Справа № 420/15232/21
16 вересня 2021 року м. Одеса
Одеський окружний адміністративний суд у складі головуючого судді Самойлюк Г.П., розглянувши в порядку письмового провадження справу за позовною заявою Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д; код ЄДРПОУ 36290160) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65091, м. Одеса, вул. Разумовська, 37; код ЄДРПОУ 43315529), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу ВП № 65597797 від 02.08.2021р., -
До Одеського окружного адміністративного суду надійшла позовна заява Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), в якій позивач просить:
визнати протиправними дії та скасувати постанову Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) про накладення штрафу від 02.08.2021 року ВП № 65597797;
стягнути з Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на користь Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради сплачений судовий збір у сумі 2270,00 грн.
В обґрунтування позовних вимог зазначено, що 07.06.2021р. на адресу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради надійшла постанова про відкриття виконавчого провадження №65597797 від 27.05.2021р. за виконавчим листом, виданим 20.05.2021р. Одеським окружним адміністративним судом у справі №420/15268/20. Так, рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. у справі №420/12568/20 зобов'язано Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсії за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги. На виконання постанови державного виконавця про відкриття виконавчого провадження Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради повідомлено, що Департамент не є центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері соціального захисту населення, тому не може здійснювати зазначену виплату відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту». Враховуючи, що рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. у справі №420/12568/20 не виконане з поважних причин, підстави для винесення постанови про накладення штрафу відсутні.
Від відповідача надійшли пояснення (вх. № ЕП/24899/21 від 16.09.2021р.), в яких в обґрунтування правової позиції зазначено, що станом на 02.08.2021р. вимоги виконавчого листа у справі №420/12568/20 не виконано в повному обсязі, а саме не здійснено виплату ОСОБА_1 недоплаченої грошової допомоги до 05.05.2020р. у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги, яка склала 9464,00 грн. З урахуванням наведеного, керуючись ст.ст. 63, 75 Закону України «Про виконавче провадження» за невиконання рішення суду, постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) ВП № 65597797 від 02.08.2021р. за невиконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. у справі №420/12568/20 на Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради правомірно накладено штраф у розмірі 5100,00 грн.
Ухвалою від 08.09.2021р. прийнято до розгляду позовну заяву; відкрито провадження по справі; залучено до участі у справі в якості третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ; визначено, що справа буде розглядатись за правилами спрощеного позовного провадження (з викликом сторін), з урахуванням особливостей встановлених ст.ст. 268-272 КАС України щодо розгляду окремих категорій термінових адміністративних справ; встановлено відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву до 14.09.2021р.; встановлено третій особі, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача строк з дня отримання позову/відзиву для подання письмових пояснень щодо позову або відзиву до 14.09.2021 р.; зобов'язано Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) надати до Одеського окружного адміністративного суду належним чином засвідчені копії матеріалів виконавчого провадження № 65597797; призначено судове засідання по справі на 16.09.2021 р.
До судового засідання 16.09.2021 р. сторони явку представників не забезпечили, про дату, час та місце судового розгляду повідомлялися належним чином та завчасно.
Відповідно до ч.4 ст. 287 КАС України адміністративна справа з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби, приватного виконавця вирішується судом протягом десяти днів після відкриття провадження у справі.
Суд зазначає, що адміністративні справи з приводу оскарження рішень, дій або бездіяльності органу державної виконавчої служби, приватного виконавця є справами, віднесеними до категорії термінових адміністративних справ, що визначено нормами КАС України.
За правилами ч. 3 ст. 268 КАС України неприбуття у судове засідання учасника справи, повідомленого відповідно до положень цієї статті, не перешкоджає розгляду справи у судах першої та апеляційної інстанцій.
За приписами ч. 1 ст. 205 КАС України неявка у судове засідання будь-якого учасника справи, за умови що його належним чином повідомлено про дату, час і місце цього засідання, не перешкоджає розгляду справи по суті, крім випадків, визначених цією статтею.
