ОКРУЖНИЙ АДМІНІСТРАТИВНИЙ СУД міста КИЄВА 01051, м. Київ, вул. Болбочана Петра 8, корпус 1
15 вересня 2021 року м. Київ № 640/8270/21
Окружний адміністративний суд міста Києва у складі: судді Добрянської Я.І., розглянувши за правилами спрощеного позовного провадження адміністративну справу
за позовом Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер»
до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса)
про визнання протиправною та скасування постанови, -
До Окружного адміністративного суду м. Києва звернулось Науково-виробниче Товариство з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» з позовом до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в якому просило: визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Дмитра Костянтиновича від 09.03.2021р. про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № 60748257.
В обґрунтування позовних вимог зазначає, що постанова про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № 60748257 від 09.03.2021р. є протиправною та підлягає скасуванню, оскільки в постанові відсутні відомості про суму витрат виконавчого провадження кожного виду із відповідними підтверджуючими документами.
Відповідачем подано відзив на адміністративний позов в якому просить відмовити в задоволенні позовних вимог, з огляду на їх необгрунтованість.
Розглянувши адміністративний позов та додані до нього матеріали, всебічно і повно з'ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об'єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, суд, зазначає наступне.
На примусовому виконанні у Відділі примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) перебуває виконавче провадження № 60748257 про стягнення з Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» виконавчого збору.
09.03.2021р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в межах виконавчого провадження № 60748257 винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
Позивач вважаючи вказану постанову протиправною, звернувся з позовом до суду.
Дослідивши наявні у справі докази, проаналізувавши матеріали справи та норми чинного законодавства, ознайомившись із доводами представників сторін, суд зазначає таке.
Відповідно до ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Умови і порядок виконання рішень судів та інших органів (посадових осіб), що відповідно до закону підлягають примусовому виконанню у разі невиконання їх у добровільному порядку визначені Законом України «Про виконавче провадження» від 02.06.2016р. № 1404-VІІІ (далі - Закон № 1404-VІІІ, у редакції, чинній станом на час виникнення спірних правовідносин).
Відповідно до статті 1 Закону № 1404-VIII, виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
За змістом п. 3, 5 ч. 1 ст. 3 Закону № 1404-VIII, відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих написів нотаріусів та постанов державних виконавців про стягнення виконавчого збору, постанов державних виконавців чи приватних виконавців про стягнення витрат виконавчого провадження, про накладення штрафу, постанов приватних виконавців про стягнення основної винагороди.
Згідно з частинами першою, другою статті 5 Закону № 1404-VIII примусове виконання рішень покладається на органи державної виконавчої служби (державних виконавців) та у передбачених цим Законом випадках на приватних виконавців, правовий статус та організація діяльності яких встановлюються Законом України «Про органи та осіб, які здійснюють примусове виконання судових рішень і рішень інших органів».
Законом № 1403-VIII визначено основи організації та діяльності з примусового виконання судових рішень і рішень інших органів (посадових осіб) органами державної виконавчої служби та приватними виконавцями, їхні завдання та правовий статус. Завданням органів державної виконавчої служби та приватних виконавців є своєчасне, повне і неупереджене виконання рішень, примусове виконання яких передбачено законом (стаття 3).
Частиною першою статті 42 Закону №1404-VIII передбачено, що кошти виконавчого провадження складаються з: 1) виконавчого збору, стягнутого з боржника в порядку, встановленому статтею 27 цього Закону, або основної винагороди приватного виконавця; 2) авансового внеску стягувача; 3) стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.
Відповідно до ч.ч. 2, 3 ст. 42 Закону №1404-VIII витрати органів державної виконавчої служби та приватного виконавця, пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій щодо забезпечення примусового виконання рішень, є витратами виконавчого провадження.
Частиною 4 ст. 42 Закону №1404-VIII визначено, що на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами цього Закону або у випадку повернення виконавчого документа стягувачу чи закінчення виконавчого провадження у разі необхідності примусового стягнення з боржника витрат виконавчого провадження виконавцем виноситься постанова про їх стягнення.
Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України та коштів виконавчого провадження, зазначених у пунктах 2 і 3 частини першої цієї статті.
Витрати виконавчого провадження приватних виконавців здійснюються за рахунок авансового внеску стягувача, стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження. Витрати виконавчого провадження можуть здійснюватися приватним виконавцем за рахунок власних коштів.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 02.04.2012 № 512/5 затверджено Інструкцію з організації примусового виконання рішень (далі - Інструкція № 512/5).
