Справа №498/25/21
Провадження по справі №2/498/115/21
15 вересня 2021 року смт.Велика Михайлівка Одеська область
Великомихайлівський районний суд Одеської області в складі:
головуючої судді Ткачук О.Л.,
за участі секретаря судового засідання Козачінської Л.Г.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу, в порядку ч.2 ст.247 ЦПК України, за позовом ОСОБА_1 до Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про визнання права на земельну частку (пай) із земель, що підлягають розпаюванню,-
встановив:
У січні 2020 року до суду звернувся ОСОБА_1 з вищезазначеною позовною заявою, вимоги якої обґрунтовані тим, що позивач з 02.09.1991 року по 18.12.1999 року був членом КСП «Нива», працював трактористом та був звільнений з посади за власним бажанням відповідно до ст.38 КзПП України. У серпні 1995 році Указом Президента України було прийнято рішення провести розпаювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і кооперативам, у тому числі створеним на базі радгоспів. Порядок паювання земель було визначено Указом «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» №720/95 від 8 серпня 1995 року. На момент прийняття даного законодавчого акту, а саме в 1995 році, він звернувся до голови КСП «НИВА» з питанням на якій підставі йому не було виділено земельну ділянку, адже він вважає, що має всі законні підстави для виділення земельного паю на місцевості. Йому було необґрунтовано відмовлено в усній формі у виділенні земельного паю.
Посилаючись на вищезазначені обставини позивач звернувся до суду з даним позовом та просить визнати за ним право на земельну частку (пай) із земель колективної власності колишнього КСП «НИВА», що знаходилось в с.Першотравеве Великомихайлівського району Одеської області.
Ухвалою судді від 21.01.2021 у справі відкрите загальне позовне провадження, витребувано докази та призначене підготовче засідання на 08.02.2021, яке неодноразово відкладалось у зв'язку із заміною неналежного відповідача, заявою позивача та повторним витребуванням доказів.
Ухвалою суду від 08.02.2021 залучено до участі у справі правонаступника відповідача Першотравневої сільської ради Великомихайлівського району Одеської області - Новоборисівську сільську раду Роздільнянського району Одеської області.
Ухвалою суду від 01.04.2021 справу призначено до судового розгляду по суті.
Судове засідання неодноразово було відкладено у зв'язку з витребуванням доказів.
У судове засідання позивач не з'явився, про дату, час та місце розгляду справи повідомлений належним чином, про причини неявки не повідомив, в матеріалах справи наявна заява про розгляд справи у його відсутність, позовні вимоги підтримує у повному обсязі.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, через канцелярію суду надав заяву про розгляд справи у їх відсутність, проти задоволення позовних вимог не заперечують.
У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.
Суд, дослідивши матеріали справи та давши їм належну оцінку, приходить до висновку, що позов ОСОБА_1 до Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про визнання права на земельну частку (пай) із земель, що підлягають розпаюванню задоволенню не підлягає з огляду на наступне.
Відповідно до ст. 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим кодексом, звернутися до суду по захист своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності, які передбачають рівність прав сторін щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості та обов'язок кожної сторони довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до статті 79 ЦПК України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи.
Згідно ч. 1 ст. 81 ЦПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Судом встановлено, що з 02.09.1991 по 18.12.1999 позивач був членом КСП «НИВА» та працював трактористом, що підтверджується записами в трудовій книжці ОСОБА_1 серії НОМЕР_1 від 20.08.2000 року.
Відповідно до інформації архівного відділу Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області №А22/17 від 02.02.2021 року, протокол загальних зборів колгоспу КСП «Нива» про прийняття ОСОБА_1 в члени колгоспу та вихід із членів колгоспу, державний акт на право колективної власності КСП «Нива» відсутні.
Згідно листа Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області №01/01-46/1374 від 10.12.2020 року ОСОБА_1 повідомлено, що архівним відділом було проглянуто усі протоколи загальних зборів та засідань правління колгоспу фонду №185 КСП «Нива» за 1991-1999 роки, де запитувані документи відсутні.
