12 серпня 2021 року м. ТернопільСправа № 921/574/20(607/19857/20)
Господарський суд Тернопільської області
у складі судді Гевка В.Л. за участі секретаря судового засідання Карпи М.Ю.
розглянувши у порядку загального позовного провадження матеріали справи №607/19857/20
за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1
до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України", (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001)
про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди в межах справи №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України" (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 31995099).
За участі представників:
Позивача: не з'явився;
Відповідача: не з'явився.
1. Судові процедури. Суть та рух справи.
15.04.2021 до господарського суду надійшов супровідний лист Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 09.04.2021 з доданою справою №607/19857/20 за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України", (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди, яку ухвалою Тернопільського міськрайонного суду Тернопільської області від 24.03.2021 постановлено передати Господарському суду Тернопільської області.
Відповідно до витягу з протоколу передачі судової справи раніше визначеному складу суду від 15.04.2021 вищевказану справу розподілено судді Гевко В.Л.
Ухвалою суду від 20.04.2021 прийнято до свого провадження матеріали справи №607/19857/20 за позовом: ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 до відповідача: Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України", (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001) про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку та моральної шкоди в межах справи №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України" (вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 46001, ідентифікаційний код юридичної особи 31995099).
Постановлено здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження із призначенням у справі підготовчого засідання на 18.05.2021 о 10 год. 45 хв.
Ухвалами суду, в порядку статті 183 ГПК України, неодноразово відкладалось підготовче судове засідання та його розгляд продовжувався з підстав, зазначених в ухвалах.
Ухвалою суду від 25.06.2021 постановлено закрити підготовче провадження з 20.07.2021 у справі №921/574/20(607/19857/20), розпочати розгляд справи по суті з 20.07.2021 та призначено розгляд справи по суті на 12.08.2021 о 16 год. 20 хв.
Позивач та відповідач участі уповноважених представників у призначеному судовому засіданні 12.08.2021 не забезпечили, будь яких заяв чи клопотань суду не надали.
Відповідно до п.3.9.2 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 26.12.2011р. №18, у випадку нез'явлення в засідання господарського суду представників обох сторін або однієї з них справа може бути розглянута без їх участі, якщо неявка таких представників не перешкоджає вирішенню спору.
Суд, у судовому засіданні 12.08.2021, після виходу з нарадчої кімнати, ухвалив скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення.
2. Аргументи сторін.
2.1. Аргументація позивача, викладена ним у позові.
У позовній заяві (№б/н від 13.11.2020 (вх.№65780 від 18.11.2020) позивач, серед іншого, позовні вимоги мотивує таким.
З 28.05.2002 по 20.05.2020, ОСОБА_1 , знаходився у трудових відносинах з Філія "Великоберезовицька дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" ВАТ "Державна Аціонерна Компанія "Автомобільні дороги України".
Під час його знаходження у трудових правовідносинах з Відповідачем з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 89 973 грн 01 коп.
20.05.2020 позивач був звільнений в зв'язку із скороченням чисельності працівників, згідно наказу №28-к від 25.05.2020.
Вказаним наказом, була також передбачена виплата вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України та виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 320 календарних днів.
Однак, в день звільнення ОСОБА_1 - 20.05.2020, відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів.
Вказане стало підставою для звернення ОСОБА_1 до Тернопільського міськрайнного суду для стягнення з ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» заборгованості по нарахованій заробітній платі в сумі 89 973 грн 01 коп.).
19.06.2020 Тернопільський міськрайонний суд видав судовий наказ по справі №607/9959/20 про стягнення з ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» нараховану, але не виплачену заробітній плату в сумі 89 973 грн 01 коп.
Заборгованість по заробній платі згідно судового наказу, виданого Тернопільським міськрайонним судом по справі №607/10394/20 від 26.06.2020 була погашена тільки частково.
Згідно з Довідкою виданою Філією «Великоберезовицька ДЕД» ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «автомобільні дороги України» №437, №436 від 10.11.2020 року, станом на 10.11.2020 року заборгованість по заробітній платі та вихідній допомозі перед ОСОБА_1 складає 107 334 грн 04 коп.
Згідно довідки Відповідача № 435 від 10.11.2020 середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці роботи склала 4 460,90 грн.
За таких обставин, середньоденна заробітна плата позивача складає 234,78 грн.
Як вказує позивач, у зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 124 робочих дні, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 29 112,72 грн.
