Справа № 640/25309/19 Суддя (судді) першої інстанції: Качур І.А.
16 вересня 2021 року м. Київ
Колегія суддів Шостого апеляційного адміністративного суду у складі головуючого судді: Черпіцької Л.Т. та суддів Пилипенко О.Є., Собківа Я.М., за участю секретаря Зуєнка Д.П., розглянувши в порядку письмового провадження апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року у справі за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ДС ПРОМ ГРУП» до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення,
Товариство з обмеженою відповідальністю «ДС ПРОМ ГРУП» звернулось до Окружного адміністративного суду міста Києва з позовом до Головного управління Державної податкової служби у Київській області про визнання протиправним та скасування податкового повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 15.11.2019 № 000613512.
Позовні вимоги мотивовано протиправністю оскаржуваного податкового повідомлення-рішення як такого, що прийнято на підставі непідтверджених висновків акту перевірки щодо порушення позивачем вимог пункту 198.1 статті 198, пунктів 1, 4 статті 200 Податкового кодексу України, що, за посиланням податкового органу, призвело до завищення від'ємного значення з ПДВ за березень 2019 року на суму 139 008, 00 грн.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року позов задоволено: визнано протиправним та скасовано податкове повідомлення-рішення Головного управління ДПС у Київській області від 15.11.2019 № 000613512.
У поданій апеляційній скарзі Головне управління ДПС у Київській області із посиланням на порушення судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, просило скасувати рішення суду першої інстанції та постановити нове, яким у задоволенні позову відмовити повністю.
Апеляційна скарга мотивована помилковістю висновків суду першої інстанції щодо реальності господарських операцій, які були предметом перевірки, оскільки, за посиланням податкового органу, вони не підтверджені первинними документами бухгалтерського обліку, складеними відповідно до вимог законодавства.
Позивач відзив на апеляційну скаргу не надав.
Відповідно до частини першої статті 308 Кодексу адміністративного судочинства України (далі - КАС України) суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши доводи апеляційної скарги матеріали справи, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Судом першої інстанції встановлено, що Головним управлінням ДПС у Київській області на підставі направлення від 15.10.2019 №387, виданого ГУ ДПС у Київській області, наказу ГУ ДПС у Київській області від 11.10.2019 №408 проведено документальну позапланову виїзну перевірку ТОВ «ДС ПРОМ ГРУП» з питань дотримання вимог податкового законодавства по взаємовідносинах з ТОВ «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР» за період з 01.03.2019 по 31.03.2019, за результатами якої складено акт від 28.10.2019 №177/10-36-14-12/39810010.
Перевіркою встановлено порушення пункту 198.1 статті 198, пункту 200.1, пункту .200.4 статті 200 Податкового кодексу України, у результаті чого встановлено завищення суми від'ємного значення з ПДВ за березень 2019 року на суму 139 008,00 грн.
Контролюючим органом зроблено висновок про те, що господарські операції здійснені позивачем не мали реального характеру, оскільки, зокрема, не встановлено основних засобів для здійснення господарських операцій: відсутність виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, відсутність у підприємства необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині виробництва, переробки, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей свідчить про неможливість здійснення господарської діяльності; з моменту державної реєстрації ТОВ «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР» відсутнє придбання у постачальників солі у кількості 724 т., яка в подальшому реалізовувалася на адресу ТОВ «ДС ПРОМ ГРУП»; згідно з детального аналізу адреси, зазначеної в товарно-транспортних накладних та інформації з відкритих джерел, а саме «Google карти» встановлено, що за адресою пункту навантаження: «м. Київ, Видубичі» знаходиться асфальтована дорожня розв'язка та прилегла територія до метро Видубичі - зазначена адреса в ТТН як місце навантаження: м. Київ, Видубичі» є неіснуючою, що вказує на нереальність зберігання, відвантаження та в подальшому реалізації солі з вказаної в ТТН адреси. Відтак, правочини між позивачем та ТОВ «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР» за березень 2019 року на загальну суму 834 048, 00 грн., у тому числі ПДВ 139 008, 00 грн., здійснені без мети настання реальних наслідків.
На підставі акту перевірки від 28.10.2019 №177/10-36-14-12/39810010 відповідачем прийнято податкове повідомлення-рішення від 15.11.2019 №000613512, яким зменшено розмір від'ємного значення суми податку на додану вартість на суму 139 008,00 грн.
Вказуючи на протиправність податкового повідомлення-рішення від 15.11.2019 №000613512, товариство з обмеженою відповідальністю «ДС ПРОМ ГРУП» звернулось до суду із даним позовом.