Відповідно до листа КУ «Трудовий архів Великомихайлівського району» Великомихайлівської районної ради Одеської області №ТА/21/18 від 08.12.2020 року, протоколи загальних зборів колгоспу (КСП) «Нива» про прийняття в члени колгоспу та про вихід із членів, державні акти на право колективної власності КСП «Нива» на землю та додатки до них (про членів КСП «Нива», довідки, підтверджуючі нормативно грошову оцінку вищезазначених земельних часток (паїв) на постійне зберігання від вищезазначеного господарства не надходили.
Згідно довідки Першотравневої сільської ради Великомихайлівського району Одеської області №675 від 27.10.2020 року на території даної сільської ради є в наявності вільні земельні ділянки сільськогосподарського призначення для товарного виробництва, бувшого КСП «Нива».
Згідно інформації, наданої КУ «Трудовий архів Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району» 16.02.2021 року за №ТА/21/154 на ухвалу суду від 21.01.2021 року, протоколи загальних зборів колгоспу КСП «Нива» про прийняття ОСОБА_1 в члени колгоспу та вихід із членів колгоспу, державні акти на право колективної власності КСП «Нива» на землю та додатки до них (Про членів КСП «Нива») на постійне зберігання не надходили.
Відповідно до інформації Роздільнянської районної державної адміністрації від 14.06.2021 року №1176/1/12/01-37, наданої на ухвалу суду від 01.06.2021 року щодо надання копії протоколу від 28.09.1991 року №09 та протоколу від 11.04.2000 року №05 загальних зборів колгоспу (КСП) «Нива», що знаходилось в с.Першотравневе Великомихайлівського району Одеської області, повідомлено, що запитувані докмунети на архівне зберігання не надходили.
З листа, наданого КУ «Трудовий архів Великомихайлівської селищної ради Роздільнянського району» 28.07.2021 року за №ТА/21/528 на ухвалу суду від 01.06.2021 року вбачається, що згідно книг обліку трудового стажу і заробітку колгоспу «Нива» ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дійсно працював трактористом з 1991 по 1999 роки в колгоспі «Нива», який у 1992 році був реорганізований у колективне сільськогосподарське підприємство «Нива». Книги наказів прийняття та звільнення членів колгоспу на постійне зберігання не надходили.
Як зазначено в листі Великомихайлівської районної державної адміністрації Одеської області №Ш-44101-11 від 13.05.2020 року у виділенні ОСОБА_2 земельного паю з колективної власності відмовлено у зв'язку з тим, що повноваження районної державної адміністрації щодо виділення земельних часток (паїв) у натурі (на місцевості) виключені та рекомендовано звернутися до суду.
Згідно ст. 1 ЗУ «Про колективне сільськогосподарське підприємство» за № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року (далі - ЗУ № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року), колективне сільськогосподарське підприємство є добровільним об'єднанням громадян у самостійне підприємство для спільного виробництва сільськогосподарської продукції та товарів і діє на засадах підприємництва та самоврядування.
Відповідно до ч. 1 ст. 7 ЗУ № 2114-ХІІ від 14.02.1992 року, об'єктами права колективної власності підприємства є земля, інші основні та оборотні засоби виробництва, грошові та майнові внески його членів, вироблена ними продукція, одержані доходи, майно, придбане на законних підставах. Об'єктами права власності підприємства є також частки у майні та прибутках міжгосподарських підприємств та об'єднань, учасником яких є підприємство.
Статтею 1 Указу Президента України від 03.12.1999 року «Про невідкладні заходи щодо прискорення реформування аграрного сектора економіки» передбачено здійснення заходів щодо реформування протягом грудня 1999 - квітня 2000 року колективних сільськогосподарських підприємств на засадах приватної власності на землю та майно шляхом забезпечення всім членам колективних сільськогосподарських підприємств права вільного виходу з цих підприємств із земельними частками (паями) і майновими паями та створення на їх основі приватних (приватно-орендних) підприємств, селянських (фермерських) господарств, господарських товариств, сільськогосподарських кооперативів, інших суб'єктів господарювання, заснованих на приватній власності (далі - приватні формування).
