Справа № 826/7011/16 Головуючий у І інстанції - Скочок Т.О.
Суддя-доповідач - Губська Л.В.
15 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
Головуючого судді: Губської Л.В.,
суддів: Епель О.В., Карпушової О.В.,
за участю секретаря Кондраток А.В.,
розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Кабінету Міністрів України, Міністерства соціальної політики України, третя особа : Уповноважений Верховної Ради України з прав людини, про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням,-
ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом,в якому просила визнати нечинною постанову Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1181 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України у частині внесення змін до постанови Кабінету Міністрів України» від 22.02.2006 № 189 «Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме» з 25 грудня 2015 року та стягнути кошти на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням.
Позовні вимоги обґрунтовані тим, що наведені зміни позбавляють дітей, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, гарантованого їм державою права на отримання тимчасової допомоги у розмірі не меншому від встановленого Сімейним кодексом України мінімуму - 30% прожиткового мінімуму. У частині стягнення матеріальної шкоди зазначає на неотримання суми матеріальної допомоги у період чинності оскаржуваної постанови.
Постановою Окружного адміністративного суду міста Києва від 01 березня 2017 року, залишеною без змін ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 20 червня 2017 року, адміністративний позов задоволено частково, внаслідок чого визнано нечинною Постанову Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 № 1181 «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» в частині внесення змін до Постанови Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 №189 «Про затвердження Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме» з моменту набрання судовим рішенням законної сили. В іншій частині у задоволені адміністративного позову відмовлено.
Разом з тим, постановою Верховного Суду від 03 березня2020 року рішення судів попередніх інстанцій скасовано в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, та направлено справу на новий розгляд до Окружного адміністративного суду м. Києва.
Скасовуючи рішення в цій частині, Верховний суд виходив з того, що під час розгляду справи суди не врахували, що у цій справі позивач у частині позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди звернувся до неналежного відповідача,чим допустили порушення норм процесуального законодавства.
При новому розгляді рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року у задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 в частині стягнення коштів на відшкодування шкоди, завданої незаконним рішенням, відмовлено.
При цьому суд першої інстанції виходив з того, що враховуючи характер заявленого спору, підставою для невиплати позивачу тимчасової допомоги слугувала відмова Управління праці і соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації, яка, при цьому, не є предметом оскарження, а тому обраний позивачем спосіб захисту порушеного права шляхом стягнення коштів на відшкодування майнової шкоди та обґрунтовування позовних вимог у спосіб, притаманний спорам про відшкодування шкоди з наведенням відповідного нормативного регулювання, не змінює суті спірних правовідносин, що виникли між сторонами в цій справі, і підстави їх виникнення, а отже, не робить цей спір спором про відшкодування шкоди.
Не погоджуючись з судовим рішенням, позивач подала апеляційну скаргу, в якій, вказуючи на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, неповне з'ясування обставин, що мають значення для справи, невідповідність висновків суду обставинам справи, просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення про задоволення позовних вимог в цій частині.
Апеляційна скарга обґрунтована тим, що суд першої інстанції під час розгляду справи майже через півроку після прийняття справи до свого провадження залучив Міністерство соціальної політики України до участі у справі, чим порушив, на думку позивача, ч.5. ст. 353 КАС України. Апелянт зазначає, що нею доведено наявність усіх умов, необхідних для встановлення факту заподіяння матеріальної шкоди незаконним рішенням суб'єкта владних повноважень, зокрема: неправомірність поведінки особи, що підтверджується визнанням відповідної постанови нечинною, наявність шкоди, детальний розрахунок якої наведено у заяві з посиланням на неотримані суми соціальної допомоги за період чинності оскаржуваної постанови, причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, який виражається у тому, що неотримання суми соціальної допомоги за вказаний період було обумовлено саме чинністю оскаржуваної постанови Кабміну, вина заподіювача шкоди. Крім того, суд першої інстанції розглядав справу з 30.03.2020 по 29.04.2021, чим порушив основну засаду (принцип) адміністративного судочинства, як розумність строків розгляду справи.
Кабінетом Міністрів України подано відзив на апеляційну скаргу, в якому він просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін та зазначає про безпідставність доводів, викладених в апеляційній скарзі.
Належним чином повідомлені про дату, час і місце апеляційного розгляду сторони до суду не прибули, тому, відповідно до п.2 ч.1 ст.311 КАС України, справу розглянуто у письмовому провадженні.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши доповідь судді-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла до висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з огляду на наступне.
Так, судом першої інстанції установлено і підтверджується матеріалами справи, що Кабінетом Міністрів України прийнято Постанову «Про внесення змін до деяких постанов Кабінету Міністрів України» від 25.12.2015 №1181 (далі - Постанова №1181), яка набрала чинності 15.01.2016 і якою, серед іншого, внесено зміни до Порядку призначення та виплати тимчасової державної допомоги дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів, не мають можливості утримувати дитину або місце проживання їх невідоме, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 22.02.2006 №189 (далі - Порядок №189).
Приписами пп. 4 п. 4 Постанови №1181 зазначено про те, що абз. 1 п. 8 викладено у наступній редакції: « 8. Тимчасова допомога надається на дітей у розмірі, що дорівнює різниці між 50 відсотками прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку та середньомісячним сукупним доходом сім'ї в розрахунку на одну особу за попередні шість місяців».
На підставі ч. 8 ст. 181 Сімейного кодексу України (у редакції до 24.12.2015) та Порядку №189 (у редакції до 25.12.2015) позивач протягом останніх років одержувала на утримання своєї малолітньої дитини тимчасову державну допомогу дітям, батьки яких ухиляються від сплати аліментів.