Задовольняючи позов, суд першої інстанції виходив з протиправності оскаржуваного податкового повідомлення-рішення як такого, що прийнято за відсутності факту доведення з боку відповідача обґрунтованості висновків акту перевірки щодо відсутності в господарських операціях позивача, що були предметом перевірки, реального характеру. Судом першої інстанції зазначено про підтвердження виконання сторонами правочину, укладеного між позивачем та контрагентом, у той час як контролюючим органом не обґрунтовано, що господарські зобов'язання не були спрямовані на реальне настання правових наслідків, що обумовлені сторонами.
Заслухавши суддю-доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги, перевіривши матеріали справи, законність та обґрунтованість рішення суду першої інстанції, оцінивши правильність застосування судом першої інстанції норм матеріального та процесуального права, колегія суддів погоджується із вказаними висновками судів попередніх інстанцій, з огляду на наступне.
Згідно з підпунктом 14.1.181 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України податковий кредит - сума, на яку платник податку на додану вартість має право зменшити податкове зобов'язання звітного (податкового) періоду, визначена згідно з розділом V цього Кодексу.
Відповідно до пункту 185.1 статті 185 Податкового кодексу України об'єктом оподаткування є операції платників податку з:
а) постачання товарів, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу, у тому числі операції з безоплатної передачі та з передачі права власності на об'єкти застави позичальнику (кредитору), на товари, що передаються на умовах товарного кредиту, а також з передачі об'єкта фінансового лізингу в користування лізингоотримувачу/орендарю;
б) постачання послуг, місце постачання яких розташоване на митній території України, відповідно до статті 186 цього Кодексу;
в) ввезення товарів на митну територію України;
г) вивезення товарів за межі митної території України;
е) постачання послуг з міжнародних перевезень пасажирів і багажу та вантажів залізничним, автомобільним, морським і річковим та авіаційним транспортом.
Пунктом 198.1 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що до податкового кредиту відносяться суми податку, сплачені/нараховані у разі здійснення операцій з:
а) придбання або виготовлення товарів та послуг;
б) придбання (будівництво, спорудження, створення) необоротних активів (у тому числі у зв'язку з придбанням та/або ввезенням таких активів як внесок до статутного фонду та/або при передачі таких активів на баланс платника податку, уповноваженого вести облік результатів спільної діяльності);
в) отримання послуг, наданих нерезидентом на митній території України, та в разі отримання послуг, місцем постачання яких є митна територія України;
г) ввезення необоротних активів на митну територію України за договорами оперативного або фінансового лізингу;
ґ) ввезення товарів та/або необоротних активів на митну територію України.
Відповідно до пункту 198.3 статті 198 Податкового кодексу України податковий кредит звітного періоду визначається виходячи з договірної (контрактної) вартості товарів/послуг та складається із сум податків, нарахованих (сплачених) платником податку за ставкою, встановленою пунктом 193.1 статті 193 цього Кодексу, протягом такого звітного періоду у зв'язку з, у тому числі, придбанням або виготовленням товарів та наданням послуг.
Нарахування податкового кредиту здійснюється незалежно від того, чи такі товари/послуги та основні фонди почали використовуватися в оподатковуваних операціях у межах провадження господарської діяльності платника податку протягом звітного податкового періоду, а також від того, чи здійснював платник податку оподатковувані операції протягом такого звітного податкового періоду.
Пунктом 198.6 статті 198 Податкового кодексу України передбачено, що не відносяться до податкового кредиту суми податку, сплаченого (нарахованого) у зв'язку з придбанням товарів/послуг, не підтверджені зареєстрованими в Єдиному реєстрі податкових накладних податковими накладними/розрахунками коригування до таких податкових накладних чи не підтверджені митними деклараціями, іншими документами, передбаченими пунктом 201.11 статті 201 цього Кодексу.
Як передбачено пунктом 201.1 статті 201 Податкового кодексу України на дату виникнення податкових зобов'язань платник податку зобов'язаний скласти податкову накладну в електронній формі з дотриманням умови щодо реєстрації у порядку, визначеному законодавством, електронного підпису уповноваженої платником особи та зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних у встановлений цим Кодексом термін.
Згідно з пунктом 201.8 статті 201 Податкового кодексу України право на нарахування податку та складання податкових накладних надається виключно особам, зареєстрованим як платники податку в порядку, передбаченому статтею 183 цього Кодексу.
При здійсненні операцій з постачання товарів/послуг платник податку - продавець товарів/послуг зобов'язаний в установлені терміни скласти податкову накладну, зареєструвати її в Єдиному реєстрі податкових накладних та надати покупцю за його вимогою.