Це право, гарантоване ч. 2 ст. 14 Конституції України, не може бути обмежено рішеннями загальних зборів членів колективних сільськогосподарських підприємств або будь-якими іншими рішеннями.
Згідно з положеннями ч. 9, 10 ст. 5 ЗК України 1990 року, кожний член колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства у разі виходу з нього має право одержати свою частку землі в натурі (на місцевості), яка визначається в порядку, передбаченому ч. 6, 7 ст. 6 цього Кодексу.
Частинами 6, 7 ст. 6 ЗК України 1990 року передбачено, що при обчисленні розміру середньої земельної частки, що обчислюється сільською, селищною, міською Радою народних депутатів враховуються сільськогосподарські угіддя (у тому числі рілля), якими користуються підприємства, установи, організації та громадяни у межах території даної Ради, крім тих підприємств, установ і організацій, землі яких не підлягають приватизації.
Загальний розмір обчисленої площі поділяється на кількість осіб, які працюють у сільському господарстві, пенсіонерів, які раніше працювали у сільському господарстві і проживають у сільській місцевості, а також осіб, зайнятих у соціальній сфері на селі.
Державний акт на право колективної власності на землю видається колективному сільськогосподарському підприємству, сільськогосподарському кооперативу, сільськогосподарському акціонерному товариству із зазначенням розмірів земель, що перебувають у власності підприємства, кооперативу, товариства і у колективній власності громадян. До державного акта додається список цих громадян (ч. 2 ст. 23 ЗК України 1990 року).
Згідно з п. 17 Перехідних положень ЗК України від 25.10.2001 року сертифікати на право на земельну частку (пай), отримані громадянами, вважаються правовстановлюючими документами при реалізації ними права вимоги на відведення земельної частки (паю) в натурі (на місцевості) відповідно до законодавства. Сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення власникам таких часток (паїв) у натурі (на місцевості) земельних ділянок та видачі їм державних актів на право власності на землю.
Згідно з вимогами ч. 1 ст. 22 ЗК України право власності на землю або право користування наданою земельною ділянкою виникає після встановлення землевпорядними організаціями меж земельної ділянки в натурі (на місцевості) і документа, що посвідчує це право.
Відповідно до ст. 2 ЗУ «Про порядок виділення в натурі (на місцевості) земельних ділянок власникам земельних часток (паїв)» основним документом, що посвідчує право на земельну частку (пай), є сертифікат на право на земельну частку (пай). Також документом, що посвідчує право на земельну частку (пай) є рішення суду про визнання права на земельну частку (пай).
Пунктом 1 Указу Президента України від 08.08.1995 року за № 720/95 «Про порядок паювання земель, переданих у колективну власність сільськогосподарським підприємствам і організаціям» (далі - Указ від 08.08.1995 року за № 720/95) встановлено, що паюванню підлягають сільськогосподарські угіддя, передані у колективну власність колективним сільськогосподарським підприємствам, сільськогосподарським кооперативам, сільськогосподарським акціонерним товариствам, у тому числі створеним на базі радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств. Паювання земель радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснюється після перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства.
Відповідно до п. 2 Указу від 08.08.1995 року за № 720/95, право на частку (пай) мають члени колективного сільськогосподарського підприємства, сільськогосподарського кооперативу, сільськогосподарського акціонерного товариства, в тому числі пенсіонери, які раніше працювали в ньому і залишилися членами зазначеного підприємства, кооперативу, товариства, відповідно до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю.
Згідно з вимогами ст. ст. 22, 23 ЗК України (у редакції від 22.06.1993 року) та Указу від 08.08.1995 року за № 720/95, особа набуває право на земельний пай за наявності трьох умов: 1) перебування в членах Колективного сільськогосподарського підприємства на час паювання; 2) включення до списку осіб, доданого до державного акта на право колективної власності на землю; 3) одержання Колективним сільськогосподарським підприємством цього акта.
