Справа № 640/8458/19 Головуючий у І інстанції - Григорович П.О.
Суддя-доповідач - Мельничук В.П.
16 вересня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі:
Головуючого-судді: Мельничука В.П.
суддів: Лічевецького І.О., Оксененка О.М.,
при секретарі: Черніченко К.О.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду, згідно з ст. 229 КАС України, апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи: Військова частина НОМЕР_2 , Військова частина НОМЕР_3 про визнання протиправним дії, скасування наказу, зобов'язання вчинити дії, -
ОСОБА_1 звернувся до Окружного адміністративного суду міста Києва з адміністративним позовом до Військової частини НОМЕР_1 , треті особи: Військова частина НОМЕР_2 , Військова частина НОМЕР_3 , в якому просив:
- визнати протиправними дії уповноважених осіб Військової частини НОМЕР_1 в частині притягнення ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності, зокрема: накладення дисциплінарного стягнення - оголошення догани, згідно із наказом тимчасово виконуючого обов'язки командира Військової частини НОМЕР_1 генерал-майора ОСОБА_2 від 28.04.2018 № 589;
- скасувати наказ Військової частини НОМЕР_1 від 28.04.2018 № 589 в частині накладення на ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - оголошення догани;
- зобов'язати Військову частину НОМЕР_1 внести відповідні зміни у наказ командира Військової частини НОМЕР_1 «Про преміювання військовослужбовців Військової частини НОМЕР_1 за квітень 2018 року», здійснити перерахунок розміру належного ОСОБА_1 грошового забезпечення за квітень 2018 року та виплатити ОСОБА_1 недотриману суму грошового забезпечення.
В обґрунтування позовних вимог Позивач посилався на те, що Відповідачем безпідставно притягнуто його до дисциплінарної відповідальності, оскільки службове розслідування прийшло до хибного висновку, який ґрунтується виключно на припущеннях, а спірний наказ прийнятий з порушенням вимог чинного законодавства, без урахування всіх обставин.
Крім того, посадовими особами Військової частини НОМЕР_3 не було дотримано вимог ст. 262 Статуту в частині обов'язку за 5 днів до виписки військовослужбовця повідомити про це командирові військової частини, з якої він прибув.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року у задоволенні адміністративного позову відмовлено.
Не погоджуючись з таким судовим рішенням ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, в якій просить скасувати рішення суду першої інстанції та ухвалити нове судове рішення, яким адміністративний позов задовольнити.
В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи по суті.
Доводи апеляційної скарги аналогічні, заявленим у позовній заяві, та містять посилання на неповне з'ясування обставин справи судом першої інстанції та невідповідність його висновків таким обставинам.
Відзиву Відповідача на апеляційну скаргу ОСОБА_1 до суду апеляційної інстанції не надходило, що не перешкоджає розгляду справи.
Згідно з ч. 4 ст. 229 КАС України фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Відповідно до ч. 1 ст. 308 КАС України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Судом першої інстанції встановлено та підтверджується матеріалами справи, що Позивач з 01.08.1994 року проходить службу в Збройних Силах України, що підтверджується посвідченням офіцера Збройних Сил України УК № 198833.
25 лютого 2013 року між Міністерством оборони України в особі першого заступника начальника Генерального штабу Збройних Сил України та Позивачем укладено Контракт про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України строком на сім років.
Відповідно до наказу командира Військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 17.10.2017 Позивача з 17.10.2017 зараховано до списків особового складу та на всі види забезпечення Військової частини НОМЕР_1 на посаду старшого офіцера відділу комплектування офіцерського складу управління персоналу штабу Військової частини НОМЕР_1 .
Наказом командира військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування» від 13.04.2018 № 545, відносно Позивача призначено службове розслідування.
Як вбачається з вказаного Наказу, згідно рапорту начальника управління персоналу - заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 від 12.04.2018 року вх. № 693 стало відомо, що старший офіцер відділу комплектування особами офіцерського складу управління персоналу полковник ОСОБА_1 виписаний з військового шпиталю (військова частина НОМЕР_3 ) 07.04.2018 року, а на службі з'явився лише 11.04.2018 року о 19.00 год.