Крім цього, позивач із посиланням на те, що внаслідок протиправних дій відповідача йому завдано моральної шкоди, оскільки він повинен був докладати додаткових зусиль для організації свого життя та родини, а зважаючи на економічний стан країни, знецінення національної валюти, це було досить важко. Також, позивач внаслідок незаконних дій відповідача зазнав душевних страждань, наслідком яких стало погіршення фізичного та духовного стану, а оскільки позивач є людиною досить похилого віку, і через незаконні дії відповідача його переживання негативно вплинули на фізичний стан.
Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, ОСОБА_2 вважає, що йому завдано моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.
Таким чином, ОСОБА_1 звернувся до суду за захистом своїх порушених прав та відшкодування моральної шкоди.
2.2. Правова позиція відповідача, викладена у відзиві на позовну заяву.
Відповідач - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України" у наданому суду відзиві на позовну заяву (№06-2/468 від 11.05.2021 (вх№3892 від 11.05.2021)), ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та моральної шкоди не згідний із позовними вимогами, вказаною сумою та періодом нарахування, зазначає таке.
ДП «Тернопільський облавтодор» ознайомившись із позовною заявою ОСОБА_1 , про стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, моральної шкоди 10 000,00 грн не згідний в частині стягнення моральної шкоди зазначивши, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв'язку з ушкодженням здоров'я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв'язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв'язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.
На підставі зазначеного, відповідач, із посиланням на те, що позивачем всупереч ст.74 ГПК України не надано суду доказів на підтвердження перенесення моральної шкоди, просить суд в задоволені позовних вимог в частині стягнення моральної шкоди, відмовити.
Крім того, відповідач зазначає, що позивачем необґрунтовано та безпідставно пропущено строк звернення з позовною заявою в суд.
Згідно приписів ст.233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду у тримісячний строк з дня, коли дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права.
Позовна заява подана в Тернопільський міськрайонний суд 13.11.2020р. (згідно позовної заяви про компенсацію заборгованості середнього заробітку за час затримки заробітної плати та стягнення моральної шкоди від 13.11.2020р.), згідно Наказу №28-к від 20.05.2020 позивача звільнено 20 травня 2020 року.
Тобто, позивач звернувся до суду через 6 місяців від дати звільнення.
Отже, на думку відповідача, позивач безпідставно та без зазначення обґрунтованих підстав порушив строк звернення в суд.
Також, у відзиві на позов та у судових засіданнях відповідач щодо здійснення нарахування позивачем середнього заробітку та періоду нарахування середнього заробітку вказує на те, що позивач працював у філії «Великоберезовицька ДЕД» неповний робочий тиждень, а саме - три дні робочі, чотири - вихідні дні (копія наказу філії «Великоберезовицька ДЕД» №27 від 11.03.2019р. додано до матеріалів справи).
Отже, позивач працював за трьохденним робочим тижнем з чотирма вихідними днями.
Кількість днів з дня звільнення і на день подачі позову становить 72 робочі дні, а не 124 робочих дні. Середньоденна заробітна плата Позивача складає 234,78 грн.
Відповідно розрахунок становить 72 дні * 234,78 грн = 16 904,16 грн.
Статтею 117 КЗпП України передбачено, що в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку. При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено па користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Всі розрахункові рахунки підприємства та філій були заблоковані державною виконавчою службою, а тому відсутня вина підприємства щодо здійснення своєчасної оплати заробітної плати.
Отже, з урахуванням обставин даної справи, які мають юридичне значення та, зокрема визначених Великою Палатою Верховного Суду критеріїв, ДП "Тернопільський облавтодор" вважає можливим зменшити розмір відшкодування, визначеного виходячи з середнього заробітку за час затримки відповідачем розрахунку при звільненні позивачу відповідно до статті 117 КЗпП України.
Зменшуючи вказаний розмір Відповідач просить враховувати:
- Позивач звернувся до суду з цим позовом у листопаді 2020 року, тобто зі спливом майже 6-х місяців після звільнення з роботи, яке мало місце 20 травня 2020 року;
- Всі розрахункові рахунки підприємства та філій були заблоковані державною виконавчою службою (копію постанови про арешт коштів боржника ЗВП №36035661 від 04.01.2019 додано).
2.3. Правова позиція позивача, викладена у письмових поясненнях .
У наданих суду письмових поясненнях (№б/н від 18.06.2021 (вх№5214 від 22.06.2021)) позивач щодо заперечень відповідача, які стосуються необґрунтованого та безпідставного пропуску ним строку звернення з позовною заявою до суду вказує на те, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З огляду на наведене Верховний Суд України по справі № 446/509/16-ц від 16.01.2018 року дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Також, проаналізувавши зміст частини другої статті 233 КЗпП України слід дійти висновку про те, що в разі порушення роботодавцем законодавства про оплату праці звернення працівника до суду з позовом про стягнення заробітної плати, яка йому належить, тобто усіх виплат, на які працівник має право згідно з умовами трудового договору і відповідно до державних гарантій, встановлених законодавством, незалежно від того, чи було здійснене роботодавцем нарахування таких виплат, не обмежується будь-яким строком.