Пленум Верховного Суду України у п. 24 постанови від 16.04.2004 року за № 7 «Про практику застосування судами земельного законодавства при розгляді цивільних справ» роз'яснив, що сертифікати на право на земельну частку (пай) є дійсними до виділення земельної ділянки в натурі (на місцевості) та видачі державного акта про право власності на землю. Член колективного сільськогосподарського підприємства, включений до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, набуває права на земельну частку (пай) з дня видачі цього акта, і в разі його смерті успадкування права на земельний пай здійснюється за нормами ЦК України, у тому числі й у випадку, коли з різних причин ця особа не отримала сертифікат на право на земельну частку (пай).
Невнесення до зазначеного вище списку особи, яка була членом КСП на час передачі у колективну власність землі, не може позбавити її права на земельну частку.
Отже, саме по собі не внесення особи до списку, що додається до державного акта на право колективної власності на землю, не може позбавити її права на земельну частку (пай).
При неможливості надати такій особі земельну частку (пай) з колективної власності через відсутність необхідної для цього землі остання відповідно до пункту 7 Порядку паювання земель має бути надана із земель запасу, створеного місцевою радою під час передачі землі у колективну власність.
Отже, громадянин, якого помилково (безпідставно) не внесено до списку чи виключено з нього - додатка до державного акта на право колективної власності на землю, має до проведення розпаювання і видачі сертифікатів звернутися до загальних зборів членів КСП з питанням щодо внесення його до списку. Якщо землі вже розпайовані, то за згодою всіх власників сертифікатів має бути проведено перепаювання; у разі ж недосягнення згоди спір розглядається в судовому порядку.
У такому випадку особа має звернутися до суду з позовом про визнання її права на земельну частку (пай) в КСП.
Висновок суду базується на висновку Верховного Суду, висловленому у постанові від 17 березня 2020 року у справі №396/1683/18-ц.
Як встановлено під час судового розгляду, ОСОБА_1 в період з 02.09.1991 р. по 02.09.1991 був членом КСП «Нива».
Таким чином, враховуючи що ОСОБА_1 , станом на час складення списку громадян-членів КСП «Нива», який був додатком до Державного акта, був членом КСП, суд приходить до висновку, що виключення його зі списку, доданого до державного акту, не можна вважати правомірним.
Разом з тим, згідно з ч. 1 ст. 58 Конституції України, закони та інші нормативно-правові акти не мають зворотної дії в часі, крім випадків, коли вони пом'якшують або скасовують відповідальність особи.
Відповідно до ст. 5 ЦК України, акти цивільного законодавства регулюють відносини, які виникли з дня набрання ними чинності. Акт цивільного законодавства не має зворотної дії у часі, крім випадків, коли він пом'якшує або скасовує цивільну відповідальність особи. Якщо цивільні відносини виникли раніше і регулювалися актом цивільного законодавства, який втратив чинність, новий акт цивільного законодавства застосовується до прав та обов'язків, що виникли з моменту набрання ним чинності. Визнання закону таким, що втратив чинність, припиняє його дію в повному обсязі.
З огляду на вищезазначені вимоги, у даній справі повинні застосовуватись положення актів цивільного законодавства, чинні на момент виникнення спірних правовідносин, а саме ЦК Української РСР 1963 року.
Згідно з вимогами ст. 71 ЦК УРСР, чинного на час виникнення спірних правовідносин, загальний строк для захисту права за позовом особи, право якої порушено (позовна давність), встановлюється в три роки.
Відповідно до положень статті 76 ЦК УРСР, перебіг строку позовної давності починається з дня виникнення права на позов. Право на позов виникає з дня, коли особа дізналася або повинна була дізнатися про порушення свого права.