У березні 2016 року позивач звернулась до Управління праці і соціального захисту населення Подільської районної в місті Києві державної адміністрації (далі - УПСЗН) із заявою про призначення тимчасової допомоги, подавши документи за переліком, згідно з п. 6 Порядку №189, проте, отримала відмову у призначенні такої допомоги.
Наведене стало підставою для звернення позивачки до суду з цим позовом.
Відповідно до ч.2 ст.2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Згідно з ч.ч.1,2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст. 78 цього Кодексу. В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Колегія суддів зазначає, що рішення переглядається в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про відшкодування матеріальної шкоди, завданої незаконним рішенням Кабінету Міністрів України.
Надаючи правову оцінку правомірності прийняття оскаржуваного судового рішення, у взаємозв'язку з нормами законодавства, що регулюють спірні правовідносини, в межах доводів та вимог апеляційної скарги, колегія суддів апеляційного суду виходить з наступного.
Відповідно до норми ст.56 Конституції України кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх службових повноважень.
Підстави відповідальності за завдану майнову шкоду визначає Цивільний кодекс України (далі - ЦК України).
Згідно з положеннями ч. 1 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.
Отже, для відшкодування матеріальної шкоди за правилами ст. 1166 ЦК України необхідно довести такі факти:
- неправомірність прийнятого рішення, вчиненої дії, допущеної бездіяльності суб'єкта владних повноважень;
- наявність шкоди, заподіяної особі, під якою слід розуміти втрату або пошкодження майна потерпілого та (або) позбавлення його особистого нематеріального права (життя, здоров'я тощо);
- причинний зв'язок між протиправною поведінкою та шкодою, заподіяною незаконним рішенням, дією або бездіяльністю суб'єкта владних повноважень, який виражається у тому, що шкода має виступати об'єктивним наслідком поведінки заподіювача шкоди;
- вина заподіювача шкоди, за виключенням випадків, коли у силу прямої вказівки закону обов'язок відшкодування завданої шкоди покладається на відповідальну особу незалежно від вини.
Наявність всіх вищезазначених умов є обов'язковим для прийняття судом рішення про відшкодування завданої шкоди.
Відповідно до частин 1, 2 статті 25 Бюджетного кодексу України (далі - БК) Казначейство України здійснює безспірне списання коштів державного бюджету та місцевих бюджетів на підставі рішення суду. Відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) у порядку, визначеному законом.
За змістом підпункту 2 пункту 9 розділу VI Прикінцеві та перехідні положення БК до законодавчого врегулювання безспірного списання коштів бюджету та відшкодування збитків, завданих бюджету, відшкодування відповідно до закону шкоди, завданої фізичній чи юридичній особі внаслідок незаконно прийнятих рішень, дій чи бездіяльності органів державної влади (органів влади Автономної Республіки Крим, органів місцевого самоврядування), а також їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень, здійснюється державою (Автономною Республікою Крим, органами місцевого самоврядування) за рахунок коштів державного бюджету (місцевих бюджетів) в межах бюджетних призначень за рішенням суду у розмірі, що не перевищує суми реальних збитків, у порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.
Стаття 22 ЦК України передбачає можливість відшкодування збитків особі у результаті порушення її цивільного права. Як визначено частиною другою означеної статті, збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв'язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода).
З аналізу викладеного вбачається, що поняття «збитки» включає в себе й упущену вигоду, під якою розуміються доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушено.
Позивач зазначає, що їй було зупинено виплату державної допомоги сім'ям з дітьми, внаслідок чого, заподіяно шкоду в сумі 5 168,10 грн.
При цьому, як вбачається з матеріалів справи, підставою для невиплати позивачці тимчасової допомоги слугувала відмова УПСЗН, проте, позивачка взагалі не оскаржує цю відмову, що виключає можливість для суду надати їй оцінку та встановити обставини, якими обумовлюється невиплата тимчасової допомоги у заявлений період, позаяк, з повідомлення про відмову у наданні вказаної державної допомоги позивачці не вбачається, що підставою для такої відмови була саме постанова КМУ №189.
Таким чином, враховуючи вищенаведене у сукупності, беручи до уваги при цьому кожен аргумент, викладений учасниками справи, рішення суду першої інстанції у цій справі є законним та обґрунтованим і не підлягає скасуванню, оскільки суд, всебічно перевіривши обставини справи, вирішив питання у відповідності з нормами матеріального права та при дотриманні норм процесуального права, судом повно і всебічно з'ясовані обставини в адміністративній справі, та колегія суддів не вбачає підстав для скасування оскарженого рішення суду.
Згідно з ч. 1 ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
У рішенні ЄСПЛ від 21.01.1999 р. по справі Гарсія Руїз проти Іспанії , Суд зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожний довід.
Згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень, обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення.
Згідно з практикою Європейського суду з прав людини, очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.
В даному випадку доводи апеляційної скарги зводяться виключно до непогодження з оцінкою обставин справи, наданою судом першої інстанції. Апеляційна скарга не містить інших обґрунтувань ніж ті, які були зазначені (наведені) у позовній заяві та з урахуванням яких суд першої інстанції вже надав оцінку встановленим обставинам справи.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 312, 315, 317, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, суд, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 29 квітня 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів шляхом подачі касаційної скарги до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: Л.В. Губська
Судді: О.В. Епель
О.В. Карпушова