У відзиві на позовну заяву у справі №921/574/20 (607/19857/20) відповідач визнає, що в день звільнення 20.05.2020 року не здійснив виплату належних коштів позивачу і що спору з приводу суми виплати не має. Отже відповідач безперечно підпадає під дію ч.1 ст.117 КЗпП, що не може бути предметом спору, як норма закону і не може підпадати під встановлені ч.1 ст.233 КЗпП строки, бо є наслідком порушення закону, в якому відповідач визнає свою провину як зазначено у Відзиві. Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені терміни є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 1І7 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Після прийняття судового рішення про стягнення заборгованості по заробітній платі роботодавець не звільняється від відповідальності, передбаченої статтею 117 КЗпП України, а саме виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні, тобто за весь період невиплати власником або уповноваженим ним органом належних працівникові при звільненні сум. Також така сама правова позиція викладена в Постанові ВСУ від 29.01.2014 року по справі № 6-144цс 13. Щодо вимог про відшкодування моральної шкоди, то відповідно до статей 15 Цивільного кодексу України кожна особа має право на захист цивільних прав та інтересів у разі їх порушення. Важливою підставою для відшкодування моральної шкоди відповідно до статті 237-1 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя. Згідно ч. 2 ст. 233 КЗпП у разі порушення законодавства при оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь - яким строком. Так, як вимоги щодо стягнення середнього заробітку за час затримки розрахунку по день ухвалення рішення є наслідком порушення законодавства про оплату праці згідно ч. 1 ст.116 КзпП і виникають як наслідок у вигляді відповідальності згідно ч. 1 ст.117 КЗпП, то термін позовної давності на основі викладеного вище не розповсюджується, як такий, бо норма ч. 1 ст.117 є чітко прописаною і не може бути предметом спору між Позивачем та Відповідачем.
Стосовно пропущеного позовного строку згідно ч. 1 ст.233 КЗпП, повідомляє, що стан моральної шкоди виник поза визначеним терміном, а саме починаючи з 20.05.2020 року у зв'язку з не отриманням заборгованості. Дана подія в результаті нервування із-за можливості втрати решти суми і не виконання обіцянок керівництва про повне погашення боргу протягом літа та осені 2020 року викликало поступове погіршення морального стану позивача, дратівливість, як наслідок проблеми зі сном та спілкуванням в сімейному колі, як наслідок вживання заспокійливих препаратів, що відпускаються без рецепту та погіршення морального стану дружини та двох неповнолітніх дітей.
3. Мотивована оцінка судом аргументів, наведених учасниками справи.
Норми права, законодавство, судова практика, які застосував суд.
3.1. Норми права, які застосував суд.
Статтею 43 Конституції України визначено, що кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Держава створює умови для повного здійснення громадянами права на працю, гарантує рівні можливості у виборі професії та роду трудової діяльності, реалізовує програми професійно-технічного навчання, підготовки і перепідготовки кадрів відповідно до суспільних потреб. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Використання праці жінок і неповнолітніх на небезпечних для їхнього здоров'я роботах забороняється. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.
У відповідності до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав.
Моральна шкода полягає:
1) у фізичному болю та стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з каліцтвом або іншим ушкодженням здоров'я;
2) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів;
3) у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку із знищенням чи пошкодженням її майна;
4) у приниженні честі та гідності фізичної особи, а також ділової репутації фізичної або юридичної особи.
Якщо інше не встановлено законом, моральна шкода відшкодовується грошовими коштами, іншим майном або в інший спосіб.
Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.
Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов'язана з розміром цього відшкодування.
Моральна шкода відшкодовується одноразово, якщо інше не встановлено договором або законом.
У відповідності до ст. 2 ГПК України завданням господарського судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів, пов'язаних із здійсненням господарської діяльності, та розгляд інших справ, віднесених до юрисдикції господарського суду, з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав і законних інтересів фізичних та юридичних осіб, держави.
Суд та учасники судового процесу зобов'язані керуватися завданням господарського судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.
