Справа № 826/6458/17 Прізвище судді (суддів) першої інстанції:
Качур І.А.
16 вересня 2021 року м. Київ
Шостий апеляційний адміністративний суд у складі колегії суддів:
головуючого - судді Костюк Л.О.;
суддів: Бужак Н.П., Кобаль М.І.;
за участю секретаря: Несін К.В.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду апеляційну скаргу Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки на рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року (розглянута за правилами спрощеного провадження без повідомлення учасників справи (у письмовому провадженні), м. Київ, дата складання повного тексту рішення - відсутня) у справі за адміністративним позовом ОСОБА_1 до Міністерства оборони України, ІНФОРМАЦІЯ_1 про поновлення на роботі, -
У травні 2017 року, ОСОБА_1 (далі - позивач) звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Міністерства оборони України (далі - відповідач 1), ІНФОРМАЦІЯ_1 (далі - відповідач 2), в якому просить суд:
- визнати протиправним та скасувати наказ Міністерства оборони України від 04.04.2016 року № 277 в частини звільнення з військової служби полковника ОСОБА_1 у запас за пунктом «ж» (у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку);
- визнати протиправним та скасувати наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.04.2016 року № 93 в частині виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення;
- поновити ОСОБА_1 на посаді військового комісара ІНФОРМАЦІЯ_3 ;
- зобов'язати ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 20.04.2016 року.
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що основною та єдиною підставою звільнення позивача зі Збройних Сил України було накладене дисциплінарне стягнення - «позбавлення військового звання». Разом з тим, Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2016 року по справі № 826/5587/16 прийнято рішення про визнання протиправним та скасування наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.02.2016 року № 65 в частині накладення на полковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - «позбавлення військового звання».
Відтак, підлягають скасуванню наказ Міністерства оборони України від 04.04.2016 року № 277 в частини звільнення з військової служби полковника ОСОБА_1 у запас за пунктом «ж» та наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.04.2016 року № 93 в частині виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року адміністративний позов задоволено.
Визнано протиправним та скасовано наказ Міністерства оборони України від 04.04.2016 року № 277 в частини звільнення з військової служби полковника ОСОБА_1 у запас за пунктом «ж» (у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку).
Визнано протиправним та скасовано наказ ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.04.2016 року № 93 в частині виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення.
Поновилено ОСОБА_1 на посаді військового комісара Якимівського районного військового комісаріату Запорізької області.
Зобов'язано ІНФОРМАЦІЯ_4 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 20.04.2016 року по день поновлення на посаді військового комісара Якимівського районного військового комісаріату Запорізької області.
Не погоджуючись з вказаною постановою Запорізьким обласним територіальним центром комплектування та соціальної підтримки подано апеляційну скаргу, в якій просить суд скасувати рішення з мотивів неповного з'ясування судом першої інстанції обставин, що мають значення для справи, невідповідності висновків суду першої інстанції обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, що призвело до неправильного вирішення справи.
Заслухавши суддю-доповідача, перевіривши повноту встановлення судом першої інстанції фактичних обставин справи та правильність застосування ним норм матеріального і процесуального права, колегія суддів дійшла наступного висновку, що апеляційні скарги не підлягає задоволенню та погоджується з висновком суду першої інстанції щодо задоволення позовних вимог, з огляду на наступне.
Як встановлено судом першої інстанції, що ОСОБА_1 з 1980 року перебував на військовій службі. На посаду військового комісара Слов'янського ОМВК призначений 25.12.1998 року.
Згідно з наказом Командувача Сухопутних військ Збройних сил України від 10.11.2015 року № 867, відповідно до п.82 Положення про проходження громадянами України військової служби у Збройних Силах України увільнено з займаної посади полковника ОСОБА_1 , військового комісара Слов'янського об'єднаного міського військового комісаріату Донецької області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 », та призначено на посаду військовим комісаром Якимівського районного військового комісаріату Запорізької області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 ».
Згідно з наказом начальника Генерального штабу Головнокомандувача Збройних Сил України від 19.02.2016 року № 65, за порушення Статуту внутрішньої служби Збройних Сил України, а саме: вимог статті 11, в частині беззастережного виконання наказів командира, статті 37, в частині зобов'язання неухильного виконання відданого йому наказу у зазначений термін, статті 4 Дисциплінарного статуту Збройних Сил України, у частині неухильного виконання вимог військових статутів, наказів командирів, несвоєчасного виконання наказу командувача Сухопутних військ Збройних Сил України від 10.11.2015 рокц № 867 (по особовому складу) на військового комісара Якимівського районного військового комісаріату Запорізької області оперативного командування « ІНФОРМАЦІЯ_5 » Сухопутних військ Донецької Збройних сил України полковника ОСОБА_1 накладено дисциплінарне стягнення - «позбавлення військового звання».
