ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 вересня 2021 року м. Київ № 640/8696/20
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Міністерства оборони України
до Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України
про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Окружного адміністративного суду міста Києва звернулось Міністерство оборони України з позовом до Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України в якому просило: визнати незаконною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ВП № 61378996) про накладення штрафу від 30.03.2020р.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова про накладення штрафу на боржника від 30.03.2020р. є протиправною, оскільки позивачем подавалась заява про відкладення виконавчих дій, з огляду на необхідність додаткового часу на виконання рішення суду у справі № 640/2558/19.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому зазначає, що оскаржувана постанова є законною та обґрунтованою, оскільки станом на дату її прийняття позивачем доказів виконання рішення суду у справі № 640/2558/19 не надано, так само позивачем не надано нормативного та документального обґрунтування причин невиконання рішення суду.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
Рішенням Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2019р. у справі № 640/2558/19, залишеним без змін постановою Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2020р. адміністративний позов ОСОБА_1 задоволено. Визнано протиправною відмову Міністерства оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) в призначенні позивачу одноразової грошової допомоги у разі встановлення II групи інвалідності, передбаченої ст. 16 Закону України "Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей" від 20 грудня 1991 року №2011-XII. Зобов'язано Міністерство оборони України (місцезнаходження: 03168, м. Київ, пр. Повітрофлотський, 6, ЄДРПОУ 00034022) призначити позивачу одноразову грошову допомогу як інваліду II групи у розмірі 300-кратного прожиткового мінімуму, встановленого законом для працездатних осіб на 1 січня календарного року, встановленому пп. "б" п. 1 ст. 16-2 Закону №2011-XII, в редакції Закону, що діє з 01 січня 2014 року, та перерахувати на рахунок Київського міського військового комісаріату суму одноразової грошової допомоги як інваліду війни II групи для подальшої виплати позивачу.
На виконання вищезазначеного рішення Окружним адміністративним судом міста Києва 07.02.2020р. видано виконавчий лист № 640/2558/19, який пред'явлено до виконання.
25.02.2020р. відповідачем винесено постанову про відкриття виконавчого провадження ВП №61378996 за виконавчим листом від 07.02.2020р. № 604/2558/19 виданого Окружним адміністративним судом міста Києва.
30.03.2020р. відповідачем винесено постанову про накладення штрафу у ВП № 61378996, якою на позивача накладено штраф у розмірі 5100,0 грн. за невиконання рішення суду без поважних причин.
Позивач вважаючи постанову про накладення штрафу від 30.03.2020р. винесену в межах виконавчого провадження № 61378996 протиправною, звернувся до суду для захисту своїх прав та законних інтересів.
Вирішуючи спір по суті, суд виходить з такого.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ).
Відповідно до ч. 1 ст. 1 Закону № 1404-VІІІ, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Статтею 3 Закону № 1404-VIII до виконавчих документів, які підлягають примусовому виконанню відповідно до цього Закону віднесено виконавчі листи та накази, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Статтею 18 Закону № 1404-VІІІ передбачено обов'язки і права виконавців.
Частиною 2 вказаної статті передбачено, що виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до ч. 5, 6 Закону № 1404-VІІ, виконавець не пізніше наступного робочого дня з дня надходження до нього виконавчого документа виносить постанову про відкриття виконавчого провадження, в якій зазначає про обов'язок боржника подати декларацію про доходи та майно боржника, попереджає боржника про відповідальність за неподання такої декларації або внесення до неї завідомо неправдивих відомостей.
У постанові про відкриття виконавчого провадження за рішенням, примусове виконання якого передбачає справляння виконавчого збору, державний виконавець зазначає про стягнення з боржника виконавчого збору в розмірі, встановленому статтею 27 цього Закону.
За рішенням немайнового характеру виконавець у постанові про відкриття виконавчого провадження зазначає про необхідність виконання боржником рішення протягом 10 робочих днів (крім рішень, що підлягають негайному виконанню, рішень про встановлення побачення з дитиною).
