справа № 380/6996/21
15 вересня 2021 року м. Львів
Львівський окружний адміністративний суд, суддя Клименко О.М., розглянувши в порядку спрощеного позовного провадження адміністративну справу за позовом ОСОБА_1 до військової частини НОМЕР_1 про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії,-
Позивач - ОСОБА_1 (Позивач) звернувся до Львівського окружного адміністративного суду із позовом до військової частини НОМЕР_1 (Відповідач), в якому просить:
- прийняти адміністративний позов та розглянути його за правилами спрощеного позовного провадження;
- адміністративний позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП: НОМЕР_2 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) про визнання бездіяльності протиправною та зобов'язання вчинити певні дії - задовольнити;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП: НОМЕР_2 ) за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП: НОМЕР_2 ) індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку;
- визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП: НОМЕР_2 ) різниці між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксована сума індексації) за період з 01 березня 2018 року до 14 серпня 2020 року;
- зобов'язати військову частину НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП: НОМЕР_2 ) різницю між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксовану суму індексації) за період з 01 березня 2018 року до 14 серпня 2020 року;
- стягнути з військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ; код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКП: НОМЕР_2 ) судові витрати у розмірі 2000 (дві тисячі гривень.
Свої вимоги позивач обґрунтовує тим, що проходив військову службу у військовій частині НОМЕР_1 . Наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 07 серпня 2020 року № 30-РС його звільнено з військової служби в запас, а наказом командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 серпня 2020 року № 166 виключено зі списків особового складу частини та усіх видів забезпечення з 14 серпня 2020 року. Позивач зазначає, що під час проходження ним військової служби, зокрема, в період з 01 січня 2016 року по 14 серпня 2020 року відповідач не у повному розмірі нараховував та виплачував йому індексацію грошового забезпечення. Так, у період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року індексація грошового забезпечення не нарахована та не виплачена позивачу узагалі, а в період з 01 березня 2018 року по серпень 2020 року не нарахована та не виплачена різниця між сумою індексації, належної до виплати в лютому 2018 року, і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксована сума індексації). Позивач вказує, що індексація є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, а її проведення є обов'язковим для всіх юридичних осіб роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. Зазначає, що відповідно до вимог Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (далі - Порядок № 1078), підставою для встановлення базового місяця індексації є підвищення, зокрема, посадового окладу військовослужбовця. При цьому зміна розміру доплат, надбавок та премій не впливає на встановлення базового місяця індексації. Зауважує, що у межах спірних правовідносин визначення розміру посадових окладів військовослужбовців здійснювалося відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 07 листопада 2007 року № 1294 «Про упорядкування структури та умов грошового забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 1294), яка набрала чинності 01 січня 2008 року, та діяла до 01 березня 2018 року, тобто дати набрання чинності постановою Кабінету Міністрів України від 30 серпня 2017 року № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» (далі - Постанова № 704), якою збільшено розмір грошового забезпечення військовослужбовців та установлено для них нові додаткові види грошового забезпечення. З огляду на наведене позивач висновує, що в період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року саме січень 2008 року повинен бути базовим місяцем для нарахування йому індексації грошового забезпечення.
Також позивач стверджує, що всупереч вимогам положень абзацу 4 пункту 5 Порядку № 1078 відповідач, починаючи з 01 березня 2018 року, протиправно не виплачував йому фіксовану суму індексації грошового забезпечення у розмірі різниці між сумою індексації, належної до виплати в лютому 2018 року, і розміром підвищення грошового забезпечення, яка становить 3830,56 грн. на місяць.
Разом з тим позивач наголошує, що норми чинного законодавства підтверджують те, що відповідач не наділений правом самостійно обирати, як саме здійснювати нарахування йому індексації грошового забезпечення. В Законі України про «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 не передбачено право відповідача на власний розсуд обирати, який саме місяць застосовувати як базовий при нарахуванні індексації грошового забезпечення. Натомість у Порядку № 1078 визначено лише один варіант правомірної поведінки відповідача - проведення індексації з місяця, наступного за місяцем підвищення грошових доходів населення, яким для військовослужбовців є січень 2008 року. З огляду на це позивач уважає, що спосіб відновлення його порушеного права шляхом зобов'язання відповідача виплатити індексацію грошового забезпечення із застосуванням базового місяця січня 2008 року для проведення розрахунку не є передчасним, а покликаний ефективно відновити це порушене право, не допустивши подальші протиправні рішення, дії чи бездіяльність суб'єкта владних повноважень, та виключити необхідність у повторному зверненні до суду.
Крім того, позивач вказує, що розмір понесених ним судових витрат становить 2000,00 грн. та дорівнює вартості витрат на правову допомогу адвоката у зв'язку із підготовкою та поданням до суду позовної заяви.
У зв'язку з вищенаведеним, адміністративний позов просить задоволити у повному обсязі.
Позиція відповідача викладена у відзиві на позовну заяву. Відповідач вказує, що вимога позивача про встановлення судом базового місяця індексації у цій справі явно суперечить вимогам статті 5 КАС України, оскільки є передчасною та спрямована на захист ще не порушеного права, в той час як судовий захист може надаватися лише порушеним правам. Зауважує, що в цій правовій ситуації обчислення, нарахування та виплата індексації грошового забезпечення належить до виключних повноважень роботодавця. А тому ні суд, ні позивач не можуть перебирати на себе ці повноваження і обчислювати самостійно суму індексації грошового забезпечення чи встановлювати базовий місяць для її нарахування.
Зазначає, що постановою Кабінету Міністрів України від 09 грудня 2015 року № 1013 «Про упорядкування структури заробітної плати, особливості проведення індексації та внесення змін до деяких нормативно-правових актів», якою внесено зміни до Порядку № 1078, не лише істотно змінено порядок проведення індексації грошових доходів населення але й визначено базовий місяць - січень 2016 року, з якого у подальшому необхідно обчислювати індекс споживчих цін.