Згідно ч. 9 ст. 205 КАС України, якщо немає перешкод для розгляду справи у судовому засіданні, визначених цією статтею, але всі учасники справи не з'явилися у судове засідання, хоча і були належним чином повідомлені про дату, час і місце судового розгляду, суд має право розглянути справу у письмовому провадженні у разі відсутності потреби заслухати свідка чи експерта.
Згідно ч. 4 ст. 229 КАС України у разі неявки у судове засідання всіх учасників справи або якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється за відсутності учасників справи (у тому числі при розгляді справи в порядку письмового провадження), фіксування судового засідання за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.
Враховуючи наведене, суд дійшов висновку про можливість розглянути справу в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами.
Дослідивши матеріали справи, оцінивши надані учасниками судового процесу докази в їх сукупності, проаналізувавши положення чинного законодавства, суд,-
Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. у справі №420/12568/20 визнано протиправною бездіяльність Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради щодо нарахування та виплати ОСОБА_1 щорічної одноразової грошової допомоги до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком; зобов'язано Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради нарахувати та виплатити ОСОБА_1 недоплачену грошову допомогу до 5 травня за 2020 рік у розмірі восьми мінімальних пенсій за віком, з урахуванням попередньо виплаченої суми такої допомоги.
27.05.2021р. (вих. № 10.03-8442) Відділом примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) на адресу Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради направлено постанову про відкриття виконавчого провадження на підставі виконавчого листа, виданого 20.05.2021р. Одеським окружним адміністративним судом у справі № 420/15268/20.
11.06.2021р. (вих. № 02-24/1121) Департаментом праці та соціальної політики Одеської міської ради повідомлено Відділ примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса), що на виконання рішення суду проведено відповідний перерахунок та нарахування, за наслідками якого сума доплати становить 9464,00 грн. До головного розпорядника коштів - Департаменту соціальної та сімейної політики Одеської обласної державної адміністрації направлено відповідну заявку на фінансування. Однак, на теперішній час у Департаменті праці та соціальної політики Одеської міської ради відсутні як бюджетні призначення, так і грошові кошти на рахунку, з якого проводиться виплата грошової допомоги до 5 травня, тому рішення суду буде виконане після надходження коштів (а.с. 20-23).
Постановою старшого державного виконавця Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) Чуб К.О. про накладення штрафу ВП № 65597797 від 02.08.2021р. за невиконання рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. у справі №420/12568/20 на Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради накладено штраф у розмірі 5100,00 грн. (а.с. 28-29).
Дослідивши подані документи і матеріали, оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності, суд приходить до висновку, що даний позов не підлягає задоволенню, з огляду на наступне.
Згідно із ч. 2 ст. 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов'язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Частиною 2 ст. 2 КАС України визначено, що у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи всім формам дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.
Відповідно до ч. 3 ст.287 КАС України відповідачем у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи органу державної виконавчої служби є відповідний орган державної виконавчої служби, а у справах з приводу рішень, дій або бездіяльності приватного виконавця - приватний виконавець.
Правові та організаційні засади щодо примусового виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) визначає Закон України "Про виконавче провадження" № 1404-VIII від 02.06.2016 р. № 1404-VIII (далі - Закон №1404-VIII).
Згідно з ч.1 ст.1 Закону України «Про виконавче провадження» виконавче провадження як завершальна стадія судового провадження і примусове виконання судових рішень та рішень інших органів (посадових осіб) (далі - рішення) - сукупність дій визначених у цьому Законі органів і осіб, що спрямовані на примусове виконання рішень і проводяться на підставах, у межах повноважень та у спосіб, що визначені Конституцією України, цим Законом, іншими законами та нормативно-правовими актами, прийнятими відповідно до цього Закону, а також рішеннями, які відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню.
Відповідно до п.1 ч.1 ст.3 Закону України «Про виконавче провадження» відповідно до цього Закону підлягають примусовому виконанню рішення на підставі таких виконавчих документів: виконавчих листів та наказів, що видаються судами у передбачених законом випадках на підставі судових рішень, рішень третейського суду, рішень міжнародного комерційного арбітражу, рішень іноземних судів та на інших підставах, визначених законом або міжнародним договором України.
