Справа №560/127/19
15 вересня 2021 року Дубровицький районний суд Рівненської області у складі:
головуючого - судді ОСОБА_1 ,
при секретарі судових засідань ОСОБА_2 ,
за участю прокурора ОСОБА_3 ,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Дубровиця об'єднане кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12018180110000566 та №12019180110000024 по обвинуваченню
ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця, зареєстрованого та фактично проживаючого в АДРЕСА_1 , громадянина України, освіти повної загальної середньої, неодруженого, непрацюючого, раніше не судимого,
у вчиненні кримінальних правопорушень, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України,
07 грудня 2018 року близько 09 год. ОСОБА_4 , переслідуючи корисливий мотив, направлений на таємне викрадення чужого майна, поєднаного з проникненням у інше приміщення, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, прибув до господарства належного ОСОБА_5 , що в АДРЕСА_2 , де впевнившись, що за його діями ніхто не спостерігає, реалізуючи свій злочинний умисел, проник до підсобного приміщення шляхом відкривання дверей, звідки таємно викрав чавунну плиту, чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 майнової шкоди на суму 210 грн.
Продовжуючи свою злочинну діяльність, ОСОБА_4 , який раніше вже вчиняв крадіжки чужого майна, 09 грудня 2018 року близько 09 год., керуючись корисливим мотивом з метою заволодіння чужим майном, повторно, діючи умисно, усвідомлюючи протиправність своїх дій, прибув до господарства належного ОСОБА_5 , що в АДРЕСА_2 , реалізуючи свій злочинний умисел, проник до підсобного приміщення шляхом відкривання дверей, звідки таємно викрав чавунну плиту розмірами 70х40 см., вартість якої становить 210 грн., чим спричинив потерпілому ОСОБА_5 майнову шкоду на вказану суму.
Допитаний в суді обвинувачений ОСОБА_4 вину у скоєнні інкримінованих кримінальних правопорушеннях визнав повністю, підтвердивши зазначені у обвинувальних актах обставини. У вчиненому обвинувачений щиро розкаюється.
Крім повного визнання вини обвинуваченим, його винність у вчиненні вказаних кримінальних правопорушеннях повністю доводиться доказами, отриманими в ході судового розгляду та наявними в матеріалах кримінального провадження.
У своїх заяві потерпілий ОСОБА_5 просить дане кримінальне провадження розглянути без його участі, висловивши думку відносно міри покарання обвинуваченому зазначивши, що претензій до обвинуваченого не має, а тому просить суворо не карати.
За згодою учасників судового провадження, які не оспорюють фактичні обставини справи, кваліфікацію кримінального правопорушення, судом встановлено, що вони вірно розуміють зміст обставин справи, відсутні сумніви в добровільності їх позиції, суд, у порядку ч. 3 ст. 349 КПК України, визнав недоцільним дослідження доказів щодо обставин, які ніким не оспорюються, обмежившись допитом обвинуваченого, дослідженням, зібраних досудовим слідством матеріалів, що характеризують його особу, тих, що стосуються вирішення питання про долю речових доказів, а також інших доказів, в яких викладені та посвідчені відомості, що мають значення для встановлення фактів і обставин даного кримінального провадження та інших з метою правильної кваліфікації дій обвинуваченого. Суд, у відповідності до положень Кримінального Кодексу України, за своїм внутрішнім переконанням, яке ґрунтується на всебічному, повному й неупередженому дослідженні всіх обставин кримінального провадження, у межах ч. 3 ст. 349 КПК України, керуючись законом, оцінюючи кожний доказ, що наявний у провадженні, з точки зору належності, допустимості, достовірності, а сукупність зібраних доказів - з точки зору достатності та взаємозв'язку, приходить до висновку про повну доведеність вини обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення (злочину), передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, а саме - таємному викраденні чужого майна (крадіжка), вчиненому повторно, поєднаного з проникненням в інше приміщення за вище встановлених обставин.
При цьому, з урахуванням, висновку щодо застосування норми права у подібних правовідносинах відображеного у постанові Верховного Суду колегії суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду від 22 березня 2018 року у справі № 521/11693/16-к, судом встановлено, що обставини визнані судом у вироку як доведені, з числа регламентованих ст. 91 КПК України, у своїй сукупності підтверджуються процесуальними джерелами доказів, які передбачені ст. 84 того ж Кодексу, та містяться у матеріалах цього провадження, як наслідок, суд вважає, встановленими всі обставини, що мають значення для кримінального провадження шляхом обсягу та порядку дослідження доказів на їх підтвердження, у порядку ст. 349 КПК України.
При кваліфікації дій обвинуваченого суд враховує, що Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 05 квітня 2018 року в справі № 658/1658/16-к зазначає, що кваліфікація злочину - кримінально-правова оцінка поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння.
За своєю суттю і змістом кваліфікація злочинів завжди пов'язана з необхідністю обов'язкового встановлення і доказування кримінально-процесуальними і криміналістичними засобами двох надзвичайно важливих обставин: 1) факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності; 2) точної відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини КК.