Щодо вимоги позивача про нарахування та виплати різниці між сумою індексації, належної до виплати в лютому 2018 року, і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксованої суми індексації) за період з 01 березня 2018 року до 14 серпня 2020 року відповідач вказує, що як слідує зі змісту довідки військової частини НОМЕР_1 про нараховане грошове забезпечення та індексацію грошового забезпечення в період з 01 січня 2016 року по 14 серпня 2020 року позивачу, починаючи з березня 2018 року по 14 серпня 2020 року, індексація грошового забезпечення належним чином нараховувалася та виплачувалася із застосуванням базового місяця березня 2018 року. З цього приводу звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Щодо стягнення витрат на правничу допомогу відповідач зазначає, що заявлений позивачем до стягнення розмір цих витрат у сумі 2000,00 грн. є неспівмірним зі складністю справи та обсягом виконаних адвокатом робіт, адже ця справа згідно положень статей 4, 12, 263 КАС України є справою незначної складності з невеликим обсягом досліджуваних доказів, яка розглядається судом у порядку спрощеного позовного провадження без виклику сторін за наявними у справі матеріалами.
У зв'язку з викладеним просить у задоволенні позову відмовити у повному обсязі.
Позивач подав відповідь на відзив, у якій наводить правові позиції Восьмого апеляційного адміністративного суду, викладені у постановах, ухвалених за наслідками розгляду справ у подібній категорії спорів. Додатково зауважує, що у відзиві на позовну заяву відповідач зазначає, що базовим місяцем для нарахування індексації грошового забезпечення є січень 2016 року, що є очевидним свідченням існування спору щодо цього аспекту нарахування та виплати індексації.
Відповідно до пункту 3 частини 3 статті 246 КАС України, суд зазначає, що ухвалою судді від 29 квітня 2021 року відкрито спрощене позовне провадження в адміністративній справі без повідомлення сторін.
Суд встановив наступні фактичні обставини справи та відповідні їм правовідносини:
Відповідно до посвідчення серії НОМЕР_4 , виданого 18 лютого 2015 року військовою частиною - польова пошта НОМЕР_5 , (а.с.20) позивач має право на пільги встановлені законодавством України для ветеранів війни - учасників бойових дій.
Згідно Витягу із наказу командира військової частини НОМЕР_1 (по стройовій частині) від 14 серпня 2020 року № 166 (а.с.23) старшого солдата ОСОБА_1 , начальника сховища складів роти матеріального забезпечення, звільненого наказом командира 16 окремої бригади армійської авіації (по особовому складу) від 07 серпня 2020 року № 30-РС з військової служби у запас за підпунктом «к» пункту 2 частини п'ятої статті 26 Закону України «Про військовий обов'язок і військову службу» з 14 серпня 2020 року виключено із списків особового складу частини та усіх видів забезпечення.
Відповідно до довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 14 серпня 2020 року, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , (а.с.22) позивачу з січня 2016 року по листопад 2018 року (включно) не нараховувалася та не виплачувалася індексація грошового забезпечення; з грудня 2018 року по 14 серпня 2020 року індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася позивачу щомісяця.
Листом від 13 квітня 2021 року № 95/422 (а.с.21) військова частина НОМЕР_1 повідомила позивача на його заяву від 29 березня 2021 року, зокрема, про те, що відповідно до статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункту 6 Порядку № 1078 індексація грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів. Фінансування військової частини НОМЕР_1 з січня 2016 року по лютий 2018 року за цими статтями видатків не здійснювалося, а тому грошове забезпечення, що виплачувалося позивачу, не індексувалось (індексація не виплачувалась та не нараховувалась). У Міністерства оборони України в межах наявного фінансового ресурсу відповідних коштів не було, а механізму нарахування та виплати індексації грошового забезпечення за попередні періоди немає.
Уважаючи бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року, а також ненарахування та невиплати різниці між сумою індексації, належної до виплати в лютому 2018 року, і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року, (фіксованої суми індексації) за період з 01 березня 2018 року до 14 серпня 2020 року протиправною, позивач звернувся з цим позовом до суду.
Предметом розгляду у цій справі є оцінка: наявності чи відсутності підстав для зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку, а також різницю між сумою індексації, належної до виплати в лютому 2018 року, і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксованої суми індексації) за період з 01 березня 2018 року до 14 серпня 2020 року.
Надаючи правову оцінку відносинам, що виникли між сторонами, суд виходить з такого.
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати індексації грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року базовим місяцем для обчислення індексу споживчих цін для розрахунку суд враховує таке.
Статтею 19 Конституції України встановлено, що органи державної влади, їх посадові особи повинні діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.
Основні засади державної політики у сфері соціального захисту військовослужбовців та членів їх сімей, встановлення єдиної системи їх соціального та правового захисту, гарантування військовослужбовцям та членам їх сімей в економічній, соціальній, політичній сферах сприятливих умови для реалізації їх конституційного обов'язку щодо захисту Вітчизни та регулювання відносини у цій галузі визначено Законом України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей».
Згідно з частинами першою - третьою статті 9 Закону України «Про соціальний і правовий захист військовослужбовців та членів їх сімей» держава гарантує військовослужбовцям достатнє матеріальне, грошове та інші види забезпечення в обсязі, що відповідає умовам військової служби, стимулює закріплення кваліфікованих військових кадрів.
Центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері праці та соціальної політики, інші центральні органи виконавчої влади відповідно до їх компетенції розробляють та вносять у встановленому порядку пропозиції щодо грошового забезпечення військовослужбовців.
До складу грошового забезпечення входять: посадовий оклад, оклад за військовим званням; щомісячні додаткові види грошового забезпечення (підвищення посадового окладу, надбавки, доплати, винагороди, які мають постійний характер, премія); одноразові додаткові види грошового забезпечення.
