Справа № 645/2413/21
Провадження № 2/645/1467/21
16 вересня 2021 року м. Харків
Фрунзенський районний суд м.Харкова у складі: головуючого судді - Шарка О.П., секретаря судових засідань - Христенко А.В.. розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду у м. Харкові цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визначення додаткового строку, достатнього для подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини,-
ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до Харківської міської ради, в якому просить суд про визначення додаткового строку, достатнього для подання заяви про прийняття спадщини після смерті дружини ОСОБА_2 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_1 .
В обґрунтування позову зазначив, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 , позивач є її чоловіком. Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 , за життя заповіт ОСОБА_2 не складала, єдиним спадкоємцем є позивач. На час відкриття спадщини ОСОБА_2 , перебувала на реєстраційному обліку та фактично мешкала за адресою: АДРЕСА_2 , а позивач на реєстраційному обліку та фактично мешкав за адресою: АДРЕСА_3 . 29 березня 2021 року Позивач звернувся до приватного нотаріуса ХМНО Конопацької О.Б. для реєстрації спадкової справи за померлою ОСОБА_2 та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом. Постановою приватного нотаріуса ХМНО Конопацької О.Б. від 31.03.2021 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 дружини ОСОБА_2 . У зв'язку із відсутністю факту прийняття ним спадщини. Періодом, в який Позивач повинен був подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, є 16.08.2020 року - 16.02.2021 року. На момент смерті дружини, а також після її смерті. ОСОБА_1 вимушено проживав за адресою місця своєї реєстрації, оскільки мав обов'язок доглядати свою матір - ОСОБА_3 , яка фактично проживала за адресою: АДРЕСА_3 , та поребувала постійного стороннього догляду та піклування через незадовільний стан свого здоров'я. Після смерті ОСОБА_2 здоров'я ОСОБА_3 почало стрімко погіршуватися, що ввело аж до її смерті. Також позивач зазначив, що у зв'язку із введенням в Україні карантинних заходів, сфера послуг громадського транспорту, поштових відправлень, державні та недержавні підприємства та установи тощо, тривалий час не працювали, а наразі або тимчасово не працюють, або працюють в обмеженому режимі. Оскільки Позивач знаходиться у групі ризику і йому небажано залишати місце проживання, тому він не мав можливості вчасно подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини за померлою дружиною ОСОБА_2 .
У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав позовні вимоги у повному обсязі, просив їх задовольнити, надав суду пояснення, аналогічні викладеним вище.
Допитані у судовому засіданні у якості позивач ОСОБА_1 , свідки ОСОБА_4 , ОСОБА_5 кожен окремо надали суду аналогічні, викладеним у позивача у позовній заяві.
Представник відповідача у судове засідання не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся заздалегідь і належним чином, надав суду відзив на позовну заяву, в якому просив відмовити у задоволенні позовних вимог, зазначив, що позовні вимоги є необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивачем не доведена поважність пропуску строку на прийняття спадщини.
Суд, вислухавши пояснення представника позивача, свідків, дослідивши надані сторонами докази у їх сукупності, вважає, що позов не підлягає задоволенню з наступних підстав.
Відповідно до положень п. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов'язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення. Більше того, відповідно до рішень Європейського суду з прав людини, що набули статусу остаточного, зокрема "Іззетов проти України", "Пискал проти України", "Майстер проти України", "Субот проти України", "Крюков проти України", "Крат проти України", "Сокор проти України", "Кобченко проти України", "Шульга проти України", "Лагун проти України", "Буряк проти України", "ТОВ "ФПК "ГРОСС" проти України", "Гержик проти України" суду потрібно дотримуватись розумного строку для судового провадження.
Розумним, зокрема, вважається строк, що є об'єктивно необхідним для виконання процесуальних дій, прийняття процесуальних рішень та розгляду і вирішення справи з метою забезпечення своєчасного (без невиправданих зволікань) судового захисту.
З урахуванням практики Європейського суду з прав людини критеріями розумних строків є: правова та фактична складність справи; поведінка заявника, а також інших осіб, які беруть участь у справі, інших учасників процесу; поведінка органів державної влади (насамперед суду); характер процесу та його значення для заявника (справи "Федіна проти України" від 02 вересня 2010 року, "Смірнова проти України" від 08 листопада 2005 року, "Матіка проти Румунії" від 02 листопада 2006 року, "Літоселітіс проти Греції" від 05 лютого 2004 року та інші).
Приймаючи до уваги наведені положення Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, предмет спору, його значення для сторін, за письмової згоди позивача, суд ухвалює рішення при заочному розгляді справи без участі сторін та без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу, на підставі наявних матеріалів справи, що відповідає положенням ст.280 ЦПК України.
