Головуючий у суді першої інстанції Савицький О.А.
Єдиний унікальний номер справи № 761/ 48105/18
Апеляційне провадження №22-ц/824/ 9666 /2021
14 вересня 2021року м. Київ
Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:
головуючого судді - Мережко М.В.,
суддів - Верланова С.М., Савченка С.І.,
секретар -Тютюнник О.І.
Розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року у справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу.
Заслухавши доповідь судді апеляційного суду, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, -
У грудні 2018 року ОСОБА_2 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_3 про стягнення заборгованості.
Свої вимоги позивач обґрунтовав тим, що 07 липня 2017 року відповідачем було написано розписку про отримання від позивача грошових коштів в сумі 6 000,00 доларів США із зобов'язанням їх повернути в повному обсязі до 07 липня 2018 року. Разом з тим, відповідач взяті на себе зобов'язання за договором позики не виконує та борг у добровільному порядку не повертає.
За таких обставин, посилаючись на положення ст.ст. 625, 1047, 1049 ЦК України, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Позивач просив суд стягнути з ОСОБА_3 на свою користь
-заборгованість за договором позики, що посвідчений розпискою від 07 липня 2017 року, в сумі 6 000,00 доларів США, що еквівалентно 169336,20 грн,
-проценти з урахуванням облікової ставки НБУ за період з 07 липня 2018 року по 02 грудня 2018 року в сумі 29 972,51 грн.;
-три відсотки річних за період з 07 липня 2018 року по 02 грудня 2018 року в сумі 2 059,87 грн.;
-заборгованість з урахуванням подвійної облікової ставки НБУ за період з 07 липня 2018 року по 02 грудня 2018 року в сумі 24 412,25 грн та судові витрати.
Увідзиві на позовну заяву,який наійдшов до суду 05 березня 2019 року, представник відповідача виклав свої заперечення та просив відмовити у задоволенні позовних вимог.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 18 травня 2020 року відмовлено представнику відповідача в задоволенні клопотання про призначення судово-почеркознавчої експертизи.
Ухвалою Шевченківського районного суду м.Києва від 18 травня 2020 року зобов'зано позивача ОСОБА_2 направити на алресу суду оригінал розписки від 07 липня 2017 року для огляду в судовому засіданні( а.с. 100) .
Рішенням Шевченківського районного суду м. Києва від 29 березня 2021 року позов задоволено частково.
Стягнутоз ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 6 180 (шість тисяч сто вісімдесят) доларів США , з яких: 6000 (шість тисяч) доларів США - заборгованість за договором позики; 180 (сто вісімдесят) доларів США - три проценти річних за період з 07 липня 2018 року по 02 грудня 2018 року
Стягнутоз ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судові витрати по сплаті судового збору в сумі 2 610, 21 грн (дві тисячі шістсот десять грн 21 коп).
В решті вимог відмовлено .
Не погодившись з рішенням суду, відповідач ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду з підстав порушення судом норм матеріального та процесуального права, за неповного з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду обставинам справи та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову. У скарзі посилалався на ту обставину, що розписку він не підписував. Крім того зазначив , що розписа надана позивачем до матеріалів справи є копією, яка належним чином не завірена , а відтак не є належним доказом.
Відповідно до ст. 44 ЦПК України, особи , які беруть участь у справі зобов'язані добросовісно здійснювати свої процесуальні права і виконувати процесуальні обов'язки.
Відповідно до ст.ст 128-131 ЦПК України сторони були своєчасно повідомлені про день та час розгляду справи на 05 серпня 2021 року, 14 вересня 2021 року за адресами , які були зазначені в матеріалах справи. Заяв щодо зміни місця проживання або місцезнаходження від позивача ОСОБА_2 не надходило. Представник відповідача приймав участьу розгляді справи в суді апеляційної інстанції.
Європейський суд з прав людини у своїй прецедентній практиці виходить з того, що положення п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод гарантує кожному право подати до суду будь-який позов, що стосується його цивільних прав і обов'язків. Проте право на суд не є абсолютним і воно може бути піддане обмеженням, дозволеним за змістом, тому що право на доступ до суду за своєю природою потребує регулювання з боку держави. Європейський суд з прав людини дотримується позиції, що проявляти ініціативу щодо своєчасного розгляду справи повинен саме позивач.