Грошове забезпечення визначається залежно від посади, військового звання, тривалості, інтенсивності та умов військової служби, кваліфікації, наукового ступеня і вченого звання військовослужбовця.
Грошове забезпечення підлягає індексації відповідно до закону.
Відповідно до статті 18 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» законами України з метою надання соціальної підтримки населенню України в цілому та окремим категоріям громадян встановлюються державні гарантії щодо, зокрема, індексації доходів населення з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності їх грошових доходів в умовах зростання цін.
Частиною другою статті 19 Закону України «Про державні соціальні стандарти та державні соціальні гарантії» визначено, що державні соціальні гарантії є обов'язковими для всіх державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ і організацій незалежно від форми власності.
Так, правові, економічні та організаційні основи підтримання купівельної спроможності населення України в умовах зростання цін з метою дотримання встановлених Конституцією України гарантій щодо забезпечення достатнього життєвого рівня населення України визначені Законом України «Про індексацію грошових доходів населення» (тут - і надалі в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин).
Згідно із абзацом другим статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення - встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодовувати подорожчання споживчих товарів і послуг.
Відповідно до частини першої статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України і які не мають разового характеру, зокрема, оплата праці (грошове забезпечення).
Частиною шостою статті 2 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» визначено, що індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
Згідно із статтею 3 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін обчислюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері статистики, і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях.
При цьому, відповідно до визначення, яке міститься в абзаці третьому статті 1 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індекс споживчих цін - показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купує населення для невиробничого споживання.
Згідно із статтею 4 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» індексація грошових доходів населення проводиться в разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який установлюється в розмірі 103 відсотка.
Обчислення індексу споживчих цін для індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком, починаючи з місяця введення в дію цього Закону.
Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений у частині першій цієї статті.
Підвищення грошових доходів населення у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, у якому опубліковано індекс споживчих цін.
У разі якщо грошові доходи населення підвищено з урахуванням прогнозного рівня інфляції випереджаючим шляхом, при визначенні обсягу підвищення грошових доходів у зв'язку із індексацією враховується рівень такого підвищення у порядку, визначеному Кабінетом Міністрів України.
Відповідно до частин другої, шостої статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з Державного бюджету України, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів Державного бюджету України.
Проведення індексації грошових доходів населення здійснюється у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів та бюджетів фондів загальнообов'язкового державного соціального страхування на відповідний рік.
Згідно із статтею 6 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» у разі виникнення обставин, передбачених статтею 4 цього Закону грошові доходи населення визначаються як результат добутку розміру доходу, що підлягає індексації в межах прожиткового мінімуму для відповідних соціальних і демографічних груп населення, та величини індексу споживчих цін.
Порядок проведення індексації грошових доходів населення визначається Кабінетом Міністрів України.
Правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення визначені Порядком проведення індексації грошових доходів населення, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078 (тут - і надалі в редакції чинній на момент виникнення спірних правовідносин) (далі - Порядок № 1078).
Відповідно до пункту 1-1 Порядку № 1078 підвищення грошових доходів громадян у зв'язку з індексацією здійснюється з першого числа місяця, що настає за місяцем, в якому офіційно опубліковано індекс споживчих цін. Індексація грошових доходів населення проводиться у разі, коли величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації, який встановлюється в розмірі 103 відсотка. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації грошових доходів населення провадиться наростаючим підсумком починаючи з березня 2003 р. - місяця опублікування Закону України від 6 лютого 2003 р. № 491-IV «Про внесення змін до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення». Для проведення подальшої індексації грошових доходів населення обчислення індексу споживчих цін починається за місяцем, у якому індекс споживчих цін перевищив поріг індексації, зазначений в абзаці другому цього пункту.
Відповідно до абзацу 5 пункту 2 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи громадян, одержані в гривнях на території України, які не мають разового характеру, зокрема, грошове забезпечення військовослужбовців, поліцейських, осіб рядового і начальницького складу, посадових осіб митної служби.
Згідно з абзацами першим, другим, п'ятим, шостим пункту 4 Порядку № 1078 індексації підлягають грошові доходи населення у межах прожиткового мінімуму, встановленого для відповідних соціальних і демографічних груп населення.
У межах прожиткового мінімуму, встановленого для працездатних осіб, індексуються оплата праці (грошове забезпечення), допомога по безробіттю та матеріальна допомога у період професійної підготовки, перепідготовки або підвищення кваліфікації безробітного, що надаються залежно від страхового стажу у відсотках середньої заробітної плати, стипендії.
Частина грошових доходів, яка перевищує прожитковий мінімум, встановлений для відповідних соціальних і демографічних груп населення, індексації не підлягає.
Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків.
Абзацами першим - шостим пункту 5 Порядку № 1078 визначено, що у разі підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
Обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Сума індексації у місяці підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
У разі зростання заробітної плати за рахунок інших її складових без підвищення тарифних ставок (окладів) сума індексації не зменшується на розмір підвищення заробітної плати. У разі коли відбувається підвищення тарифної ставки (окладу), у місяці підвищення враховуються всі складові заробітної плати, які не мають разового характеру.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), пенсій або щомісячного довічного грошового утримання, стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Відповідно до підпункту 2 пункту 6 Порядку № 1078 виплата сум індексації грошових доходів здійснюється за рахунок джерел, з яких провадяться відповідні грошові виплати населенню: підприємства, установи та організації, що фінансуються чи дотуються з державного бюджету, підвищують розміри оплати праці (грошового забезпечення) у зв'язку з індексацією за рахунок власних коштів і коштів державного бюджету.
Суд звертає увагу на те, що правове регулювання виплати індексації визначає умови (якщо величина індексу споживчих цін перевищила поріг індексації), з настанням яких виникає право на щомісячне отримання суми індексації у структурі заробітної плати (грошового забезпечення) до настання обставин (підвищення тарифних ставок, окладів), за яких виплата розрахованої суми індексації припиняється до повторного настання обставин, які обумовлюють повторне виникнення права на отримання індексації.