28 квітня 2018 року Наказом командира військової частини НОМЕР_1 «Про результати службового розслідування» № 589, за порушення статті 262 (щодо несвоєчасного прибуття з лікувального закладу та необхідності доповіді безпосередньому командирові (начальникові) після повернення до військової частини з лікувального закладу) Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, на старшого офіцера відділу комплектування офіцерського складу управління персоналу штабу військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_1 накладено стягнення «догана».
Враховуючи протиправним наказ про накладення на Позивача стягнення - догани, останній звернувся з даним адміністративним позовом до адміністративного суду.
Відмовляючи у задоволенні адміністративного позову суд першої інстанції виходив з того, що під час прийняття оскаржуваного наказу про притягнення Позивача до дисциплінарної відповідальності, Відповідач діяв на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та Законами України, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини, встановлені Відповідачем під час проведення службового розслідування: ОСОБА_1 з'явився до військової частини НОМЕР_1 лише 11.04.2018 після самовільного залишення лікувального закладу військової частини НОМЕР_3 07.04.2018.
Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції, та при розгляді апеляційної скарги вказує наступне.
Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до частини 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок та військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Загальні права та обов'язки військовослужбовців Збройних Сил України і їх взаємовідносини, обов'язки основних посадових осіб бригади (полку, корабля 1 і 2 рангу, окремого батальйону) та її підрозділів, правила внутрішнього порядку у військовій частині та її підрозділах визначаються Статутом внутрішньої служби Збройних Сил України, затвердженим Законом України від 24 березня 1999 року № 548-XIV (далі - Статут внутрішньої служби ЗСУ).
Відповідно до частини 1 ст. 3 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військова служба у Збройних Силах України та інших військових формуваннях, утворених відповідно до законів України, є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком осіб (за винятком випадків, визначених законом), пов'язаній із захистом України.
Згідно зі ст.ст. 5, 6 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України внутрішня служба - це система заходів, що вживаються для організації повсякденного життя і діяльності військової частини, підрозділів та військовослужбовців згідно з цим Статутом та іншими нормативно-правовими актами.
Внутрішня служба здійснюється з метою підтримання у військовій частині порядку та військової дисципліни, належного морально-психологічного стану, які забезпечують постійну бойову готовність та якісне навчання особового складу, збереження здоров'я військовослужбовців, організоване виконання інших завдань.
Вимоги цього Статуту зобов'язаний знати й сумлінно виконувати кожен військовослужбовець.
Відповідно до ст.ст. 26, 27 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України № 548-XIV, військовослужбовці залежно від характеру вчиненого правопорушення чи провини несуть дисциплінарну, адміністративну, матеріальну, цивільно-правову та кримінальну відповідальність згідно із законом.
Військовослужбовці, на яких накладається дисциплінарне стягнення за вчинене правопорушення, не звільняються від матеріальної та цивільно-правової відповідальності за ці правопорушення. За вчинення злочину військовослужбовці притягаються до кримінальної відповідальності на загальних підставах.
Відповідно до ст. 216 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України військовослужбовці строкової служби у вільний від занять та робіт час мають право вільно переміщатися по території військової частини, а під час звільнення - і в межах гарнізону. Виїзд офіцерів, прапорщиків (мічманів), військовослужбовців, що проходять військову службу за контрактом, за межі гарнізону здійснюється з дозволу командира військової частини. Виїзд військовослужбовців строкової служби за межі гарнізону (за винятком випадків відбуття у відпустку або відрядження) забороняється.
Згідно зі ст.ст. 260-262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України на стаціонарне лікування поза розташуванням військової частини військовослужбовці направляються за висновком лікаря військової частини, а для подання невідкладної допомоги за відсутності лікаря - черговим фельдшером (санітарним інструктором) медичного пункту з одночасним доповіданням про це начальникові медичної служби і черговому військової частини. До лікувальних закладів хворі доставляються у супроводі фельдшера (санітарного інструктора).
У разі направлення на лікування поза розташуванням частини військовослужбовці повинні бути одягнені відповідно до пори року і мати при собі направлення, підписане командиром військової частини, медичну книжку, документ, який посвідчує особу, необхідні особисті речі, атестат на продовольство, довідку про травму (каліцтво, поранення, контузію) і медичну характеристику, а в разі вибуття на лікування за межі гарнізону - додатково атестат на речове і грошове забезпечення, проїзні документи до місця розташування лікувального закладу і назад.