Пунктом 2 розділу VI Інструкції № 512/5, передбачено, що витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Виконавець виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини) та надсилає її сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені цим пунктом як мінімальні витрати виконавчого провадження.
Якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби (приватним виконавцем) було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум згідно з вимогами Закону виносить постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.
Якщо у разі повернення виконавчого документа стягувачу з підстав, передбачених пунктами 1, 3, 4, 6, 8 частини першої статті 37 Закону, чи закінчення виконавчого провадження з підстав, передбачених пунктами 1, 2, 6, 7, 9-15 частини першої статті 39 Закону, витрати виконавчого провадження не були стягнуті, державний виконавець виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження (крім виконавчих проваджень щодо виконання рішень Європейського суду з прав людини), в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні. Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу) реєструється в автоматизованій системі виконавчого провадження як виконавчий документ та підлягає виконанню в порядку, передбаченому Законом та цією Інструкцією.
Державний виконавець зобов'язаний відкрити виконавче провадження за постановою про стягнення витрат виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня з дня її реєстрації в автоматизованій системі виконавчого провадження.
Якщо у разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа витрати виконавчого провадження, які здійснювалися приватним виконавцем за рахунок власних коштів, не були стягнуті, приватний виконавець за потреби виносить постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, яка підлягає виконанню в порядку, встановленому Законом та цією Інструкцією.
Постанова про стягнення витрат виконавчого провадження надсилається сторонам виконавчого провадження не пізніше наступного робочого дня після її винесення.
Розмір та види витрат виконавчого провадження встановлюються Міністерством юстиції України.
Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5 «Про встановлення видів та розмірів витрат виконавчого провадження», зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 30.09.2016 за № 1300/29430, затверджені види та розміри витрат виконавчого провадження.
Відповідно до розділу І «Види витрат виконавчого провадження» до видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 № 2830/5, належать: 1. Виготовлення документів виконавчого провадження: папір; копіювання, друк документів; канцтовари. 2. Пересилання документів виконавчого провадження: конверти; знаки поштової оплати (марки); послуги маркувальної машини; послуги поштового зв'язку. 3. Послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів, спеціалістів; зберігачів; перекладачів; суб'єктів оціночної діяльності - суб'єктів господарювання; суб'єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій. 4. Послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум. 5. Проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини. 6. Послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці. 7. Банківські послуги при операціях з іноземною валютою. 8. Сплата судового збору. 9. Плата за користування Єдиним державним реєстром виконавчих проваджень та після введення в дію статті 8 Закону України № 1404-VIII «Про виконавче провадження», плата за користування автоматизованою системою виконавчого провадження. 10. Інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.
Згідно розділу ІІ «Розміри витрат виконавчого провадження» до видів та розмірів витрат виконавчого провадження, затверджених Наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016 №2830/5, визначено: 1. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 1, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості товарів і послуг, зазначеної у відповідних договорах. Розміри витрат за транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці визначаються наказом Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства економічного розвитку і торгівлі України, Міністерства фінансів України від 10 жовтня 2013 року № 967/1218/869 «Про затвердження розмірів плат за транспортування і зберігання тимчасово затриманих транспортних засобів на спеціальних майданчиках (стоянках)», зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 06 листопада 2013 року за № 1887/24419. 2. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пунктах 2, 4 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються згідно з тарифами Українського державного підприємства поштового зв'язку «Укрпошта». 3. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 5 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до вартості розшукових дій, визначених законодавством. 4. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 8 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до ставок судового збору, затвердженого Законом України «Про судовий збір». 5. Розміри витрат виконавчого провадження, види яких зазначені у пункті 9 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, визначаються відповідно до встановленого Міністерством юстиції України розміру оплати. 6. Відповідні структурні підрозділи (спеціалісти) Міністерства юстиції України, головних територіальних управлінь юстиції, що відповідають за закупівлю товарів і послуг, протягом п'яти робочих днів з дати укладання договору про закупівлю товарів і послуг, визначених пунктами 1, 2, 3, 6, 7, 10 розділу I Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, повідомляють Департамент Державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, управління державної виконавчої служби головних територіальних управлінь юстиції та відділи державної виконавчої служби про вартість закупівлі одиниці товару і послуги. На підставі наданої інформації державний виконавець визначає розмір витрат виконавчого провадження.