У рішенні від 15 жовтня 2013 року у справі № 9-рп/2013 за конституційним зверненням громадянина ОСОБА_2 щодо офіційного тлумачення положення частини другої статті 233 Кодексу законів про працю України Конституційний Суд України зазначив про те, що кошти, які підлягають нарахуванню в порядку індексації заробітної плати та компенсації працівникам частини заробітної плати у зв'язку з порушенням строків її виплати, мають компенсаторний характер. Як складові належної працівникові заробітної плати ці кошти спрямовані на забезпечення реальної заробітної плати з метою підтримання достатнього життєвого рівня громадян та купівельної спроможності заробітної плати у зв'язку з інфляційними процесами та зростанням споживчих цін на товари та послуги.
Як зазначив Верховний Суд у постановах від 19 червня 2019 року (справа № 825/1987/17), від 20 листопада 2019 року (справа № 620/1892/19), від 05 лютого 2020 року (справа № 825/565/17) індексація грошового забезпечення, як складова грошового забезпечення військовослужбовців, є однією з основних державних гарантій щодо оплати їх праці, а отже підлягає обов'язковому нарахуванню і виплаті.
Отже, індексація грошового забезпечення є однією із основних державних гарантій щодо оплати праці, проведення індексації у зв'язку зі зростанням споживчих цін (інфляцією) є обов'язковим для всіх юридичних осіб-роботодавців, незалежно від форми власності та виду юридичної особи. За відсутності затвердженого особливого порядку індексації грошового забезпечення військовослужбовців, нарахування індексації грошового забезпечення здійснюється у встановленому Кабінетом Міністрів України порядку, а саме відповідно до Порядку № 1078. Сума індексації грошового забезпечення є складовою частиною грошового забезпечення і відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення», підлягає обов'язковому нарахуванню та виплаті.
На підприємства, установи, організації незалежно від форм власності покладається обов'язок проводити індексацію заробітної плати (грошового забезпечення) у разі перевищення величини індексу споживчих цін встановленого порогу індексації, при цьому базовим місяцем при обчисленні індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації слід вважати місяць підвищення грошового забезпечення за рахунок зростання його складових, які не мають разового характеру.
З наявних у матеріалах справи доказів суд встановив, що відповідач у період з січня 2016 року по лютий 2018 року (включно) не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення.
Оцінюючи наведені відповідачем у листі від 13 квітня 2021 року № 95/422 та відзиві на позовну заяву доводи щодо правомірності не нарахування та невиплати позивачу індексації його грошового забезпечення за вказаний період суд зазначає таке.
Щодо посилань відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, як на підставу для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року (включно) суд зазначає, що Європейський суд з прав людини у рішенні від 08 листопада 2005 року у справі «Кечко проти України» (заява № 63134/00) зауважив, що в межах свободи дій держави визначати, які надбавки виплачувати своїм працівникам з державного бюджету. Держава може вводити, призупиняти чи закінчити виплату таких надбавок, вносячи відповідні зміни до законодавства. Однак, якщо чинне правове положення передбачає виплату певних надбавок і дотримано всі вимоги, необхідні для цього, органи державної влади не можуть свідомо відмовляти у цих виплатах, доки відповідні положення є чинними (пункт 23 рішення). Також Суд не прийняв аргумент Уряду України щодо відсутності бюджетних асигнувань, оскільки органи державної влади не можуть посилатися на відсутність коштів як на причину невиконання своїх зобов'язань.
Крім того, Конституційний Суд України неодноразово розглядав питання, пов'язані з реалізацією права на соціальний захист, і сформулював правову позицію, згідно з якою Конституція України відокремлює певні категорії громадян України, що потребують додаткових гарантій соціального захисту з боку держави. До них, зокрема, належать громадяни, які відповідно до статті 17 Конституції України перебувають на службі у військових формуваннях та правоохоронних органах держави, забезпечуючи суверенітет і територіальну цілісність України, її економічну та інформаційну безпеку, а саме: у Збройних Силах України, органах Служби безпеки України, міліції, прокуратури, охорони державного кордону України, податкової міліції, Управління державної охорони України, державної пожежної охорони, Державного департаменту України з питань виконання покарань тощо (рішення Конституційного Суду України від 06 липня 1999 року № 8-рп/99 у справі щодо права на пільги та від 20 березня 2002 року № 5- рп/2002 у справі щодо пільг, компенсацій і гарантій).
У зазначених рішеннях Конституційний Суд України вказав, що необхідність додаткових гарантій соціальної захищеності цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення зумовлена насамперед тим, що служба у Збройних Силах України, інших військових формуваннях та правоохоронних органах держави пов'язана з ризиком для життя і здоров'я, підвищеними вимогами до дисципліни, професійної придатності, фахових, фізичних, вольових та інших якостей. Це повинно компенсуватися наявністю підвищених гарантій соціальної захищеності, тобто комплексу організаційно-правових економічних заходів, спрямованих на забезпечення добробуту саме цієї категорії громадян як під час проходження служби, так і після її закінчення.
Отже, реалізація особою права, що пов'язане з отриманням бюджетних коштів, яке базується на спеціальних, чинних на час виникнення спірних правовідносин, нормативно-правових актах національного законодавства, не може бути поставлена у залежність від бюджетних асигнувань.
Таким чином, обмежене фінансування жодним чином не впливає на наявність чи відсутність у позивача права на нарахування та виплату індексації грошового забезпечення, що є предметом спору у цій справі.
До того ж, відповідачем не надано жодних доказів для підтвердження факту відсутності в бюджеті відповідного рівня, з якого він фінансується коштів на індексацію грошового забезпечення, і як наслідок не надходження відповідних фінансових асигнувань на його рахунки для виплати індексації військовослужбовцям у вказаний період, а також не доведено ту обставину, що ним протягом 2016-2018 рр. надсилались відповідні заявки до вищестоящого органу стосовно потреби на виділення додаткових коштів для виплати військовослужбовцям індексації грошового забезпечення.