Як вказує у своїх рішеннях Європейський Суд з прав людини, згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення (рішення у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 29). Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобовязаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень (рішення у справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року). Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя (див. рішення у справі «Гірвісаарі проти Фінляндії» (Hirvisaari v. Finland), № 49684/99, п. 30, від 27 вересня 2001 року).
Відповідно до ч. 1 ст. 4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав свобод чи законних інтересів.
Статтею 16 ЦК встановлено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.
Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.
Особа вільна у виборі способу способі захисту цивільних прав судом.
Разом з тим, передбачені ст. ст. 12 і 13 ЦПК України засади змагальності та диспозитивності цивільного судочинства визначають основні правила, в межах яких мають діяти особи, що беруть участь у справі, та суд при вирішенні справи.
Згідно ч.3 ст.12 ЦПК України кожна сторона у цивільному судочинстві повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, до яких дана справа не відноситься.
Суд, згідно ч.1 ст.13 ЦПК України, розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим законом випадках.
Відповідач, зі свого боку, зобов'язаний довести обставини, посилаючись на які він заперечує проти позову.
Згідно позиції Верхового Суду України, що викладена у постанові Пленуму «Про судове рішення у цивільній справі» №14 від 18.12.2003 року «Про судове рішення у цивільній справі» вбачається, що оскільки правом на звернення до суду за захистом наділена особа в разі порушення, невизнання або оспорювання саме її прав, свобод чи інтересів, а також у разі звернення до суду органів та осіб, яким надано право захищати права, свободи та інтереси інших осіб або державні та суспільні інтереси, то суд повинен встановити, чи були порушені, невизнані або оспорені права, свободи та інтереси цих осіб, а якщо були, то вказати, чи є залучений у справі відповідач відповідальним за це.
Статтями 78, 81 ЦПК України визначено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.
У ході судового розгляду встановлено, що ІНФОРМАЦІЯ_1 померла ОСОБА_2 актовий запис № 12052 від 17 серпня 2020 року (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_1 ).
Позивач ОСОБА_1 є чоловіком ОСОБА_2 , що підтверджується про укладення шлюбу серія НОМЕР_2 .
Після смерті ОСОБА_2 відкрилася спадщина на квартиру АДРЕСА_1 (Витяг про державну реєстрацію прав від 14.07.2011 року.
На час відкриття спадщини ОСОБА_2 , перебувала на реєстраційному обліку за адресою: АДРЕСА_2 (Інформаційна довідка з Реєстру територіальної громади м.Харкова).
29 березня 2021 року Позивач звернувся до приватного нотаріуса ХМНО Конопацької О.Б. для реєстрації спадкової справи за померлою ОСОБА_2 та видачі свідоцтва про право на спадщину за законом.
Постановою приватного нотаріуса ХМНО Конопацької О.Б. від 31.03.2021 року про відмову у вчиненні нотаріальної дії ОСОБА_1 відмовлено у видачі свідоцтва про право на спадщину за законом після померлої ІНФОРМАЦІЯ_2 дружини ОСОБА_2 . У зв'язку із відсутністю факту прийняття ним спадщини.
Строк, в який Позивач повинен був подати нотаріусу заяву про прийняття спадщини, є 16.08.2020 року - 16.02.2021 року.
Позивач вказує як на причину пропуску встановленого строку на звернення із заявою про прийняття спадщини до відповідної нотаріальної контори, що він здійснював догляд за своєю хворою матір'ю - ОСОБА_3 , яка померла ІНФОРМАЦІЯ_3 , актовий запис №20291 від 15 грудня 2020 року (свідоцтво про смерть серія НОМЕР_3 ) .
Як вбачається з повідомлення КНП «міська поліклініка №11» №515/0/522-21 від 24.05.2021 року, ОСОБА_3 в період з серпня 2020 року по грудень 2020 року за медичною допомогою до закладу охорони здоров'я не зверталася.
Ще однією причиною пропуску строку на подання заяви про прийняття спадщини позивач зазначає карантинні обмеження введені на території України, відповідно постанов Кабінету Міністрів України «Про запобігання поширенню на території України на «COVID 19»
Позивач вважає, що він пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, а тому йому можливо визначити додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини.
Проте, вказані посилання позивача не є безспірними, виходячи з наступного.