Згідно з ч.1 ст.10 Закону України «Про виконавче провадження» заходами примусового виконання рішень є: 1) звернення стягнення на кошти, цінні папери, інше майно (майнові права), корпоративні права, майнові права інтелектуальної власності, об'єкти інтелектуальної, творчої діяльності, інше майно (майнові права) боржника, у тому числі якщо вони перебувають в інших осіб або належать боржникові від інших осіб, або боржник володіє ними спільно з іншими особами; 2) звернення стягнення на заробітну плату, пенсію, стипендію та інший дохід боржника; 3) вилучення в боржника і передача стягувачу предметів, зазначених у рішенні; 4) заборона боржнику розпоряджатися та/або користуватися майном, яке належить йому на праві власності, у тому числі коштами, або встановлення боржнику обов'язку користуватися таким майном на умовах, визначених виконавцем; 5) інші заходи примусового характеру, передбачені цим Законом.
Відповідно до ч.1 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний вживати передбачених цим Законом заходів щодо примусового виконання рішень, неупереджено, ефективно, своєчасно і в повному обсязі вчиняти виконавчі дії.
Згідно з ч.2 ст.18 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець зобов'язаний: 1) здійснювати заходи примусового виконання рішень у спосіб та в порядку, які встановлені виконавчим документом і цим Законом; 2) надавати сторонам виконавчого провадження, їхнім представникам та прокурору як учаснику виконавчого провадження можливість ознайомитися з матеріалами виконавчого провадження; 3) розглядати в установлені законом строки заяви сторін, інших учасників виконавчого провадження та їхні клопотання; 4) заявляти в установленому порядку про самовідвід за наявності обставин, передбачених цим Законом; 5) роз'яснювати сторонам та іншим учасникам виконавчого провадження їхні права та обов'язки.
Відповідно до ч.1 ст.26 Закону України «Про виконавче провадження» виконавець розпочинає примусове виконання рішення на підставі виконавчого документа, зазначеного у статті 3 цього Закону: 1) за заявою стягувача про примусове виконання рішення; 2) за заявою прокурора у разі представництва інтересів громадянина або держави в суді; 3) якщо виконавчий документ надійшов від суду у випадках, передбачених законом; 4) якщо виконавчий документ надійшов від суду на підставі ухвали про надання дозволу на примусове виконання рішення іноземного суду (суду іноземної держави, інших компетентних органів іноземної держави, до повноважень яких належить розгляд цивільних чи господарських справ, іноземних чи міжнародних арбітражів) у порядку, встановленому законом; 5) у разі якщо виконавчий документ надійшов від Національного агентства України з питань виявлення, розшуку та управління активами, одержаними від корупційних та інших злочинів.
Згідно з ч.1 ст.28 Закону України «Про виконавче провадження» копії постанов виконавця та інші документи виконавчого провадження (далі - документи виконавчого провадження) доводяться виконавцем до відома сторін та інших учасників виконавчого провадження, надсилаються адресатам простим поштовим відправленням або доставляються кур'єром, крім постанов про відкриття виконавчого провадження, про повернення виконавчого документа стягувачу, повідомлення стягувачу про повернення виконавчого документа без прийняття до виконання, постанов, передбачених пунктами 1-4 частини дев'ятої статті 71 цього Закону, які надсилаються рекомендованим поштовим відправленням. Боржник вважається повідомленим про початок примусового виконання рішень, якщо йому надіслано постанову про відкриття виконавчого провадження за адресою, зазначеною у виконавчому документі. Документи виконавчого провадження надсилаються стягувачу та боржнику за їхніми адресами, зазначеними у виконавчому документі. У разі зміни стороною місця проживання чи перебування або місцезнаходження документи виконавчого провадження надсилаються за адресою, зазначеною у відповідній заяві сторони виконавчого провадження. Документи виконавчого провадження доводяться до відома або надсилаються адресатам не пізніше наступного робочого дня з дня їх винесення.