З огляду на наведене, посилання відповідача на відсутність фінансового ресурсу в Міністерстві оборони України, як на підставу для не нарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з січня 2016 року по лютий 2018 року (включно) є безпідставними та до уваги судом не беруться.
Твердження відповідача про те, що проведення індексації грошових доходів здійснюється виключно у межах фінансових ресурсів бюджетів усіх рівнів є безпідставними, оскільки частина 6 статті 5 Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та пункт 6 Порядку № 1078, на які посилається відповідач, не обмежує проведення, передбачених чинним законодавством України виплат, а вказує на джерела походження цих коштів.
Доводи відповідача про відсутність механізму виплати індексації грошового забезпечення військовослужбовців за минулі періоди суд оцінює критично, оскільки вказане не може бути підставою для позбавлення позивача права на оплату праці, однією з основних державних гарантій якого є індексація грошового забезпечення, а не проведення та не виплата цієї гарантії є невиправданим втручанням у права, передбачені статтею 1 Першого протоколу № 1 до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод.
За таких обставин суд доходить висновку, що відповідач протиправно, за відсутності для цього правових підстав, передбачених Законом «Про індексацію грошових доходів населення», не нараховував та не виплачував позивачу індексацію його грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по лютий 2018 року (включно).
Тому з огляду на наведене, належить визнати протиправною бездіяльність відповідача щодо ненарахування та невиплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року (включно), а позовну вимогу у цій частині задовольнити повністю.
Поряд з цим, обираючи спосіб захисту свого порушеного права, позивач у позовній заяві зазначає, що таким ефективним способом захисту, на його думку, буде зобов'язання відповідача нарахувати та виплатити йому індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року із застосуванням січня 2008 року як базового місяця.
З цього приводу суд відзначає таке.
Розрахунок індексації грошового забезпечення є компетенцією відповідача як органу, в якому позивач проходив службу, і який виплачував йому грошове забезпечення. Саме на відповідача за наявності законних підстав покладається обов'язок нарахувати та виплатити позивачу індексацію його грошового забезпечення.
Згідно з Рекомендацією Комітету Міністрів Ради Європи № R(80)2 стосовно здійснення адміністративними органами влади дискреційних повноважень, прийнятої Комітетом Міністрів 11 березня 1980 року на 316-й нараді, під дискреційним повноваженням слід розуміти повноваження, яке адміністративний орган, приймаючи рішення, може здійснювати з певною свободою розсуду - тобто, коли такий орган може обирати з кількох юридично допустимих рішень те, яке він вважає найкращим за цих обставин.
Здійснюючи судочинство Європейський суд з прав людини неодноразово аналізував наявність, межі, спосіб та законність застосування дискреційних повноважень національними органами, їх посадовими особами. Зокрема, в рішенні Європейського суду з прав людини від 17 грудня 2004 року у справі «Педерсен і Бодсгор проти Данії» зазначено, що здійснюючи наглядову юрисдикцію, суд, не ставлячи своїм завданням підміняти компетентні національні органи, перевіряє, чи відповідають рішення національних держаних органів, які їх винесли з використанням свого дискреційного права, положенням Конвенції та Протоколів до неї. Суд є правозастосовчим органом та не може підміняти державний орган, рішення якого оскаржується, приймати замість нього рішення, яке визнається протиправним, інше рішення, яке б відповідало закону, та давати вказівки, які б свідчили про вирішення питань, які належать до компетенції такого суб'єкта владних повноважень.
У рішенні Європейського суду з прав людини від 02 червня 2006 року у справі «Волохи проти України» (заява № 23543/02) при наданні оцінки повноваженням державних органів суд виходив з декількох ознак, зокрема щодо наявності дискреції. Так, суд вказав, що норма права є «передбачуваною», якщо вона сформульована з достатньою чіткістю, що дає змогу кожній особі - у разі потреби за допомогою відповідної консультації - регулювати свою поведінку. «…надання правової дискреції органам виконавчої влади у вигляді необмежених повноважень було б несумісним з принципом верховенства права. Отже, закон має з достатньою чіткістю визначати межі такої дискреції, наданої компетентним органам, і порядок її здійснення, з урахуванням законної мети даного заходу, щоб забезпечити особі належний захист від свавільного втручання».
Тобто, під дискреційним повноваженням слід розуміти компетенцію суб'єкта владних повноважень на прийняття самостійного рішення в межах, визначених законодавством, та з урахуванням принципу верховенства права.
Зміст компетенції органу виконавчої влади складають його повноваження - певні права та обов'язки органу діяти, вирішуючи коло справ, визначених цією компетенцією. В одних випадках це зміст прав та обов'язків (право діяти чи утримуватися від певних дій). В інших випадках органу виконавчої влади надається свобода діяти на свій розсуд, тобто оцінюючи ситуацію, вибирати один із кількох варіантів дій (або утримуватися від дій) чи один з варіантів можливих рішень.
У цій правовій ситуації, як уже було зазначено вище, відповідач не нараховував та не виплачував позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно). Тому, на переконання суду, питання про те, який саме базовий місяць буде використаний відповідачем при нарахуванні позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно) є передчасним, оскільки у цій частині права позивача ще не порушені, адже індексація грошового забезпечення позивачу за вказаний вище період не нарахована.
За таких обставин, суд доходить висновку, що у спірному випадку повноваження щодо визначення базового місяця для нарахування позивачу індексації грошового забезпечення відповідно до положень Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 покладаються на відповідача, а тому підстави для його зобов'язання здійснити нарахування та виплату індексації грошового забезпечення з урахуванням базового місяця, наразі відсутні.
Наведене узгоджується з правовою позицією Верховного Суду, викладеною у постанові від 15 жовтня 2020 року у справі № 240/11882/19, яку суд враховує в силу вимог частини 5 статті 242 КАС України.