Позивач вважаючи, що наказ від 19.02.2016 року № 65 у частині накладення дисциплінарного стягнення, «позбавлення військового звання», суперечить вимогам та істотно порушує його права, передбачені Конституцією та Законами України, а тому є протиправним і підлягає скасуванню, звернувся до Окружного адміністративного суду м. Києва з адміністративним позовом до Генерального штабу Збройних Сил України про визнання протиправним та скасування наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.02.2016 №65 в частині накладення на полковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - «позбавлення військового звання».
Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2016 року по справі № 826/5587/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.02.2016 року № 65 в частині накладення на полковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - «позбавлення військового звання» визнано протиправним та скасовано.
Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 року апеляційну скаргу Генерального штабу Збройних Сил України у справі № 826/5587/16 залишено без задоволення, а Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2016 року - залишено без змін.
Постановою Верховного Суду від 26.06.2019 року касаційну скаргу Генерального штабу Збройних Сил України у справі № 826/5587/16 залишено без задоволення; Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2016 року та Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 року у цій справі залишено без змін.
Оскільки єдиною підставою для звільнення позивача зі Збройних Сил України було накладення дисциплінарного стягнення - «позбавлення військового звання» на підставі наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.02.2016 року № 65, який визнано протиправним та скасовано у судовому порядку, позивач звернувся до суду з даним позовом.
Надаючи правову оцінку обставинам та матеріалам справи, а також наданим додатковим поясненням та запереченням сторін, колегія суддів зазначає наступне.
Статтею 19 Конституції України передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Відповідно до статті 43 кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується.
Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб.
Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом.
Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення.
Відповідно до статті 5-1 Кодексу законів про працю України (далі - КЗпП України), держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України, окрім іншого: вільний вибір виду діяльності; правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконного звільнення, а також сприяння у збереженні роботи.
Таким чином, на державу покладено обов'язок забезпечувати рівність трудових прав усіх громадян та гарантувати правовий захист від незаконного звільнення. Відповідно, оскільки держава здійснює свої функції через систему державних органів (законодавчих, виконавчих, судових), відповідні обов'язки (їх неухильне додержання та виконання) покладаються на такі державні органи.
Правовий статус військовослужбовців визначаються Законом України «Про військовий обов'язок і військову службу» від 25.03.1992 року № 2232-XII, Законом України «Про Збройні Сили України», від 06.12.1991 року № 1934-XII, Законом України «Про Дисциплінарний статут Збройних Сил України» від 24.03.1999 року № 551-XIV, Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» від 20.12.1991 року № 2011-XII.
Відповідно до ч. 1 ст. 2 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» військова служба є державною службою особливого характеру, яка полягає у професійній діяльності придатних до неї за станом здоров'я і віком громадян України (за винятком випадків, визначених законом), іноземців та осіб без громадянства, пов'язаній із обороною України, її незалежності та територіальної цілісності. Час проходження військової служби зараховується громадянам України до їх страхового стажу, стажу роботи, стажу роботи за спеціальністю, а також до стажу державної служби.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умов для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносин у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Відповідно до положень ст. 1 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» соціальний захист військовослужбовців - діяльність (функція) держави, спрямована на встановлення системи правових і соціальних гарантій, що забезпечують реалізацію конституційних прав і свобод, задоволення матеріальних і духовних потреб військовослужбовців відповідно до особливого виду їх службової діяльності, статусу в суспільстві, підтримання соціальної стабільності у військовому середовищі. Це право на забезпечення їх у разі повної, часткової або тимчасової втрати працездатності, втрати годувальника, безробіття з незалежних від них обставин, у старості, а також в інших випадках, передбачених законом.
Статтею 1№ Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» визначено, що законодавство про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей базується на Конституції України і складається з цього Закону та інших нормативно-правових актів.
Якщо міжнародним договором, згода на обов'язковість якого надана Верховною Радою України, встановлені більш високі норми щодо соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, ніж ті, що містить законодавство України, то застосовуються норми міжнародного договору.
Стаття 1І Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» закріплює гарантії соціального і правового захисту військовослужбовців та членів їх сімей. Так, військовослужбовці користуються усіма правами і свободами людини та громадянина, гарантіями цих прав і свобод, закріпленими в Конституції України та законах України, з урахуванням особливостей, встановлених цим та іншими законами.