Відповідно до ч.1 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» за рішеннями, за якими боржник зобов'язаний особисто вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення, виконавець наступного робочого дня після закінчення строку, визначеного частиною шостою статті 26 цього Закону, перевіряє виконання рішення боржником. Якщо рішення підлягає негайному виконанню, виконавець перевіряє виконання рішення не пізніш як на третій робочий день після відкриття виконавчого провадження.
Згідно з ч.2 ст.63 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин боржником рішення виконавець виносить постанову про накладення на боржника штрафу, в якій також зазначаються вимога виконати рішення протягом 10 робочих днів (за рішенням, що підлягає негайному виконанню, - протягом трьох робочих днів) та попередження про кримінальну відповідальність.
Відповідно до ч.1 ст.75 Закону України «Про виконавче провадження» у разі невиконання без поважних причин у встановлений виконавцем строк рішення, що зобов'язує боржника виконати певні дії, та рішення про поновлення на роботі виконавець виносить постанову про накладення штрафу на боржника - фізичну особу у розмірі 100 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на посадових осіб - 200 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, на боржника - юридичну особу - 300 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян та встановлює новий строк виконання.
Вирішуючи спір, суд враховує, що позивач дійсно не є центральним органом виконавчої влади та залежить від наявності бюджетних асигнувань на здійснення відповідних виплат. При цьому відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України. Взяття зобов'язань без відповідного бюджетного асигнування та здійснення видатків бюджету з перевищенням бюджетних призначень є порушенням бюджетного законодавства.
Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду від 24.01.2018 у справі №405/3663/13-а (К/9901/1598/18) та від 13.06.2018 у справі №757/29541/14-а (К/9901/12146/18).
Разом із тим, розглядаючи справи даної категорії, суду слід оцінити, чи вчинив боржник всі залежні від нього дії для виконання судового рішення, яке в силу вимог ст. 129-1 Конституції України є обов'язковим до виконання.
Як, вбачається з матеріалів справи, у постанові про відкриття виконавчого провадження від 27.05.2021 року зазначено, що боржнику необхідно виконати рішення суду по справі №420/12568/20 протягом 10 робочих днів.
Позивачем вказану постанову про відкриття виконавчого провадження від 27.05.2021 року отримано 07.06.2021 року (відповідно штампу реєстрації вхідної кореспонденції) та 11.06.2021 року повідомлено відповідача, що Департамент не є центральним органом виконавчої влади щодо забезпечування формування державної політики у сфері соціального захисту населення, та не може здійснювати виплату відповідно до Закону України «Про статус ветеранів війни, гарантії їх соціального захисту».
Суд враховує, що позивач дійсно не є центральним органом виконавчої влади та залежить від наявності бюджетних асигнувань на здійснення відповідних виплат та відповідно до статей 23 та 116 Бюджетного кодексу України будь-які бюджетні зобов'язання та платежі з бюджету можна здійснювати лише за наявності відповідного бюджетного призначення, встановленого законом про Державний бюджет України.
Разом з тим, окрім посилань на те, що Департамент не є центральним органом виконавчої влади та не може здійснювати виплату, з матеріалів справи не вбачається вчинення позивачем, у визначений постановою про відкриття виконавчого провадження 10-тиденний строк, будь-яких дій для отримання від центрального органу виконавчої влади щодо забезпечування формування державної політики у сфері соціального захисту населення необхідного бюджетного фінансування на потреби виконання рішення суду та повідомлення державного виконавця про будь-які інші поважні причини його невиконання.
При цьому, суд враховує, що належними діями позивача стало б вчинення достатніх та необхідних дій з виконання рішення суду по справі № 420/15268/20 в строк, що встановлений постановою про відкриття виконавчого провадження, зокрема протягом 10 робочих днів.
Аналіз правових норм, що підлягають застосуванню до спірних правовідносин, дає підстави для висновку про те, що невиконання боржником рішення суду без поважних на те причин, тягне за собою певні наслідки, встановлені нормами Закону №1404-VIII. Тобто на час прийняття державним виконавцем рішення про накладення штрафу має бути встановленим факт невиконання боржником судового рішення без поважних причин.