Відповідно до ст. 1272 ЦК України, якщо спадкоємець протягом встановленого строку, не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її. За позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Відповідно до п. 24 Постанови Пленуму Верховного суду України № 7 від 30.05.2008 р., «Про судову практику у справах про спадкування»», особа, яка не прийняла спадщину в установлений законом строк, може звернутися до суду з позовною заявою про визначення додаткового строку для прийняття спадщини відповідно до частини третьої статті 1272 ЦК України. Суди відкривають провадження в такій справі у разі відсутності письмової згоди спадкоємців, які прийняли спадщину а також за відсутності інших спадкоємців, які могли б дати письмову згоду на подання заяви до нотаріальної контори про прийняття спадщини. Відповідачами у такій справі є спадкоємці, які прийняли спадщину. При відсутності інших спадкоємців за заповітом і за законом, усунення їх від права на спадкування, неприйняття ними спадщини, а також відмови від її прийняття відповідачами є територіальні громади в особі відповідних органів місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
При розгляді цих справ слід перевіряти наявність або відсутність спадкової справи стосовно спадкодавця у державній нотаріальній конторі за місцем відкриття спадщини, наявність у матеріалах справи обґрунтованої постанови про відмову нотаріуса у вчиненні нотаріальної дії, зокрема відмови у видачі свідоцтва про право на спадщину. За наявності у спадковій справі заяви спадкоємця про відмову від права на спадщину його вимоги про визначення додаткового строку для прийняття спадщини задоволенню не підлягають.
Визначаючи спадкоємцеві додатковий строк для подання заяви про прийняття спадщини, суд не повинен вирішувати питання про визнання за ним права на спадщину. Спадкоємець після визначення йому додаткового строку для прийняття спадщини має право прийняти спадщину в порядку, установленому статтею 1269 ЦК України, звернувшись в нотаріальну контору, після чого вважається таким, що прийняв спадщину.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
У резолютивній частині рішення суд повинен вказати відповідно певний період часу з моменту набрання судовим рішенням законної сили, протягом якого спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини, а не конкретну календарну дату, до якої спадкоємець може подати заяву про прийняття спадщини. Додатковий строк, достатній для подання заяви про прийняття спадщини, не може перевищувати шестимісячного строку, встановленого статтею 1270 ЦК України для прийняття спадщини.
З урахуванням викладеного, суд вважає за неможливе продовжити позивачу строк для подання заяви про прийняття спадщини після смерті її матері, оскільки суд не встановив поважних причин пропуску строку на подання заяви, не виявив причин, пов'язаних з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення дій щодо подання заяви.
Не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини як юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини, необізнаність особи про наявність спадкового майна, похилий вік, непрацездатність, незнання про існування заповіту, встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю), невизначеність між спадкоємцями, хто буде приймати спадщину, відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини, несприятливі погодні умови.
Оскільки встановлені судом обставини справи, які перевірені доказами, повністю спростовують доводи Позивача викладенні у його позовній заяві, суд доходить висновку про безпідставність та необґрунтованість позовних вимог.
При цьому суд враховує усталену практику Європейського суду з прав людини, який неодноразово відзначав, що рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторін (рішення Європейського суду з прав людини у справі «Руїз Торія проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain, серія A, № 303-A, §§ 29-30)). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною.
У пункті 26 рішення ЄСПЛ у справі «Надточій проти України» та пункті 23 рішення цього суду у справі «Гурепка проти України № 2» наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.
Рівність сторін передбачає, що кожній стороні має бути надана можливість представляти справу та докази в умовах, що не є суттєво гіршими за умови опонента (див. mutatis mutandis рішення Європейського суду з прав людини у справі «Домбо БегеерБ.В. проти Нідерландів» («Dombo Beheer B. V. v. the Netherlands») від 27 жовтня 1993 року, заява № 14448/88, § 33).
У відповідності до вимог ст. 263 ЦПК України, рішення суду повинно бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, яким суд, виконавши всі вимоги цивільного судочинства, вирішив справу згідно із законом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з'ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтовуючи своє рішення, суд бере до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якого суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини, та враховує, згідно що згідно з усталеною практикою ЄСПЛ, яка відображає принцип, пов'язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов'язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов'язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10.02.2010).
Висновки суду відповідають вимогам норм права, на які посилається суд під час розгляду справи і фактичним обставинам по справі, а також підтверджується зібраними по справі доказами.
На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 10, 12, 81, 89, 258-260, 263-265, 274-279, 355 ЦПК України, суд -
В позовних вимогах ОСОБА_1 до Харківської міської ради про визначення додаткового строку, достатнього для подання спадкоємцем заяви про прийняття спадщини - відмовити в повному обсязі.
Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана безпосередньо до Харківського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.
Учасник справи, якому повне рішення або ухвала суду не були вручені день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду; на ухвалу суду якщо апеляційна скарга подана протягом п'ятнадцяти днів з дні вручення йому відповідної ухвали суду.
У разі оголошення лише вступної та резолютивної частини судового рішення або у разі розгляду справи без повідомлення учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складання повного судового рішення.
Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Надруковано в нарадчій кімнаті.
Повний текст рішення виготолвено 16 вересня 2021 року.
Головуючий суддя