Основними засадами (принципами) господарського судочинства є: 1) верховенство права; 2) рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; 3) гласність і відкритість судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; 4) змагальність сторін; 5) диспозитивність; 6) пропорційність; 7) обов'язковість судового рішення; 8) забезпечення права на апеляційний перегляд справи; 9) забезпечення права на касаційне оскарження судового рішення у визначених законом випадках; 10) розумність строків розгляду справи судом; 11) неприпустимість зловживання процесуальними правами; 12) відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.
Пунктом 8 частини 1 статті 20 ГПК України визначено, що господарські суди розглядають справи про банкрутство та справи у спорах з майновими вимогами до боржника, стосовно якого відкрито провадження у справі про банкрутство, у тому числі справи у спорах про визнання недійсними будь-яких правочинів (договорів), укладених боржником; стягнення заробітної плати; поновлення на роботі посадових та службових осіб боржника, за винятком спорів про визначення та сплату (стягнення) грошових зобов'язань (податкового боргу), визначених відповідно до Податкового кодексу України, а також спорів про визнання недійсними правочинів за позовом контролюючого органу на виконання його повноважень, визначених Податковим кодексом України.
У відповідності до статті 47 КЗпП України власник або уповноважений ним орган зобов'язаний в день звільнення видати працівникові копію наказу (розпорядження) про звільнення, провести з ним розрахунок у строки, зазначені у статті 116 цього Кодексу, а також на вимогу працівника внести належні записи про звільнення до трудової книжки, що зберігається у працівника.
Згідно статті 116 КЗпП України при звільненні працівника виплата всіх сум, що належать йому від підприємства, установи, організації, провадиться в день звільнення. Якщо працівник в день звільнення не працював, то зазначені суми мають бути виплачені не пізніше наступного дня після пред'явлення звільненим працівником вимоги про розрахунок. Про нараховані суми, належні працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган повинен письмово повідомити працівника перед виплатою зазначених сум.
В разі спору про розмір сум, належних працівникові при звільненні, власник або уповноважений ним орган в усякому випадку повинен в зазначений у цій статті строк виплатити не оспорювану ним суму.
Згідно ст.117 КЗпП України в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
При наявності спору про розміри належних звільненому працівникові сум власник або уповноважений ним орган повинен сплатити зазначене в цій статті відшкодування в тому разі, коли спір вирішено на користь працівника. Якщо спір вирішено на користь працівника частково, то розмір відшкодування за час затримки визначає орган, який виносить рішення по суті спору.
Згідно статті 237-1 КЗпП України відшкодування власником або уповноваженим ним органом моральної шкоди працівнику провадиться у разі, якщо порушення його законних прав призвели до моральних страждань, втрати нормальних життєвих зв'язків і вимагають від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Порядок відшкодування моральної шкоди визначається законодавством.
Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи (ст. 73 ГПК України).
Ст. 74 ГПК України передбачає, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень.
Відповідно до ч. 1 ст. 74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.
Відповідно до статей з 76 по 79 ГПК України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.
Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання.
За приписами ч.1 ст.86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об'єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.
Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (Серявін та інші проти України, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).
3.2. Мотивована оцінка судом аргументів,
наведених позивачем у справі.
Розглянувши матеріали справи, доводи позивача та заперечення представника відповідача, дослідивши норми чинного законодавства, оцінивши подані докази в їх сукупності, судом встановлено наступне.
У провадженні Господарського суду Тернопільської області перебуває справа №921/574/20 про банкрутство Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України”.
Предметом даного спору є заявлені вимоги позивача до відповідача про стягнення середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення та 10 000 грн 00 коп. моральної шкоди.
3.2.1. Щодо стягнення суми середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні.
Щодо стягнення суми середнього заробітку за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення, то суд має за необхідне зазначити таке.
Позивач ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною вимогою про стягнення з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України" середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні, що на момент звернення до суду складає 29 112 грн 72 коп.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач - ОСОБА_1 у період з 28.05.2002 по 20.05.2020 знаходився у трудових відносинах з відповідачем - Філія "Великоберезовицька дорожня експлуатаційна дільниця" Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" ВАТ “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України" Зазначене підтверджується записами трудовій книжці серії НОМЕР_1 .
Під час його знаходження у трудових правовідносинах з Відповідачем з боку останнього була нарахована, але не виплачена заробітна плата у розмірі 89 973 грн 01 коп.
20.05.2020 позивач був звільнений в зв'язку із скороченням чисельності працівників, згідно наказу №28-к від 20.05.2020 року.
Вказаним наказом, була також передбачена виплата вихідної допомоги відповідно до ст.44 КЗпП України та виплата компенсації за невикористану щорічну відпустку тривалістю 320 календарних днів.