Поважними, в розумінні наведених норм Закону № 1404-VIII, можуть вважатися об'єктивні причини, які унеможливили або значно ускладнили виконання рішення боржником та які не залежали від його власного волевиявлення.
Аналогічний правовий висновок викладено в постанові Касаційного адміністративного суду у складі Верховного Суду від 31 березня 2021 року по справі № 360/3573/20 та від 20 травня 2021 року по справі № 480/4549/19 та відповідно до частини 5 статті 242 КАС України, підлягає врахуванню судом при розгляді цієї справи.
В такому випадку позивач (боржник за виконавчим провадженням) зобов'язаний надавати державному виконавцю докази, які достеменно підтверджують невиконання рішення суду з поважних причин, зокрема, через відсутність коштів, як на те посилається позивач чи вжиття інших заходів з виконання судового рішення. Проте таких доказів позивач державному виконавцю не надав, обмежившись лише листом від 11.06.2021р. Не надано таких доказів позивачем і до суду.
Відсутність у державного виконавця будь-якої інформації щодо обсягу коштів, які надійшли на виконання судових рішень, обсягу коштів, які сплачені позивачем стягувачам в порядку черговості надходження судових рішень, що набрали законної сили, свідчить про непрозорість процесу задоволення позивачем вимог стягувачів у виконавчих провадженнях та робить неможливим для державного виконавця оцінити поважність причини невиконання судового рішення в конкретному виконавчому провадженні. При цьому обов'язок доведення поважності причини невиконання у повному обсязі судового рішення покладається на боржника, який повинен надати належні та переконливі докази наявності такої поважної причини.
Конституційний Суд України, розглядаючи справу № 1-7/2013, у рішенні від 26.06.2013 р. звернув увагу, що вже неодноразово вказував на те, що виконання судового рішення є невід'ємною складовою права кожного на судовий захист і охоплює, зокрема, законодавчо визначений комплекс дій, спрямованих на захист і відновлення порушених прав, свобод, законних інтересів фізичних та юридичних осіб, суспільства, держави (пункт 2 мотивувальної частини Рішення від 13.12.2012 року N 18-рп/2012); невиконання судового рішення загрожує сутності права на справедливий розгляд судом (пункт 3 мотивувальної частини Рішення від 25.04.2012 року N 11-рп/2012).
Згідно з ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини та основоположних свобод та практику Суду як джерело права.
Європейський суд з прав людини в пункті 40 рішення у справі "Горнсбі проти Греції" вказав, що право на суд було б ілюзорним, якби національна правова система Договірної держави допускала невиконання остаточного та обов'язкового судового рішення на шкоду одній зі сторін.
Якщо адміністративний (виконавчий) орган відмовляється виконувати, не виконує чи затягує виконання судового рішення, то передбачені статтею 6 гарантії, які забезпечуються стороні на етапі судового розгляду справи, фактично втрачають свій сенс (рішення у справі "Піалопулос та інші проти Греції", пункт 68).
В рішенні у справі "Шмалько проти України" від 20.07.2004 року Європейський Суд з прав людини вказав, що право на виконання судового рішення є складовою права на судовий захист, передбаченого статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, для цілей якої виконання рішення, ухваленого будь-яким судом, має розцінюватися як складова частина судового розгляду (п. 43).
У справі "Сорінг проти Об'єднаного Королівства" від 07.07.1989 Європейський суд визначив, що на державі лежить прямий обов'язок дотримуватися громадянських прав осіб і забезпечувати належне та своєчасне виконання рішення суду, що набрало законної сили. Виконання будь-якого судового рішення є невід'ємною стадією процесу правосуддя, а отже, має відповідати вимогам ст. 6 Конвенції. Поза сумнівом, вирішення справи в суді без невиправданого і необґрунтованого зволікання є запорукою ефективного захисту особою своїх прав. Водночас судовий захист, як і діяльність суду, не може вважатися дієвим, якщо судові рішення не виконуються або виконуються неналежним чином і без контролю суду за їх виконанням, зазначено в Концепції Пункт 1 ст. 6 Конвенції гарантує кожному право на звернення до суду з позовом стосовно його прав та обов'язків цивільного характеру.
