Справа № 826/15846/18 Суддя (судді) першої інстанції: Чудак О.М.
16 вересня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
судді-доповідача Аліменка В.О.,
суддів Бєлової Л.В., Кучми А.Ю.
розглянувши у порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 р. у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Головного управління ДПС у м. Києві про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення-,-
У вересні 2018 року ОСОБА_1 звернулася до суду з адміністративним позовом, у якому просила визнати протиправним та скасування податкове повідомлення-рішення Головного управління ДФС у м. Києві (процесуальним правонаступником якого є Головне управління ДПС у м. Києві) від 03.04.2018 року № 31343-1305-2650.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року вказаний адміністративний позов було задоволено.
Не погоджуючись із вказаним судовим рішенням, Головне управління ДПС у м. Києві звернулося до суду із апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду від 26 лютого 2021 року та прийняти нову постанову про відмову в задоволенні позову. Свої вимоги обґрунтовує тим, що суд першої інстанції неправильно застосував норми матеріального права. Скаржник зазначає, що у ОСОБА_1 виник обов'язок зі сплати земельного податку за користування земельною ділянкою за адресою: АДРЕСА_1 з моменту набуття права власності на розташоване на ній нежитлове приміщення. Посилаючись на правову позицію Верховного Суду, викладену в постановах від 12 лютого 2019 року у справі № 804/5488/16, від 11 грудня 2018 року у справі № 804/5486/16, від 06 листопада 2020 року у справі № 826/10186/17, від 23 травня 2019 року у справі № 826/1430/16, відповідач наголошує на тому, що ОСОБА_1 є платником земельного податку незалежно від того, чи внесені відомості про неї як власника чи користувача земельної ділянки до Державного земельного кадастру.
Позивач подала відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначила, що суд першої інстанції не пов'язував виникнення обов'язку зі сплати земельного податку з моментом державної реєстрації права власності чи права користування земельною ділянкою. Також позивач зазначає, що у неї не виникло підстав для розробки технічної документації із землеустрою і технічної документації з оцінки землі, адже вона є власником лише частини нежитлового приміщення. Позивач наголошує, що джерелом даних про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки є витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель, однак відповідач такого документа не надав.
Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 311 КАС України справа розглядається в порядку письмового провадження за наявними у ній матеріалами.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи, доводи апеляційної скарги та відзиву на неї, колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року - без змін, виходячи з такого.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
У відповідності до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Судом першої інстанції встановлено, що ОСОБА_1 на праві приватної власності належить нежиле приміщення №63 площею 144 кв.м., яке знаходиться у нежитловому будинку торгового комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 » за адресою: АДРЕСА_1 , що підтверджується договором від 28.02.2002 №14, актом приймання-передачі приміщення від 01.09.2006.
03.04.2018 ГУ ДФС у м. Києві прийнято податкове повідомлення-рішення №31343-1305-2650, яким відповідно до підпункту 54.3.3 пункту 54.3 статті 54 та пункту 286.5 статті 286 ПК України визначено суми податкового зобов'язання ОСОБА_1 за платежем земельний податок з фізичних осіб у розмірі 92663,27 грн як користувачу замельної ділянки площею 144 кв.м., яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .
Не погоджуючись із вказаним рішення контролюючого органу, ОСОБА_1 звернулася до суду із адміністративним позовом про визнання його протиправним і скасування.
Приймаючи рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що з моменту набуття права власності на об'єкт нерухомого майна (нежитлове приміщення) обов'язок зі сплати податку за земельну ділянку, на якій розміщений такий об'єкт, покладається на особу, яка набула право власності на будинок, будівлю або споруду. Враховуючи, що ОСОБА_1 як власник нежилого приміщення № НОМЕР_1 площею 144 кв.м. у нежитловому будинку торгового комплексу « ІНФОРМАЦІЯ_1 », що знаходиться на земельній ділянці за адресою: АДРЕСА_1 є платником земельного податку за вказану земельну ділянку, пропорційно до її частки у загальній площі вказаного будинку з урахуванням прибудинкової території.
Водночас, на контролюючий орган покладено обов'язок по нарахуванню сум земельного податку на підставі відомостей з державного земельного кадастру, пропорційно тій частині площі будівлі, яка належить позивачу, з урахуванням прибудинкової території.
Як вбачається з матеріалів справи, та було встановлено судом першої інстанції, згідно даних публічної кадастрової карти, за адресою: АДРЕСА_1 , знаходиться земельна ділянка з кадастровим номером 8000000000:79:014:0020 загальною площею 6148,7 кв.м., яка перебуває у комунальній власності.
При цьому, на підставі договору дострокової оренди земельної ділянки від 06.09.2002, земельну ділянку за адресою: АДРЕСА_1 , з кадастровим номером 8000000000:79:014:0020 загальною площею 6148,7 кв.м., відповідно до рішення Київської міської ради від 03.07.2014 №23/23 передано у користування Товариству з обмеженою відповідальністю «Науково-виробнича фірма «Реле».
Таким чином, користувачем земельної ділянки за адресою: АДРЕСА_1 , є виключно ТОВ «Науково-виробнича фірма «Реле», а не позивач.
Крім того, судом першої інстанції було встановлено, що за адресою АДРЕСА_1 розташований нежитловий будинок загальною площею 54408,12 кв.м.