Однак, в день звільнення ОСОБА_1 - 20.05.2020, відповідач письмово не повідомив позивача про нараховані суми належні при звільненні та не здійснив виплату належних коштів, що є порушенням ч.1 ст. 116 КЗпП України. Зазначене змусило позивача звернутись до Тернопільського міськрайонного суду для стягнення з ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» заборгованості по нарахованій заробітній платі в сумі 89 973,01 грн.
19.06.2020 Тернопільський міськрайонний суд видав судовий наказ по справі №607/9959/20 про стягнення з ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» нараховану, але не виплачену заробітню плату в сумі 89 973 грн 01 коп.
Заборгованість по заробітній платі згідно судового наказу виданого Тернопільським міськрайонним судом по справі №607/10394/20 від 26.06.2020 не погашена.
Як вказує позивач, у зв'язку з тим, що відповідач не провів повний розрахунок при звільненні позивача, та враховуючи, що з моменту звільнення до моменту звернення до суду пройшло 124 робочих дні, з відповідача підлягає стягненню середній заробіток за час затримки в розрахунку, який на момент звернення до суду складає 29 112,72 грн.
19.06.2020 Тернопільським міськрайонним судом видано судовий наказ по справі №607/9959/20 про стягнення з ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» заборгованості по нарахованій заробітній платі в сумі 89 973,01 грн.
Як передбачено ч.1 ст.117 КЗпП України, в разі невиплати з вини власника або уповноваженого ним органу належних звільненому працівникові сум у строки, зазначенні в статті 116 цього Кодексу, при відсутності спору про їх розмір підприємство, установа, організація повинні виплатити своєму працівникові його середній заробіток за весь час затримки по день фактичного розрахунку.
Згідно Порядку обчислення середньої заробітної плати затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України № 100 від 08.02.1995 р. в інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов'язана відповідна виплата.
Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середнього (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках передбачених чинним законодавством , календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством - на число календарних днів за цей період.
Статтею 47 КЗпП України, станом на час звернення позивача до суду, визначено, що власник або уповноважений ним орган зобов'язаний у день звільнення видати працівникові належно оформлену трудову книжку і провести з ним розрахунок у строк, визначений статтею 116 КЗпП України.
Аналіз статей 116, 117 КЗпП України матеріального права дає підстави для висновку, що передбачений ч.1 ст. 117 КЗпП України обов'язок роботодавця щодо виплати середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні настає за умови невиплати з його вини належних звільненому працівникові сум у строки, зазначені в статті 116 КЗпП України, при цьому визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
Верховний Суд України у постанові від 08.11.2017 у справі № 6-162цс17 дійшов правового висновку, що відповідно до статті 233 КЗпП України працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки. Для звернення працівника до суду із заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
У разі порушення законодавства про оплату праці працівник має право звернутися до суду з позовом про стягнення належної йому заробітної плати без обмеження будь-яким строком.
У постанові Великої Палати Верховного Суду від 30.01.2019 № 910/4518/16 зазначено, що структура заробітної плати визначена статтею 2 Закону України «Про оплату праці», за змістом якої заробітна плата складається з основної та додаткової заробітної плати, а також з інших заохочувальних та компенсаційних виплат. Основна заробітна плата - це винагорода за виконану роботу відповідно до встановлених норм праці (норми часу, виробітку, обслуговування, посадові обов'язки), яка встановлюється у вигляді тарифних ставок (окладів) і відрядних розцінок для робітників та посадових окладів для службовців. Додаткова заробітна плата - це винагорода за працю понад установлені норми, за трудові успіхи та винахідливість і за особливі умови праці, яка включає доплати, надбавки, гарантійні і компенсаційні виплати, передбачені чинним законодавством; премії, пов'язані з виконанням виробничих завдань і функцій. Інші заохочувальні та компенсаційні виплати, до яких належать виплати у формі винагород за підсумками роботи за рік, премії за спеціальними системами і положеннями, виплати в рамках грантів, компенсаційні та інші грошові і матеріальні виплати, які не передбачені актами чинного законодавства або які провадяться понад встановлені зазначеними актами норми.
Крім того, на підставі статті 2 Закону України «Про оплату праці» структуру заробітної плати можна визначити, беручи до уваги положення Інструкції зі статистики заробітної плати, затвердженої наказом Державного комітету статистики України від 13 січня 2004 року № 5 та зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 27 січня 2004 року за № 114/8713 (далі - Інструкція № 114/8713), розробленої відповідно до Закону України від 17 вересня 1992 року N 2614-XII «Про державну статистику» та Закону України «Про оплату праці» з урахуванням міжнародних рекомендацій у системі статистики оплати праці й стандартів Системи національних рахунків (за змістом преамбули цієї Інструкції).