Право на судовий захист є конституційною гарантією прав і свобод людини і громадянина, а обов'язкове виконання судових рішень - складовою права на справедливий судовий захист.
Таким чином, судовий акт, який набрав законної сили, підлягає обов'язковому та безумовному виконанню особою, на яку покладено такий обов'язок. Це означає, що особа, якій належить виконати судовий акт, повинна здійснити достатні дії для організації процесу його виконання, незалежно від будь-яких умов, оскільки інше суперечило б запровадженому статтею 8 Конституції України принципу верховенства права.
За таких обставин, суд дійшов висновку, що відповідач при прийнятті оскаржуваної постанови діяв в межах повноважень та відповідно до чинного законодавства України, оскільки Департамент праці та соціальної політики Одеської міської ради не виконав рішення Одеського окружного адміністративного суду від 01.03.2021р. у справі №420/12568/20 без поважних причин, а тому постанова про накладення штрафу ВП № 65597797 від 02.08.2021р. є законною, обґрунтованою і скасуванню не підлягає.
Згідно зі ст. 242 КАС України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права при дотриманні норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене судом на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин в адміністративній справі, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи. Судове рішення має відповідати завданню адміністративного судочинства, визначеному цим Кодексом.
Згідно положень ст. 75 КАС України, достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. При цьому в силу положень ст. 76 КАС України достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
Згідно з ч. 1 ст. 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення, крім випадків, встановлених статтею 78 цього Кодексу.
Відповідно до ст. 90 КАС України, суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні. Жодні докази не мають для суду наперед встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв'язок доказів у їх сукупності.
Решта доводів та заперечень учасників справи висновків суду по суті позовних вимог не спростовують. Слід зазначити, що згідно практики Європейського суду з прав людини та зокрема, рішення у справі “Серявін та інші проти України” від 10 лютого 2010 року, заява 4909/04, відповідно до п.58 якого суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (рішення у справі “Руїс Торіха проти Іспанії” від 9 грудня 1994 року, серія A, N 303-A, п.29).
Оцінивши кожен доказ, який є у справі щодо його належності, допустимості, достовірності та їх достатності і взаємного зв'язку у сукупності, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та враховуючи всі наведені обставини, суд вважає позов таким, що не підлягає задоволенню.
Відповідно до ст. 139 КАС України при задоволенні позову сторони, яка не є суб'єктом владних повноважень, всі судові витрати, які підлягають відшкодуванню або оплаті відповідно до положень цього Кодексу, стягуються за рахунок бюджетних асигнувань суб'єкта владних повноважень, що виступав відповідачем у справі, або якщо відповідачем у справі виступала його посадова чи службова особа.
Враховуючи приписи ст. 139 КАС України, висновок суду про відмову у задоволенні позову, судові витрати з відповідача не стягуються.
На підставі викладеного, керуючись Конституцією України, Законом України "Про виконавче провадження", ст.ст 6, 14, 78, 90, 139, 161,205, 255, 273, 287 КАС України, суд -
У задоволенні позову Департаменту праці та соціальної політики Одеської міської ради (65022, м. Одеса, вул. Косовська, 2-Д; код ЄДРПОУ 36290160) до Відділу примусового виконання рішень Управління забезпечення примусового виконання рішень в Одеській області Південного міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Одеса) (65091, м. Одеса, вул. Разумовська, 37; код ЄДРПОУ 43315529), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору, на стороні відповідача ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 ) про визнання протиправною та скасування постанови про накладення штрафу ВП № 65597797 від 02.08.2021р., - відмовити.
Рішення суду набирає законної сили в строк і порядку, передбачені статтею 255 Кодексу адміністративного судочинства України. Рішенням суду може бути оскаржено за правилами встановленими статями 293, 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України.
Відповідно до підпункту 15.5 пункту 15 розділу VII “Перехідні положення” Кодексу адміністративного судочинства України до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди за правилами, що діяли до набрання чинності цією редакцією Кодексу.
Суддя: Г.П. Самойлюк