У зв'язку з особливим характером військової служби, яка пов'язана із захистом Вітчизни, військовослужбовцям надаються визначені законом пільги, гарантії та компенсації.
Водночас, ст. 2 Закону України «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» встановлено, що ніхто не вправі обмежувати військовослужбовців та членів їх сімей у правах і свободах, визначених законодавством України.
З урахуванням наведеного суд критично ставиться до доводів відповідача про неможливість позивача користуватися правами, визначеними, зокрема трудовим законодавством.
Крім того, суд звертає увагу, що відповідно до частини 6 статті 7 Кодексу адміністративного судочинства України, у разі відсутності закону, що регулює відповідні правовідносини, суд застосовує закон, що регулює подібні правовідносини (аналогія закону), а за відсутності такого закону суд виходить із конституційних принципів і загальних засад права (аналогія права). Аналогія закону та аналогія права не застосовується для визначення підстав, меж повноважень та способу дій органів державної влади та місцевого самоврядування.
Верховний Суд України у Постанові від 17.02.2015 року (справа №21-8а15), з-поміж іншого, зазначив, що за загальним правилом пріоритетними є норми спеціального законодавства, а трудове законодавство підлягає застосуванню у випадках, якщо нормами спеціального законодавства не врегульовано спірні правовідносини або коли про це йдеться у спеціальному законі.
Колегія суддів також звертає увагу на положення ст. 19 «Про соціальний та правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» - неправомірні рішення, дії (бездіяльність) органів військового управління та командирів (начальників) можуть бути оскаржені військовослужбовцями в порядку, передбаченому законами, статутами Збройних Сил України та іншими нормативно-правовими актами.
При дослідженні обставин справи встановлено, що Постановою Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2016 року по справі № 826/5587/16 адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено; наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.02.2016 року № 65 в частині накладення на полковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - «позбавлення військового звання» визнано протиправним та скасовано. Ухвалою Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 року апеляційну скаргу Генерального штабу Збройних Сил України у справі № 826/5587/16 залишено без задоволення, а Постанову Окружного адміністративного суду м. Києва від 02.12.2016 року - залишено без змін. Постановою Верховного Суду від 26.06.2019 року касаційну скаргу Генерального штабу Збройних Сил України у справі № 826/5587/16 залишено без задоволення; Постанову Окружного адміністративного суду міста Києва від 02.12.2016 року та Ухвалу Київського апеляційного адміністративного суду від 18.04.2017 року у цій справі залишено без змін. Водночас, наказ начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.02.2016 року № 65 став підставою для прийняття наказу Міністерства оборони України від 04.04.2016 року № 277 у частини звільнення з військової служби полковника ОСОБА_1 у запас за пунктом «ж» (у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) та наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.04.2016 року № 93 у частині виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення. Відтак, визнання наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.02.2016 року № 65 у частині накладення на полковника ОСОБА_1 дисциплінарного стягнення - «позбавлення військового звання» протиправним та його скасування в судовому порядку є достатнім для наявності правових підстав для визнання протиправними та скасування наказу Міністерства оборони України від 04.04.2016 року № 277 у частини звільнення з військової служби полковника ОСОБА_1 у запас за пунктом «ж» (у зв'язку з позбавленням військового звання в дисциплінарному порядку) та наказу ІНФОРМАЦІЯ_1 від 20.04.2016 року № 93 у частині виключення полковника ОСОБА_1 зі списків особового складу ІНФОРМАЦІЯ_2 та всіх видів забезпечення як таких, що прийняті на основі наказу начальника Генерального штабу Збройних Сил України від 19.02.2016 року № 65.
Згідно з ч. ч.1,2 ст. 235 Кодексу законів про працю України у разі звільнення без законної підстави або незаконного переведення на іншу роботу, у тому числі у зв'язку з повідомленням про порушення вимог Закону України «Про запобігання корупції» іншою особою, працівник повинен бути поновлений на попередній роботі органом, який розглядає трудовий спір.
При винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.
Відповідно до правової позиції, висловленої Верховним Судом України в Постанові від 28.10.2014 року (№ 41602330), у випадку незаконного звільнення працівника з роботи, його порушене право повинно бути відновлене шляхом поновлення його на посаді, з якої його було незаконно звільнено.