Відповідно до пункту 1.3 Інструкції № 114/8713 для оцінки розміру заробітної плати найманих працівників застосовується показник фонду оплати праці. До фонду оплати праці включаються нарахування найманим працівникам у грошовій та натуральній формі (оцінені в грошовому вираженні) за відпрацьований та невідпрацьований час, який підлягає оплаті, або за виконану роботу незалежно від джерела фінансування цих виплат. Фонд оплати праці складається з: фонду основної заробітної плати; фонду додаткової заробітної плати; інших заохочувальних та компенсаційних виплат.
Статтею 233 КЗпП України передбачено строки звернення до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду за вирішенням трудових спорів.
Так, частиною першою зазначеної статті передбачено, що працівник може звернутися із заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Отже, не проведення з вини власника або уповноваженого ним органу розрахунку з працівником у зазначені строки є підставою для відповідальності, передбаченої статтею 117 Кодексу, тобто виплати працівникові його середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку. Така правова позиція відповідно до положень статті 360-7 ЦПК України є обов'язковою для всіх судів України.
Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України від 29 січня 2014 року у справі № 6-144цс14.
Розрахунок середнього заробітку за весь час затримки проводиться на підставі «Порядку обчислення середньої заробітної плати», затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 року № 100, згідно пункту 8 якого Нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період. При обчисленні середньої заробітної плати за два місяці, виходячи з посадового окладу чи мінімальної заробітної плати, середньоденна заробітна плата визначається шляхом ділення суми, розрахованої відповідно до абзацу п'ятого пункту 4 цього Порядку, на число робочих днів за останні два календарні місяці, що передують місяцю, в якому відбувається подія, з якою пов'язана відповідна виплата, згідно з графіком підприємства, установи, організації.
У разі, коли середня місячна заробітна плата визначена законодавством як розрахункова величина для нарахування виплат і допомоги, вона обчислюється шляхом множення середньоденної заробітної плати, розрахованої згідно з абзацом першим цього пункту, на середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді. Середньомісячне число робочих днів розраховується діленням на 2 сумарного числа робочих днів за останні два календарні місяці згідно з графіком роботи підприємства, установи, організації, встановленим з дотриманням вимог законодавства.
Згідно з Довідкою виданою Філією «Великоберезовицька ДЕД» ДП «Тернопільський облавтодор» ВАТ ДАК «Автомобільні дороги України» №437, №436 від 10.11.2020 року, станом на 10.11.2020 року заборгованість по заробітній платі та вихідній допомозі перед ОСОБА_1 складає 107 334 грн 04 коп.
Згідно довідки Відповідача № 435 від 10.11.2020 середньомісячна заробітна плата за два календарні місяці роботи склала 4 460,90 грн.
За таких обставин, середньоденна заробітна плата позивача складає 234,78 грн.
Пунктом 4 Порядку обчислення середньої заробітної плати встановлено, що при обчисленні середньої заробітної плати у всіх випадках її збереження згідно з чинним законодавством, не враховуються одноразові виплати/компенсація за невикористану відпустку, матеріальна допомога, допомога працівникам, які виходять на пенсію, вихідна допомога тощо.
У п. 20 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що установивши при розгляді справи про стягнення заробітної плати у зв'язку із затримкою розрахунку при звільненні, що працівникові не були виплачені належні йому від підприємства, установи, організації суми в день звільнення, коли ж він у цей день не був на роботі, - наступного дня після пред'явлення ним роботодавцеві вимог про розрахунок, суд на підставі ст. 117 КЗпП стягує на користь працівника середній заробіток за весь період затримки розрахунку, а при не проведенні його до розгляду справи - по день постановлення рішення, якщо роботодавець не доведе відсутності в цьому своєї вини. Сама по собі відсутність коштів у роботодавця не виключає його відповідальності.
Згідно поданого позивачем розрахунку, середньомісячне число робочих днів у розрахунковому періоді (з моменту звільнення - 20.05.2020 до моменту звернення до суду - 18.11.2020) становить 124 робочих дні. Таким чином ОСОБА_1 просить стягнути з відповідача 29 112 грн 72 коп.(124 дн. х 234 грн 78 коп.).
Проте, вказаний розрахунок проведено без урахування наказу Філії "Великоберезовицька ДЕД", яким у філії встановлено режим неповного робочого тижня, а саме : три дні робочі, чотири - вихідні дні.