У разі якщо обстановка не дозволяє надати довідку про травму (каліцтво, поранення, контузію) до направлення пораненого військовослужбовця на лікування поза розташуванням військової частини, вона надсилається до військового комісаріату, до якого приписаний військовослужбовець, який отримав травму (каліцтво, поранення, контузію), протягом 30 днів з дня отримання травми (каліцтва, поранення, контузії) або протягом 30 днів з дня надходження відповідної вимоги військового комісаріату.
Про всіх військовослужбовців, яких направлено на стаціонарне лікування поза частиною, начальник (командир) лікувального закладу (частини) зобов'язаний у той же день повідомити командирові частини, з якої ці військовослужбовці прибули. Про хворих з отруєнням чи травмами начальник (командир) лікувального закладу (частини) зобов'язаний негайно доповісти командирові військової частини, з якої прибув хворий (хворі), а з інфекційними захворюваннями, крім того, - у найближчий санітарно-епідеміологічний заклад. Військовослужбовці, які захворіли в період відпустки або у відрядженні, на стаціонарне лікування направляються військовими комендантами або військовими комісарами.
Начальник (командир) лікувального закладу (частини) зобов'язаний за 5 днів до виписки військовослужбовців повідомити про це командирові військової частини, з якої вони прибули. У день виписки військовослужбовцеві лікувальним закладом (частиною) видаються відповідні документи, і він самостійно (якщо не прибув супровідник з частини) направляється у військову частину, з якої прибув; після повернення до військової частини і доповіді безпосередньому командирові (начальникові) військовослужбовці направляються до медичного пункту частини, де здають медичні документи; інші документи здаються старшині роти.
Підстави та механізм проведення службового розслідування стосовно військовослужбовців Збройних Сил України (далі - Збройні Сили), а також військовозобов'язаних та резервістів (далі - військовослужбовці), які не виконали (неналежно виконали) свої службові обов'язки або вчинили правопорушення під час проходження служби (зборів) визначено Порядком проведення службового розслідування у Збройних Силах України, затвердженим Наказом Міністерства оборони України від 21.11.2017 № 608, зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 13 грудня 2017 року за № 1503/31371 (далі - Порядок № 608).
Відповідно до п. 2 розділу I Порядку № 608 службове розслідування - комплекс заходів, які проводяться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, а також встановлення ступеня вини особи (осіб), чиї дії або бездіяльність стали причиною вчинення правопорушення.
Згідно п. 1 розділу II Порядку № 608 службове розслідування призначається у разі:
- невиконання або неналежного виконання військовослужбовцем службових обов'язків, перевищення своїх повноважень, що призвело до людських жертв або загрожувало життю і здоров'ю особового складу, цивільного населення чи заподіяло матеріальну або моральну шкоду;
- невиконання або неналежного виконання вимог наказів та інших керівних документів, що могло негативно вплинути чи вплинуло на стан боєздатності, бойової готовності підрозділу чи військової частини або на стан виконання покладених на Збройні Сили завдань;
- неправомірного застосування військовослужбовцем фізичного впливу, зброї, спеціальних засобів або інших засобів ураження до інших військовослужбовців чи цивільних осіб, особливо, якщо це призвело до їх поранення, травмування або смерті;
- дій військовослужбовця, які призвели до спроби самогубства іншого військовослужбовця;
- втрати або викрадення зброї чи боєприпасів;
- порушення порядку та правил несення чергування (бойового чергування), вартової (вахтової) або внутрішньої служби, що могло спричинити або спричинило негативні наслідки;
- недозволеного розголошення змісту або втрати службових документів;
- внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомостей про скоєне військовослужбовцем кримінальне правопорушення;
- повідомлення військовослужбовцю про підозру у вчиненні ним кримінального правопорушення;
- вчинення корупційного злочину або правопорушення, пов'язаного з корупцією;
- скоєння військовослужбовцем під час виконання обов'язків військової служби дорожньо-транспортної пригоди, внаслідок якої загинули або отримали тілесні ушкодження інші особи;
- надходження повідомлення (у тому числі анонімного) щодо порушення вимог Закону України “Про запобігання корупції”, а наведена в ньому інформація стосується конкретної особи, містить фактичні дані, які можуть бути перевірені;
- якщо за характером вчиненого правопорушення на військовослужбовця буде накладено дисциплінарне стягнення, застосування якого призведе до позбавлення військовослужбовця премії повністю або частково, щомісячних додаткових видів грошового забезпечення, накладення дисциплінарного стягнення, внаслідок чого військовослужбовець буде понижений у посаді, понижений у військовому званні, позбавлений військового звання, звільнений з військової служби.