Так, Європейський суд з прав людини в рішенні від 07 липня 1989 року у справі «Юніон Аліментаріа проти Іспанії» зазначив, що заявник зобов'язаний демонструвати готовність брати участь на всіх етапах розгляду, що стосуються безпосереднього його, утримуватися від використання прийомів, які пов'язані із зволіканням у розгляді справи, а також максимально використовувати всі засоби внутрішнього законодавства для прискорення процедури слухання.
Крім того, як наголошує в своїх рішеннях Європейський суд, позивач як сторона, яка задіяна в ході судового розгляду, зобов'язана з розумним інтервалом часу сама цікавитися провадженням у її справі, добросовісно користуватися належними їй процесуальними правами та неухильно виконувати процесуальні обов'язки.
Обов'язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005 року у справі "Смірнова проти України").
Відповідно до ст. 372 ЦПК України суд апеляційної інстанції відкладає розгляд справи в разі неявки у судове засідання учасника справи, щодо якого немає відомостей про вручення йому судової повістки, або за його клопотанням, коли повідомлені ним причини неявки буде визнано судом поважними.
Неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.
Враховуючи, що позивач ОСОБА_2 . буу належним чином завчасно повідомлений про день та час розгляду справи як на 05 серпня 2021 року так і на 14 вересня 2021 року, заяв, клопотань про відкладення розгляду справи не направлялв , жодної процесуальної дії в межах апеляційного провадження не здійснив , що свідчить про нехтування позивачем своїми процесуальними правами та обов'язками , а відтак вважати поважними підстави його неявки до суду апеляційної інстанції відсутні .
Відповідно до ст. 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтовани
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.
Відповідно до ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.
Відповідно до ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності
Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Суд, зберігаючи об'єктивність і неупередженість:
1) керує ходом судового процесу;
2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами;
3) роз'яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов'язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій;
4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом;
5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов'язків.
Апеляційна скарга підлягає задоволенню з таких підстав.
Як встановлено судом першої інстанції ,07 липня 2017 року між ОСОБА_2 та ОСОБА_3 було укладено договір позики, згідно умов якого позивач надав відповідачу грошові кошти в розмірі 6000 доларів США, а відповідач прийняв на себе зобов'язання повернути вказану суму до 07 липня 2018 року, що підтверджується розпискою відповідача.( а.с. 13 ) .
Суд першої інстанції ,задовольняючи частково позовні вимоги , виходив із того , що позивачем доведені обставини щодо укладення договору позики у вигляді розписки , і що відповідач належним чином не виконує зобов'язанння .
Такі висновки суду не відповідають обставинам справи і не ґрунтуються на вимогах законодавства .
Виходячи із засад ст. 15 ЦПК України , суди розглядають у порядку цивільного судочинства справи щодо захисту порушених , невизнаних або оспорюваних прав , свобод чи інтересів , що виникають із цивільних , житлових , земельних , сімейних , трудових відносин .
Відповідно до положень ч.2 ст.16 ЦК України способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути : визнання права, визнання правочину недійсним, припинення дії, яка порушує право, відновлення становища, яке існувало до порушення, примусове виконання обов'язку в натурі, зміна правовідношення, припинення правовідношення, відшкодування збитків, відшкодування моральної шкоди, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.
За змістом вказаної норми особа, яка вважає, що її право порушене, може скористатися не будь-яким, а цілком конкретним способом захисту свого права, який, як правило, визначається спеціальним законом (Цивільний Кодекс чи інший акт цивільного законодавства), що регламентує конкретні цивільні правовідносини.
Відсутність порушеного права , чи невідповідність обраного позивачем способу його захисту, способам ,визначеним законодавством є підставою для відмови у позові.
Відповідно до ст.95 ЦПК України письмовими доказами є документи (крім електронних документів), які містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору.
Письмові докази подаються в оригіналі або в належним чином засвідченій копії, якщо інше не передбачено цим Кодексом. Якщо для вирішення спору має значення лише частина документа, подається засвідчений витяг з нього.
Учасники справи мають право подавати письмові докази в електронних копіях, посвідчених електронним підписом, прирівняним до власноручного підпису відповідно до закону. Електронна копія письмового доказу не вважається електронним доказом.
Копії документів вважаються засвідченими належним чином, якщо їх засвідчено в порядку, встановленому чинним законодавством.
