Справа № 120/215/21-а
Головуючий суддя 1-ої інстанції - Слободонюк М.В.
Суддя-доповідач - Біла Л.М.
14 вересня 2021 року
м. Вінниця
Сьомий апеляційний адміністративний суд у складі колегії:
головуючого судді: Білої Л.М.
суддів: Курка О. П. Гонтарука В. М. ,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області на рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "ВІКІТАН" до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень,
В січні 2021 року Товариство з обмеженою відповідальністю "ВІКІТАН" звернулось до суду з позовом до Головного управління ДПС у Вінницькій області про визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень від 10.12.2020 року № 3067 та № 3066.
Рішенням Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 позов задоволено в повному обсязі.
Не погодившись із прийнятим судовим рішенням, відповідач подав апеляційну скаргу.
Обгрунтовуючи доводи апеляційної скарги, відповідач відзначив про порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що стало наслідком прийняття незаконного рішення.
Серед іншого, відповідач заперечуючи доводи позивача та висновки суду першої інстанції з приводу неправомірності наказу про проведення фактичної перевірки позивача, відзначив, що підставою перевірки слугувала не податкова інформація, наявна та/або отримано в установленому законодавством порядку про ймовірні порушення платника податку, а виключно реалізація функцій здійснення контролю, якою наділений податковий орган відповідно до приписів податкового законодавства. Тобто, фактична перевірка платника податку може проводитись незалежно від настання певних обставин, а як наслідок реалізації завдань, які законом покладені на податковий орган.
Окрім того, на переконання податкового органу, в даному випадку позивачем фактично здійснюється підміна понять "податкова інформація, наявна та/або тримана в установленому законодавством порядку" як підстава проведення перевірки та "інформаційно-аналітичне забезпечення" як спосіб здійснення податкового контролю в рамках здійснення контрольно-перевірочних заходів.
Щодо суті виявлених порушень, відповідач вказує, що за результатами проведення фактичної перевірки було встановлено факт реалізації та зберігання позивачем пального без реєстрації рівнемірів-лічильників рівня пального введених в експлуатацію резервуарів в кількості двох одиниць та використання газорозподільної колонки (витратомір-лічильник) для відпуску пального споживачам в кількості одна одиниці без реєстрації їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів лічильників та рівнемірів лічильників рівня пального у введеному в експлуатацію резервуарі, що є порушенням пп 230.1.2 і пп 230.1.3 п. 230.1 статті 230 ПК України, у зв'язку з чим до позивача і були застосовані штрафні санкції згідно податкових повідомлень-рішень від 10.12.2020р. № 3066 та № 3067. З огляду на це відповідач вважає, що правові підстави для задоволення позовних вимог відсутні.
Позивачем подано до апеляційного суду відзив на апеляційну скаргу податкового органу, в якому апелянт наголошує на відсутності факту порушення ТОВ "Вікітан" вимог п.п. 230.1.3. п. 230.1. ст. 230 ПК України, та, відповідно, на неправомірності застосування відповідачем штрафних санкцій за вказане порушення, що також підтверджено судом першої інстанції в оскаржуваному судовому рішенні. Так, посилаючись на численну практику Верховного Суду у подібних правовідносинах, позивач акцентує увагу на порушенні податковим органом вимог законодавства щодо проведення перевірки платника податку, що зумовлює протиправність прийнятих за результатами такої перевірки податкових повідомлень - рішень.
Також, судом надано оцінку питанню проведення судового засідання у даній справі за участю сторін.
Так, проаналізувавши апеляційну скаргу, зміст оскаржуваного рішення, наявні у матеріалах справи докази, якими сторони обґрунтовують свої вимоги та заперечення та, зважаючи на характер спірних правовідносин, колегія суддів не встановила необхідності проводити розгляд справи у судовому засіданні за участі сторін.
Розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та доводи апеляційної скарги, колегія суддів вважає, що остання задоволенню не підлягає, з огляду на наступне.
Як встановлено судовим розглядом та підтверджено матеріалами справи, 18.11.2020 року заступник начальника ГУ ДПС у Вінницькій області В.Кузьменчук, з метою проведення перевірки з питань дотримання вимог ПК України та Законів України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального", "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", постанов Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 № 854 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями", від 30.10.2008 № 957 "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв", Постанови Правління НБУ України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України", та інших нормативно-правових актів, які регулюють виробництво, зберігання та обіг спирту етилового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального в Україні, керуючись статтями 20, 61, 62 на підставі підпункту 75.1.3 пункту 75.1 статті 75, підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 та на виконання вимог пункту 82.3 статті 82 ПК України, видала наказ № 4129к "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "ВІКІТАН"", яким наказано провести фактичну перевірку позивача за адресою місця здійснення господарської діяльності: Вінницька область, Тульчинський район, с. Нестерварка, вул. Леонтовича, 78г, АГЗП, з 19 листопада 2020 року, терміном 10 діб, за період з 01.04.2020 року.
