення з боржника неустойки (штрафу, пені), а стягувало лише суму заборгованості.
Таким чином, зважаючи на чинність судового наказу від 25.06.2020 року та ухвали від 29.12.2020 року про повернення заяви про його скасування, суд приходить до висновку про відсутність підстав для визнання дій відповідача протиправними та стягнення майнової шкоди.
Приходячи до такого висновку, суд також бере до уваги факт сплати позивачем заборгованості, що підтверджується наявними в матеріалах справи копіями відповідних квитанцій, а також лист КП «ЖКС «Вузівський» від 09.02.2021 року, в якому зазначено, що заборгованість споживачем сплачено у добровільному порядку, у зв'язку з чим судовий наказ №947/16657/20 не підлягає примусовому виконанню. Факт відсутності відкритого виконавчого провадження по зазначеному наказу позивачем не заперечувався.
Крім того, позивач також просить стягнути з відповідача моральну шкоду моральну шкоду у розмірі 2 000,00 гривень
З урахуванням правової позиції Верховного Суду України висловленої ним у постановах Пленуму №5 від 12.04.1996 «Про практику розгляду цивільних справ за позовами про захист прав споживачів» та №4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», під моральною шкодою розуміються втрати немайнового характеру внаслідок, яких споживач зазнав внаслідок, зокрема незаконних винних дій продавця, порушення прав наданих споживачам.
Розмір відшкодування моральної шкоди встановлюється судом залежно від обсягу моральних і фізичних страждань, завданих споживачу, характеру немайнових втрат (іх тривалості, можливості відновлення) та з урахування інших обставин.
За змістом п.5 постанови Пленуму Верховного суду України від 31 березня 1995 року №4 «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» відповідно до загальних підстав цивільно-правової відповідальності обов'язковому з'ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювана, наявність причинного зв'язку між шкодою і протиправним діянням заподіювана та вини останнього в її заподіянні.
Позивачем не надано суду доказів того, що саме між протиправним діянням/бездіяльністю КП «ЖКС «Вузівський» та настанням моральної шкоди наявний причинний зв'язок, як і не доведено, що така шкода йому була спричинена.
Докази про нанесення позивачу моральної шкоди, елементи якої визначені ст. 23 ЦК України, суду не надані.
Відповідно до статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів" споживачі під час придбання, замовлення або використання продукції, яка реалізується на території України, для задоволення своїх особистих потреб мають право на відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), відповідно до закону.
Тобто за правилами ст. 4 Закону України "Про захист прав споживачів" право споживачів на відшкодування моральної шкоди виникає тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законодавством.
Законом України «Про відповідальність за шкоду, завдану внаслідок дефекту в продукції» № 3390-VI від 19.05.2011, яким внесено зміни в положення пункту 5 статті 4 Закону України "Про захист прав споживачів", що передбачають право споживача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції), визначено термін такої шкоди - це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть особи, пошкодження або знищення будь-якого об'єкта права власності, за винятком самої продукції, що має дефект (п. 6 ч. 1 ст. 1 зазначеного Закону»).
Таким чином, законом передбачено право споживача на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок недоліків продукції (дефекту в продукції) та за умови, шо така шкода - це завдані внаслідок дефекту в продукції каліцтво, інше ушкодження здоров'я або смерть у зв'язку з придбанням товару неналежної якості.
Також відлповідно до правового висновку Верховного Суду України викладеному у Постанові у справі № 6-1575цс16 від 09.11.2016р.: «…Спори про відшкодування фізичній особі моральної шкоди розглядаються, зокрема: коли право на її відшкодування безпосередньо передбачено нормами Конституції України або випливає з її положень; у випадках, передбачених законодавством, яке встановлює відповідальність за заподіяння морлальної шкоди; при порушенні зобов 'язань, які підпадають під дію Закону України «Про захист прав споживачів» чи інших законів, що регулюють такі зобов 'язання і передбачають відшкодування моральної шкоди».
Згідно зі статтею 611 ЦК України в разі порушення зобов'язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Відповідно до положень статей 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її заподіяння небезпечною для життя і здоров'я людей продукцією у випадках, передбачених законом».
Таким чином, у спорах про захист прав споживачів чинне цивільне законодавство передбачає відшкодування моральної шкоди у тих випадках, якщо шкода завдана майну споживача або завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю.
Відносини, що виникають у процесі надання споживачам послуг з управління багатоквартирним будинком регулюються Законом України «Про житлово-комунальні послуги», Постановою КМУ № 712 від 5 вересня 2018 року «Про затвердження Правил надання послуги з управління багатоквартирним будинком та Типового договору про надання послуги з управління багатоквартирним будинком». Ці норми не передбачають відшкодування моральної шкоди в разі порушення зобов'язань з надання житлово-комунальних послуг.