Учасник справи, який подає письмові докази в копіях (електронних копіях), повинен зазначити про наявність у нього або іншої особи оригіналу письмового доказу.
Учасник справи підтверджує відповідність копії письмового доказу оригіналу, який знаходиться у нього, своїм підписом із зазначенням дати такого засвідчення.
Якщо подано копію (електронну копію) письмового доказу, суд за клопотанням учасника справи або з власної ініціативи може витребувати у відповідної особи оригінал письмового доказу. Якщо оригінал письмового доказу не подано, а учасник справи або суд ставить під сумнів відповідність поданої копії (електронної копії) оригіналу, такий доказ не береться судом до уваги.
За частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.
За частиною першою статті 1049 ЦК України позичальник зобов'язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором.
За змістом статей 629, 525, 612, 611 ЦК України договір є обов'язковим для виконання сторонами. Одностороння відмова від зобов'язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов'язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом. У разі порушення зобов'язань настають правові наслідки, встановлені договором або законом.
Статтею 1055 ЦК України встановлено, що кредитний договір укладається
в письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним.
Статтею 76 ЦПК Українивизначено, що доказами, є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.
Такі дані встановлюються, зокрема, письмовими доказами, якими є документи, що містять дані про обставини, що мають значення для правильного вирішення спору (частина перша статті 95 ЦПК України).
Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.
Суд не бере до уваги докази, отримані з порушенням порядку, встановленого законом (стаття 78 ЦПК України).
Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (частина перша статті 81 ЦПК України).
Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності (частина перша, друга статті 89 ЦПК України).
Належними доказами, які підтверджують наявність заборгованості за укладеним договоромпозики (розпискою) та її розмір, є первинні документи, оформлені відповідно довимог закону .
Доказування не може ґрунтуватись на припущеннях. При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв'язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.
Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі.
Правила допустимості доказів встановлені з метою об'єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом. Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму. Допустимість доказів означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.
Приписами ч.2 ст. 77 ЦПК України встановлено, що предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні рішення.
Відповідно до ч.1,2 ст. 83 ЦПК України - сторони та інші учасниксправи подають докази у справі безпосередньо до суду.
Позивач повинен подати докази разом з поданням заяви. Відповідно до ч. 6 ст. 81 ЦПК України доказування не може ґрунтуватись на припущеннях.
На підтвердження своїх позовних вимог, позивач ОСОБА_2 разом із позовною заявою надав копію розписки від 07 липня 2017 року . Разом з тим, як видно із матеріалів справи , копія розписки належним чином не засвідчена, а відтак не може вважатися належним і допустимим доказом. Крім того, вимоги ухвали від 18 травня 2020 року про направлення на адресу оригіналу розписки для огляду її в судовому засіданні , позивач не виконав.
Таким чином, з огляду на предмет позову, до обставин, які підлягають обов'язковому встановленню відноситься необхдінсть з'ясування чи дійсно відповідач отримував кошти від позивача в борг за поданою ним копією розписки та чи ставив власний підпис на розписці. Слід зауважити, що за відсутності оригіналу розписки, неможливим є і проведення експертизи, про призначення якої просив відповідач з підстав того ,що він не підписував такої розписки, і ухвалою суду першої інстанції відповідачу було відмовлено у призначенні експертизи .
Всупереч вимог процесуального законодавства, суд першої інстанції постановив рішення на підставі недопустимих та недостовірних доказів, оригінали яких, або належним чином засвідчені копії, не досліджувались, а відтак рішення підлягає скасуванню з ухваленням рішення про відмову у задоволенні позову , оскільки позовна заява не обґрунтована належними, допустимими, достовірними та достатніми доказами, а припущення про наявність боргу не можуть бути покладені в основу рішення про стягнення суми заборгованості .
Керуючись ст.ст. 365, 367,369,374,376,381 - 384 ЦПК України, суд,-
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.
Рішення Шевченківського районного суду м.Києва від 29 березня 2021 року скасувати.Ухвалити у справі нове судове рішення.
У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про стягнення боргу відмовити.
Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття
Касаційна скарга на судове рішення подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення, а в разі проголошення вступної та резолютивної частини судового рішення з дня складення повного судового рішення безпосередньо до суду касаційної інстанції.
Повний текст судового рішення складено 16 вересня 2021 року.
Головуючий
Судді