18.11.2020 року на підставі зазначеного наказу посадовим особам ГУ ДПС у Вінницькій області Бурдейному О.В. та ОСОБА_1 видано направлення на перевірку за № 2822 та № 2824.
19.11.2020 року вказаними посадовими особами проведено фактичну перевірку позивача за місцем здійснення господарської діяльності, за результатами якої складено акт фактичної перевірки від 19.11.2020 року № 3215/02-32-09-04/ НОМЕР_1 .
У висновках цього акту зазначено про порушення позивачем вимог п.п 230.1.2 і п.п 230.1.3 п. 230.1 статті 230 Податкового кодексу України. Зокрема, виявлені порушення, на думку контролюючого органу, полягають у тому, що позивачем здійснюється реалізація та зберігання пального без реєстрації рівнемірів-лічильників рівня пального введених в експлуатацію резервуарів в кількості двох одиниць та використання газорозподільної колонки (витратомір-лічильник) для відпуску пального споживачам в кількості одна одиниці без реєстрації їх в Єдиному державному реєстрі витратомірів лічильників та рівнемірів лічильників рівня пального у введеному в експлуатацію резервуарі.
На підставі вказаного акту фактичної перевірки 10.12.2020 року ГУ ДПС у Вінницькій області прийняті податкові повідомлення-рішення форми "ПС" за № 3066 про застосування до ТОВ "ВІКІТАН" штрафу в розмірі 40000,00 грн. (2 х 20000 грн.) та № 3067 про застосування до ТОВ "ВІКІТАН" штрафу в розмірі 20000,00 грн. (1 х 20000 грн.) на підставі пп. 54.3.3 п. 54.3 ст. 54 та п. 128-1.1 та 128-1-3 ст. 128-1 ПК України.
Вважаючи, що вказані податкові повідомлення-рішення прийняті контролюючим органом на підставі незаконно проведеної перевірки, а тому не погоджуючись із правомірністю вказаних дій та рішень відповідача, позивач звернувся до суду з даним адміністративним позовом.
Надаючи оцінку спірним правовідносинам та задовольняючи позов, суд першої інстанції за результатами розгляду справи погодився з доводами позивача про те, що допущені контролюючим органом порушення вимог закону щодо призначення та проведення фактичної перевірки ТОВ "ВІКІТАН" призводять до відсутності правових наслідків такої, у зв'язку із чим оспорюванні податкові повідомлення-рішення ГУ ДПС у Вінницькій області від 10.12.2020 року за №№ 3067 та 3066 слід визнати протиправними і такими, що підлягають скасуванню.
Суд апеляційної інстанції, надаючи оцінку висновкам суду першої інстанції та доводам апеляційної скарги, відзначає наступне.
Відповідно до приписів ПК України контролюючі органи мають право проводити відповідно до законодавства перевірки і звірки платників податків (крім Національного банку України), у тому числі після проведення процедур митного контролю та/або митного оформлення (пп. 20.1.4 п. 20.1 ст. 20 ПК України).
Приписи пп. 75.1.3 п. 75.1 ст. 75 ПК України передбачено, що фактичною вважається перевірка, що здійснюється за місцем фактичного провадження платником податків діяльності, розташування господарських або інших об'єктів права власності такого платника. Така перевірка здійснюється контролюючим органом щодо дотримання норм законодавства з питань регулювання обігу готівки, порядку здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій, свідоцтв, у тому числі про виробництво та обіг підакцизних товарів, дотримання роботодавцем законодавства щодо укладення трудового договору, оформлення трудових відносин з працівниками (найманими особами).
Згідно з нормами ст. 80 ПК України фактична перевірка здійснюється без попередження платника податку (особи).
Підстави для проведення фактичної перевірки визначені в п.80.2 ст.80 ПК України.
Так, відповідно до пп. 80.2.2, 80.2.5 п.80.2 ст. 80 ПК фактична перевірка здійснюється у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації від державних органів або органів місцевого самоврядування, яка свідчить про можливі порушення платником податків законодавства, контроль за яким покладено на контролюючі органи, зокрема, щодо здійснення платниками податків розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності патентів, ліцензій та інших документів, контроль за наявністю яких покладено на контролюючі органи, виробництва та обігу підакцизних товарів, у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального.