Згідно з ч. 4 ст. 19 Закону № 1404-VІІ, сторони зобов'язані невідкладно, не пізніше наступного робочого дня після настання відповідних обставин, письмово повідомити виконавцю про повне чи часткове самостійне виконання рішення боржником, а також про виникнення обставин, що обумовлюють обов'язкове зупинення вчинення виконавчих дій, про встановлення відстрочки або розстрочки виконання, зміну способу і порядку виконання рішення, зміну місця проживання чи перебування (у тому числі зміну їх реєстрації) або місцезнаходження, а боржник - фізична особа - також про зміну місця роботи.
Відповідно до ч. 5, 6 Закону № 1404-VІІ, за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
У разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Частиною 1 статті 75 Закону № 1404-VІІ визначено, що у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
З аналізу вказаних норм вбачається, що Законом № 1404-VІІІ встановлено відповідальність боржника за невиконання судового рішення. Тобто, на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником рішення суду, з приводу якого здійснюються заходи на його виконання, без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону України «Про виконавче провадження», можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
При цьому, притягаючи боржника до відповідальності за невиконання рішення у виконавчому провадженні і накладаючи на нього штраф виконавець (державний чи приватний) зобов'язаний ретельно дослідити всі обставини справи, зокрема належним чином перевірити факт невиконання боржником його обов'язків та встановити причини їх невиконання або неналежного виконання.
Аналогічну правову позицію висловлено Верховним Судом в постанові від 23.05.2018 у справі №537/3986/16-а.
Так, з аналізу вищевикладеного вбачається, що постанову про накладення штрафу державним виконавцем може бути винесено лише після перевірки виконання такого рішення та у разі невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
З матеріалів справи вбачається, що позивач в обґрунтування протиправності оскаржуваної постанови посилається на те, що звертався до відповідача із заявою про відкладення проведення виконавчих дій в якій зазначав, що заходи щодо виконання судового рішення вчиняються, однак з огляду на вимоги чинного законодавства виконання рішення з призначення одноразової грошової допомоги потребує додаткового часу.
Водночас, відповідачем не надано до суду доказів вчинення дій з перевірки фактичного виконання боржником судового рішення в межах виконавчого провадження №61378996.
Суд зауважує, що під час примусового виконання рішення активні дії щодо виконання рішення суду мають вчинятися не лише боржником, але й виконавцем в межах повноважень.
Постанова про накладення штрафу є своєрідним примусовим заходом для боржника, водночас, така постанова має бути вмотивованою.
Так, з мотивувальної частини оскаржуваної постанови вбачається, що підставою для її прийняття слугували висновки державного виконавця про невиконання рішення суду без поважних причин, станом на дату прийняття постанови.
Однак, як зазначено вище, відповідачем не надано доказів перевірки державним виконавцем факту виконання рішення суду, причин такого невиконання у боржника не з'ясовано.
Крім того, судом встановлено, що ухвалою Верховного Суду від 22.06.2020р. у справі №640/2558/19 зупинено виконання рішення Окружного адміністративного суду міста Києва від 08.08.2019р. та постанови Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2020р. у справі № 640/2558/19 до закінчення їхнього перегляду в касаційному порядку.
При цьому, в подальшому рішення Окружного адміністративного суду м. Києва від 08.08.2019р. та постанову Шостого апеляційного адміністративного суду від 27.01.2020р. у справі №640/2558/19 скасовано постановою Верховного Суду від 28.01.2021р.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про те, що наразі у позивача взагалі відсутній обов'язок із виконання виконавчого листа від 07.02.202р. №640/2558/19.
Оцінивши докази, наявні в матеріалах справи, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає, що адміністративний позов підлягає задоволенню.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі “Серявін та інші проти України” (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, 382 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов Міністерства оборони України - задовольнити.
2. Визнати незаконною та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України (ВП № 61378996) про накладення штрафу від 30.03.2020р.
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська