Справа № 560/7250/20
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Дембіцький П.Д.
Суддя-доповідач - Шидловський В.Б.
16 вересня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Шидловського В.Б.
суддів: Боровицького О. А. Матохнюка Д.Б. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Хмельницького окружного адміністративного суду на рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Хмельницького окружного адміністративного суду, треті особи ГУ Державної казначейської служби України у Хмельницькій області, Державна судова адміністрація України про визнання дій протиправними та зобов'язання вчинити дії,
В поданому до суду адміністративному позові ОСОБА_1 (далі - позивач), просив суд:
- визнати протиправною невиплату Хмельницьким окружним адміністративним судом суддівської винагороди у зв'язку з застосуванням обмеження відповідно до ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік” у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 рік.
- стягнути з Хмельницького окружного адміністративного суду невиплачену в період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 рік судді Хмельницького окружного адміністративного суду ОСОБА_1 у зв'язку з застосуванням обмеження відповідно до ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік” суддівську винагороду в розмірі 110366,38 грн. із врахуванням податків та зборів.
- допустити до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Рішенням Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2021 року визнано протиправною невиплату Хмельницьким окружним адміністративним судом суддівської винагороди у зв'язку з застосуванням обмеження відповідно до ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік” у період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 рік.
Стягнуто з Хмельницького окружного адміністративного суду невиплачену в період з 18.04.2020 року по 28.08.2020 рік судді Хмельницького окружного адміністративного суду Тарновецькому Івану Ігоровичу у зв'язку із застосуванням обмеження відповідно до ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет на 2020 рік” суддівську винагороду в розмірі 110366,38 грн., із врахуванням податків та зборів.
Допущено до негайного виконання рішення суду в частині стягнення суддівської винагороди за один місяць.
Не погодившись з рішенням відповідач звернувся з апеляційною скаргою, в якій посилаючись на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просив скасувати рішення суду першої інстанції та відмовити в задоволенні позову в повному обсязі.
Суд, заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги, розглядаючи апеляційну скаргу в межах викладених доводів, зазначає наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Указом Президента України “Про призначення суддів” від 09.10.2009 № 814/2009 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Хмельницького окружного адміністративного суду строком на п'ять років. (а. с. 11).
На підставі вказаного указу, наказом голови Хмельницького окружного адміністративного суду позивач зарахований до штату Хмельницького окружного адміністративного суду на посаду судді, у межах п'ятирічного строку з 03.11.2009 р. (а.с. 12).
Указом Президента України “Про призначення суддів” від 02.11.2017 № 350/2017 ОСОБА_1 призначений на посаду судді Хмельницького окружного адміністративного суду безстроково. (а. с. 13-15).
Наказом голови Хмельницького окружного адміністративного суду наказано вважати повноваження Тарновецького Івана Ігоровича, судді Хмельницького окружного адміністративного суду, продовженими з 03.11.2017 року, у зв'язку з призначенням суддею Хмельницького окружного адміністративного суду безстроково. (а. с. 16).
З матеріалів справи видно, що у період із 18 квітня 2020 по серпень 2020 року відповідач нараховував та виплачував позивачу суддівську винагороду відповідно до ст. 29 Закону України “Про Державний бюджет України” із застосуванням обмеження у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року, з урахуванням виплат за дні щорічної основної відпустки, що підтверджується Довідками про нараховану та виплачену суддівську винагороду квітень - серпень 2020року .
Загальна сума обмежень суддівської винагороди у зазначений період із врахуванням суми податків і зборів, відповідно до Довідок відповідача за період з квітня по серпень 2020 року складає 110366,38 грн., що не заперечується сторонами та підтверджується, зокрема Довідкою Хмельницького окружного адміністративного суду від 04.06.2021 року №35987/21, Довідкою від 19.10.2021 року № 154/20/04-12. (а.с. 10, 101-102).
Крім того з урахуванням письмових доказів наданих відповідачем, які надійшли на адресу Чернівецького окружного адміністративного суду 07.06.2021 року видно, що 09.01.2020 року Державною судовою адміністрацією України затверджено кошторис на 2020 рік Хмельницького окружного адміністративного суду.
09.01.2020 року Державною судовою адміністрацією України затверджено план асигнувань загального фонду бюджету Хмельницького окружного адміністративного суду на 2020 рік.
09.01.2020 року Державною судовою адміністрацією України затверджено план спеціального фонду бюджету Хмельницького окружного адміністративного суду на 2020 рік.
Судом встановлено, що протягом 2020 року зменшення видатків ніж ті що зазначені в кошторисі Хмельницького окружного адміністративного суду на 2020 рік та плану асигнувань загального фонду бюджету Хмельницького окружного адміністративного суду на 2020 рік не відбувалось.
Не погоджуючись з діями відповідача щодо нарахування та виплати суддівської винагороди з застосуванням обмеження, позивач звернувся до суду з вказаним позовом.
Суд першої інстанції, задовольняючи позов, виходив з того, що відповідач зобов'язаний був при визначенні розміру суддівської винагороди ОСОБА_1 у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року діяти відповідно до Закону № 1402, а не статті 29 Закону № 294 (в редакції Закону № 553), не залежно від наявності рішення Конституційного Суду України від 28.08.2020 року, №10-р/2020.
Відповідно до частини другої статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Статтею 130 Конституції України визначено, що держава забезпечує фінансування та належні умови для функціонування судів і діяльності суддів. У Державному бюджеті України окремо визначаються видатки на утримання судів з урахуванням пропозицій Вищої ради правосуддя. Розмір винагороди судді встановлюється законом про судоустрій.
Частиною першою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що суддівська винагорода регулюється цим Законом та не може визначатися іншими нормативно-правовими актами, що повністю узгоджується з приписами ч.2 ст.130 Конституції України.
Зазначені конституційні запобіжники мають на меті унеможливлення свавільного встановлення або зміни законодавцем розміру винагороди судді, використовуючи свої повноваження як інструмент впливу на судову владу через інші законодавчі акти.
Відповідно до частини другої статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суддівська винагорода виплачується судді з дня зарахування його до штату відповідного суду, якщо інше не встановлено цим Законом.
Згідно з частиною дев'ятою статті 135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» визначено, що обсяги видатків на забезпечення виплати суддівської винагороди здійснюються за окремим кодом економічної класифікації видатків.
Отже, з огляду на приписи частини другої статті 130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» розмір суддівської винагороди, зокрема і граничний розмір останньої можуть визначатись виключно Законом України "Про судоустрій і статус суддів".
12 березня 2020 року набрала чинності постанова Кабінету Міністрів України від 11 березня 2020 року № 211 «Про запобігання поширенню на території України коронавірусу COVID-19», якою з 12 березня 2020 року на всій території України установлено карантин, кінцева дата якого з урахуванням внесених до вказаної Постанови змін неодноразово змінювалася, збільшуючи строк дії карантину.
18 квітня 2020 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» від 13 квітня 2020 року № 553-IX, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29, в якій визначено, що у квітні 2020 року та на період до завершення місяця, в якому відміняється карантин, установлений Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню на території України гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, заробітна плата, грошове забезпечення працівників, службових і посадових осіб бюджетних установ (включаючи органи державної влади та інші державні органи, органи місцевого самоврядування) нараховуються у розмірі, що не перевищує 10 розмірів мінімальної заробітної плати, встановленої на 1 січня 2020 року. При цьому у зазначеному максимальному розмірі не враховуються суми допомоги по тимчасовій непрацездатності, допомоги для оздоровлення, матеріальної допомоги для вирішення соціально-побутових питань та оплата щорічної відпустки.