Згідно з п.80.2 ст.80 ПК України фактична перевірка може проводитися на підставі рішення керівника (його заступника або уповноваженої особи) контролюючого органу, оформленого наказом, копія якого вручається платнику податків або його уповноваженому представнику, або особам, які фактично проводять розрахункові операції під розписку до початку проведення такої перевірки, та за наявності хоча б однієї з підстав передбачених цим пунктом.
Відповідно до абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України посадові особи контролюючого органу мають право приступити до проведення документальної виїзної перевірки, фактичної перевірки за наявності підстав для їх проведення, визначених цим Кодексом, та за умови пред'явлення або надіслання у випадках, визначених цим Кодексом, зокрема, - копії наказу про проведення перевірки, в якому зазначаються, зокрема, підстави для проведення перевірки, визначені цим Кодексом.
З аналізу наведених норм вбачається, що необхідною підставою для прийняття наказу на проведення такої перевірки є фактична наявність та/або фактичне отримання контролюючим органом вказаної у цих нормах ПК України інформації.
При цьому, на думку колегії суддів, оцінка правомірності наказу про проведення фактичної перевірки повинна надаватися з урахуванням достатності змісту наказу для висновків про фактичну підставу проведення відповідної перевірки.
Колегія суддів звертає увагу на те, що під поняттям «підстава» розуміється не нумераційне позначення підпункту ст.80 ПК України, а обставини, які в цих підпунктах розкриваються та мають об'єктивно існувати. Іншими словами під «підставою» у п.80.2 ст.80, абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України необхідно розуміти не порядковий номер підпункту пункту статті, а безпосередню інформацію, відомості та інші обставини.
Як вбачається із змісту наказу Головного управління ДПС у Вінницькій області № 4129к від 18.11.2020 "Про проведення фактичної перевірки ТОВ "Вікітан", останній містить кілька окремих та самостійних підстав для проведення фактичної перевірки позивача та звичайний перелік посилання на норми, що регулюють питання призначення перевірки - пп.80.2.2, 80.2.5 п.80.2 ст.80 ПК України.
У наказі відсутні будь-які посилання на конкретні (фактичні) підстави призначення перевірки, крім посилання на норми, що їх регулюють, у наказі не відображено в рамках яких заходів контролюючого органу встановлено невідповідність діяльності Товариства вимогам чинного законодавства, на підставі яких відомостей або документів (дата, номер, підпис уповноваженої особи) були встановлені факти сумнівності, сумнівність яких саме операцій (дата операції, характер та наслідки такої операції та інші докази вчинення таких операцій, показання свідків, працівників) була встановлена податковим органом.
У зв'язку з цим, з оскаржуваного наказу неможливо ідентифікувати передбачену ПК України підставу для призначення фактичної перевірки позивача та чи дійсно в наявності була така інформація у розпорядженні контролюючого органу на час прийняття спірного наказу, і чи саме ця інформація слугувала такою підставою.
Аналогічна правова позиція викладена Верховним Судом у постанові від 18 травня 2018 року у справі № 813/3977/16, від 18 грудня 2018 року у справі №820/4895/18, від 05 березня 2019 року у справі №820/4893/18 та від 27 березня 2019 року у справі №2040/8252/18, № 640/21536/19 від 08 вересня 2020 року і відповідно до вимог ч.5 ст.242 КАС України враховується судом при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин.
Колегія суддів зауважує, що перевірка є способом реалізації владних управлінських функцій податковим органом як суб'єктом владних повноважень, який зобов'язаний діяти тільки на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачений Конституцією України та законами України, тому недотримання підстав проведення фактичної перевірки, що стверджується відсутністю в оскаржуваному наказі, всупереч вимогам абз.3 п.81.1 ст.81 ПК України, посилання на конкретні фактичні підстави призначення такої перевірки свідчить про неправомірність прийняття наказу про її проведення.
Крім того, в наказі про призначення перевірки зазначено, що перевірка проводиться не лише з метою "здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального", на чому акцентує увагу суду відповідач, а з метою (далі дослівно) "проведення перевірки з питань дотримання вимог ПК України та Законів України "Про державне регулювання виробництва і обігу спирту етилового, коньячного і плодового, алкогольних напоїв. тютюнових виробів та пального", "Про застосування реєстраторів розрахункових операцій у сфері торгівлі, громадського харчування та послуг", постанов Кабінету Міністрів України від 30.07.1996 № 854 "Про затвердження Правил роздрібної торгівлі алкогольними напоями", від 30.10.2008 № 957 "Про встановлення розміру мінімальних оптово-відпускних і роздрібних цін на окремі види алкогольних напоїв", Постанови Правління НБУ України "Про затвердження Положення про ведення касових операцій у національній валюті в України", та інших нормативно-правових актів, які регулюють виробництво, зберігання та обіг спирту етилового, алкогольних напоїв, тютюнових виробів та пального в Україні".