З огляду на викладене, належним способом захисту порушених прав позивача є зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року (включно).
Стосовно позовних вимог про визнання протиправною бездіяльності військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 різниці між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксована сума індексації) за період з 01 березня 2018 року до 14 серпня 2020 року та зобов'язання військової частини НОМЕР_1 нарахувати і виплатити на користь ОСОБА_1 різницю між сумою індексації належної до виплати в лютому 2018 року і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксовану суму індексації) за період з 01 березня 2018 року до 14 серпня 2020 року суд враховує таке.
Згідно довідки щодо нарахованого грошового забезпечення ОСОБА_1 за період з 01 січня 2016 року по 14 серпня 2020 року, виданої військовою частиною НОМЕР_1 , позивачу, починаючи з грудня 2018 року по 14 серпня 2020 року індексація грошового забезпечення нараховувалася та виплачувалася щомісяця. Загальна сума виплаченої індексації за вказаний період становить 3616,99 грн.
Відповідно до абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 у разі підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, визначених у пункті 2 цього Порядку, значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків.
30 серпня 2017 року Кабінет Міністрів України прийняв постанову № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб».
Пунктом четвертим цієї постанови установлено, що розміри посадових окладів, окладів за військовими (спеціальними) званнями військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу визначаються шляхом множення розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня 2018 р., на відповідний тарифний коефіцієнт згідно з додатками 1, 12, 13 і 14.
Таким чином, постановою Кабінету Міністрів України № 704 «Про грошове забезпечення військовослужбовців, осіб рядового і начальницького складу та деяких інших осіб» визначено інший порядок встановлення та розміру посадового окладу військовослужбовців, осіб рядового та начальницького складу, а також змінено (підвищено) розміри посадових окладів, окладів за військовим (спеціальним) званням відповідних категорій військовослужбовців.
Зазначена постанова набрала чинності з 01 березня 2018 року.
Відтак, березень 2018 року в контексті застосування у спірних правовідносинах норми абзацу першого пункту 5 Порядку № 1078 є місяцем підвищення доходів позивача. Вказана обставина сторонами у справі не заперечується.
Згідно із абзацом другим пункту п'ятого Порядку № 1078 обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Водночас, відповідно до офіційних даних, що містяться на сайті Державної служби статистики України, з квітня 2018 року по грудень 2018 року індекс споживчих цін не перевищував 103%.
Разом з тим, у контексті спірних правовідносин необхідно звернути увагу на те, що питання виплати суми індексації у місяці підвищення грошових доходів, а також виплати визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) врегульовано абзацами третім, четвертим, шостим пункту 5 Порядку № 1078.
Так, відповідно до абзаців третього, четвертого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 сума індексації у місяці підвищення грошових доходів, зазначених у абзаці першому цього пункту, не нараховується, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу.
Якщо розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу.
До чергового підвищення тарифних ставок (окладів), стипендій, виплат, що здійснюються відповідно до законодавства про загальнообов'язкове державне соціальне страхування, крім щомісячних страхових виплат потерпілим на виробництві (з урахуванням виплат на необхідний догляд за потерпілим) та членам їх сімей, до визначеної суми індексації додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 цього Порядку.
Отже, для вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) необхідно враховувати дві складові: розмір підвищення грошового доходу особи та суму індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу і встановлювати, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу особи суму індексації, що склалася у місяці його підвищення.
Так, якщо розмір підвищення грошового доходу перевищує суму індексації, що склалася у місяці підвищення доходу, то індексація не нараховується; якщо ж розмір підвищення грошового доходу не перевищує суму індексації, що склалась у місяці підвищення доходу, то сума індексації у цьому місяці визначається з урахуванням розміру підвищення доходу і розраховується як різниця між сумою індексації і розміром підвищення доходу. При цьому, до чергового підвищення тарифних ставок (окладів) до визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) додається сума індексації, яка складається внаслідок перевищення величини індексу споживчих цін порогу індексації, зазначеного у пункті 1-1 Порядку № 1078.
Водночас, суд звертає увагу на те, що відповідно до вимог Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та Порядку № 1078 обов'язок визначення розміру підвищення грошового доходу працівника та суми індексації, що склалася у місяці підвищення цього грошового доходу, а також встановлення факту перевищення розміру підвищення грошового доходу працівника над сумою індексації, що склалася у місяці його підвищення з метою вирішення питання про наявність підстав для виплати індексації у місяці підвищення доходу (базовому місяці) покладається безпосередньо на роботодавця.
Проте як слідує з матеріалів справи, у межах спірних правовідносин відповідач, вирішуючи питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року (місяць підвищення посадового окладу позивача згідно Постанови № 704) по 14 серпня 2020 року (день виключення позивача зі складу особового складу частини та усіх видів забезпечення) врахував лише норми абзаців першого, другого пункту 5 Порядку № 1078, згідно з якими у разі підвищення тарифних ставок (окладів) значення індексу споживчих цін у місяці, в якому відбувається підвищення, приймається за 1 або 100 відсотків, а обчислення індексу споживчих цін для проведення подальшої індексації здійснюється з місяця, наступного за місяцем підвищення зазначених грошових доходів населення.
Саме тому, із урахуванням зазначених норм, та із застосуванням, як місяця підвищення грошового доходу позивача (базового місяця) березня 2018 року, відповідач почав здійснювати нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення тільки з 01 грудня 2018 року, тобто місяця, у якому індекс споживчих цін перевищив 103%.
Однак, на переконання суду, у межах спірних правовідносин відповідач безпідставно оминув норми абзаців третього, четвертого, п'ятого, шостого пункту 5 Порядку № 1078 в частині вирішення питання про наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) та не встановив, чи перевищує розмір підвищення грошового доходу позивача суму індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу.