Податкова накладна, складена та зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних платником податку, який здійснює операції з постачання товарів/послуг, є для покупця таких товарів/послуг підставою для нарахування сум податку, що відносяться до податкового кредиту (п.201.10 ст.201 Податкового кодексу України).
При цьому, згідно з пунктом 200.1 статті 200 Податкового кодексу України сума податку, що підлягає сплаті (перерахуванню) до Державного бюджету України або бюджетному відшкодуванню, визначається як різниця між сумою податкового зобов'язання звітного (податкового) періоду та сумою податкового кредиту такого звітного (податкового) періоду.
Виходячи з аналізу положень податкового законодавства, колегія суддів апеляційного суду зазначає, що для формування податкового кредиту у платника податку - покупця товарів/послуг має бути наявна: належним чином оформлена податкова накладна, яка зареєстрована в Єдиному реєстрі податкових накладних, фактична оплата придбаних товарів/послуг, а також фактичне виконання господарської операції, за наслідками якої у платника податку на додану вартість виникає право на податковий кредит.
Згідно з пунктом 44.1 статті 44 Податкового кодексу України для цілей оподаткування платники податків зобов'язані вести облік доходів, витрат та інших показників, пов'язаних з визначенням об'єктів оподаткування та/або податкових зобов'язань, на підставі первинних документів, регістрів бухгалтерського обліку, фінансової звітності, інших документів, пов'язаних з обчисленням і сплатою податків і зборів, ведення яких передбачено законодавством.
Платникам податків забороняється формування показників податкової звітності, митних декларацій на підставі даних, не підтверджених документами, що визначені абзацом першим цього пункту.
Відповідно до статті 1 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» від 16.07.1999 № 996-ХІV (далі - Закон № 996-ХІV) господарська операція - дія або подія, яка викликає зміни в структурі активів та зобов'язань, власному капіталі підприємства. Отже, господарська операція повинна спричиняти реальні зміни майнового стану платника податків.
Відповідно до частини другої статті 3 Закону № 996-ХІV бухгалтерський облік є обов'язковим видом обліку, який ведеться підприємством. Фінансова, податкова, статистична та інші види звітності, що використовують грошовий вимірник, ґрунтуються на даних бухгалтерського обліку.
За змістом частини першої статті 9 вищезазначеного Закону № 996-ХІV підставою для бухгалтерського обліку господарських операцій є первинні документи, які фіксують факти здійснення господарських операцій. Для контролю та впорядкування оброблення даних на підставі первинних документів можуть складатися зведені облікові документи.
Частиною другою статті 9 цього Закону передбачені обов'язкові реквізити, які мають містити первинні та зведені облікові документи.
Таким чином, з метою встановлення факту здійснення господарської операції, формування витрат для цілей визначення об'єкта оподаткування податком на прибуток або податкового кредиту з податку на додану вартість необхідно з'ясовувати, зокрема, такі обставини: рух активів у процесі здійснення господарської операції; установлення спеціальної податкової правосуб'єктності учасників господарської операції; установлення зв'язку між фактом придбання товарів (послуг), спорудженням основних фондів, понесенням інших витрат і господарською діяльністю платника податку. Для підтвердження даних податкового обліку можуть братися до уваги лише ті первинні документи, які складені в разі фактичного здійснення господарської операції.
Необхідною умовою для віднесення сплачених у ціні товарів (послуг) сум податку на додану вартість є факт придбання товарів та послуг із метою їх використання в господарській діяльності.
Судом першої інстанції встановлено, що у періоді, що перевірявся, позивач мав договірні відносини з TOB «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР» на підставі договору поставки від 02.03.2019 №02/03/19-С, за яким постачальник (TOB «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР») зобов'язується поставити та передати у власність товар, визначений у п. 1.2. договору (сіль), а покупець (TOB «ДС ПРОМ ГРУП») прийняти та оплатити товар.
Загальна вартість договору становить 834 048,00 грн., у тому числі 139 008, 00 грн. ПДВ.
Покупець здійснює оплату поставленого товару на умовах відстрочення платежу. Строк оплати за поставлений товар настає через один рік з моменту підписання договору.
Відповідно до пункту 5.1 договору поставка товару здійснюється на підставі замовлення покупця.
На виконання п.5.1 договору позивач надав TOB «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР» заявку покупця, що підтверджується заявкою від 04.03.2019 №1.
Згідно з пунктом 5.2 договору після отримання замовлення покупця постачальник готує товар для відвантаження та інформує покупця про готовність товару до постачання.