Відповідно до п. 12.5 Інструкції про організацію виконання Положення про проходження громадянином України військової служби у Збройних Силах України, затвердженої Наказом Міністерства оборони України від 10.04.2009 року № 170 у разі незаконного звільнення військовослужбовця з військової служби в наказі командира військової частини, в якій поновлюється на військовій службі незаконно звільнений військовослужбовець, зазначається про виплату йому матеріального і грошового забезпечення за час вимушеного прогулу, які він недоотримав унаслідок незаконного звільнення. Період вимушеного прогулу зараховується військовослужбовцю до вислуги років, до строку вислуги у військовому званні та строку контракту.
Враховуючи наведене, позивач підлягає поновленню на посаді військового комісара Якимівського районного військового комісаріату Запорізької області.
З урахуванням наведеного, суд також вбачає необхідність для зобов'язання ІНФОРМАЦІЯ_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 грошове забезпечення за час вимушеного прогулу з 20.04.2016 року.
Відповідно до ст.244 КАС України, під час прийняття рішення суд вирішує наступні питання, зокрема:
1) чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються;
2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження;
3) яку правову норму належить застосувати до цих правовідносин;
4) чи слід позов задовольнити або в позові відмовити;
5) як розподілити між сторонами судові витрати;
6) чи є підстави допустити негайне виконання рішення;
7) чи є підстави для скасування заходів забезпечення позову.
Частиною 2 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України передбачено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: 1) на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; 2) з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; 3) обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); 4) безсторонньо (неупереджено); 5) добросовісно; 6) розсудливо; 7) з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; 8) пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); 9) з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; 10) своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст.77 Кодексу адміністративного судочинства України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
Відповідно до ч.1 ст. 2 Кодексу адміністративного судочинства України завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб'єктів владних повноважень.
Згідно частини 1 ст. 9 Кодексу адміністративного судочинства України розгляд і вирішення справ в адміністративних судах здійснюються на засадах змагальності сторін та свободи в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.
Згідно положень ст. 90 Кодексу адміністративного судочинства України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Оцінивши докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, колегія суддів приходить до висновку, що суд першо інстанції дійшов до правильного висновку про обґрунтованості позовних вимог та наявності підстав для їх задоволення у повному обсязі.
Згідно з ч. 2 ст. 2 КАС України, у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 1 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Згідно з ч. 2 ст. 77 Кодексу адміністративного судочинства України, в адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача. У таких справах суб'єкт владних повноважень не може посилатися на докази, які не були покладені в основу оскаржуваного рішення, за винятком випадків, коли він доведе, що ним було вжито всіх можливих заходів для їх отримання до прийняття оскаржуваного рішення, але вони не були отримані з незалежних від нього причин.
Відповідач по справі, як суб'єкт владних повноважень, не виконав покладений на нього обов'язок щодо доказування правомірності вчинених ним дій та прийняття оскаржуваного рішення.
Натомість, позивачем надано достатньо доказів в підтвердження обставин, якими обґрунтовує позовні вимоги.
Зі змісту частин 1-4 ст. 242 КАС України, рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права, обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Доводи апеляційної скарги зазначених вище висновків суду попередньої інстанції не спростовують і не дають підстав для висновку, що судом першої інстанції при розгляді справи неправильно застосовано норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, чи порушено норми процесуального права.
Згідно з п.1 ч.1 ст.315 КАС України за наслідками розгляду апеляційної скарги на судове рішення суду першої інстанції суд апеляційної інстанції має право залишити апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення - без змін.
Відповідно до ст. 316 КАС України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а рішення або ухвалу суду - без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції правильно встановив обставини справи та ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.
З урахуванням вище викладеного, колегія суддів дійшла висновку, що судом першої інстанції правильно встановлені обставини справи, судове рішення ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права і підстав для його скасування не вбачається, апеляційна скарга підлягає залишенню без задоволення, а постанова суду першої інстанції - без змін.
Керуючись ст.ст. 2, 10, 11, 241, 242, 243, 250, 251, 308, 310, 315, 316, 321, 322, 328, 325, 329 Кодексу адміністративного судочинства України, колегія суддів, -
Апеляційну скаргу Запорізького обласного територіального центру комплектування та соціальної підтримки - залишити без задоволення, а рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 13 квітня 2021 року - без змін.
Постанова суду набирає законної сили з дати її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у строк визначений ст. 329 КАС України.
(Повний текст виготовлено - 16 вересня 2021 року).
Головуючий суддя: Л.О. Костюк
Судді: Н.П. Бужак,
М.І. Кобаль