Дане кримінальне провадження є об'єднаним з двох проваджень у суді, згідно ст.ст. 217, 334 КПК України.
Стороною обвинувачення ОСОБА_4 було висунуто обвинувачення у кожному з об'єднаних кримінальних проваджень окремо, за ч. 3 ст. 185 КК України.
При цьому, відповідно до ст. 32 КК України, повторністю злочинів визнається вчинення двох або більше злочинів, передбачених тією самою статтею або частиною статті Особливої частини цього Кодексу.
Згідно ППВСУ від 04 червня 2010 року № 7 "Про практику застосування судами кримінального законодавства про повторність, сукупність і рецидив злочинів та їх правові наслідки", якщо злочини, які утворюють повторність, відповідають одному і тому самому складу злочину (наприклад, три крадіжки, п'ять розбоїв, тощо), їх кваліфікація здійснюється за однією статтею або частиною статті Особливої частини КК. У таких випадках повторність злочинів повинна зазначатись у процесуальних документах, які стосуються обвинувачення особи, як кваліфікуюча ознака відповідних злочинів.
Згідно з частиною першою статті 33 КК України сукупністю злочинів визнається вчинення особою двох або більше злочинів, передбачених різними статтями або різними частинами однієї статті Особливої частини цього Кодексу, за жоден із яких її не було засуджено.
Сукупність можуть утворювати також злочини, передбачені однією і тією ж статтею або частиною статті Особливої частини КК, якщо: вчинені злочини мають різні стадії; було вчинено закінчений замах на злочин і незакінчений замах на злочин.
Верховний Суд колегією суддів Другої судової палати Касаційного кримінального суду у постанові від 27 вересня 2018 року у справі № 686/6613/16-к вказав, що у разі визнання особи винуватою у вчиненні декількох діянь, які відповідають складу злочину, передбаченого однією і тією самою статтею (частиною статті) закону про кримінальну відповідальність, всі ці діяння кваліфікуються в сукупності за відповідною статтею (частиною статті) лише один раз і окремої кваліфікації не потребують.
З огляду на викладене та у світлі формулювання обвинувачення, визнаного судом доведеним, суд у ракурсі кримінально-правової оцінки поведінки (діяння) особи шляхом встановлення кримінально-правових (юридично значущих) ознак, визначення кримінально-правової норми, що підлягає застосуванню, і встановлення відповідності ознак вчиненого діяння конкретному складу злочину, передбаченому Кримінальним кодексом, за відсутності фактів, що виключають злочинність діяння, з огляду на дійсність факту вчинення особою (суб'єктом злочину) суспільно небезпечного діяння, тобто конкретного акту її поведінки (вчинку) у формі дії чи бездіяльності та відповідності ознак цього діяння ознакам складу злочину, передбаченого відповідною статтею Особливої частини того ж Кодексу, кваліфікує дії ОСОБА_4 за ч. 3 ст.185 КК України, оскільки він вчинив таємне викрадення чужого майна (крадіжка), вчиненого повторно, поєднаного з проникненням в інше приміщення.
Кваліфікація окремо кожного діяння за кожним з проваджень є недоречною та надмірною у ракурсі наведених норм у ППВСУ та наведеної позиції ВС.
Підстав, у відповідності до ч. 3 ст. 337 КПК України, для виходу за межі висунутого обвинувачення, чи його зміни, суд не вбачає, оскільки в ході судового розгляду обставин, які б перешкоджали ухваленню справедливого судового рішення та захисту прав людини і її основоположних свобод не встановлено.
При ухваленні вироку відносно обвинуваченого ОСОБА_4 суд вважає за необхідне відповідно до положень ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" застосувати як джерело права Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини.
Так, у рішеннях "Коробов проти України" від 21 жовтня 2011 року, "Ірландія проти Сполученого Королівства" від 18 січня 1978 року Європейський суд з прав людини зазначає, що при оцінці доказів Суд, як правило, застосовує критерій доведення "поза розумним сумнівом". Проте така доведеність може випливати зі співіснування достатньо переконливих, чітких і узгоджених між собою висновків чи схожих неспростованих презумпцій факту.
Вирішуючи питання про обрання міри покарання обвинуваченому ОСОБА_4 суд, відповідно до ст. 65 КК України, враховує ступінь тяжкості вчиненого кримінального правопорушення, особу винного та обставини, що пом'якшують та обтяжують його покарання.
До обставин, які пом'якшують покарання, суд відносить те, що обвинувачений ОСОБА_4 вину визнав повністю, щиро розкаявся та активно сприяв розкриттю злочину, частково відшкодував завдану шкоду потерпілому.
Обставин, що обтяжують покарання обвинуваченого ОСОБА_4 , судом не встановлено.