Судом встановлено, що 09.03.2021р. державним виконавцем Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) в межах виконавчого провадження № 60748257 з виконання постанови ВПВР УДВС ГТУЮ у Миколаївській області від 26.11.2019р. № 37674119 винесено постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
Так, підставою для прийняття оскаржуваної постанови, як вбачається з її змісту, слугували понесені відповідачем додаткові витрати виконавчого провадження пов'язані з організацією та проведенням виконавчих дій, щодо забезпечення примусового виконання рішень, а саме: виготовлення постанов та супровідних листів до них, документів виконавчого провадження (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари), пересилання постанов та документів виконавчого провадження (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку) та інші.
Водночас, суд повторно наголошує, що відповідно до п. 2 розділу VI Інструкції № 512/5, витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.
Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов'язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору (крім випадків, коли виконавчий збір не стягується); стягнення основної винагороди приватного виконавця (крім випадків, коли основна винагорода не стягується); стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження (повернення виконавчого документа стягувачу).
Витрати, пов'язані з винесенням постанов, включають такі види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання (друк) документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, знаки поштової оплати (марки) або послуги маркувальної машини (послуги поштового зв'язку)).
Так, з аналізу вищевикладеного вбачається, що законодавством визначені різновиди витрат виконавчого провадження до яких належать мінімальні та додаткові витрати виконавчого провадження.
При цьому, до додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені вимогами Інструкції № 512/5 як мінімальні витрати виконавчого провадження.
Водночас, з оскаржуваної постанови вбачається, що фактично державним виконавцем до додаткових витрат віднесено мінімальні витрати виконавчого провадження, зокрема, такий їх різновид, як витрати, пов'язані з винесенням постанов, що прямо заборонено вимогами Інструкції № 512/5.
Так, дійсно, в оскаржуваній постанові зазначено, що державним виконавцем понесено також такі додаткові витрати, як «інші».
Однак, які саме додаткові витрати відповідач розуміє під поняттям «інші» ні в оскаржуваній постанові, ні у відзиві на адміністративний позов не зазначено.
Крім того, суд наголошує, що в резолютивній частині постанови відповідач обмежився лише загальною сумою додаткових витрат виконавчого провадження, які підлягали стягненню з позивача, а саме зазначив, що розмір додаткових витрат складає: 300, 00 грн., що свідчить про недотримання відповідачем вимог Інструкції № 512/5 щодо змісту постанови, а відтак неможливість судом перевірити правильність визначення складу та розміру додаткових витрат виконавчого провадження.
Більше того, жодного розрахунку, а також визначення конкретних видів саме додаткових витрат виконавчого провадження № 60748257, відповідачем не надано навіть у відзиві на адміністративний позов.
З огляду на вказане, суд приходить до висновку про протиправність оскаржуваної постанови, а відтак наявність підстав для її скасування.
Надаючи оцінку кожному окремому специфічному доводу всіх учасників справи, що мають значення для правильного вирішення адміністративної справи, суд застосовує позицію ЄСПЛ (в аспекті оцінки аргументів учасників справи у касаційному провадженні), сформовану в пункті 58 рішення у справі "Серявін та інші проти України" (№ 4909/04): згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються; хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент; міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі "Руїс Торіха проти Іспанії" (Ruiz Torija v. Spain) № 303-A, пункт 29).
Наведена позиція ЄСПЛ також застосовується у практиці Верховним Судом, що, як приклад, відображено у постанові від 28 серпня 2018 року (справа № 802/2236/17-а).
Відповідно до ч. 1, 2 ст. 77 КАС України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених ст.78 цього Кодексу.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача.
Згідно з ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Керуючись ст. ст. 2, 77, 159, 243-245, 263, 382 КАС України, суд, -
1. Адміністративний позов Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» - задовольнити.
2. Визнати протиправною та скасувати постанову головного державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Сазонова Дмитра Костянтиновича від 09.03.2021р. про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження № 60748257.
3. Стягнути на користь Науково-виробничого Товариства з обмеженою відповідальністю «Агро-Інтер» судові витрати за сплату судового збору в розмірі 2 270, 00 грн. (дві тисячі двісті сімдесят гривень 00 коп.) за рахунок бюджетних асигнувань Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень у Миколаївській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса).
Рішення набирає законної сили відповідно до статті 255 КАС України та може бути оскаржене до суду апеляційної інстанції за правилами, встановленими статтями 287, 293, 295, 296 КАС України.
Суддя Я.І. Добрянська