Зазначене обмеження не застосовується при нарахуванні заробітної плати, грошового забезпечення особам із числа осіб, зазначених у частині першій цієї статті, які безпосередньо задіяні у заходах, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню, локалізацію та ліквідацію спалахів, епідемій та пандемій гострої респіраторної хвороби COVID-19, спричиненої коронавірусом SARS-CoV-2, та які беруть участь у здійсненні заходів із забезпечення національної безпеки і оборони, у тому числі в операції Об'єднаних сил (ООС). Перелік відповідних посад встановлюється Кабінетом Міністрів України.
Обмеження, встановлене у частині першій цієї статті, застосовується також при нарахуванні заробітної плати, суддівської винагороди, грошового забезпечення відповідно народним депутатам України, суддям, суддям Конституційного Суду України, членам Вищої ради правосуддя, членам Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, прокурорам, працівникам, службовим і посадовим особам Національного банку України, а також іншим службовим і посадовим особам, працівникам, оплата праці яких регулюється спеціальними законами
При вирішенні спору суд застосовує правовий акт, який має вищу юридичну силу, тобто в спірних правовідносинах приписи частини другої статті 130 Конституції України.
Отже, Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» не є Законом про судоустрій, виключно яким, відповідно до ч.2 ст.130 Конституції України, може встановлюватись розмір винагороди судді, а тому у відповідача були відсутні правові підстави для застосування його положень при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди, яка, як одна із складових гарантій незалежності суддів, не може бути змінена чи врегульована іншим законом, ніж змінами до Закону України «Про судоустрій і статус суддів».
За таких обставин, набрання 18 квітня 2020 року чинності Законом № 553, яким Закон України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» доповнено статтею 29 зазначеного вище змісту, не змінило правове регулювання правовідносин з нарахування та виплати суддівської винагороди, а тому у відповідача були відсутні законні підстави для прийняття спірного наказу та обмеження розміру суддівської винагороди.
Натомість, відповідач всупереч приписам ч.2 ст.130 Конституції України та ч.1 ст.135 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» застосував до спірних правовідносин положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік», якими ці відносини, як зазначалось вище, не регулюються, внаслідок чого безпідставно видав наказ про обмеження розміру суддівської винагороди позивача та в період з 18 квітня по 27 серпня 2020 року виплачував останньому зазначену винагороду в обмеженому розмірі. При цьому, жодних норм стосовно можливості обмеження розміру винагороди судді законодавство не містить.
Крім того, суд враховує, що рішенням Конституційного Суду України від 28 серпня 2020 року № 10-/2020 у справі № 1-14/2020 (230/20) визнано такими, що не відповідають Конституції України (є неконституційними), положення:
- частин першої, третьої статті 29 Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 14 листопада 2019 року № 294-ІХ зі змінами;
- абзацу дев'ятого пункту 2 розділу ІІ «Прикінцеві положення» Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про Державний бюджет України на 2020 рік" від 13 квітня 2020 року № 553-ІХ.
Оскільки, як зазначалось вище, відповідачем положення статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» щодо обмеження суддівської винагороди протиправно застосовані всупереч імперативним приписам частини другої статті 130 Конституції України, то визнання цієї статті неконституційною правового значення для вирішення спору не має, а тому безпідставними є і доводи апелянта, що тільки з 28 серпня 2020 року зазначена стаття втратила чинність, а до цієї дати її застосування відповідачем було правомірним.
З огляду на вказане суд погоджує висновок суду першої інстанції, що при нарахуванні та виплаті суддівської винагороди відповідач мав керуватися виключно Законом України "Про судоустрій та статус суддів", при цьому застосування вимог статті 29 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» прямо суперечить статті 130 Конституції України.
При цьому суд вважає за необхідне зауважити, що відповідач, будучи розпорядником коштів нижчого рівня, відповідно до положень ч. 1 ст. 51 Бюджетного кодексу України зобов'язаний був здійснювати фактичні видатки на виплату суддівської винагороди позивачу відповідно до положень Закону № 1402-VIII, в межах бюджетних асигнувань, встановлених кошторисом, як то передбачає ст. 48 Бюджетного кодексу України.