Таким чином, вимоги позивача щодо відшкодування моральної шкоди саме в порядку, визначеному Законом України «Про захист прав споживачів», є безпідставними та не підлягають задоволенню.
Разом з тим, спосіб захисту обраний позивачем не може бути визнано судом як ефективний засіб захисту, тобто такий, що відповідає змісту стверджуваного позивачем порушення його права споживача, характеру такого порушення та наслідкам, спричиненим цим порушенням, та не може бути забезпечено державним примусом.
Застосування конкретного способу захисту права залежить як від змісту права чи інтересу, за захистом якого звернулася особа, так і від характеру його порушення, невизнання або оспорення. Такі право чи інтерес мають бути захищені судом у спосіб, який є ефективним, тобто таким, що відповідає змісту відповідного права чи інтересу, характеру його порушення, невизнання або оспорення та спричиненим цими діями наслідками.
Аналізуючи зміст норм діючого законодавства можна зробити висновок про те, що позивачем не враховано роз'яснення в ухвалі Київського районного суду м. Одесі про повернення заяви ОСОБА_1 про скасування судового наказу, виданого Київським районним судом м. Одеси 25.06.2020 року по справі № 947/16657/20 та неправильно визначено ефективний засіб захисту, а також неправильно визначено правові норми, якими регулюються спірні відносини, а саме норми Закону «Про захист прав споживачів».
Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених Кодексом випадках.
Відповідно до ст. 13 ч. 3 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.
Відповідно до ст.16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Одним із способів захисту цивільних прав та інтересів може бути відшкодування моральної (немайнової) шкоди.
У відповідності до частини 6 ст. 81 ЦПК України, доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
Позов - це вимога позивача до відповідача, спрямована через суд, про захист порушеного або оспорюваного суб'єктивного права та охоронюваного законом інтересу, яке здійснюється у визначеній законом процесуальній формі. Предмет позову - це певна матеріально - правова вимога позивача до відповідача, яка кореспондує зі способами захисту права, визначеними зокрема, ст. 16 Цивільного кодексу України. Підстава позову - це фактичні обставини, на яких ґрунтується вимога позивача
Реалізуючи передбачене ст. 64 Конституції України право на судовий захист, звертаючись до суду, особа вказує в позові власне суб'єктивне уявлення про порушене право чи охоронюваний інтерес та спосіб його захисту.
Вирішуючи спір, суд повинен надати об'єктивну оцінку наявності порушеного права чи інтересу на момент звернення до суду. Відсутність порушеного права є підставою для прийняття судового рішення про відмову в позові. Захист цивільних прав - це передбачені законом способи охорони цивільних прав у разі їх порушення чи реальної небезпеки такого порушення.
Згідно ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов'язків, передбачених законом . Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов'язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій.
У відповідності до ч.ч. 1-3 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах не є обов'язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.
Відповідно до ст.76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами : письмовими, речовими і електронними доказами; висновками експертів; показаннями свідків.
Статтею 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування . Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.
Згідно ст. 80 ЦПК України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Як вбачається з положень ч. 1 ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 ЦПК України завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.
Згідно зі ч. 1 ст. 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Згідно з вимогами ст.ст.124, 129 Конституції України, задачами цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних, прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави. Основними засадами судочинства є законність, рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом, забезпечення доведеності вини, змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами, забезпечення апеляційного та касаційного оскарження та обов'язковість рішень суду до виконання.
У зв'язку з вищевикладеним, на підставі повного, об'єктивного та безпосереднього дослідження наявних у справі доказів, з'ясування фактичних обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог і заперечень, оцінивши наявні у справі докази, з'ясувавши їх достатність і взаємний зв'язок у сукупності, суд приходить до висновку, що позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, через їх безпідставність та необґрунтованість.
Керуючись ст.ст. 2, 4, 6-13, 19, 82, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 272, 273, 279, 352, 354 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 526, 611 ЦК України, ст.ст. 4, 22 Закону України «Про захист прав споживачів», суд -
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Комунального підприємства «Житлово-комунальний сервіс «Вузівський» про визнання дій протиправними та такими, що порушують права споживача, - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до апеляційного суду. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.п. 15.5) п.п.15 п. 1 Розділу ХШ Перехідних Положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, зокрема до Київського районного суду м. Одеси.
Суддя Куриленко О. М.
Повний текст рішення складено 16.09.2021 року