Відповідно із врахуванням зазначеного та беручи до уваги трьохденний робочий тиждень, вірним є обрахунок (з 21.05.2020 по 12.08.2021) становить 309 днів, а тому відповідно і сумою заборгованості є : 72 547 грн 02 коп. (309 дн. х 234 грн 78 коп.)
Одночасно, згідно наданого суду відзиву на позовну заяву (№06-2/465 від 11.05.2021 (вх№3892 від 11.05.2021)) щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки остаточного розрахунку за період з 26.09.2019 р. і по день ухвалення рішення, відповідач вказує на те, що позивачем, в порушення вимог ст. 233 КЗпАП України, необґрунтовано та безпідставно пропущено строк звернення з позовною заявою в суд.
Дане твердження суд розцінює критично та зазначає, що Рішенням Конституційного Суду України №4-рп/2012 від 22 лютого 2012 року у справі щодо офіційного тлумачення положень статті 233 КЗпП України у взаємозв'язку з положеннями статей 117, 237-1 цього кодексу, у якому вказано, що для встановлення початку перебігу строку звернення працівника до суду з вимогою про стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку при звільненні визначальними є такі юридично значимі обставини, як невиплата належних працівникові сум при звільненні та факт проведення з ним остаточного розрахунку.
З огляду на наведене Конституційний Суд України дійшов висновку, що для звернення працівника до суду з заявою про вирішення трудового спору щодо стягнення середнього заробітку за весь час затримки по день фактичного розрахунку встановлено тримісячний строк, перебіг якого розпочинається з дня, коли звільнений працівник дізнався або повинен був дізнатися про те, що власник або уповноважений ним орган, з вини якого сталася затримка виплати всіх належних при звільненні сум, фактично розрахувався з ним.
Підсумовуючи зазначене, суд вважає, що вимоги в частині стягнення середнього заробітку за весь час затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення в сумі 72 547 грн 02 коп. підлягають до задоволення, як такі, що підставно нараховані та правомірно заявлені.
В решті заявленої до стягнення суми середнього заробітку, суд відмовляє як надмірно та помилково заявленому.
3.2.2. Щодо стягнення моральної шкоди.
Щодо позовних вимог про відшкодування 10 000 грн 00 коп. моральної шкоди, то суд зазначає таке.
18.11.2020 ОСОБА_1 звернувся до суду із позовною вимогою про стягнення з відповідача 10 000 грн моральної шкоди.
За змістом 237-1 КЗпП України, підставою для відшкодування моральної шкоди згідно зі ст.2371 КЗпП України є факт порушення прав працівника у сфері трудових відносин, яке призвело до моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків і вимагало від нього додаткових зусиль для організації свого життя.
Встановлене Конституцією та законами право на відшкодування моральної (немайнової) шкоди є важливою гарантією захисту прав і свобод громадян та законних інтересів юридичних осіб.
Захист порушеного права у сфері трудових правовідносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права так і механізмом компенсації моральної шкоди як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли у результаті душевних страждань, яких зазнала особа у зв'язку із посяганням на її трудові права та інтереси.
У відповідності до положень ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода серед іншого полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім'ї чи близьких родичів. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення.
Як вбачається із матеріалів справи, позивач заподіяння йому моральної шкоди обґрунтовує тим, що внаслідок порушення філією "Великоберезовицька ДЕД" законних прав позивача, а саме невиплати йому заробітної плати, тобто порушення відповідачем конституційного права позивача на оплату праці, через що було порушено звичний для позивача уклад життя, що завдало йому душевних страждань, яких фізична особа зазнала у зв'язку з протиправною поведінкою щодо нього самого, членів його сім'ї чи близьких родичів. Все це завдало ОСОБА_1 моральних страждань.
Враховуючи характер та обсяг душевних і психічних страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат, тяжкість вимушених змін у його житті, та зважаючи на положення Постанови Пленуму Верховного суду України №4 від 31 березня 1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди», позивач вважає, що йому завдано моральної шкоди в розмірі 10 000,00 грн.
У п.13 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31.03.95 №4 (із відповідними змінами) судам роз'яснено, що відповідно до ст.237-1 КЗпП за наявності порушення прав працівника у сфері трудових відносин (незаконне звільнення або переведення, невиплати належних йому грошових сум, виконання робіт у небезпечних для життя та здоров'я умовах тощо), яке призвело до його моральних страждань, утрати нормальних життєвих зв'язків чи вимагає від нього додаткових зусиль для організації свого життя, обов'язок щодо відшкодування моральної (немайнової) шкоди покладається на власника або уповноважений ним орган незалежно від форми власності, виду діяльності чи галузевої належності.