Суд першої інстанції вірно зазначив, що для правильного розрахунку суми податку відповідач повинен був керуватись вимогами п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України та визначити податкове зобов'язання позивача пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в її користуванні з урахуванням прибудинкової території. Натомість відповідачем не доведено того, що визначення площі земельної ділянки, яка є об'єктом оподаткування, проведено з урахуванням вимог п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України.
Також суд першої інстанції зауважив, що позбавлений можливості визначити належний розмір податкового зобов'язання позивача зі сплати земельного податку з огляду на відсутність даних щодо площі земельної ділянки, на якій розташоване, належне позивачу приміщення, а також даних щодо власників та площі належних їм приміщень, які розташовані на цій же земельній ділянці.
Колегія суддів погоджується із зазначеними висновками суду першої інстанції, оскільки вони знайшли своє підтвердження під час апеляційного розгляду справи.
Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов'язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.
Головне управління ДПС у м. Києві в апеляційній скарзі наводить доводи із посиланням на практику Верховного Суду виключно про те, що відсутність зареєстрованого права власності чи користування земельною ділянкою не звільняє власника розташованого на ній об'єкта нерухового майна від обов'язку сплачувати земельний податок.
Разом з тим, такі доводи контролюючого органу повністю узгоджуються із висновками суду першої інстанції, що викладені в рішенні суду від 26 лютого 2020 року.
Колегія суддів звертає увагу, що ОСОБА_1 є платником земельного податку саме як власник нежилого приміщення, розміщеного на земельній ділянці.
Натомість підставою для задоволення позовних вимог про визнання протиправним і скасування податкового повідомлення-рішення стало те, що відповідач не надав доказів врахування положень п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України при визначенні суми податкового зобов'язання.
Доводів та заперечень щодо вказаного висновку суду першої інстанції апеляційна скарга Головного управління ДПС у м. Києві не містить.
Підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, а саме - п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України, судом апеляційної інстанції також не встановлено.
Так, згідно з п. 269.1 ст. 269 Податкового кодексу України платниками податку є власники земельних ділянок, земельних часток (паїв) та землекористувачі.
Відповідно до п. 271.1 ст. 271 Податкового кодексу України базою оподаткування є: нормативна грошова оцінка земельних ділянок з урахуванням коефіцієнта індексації, визначеного відповідно до порядку, встановленого цим розділом; площа земельних ділянок, нормативну грошову оцінку яких не проведено.
За правилами ст. 285 Податкового кодексу України базовим податковим (звітним) періодом для плати за землю є календарний рік. Базовий податковий (звітний) рік починається 1 січня і закінчується 31 грудня того ж року (для новостворених підприємств та організацій, а також у зв'язку із набуттям права власності та/або користування на нові земельні ділянки може бути меншим 12 місяців).
Порядок обчислення плати за землю визначений у ст. 286 Податкового кодексу України.
Згідно з абз. 1 п. 286.5 ст. 286 Податкового кодексу України нарахування фізичним особам сум податку проводиться контролюючими органами (за місцем знаходження земельної ділянки), які надсилають (вручають) платникові за місцем його реєстрації до 1 липня поточного року податкове повідомлення-рішення про внесення податку за формою, встановленою у порядку, визначеному статтею 58 цього Кодексу.
У відповідності до п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України за земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у спільній власності кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується з урахуванням прибудинкової території кожному з таких осіб: у рівних частинах - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності кількох осіб, але не поділена в натурі, або одній з таких осіб-власників, визначеній за їх згодою, якщо інше не встановлено судом; пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній частковій власності; пропорційно належній частці кожної особи - якщо будівля перебуває у спільній сумісній власності і поділена в натурі.
За земельну ділянку, на якій розташована будівля, що перебуває у користуванні кількох юридичних або фізичних осіб, податок нараховується кожному з них пропорційно тій частині площі будівлі, що знаходиться в їх користуванні, з урахуванням прибудинкової території.
Земельна ділянка, на якій розташована будівля, перебуває у користуванні не лише позивача, а й інших осіб.
Також, матеріали справи не містять доказів, які б вказували на загальну площу будинку за адресою: АДРЕСА_1 , кількість власників та користувачів приміщень у такому будинку із зазначенням їх частки, а також площу земельної ділянки, на якій розміщена будівля.
Незважаючи на те, що саме вказана обставина стала підставою для задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , відповідач, звертаючись до суду з апеляційною скаргою, не навів заперечень проти вказаних висновків суду та не надав доказів належного врахування положень п. 286.6 ст. 286 Податкового кодексу України.
Враховуючи викладене колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про наявність підстав для задоволення адміністративного позову.
Доводи апеляційної скарги апелянта не спростовують висновки суду першої інстанції, викладені в оскаржуваному рішенні та не можуть бути підставою для його скасування.
З огляду на викладене колегія суддів дійшла висновку, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального права. У зв'язку з цим колегія суддів вважає необхідним апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року - без змін.
Керуючись ст.ст. 242, 308, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329 КАС України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Головного управління ДПС у м. Києві - залишити без задоволення.
Рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 лютого 2021 року - залишити без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття. Касаційна скарга на рішення суду апеляційної інстанції подається безпосередньо до Верховного Суду у порядку та строки, визначені ст.ст. 328-331 КАС України.
Суддя-доповідач В.О. Аліменко
Судді Л.В. Бєлова
А.Ю. Кучма