Службове розслідування може проводитися і в інших випадках з метою уточнення причин та умов, що сприяли правопорушенню, та встановлення ступеня вини посадових (службових) осіб.
Відповідно до п. 3 розділу II Порядку № 608 службове розслідування проводиться для встановлення перелічених в даному пункті обставин.
Згідно з п. 1 розділу V Порядку № 608 за результатами службового розслідування складається акт службового розслідування, який містить вступну, описову та резолютивну частини.
Відповідно до п.п. 1-3, 5 розділу VI Порядку № 608 за результатами розгляду акта та матеріалів службового розслідування, якщо вину військовослужбовця повністю доведено, командир (начальник) приймає рішення про притягнення військовослужбовця до дисциплінарної відповідальності, визначає вид дисциплінарного стягнення та призначає особу, якій доручає підготувати проект відповідного наказу.
Сутність військової дисципліни, обов'язки військовослужбовців, а також військовозобов'язаних та резервістів під час проходження зборів щодо її додержання, види заохочень та дисциплінарних стягнень, права командирів щодо їх застосування, а також порядок подання і розгляду заяв, пропозицій та скарг визначається Дисциплінарним статутом Збройних сил України затвердженим Законом України від 24.03.1999 р. № 551-XIV (далі - Дисциплінарний статут Збройних Сил України № 551-XIV).
Відповідно до частин 1, 2 ст. 45 Дисциплінарного статуту Збройних сил України у разі невиконання (неналежного виконання) військовослужбовцем своїх службових обов'язків порушення військовослужбовцем військової дисципліни або громадського порядку командир повинен нагадати йому про обов'язки служби, а за необхідності - накласти дисциплінарне стягнення.
Згідно зі ст.ст. 83, 84 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України № 551-XIV на військовослужбовця, який порушує військову дисципліну або громадський порядок, можуть бути накладені лише ті дисциплінарні стягнення, які визначені цим Статутом і відповідають військовому званню військовослужбовця та дисциплінарній владі командира, що вирішив накласти на винну особу дисциплінарне стягнення.
Прийняттю рішення командиром про накладення на підлеглого дисциплінарного стягнення може передувати службове розслідування. Воно проводиться з метою уточнення причин і умов, що сприяли вчиненню правопорушення, та ступеня вини.
З матеріалів справи вбачається, що наказом командира військової частини НОМЕР_1 «Про призначення службового розслідування» від 13.04.2018 № 545, відносно Позивача призначено службове розслідування, за результатом якого складено акт службового розслідування від 27.04.2018.
Як вбачається з мотивувальної частини акта службового розслідування від 27.04.2018, у період з 28.03.2018 по 07.04.2018 Позивач знаходився на стаціонарному лікуванні у військовій частині НОМЕР_3 .
07 квітня 2018 року Позивач виписаний з терапевтичного відділення військової частини НОМЕР_3 за порушення госпітального режиму, згідно копії виписки із медичної картки стаціонарного хворого № 1854.
Також в ході проведення службового розслідування встановлено, що 8 та 9 квітня 2018 року були вихідними днями, 10 квітня 2018 року у штабі військової частини НОМЕР_1 був робочим днем. Таким чином, полковник ОСОБА_1 повинен був прибути зі стаціонарного лікування не пізніше 10 квітня 2018 року.
Відповідно до рапорту начальника управління персоналу - заступника начальника штабу військової частини НОМЕР_1 полковника ОСОБА_3 , на робочому місці полковник ОСОБА_1 з'явився лише 11.04.2018 о 19:00 год.
На підставі встановлених обставин, Відповідач дійшов до висновку, що Позивачем вчинено правопорушення, а саме після виписки з військового госпіталю (в/ч НОМЕР_3 ) не прибув до військової частини НОМЕР_1 , чим порушив ст. 262 Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України № 548-XIV.
Так, відповідно до Списку виписаних з військової частини НОМЕР_3 (Т. 1 а.с.178) Позивач 07.04.2018 виписаний з терапевтичного відділення за порушення режиму.