Отже, як зміст наказу про проведення фактичної перевірки від 18.11.2020 № 4129к, так і зміст акту фактичної перевірки № 3215/02-32-09-04/ НОМЕР_1 від 19.11.2020 спростовують доводи відповідача про те, що перевірка позивача призначалася виключно для здійсненням функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. З названих документів чітко слідує, що перевірка ТОВ "ВІКІТАН" проводилася з багатьох інших питань, зокрема щодо правильності здійснення розрахункових операцій, ведення касових операцій, наявності ліцензій тощо.
Також судом першої інстанції обгрунтовано враховано, що за результатами проведеної фактичної перевірки позивача було притягнуто до відповідальності за порушення вимог пп. 230.1.2 та 230.1.3 п. 230 ст. 230 ПК України, яке, зокрема, полягало у необладнанні резервуара акцизного складу рівноміром-лічильником та витратоміром-лічильником.
Таким чином, додатково спростовуються твердження відповідача про правомірність проведення фактичної перевірки позивача без посилання у наказі на перевірку про наявну у контролюючого органу інформацію, що свідчить про можливе порушення платником податків вимог законодавства. Адже аналіз норми пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України, якою керувався відповідач для призначення перевірки позивача, дає змогу дійти висновку, що фактична перевірка платника податків з питань обладнання акцизних складів витратомірами-лічильниками та/або рівномірами-лічильниками може проводитися виключно у разі наявності та/або отримання контролюючим органом в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства з цього питання.
Зважаючи на викладене, беручи до уваги відсутність в наказі ГУ ДПС у Вінницькій області від 18.11.2020 № 4129к будь-якого посилання на отриману відповідачем в установленому порядку інформацію про факти, які б свідчили про можливі порушення позивачем законодавства, враховуючи, що наведені в наказі підстави проведення перевірки в ході розгляду справи не підтвердилися та не були доведені відповідачем як суб'єктом владних повноважень. Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, що призначення та проведення фактичної перевірки щодо позивача було здійснено незаконно.
При цьому, колегією суддів враховуються висновки, наведені у постанові Верховного Суду від 17.12.2020 у справі № 520/12028/18.
Зокрема, у цій постанові колегія суддів Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду зазначила, що відповідно до пункту 80.2 статті 80 ПК України фактична перевірка може проводитися за наявності хоча б однієї з підстав визначених пунктом 80.2 статті 80 ПК України, зокрема згідно з пп. 80.2.5 п. 80.2 ст. 80 ПК України у разі наявності та/або отримання в установленому законодавством порядку інформації про порушення вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального. Законодавством закріплена обов'язковість наявності у податкового органу та/або отримання ним в установленому законодавством порядку інформації про порушення платником податків (особою) вимог законодавства в частині виробництва, обліку, зберігання та транспортування спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів та цільового використання спирту платниками податків, а також здійснення функцій, визначених законодавством у сфері виробництва і обігу спирту, алкогольних напоїв та тютюнових виробів, пального у разі проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України. Тобто, для прийняття рішення контролюючого органу щодо проведення фактичної перевірки на підставі підпункту 80.2.5 пункту 80.2 статті 80 ПК України законодавцем чітко передбачено підставу для проведення податкового контролю.
Колегія суддів звертає увагу, що здійснення перевірки є необхідною передумовою для винесення податкових повідомлень-рішень у разі встановлення контролюючим органом порушень податкового та іншого законодавства, дотримання якого контролюється податковими органами. Тому за відсутності проведеної перевірки як юридичного факту у контролюючого органу відсутня компетенція на винесення податкового повідомлення-рішення.
Така компетенція не виникає в силу самого лише факту вчинення платником податків податкового правопорушення. Для визначення контролюючим органом грошових зобов'язань платникові податків шляхом прийняття податкового повідомлення-рішення в зв'язку допущеними таким платником порушеннями необхідно дотриматися певних умов, а саме - спочатку провести податкову перевірку.
Нормами Податкового кодексу України, з дотриманням балансу публічних і приватних інтересів, встановлені умови та порядок прийняття контролюючими органами рішень про проведення перевірок. Лише їх дотримання може бути належною підставою наказу про проведення перевірки. Невиконання цих вимог призводить до визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Таким чином, у випадку незаконності перевірки, прийнятий за її результатами акт індивідуальної дії підлягає визнанню протиправним та скасуванню.