На виконання пункту 5.2 договору TOB «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР» надало позивачу повідомлення про готовність товару, що підтверджується повідомленнями про готовність товару від 04.03.2019 №1.
Пунктами 5.4.-5.7 договору після отримання повідомлення про готовність товару покупець направляє до постачальника представника/водія для отримання товару, якому постачальник надає видаткові накладні, сертифікати відповідності товару чи іншого документу, що підтверджує якість товару, рахунки на оплату, оригінал повідомлення про готовність товару. Право власності на товар переходить до покупця з моменту підписання сторонами/представниками сторін видаткової накладної.
На виконання вказаних вимог TOB «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР» надало позивачу видаткові накладні №44 від 04.03.2019 року, №46 від 04.03.2019 року, №47 від 04.03.2019 року, а також посвідчення якості та безпеки № 04/27 від 01.03.2019 року.
Позивачем на підтвердження реальності господарських операцій та виконання умов вказаного договору надано копії видаткових накладних №44 від 04.03.2019 року, №46 від 04.03.2019 року, №47 від 04.03.2019 року, а також копії вищевказаних документів.
Разом з тим, за результатами дослідження взаємовідносин платника податків з його контрагентом податковий орган робить припущення про неможливість виконання робіт (надання послуг) за вказаним договором.
Зазначена позиція відповідача ґрунтується на тому, що товарно-транспортні накладні, надані до перевірки, складені не по формі та із значними недоліками: за адресою пункту навантаження «м Київ, Видубичі» знаходиться асфальтована дорожня розв'язка та прилегла територія до метро Видубичі, що, за посиланням контролюючого органу свідчить про нереальність зберігання, відвантаження в подальшому реалізації продукції; у ТТН відсутні дані щодо проведених вантажно-розвантажувальних робіт, час вибуття та прибуття автомобілів до пункту навантаження та призначення, відсутня інформації щодо серії та номеру посвідчення водія.
Також в акті перевірки від 28.10.2019 №177/10-36-14-12/39810010 зазначено, що з моменту державної реєстрації ТОВ «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР» в останнього відсутнє придбання у постачальників солі у кількості 724 т, яка в подальшому реалізовувалась на адресу ТОВ «ДС ПРОМ ГРУП». Зазначено, що чисельність працюючих у ТОВ «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР» - 1 особа; інформація про власні і орендовані складські та офісні приміщення відсутня; вартість основних засобів - 0 тис. грн. На підставі викладеного контролюючим органом зроблено висновком про неможливість здійснення контрагентом позивача - ТОВ «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР», господарської діяльності.
Відповідно до статті 77 КАС України в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Так, відповідно до принципу змагальності суб'єкт господарювання має спростувати доводи суб'єкта владних повноважень, якщо їх обґрунтованість заперечує.
У даному випадку, податковий орган відповідно до принципу офіційності повинен довести в суді фіктивність господарських операцій як підстави для нарахування платникові податків податкових зобов'язань та правомірності прийняття свого рішення.
Аналогічна правова позиція викладена в постановах Верховного суду від 20.02.2018 року у справі №817/149/17 та від 29.03.2018 року у справі №813/2758/16.
У той же час, податковий орган не подав доказів, які однозначно свідчили б про неправдивість одержаних від платника документів, підтверджували б фіктивний характер спірних операцій та недобросовісність позивача як платника податків, відповідачем не надано суду жодних доказів, які підтверджували б те, що вчинення правочину (укладення договору), на підставі якого виникли взаємовідносини між позивачем та контрагентом, не відповідали дійсним намірам сторін щодо набуття цивільних прав та обов'язків чи свідчили б про незвичність цін за спірними операціями, або про невідповідність господарських операцій цілям та завданням статутної діяльності товариства, господарській меті з метою досягнення правових наслідків та які порушують публічний порядок, суперечать моральним засадам суспільства та спрямовані на заволодіння майном держави.
Відповідачем не доведено, що на момент вчинення господарських операцій між позивачем та його контрагентом, останні не були зареєстровані у встановленому законом порядку та не мали свідоцтв платника податків на додану вартість.
Так, можлива відсутність виробничого обладнання, транспортних засобів та торгівельного обладнання, відсутність у контрагента необхідних умов для здійснення господарської діяльності в частині виробництва, переробки, зберігання та відвантаження товарно-матеріальних цінностей, а також відсутній факт придбання контрагентом у постачальників солі у кількості 724 т., яка в подальшому реалізовувалася на адресу ТОВ «ДС ПРОМ ГРУП» та твердження про неіснуючу адресу в ТТН як місце навантаження: м. Київ, Видубичі» не є достатніми для свідчення про фіктивність господарських операцій.