Факт реєстрації виписки Позивача з військової частини НОМЕР_3 07.04.2018 також підтверджується витягом з Журналу обліку повідомлень про надходження та виписку хворих (Т.1 а.с.179-180).
Позивач в апеляційній скарзі посилається на Рапорт, яким останній просив надати дозвіл залишити шпиталь за сімейними обставинами.
Отже, на переконання Позивача, виключно з дозволу начальника терапевтичного відділення ВЧ НОМЕР_3 підполковника м/с ОСОБА_4 в період вихідних та святкових днів 7-9 квітня 2018 року він перебував поза межами лікувального закладу та 10 квітня 2018 року приймав участь у судовому засіданні в м. Києві.
Проте, як вбачається з вказаного Рапорту, він погоджений до 12:00 год 07.04.2018 лікарем ОСОБА_5 (Т.1 а.с.183).
Отже, Позивач повинен був повернутись до військової частини НОМЕР_3 до 12:00 07.04.2018, хоча як зазначено в адміністративному позові самим Позивачем, він повернувся до військової частини лише 11.04.2018 о 09:00 год.
8 та 9 квітня 2018 року були вихідними днями, 10 квітня 2018 року у штабі військової частини НОМЕР_1 був робочим днем.
Таким чином, Позивач мав прибути зі стаціонарного лікування не пізніше 10 квітня 2018 року.
З вищевикладеного вбачається та не спростовано Позивачем, що станом на 10.04.2018 він не перебував на стаціонарному чи іншому лікуванні, доказів непрацездатності чи звільнення від служби в цей день немає, тобто підстави для невиходу на службу відсутні.
Крім того, Позивачем не доведено існування об'єктивних обставин для виїзду за межі військової частини НОМЕР_3 , тому дії Позивача не можуть вказувати про дотримання ним вимог Статуту, а також покладених на нього обов'язків.
Враховуючи вищевикладене, оскільки матеріалами справи підтверджуються обставини, встановлені Відповідачем під час проведення службового розслідування: Позивач з'явився до ВЧ НОМЕР_1 лише 11.04.2018 після самовільного залишення лікувального закладу ВЧ НОМЕР_3 07.04.2018, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про правомірність та пропорційність застосування до Позивача дисциплінарного стягнення у вигляді догани, з чим погоджується колегія суддів.
Згідно з частиною першою статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до частини другої статті 77 Кодексу адміністративного судочинства України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів вважає, що долучені Відповідачем до матеріалів справи докази є належними та допустимими в розумінні КАС України, такими що підтверджують правомірність дій Відповідача.
Згідно пункту 29 рішення Європейського Суду з прав людини у справі «Ruiz Torija v. Spain» від 9 грудня 1994 року, статтю 6 не можна розуміти як таку, що вимагає пояснень детальної відповіді на кожний аргумент сторін. Відповідно, питання, чи дотримався суд свого обов'язку обґрунтовувати рішення може розглядатися лише в світлі обставин кожної справи.
При цьому, згідно п. 41 висновку № 11 (2008) Консультативної ради європейських суддів до уваги Комітету Міністрів Ради Європи щодо якості судових рішень обов'язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент захисту на підтримку кожної підстави захисту. Обсяг цього обов'язку може змінюватися залежно від характеру рішення. Згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах. З тим, щоб дотриматися принципу справедливого суду, обґрунтування рішення повинно засвідчити, що суддя справді дослідив усі основні питання, винесені на його розгляд.
Враховуючи вищевикладене, колегія суддів зазначає, що доводи апеляційної скарги не спростовують правомірності висновків суду першої інстанції.
Положеннями ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з п. 1 ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Розглянувши доводи ОСОБА_1 , викладені в апеляційній скарзі, перевіривши правильність застосування судом першої інстанції норм законодавства України, колегія суддів вважає, що рішення суду першої інстанції постановлено з додержанням норм матеріального та процесуального права, підстав для його скасування не вбачається, а тому апеляційну скаргу слід залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 229, 241, 242, 243, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 325, 328, 329, 331 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 20 травня 2021 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду.
Головуючий-суддя: В.П. Мельничук
Судді: І.О. Лічевецький
О.М. Оксененко
Повний текст складено 16.09.2021 року.