Як наслідок, не перевіривши наявність підстав для виплати позивачу індексації його грошового забезпечення у місяці підвищення доходу (березень 2018 року) та, не встановивши факту перевищення розміру підвищення грошового доходу позивача суми індексації, що склалася у місяці підвищення такого доходу, відповідач не міг встановити право позивача на отримання визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) відповідно вимог до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078.
За таких обставин суд ставить під сумнів правильність визначення відповідачем нарахованих позивачу сум індексації грошового забезпечення за період з 01 грудня 2018 року по 14 серпня 2020 року.
При цьому оскільки обов'язок визначення наявності у позивача права на отримання визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) відповідно вимог до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 покладений на відповідача, то у межах спірних правовідносин суд лише констатує ту обставину, що відповідач безпідставно, за відсутності для цього правових підстав, передбачених законом, не перевірив наявність у позивача права на отримання зазначеної вище суми індексації за період з 01 березня 2018 року по 14 серпня 2020 року.
Оскільки відповідач здійснив нарахування та виплату позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 серпня 2020 року, однак, як встановив суд, не у належний спосіб, то, на переконання суду у цьому випадку мають місце протиправні дії відповідача, а не бездіяльність, як визначає позивач у позовній заяві.
Встановивши, що у межах спірних правовідносин відповідач не вирішував питання про наявність у позивача права на виплату визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) відповідно вимог до абзацу 6 пункту 5 Порядку № 1078 за період 01 березня 2018 року по 14 серпня 2020 року, суд доходить висновку про передчасність позовної вимоги про зобов'язання відповідача нарахувати і виплатити на користь позивача різницю між сумою індексації, належної до виплати в лютому 2018 року, і розміром підвищення грошового забезпечення, яке відбулось в березні 2018 року (фіксовану суму індексації) за період з 01 березня 2018 року до 14 серпня 2020 року.
Таким чином, саме на виконання цього рішення суду відповідач зобов'язаний виправити допущені ним порушення вимог Порядку № 1078 та перевірити наявність у позивача права на отримання визначеної суми індексації (фіксованої суми індексації) за період 01 березня 2018 року по 14 серпня 2020 року та у разі наявності у нього такого права, визначити її суму та здійснити виплату.
За таких обставин суд уважає за необхідне визнати протиправними дії відповідача щодо неналежного нарахування та виплати позивачу індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 серпня 2020 року та зобов'язати відповідача нарахувати позивачу індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 серпня 2020 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та з урахуванням вимог абзаців третього, четвертого, п'ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
Згідно з вимогами статті 77 КАС України кожна сторона повинна довести ті обставини, на яких ґрунтуються її вимоги та заперечення.
В адміністративних справах про протиправність рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень обов'язок щодо доказування правомірності свого рішення, дії чи бездіяльності покладається на відповідача, якщо він заперечує проти адміністративного позову.
Відповідно до статті 90 КАС України суд оцінює докази, які є у справі, за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні.
Оцінивши докази, які є у справі за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на їх безпосередньому, всебічному, повному та об'єктивному дослідженні, та, враховуючи всі наведені обставини, суд дійшов до висновку про задоволення позову частково.
Щодо розподілу судових витрат суд зазначає таке.
Відповідно до пункту п'ятого частини першої статті 244 КАС України під час ухвалення рішення суд вирішує як розподілити між сторонами судові витрати.
Згідно із частиною третьою статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Відповідно до частин першої, другої статті 132 КАС України судові витрати складаються із судового збору та витрат, пов'язаних з розглядом справи.
До витрат, пов'язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; сторін та їхніх представників, що пов'язані із прибуттям до суду; пов'язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертиз; пов'язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов'язані із вчиненням інших процесуальних дій або підготовкою до розгляду справи.
Компенсація витрат на професійну правничу допомогу здійснюється у порядку, передбаченому статтею 134 Кодексу адміністративного судочинства України, яка не обмежує розмір таких витрат.
Відповідно до частин першої, другої статті 134 КАС України витрати, пов'язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.
За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом з іншими судовими витратами, за винятком витрат суб'єкта владних повноважень на правничу допомогу адвоката.
За змістом пункту першого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір витрат на правничу допомогу адвоката, серед іншого, складає гонорар адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов'язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, які визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.
Відповідно до частин четвертої, п'ятої статті 134 КАС України для визначення розміру витрат на правничу допомогу та з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.
Відповідно до пункту другого частини третьої статті 134 Кодексу адміністративного судочинства України розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.
Отже, на підтвердження витрат, понесених на професійну правничу допомогу, мають бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов'язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені.
Суд встановив, що між ОСОБА_3 (Адвокат) та ОСОБА_1 (Клієнт) укладено Договір № 37/21 від 19 квітня 2021 року про надання правової допомоги (далі - Договір).
Відповідно до пункту 1 Договору у Порядку та на умовах, що визначені цим Договором, Адвокат за завданням Клієнта зобов'язується здійснювати захист, представництво або надавати інші види правової допомоги (надалі - «Послуги») Клієнту, перелік та вартість яких визначатиметься у Додатках до Договору (Замовленнях про надання послуг до цього Договору), а Клієнт зобов'язується прийняти та оплатити належним чином надані Послуги.
Гонорар Адвоката порядок та строки його оплати визначаються сторонами у Замовленнях про надання послуг (пункт 5.1 Договору).
Згідно пункту 2 Замовлення № 1 про надання правової допомоги від 19 квітня 2021 року Адвокат надав Клієнту такі види послуг:
1. Ознайомлення із документами Клієнта, аналіз та моніторинг актуальної судової практики в аналогічних спорах - 1 год.; вартість - 400,00 грн.;
2. Підготовка та подання до суду позовної заяви про зобов'язання військової частини нарахувати і виплатити Клієнту індексацію грошового забезпечення - 4 год.; вартість - 1600,00 грн.
Всього - 2000,00 грн.