Так, наявність помилок в оформленні товарно-транспортних накладних не є підставою для висновків про відсутність факту здійснення господарської операції.
Підтвердження отримання позивачем товарно-матеріальних цінностей товарно-транспортними накладними, не є визначальною умовою для отримання права на формування витрат, що враховуються при визначені податкового кредиту з податку на додану вартість, оскільки, законодавчі норми не ставлять в залежність відсутність транспортних документів на перевезення вантажу (товару) з наслідками формування бази оподаткування податком на додану вартість.
Слід враховувати, що Правила перевезень вантажів автомобільним транспортом в Україні, затверджені наказом Міністерства інфраструктури України від 05.12.2013 №983 не встановлюють правил податкового обліку, а лише встановлюють права, обов'язки та відповідальність власників автомобільного транспорту (перевізників). При цьому, документи обумовлені вказаними правилами, зокрема, товарно-транспортна накладна та подорожній лист, не є документами первинного бухгалтерського обліку, що підтверджують обставини придбання та продажу товарно-матеріальних цінностей.
Відтак, податковим законодавством не визначено товарно-транспортну накладну як обов'язковий безумовний доказ реальності здійснених господарських операцій. Натомість оцінка таких операцій повинна даватись на підставі комплексного, всебічного аналізу здійснених операцій, з урахуванням особливостей їх суті та змісту
Аналогічну позицію висловлено Верховним Судом у постанові від 02.03.2021 у справі №813/3052/17 (К/9901/30387/18).
Позивачем на підтвердження руху активів за спірною операцією вказано на використання придбаного у TOB «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР» товару, що підтверджується договором субпідряду № 6/19-с на виконання робіт по експлуатаційному утриманню автомобільних доріг загального користування місцевого значення Київської області Бориспільського та Броварського районів від 28.12.2018 року; довідкою про вартість виконаних послуг та витрат за березень 2019 року, актами приймання виконаних послуг за березень 2019 року. Копії вказаних документів наявні в матеріалах справи.
Матеріалами справи також підтверджено факт наявності у позивача бухгалтерських та інших фінансово-господарських документів, оформлених згідно вимог чинного законодавства.
Досліджені в процесі розгляду справи первинні документи розкривають зміст господарських операцій, підтверджують рух активів позивача, зміни у власному капіталі та отримання ним реального результату в процесі господарської діяльності.
Податкове законодавство України не ставить право платника податку на додану вартість на податковий кредит в залежність від дій або бездіяльності його контрагентів чи відсутності у контрагентів основних фондів, кваліфікованого персоналу тощо.
Товар придбаний у вказаного контрагента використано позивачем у межах власної господарської діяльності з метою отримання прибутку, що узгоджується з основними видами економічної діяльності товариства.
Крім того, оплата поставленого товару здійснюється на умовах відстрочення платежу, а строк оплати за поставлений товар настає через рік з моменту підписання товару, а тому отримати підтвердження зміни майнового стану позивача у результаті здійснення господарських операцій з вищевказаними контрагентом є об'єктивно неможливим.
Відтак, позивачем дотримано вимоги щодо документування та підтвердження здійснених господарських операцій первинними документами, у відповідності до вимог пункту 44.1 статті 44 Податкового кодексу України, статті 9 Закону України «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні».
Враховуючи зазначене та наявні документи в матеріалах справи, колегія суддів погоджується із позицією суду першої інстанції щодо наявності факту документального підтвердження первинними документами, а саме: договором, видатковими накладними, товарно-транспортні накладними, податковими накладними, наявності факту господарських взаємовідносин позивача із TOB «ПРОМИСЛОВА ГРУПА «АВІОР».
Доводи апеляційної скарги висновків суду першої інстанції не спростовують. Судом першої інстанції при розгляді справи вірно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, із дотриманням норм процесуального права.
Положеннями статті 242 Кодексу адміністративного судочинства України встановлено, що рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.
Згідно з ч. 1 ст. 315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
Керуючись ст.ст. 241, 242, 250, 308, 311, 315, 316, 321, 322, 325 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів,
Апеляційну скаргу Головного управління Державної податкової служби у Київській області залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 26 листопада 2020 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з моменту її прийняття та оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених ч. 5 ст. 328 КАС України.
Повний текст постанови виготовлено 16 вересня 2021 року.
Головуючий суддяЛ.Т. Черпіцька
Судді: О.Є. Пилипенко
Я.М. Собків