Таким чином, захист порушеного права у сфері трудових відносин забезпечується як відновленням становища, яке існувало до порушення цього права (наприклад поновлення на роботі), так і механізмом компенсації за моральну шкоду як негативних наслідків (втрат) немайнового характеру, що виникли в результаті душевних страждань, яких особа зазнала у зв'язку з посяганням на її трудові права та інтереси. Конкретний спосіб, на підставі якого здійснюється відшкодування моральної шкоди, обирається потерпілою особою з урахуванням характеру правопорушення, його наслідків та інших обставин (ст.ст.3, 4, 11, 31 ЦПК 2004 року).
КЗпП не містить будь-яких обмежень чи винятків для компенсації моральної шкоди в разі порушення трудових прав працівників, а ст.237-1 кодексу передбачає право працівника на відшкодування моральної шкоди в обраний ним спосіб, зокрема повернення вартісного (грошового) еквівалента завданої моральної шкоди, розмір якої суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань, їх тривалості, тяжкості вимушених змін у житті та з урахуванням інших обставин.
Під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.
За змістом ст.440-1 ЦК та інших норм законодавства, що регулюють ці правовідносини, заподіяна моральна (немайнова) шкода відшкодовується тій фізичній чи юридичній особі, права якої були безпосередньо порушені протиправними діями (бездіяльністю) інших осіб.
Розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. Зокрема, враховуються стан здоров'я потерпілого, тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих стосунках, ступінь зниження престижу, ділової репутації, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану, добровільне - за власною ініціативою чи за зверненням потерпілого - спростування інформації редакцією засобу масової інформації. При цьому, суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.
Визначаючи розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди, суд враховує обставини справи, характер та обсяг страждань, яких зазнав позивач, характер немайнових втрат. Зокрема, ураховано тяжкість вимушених змін у його життєвих і виробничих відносинах, час та зусилля, необхідні для відновлення попереднього стану. Тому, суд вважає справедливим визначити суму компенсації в розмірі 1 000 грн 00 коп. та задовольняє вимоги в частині стягнення моральної шкоди у розмірі 1 000 грн 00 коп., як такій, що правомірно заявлена та співмірна із сумою задоволених вимог щодо розміру середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні.
В решті заявленої до стягнення суми моральної шкоди, суд відмовляє як надмірно заявленій у співвідношенні до заявленої суми середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні.
Враховуючи зазначене вище, керуючись положеннями статей 2, 42, 86, 233, 236, 238, 240, 241, з 253 по 259 у сукупності з іншими статтями Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд, -
1. Позов задовольнити частково.
2. Стягнути з Дочірнього підприємства "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України'' на користь ОСОБА_1 - 72 547 (сімдесят дві тисячі п'ятсот сорок сім) грн 02 коп. середнього заробітку за час затримки виплат заробітної плати при звільненні по день ухвалення судом рішення та 1 000 (одна тисяча) грн 00 коп. моральної шкоди.
3. В іншій частині позову, відмовити.
4. Наказ видати після набрання рішенням суду законної сили.
Позивач (стягувач) - ОСОБА_1 , АДРЕСА_1 , (ідент. номер НОМЕР_2 , паспорт НОМЕР_3 );
Відповідач (боржник) - Дочірнє підприємство "Тернопільський облавтодор" відкритого акціонерного товариства “Державна акціонерна компанія “Автомобільні дороги України", вул. О. Кульчицької, 8 м. Тернопіль, 4600,1 (код ЄДРПОУ 31995099).
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду в порядку статей з 253 по 259 ГПК України подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом двадцяти днів, з дня його проголошення.
Якщо в судовому засіданні було оголошено лише скорочену (вступну та резолютивну) частину рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
У відповідності до п.17.5 Перехідних положень ГПК України апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності нової редакції Господарського процесуального кодексу України, а саме до 15.12.2017 року. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.
Повне рішення, із врахуванням вихідних та святкових днів, відрядження судді, складалося на протязі робочих днів з дня проголошення скороченої (вступної та резолютивної) частини рішення та остаточно складено і підписано - 14.09.2021.
Повний текст рішення надіслати учасникам справи рекомендованою кореспонденцією із повідомленням про вручення поштового відправлення або вручено нарочно особисто уповноваженим представникам.
Учасники справи можуть отримати інформацію по справі на офіційному веб -порталі судової влади України в мережі Інтернет за веб - адресою: https://te.court.gov.ua/sud5022.
Суддя В.Л. Гевко