Судом першої інстанції було проаналізовано зміст додатків до Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» (із врахуванням внесених змін), внаслідок чого встановлено, що розмір витрат на оплату праці в Хмельницькому окружному адміністративному суді, як по загальному, так і по спеціальному фондах, у зв'язку із прийняттям Закону України №553, не зменшувався. Доказів внесення змін до кошторису в частині оплати праці у зв'язку із таким обмеженням, відповідач суду не надав. Процедурно таке обмеження здійснювалось після нарахування судді всієї суми винагороди, шляхом застосування обмеження (тобто нарахування відбувалось у повному обсязі).
У зв'язку з цим, посилання апелянта на те, що кошти потрібно списувати з окремої бюджетної програми для забезпечення виконання судових рішень - КПКВ 0501150 «Виконання рішень судів на користь суддів» колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані кошти надходили до Хмельницького окружного адміністративного суду та мали цільове призначення саме для виплати суддівської винагороди.
Щодо доводів апелянта, що він є розпорядником бюджетних коштів нижчого рівня та не має правових підстав для нарахування та виплати суддівської винагороди поза межами видатків державного бюджету, суд зазначає, що необхідність виконання відповідачем, як розпорядником бюджетних коштів, вимог чинного законодавства, не змінює правової природи таких дій, що за своєю суттю мають ознаки протиправності, оскільки останні порушують конституційні гарантії незалежності суддів.
У довідці виданій Хмельницьким окружним адміністративним судом від 19.10.2020 року, №154/20/04-12, відповідач визнав, що позивачу була нарахована суддівська винагорода відповідно до ст.135 Закону України "Про судоустрій та статус суддів", але була обмежена ним відповідно до статті 29 Закону України "Про державний бюджет на 2020 рік", і розмір невиплаченої ОСОБА_1 суддівської винагороди у зв'язку із таким обмеження склав 110336,38 грн.
У даному разі мало місце не недофінансування установи у зв'язку з введенням обмеження щодо розміру суддівської винагороди, а дії адміністрації суду, спрямовані на такі обмеження на виконання положень статті 29 Закону № 294 (в редакції Закону № 553).
Отже, колегія суддів погоджується з висновками суду першої інстанції, що саме відповідач порушив право позивача на отримання у період з 18.04.2020 року по 27.08.2020 року належного розміру суддівської винагороди, відповідно до Закону № 1402, а тому кошти мають бути стягнуті з нього, відповідно до процедури визначеної законами України.
Колегія суддів також враховує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів апелянта), сформовану у справі Серявін та інші проти України (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі Руїс Торіха проти Іспанії (RuizTorijav. Spain) № 303-A, пункт 29).
Також згідно з п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Відповідно до ч.2 ст.6 КАС України суд застосовує принцип верховенства права з урахуванням судової практики Європейського Суду з прав людини, а ст.17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини" передбачає, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію та практику Суду як джерело права.
Враховуючи викладене, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що вирішення питання щодо виплати суддівської винагороди судді є обов'язком відповідача і повинно вирішуватись у встановленому Законом порядку, оскільки є невід'ємним елементом гарантій незалежності суддів, які встановлені Конституцією України. Право позивача на отримання суддівської винагороди у належному та повному розмірі не може бути поставлено в залежність від неналежного виконання обов'язків державними органами в частині внесення змін до законодавчих актів чи то до формування бюджету.
Суд першої інстанції належним чином оцінив надані докази і на підставі встановленого, обґрунтовано задовольнив адміністративний позов.
Згідно ч.1 ст.316 КАС України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
На підставі викладеного, колегія суддів, погоджуючись з висновками суду першої інстанції, вважає, що суд дійшов вичерпних юридичних висновків щодо встановлення фактичних обставин справи і правильно застосував до спірних правовідносин сторін норми матеріального та процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Хмельницького окружного адміністративного суду залишити без задоволення, а рішення Чернівецького окружного адміністративного суду від 11 червня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку згідно зі ст.ст.328, 329 КАС України.
Головуючий Шидловський В.Б.
Судді Боровицький О. А. Матохнюк Д.Б.