Аналогічна правова позиція висловлена колегією суддів Судової палати в адміністративних справах Верховного Суду України у постановах від 16.02.2016 (справа № 826/12651/14), від 27.01.2015 (справа № 21-425а14) та у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17.03.2018 (справа № 1570/7146/12), від 24.10.2018 (справа № 808/1746/15) та від 04.02.2019 (справа № 807/242/14).
При цьому суд не повинен надавати оцінку правомірності оспорюваного рішення, оскільки порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.
Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 19.11.2019 у справі № 160/8859/18 та від 30.06.2019 у справі № 825/1747/17.
Отже, у разі недотримання вимог проведення податкової перевірки у контролюючого органу відсутні підстави на прийняття рішення за результатами виявлених порушень і порушення процедури проведення перевірки нівелюють її наслідки.
Крім цього, як встановив суд першої інстанції, при проведенні фактичної перевірки позивача контролюючим органом були пред'явленні направлення на перевірку та наказ про проведення перевірки оператору АГЗП ОСОБА_2 , який відмовився від підпису та отримання будь-яких матеріалів перевірки, та не був уповноважений на представлення інтересів позивача.
З наданих позивачем доказів суд встановив, що згідно з цивільно-правовим договором від 30.10.2020 року, укладеним між ТОВ «ВІКІТАН» та ОСОБА_2 , останній виконує роботи, які пов'язані виключно із заправкою автомобілів на АГЗП.
Натомість відповідач, як суб'єкт владних повноважень, наведених аргументів позивача не спростував та під час розгляду справи не надав суду належних і допустимих доказів на підтвердження тієї обставини, що в день проведення перевірки ОСОБА_2 фактично проводив розрахункові операції та вважався тією посадовою (службовою) особою платника податків в розумінні вимог статті 81 ПК України, в присутності якої можливе проведення фактичної перевірки.
Суд апеляційної інстанції зауважує, що якщо особа, якій пред'являлись направлення на перевірку та наказ про проведення перевірки, відмовилась від допуску посадових осіб відповідача до проведення перевірки, це взагалі виключає можливість проведення перевірки та складання за її результатами відповідного акту.
Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що фактична перевірка, яка була проведена 19.11.2020 року відносно ТОВ «ВІКІТАН» здійснювалась відповідачем без участі уповноваженого представника ТОВ «ВІКІТАН» або особи, яка фактично проводила розрахункові операції, що свідчить про порушення норм податкового законодавства, яке гарантує право особи бути присутньою при проведенні фактичної перевірки.
За встановлених обставин, колегія суддів погоджується з позицією суду першої інстанції стосовно того, що недотримання відповідачем вимог ст.ст. 80, 81 Податкового кодексу України, які визначають порядок фактичної перевірки, є самостійним наслідком визнання перевірки незаконною та відсутності правових наслідків такої.
Такі висновки суду першої інстанції узгоджуються з висновками Верховного Суду, викладеними в постанові від 30 січня 2018 року у справі №821/1957/16.
При цьому, висновок суду першої інстанції про необхідність визнання протиправними та скасування податкових повідомлень-рішень ГУ ДПС у Вінницькій області від 10.12.2020 року за №№ 3067 та 3066, є вірним наслідок встановлених в межах даної справи обставин.
Враховуючи зазначене, колегія суддів приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги не ґрунтуються на вимогах законодавства та не спростовують висновків суду першої інстанції, останні були ретельно перевірені та проаналізовані судом першої інстанції, їм була надана належна правова оцінка. Жодних нових аргументів, які б доводили порушення норм матеріального або процесуального права, у апеляційній скарзі не зазначено.
Посилання апелянта на правові висновки, викладені Верховним Судом, колегія суддів не бере до уваги, оскільки обставини у наведених апелянтом судових справах, не є аналогічним обставинам справи, що розглядається.
Як зазначено у пункті 58 рішення Європейського суду з прав людини по справі "Серявін та інші проти України", суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішенні судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення.
Пунктом 41 Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів зазначено, що обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
На підставі викладеного, судова колегія вважає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права і прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позовних вимог, а доводи апеляційної скарги не спростовують висновків суду першої інстанції.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.315, 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 243, 250, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 329 КАС України, суд
апеляційну скаргу Головного управління ДПС у Вінницькій області залишити без задоволення, а рішення Вінницького окружного адміністративного суду від 13 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили в порядку та в строки, передбачені ст. 325 КАС України.
Головуючий Біла Л.М.
Судді Курко О. П. Гонтарук В. М.