Відповідно до пункту 4 Замовлення № 1 про надання правової допомоги від 19 квітня 2021 року Сторони домовились, що підписання Актів про надані послуги згідно цього Замовлення не вимагається.
Згідно квитанції № 0.0.2095479752.1 від 19 квітня 2021 року ОСОБА_1 сплатив на рахунок отримувача ОСОБА_3 грошові кошти у розмірі 2000,00 грн., призначення платежу: оплата згідно Замовлення № 1 про надання правової допомоги від 19 квітня 2021 року.
Необхідно звернути увагу на те, що при визначенні суми компенсації витрат, понесених на професійну правничу допомогу, суд повинен керуватися критерієм реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерієм розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та суті виконаних послуг. Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду від 17 вересня 2019 року у справі № 810/2816/18.
З цього приводу суд зауважує, що предмет спору в цій справі не є складним, містить лише епізод взаємопов'язаних спірних правовідносин, не потребує вивчення великого обсягу фактичних даних, обсяг і складність складених процесуальних документів не є значними. Окрім цього, Єдиний державний реєстр судових рішень містить значну кількість судових рішень щодо справ у аналогічних правовідносинах, що не потребує значного часу на опрацювання нормативно-правових актів, пошуку в Єдиному державному реєстрі судових рішень та вивчення практики в аналогічній категорії справ. Враховуючи незначну складність категорії справи, виходячи з усталеної правової позиції у таких справах, суд вважає, що витрати на професійну правничу не відповідають критерію реальності адвокатських витрат.
Суд також зазначає, що Касаційний адміністративний суд у складі Верховного Суду за результатами розгляду справи № 200/14113/18-а ухвалив постанову від 26 червня 2019 року, в якій сформував правову позицію, згідно з якою, суд не зобов'язаний присуджувати стороні, на користь якої було ухвалено рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір витрат, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору.
Указаний висновок Верховного Суду відповідно до приписів частини п'ятої статті 242 КАС України та частини шостої статті 13 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» суд враховує під час вирішення такого питання.
Ураховуючи практику Європейського суду з прав людини щодо присудження судових витрат, суд при розподілі судових витрат має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності) та критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін.
З огляду на вищенаведене, суд дійшов висновку, що сума судових витрат на правничу допомогу, яку позивач просить стягнути за рахунок відповідача, підлягає зменшенню на підставі заперечень відповідача та у зв'язку з відсутністю ознак співмірності, визначених частиною п'ятою статті 134 КАС України.
Таким чином, заявлені позивачем до відшкодування 2000,00 грн. витрат на правничу допомогу є необґрунтованими, не відповідають реальності таких витрат, розумності їхнього розміру, а їх стягнення з відповідача становить надмірний тягар для останнього, що суперечить принципу розподілу таких витрат. Заявлений розмір витрат не є співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), із реальним часом витраченим адвокатом та із обсягом наданих адвокатом послуг (виконаних робіт).
Тобто, з позиції суду підготовка позову у цій справі не вимагала від адвоката значного обсягу юридичної та технічної роботи.
Відтак, з огляду на незначну складність справи та обсяг наданих послуг, суд, виходячи з критерію пропорційності вважає, що розмір витрат на правничу допомогу, що підлягає стягненню з відповідача, повинен становити 1500,00 грн.
При цьому суд також ураховує, що відповідно до вимог частини 3 статті 139 КАС України при частковому задоволенні позову судові витрати покладаються на обидві сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Оскільки рішенням суду позовні вимоги ОСОБА_1 задоволено частково, то суд, ураховуючи приписи частини 3 статті 139 КАС України, вважає за необхідне стягнути за рахунок бюджетних асигнувань відповідача на користь позивача 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу, тобто пропорційно до розміру задоволених позовних вимог.
Позивач звільнений від сплати судового збору на підставі пункту 1 частини першої статті 5 Закону України «Про судовий збір», при зверненні з цим позовом до суду його не сплачував, а відтак, розподіл судового збору на підставі статті 139 КАС України не здійснюється.
Керуючись ст.ст. 19-21, 72-77, 242-246, 255, 293, 295, підп.15.5 п.15 Перехідних положень, п. 3 Розділу VI Прикінцевих положень КАС України, суд, -
Позов ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 ) до військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 ) про визнання протиправною бездіяльності, зобов'язання вчинити дії - задоволити частково.
Визнати протиправною бездіяльність військової частини НОМЕР_1 щодо ненарахування та невиплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року до 28 лютого 2018 року (включно).
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати та виплатити ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 січня 2016 року по 28 лютого 2018 року (включно).
Визнати протиправними дії військової частини НОМЕР_1 щодо неналежного нарахування та виплати ОСОБА_1 індексації грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 серпня 2020 року.
Зобов'язати військову частину НОМЕР_1 нарахувати ОСОБА_1 індексацію грошового забезпечення за період з 01 березня 2018 року по 14 серпня 2020 року відповідно до Закону України «Про індексацію грошових доходів населення» та з урахуванням вимог абзаців третього, четвертого, п'ятого, шостого пункту 5 Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17 липня 2003 року № 1078, та здійснити виплату з урахуванням виплачених сум.
В решті позовних вимог відмовити.
Стягнути за рахунок бюджетних асигнувань військової частини НОМЕР_1 ( АДРЕСА_2 , код ЄДРПОУ НОМЕР_3 ) на користь ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_2 ) 1000,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.
Рішення суду набирає законної сили відповідно до ст. 255 Кодексу адміністративного судочинства України.
Рішення може бути оскаржене за правилами, встановленими ст.ст. 295-297 Кодексу адміністративного судочинства України відповідно, з урахуванням положень підп.15.5 п.15 розд. VII «Перехідні положення» та п. 3 Розділу VI «Прикінцеві положення» цього Кодексу.
Повний текст рішення складено 15 вересня 2021 року.
Суддя Клименко О.М.