За змістом пункту 6 Прикінцевих і перехідних положень ЦК України, правила цього Кодексу щодо позовної давності стосуються тільки тих позовів, строк пред'явлення яких, встановлений попереднім законодавством, не сплив до 01.01.2004 р. Якщо ж строк позовної давності закінчився до зазначеної дати, то до відповідних відносин застосовуються правила про позовну давність, передбачені ЦК УРСР 1963 року.
Статтею 80 ЦК УРСР встановлено, що закінчення строку позовної давності до пред'явлення позову є підставою для відмови у позові. Якщо суд визнає поважною причину пропуску строку позовної давності, порушене право підлягає захисту.
Як встановлено під час судового розгляду, право на позов у ОСОБА_1 виникло ще у 1995 році, коли КСП «Нива» було передано державний акт про право колективної власності на землю, трирічний строк позовної давності, встановлений статтею 71 ЦК УРСР 1963 року, минув до набрання чинності ЦК України 2003 року, тому суд зобов'язаний самостійно застосувати наслідки його спливу, без подання відповідної заяви іншими сторонами спору.
З позовом про визнання права на земельну частку (пай) позивач звернувся лише у січні 2021 року, жодних доказів, які б вказували на поважність причини пропуску строку позовної давності, тобто підтверджували наявність об'єктивних, істотних, непереборних причин, що не залежали від волі позивача, які унеможливлювали його звернення з цим позовом впродовж зазначеного строку, він не надав. В позовній заяві зазначено, що своїм правом на земельну частку (пай) позивач почав цікавитися з березня 2020 року, при цьому в позові зазначено, що ще в 1995 році він звертався до голови КСП «Нива» стосовно виділення йому земельної частки (паю) із земель, що підлягають розпаюванню. Жодних поважних причин, які б завадили позивачу своєчасно звернутися з вказаним позовом, не зазначив.
Пунктом 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.
Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»).
Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).
Тому позивач як член КСП повинен був дізнатись про порушення свого права на земельну частку (пай) з часу видачі КСП «Нива» (1995 рік) акта на право колективної власності на землю. Однак, позивач у передбачений законом строк не звернувся до суду з вказаними вимогами, що є підставою для відмови у його задоволенні.
Звертаючись до суду із позовом, позивач не навів обґрунтованих підстав для визнання поважними причин пропуску позовної давності для звернення до суду із позовом.
Аналогічна правова позиція викладена у Постановах Верховного Суду від 07.04.2020 року (справа № 147/294/18) та від 04.08.2021 (справа № 617/537/19).
Враховуючи викладене, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог у зв'язку з пропуском строку позовної давності для звернення до суду із цим позовом, оскільки з моменту порушення прав ОСОБА_1 пройшло більше трьох років, а доказів, які вказували б на поважність причин пропуску строку позовної давності ним не наведено.
Відповідно до вимог ч. 1 ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи відмову у задоволенні позовних вимог, суд покладає судовий збір на позивача.
Враховуючи вищевикладене, та керуючись ЦК Української РСР, ЦК України, ст. 4, 11, 12, 13, 76-80, 81, 83, 247, 259, 263-265, 268, 273, 354, 355 ЦПК України, суд,-
ухвалив:
У задоволенні позову ОСОБА_1 до Новоборисівської сільської ради Роздільнянського району Одеської області про визнання права на земельну частку (пай) із земель, що підлягають розпаюванню - відмовити.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом тридцяти днів з дня його проголошення до Одеського апеляційного суду. Відповідно до пп.15.5 п.1 Розділу ХІІІ «Перехідні положення» ЦПК України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційна скарга подається учасниками справи через Великомихайлівський районний суд Одеської області.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення. Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: не зазначено, місце проживання, зареєстроване у встановленому законом порядку: АДРЕСА_1 .
Відповідач: Новоборисівська сільська рада Роздільнянського району Одеської області, код ЄДРПОУ 04378304, місцезнаходження: вулиця Центральна, буд.21 с.Новоборисівка Роздільнянський район Одеська область.
Суддя О.Л.Ткачук