Касаційний кримінальний суд у своїй постанові від 22.03.2018 року у справі №759/7784/15-к вказав, що розкаяння передбачає, окрім визнання особою факту вчинення злочину, ще й дійсне, відверте, а не уявне визнання своєї провини у вчиненому певному злочині, щирий жаль з приводу цього та осуд своєї поведінки, що насамперед повинно виражатися в намаганні особи відшкодувати завдані злочином збитки, бажанні виправити наслідки вчиненого.
Пленум Верховного Суду України в пункті 3 своєї постанови від 24.10.2003 року №7 "Про практику призначення судами кримінального покарання" зазначає, що визначаючи ступінь тяжкості вчиненого злочину, суди повинні виходити з класифікації злочинів (ст. 12 КК), а також із особливостей конкретного злочину й обставин його вчинення (форма вини, мотив і мета, спосіб, стадія вчинення, кількість епізодів злочинної діяльності, роль кожного зі співучасників, якщо злочин вчинено групою осіб, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали, тощо).
Тому, вирішуючи питання про призначення покарання обвинуваченому, суд виходить з того, що вчинені обвинуваченим кримінальні правопорушення є злочинами проти власності та у відповідності до ст. 12 КК України відносяться до тяжких злочинів.
При призначенні покарання суд також враховує і думку потерпілого ОСОБА_5 , який в поданій суду заяві, вказав, що будь-яких претензій майнового характеру до обвинуваченого ОСОБА_4 не має, просить суд суворо обвинуваченого не карати, призначити йому покарання не пов'язане з реальним позбавленням волі.
Отже, факт щирого каяття обвинуваченого ОСОБА_4 у вчиненні злочинів, передбачених ч. 3 ст. 185 КК України в повному обсязі знайшов своє відображення в ході судового розгляду.
Слід зазначити, що як передбачає ст. 50 КК України, покарання має на меті не тільки кару, а й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових кримінальних правопорушень як засудженими, так і іншими особами та не має на меті завдати фізичних страждань або принизити людську гідність.
Також, призначаючи покарання, суд враховує, що обвинувачений ОСОБА_4 на обліку у лікаря-психіатра та лікаря-нарколога не перебуває, раніше несудимий, за місцем проживання характеризується задовільно, спосіб життя, а саме офіційно не працює, неодружений; позицію сторони обвинувачення щодо необхідної міри покарання; відношення обвинуваченого до вчиненого, а саме наявність у нього розуміння неприйнятності вчинених ним дій у цивілізованому суспільстві; ступінь тяжкості вчинених кримінальних правопорушень (злочинів), а саме: його класифікацію за ст. 12 КК України, особливості й обставини вчинення: форму вини, мотив і мету, спосіб, стадію вчинення, характер і ступінь тяжкості наслідків, що настали; його поведінку під час та після вчинення злочинних дій та вважає за необхідне призначити покарання у межах санкції ч. 3 ст. 185 КК України, у виді позбавлення волі, оскільки суд переконаний, що відповідно до вимог ч. 2 ст. 65 КК України, дана міра покарання є достатньою для виправлення обвинуваченого та попередження нових злочинів (кримінальних правопорушень) та рахує за можливе застосувати ст. 75 КК України, звільнити його від відбування покарання з випробуванням, з встановленням іспитового строку та обов'язків, передбачених ч. 1 ст. 76 КК України.
Враховуючи викладене, суд вважає призначене покарання обвинуваченому ОСОБА_4 у виді позбавлення волі зі звільненням його від відбування покарання з випробуванням пропорційним вчинених злочинів та таким, що перебуває у справедливому співвідношенні із тяжкістю та обставинами скоєного і особою винного.
Цивільний позов у кримінальному проваджені не заявлявся.
Процесуальні витрати у кримінальному проваджені відсутні.
Питання про речові докази суд вирішує відповідно до вимог ст. 100 КПК України
Керуючись ст.ст. 349, 373, 374, 395 КПК України, суд -
ОСОБА_4 визнати винним у вчиненні кримінального правопорушення, передбаченого ч. 3 ст. 185 КК України, призначивши покарання у виді позбавлення волі на строк 3 (три) роки.
На підставі ст. 75 КК України ОСОБА_4 від відбування покарання звільнити з випробуванням з іспитовим строком 1 (один) рік з покладенням відповідно до ч. 1 ст. 76 КК України обов'язків: періодично з'являтися для реєстрації до уповноваженого органу з питань пробації; повідомляти уповноважений орган з питань пробації про зміну місця проживання, роботи або навчання.
Іспитовий строк ОСОБА_4 обчислювати з моменту проголошення вироку.
Речові докази:
- чавунну плиту, яка передана на відповідальне зберігання законному володільцю ОСОБА_5 - повернути ОСОБА_5 .
Вирок може бути оскаржений до Рівненського апеляційного суду через Дубровицький районний суд протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Обвинуваченому та прокурору копію вироку вручити негайно після його проголошення.
Учасники судового провадження мають право отримати в суді копію вироку.
Суддя: підпис.
З оригіналом згідно.
Голова Дубровицького
районного суду: ОСОБА_1